Слово

війна в Україні

Меметика у війні: як меми стають зброєю

Повномасштабна, інформаційна й смислова війни. У чому їхня різниця та до чого тут меми? Зброя у повномасштабній фізичній війні — це реактивні снаряди, ракети, автомати, в інформаційній — фейки, маніпуляції, відверта брехня, тоді як у смислових — воюють, зокрема, меми. В основі інформаційних операцій лежить факт, який потім перетворюється у те, що зручно протиборчій стороні, але смислові диверсії ґрунтуються на образах, метафорах, словах-кліше, під які потім уже підбираються факти, малопомітні й суперечливі, і так створюються меми.

Мем — це не просто для посміятися. він відтворює роль одиниці культурної інформації, інформаційного вірусу, що впливає на сприйняття людиною реальності, її світогляд і поведінку.

Характерні ознаки мему:

здатність до самовідтворення й розповсюдження;утворення шляхом стереотипізації і спрощення складних явищ/понять;швидке набуття популярності;багатозначність;перевага емоційності над значенням.

«Бандерівець» — це мем (і зброя), «глибоко стурбовані» — це мем (і зброя), «Кримнаш» — це мем (і зброя), «Слава Україні» — це мем теж, і зброя теж. 

Якщо ви досі вважаєте мемами лише якісь смішні слова на кумедній картинці, то настав час розширити горизонти й дізнатися про цілу науку — меметику (вважається, що мем — це культурний ген). Не дарма я ще на шкільних уроках історії постійно повторювала: «Наші діти будуть бачити в підручниках меми, які ми зараз гортаємо в телеграмі». Однак зупинимося не на науковому підході до вивчення феномену мемів як таких, а до їхнього застосування у повномасштабній російсько-українській війні. Варто зауважити, що мемами, якими ми їх зараз знаємо, воюють українці й росіяни (і проросійські особини) близько з 2004 року. І загалом наша війна мемів триває стільки ж, скільки і протистояння України VS росії. 

Як меми стали зброєю у війні

Меми слугують ефективною зброєю у смисловій війні, де сторони воюють за системи світоглядних переконань і цінностей людей, хочуть нав’язати потрібну картину світу, створити нові смисли. За допомогою мемів можна легко маніпулювати свідомістю людей, схиляючи її на свою сторону. Звучить якось негативно, але меметична зброя націлена не тільки на руйнування, а ще й на піднесення. Наприклад, для покращення морального стану, настрою: «Мем смішний — ситуація страшна, але з хоч гумором».

У часи повномасштабної війни українці використовують меми для таких основних функцій: 

висміювання й деморалізація ворога;підтримка морального духу «своїх»;ідеалізація особистості.

Кожна із цих функцій «б’є» по ворогу, підриває його, дратує, ослаблює і… спонукає красти. Так, росіяни навіть українські меми крадуть (просто ремарка). Загалом меми повноцінно воюють на полі смислової битви і для протидії агресії терористичної федерації, і для посилення єдності «смислів» українців.

Висміювання й деморалізація ворога

Найпопулярніший і найпотужніший мем повномасштабної війни, який став сакральним всеукраїнським гаслом і розповсюдився у світі, це, звичайно ж, легендарна фраза українського прикордонника «Русский военный корабль, иди нах..й» у відповідь на пропозицію російських окупантів скласти зброю. Вийшло так, що українці не просто не склали зброю, а й використали за цих обставин смислову. А коли ЗСУ потопили флагман російського Чорноморського флоту «Москву»… то був епічний момент приниження і деморалізації Росії. Ось так зародився мем, який продовжить жити й бити. 

Якщо взяти до уваги менш масштабні, то цю функцію виконують усеможливі варіації мемів з «паляницею», «Путін — х..йло», «ватниками», «рашистами», московськими карликами», «свинособаками», «путлером», «кримнашистами», «Чорнобаївкою», «соняшниками» і так майже до нескінченності.

Підтримка морального духу українців

Коли меми — зброя, гумор — то броня. Ця функція перетворює меми на зброю позитивної дії, яка допомагає розвантажитися від щоденних стресів, утримати психіку в стабільному стані, посміятися над ворогом і вкотре переконатися в нездоланності України. Росіяни залякують нас ядерною зброєю — гайда робити меми про Щекавицю. У РФ оголошують мобілізацію — через лічені секунди з’являються меми про «Де нам взяти стільки чорних пакетів!?». Українці регочуть, а громадяни країни-терористки дратуються: вони геть не розуміють, чому ми з гумором реагуємо на російську мобілізації чи ще щось «страшне». 

Один із культових мемів у цій категорії виник ще до початку повномасштабної війни зі слів однойменної пісні «Доброго вечора, ми з України» виконавців PROBASS ∆ HARDI. Після цього під ці слова й музику було знято десятки тисяч відео про відважних українців, які борються проти російських окупантів. Цивільні зупиняють танк тілом, переносять міни з цигаркою в зубах, проклинають росіян прямо в обличчя, а військові танцюють у полях з автоматом чи ПЗРК за плечима, ніби промовляючи своїм образом, що все буде Україна. До речі, «все буде Україна» — теж мем, оскільки Україна перетворилася на такий узагальнений образ добра. Згадайте одразу війну смислів: добро — зло, світло — темрява.

Ідеалізація особистості

Зеленський, Залужний, Кім, Арестович (зараз уже до нього змінилося ставлення від ідеалізації до висміювання), Пташка, Тайра, Привид Києва та інші. Усі вони стали мемами. 

Наприклад, президента України Володимира Зеленського зображають супергероєм. Він рятує світ від країни-агресорки РФ, тоді як Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного янголом-охоронцем для українців. 

Чим більше особистість ідеалізується, тим більше ми їй довіряємо, переймаємо її світоглядну систему, озброюємось її меседжами. Народ іде за нею. 

Як меми працюють на російську пропаганду 

«Майдауни», «гейропа», «бандерлоги», «розіп’яті мальчики», «хунта», «салоїди», «ввічливі люди», «правосеки», «неонацисти», «укропи», «київський режим», «бойові голуби», «радіоактивний попіл» — це наративи російської пропаганди, які соціальні мережі перетворили в меми. І вони стали в ряди озброєння смислової війни: сприяють деградації громадської думки, викривляють сприйняття навколишнього світу, формують потрібні негативні образи. Наприклад, коли людина постійно чує слово «бандеравци» і бачить його в мемах, де ці «бандеравци» знущаються з «мальчіка у трусіках», то її світосприйняття сформується певним чином. Вона буде ненавидіти цих міфічних «бандеравцев». 

Країна-терористка РФ надзвичайно послідовна в пропаганді, використовуючи для неї всі наявні методи й інструменти. Меми — теж інструмент пропаганди у смисловій війні. Один із панівних російських пропагандистських дискурсів звучить приблизно так: «Росія — це легітимна спадкоємиця древньої держави Русі, яка повинна знищити нацистів, що стверджують зворотне, вважаючи себе цими спадкоємцями». (Так, схоже на криве дзеркало. Мені здається, що росіяни взагалі живуть у паралельній реальності того ж кривого дзеркала, створеного імперським тоталітарним режимом і пропагандою). Таким чином, ідея «Росія = Русь» обросла мільйонами мемів, які покликані закарбувати цю світоглядну систему як єдиноправильну. І на жаль, вони мають величезний вплив не тільки на росіян, а й на українців. Останні змінюють свої орієнтири, намагаючись довести самим собі приналежність до чогось кращого, вищого, давнішого. Наприклад, до Русі, хибно вважаючи Росію її спадкоємицею. Проте це лиш один приклад, адже аби оглянути весь масштаб знадобиться все життя. Таке завдання покладено на меметику й меметикознавців.

Меметика — молода наука. Їй ще доведеться дослідити функції мемів як зброї, нападу й захисту, агресії та самооборони, у смислових війнах, які супроводжуються й фізичними. Повномасштабна російсько-українська війна дає потужний ресурс для аналізу впливу мемів, їхньої життєдіяльності в таких умовах, і цим неодмінно скористаються фахівці. Це насправді унікально. На наших очах і на нашій землі твориться не тільки історія, а ще й постає нова наука. 

Авторка: Ліза Бровко

Читайте інші матеріали авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/krimskij-mist-pala%d1

https://pressassociation.org.ua/ua/seo-optimizacziya-media-yak-prosunutisya-na-pershij-ryadok-google…

By Ліза Бровко, назад
Я - ветеран

Як змінилась соціальна реклама після початку повномасштабного вторгнення?

Початок повномасштабного вторгнення кардинально змінив життя українців. В щоденній рутині, планах, мріях, на телебаченні й в тому, що кожному громадянину важливо. Тепер для кожного мир – найбільше бажання та найважливіша ціль. Саме на безпеку та перемогу змістився фокус усіх медіа та важливих соціальних медіапроєктів, серед яких й реклама. Отож, як змінилась соціальна реклама після початку повномасштабного вторгнення? 

У попередніх матеріалах ми розповідали, що таке соціальна реклама та які у неї цілі. Нагадаємо, що це повідомлення будь-якої форми, мета якого  –  досягнути суспільно корисних цілей та популяризувати важливі цінності. 

Проєкт «Мрія»

Тепер найважливіша цінність  –  зберегти та врятувати якнайбільше життів. Якщо зробити короткий аналіз реклам зараз, то можемо дійти до висновку, що більшість серед них пов’язана з уже культовими історіями воєнного часу. Наприклад, пес Патрон, який «вчить», що не можна гуляти там, де територію не розмінували. Ще один яскравий приклад використання символу – проєкт «Мрія». Департамент кіберполіції України створив проєкт «Мрія» StopRussiaChannel. Він обʼєднує небайдужих громадян у напрямку протидії дезінформації, а також російській пропаганді в інтернеті. Першим містом, де поширили інформацію про «Мрію» й власне запустили соціальну рекламу на бордах стала Одеса. Мета проєкту зображена на рекламних афішах – «У нас одна Mriya. STOP RUSSIA». Варто сказати, що це не лише соціальна реклама, це масштабний онлайн-проєкт, який допоможе очистити український інфопростір від російського сміття.

«Все 4.5.0»

Крім турботи про цивільних, ще однією важливою темою актуальної соціальної реклами є військові. Часто у містах можна побачити борди з фразою: «Все 4.5.0», що означає: «Все спокійно». Таке перенесення військової термінології у цивільне життя щоразу нагадує, кому варто дякувати за можливість вийти на вулицю та побачити цю рекламу.

Як ви ставитесь до тварин?

Мабуть, кожного розчулюють відео, коли наші військові рятують тварин з зон бойових дій. «UAnimals» запустили соціальну рекламу, героями якої саме й стали українські військові. Її ідея: «Про розвиток народу можна судити з того, як він ставиться до тварин». 

«Ця соціальна реклама водночас покликана надихнути українців, що не покидають тварин навіть у найскладніші миті свого життя, а також змусити задуматись тих, хто поки не проходить тест на гуманність, – каже голова UAnimals Олександр Тодорчук. – Ми переконані, що відношення до беззахисних тварин – лакмусовий папірець, що багато говорить про суспільство».

«Я – ветеран»

І останній, проте не менш важливий приклад не просто соціальної реклами, а цілої інформаційної кампанії – «Я – ветеран». Це ініціатива Українського ветеранського фонду для зміни уявлення про ветеранів у суспільстві. «Ми зупиняємо романтизацію війни й хочемо назавжди поховати совкове бачення образу ветерана. Ця соціальна акція має змінити уявлення суспільства про те, що ветерани – це старі дідусі в медалях. А якщо ти не помер за Україну, то не герой. Для України кожне життя наших захисників та захисниць – цінність. Тому в інформкампанії ми показали молодих хлопців і дівчат, які воюють за свободу України», – каже очільниця фонду Наталія Калмикова. Цей соціальний проєкт має дати зрозуміти суспільству нові реалії сьогодення: 25-річні хлопець чи дівчина можуть бути ветеранами війни.

Висновок

Отже, ідеї й причини поширення соціальної реклами з початком повномасштабного вторгнення не змінились: досі важливо досягнути та популяризувати суспільно важливі цінності. Проте саме ті цінності змінились, адже тепер по телевізору чи на білбордах ми бачимо як нас просять бути стійкими як шафка в Бородянці, або ж нагадують про новітніх героїв, які щоночі оберігають наш сон.

Авторка: Лілія Брезгунова

Читайте інші матеріали цієї авторки:

https

https://pressassociation.org.ua/ua/chetverta-vlada-v-ukra%d1%97ni-mif-chi-realnist…

By Лілія Брезгунова, назад

Це не на часі: як писати про ЛГБТ+ медійникам

Коли в Україні заходила мова про дискусійні теми, зокрема, ЛГБТ, часто можна було почути «це не на часі». Водночас у період повномасштабної російсько-української війни, здавалося б найбільш неслушний момент, навіть у президента Зеленського з’явився час для розгляду петиції про легалізацію одностатевих шлюбів. Отож, Україна активно рухається в напрямку євроінтеграції, тому й медійникам відставати не слід.

Перед тим, як заглибитися у «складні матерії», потрібно чітко окреслити два визначення, які плутати зась: гендерна ідентичність і сексуальна орієнтація. 

Гендерна ідентичність — внутрішнє відчуття приналежності людини до того чи іншого гендеру (гендер не дорівнює стать). 

Сексуальна орієнтація — компонент людської сексуальності, який визначається як певною мірою постійний романтичний, сексуальний чи чуттєвий потяг індивіда до інших індивідів певної статі. Сучасній сексології відомо про чотири типи сексуальної орієнтації: гетеросексуальність, гомосексуальність, бісексуальність, асексуальність.

Якщо ти журналіст/-ка і пишеш про ЛГБТ, то зважай, що передусім іде людина з її гендерною ідентичністю, а потім сексуальна орієнтація. Це два невіддільні елементи ідентичності особистості.

Що таке і як розшифровується ЛГБТ?

Як і в українській, так і в англійській мовах ЛГБТ — це абревіатура, яка позначає лесбійок, геїв, бісексуалів і трансгендерних людей. Також можна зустріти такі варіанти: ЛГБТІ («І» пишуть на позначення інтерсекс-людей), ЛГБТК («К» позначає квір-людей),  ЛГБТ+ (плюс замінює усі інші позначення сексуальних орієнтацій та гендерних ідентичностей). Загалом ЛГБТ+ — універсальний варіант для письма, а в розмовному мовленні найчастіше говорять просто ЛГБТ. 

Про кого ще потрібно знати в контексті ЛГБТ+, окрім геїв, лесбійок, бісексуалів і трансгендерних людей: 

Квір — представники усіх сексуальних і гендерних культур, які не приймають бінарні поділи і не прив’язують себе до жодної з сексуальних орієнтацій або гендерних ідентичностей, при цьому маючи виражену гомосексуальну або гетеросексуальну орієнтацію.

Бігендери — люди, які можуть змінювати свою гендерну ідентифікацію під впливом зовнішніх факторів. 

Цисгендери — люди, чия гендерна ідентичність відповідає статі/гендеру, які вони мають від народження. 

Пансексуали — люди, які не обирають собі партнера за сексуальною орієнтацією чи гендерною ідентичністю, тобто їхнім партнером чи партнеркою може стати будь-хто. 

Інтерсекс — люди зі змішаними жіночими і чоловічими хромосомами, біологічну стать яких неможливо визначити однозначно.

Асексуали — люди, які не мають статевого потягу до інших людей. Разом з цим вони можуть відчувати любовний зв’язок і перебувати в романтичних стосунках. Асексуальність — це не статева дисфункція і не соціальна поведінка, коли людина свідомо утримується від сексуальної активності.

Названі терміни зараз загальноприйняті для більшості світових медіа — вони нейтральні, тому можуть використовуватися і медійниками, і науковцями, і пересічними людьми.

Як писати етично про представників ЛГБТ+

Сьогодні це скаже медійник, а завтра за ним повторить суспільство. Писати для людей і про людей — це велика відповідальність, а слова, як відомо, це справжня зброя. Завдання медійника зробити так, щоб люди навіть на побутовому рівні використовували нормативну лексику щодо представників ЛГБТ. 

Головне правило для тих, хто пише про людей: на перше місце ставимо людину, називаємо її так, як вона себе називає, пишемо крізь призму її особистого досвіду, а не свого. 

Завдання журналіста полягає в тому, щоб показати людину не лише «об’єктом» цікавості самих медійників чи авдиторії, а повноцінним учасником мас-медійних процесів, щоб не допускати «невидимість» різних груп населення з інших процесів, наприклад, політичних чи соціальних. Завдяки діяльності ЗМІ, яка спрямована на підвищення обізнаності людей у сфері своїх прав, у сферах рівності, недискримінації, посилення чутливості до проблематики вразливих груп населення, зокрема ЛГБТ+, за принципом «person the first», усуваються бар’єри та відбувається включення різних груп населення на всіх етапах формування новітнього громадянського суспільства. 

Медійник, як і будь-яка інша людина, має свободу слова, якою варто користуватися етично, щоб не нашкодити цим. Свобода слова для ЗМІ не передбачає розпалювання ненависті, ворожнечі щодо різних вразливих та дискримінованих груп населення. Водночас вона дає можливість уникнути негативних проявів вседозволеності в суспільстві, створюючи надійне підґрунтя для протидії та недопущення дискримінації. Тобто висвітлення журналістами соціальних питань потребує чутливості, фаховості та обережності у випадках, коли йдеться про ЛГБТ+.

Як розпізнати медійника, який намагається лише «похайпити» на темі ЛГБТ+?

Доволі просто: він наголошує на відмінності «їх» і «нас». Також пише про ЛГБТ винятково в сексуальному або скандальному контексті, у його матеріалах представники ЛГБТ фігурують лише як чиїсь партнери/партнерки. З цього можна винести урок, як писати точно не варто.

Практичні поради, як писати, а чого уникати: 

Писати: гомосексуальність — уникати: гомосексуалізм (-ізм у закінченні слова вказує на хворобу, течію чи вчення, тому ця помилка може стати катастрофічною для репутації); Писати: гомосексуал — уникати: гомосексуаліст;Пишіть: гомосексуальна орієнтація — нетрадиційна сексуальна орієнтація; Писати: гетеросексуал(-ка) — уникати: натурал(-ка);Писати: геї, лесбійки, бісексуальні люди — уникати: секс-меншини;Пишіть: інтерсексуальність, квір — уникати: гермафродитизм; 

Чому важливо висвітлювати тему ЛГБТ+

Перш за все, потрібно зрозуміти, що ЛГБТ-спільнота бореться за юридичне сприйняття таких людей і їхніх стосунків. Якщо в українських медіа розкручуватиметься «спіраль мовчання», то в Україні ще довго ЛГБТ-пари не зможуть оформити шлюб, спільне майно, брати «сімейний» кредит. Вони навіть не матимуть змоги відвідати партнера в лікарні, адже в деяких випадках до пацієнта пускають або родичів, або чоловіка/дружину. 

Таким чином, повноправні громадяни України не можуть користуватися гарантованими їм правами і свободами. Це дискримінація і правові обмеження, що перетворює питання ЛГБТ на політичне. 

Медіа зобов’язані використовувати свій значний потенціал для зміни суспільної думки щодо ЛГБТ-спільноти, створюючи умови для позитивного сприйняття усіх і кожного. Однак не робити це точково, поверхово й відірвано від реальності по типу: «Дискримінація представників ЛГБТ-спільноти суперечить Конвенції ООН про захист прав людини». 

В Україні існують конкретні проблеми, які турбують представників ЛГБТ, і вони про них заявляють, зокрема, створенням петицій, що за кілька днів набирають необхідну кількість підписів. Водночас медійники не поспішають робити матеріали на теми юридичного і політичного визнання ЛГБТ, через що суспільство не має звідки черпати інформацію про реальні цілі вимог ЛГБТ-спільноти, агресивно реагуючи навіть на саму згадку про права ЛГБТ.

Крім того, унаслідок нерозуміння потреб і вимог ЛГБТ-спільноти в Україні трапляється чимало злочинів на ґрунті ненависті, які майже не розслідуються і не фіксуються. Чим довше медіа мовчать, а суспільство не тисне на владу, тим довше українське законодавство не захищатиме ЛГБТ-спільноту, кваліфікуючи злочини проти неї в кращому випадку як хуліганство. Як наслідок, злочинці відчувають безкарність і продовжують свої діяння.&nbsp

Україна впевнено йде шляхом євроінтеграції, однак на деяких дистанціях вона вже майже на фініші, а на інших — досі на старті. Медіа і медійники мають усі можливості, щоб прискорити цей процес, зокрема, правильним висвітленням теми ЛГБТ-спільноти в нашій країні. 

Авторка: Ліза Бровко

Читайте інші матеріали авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/demonizacziya-voroga-yak-rosiyani-demonizuyut-sami-sebe-ta-ukra%d1%97ncziv/

https://pressassociation.org…

By Ліза Бровко, назад

«Вікно Овертона» рф або чому путінська пропаганда діє

Швидкість, з якою антиукраїнські, пропутінські настрої поширились і заволоділи більшістю російського суспільства, є феноменом для світу, загадкою для українців і нормою для росіян. Насправді ж явище популяризації будь-якої ідеї, прихованої пропаганди можна пояснити раціонально, за допомогою явища, яке називається «вікно Овертона».

Вікно Овертона, що це і я воно відчиняється?

«Вікно» на початку сконцентроване довкола ідеї, яка абсолютно неприйнятна для суспільства на даному етапі його еволюції. Далі «вікно» буде поступово привідчинятись.

Перший крок — немислима для суспільства проблема має стати «ідеєю фікс» для якоїсь групи людей, які будуть радикальними. На першому кроці «вікна» все інше поки неважливе, адже ідея для соціуму поки радикальна.

Під час другого етапу треба знайти для суспільства евфемізм (пом’якшувальне або маскувальне слово, яке використовують замість слів, які сприймаються як небажані, неприйнятні) до групи «радикалів».

На третьому кроці нормальний для суспільства евфемізм переводиться в розряд «розумних» ідей. Адже, якщо суспільство бачить, що ідея безпечна, тоді її наслідувати навіть розумно.

Четвертий крок — просування «розумної» ідеї в маси через відомих особистостей, лідерів думок. Якщо до цих людей не відчувається ненависть, то не варто засуджувати їхні дії. 

На п’ятому кроці проводяться опитування, що мають підтвердити популярність просунутої ідеї, яка на цей нормальна для більшості людей. Результати поширюють масово у ЗМІ.

Результати соцопитувань демонструються політикам, які тепер зобов’язані законодавчо закріпити думку народного. Відтепер колись немислима ідея стає суспільною нормою, законом.

Проросійське “вікно Овертона”

Антиукраїнське вікно Овертона явище дуже цікаве, особливо після початку повномасштабного вторгнення рф, коли всі його ознаки ще яскравіше почали використовуватись засобами масової пропаганди. 

На початку “вікно” почало працювати навколо немислимої для суспільсва ідеї “хохлів”, “вони не наші менші брати” “вони вороги Росії, якими керує Америка”.

На другому кроці засоби масової пропаганди ретельно пішукували радикальніший ефізм до слова “хохли” і віднайшли його. Ним стало популярні зараз слова “бандеровци”, “правосєки”.

На третьому етапі евфемізм «бандеровци» був віднесений до розряду «божевільних» ідей і відповідно прирівняний до поняття “фашизму”, “націоналізму”. Саме тоді почали формувати гасла, що росія “когда то спасла мір от фашизма і тєпєрь ето здєлаєт”.

Далі поняття «бандеровци» почали швидко поширювати в маси. Хто в цей момент не погоджувався з визначенням українців, як фашистів, ставився до цього нейтрально чи насміхався – автоматично ставав фашистом. 

На п’ятому етапі проводились опитування громадської думки, які підтвердили, що росіяни вже вірять про існування “фашистов на Українє” та можливість розширення НАТО до кордонів Росії через запроданство українців. 

Всі ці результати були продемонстровані російському політикуму. Через це:

Рада Федерації надала президентові РФ Володимиру Путіну право ввести війська на територію України;було посилене «антифашистське» законодавство РФ.

Інновації путінського «вікна Овертона»

Раніше “вікно Овертона” використовувалось для зміни раніше прийнятих суспільством цінностей, як-от: толерантність до гомосексуальних шлюбів, евтаназій тощо. У рф його інструмент “вікно Овертона” викоистали по-новому, бо:

суспільству нав’язувалося не сприйняття, а навпаки НЕсприйняття українців через його фактичну демонізацію;несприйняття міфічних «бандеравцев» нав’язувалося і частині українців, щоб розколоти суспільство на два ворогуючі табори (Схід і Захід).

Авторка: Анна Завірюха

Попередні матеріали авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/ogida-sudi-ta-skandali-dajdzhest-novin-za-lyutij-2022/

https://pressassociation.org.ua/ua…

By Анна Завірюха, назад

Благодійний проєкт для допомогти дітям, які постраждали через війну

Команда PRess Association UA раді представити вам наш новий всесвітній благодійний проєкт «Pictures 4Peace», що збирає дитячі малюнки з усього світу, щоб підтримати Україну та надати психологічну допомогу дітям-біженцям. Вже десятки малюків підкреслили, що Україна — це мирна країна, яка потребує підтримки та допомоги світової спільноти у боротьбі з російською агресією.

Головна ідея проєкту

Благодійний проєкт «Pictures4Peace» покликаний заохотити всі країни до підтримки України та до миру. 

Ініціатори і партнери — Інститут КІМ (Німеччина), спілка психологів з Німеччини, наша ГО PRess Association UA, а також провідні медіа України та світу. 

«Pictures for Peace» розпочався як партнерський проєкт школи Joyful Learning School у Суньяні (Гана/Африка), з початковою школою Ємен/Мьорзе у Вольфсбурзі. З 11 березня 2022 року учні малюють та представляють «Малюнки миру» на виставках, присвячених миру та на сайтах своїх шкіл. Це їхня реакція на російську агресію, що розпочалася в Україні 24 лютого 2022 року.&nbsp

Наразі в проєкті беруть участь школи та освітні заклади з Африки, Америки, Європи, України та діти з Ірану й Ємену. Малюки з усього світу закликають підтримати Україну та зупинити війну спільними зусиллями. 

Мета проєкту

Головна мета проєкту — через дитячі очі проілюструвати бачення миру та з дитячих уст закликати усі країни об’єднатися за мир. Крім того, проєкт націлений на збір коштів задля подальшої психологічної допомоги українським дітям, що постраждали через війну. 

З 2017 року німецький Інститут KIM навчає експертів з консультування у вирішенні психологічних травм в Україні відповідно до методології КІМ. Адже ще до повномасштабного вторгнення росії в Україні вже було понад два мільйони внутрішньо переміщених осіб після подій 2014 року. Мова йде про людей, які втекли від збройних конфліктів зі сходу України та Криму, деякі з них отримали серйозні психологічні травми та потребували термінової допомоги фахівців. Тепер, зважаючи на те, що у Німеччині перебувають тисячі біженців з України, ініціатори проєкту хочуть передати досвід щодо вирішення психологічних травм зацікавленим помічникам, щоб мати змогу надавати першу допомогу якомога більшій кількості маленьких вимушених переселенців. У ці складні часи дуже важливо допомогти їм впоратися з жахливим досвідом та пристосуватися до нового життя. 

“Для відновлення сил образотворчий принцип проєкту Pictures4Peace буде використано професійно. Це досягається концепцією інтегративної методології. Її в Україні з 2018 року представляють Олег Саломон, Лілія Дробіт та Катерина Островська, професорка Львівського університету ім. Івана Франка. Там у КІМ пройшли навчання фахівці з 7 різних регіонів України. Софія Самойлова, медіа-представник Інституту КІМ, зняла документальний фільм про концепцію психологічної допомоги в Україні”, — розповідає Райнхільд Ценьк, психологиня, керівниця Інституту КІМ у місті Вольфсбург, завідуюча відділом психосоматики в клініці міста Вольфсбург.

Підтримати ініціативу фінансово та відправити донати можна за реквізитами, що вказані на офіційному сайті проєкту Pictures4Peace.  

Де можна побачити малюнки?

Галерею із дитячим зображенням миру можна побачити на сайті проєкту Pictures4Peace. А також на зовнішніх рекламних носіях на вулицях Києва в Україні. 

“Pictures4Peace має ще одну важливу PR-мету. Підняти моральний дух та показати українцям, наскільки високий рівень підтримки населення інших країн до нас. Навіть діти переймаються тим, що відбувається в нашій країні сьогодні і готові висловити підтримку у вигляді малюнків. Будь-кого вразить факт, що діти з найвіддаленіших куточків світу розуміють потребу підтримки українців, важливість миру в домівках українських дітей”, — зазначає Ярослава Католик, співзасновниця громадської організації PRess Association UA.&nbsp

Як українським дітям долучитися до проєкту?

Щоб малюнки ваших дітей з’явилися у галереї Pictures4Peace, батькам потрібно зробити якісне фото тематичного зображення дитини та надіслати його на електронну пошту: pressassociationua@gmail.com. У листі потрібно вказати ім’я дитини, вік, місто та, за бажанням, коментар зі словами миру до малюнка. 

Читайте про інші благодійні заходи:

https://pressassociation.org.ua/ua/yak-projshov-blagodijnij-branch-svidoma-turbota-u-restorani-praga/

https://pressassociation…

By PRess Association UA, назад

У чому полягає інформаційна війна з росією та в чому її особливість?

З 24 лютого життя кожного українця змінилося – більшість з нас покинули звичні нам місця, домівки, роботу. Найвідважніші вступили до лав ЗСУ та захищають нашу країну від ворога. Українці волонтерять, допомагають з житлом, підтримують один одного та знаходять сили жити далі. Команда PRess Association UA хоче говорити про важливе та актуальне. Сьогодні ми б хотіли розглянути тему “інформаційна війна росії проти України”, зрозумівши її головну особливість. 

Росія – матір фейків

З початком війни слово “фейк” повністю почало асоціюватись з росією. Варто пам’ятати, що росія давно намагалась знищити та послабити нашу країну інформаційно. Ця війна почалася задовго до повномасштабного вторгнення – десять, двадцять років тому. Російські ЗМІ використовують усі можливі методи для розпалювання конфліктів, прямої підтримки вигідних для себе політиків та планів. Навіть під час Революції Гідності в Україні в кінці 2013 року Володимир Путін оголосив про плани більш ефективної організації роботи російських державних ЗМІ. Проєкт мав назву «Sputnik International» на чолі з російським пропагандистом Дмитром Кисельовим. Проєкт був задуманий росією як інформаційна противага «арабській весні» і «кольоровим революціям». Росія мріє претендувати на виняткову сферу впливу на пострадянському просторі і намагається перешкодити зближенню України та інших держав з ЄС, де її основним інструментом є інформаційна війна.

Останні десятиліття присутність росії в українському інформаційному середовищі була достатньо відчутною: Кремлівська дезінформація постійно підтримується і тиражується. Як результат, в Україні були достатньо відомі російські та проросійські канали, інтернет-видання. Навіть популярні в минулому газети «Комсомольська правда», «Московський комсомолець» теж були проросійсько налаштовані та активно просували свою «великодержавну ідею».

Наразі українська журналістика воює з бюджетами таких інформаційних ресурсів, як RT,  інформаційне агентство «Росія сьогодні». Країна-агресор вкладає великі гроші в свою міжнародну журналістику. Наприклад, в 2020 році їх загальний бюджет склав 430 млн. євро. Важливо пам’ятати, що всі міжнародні російські канали фінансуються росією, тому вони є рупором Кремля.

Зараз інформаційна війна перейшла в нову фазу: з українського інформаційного простору повністю зникли всі можливі проросійські медіа. На офіційному медіаполі зараз складно знайти медіа, які б було стовідсотково видно – у нас немає проросійських телеграм-каналів та видань – усе це пішло з нашого ринку. Зараз можно з впевнісностю сказати, що з нашого простору повністю зникли проросійські медіа, звичайно не говорячи про прифронтові зони, де напруга трохи інша. 

“Основний фронт зараз – побороти вплив російської пропаганди за кордоном і показати, як усе насправді”

«Інформаційно, ворог на своєму фронті, російську аудиторію перемагає пропагандою. Навіть на тимчасово окупованих територіях окупанти якнайшвидше намагаються включити російське телебачення із матеріалами власних кишенькових ЗМІ. При чому показником війни за інформпростір є те, що на початку повномасштабного вторгнення окупанти завдавали ударів по телевежах, брали у полон колективи ЗМІ і розсилали журналістам листи з погрозами – так вони хотіли посіяти паніку. Адже 24 лютого телевізор, мабуть, включили майже всі – було важливо знати, що відбувається, щоб робити якісь власні прогнози. 

Роль онлайн-медіа була ще відповідальніша. Адже вони можуть публікувати інформацію майже миттєво, і викликом в цей час було повідомити так, щоб не видати позицій ЗСУ і не коригувати вогонь, брати інформацію лише з офіційних джерел, коли особливо на чутливі теми з’являлось дуже багато чуток. Якщо писати дуже багато «попередньої інформації» потім, ймовірно, доведеться чимало спростовувати. 

Ще спочатку деякі офіційні канали установ чи політиків через неврегульовану роботу в екстримальних умовах публікували неправдиву інформацію. Важливо для ЗМІ було відстежувати це і теж не вестися на дуже емоційні «зради» і «перемоги». Це зрозуміло, що коли людина (журналісти теж люди) бачить інформацію, яка викликає в неї яскраву емоцію, їй хочеться про це одразу написати й усім розповісти – для журналістів важливо зберігати холодну голову. А якщо написати про щось, що не підтвердилося – треба бути чесними з читачами і давати спростування. Як на мене, дуже неправильно просто видаляти інформацію.

Українські журналісти міцно тримають інформаційний фронт під час протистояння такій жорстокій і безцеремонний пропаганді. Наші медійники показують події на увесь світ ледве не у форматі наживо. Це, мабуть, зараз основний наш інформаційний фронт – побороти вплив російської пропаганди за кордоном і показати, як усе насправді. Адже більшість українців, здається, розуміє, що відбувається, а росіян не вилікувати уже.» – прокоментувала Яна Проць, редакторка hromadske.

Висновок

І справді, зараз українське медіа працює на всі сто відсотків: у нас є змога дізнаватися усю інформацію вчасно. Українські журналісти – справжні герої, які точно роблять все для нашої перемоги.

І на останок хочеться сказати, що єдине, що об’єднує нас з росіянами, – парадигма віри. Вони сліпо вірять в свого нескінченного вождя, сильну росію, яку всі хочуть образити та зламати. А ми, українці, віримо в сильну та незламну Україну і на нашій стороні завжди правда. Важливо пам’ятати, що коли існує віра, журналістика та факти безсиллі. 

Ми віримо та знаємо, що перемога близько. 

Авторка: Юлія Фокша

Попередні матеріали авторки:

https://pressassociation.org

https://pressassociation.org.ua/ua/potribno-praczyuvati-za-princzipom-360-gradusiv…

By Юлія Фокша, назад

Професійна медіаспільнота України – уявлення ідеальне, але можливе

Медіаспільнота України – тема, яку обговорювали давно. Проте з появою перших каналів за часів незалежності постало питання: яка ж вона – існуюча спільнота? Тоді професійною її точно не можна було назвати. Зараз же зміни відбуваються, вони помітні, але, на жаль, не на належному рівні. Поміркуємо, чому так, та чи зміниться щось?

Хто винен?

Щорічно тисячі молодих і перспективних журналістів «народжуються» у ЗВО України. Вони прагнуть працювати й роблять це так, як їх навчали: добросовісно, професійно, віддано. Але так чинять не всі. Найголовніша проблема медіаспільноти нашої країни, яка не дає їй набути статусу «професійної», – працівники медіасфери. Ці люди настільки важливі для кожного споживача, що уявити своє життя без улюбленої ТБ-програми та її журналістів, газети, репортерів, станції радіо, ведучих – практично неможливо. Саме через цю залежність звичайних людей від працівників ЗМІ ми не маємо на 100% якісного контенту й професіоналів, які б цей контент створювали. ЗМІ звикли, що майже будь-який матеріал, поданий у маси, обов’язково буде переглянутий чи прочитаний без розбору на чорне та біле, на правду та брехню, на адекватність чи неадекватність.

Що робити для створення професійної спільноти?

Перш за все, почати з себе. Владі – дати «зелений коридор» тим, хто прагне працювати й створювати щось дійсно гідне: збільшити фінансування медіапроєктів, розробляти нові гранти. Журналістам – бути відданими професії: незаангажованими, непродажними, чесними. Глядачам, читачам, слухачам – розумно сприймати інформацію, бути медіаграмотними й споживати якісний контент: наприклад, відмовитися від безглуздих шоу, статей, навчитися розрізняти де фейк, а де правда.

Журналістика – не поле бою

Зробивши такі прості кроки на шляху до професійної медіаспільноти в нашій державі – зможемо впевнитися, що це уявлення можливе й потрібне для нас. Нам не треба брати приклад із західних, східних, південних чи якихось інших ЗМІ – ми самі маємо стати прикладом для них. Адже ЗМІ – це перш за все незалежні оглядачі подій, які не змушують, наприклад, при перегляді передачі чи читанні журналу замислюватися над тим, чи ми чуємо/читаємо правду, чи ту інформацію, яка вигідна комусь (власнику каналу, олігарху чи іншій країні). Підтвердженням цього є слова президента Академії української преси Валерія Іванова, який сказав, що журналістика – це не поле бою, а інформування авдиторії.

Попри всі негаразди, поступово, крок за кроком ми рухаємося до мети й лише ми здатні її досягти. Не Америка та їхні гранти, не Європа та їхні ЗМІ нам за приклад, а ми, тільки ми! Тож давайте разом: працівники медіасфери, люди, влада – зробимо це, бо ж хто, окрім нас може зробити термін “медіаспільнота України” реальністю.

Авторка: Алла Пунько

Попередні матеріали авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/najkrashhi-druzi-diktora-poradi-shhob-dikcziya-bula-idealnoyu/

https://pressassociation.org.ua/ua/yak…

By Алла Пунько, назад

«Найкращі друзі диктора» – поради, щоб дикція була ідеальною

Ведучі, диктори, оратори не можуть жити без них! Щодня, користуючись цими помічниками, їх дикція покращується, щоб в ефірі, перед публікою чи записом відео звучати неперевершено.

Що ж це за «помічники»?

Здогадалися, як називаються «найкращі друзі диктора»? Звісно ж – скоромовки! Саме вони слугують найдієвішим способом покращити дикцію, а значить вимовляти звуки чітко. Погодьтеся, значно приємніше слухати зрозумілий текст, ніж здогадуватися, що ж мовець дійсно мав на увазі! Ще гірше, коли цим мовцем є ви.

Для початку розберемося з основними поняттями теми гарної вимови: 

«Артикуляція» – злагоджена робота всіх органів мови, спрямована на продукування звуків. 

«Дикція» – у перекладі з латинської мови означає «вимова», іншими словами це чітке і ясне звучання кожного звуку. 

«Скоромовка» –  жартівливий вислів, скомпонований із важких для швидкої вимови слів.

Чому скоромовки?

Чітка вимова – дикція, залежить від розвитку органів мови – артикуляції, а скомпоновані важкі слова – скоромовки, допомагають цю артикуляцію розвивати й дикцію покращувати. Звісно ж, скоромовки – не єдиний метод удосконалення дикції, але найдієвіший у цій справі. За допомогою подібних «тренувань» ви зможете і словниковий запас поліпшити, і запустити активну роботу органів мовного апарату, а також потренувати пам’ять. Скоромовки – це спосіб на все життя позбавитися від дефектів мови. Справа в тому, що при постійному повторюванні малознайомих сполучень звуків, у нашому мозку виникають нові нейрони, тому як тільки вам зустрінуться вже відпрацьовані буквосполучення в тексті – ви автоматично промовите їх добре. 

Поради як правильно «скоромовити»:

Обирайте скоромовки з тим співпадінням звуків, які вам потрібно пропрацьовувати. Не старайтеся одразу швидко промовляти слова – набирайте темп поступово, щоб детально вимовити кожен звук.Регулярно тренуйтеся скоромовити, щоб результат здивував вас якнайшвидше!

Топ-7 скоромовок

Хочете бути «на ти» з красномовством і впевнено розмовляти? Ми підготували топ-7 найдієвіших скоромовок, які допоможуть у цьому!

1. Перепілка – гарна птиця, та хлоп’ят вона боїться, бо хлоп’ята беруть гілку, і лякають перепілку. Не потрібно так лякать, в неї п’ять перепелят.

2. Варка варила вареники, Василь взяв вареника. Варка Василя верехою, Василь Варку вареником. Вередували вереднички, що не зварили вареничків. Не вередуйте, вередниченьки, ось поваряться варениченьки.

3. Подібні три брата: Кіндрат – на Панкрата, Панкрат – на Марата, Марат – на Кіндрата. Сказали тим браттям: «Не турбуйте курку – клює курка крупку». Не клюй, курко, крупку. Не кури, котко, люльку.

4. Бабрились в брудній баюрі два бобри брунатно-бурі. – «Правда, брате бобре, добре?» – «Ду-у-же добре, брате бобре!» Браття бобри перебабрились, браття бобри на боброборів перетворились.

5. Миші в шафі шаруділи, шість шарфів шерстяних зшили. Знов пошаруділи і шістнадцять шапок зшили. Шило шубку Шурі шило, шовком, шерстю шви обшило. Вийшла шубка прехороша нашій Шурі на порошу.

Для особливо сміливих – скоромовки англійською!

6. There those thousand thinkers were thinking

7. A flea and a fly flew up in a flue. Said the flea, «Let us fly!» Said the fly

Бажаємо удачі у скромовленні скоромовок, щоб ваша дикція була ідеальна! 

Авторка: Алла Пунько

Попередні матеріали:

https://pressassociation.org.ua/ua/yak-pochati-svij-blog/

https://pressassociation.org.ua/ua/dip-fejki-abo-yak-zhive…

By Алла Пунько, назад

Євробачення: європейське бачення для українського медіапростору

Щорічний пісенний конкурс – не лише яскрава подія в музичній індустрії, що провокує шалений азарт і конкуренцію. Євробачення для телебачення – чудесний інфопривід і можливість збільшити свою аудиторію і підняти огляди у 100, а то і більше відсотків. Як трансляції впливають на статистику та чому вітчизняні телепростори так жорстоко борються за пряму трансляцію європейського музичного конкурсу?

Організатором пісенного конкурсу Євробачення є Європейська мовна спілка (Європейська спілка радіомовлення та телебачення), країни-члени якої реєструють до списку свої теле- та радіокомпанії, які у майбутньому мають право трансляції конкурсу. Україна у списку представлена Національною радіокомпанією України та Національною телекомпанією України, тобто суспільними мовниками.

Що таке Європейська мовна спілка та до чого тут Україна?

Європейська мовна спілка – асоціація телерадіомовників. Вона організовує чисельні конкурси сімейства «Євробачення», а також є розпорядником ліцензій на найбільші світові спортивні події. До складу Європейської мовної спілки (EBU) нині входять 73 теле- та радіокомпаній з 56 країн Європи, Північної Африки та Західної Азії. Серед іншого – асоціація організовує міжнародний пісенний конкурс «Євробачення».

Україна заявила себе як асоційований член організації. Вона хоче невідємно розвиватися на рівні зі світовими тенденціями та ексклюзивно транслювати усі Олімпійські ігри, Чемпіонати з усіх видів спорту та інші визначні світові події, які так чи інакше допомагають презентувати нашу державу виключно в позитивному іміджі.

Хто транслює Євробачення для України?

В Україні право трансляції мають телеканали Перший Національний (UA:Перший) та СТБ, який замінив Інтер у 2013 році. Національний мовник отримав права на пряму трансляцію та став ексклюзивним та єдиним офіційним партнером Європейської мовної спілки ще від початку участі України у конкурсі, тобто від 2003 року, будучи членом EBU з 1993 року. З того часу традиції не змінюються – щороку Нацвідбір і основну частину шоу транслюють лише два канали. Чому так?

Щороку телеканал Перший Національний запускає унікальний проєкт. Він єдиний в Україні наживо транслює головний пісенний конкурс світу з будь-якого його куточка. Справді резонансна подія, яка збирає у телеекранів мільйони глядачів з усієї Землі, а в нашому випадку – усю Україну. Проте головний феномен у тому, що подивитися його можна тільки тут. З одного боку – чудова можливість кожному глядачеві отримати неймовірні емоції та на власні очі неймовірне дійство. Навіть тим, кому не доступне аналогове чи IT телебачення, яке стало фактично єдиною можливість мати у себе вдома частинку телепростору, але з комерційного боку – максимально невигідна подія для інших членів медіапростору, які у цей період втрачають левову частину авдиторії й перспективного бюджету. Як уже було зазначено вище, усе тому, що транслювати будь-який із конкурсів Євробачення (і дитячий, і танцювальний) може лише та теле- радіокомпанія, яка є представником країни в Європейській спілці радіомовлення та телебачення. 

Відповіді на питання, які 100% у вас виникли

Яка ж тоді ситуація із СТБ? Річ у тім, що приватний телеканал у свою чергу придбав права у суспільного мовника і уже який рік також офіційно може транслювати і етапи Нацвідбору, і власне сам конкурс. Ось і увесь секрет. Чи може ще хтось стати офіційним партнером асоціації? Ні, адже від кожної країни може бути представлена тільки одна некомерційна державна телерадіокомпанія. Тому і можемо ми переглядати Євробачення лише на UA:Першому. Що це дає телеканалу? Неймовірну активність і різкий зліт статистики, тобто пік активності авдиторії припадає на січень- лютий під час Нацвідбору та на травень, коли відбувається офіційне дійство – півфінали та фінал.

Авторка: Ліза Москаленко

Попередні матеріали цієї авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/tabletki-vid-bezsonnya

https://pressassociation.org.ua/ua/kudi-znikli-novorichni-myuzikli…

By Ліза Москаленко, назад

До чого дійшли технології або як живе світ постправди: deep fake

Коли класичні методи маніпуляцій чи розваг втратили актуальність, на арену вийшов плід нейромереж – deep fake. Звичайні фейки, які «лежали на поверхні» довели свою неефективність, адже наявність критичного мислення і знань факт-чекінгу спростовували їх на раз-два. А щодо розваг… Дивитись порно з незнайомцями – нудно, а от глянути на секс Бреда Піта з Джолі… Прийшов час заглибитись у mad world збочених технологій.

Дисклеймер: технології deep fake використовуються не лише для дискредитації та маніпуляцій, з їх допомогою можна створювати щось дійсно унікальне. Згадайте цьогорічне святкування Дня незалежності на НСК «Олімпійський», де Скрябін заспівав свою пісню, наче живий. Організатори «оживили» Кузьму за допомогою технологій нейромереж: тут ви можете побачити виступ голограми Скрябіна.

Що таке deep fake: коротко і ясно

Діп фейк – технологія на основі нейронних мереж, яка уможливлює перенесення характеристик (обличчя, голосу) одного об’єкта іншому: фотографії оживають, на відео з людиною «1» говорить чи рухається обличчя людини «2», синтезується голос (голосом людини можна сказати будь-що, що вона ніколи не говорила). Також це можна пояснити, як технологія синтезу зображення, заснована на штучному інтелекті та використовувана для заміни елементів зображення на бажані образи. Оригінальна людина чи її промова заміняється на фейкову з непомітністю такої підміни.

Де можна побачити deep fake

Що першим спадає на думку при слові фейк? У яких сферах його можна зустріти найчастіше? Звичайно ж, політика, медіа, розваги. Якщо ви знаєте більш несподівані сфери, де їх застосовують, пишіть в коментарях.

Перший глобальний «вихід у люди» діп фейк зробив у 2017. Тоді опублікували порнофільм, у якому обличчя героїні замінили на обличчя ізраїльської акторки Галь Гадот, що зіграла головну роль у фільмі «Wonder woman». З того часу ця технологія набирає обертів та активно використовується у сферах:

Політика – маніпуляції під час виборчого процесу звична справа. Наразі ж можна робити це витонченіше. Медіа підхоплюють ці відео, розповсюджують їх, рідко перевіряючи справжність. Більшість людей вірять у те, що тільки здається правдою. Чому так відбувається? Бо ми не звикли до фейкових відео, наш мозок ще не готовий повірити в такі надсучасні технології. Однак, майбутнє вже тут. Перегляньте найпопулярніші приклади:

Кіноіндустрія – deep fake дозволяє «воскресити» померлих акторів. До прикладу, в «Зоряних війнах» оживили Пітера Кушінга з оригінальної саги. Актор, котрий грає губернатора Таркіна, помер у1994 році. Його обличчя наклали на акторську гру британця Гая Хенрі.Розваги – будь-яка людина здатна створити свій діп фейк за допомогою спеціального ПЗ. Уявіть, що історичні постаті оживають, вони дихають, озираються і навіть говорять до нас. Тепер це може бути реальністю! Генеалогічний сайт MyHeritage представив новий сервіс під назвою DeepNostalgia

Як працює технологія deep fake

Deep fake створили на основі генеративно-змагальної нейромережі (GAN). Одна частина алгоритму «вчиться» на реальних фотографіях певного об’єкта і створює зображення, «змагаючись» з  іншою частиною алгоритму, поки та не почне плутати копію з оригіналом. Тобто одна створює, інше виявляє і так до нескінченності, до ідеальної підробки. Існує три найпопулярніших різновидів діп фейків:

Заміна обличчя – у відео обличчя актора підміняється обличчям іншої людини. Його застосовують для вставки голів відомих акторів у фільми, в яких вони ніколи не з’являлися.Синхронізація губ – вихідне відео модифікують так, що область рота узгоджується з неоригінальним, іншим аудіозаписом. На фейковому відео людина може говорити зовсім не те, що в оригіналі, виглядаючи при цьому відносно природно.«Ляльковик» – зображення людини (рухи головою та очима, жести, міміка) анімує виконавець, котрий сидить перед камерою і виконує дії, які він хоче бачити на відео від «ляльки».

Принцип роботи відносно простий: нейромережі дається великий масив даних ➡️ вона обробляє масив та вивчає особливості особи та її міміки ➡️ нейромережа вчиться відтворювати обличчя людини ➡️ а вже далі йде синтез фейкового контенту.

Чи існує антидот

Ситуація з діп фейками – складна. До Конгресу США подали відповідний законопроєкт Malicious Deep Fake Prohibition Act, у якому deep fake визначається як аудіовізуальний запис, створений або змінений таким чином, що спостерігач його може вважати автентичним. Важливим моментом є те, що у законопроєкті криміналізується використання глибинних підробок з метою шахрайства чи в порно. Якщо діп фейк створено для розваг, то згідно з Першою поправкою до Конституції США (право на свободу вираження) творець не притягується до відповідальності.

Також активно створюються програми, що можуть відрізнити підробку від оригіналу. Зокрема, цим займається один з лідерів ринку у сфері ПЗ «Adobe Systems».

Та, як відомо, вірус шириться швидше, аніж вигадують ліки чи вакцину від нього. Проведіть аналогію з пандемією коронавірусу. Чим досконалішими стають системи з виявлення фейків, тим скоріше мутують самі deep fake. Але… має ж бути рішення хоча б тимчасове? І воно є, ми можемо самостійно розпізнати глибинну підробку, маючи базові знання з теми, наприклад, ті, що ви тільки-но прочитали.

Підібрала для вас найдієвіші та найпростіші поради:

стежте за мерехтінням облич;звертайте увагу на колір обличчя та тіла;шукайте першоджерело;зважайте на тривалість відео;фіксуйте увагу ще й на звук;сповільнюйте відео, щоб краще розглянути деталі;дивіться в рот😲 – нечітка внутрішня частина рота (зуби та язик) видають діп фейки;стежте за морганням.

Людству не втекти від штучного інтелекту. Триває активна дискусія про те, яким буде світ за 5, 10 років: прогнозів немає. Як запобігати можливим загрозам? Як правильно використовувати ці технології на благо людству? Чи реально «вживатися» з діп фейками? Поки чітких відповідей на ці питання не існує. Однак, відомо одне: люди мають знати про вплив штучного інтелекту на їхні права, на демократію, на медіа, про всі реальні та потенційні ризики використання діп фейків.

Авторка: Ліза Бровко

Попередні матеріали цієї авторки:

https

https://pressassociation.org.ua/ua/serednovichna-hvoroba-v-suchasnosti-abo-chomu-seksizm-dosi-shiritsya-svitom…

By Ліза Бровко, назад