Медіаспільнота України – тема, яку обговорювали давно. Проте з появою перших каналів за часів незалежності постало питання: яка ж вона – існуюча спільнота? Тоді професійною її точно не можна було назвати. Зараз же зміни відбуваються, вони помітні, але, на жаль, не на належному рівні. Поміркуємо, чому так, та чи зміниться щось?
Хто винен?
Щорічно тисячі молодих і перспективних журналістів «народжуються» у ЗВО України. Вони прагнуть працювати й роблять це так, як їх навчали: добросовісно, професійно, віддано. Але так чинять не всі. Найголовніша проблема медіаспільноти нашої країни, яка не дає їй набути статусу «професійної», – працівники медіасфери. Ці люди настільки важливі для кожного споживача, що уявити своє життя без улюбленої ТБ-програми та її журналістів, газети, репортерів, станції радіо, ведучих – практично неможливо. Саме через цю залежність звичайних людей від працівників ЗМІ ми не маємо на 100% якісного контенту й професіоналів, які б цей контент створювали. ЗМІ звикли, що майже будь-який матеріал, поданий у маси, обов’язково буде переглянутий чи прочитаний без розбору на чорне та біле, на правду та брехню, на адекватність чи неадекватність.
Що робити для створення професійної спільноти?
Перш за все, почати з себе. Владі – дати «зелений коридор» тим, хто прагне працювати й створювати щось дійсно гідне: збільшити фінансування медіапроєктів, розробляти нові гранти. Журналістам – бути відданими професії: незаангажованими, непродажними, чесними. Глядачам, читачам, слухачам – розумно сприймати інформацію, бути медіаграмотними й споживати якісний контент: наприклад, відмовитися від безглуздих шоу, статей, навчитися розрізняти де фейк, а де правда.
Журналістика – не поле бою
Зробивши такі прості кроки на шляху до професійної медіаспільноти в нашій державі – зможемо впевнитися, що це уявлення можливе й потрібне для нас. Нам не треба брати приклад із західних, східних, південних чи якихось інших ЗМІ – ми самі маємо стати прикладом для них. Адже ЗМІ – це перш за все незалежні оглядачі подій, які не змушують, наприклад, при перегляді передачі чи читанні журналу замислюватися над тим, чи ми чуємо/читаємо правду, чи ту інформацію, яка вигідна комусь (власнику каналу, олігарху чи іншій країні). Підтвердженням цього є слова президента Академії української преси Валерія Іванова, який сказав, що журналістика – це не поле бою, а інформування авдиторії.
Попри всі негаразди, поступово, крок за кроком ми рухаємося до мети й лише ми здатні її досягти. Не Америка та їхні гранти, не Європа та їхні ЗМІ нам за приклад, а ми, тільки ми! Тож давайте разом: працівники медіасфери, люди, влада – зробимо це, бо ж хто, окрім нас може зробити термін “медіаспільнота України” реальністю.
Авторка: Алла Пунько
Попередні матеріали авторки: