Чи часто ви ставили собі запитання: «Як написати/сказати так, щоб нікого не образити? Як підібрати правильне слово?». А чи часто думали над правдивістю прислів’я «Слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш»? Для всіх слів, що мають негативну конотацію (іноді приховану) існує термін — хейт-спіч, або мова ненависті.
Толерантність, коректність, терпимість — необхідні складові сучасного мовця у широкому розумінні цього слова. Використовуючи мову ненависті, люди пропагують шкідливі ідеї, сприяють розпалюванню конфліктів на ґрунті раси, статі, релігії, національності або ж сексуальної орієнтації. Викорінити хейт-спіч з суспільства складно, але реально. Головною рушійною силою мають виступити ЗМІ, які послідовно знищуватимуть «дари» лексичного багатства хейт-спічу.
Чому сексизм найкращий друг регресу?
Людство зуміло підкорити космос, штучно вирощувати органи, створити штучний інтелект, однак воно не може відмовитись від стереотипів про жінок. Так, сексизм діє і на чоловіків, і на жінок… у різній мірі. За дослідженнями ІМІ (Інституту Масової Інформації) – 98,8% сексизму припадає на «прекрасну половину», або ж «слабку стать».
Як ви зрозуміли, ці словосполучення класний приклад хейт-спічу. Такі лексеми дискримінують та зневажають людину за статевою ознакою, сприяють виробленню хибних уявлень про жінок та їх роль у суспільстві, укріплюють гендерну нерівність і просто заважають прогресу всього світу.
Українські журналісти люблять наголосити увагу на «гарячих темах» для клікбейності, використовуючи хейт-спіч та сексуальну об’єктивацію жінок.
Найпопулярнішими є:
- Описи жіночих тіл та облич;
- Порівняння частин тіла з фруктами (звучить дико, тому додам приклад: «Зірка засвітила свої персики на фото в Instagram»);
- Бодішеймінг у різних формах ( іноді шок-контентом стає ненафарбоване обличчя відомої жінки);
- Пропагування «споконвічних сімейних цінностей», де жінка виступає безправним доповненням чоловіка ( часто у ЗМІ можна прочитати заголовок «Дружина когось там зробила ще щось там», тобто вона у першу чергу дружина, а потім вже особистість);
- Рубрики по типу «Як провести жіноче дозвілля?» з порадами приготувати смачненьке для сім’ї, зробити б’юті процедури чи навести лад удома.
Надзвичайно рідко українські ЗМІ пишуть про досягнення жінок у «чоловічих» сферах, недостатньо висвітлюють боротьбу за права жінок, не беруть коментарі в експерток і так далі. Ось такі небанальні прояви хейт-спічу, адже хейт-спіч це не тільки не називати афроамериканця негром. Проблема набагато глибше.
Ті, чиї імена не можна називати, або стереотипні назви ЛГБТ
Наше суспільство мізерно освічене щодо ЛГБТ-спільноти, тому ставиться до них з ворожістю. Воно повторює слова, що лунають з інформаційного поля. У сучасних реаліях мова має значну вагу та вплив на людські дії. Доки ми будемо читати/чути мову ненависті, доти негативно-агресивні судження отруюватимуть життя.
Найперші словосполучення, які виникають у голові для опису представника ЛГБТ-спільноти, це «сексуальні меншини» та «люди з нетрадиційною орієнтацією». Багатьом здається, що це толерантність вищого рівня. Однак, ні. Це типовий приклад хейт-спічу.
Сексуальні меншини — евфемізм, котрий виник задля створення розколу суспільства на більшість та меншість (як відомо, люди прагнуть бути у більшості). Правильно говорити гомосексуали, геї, лесбійкі, бісексуали. Щодо «нетрадиційної» орієнтації все просто: поділ на тих, хто дотримується «традицій» та тих, хто нехтує ними. Краще використовувати термін гомосексуальність.
Хочу внести свою просвітницьку роботу у світ за допомогою шпаргалки №1 (неправильно — правильно):
- Натурал — гетеросексуал, гетеро;
- Голубі, рожеві — геї, лесбійки;
- Нетрадиційні пари — одностатеві пари;
- Гомосексуалізм, гомосексуаліст — гомосексуальність, гомосексуал (ATTENTION: термін гомосексуалізм раніше вважався назвою захворювання, тому його недопустимо використовувати, бо він може глибоко ранити людину);
- Сексуальні уподобання — сексуальна орієнтація.
Не варто вішати ярлики на людей, що не гармонують з вашим світоглядом. Це особливо важливо для журналістів.
Необмежений словниковий запас про людей з обмеженими можливостями
Пам’ятаймо: соціально орієнтоване суспільство на перше місце ставить особистість, а потім вже її характеристику. Передусім це стосується людей з інвалідністю. Порівняння слів зі зброєю у цьому випадку якнайдоречніше, бо від них залежить сприйняття людьми один одного.
По-перше, часто у журналістських матеріалах можна зустріти повторення слів про інвалідність людини, хоча акцентувати на цьому зайву увагу неетично. Краще називати на ім’я, згадати заняття/посаду людини, адже якісь проблеми зі здоров’ям не є головною рисою.
По-друге, необхідно припинити вживання емоційної лексики, що викликає жалість, наприклад, «прикутий до інвалідного візка», «лежачий», «жертва хвороби», «приречений на страждання» і так далі. Запитаєте чому співчуття – це погано? Та тому що така модель поведінки вибудовує ще міцніший бар’єр між людьми з інвалідністю та світом. Можливо, хтось і не думав про свою інвалідність як муку чи страждання, але інфопростір нав’язав стереотипи та упередження.
По-третє, люди з інвалідністю такі ж учасники суспільного життя, які потребують до себе поваги, адекватного сприйняття, а не жалості та «благодійництва». Місія ЗМІ — змінити ставлення громадськості до ОСОБИСТОСТЕЙ з інвалідністю та зруйнувати наявні ментальні й фізичні бар’єри.
Шпаргалка №2 (неправильно — правильно):
- Неповносправний, інвалід, каліка — людина з інвалідністю;
- Страждає на…, жертва … — має порушення стану здоров’я;
- Розумово відсталий, з розумовими відхиленнями — людина з психічними/розумовими порушеннями;
- Сліпий, глухонімий — особа з порушенням зору/слуху, незрячий/нечуючий;
- Діабетик, епілептик — особа з діабетом/епілепсією;
- Карлик, ліліпут — невисока людина.
Отже, журналісти як професійні комуніканти мусять дотримуватись етичних правил, застосовувати сучасні знання щодо природи людини, гендерної рівності та нових реалій. Ті ж, хто поширюють хейт-спіч через дискримінаційні висловлювання, необачливо сиплють стереотипами, то лише підливають масла у вогонь до ворожнечості між відмінними групами у суспільстві, провокують застосування насилля щодо «чужих» та виправдання агресії «своїх».
Слова — це зброя, що не завжди перебуває у надійних руках чи вустах.
Авторка: Ліза Бровко
Читати попередній матеріал цього автора: