журналістика

Огида, скандали або дайджест новин за лютий 2022

Дайджест – реклами, новини сфери медіа, які вражають. Це супершвидко, мегастисло і ти завжди в курсі найважливішого. Дайджест – креатив, що рятує, руйнує, вражає, дивує, бентежить.

Цього місяця дайджест про скадали, які заполонили світ маркетингу, PR та журналістики. Поговоримо про огиду, скандали та те, як компанії на цьому збільшують авдиторію, впізнаваність і продажі своїх товарів чи послуг.

Apple vs «Apple-Man»

Компанія Apple, за даними Forbes.ua, ініціювала судовий розгляд щодо українського фільму «Apple-Man».

«Техгігант заявляє, що фільм шкодить бренду, адже користувачам може здатися, що Apple-Man пов’язаний, затверджений або схвалений компанією Apple», – повідомляє режисер фільму Москаленко.

Apple хоче, щоб режисер відмовився від юридичного оформлення фільму в США. У відповідь Москаленко записав відеозвернення, де сказав, що Apple-Man – фільм про яблука і не містить жодного слова про iPhone або MacBook.

«Я дуже хочу домовитись із Apple

https://www.youtube.com/watch?v=cDuBYeVomvY

«Матриця: воскресіння» чи «Матриця: занепад»?

Village Roadshow Entertainment, співпродюсер «Матриці: воскресіння», подала позов проти Warner Bros. Компанія вказала, що випуск сіквелу на HBO Max і одночасно у кінотеатрах було порушенням контракту.

«Єдина мета WB у перенесенні дати виходу «Матриці: Воскресіння» – створення великої хвилі преміальних підписок HBO Max на кінець року. Хоча вони прекрасно розуміли, що це знищить касові збори фільму і позбавить Village Roadshow

«Це легковажна спроба Village Roadshow уникнути їхніх договірних зобов’язань щодо участі в арбітражному розгляді, який ми розпочали проти них минулого тижня. У нас немає сумнівів, що ця справа буде вирішена на нашу користь», – йдеться у заяві Warner Bros.

11 відламаних дверей = 11 скалічених життів

Вчора креативне агентство ISD Group разом із Українським інститутом та партнерами з st.mary&coartstudio поставили перед посольством Росії 11 відламаних дверей – на честь 11 кримських політв’язнів, героїв проекту «Крим, 5 ранку».

«Їм російські спецслужби вже нахабно зламали двері – й життя. Кримських татар, громадянських журналістів, яких звинувачують у «тероризмі» та саджають на 15-12 років – понад сотня. Ще сотні людей щоночі чекають, що й до них увірвуться о п‘ятій ранку, щоб позбавити сім‘ї, дому, свободи» – написало у своєму пості креативне агентство.

Також ISD Group

«Уже в п’ятницю інсталяцію побачить Варшава, в суботу – Берлін. Якщо живете у одному з цих міст – доєднуйтесь, поширюйте, говоріть – це те, що ми точно можемо зробити.» – уточнило агентство в пості.

Огида чи краса та справжня допомога

Adidas розмістив у Twitter зображення з 25 формами оголених грудей. Чому у Twitter? Все просто, це єдина мережа, яка не забороняє розміщення такого роду зображень.

Громадськість відреагувала дуже неоднозначно: хтось кидав огидні коменти, а хтось аплодував та висловлював вдячність. Чому вдячність? Бо за словами Емі Чарльтон, старшого директора з продукту Adidas, існує значна прогалина в розробці спортивних бюстгальтерів, тому ми працювали з експертами в галузі здоров’я грудей в Університеті Портсмуту, щоб краще задовольняти потреби нашої жіночої спортивної спільноти.

«Це була важлива робота з жіночою командою дизайнерів, тестувальників та експертів, і ми сподіваємося, що ця колекція допоможе більшій кількості власників спортивних бюстгальтерів відчути переваги додаткової підтримки та кращої посадки, а також не стримувати себе під час занять спортом. вони люблять».

Нова колекція містить 43 нові стилі у 18 лінійках і доступна у різних розмірах, щоб більше жінок займались спортом без обмежень. Групи продуктів включають «Studio» для рухів низької та середньої інтенсивності, «Train» для більш інтенсивних занять та «Run» для забезпечення максимального рівня підтримки.

«Adidas співпрацює з професором Джоанною Уейкфілд-Скарр, головою дослідницької групи зі здоров’я грудей в Університеті Портсмута», – йдеться у заяві Чарльтона.

Ще більше дайджестів читайте нижче. Будьте завжди в курсі усіх новин медіа сфери разом з PRessA.

Авторка: Анна Завірюха

Попередні дайджести авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua

https://pressassociation.org.ua/ua/dajdzhest-shok-reklam-listopad-2021-r…

By Анна Завірюха, назад

«Найкращі друзі диктора» – поради, щоб дикція була ідеальною

Ведучі, диктори, оратори не можуть жити без них! Щодня, користуючись цими помічниками, їх дикція покращується, щоб в ефірі, перед публікою чи записом відео звучати неперевершено.

Що ж це за «помічники»?

Здогадалися, як називаються «найкращі друзі диктора»? Звісно ж – скоромовки! Саме вони слугують найдієвішим способом покращити дикцію, а значить вимовляти звуки чітко. Погодьтеся, значно приємніше слухати зрозумілий текст, ніж здогадуватися, що ж мовець дійсно мав на увазі! Ще гірше, коли цим мовцем є ви.

Для початку розберемося з основними поняттями теми гарної вимови: 

«Артикуляція» – злагоджена робота всіх органів мови, спрямована на продукування звуків. 

«Дикція» – у перекладі з латинської мови означає «вимова», іншими словами це чітке і ясне звучання кожного звуку. 

«Скоромовка» –  жартівливий вислів, скомпонований із важких для швидкої вимови слів.

Чому скоромовки?

Чітка вимова – дикція, залежить від розвитку органів мови – артикуляції, а скомпоновані важкі слова – скоромовки, допомагають цю артикуляцію розвивати й дикцію покращувати. Звісно ж, скоромовки – не єдиний метод удосконалення дикції, але найдієвіший у цій справі. За допомогою подібних «тренувань» ви зможете і словниковий запас поліпшити, і запустити активну роботу органів мовного апарату, а також потренувати пам’ять. Скоромовки – це спосіб на все життя позбавитися від дефектів мови. Справа в тому, що при постійному повторюванні малознайомих сполучень звуків, у нашому мозку виникають нові нейрони, тому як тільки вам зустрінуться вже відпрацьовані буквосполучення в тексті – ви автоматично промовите їх добре. 

Поради як правильно «скоромовити»:

Обирайте скоромовки з тим співпадінням звуків, які вам потрібно пропрацьовувати. Не старайтеся одразу швидко промовляти слова – набирайте темп поступово, щоб детально вимовити кожен звук.Регулярно тренуйтеся скоромовити, щоб результат здивував вас якнайшвидше!

Топ-7 скоромовок

Хочете бути «на ти» з красномовством і впевнено розмовляти? Ми підготували топ-7 найдієвіших скоромовок, які допоможуть у цьому!

1. Перепілка – гарна птиця, та хлоп’ят вона боїться, бо хлоп’ята беруть гілку, і лякають перепілку. Не потрібно так лякать, в неї п’ять перепелят.

2. Варка варила вареники, Василь взяв вареника. Варка Василя верехою, Василь Варку вареником. Вередували вереднички, що не зварили вареничків. Не вередуйте, вередниченьки, ось поваряться варениченьки.

3. Подібні три брата: Кіндрат – на Панкрата, Панкрат – на Марата, Марат – на Кіндрата. Сказали тим браттям: «Не турбуйте курку – клює курка крупку». Не клюй, курко, крупку. Не кури, котко, люльку.

4. Бабрились в брудній баюрі два бобри брунатно-бурі. – «Правда, брате бобре, добре?» – «Ду-у-же добре, брате бобре!» Браття бобри перебабрились, браття бобри на боброборів перетворились.

5. Миші в шафі шаруділи, шість шарфів шерстяних зшили. Знов пошаруділи і шістнадцять шапок зшили. Шило шубку Шурі шило, шовком, шерстю шви обшило. Вийшла шубка прехороша нашій Шурі на порошу.

Для особливо сміливих – скоромовки англійською!

6. There those thousand thinkers were thinking

7. A flea and a fly flew up in a flue. Said the flea, «Let us fly!» Said the fly

Бажаємо удачі у скромовленні скоромовок, щоб ваша дикція була ідеальна! 

Авторка: Алла Пунько

Попередні матеріали:

https://pressassociation.org.ua/ua/yak-pochati-svij-blog/

https://pressassociation.org.ua/ua/dip-fejki-abo-yak-zhive…

By Алла Пунько, назад

Як журналісту керувати тривогою під час бойових дій

17 Лютого, о 12:00 розпочалась зустріч-дискусія «Як журналісту керувати тривогою в умовах бойових дій». Мета заходу – надати практичні поради й рекомендації, як журналістам керувати тривогою під час роботи в умовах бойових дій та налагодити коло взаємодопомоги.

Зустріч-обговорення розпочав модератор Андрій Сидоренко, який представив спікерів зустрічі:

Євгенія Подобна – журналістка, головна редакторка редакції документальних програм Суспільного, воєнна кореспондентка, медіатренерка;Роман Бочкала – журналіст, воєнний кореспондент, співзасновник ГО «Стоп корупції»;Олександр Махов – воєнний кореспондент телеканалу «ДОМ», учасник бойових дій на Донбасі;Анастасія Ніжнік – психотерапевтка, авторка програм психічного здоров’я для журналістів;Євгенія Китаїва – воєнна кореспонтентка, ведуча новин.

Розповідь розпочала Євгенія Подобна, яка зазначила, що головне для журналістів на сьогодні – прийняти рішення, що ви будете робити, якщо постане питання про роботу в умовах окупації/ескалації.

Підтримала тезу Євгенія Китаєва, яка уточнила, що коли журналісти кажуть самі для себе остаточне рішення – мають розуміти, в яких умова доведеться працювати:

«Воєнкорам потрібно продумувати план дій наперед, бути сконцентрованими, розуміти можливі ризики та мати шляхи відходу, зокрема контакти людей, які можуть допомогти за конкретних обставин», – відзначила Євгенія Китаїва.

Стійкість для журналістів

Опісля Анастасія Ніжнік ознайомлювала гостей з програмою «12 місяців стійкості» та всіма можливими «групами підтримки». Перша «група підтримки» журналістів – це оператор, з яким працюєте в парі (для телевізійників), і зв’язкові в тилу. Друга група підтримки важливі контактів – номери військових, представників тероборони, лікарів, волонтерів, водіїв, а також групою підтримки є колеги, з якими цінно формувати стосунки «рівний рівному».

Роман Бочкала продовжив розширювати тему стосунків між журналістами і уточнив, що:

«Коли ми говоримо про воєнкорів, йдеться швидше про братерство чи сестринство, дружні відносини та взаємодопомогу. Це один із чинників, які допомагають військовим журналістам підтримувати стійкий психологічний стан».

Серед порад, які воєнкорам допомагають зменшувати тривожність, Олександр Махов виокремив:

критичне оцінювання ризиків;фізична активність;рутинні справи;відокремлення періодів праці та відпочинку.

«До певного періоду я працював доволі виснажливо для себе: з 2014 року постійно їздив на передову як журналіст, потім – як військовий. Але в якийсь момент зрозумів, що такий ритм негативно впливає на мене та, зокрема, на мою працездатність. Тому визначив для себе «мої» дні або години, коли даю собі можливість відпочити: прийняти душ, поговорити з близькою людиною чи випити келих вина», – зазначив Олександр Махов.

Окрім цього, керувати тривогою журналісту може допомогти принцип «дихай – дивись – ворушись», про це опісля сказала Анастасія Ніжнік. Спершу треба врівноважити дихання, після – сфокусуватися на деталях, які оточують, та розім’ятись.

Підсумок зустрічі

Вкінці зустрічі Євгенія Подобна підсумувала:

«Всім журналістам не варто забувати, що з нами воюють і через інформацію. Інформаційно-психологічні операції – дуже впливова зброя, і ми – одна з важливих мішеней нашого ворога. Тому важливо розуміти, що на журналістах – велика відповідальність. Ми не повинні піддаватися на провокації чи поширювати паніку. Пам’ятаючи про це, ми можемо не лише себе регулювати, а й допомагати суспільству пережити цей складний період».

Авторка репортажу: Аня Завірюха

Попередні матеріали авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/kreativ-proti-abo-dajdzhest-reklam-za-sichen-2022-roku/

https…

By Анна Завірюха, назад

Профайлинг

«Я бачу, про що ви думаєте». Фраза, яку впевнено можна казати, якщо освоїти профайлинг – новий напрям психологічної науки про прикладні аспекти поведінки людини.

Вам потрібно зрозуміти хто з трьох людей у судовій залі є серійним вбивцею? Чи можливо вам було б цікаво за мімікою політика дізнатись чи бреше він на важливій конференції? Чи ви пишете скандальний матеріал і не можете зрозуміти чому людина нервує при згадці тієї чи іншої ситуації? Раніше більшість психологів сказали б, що варто підтягнути свої знання з психології особистості, але зараз все частіше чуємо нове слово – профайлинг. Що ж це і «з чим його їдять»?

Звідки походить термін і як з’явився?

Цей напрям психології з’явився у Британії. З англійської перекладається як профілювання або створення психологічного портрету. Найбільшого розвитку профайлинг набув у сфері криміналістики. Використовуючи цей метод, слідчі створюють портрети підозрюваних, коли знаходять докази, залишені на місці злочину.

Також метод профайлингу часто використовують для безпечних авіаперельотів. Опитування та спостереження за пасажирами перед польотом є яскравим прикладом цього напряму психології. Профілювання особистості дозволяє виявити небезпечних громадян і мінімізувати ризик створення терактів у літаку.

Зараз термін «профайлинг» розуміють у більш широкому аспекті. Це використання психологічних інструментів для перевірки достовірності інформації та її збігу з невербальною поведінкою людини у момент мовлення (мімікою,жестами).

Здається, що знання з цього напряму необхідні лише деяким спеціалістам. Але ні, я доведу, що ці знання необхідні в кожній професії.

 Як використовують профайлінг в мережі Інтернет? 

З появою мережі інтернет з‘явилося безліч нових видів шахрайств (фішинг, фармінг, клікфорд та інші). Звичайній людині важко відрізнити де кажуть правду, а де брехню в електронному листуванні. Тут легко можна назвати себе зовсім іншою особою і вести діалог від її ім’я. Часто інтернет-шахраї – це люди, які обізнані в психології. Вони знають як правильно маніпулювати, аби людина через повідомлення не зрозуміла, що спілкується з зовсім іншою особою. Для того, щоб не потрапити у тенета шахраїв, застосовують профайлинг. Мало кому відомо те, що якщо правильно поставити питання, то можна проаналізувати наміри людини навіть через електронне листування. 

Візьмемо до прикладу ситуацію. У вас є кращий друг, який проживає за кордоном, але поки що не має ніяких закордонних документів (громадянства, карти побуту та ін.). До вас телефонує невідомий абонент і повідомляє про те, що ваш друг зник, а закордонна поліція не може розпочати розшук громадянина, оскільки він не має належних документів і таким чином не зареєстреваний в базі цієї країни.

Невідомий абонент називає себе як представник української діаспори цієї країни і пропонує свою допомогу (оскільки українська діаспора має належну інформацію про громадянинів України, які перебувають за кордоном) за велику виплату. 

На телефонні дзвінки та повідомлення ваш друг не відповідає.

Ви повинні увімкнути своє критичне мислення, спокійно розмовляти і за допомогою методу профайлингу визначити говорять вам правду чи ні, задаючи конкретні питання, на які може дати відповідь реальний представник української діаспори, який має належну інформацію. Наприклад, легке питання, яке змусить розгубитися абонента для того, щоб вивести його на реальні емоції. До прикладу: «Звідки інформація про зникнення?», «Чому не телефонуєте з офіційного номера діаспори?».

Ці запитання допоможуть визначити чи справді абонент говорить правду чи&nbsp

Як бути якщо ти не маєш відношення до криміналістики, але хочеш «читати людей як відкриту книгу»?

Давайте уявимо, що я журналіст, якій терміново необхідно взяти інтерв’ю у відомого чиновника. Оскільки слово – це основна зброя журналіста, мені необхідно через текст розкрити усю його особистість. Погодьтесь це зробити значно важче, ніж за допомогою відео. У тексті ми не зможемо прослідкувати зміни настрою респондента, його погляд, міміку і жестикуляцію. Через публікацію в інтернеті провести профайлинг майже неможливо. За допомогою відео або особистої зустрічі легше прослідкувати посилену жестикуляцію або навпаки відсутність жестів, неконтрольовані фізіологічні ознаки – почервоніння або поблідніння шкіри, тремор рук або посилене потовиділення. Це означає, що людина відчуває дискомфорт, а отже варто дізнатись чому так відбувається. Можливо, «чесному чиновнику» все-таки є що приховувати? На всі ці питання зможе відповісти профайлинг. Його ще часто називають оперативною психодіагностикою. Хоча ця наука є досить молодою, її необхідність&nbsp

За словами Ніцше? людству приємніше бачити жести, ніж вислуховувати аргументи. Можливо тому і виник цей новий напрям психологічної науки. А можливо, тому що хтось знайшов серійного вбивцю за допомогою цього методу. Хтозна?

Автор: Олег Січкар

Попередні матеріали:

https://pressassociation.org.ua/ua/bloomberg-businessweek-istoriya-dilovogo-zhurnalu/

https://pressassociation.org.ua/ua/yak-pochati-svij-blog…

By Олег Січкар, назад

Все встигати і досягати успіху! Досвід телеведучої Tanya Li

Tanya Li — телеведуча М1, М2, радіоведуча Люкс FM та співачка. Працювала на «Русское Радио Украина» та була учасницею групи «Selfy». PRessA поспілкувались з Тетяною про її шлях до успіху, мотивацію, сміливість до змін та вміння реалізуватись у трьох сферах одночасно.

By Анна Завірюха, назад

«Четверта влада» в Україні: міф чи реальність?

«Четверта влада» – саме так журналістику колись назвав Томас Карлайл (шотландський письменник, есеїст та історик). Однак якими є насправді умови такого терміну й чи можливо назвати ЗМІ ще однією гілкою влади в Україні? 

Як відомо, існує три гілки влади: законодавча, виконавча та судова. Відповідно до ст. 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. «Гілками влади» називаємо тих, хто подає, розглядає і створює закони, а також контролює їх виконання.

Чи є тут місце для журналістики?

Ще з часів Томаса Карлайла чи можливого іншого автора цього вислову – Жан-Жаку Руссо, журналісти виконували важливу роль у суспільстві. Вони поширювали інформацію, вислови впливових людей чи матеріали, які в майбутньому могли змінити щось в одній із трьох гілок влади.

«За допомогою масової інформації можна впливати на громадську думку як стан масової свідомості. Масові комунікації сприяють тим самим найкращій реалізації цілей суб’єктів соціальних інтересів. Цей факт став підставою виникнення терміну «четверта влада», яка наділяє масові комунікації якимись особливими владними повноваженнями» (з роботи «Четверта влада як соціологічна категорія»).

Зараз журналісти – це ті, хто безпосередньо стоїть між суспільством і гілками влади. Оскільки ми живемо в епоху, коли володіння інформацією ототожнюється з можливістю певного керування людьми, то засоби масової комунікації можна вважати ще однією гілкою влади. В історії було багато прикладів, коли висвітлення конфліктів, судових процесів, протестів, арештів, або революцій впливали на зміни в судовій системі, внесення змін до Конституції чи навіть до референдумів й зміни влади. 

Однак є умови, за яких можна припустити формулювання «четверта влада» стосовно журналістики: дотримання всіх стандартів й публікування важливих матеріалів політичного, громадського чи судового характеру.

В контексті глобалізації владу преси заведено вважати першою, а не четвертою. Власне використання виразу «влада преси» й характеризує цю епоху. Поява нових засобів зв’язку та інтернету гарантувала нові можливості для поширення інформації: оперативніше, чіткіше, актуальніше. Журналістика отримала змогу використовувати глобальні всесвітні перетворення на свою користь. Вона стала ще ближчою до суспільства й, безумовно, той вплив який створюють ЗМІ зараз не можна порівняти, скажімо, з ситуацією в кінці ХХ століття.

Проте іншої думки український політичний журналіст Вадим Карп’як: «Існує вислів, що журналістика – четверта влада, з чим я не до кінця погоджуюсь. В Україні є три гілки влади: законодавча, виконавча та судова. Кожна з яких є законом. Журналісти висвітлюють закони, впливають на певні рішення, але не створюють й не приймають їх».

Подібна позиція описана у праці «Четверта влада» як соціологічна категорія» (Науменко Т.В.): «Четвертою владою ЗМІ бувають лише у двох випадках: перший – коли вони транслюють обов’язкові для виконання рішення законодавчої, виконавчої та судової влади; другий – коли власні виступи ЗМІ щодо законодавчих актів розглядаються як обов’язкові для обліку під час прийняття рішень владою».   

Узагальнивши, можна сказати, що вираз «четверта влада» однозначно прийнятий суспільством. Хоч і за часів СРСР це прийнято було використовувати виключно до західної журналістики, проте зараз, у незалежній Україні й умовах всесвітньої глобалізації, роль засобів масової комунікації у громадянському житті переоцінити важко. Актуальним лише залишається питання «прозорості» медіа й журналістики в цілому.

«Четверта влада» в Україні

Кому довіряти серед українських ЗМІ залишається обрати кожному. Однак не можна пройти повз всі ті спільні кроки, які пройшли журналісти за понад 30 років існування незалежної журналістики.

Поява недержавних телеканалів, інформагенцій та преси, створення потужного сегмента інтернет-ЗМІ стали першим кроком для незалежної журналістики. Від телеканалу «Тоніс», який у 1992 році переїхав до Києва до створення «Української правди» у 2000 році Георгієм Гонгадзе та Альоною Притулою. Саме УП до сьогодні вважають українці найнадійнішим джерелом інформації. Саме Гонгадзе довів, що та журналістика, яка є «незручною» владі може і повинна змінювати країну, це однозначно приклад четвертої влади.

Іншим важливим кроком для журналістики як незалежної гілки влади стало роздержавлення преси, тобто вихід кількасот друкованих видань з-під контролю органів влади та місцевого самоврядування. Проте з’явилась проблема у фінансуванні: багато ЗМІ почали фінансувати олігархи, що впливає на матеріали медіа.

Доступ до публічної інформації. Навіть попри всі вади виконання цього закону, перемога нашого медіасуспільства у можливості за допомогою доступу до публічної інформації контролювати державну владу й місцеве самоврядування. Водночас державні органи стають прозорішими, а дедалі більше даних — відкритими та доступними для медіа.

Прозорість медіавласності. Хоч і недосконалий, закон про прозорість медіавласності змусив багатьох політиків та бізнесменів розкрити свої зв’язки з медіа. А декого навіть втратити сумнівні медіаактиви. Проте навіть без юридичних наслідків ініціатива все одно дає суспільству розуміння, хто «замовляє музику» в медіапросторі.

Журналістика в Україні – це механізм, що постійно переживає певні зміни. Вбивства медійників, цензура, скандали й володіння ЗМІ політиками чи олігархами не до кінця дають зрозуміти суспільству, що функції, які повинні виконувати журналісти в Україні, їх виконують. Їм залишається лише зрозуміти, що на меті четвертої влади завжди будуть інтереси українців. Це, власне, й відрізняє звичайних журналістів від четвертої влади.

Авторка: Лілія Брезгунова

Попередні матеріали цієї авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/fortune-istoriya-dilovogo-zhurnalu/

https://pressassociation.org.ua/ua…

By Лілія Брезгунова, назад

Журналістика в обличчях. Анастасія Норіцина про власний шлях

Велика серія інтерв’ю з молодими представниками журналістських професій починається з цього матеріалу. Чому саме журналістика, чому саме молоді спеціалісти, а не люди з багажем досвіду? Мені цікаво дослідити свіжий погляд на медійний світ. Вам теж хочеться почути ровесників, котрі досягли успіху, незважаючи на юний вік? Як це у 18 років почати влиття у медіасвіт? ЦІ та інші питань, які «болять» кожного новачка. Ласкаво прошу до прочитання!

Вона поставила на терези юриспруденцію та журналістику, при вступі її зустрічала сама директорка інституту, а зараз щодня поринає у курйозний світ української політики. Про історію свого журналістського шляху, першу зйомку «калюжі крові» та роботу редакторки ранкового шоу на 2 курсі розкаже Анастасія Норіцина – журналістка та кореспондентка у Верховній Раді від телеканалу «Апостроф». Свій шлях у медіа вона почала ще зовсім юною, тому вже має чим здивувати. 

📌Розкажи щось про свій бекграунд: де навчалась, працювала?

Закінчила я Інститут журналістики Грінченка. Практику на 2 курсі почала проходити в найбільшому, на той час, інформаційному телеканалі «112 Україна». Був 2017 рік, і це стало моїм першим місцем роботи. До того ж це був хороший старт і досвід. Щоправда у листопаді 2018, коли канал змінив власників (мається на увазі купівля телеканалу Тарасом Козаком і Віктором Медведчуком, – ред.), а разом з цим почалися і зміни в інформаційній політиці холдингу – тоді я звільнилася.

«Хотіла вступати в Одесу, мала білети на Київ»

📌 Чому спочатку обрала журналістику? А далі саме тележурналістику? 

Історія із журналістикою в мене склалася не одразу. Коли я закінчила школу, обрала два напрями: юриспруденції та журналістика. Хоч я жила в селі, але все одно я подала документи в усі великі міста України і вже майже була готова їхати саме в Одеський університет навчатися, в Одеську юридичну Академію. Готуючи вдома копії всіх своїх документів для вступу в Одесу, я отримала дзвінок із Києва, де сказали: «Ми вас чекаємо, ви пройшли на журналістику. Завтра останній день подачі документів».  Це подзвонили із Грінченка. Це був вихідний день, але мене навіть вийшла директорка Інституту журналістики зустріти. Було надзвичайно приємно, бо я дійсно ледь не остання, хто прийшов у фінальний день подавати документи. Ми з нею познайомилися, я їй сподобалася, і вона мені дуже сподобалось. 

Щодо тележурналістики, то роль у цьому зіграв поділ в інституті. Дали вибір: фотокореспондент або ж тележурналіст. Фотографії у мене не завжди вдаються, а от ТБ дійсно манило. 

📌 Чим, на твою думку, відрізняється тележурналіст від журналіста з онлайн-медіа, наприклад? 

Є велика різниця у способах донесення інформації. Тележурналіст має не тільки донести суху інформацію, а ще й продемонструвати це наочно. Картинка – ось що дуже важливо на телебаченні. І ще плюс ТБ в тому, що воно різнопланове. Ти можеш експериментувати з форматами, кадрами, навіть пропонувати й втілювати власні проєкти. У прямому ефірі можна вести жваву дискусію без того, що потім редактор щось виправить, щось скаже переписати. На щастя, зараз тележурналістика осучаснилась. Це не нудна класика.

📌 Ти швидко звикла до роботи на камеру чи докладала для цього зусиль?

Мені було страшно. Я вся трусилася. Моє перше включення було з місця вбивства в 17 років. Ось таке веселе завдання дали. До того я не працювала на камеру. Більше робила сюжети, могла брати інтерв’ю, де зробити кілька дублів не проблема. Отже, я приїхала до двору, де вбили людину. А це зима, тому кров на снігу було дуже видно. Я ще не знала як правильно починати, про що розповідати. Тому й ляпнула на включенні: «Ось тут велика калюжа крові», а оператор ще й показав її зблизька. Виявилось, що такі кадри і слова взагалі табу… Надалі я все частіше робила фейкові включення, показувала їх редакторам, щоб знати свої помилки. Тепер камера – мій друг.

📌 Ти працюєш кореспонденткою у ВР. Як тебе сприймають колеги та самі депутати? 

Перше хочу сказати про колег. Я обожнюю свою редакцію. За життя змінила 3 колективи і маю з чим порівняти. Зараз у нас дійсно команда. Щодо колег у Верховній Раді, то конкуренція є, це сильно відчувається. Проявляється найбільше в моменти брифінгів. Ти хочеш взяти інтерв’ю, а тебе відштовхують, просто не підпускають до депутата, аби твій телеканал залишився без коментаря. Навіть не хотіли потримати мікрофон, коли була крайня потреба. Ставились скептично: «Ти хто? Що ти знаєш?». Мала враження, що всі такі розумні, а я недостатньо… Однак позитиву не менше. У стінах парламенту я зустріла багато крутих журналістів, які не один рік працювали там. Вони допомогли мені адаптуватись, навчитись. 

«Я ніколи не залишаюсь осторонь»

📌 Чи стикалась у професійній діяльності з ейджизмом чи сексизмом? Якщо так, то поділись досвідом.

Про ейджизм точно сказати не можу. Сексизм, звичайно, мав місце в моїй кар’єрі. Найчастіше це ситуації, коли тебе не сприймають серйозно. Ти просто для інших приваблива, розумна дівчинка. Можуть дозволити некоректну поведінку, якісь натяки, жарти. Чоловіки (наприклад, ті ж депутати) можуть схопити за талію. З колегами таке було. І це зневага, дуже прикро… Хоча зараз субординацію цінують більше.

📌 Що найскладніше в роботі кореспондента? Які якості для цього потрібні? 

Мабуть, доносити людям правду, хоч це наша основна робота. А ще складно іноді з редакторськими правками. Ти хочеш одне, редактор інше. Не складно здогадатись, що буде у фіналі. 

Щоб бути кореспондентом, треба мати терпіння та берегти нервові клітини, бути не просто професійно підготовленою людиною, а ще й морально витривалою.

📌 Чи легко залишатись осторонь і лише слухати те, що говорять тобі, без можливості заперечити? 

Я ніколи не залишаюсь осторонь, якщо тема мене стосується чи цікавить. Завжди заперечую те, з чим не згодна. Я така людина – доводжу свою думку до кінця. Звичайно, якщо помиляюся, то не боюсь це визнати та вибачитись, коли доречно. Але мовчати не моя тема. Утримуюсь лиш тоді, коли тема чи ситуація мене ніяк не стосується.

📌 Як ти вважаєш, робота журналіста в Україні недооцінена? Чому?&nbsp

Однозначно. Люди звикли думати, що от журналісти такі погані, хочуть «нарити» на тебе бруд, ним облити та ще й зверху чимось присипати. Або інша категорія людей, які не сприймають твою роботу серйозно. Але це важка робота, хоч і цікава. Мене «болить», що українці зневажливо думають про наш фах.

«Мене надихають люди»

📌 Як твої близькі люди ставляться до професії? Чи підтримують?

«Обирай свій шлях сама» – так сказали мені батьки, коли я вирішувала зі вступом. На днях я спробувала себе в ролі ведучої підсумкового випуску новин, то мама з татом розіслали це відео усім родичам і друзям.

📌 Кажуть, що тележурналісти мають дуже сильні руки, адже постійно тримають мікрофон. Правда чи міф?

Думаю, що це правда. Бо мікрофон справді важкий, особливо під час затяжних брифінгів чи інтерв’ю. Одну руку доводиться підтримувати іншою. Я займаюсь спортом, то може не так це відчуваю, як інші. Тому моя порада тележурналістам – робіть тіло сильним.

📌 Де віднаходиш натхнення? Хто слугує прикладом для тебе?

Мене надихають люди. Натхнення приходить, коли родичі, знайомі, друзі, керівництво чи просто незнайомці дають зворотний зв’язок та слова подяки за донесену інформацію. Це окриляє. Багато новин, про які розповідаю в етері, я дублюю в Інстаграм. Там зручніше отримати фідбек. Часто читаю коментарі в Ютуб під нашими відео або в інших соцмережах. Критику я теж люблю, сприймаю її з посмішкою, бо це рухає мене вперед. 

Приклад мені подають інші професіонали з колосальним досвідом. Звичайно, я завжди дивлюсь безліч інтерв’ю, політичні ток-шоу. Обожнюю читати статті, написані гарною цікавою мовою з елементами розслідувань.

📌 Які поради можеш дати людям, що планують пов‘язати життя з журналістикою? 

Будьте допитливими та комунікабельними, а також готуйтесь до купи недоспаних ночей, відкладених планів, віддачі на всі 100%. А ще важливо усвідомлювати: обирай тільки ті теми, які тебе самого цікавлять. Чому? Бо інакше твій матеріал не матиме успіху, буде нудним. Так, ти можеш зробити його без кайфу, зробити вчасно і ніби нормально. Однак він точно не назбирає мільйони переглядів, коментарів. 

Хочеться побажати всім людям, незалежно від професії, безперестанного навчання. Особливо зверніть увагу на мови. Це відкриє вам ще більше шляхів до інформації та кар’єрного зростання.

Авторка: Ліза Бровко

Попередні матеріали цієї авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/serednovichna-hvoroba-v-suchasnosti-abo-chomu-seksizm-dosi-shiritsya-svitom/

https…

By Ліза Бровко, назад

Успішний телеведучий. Який він? Микола Сєрга та експерти про секрети успіху

Чи мріяли ви у дитинстві потрапити в телевізор? Стовідсотково можемо запевнити, що кожна п’ята дитина хоч раз уявляв себе у кадрі, але не знала, що треба робити для того, щоб опинитися там. І зараз для маленьких мрійників та уже дорослих фантазерів ми розкриємо всі тонкощі та секрети цієї нелегкої, але надзвичайно цікавої професії. А допоможуть нам у цьому професіонали своєї справи.

Професія телеведучого є затребуваною у наші часи, українському медіа не вистачає реальних професіоналів, які б якісно виконували свою роботу. В Україні існує багато телешкіл, профільних кафедр та інститутів, які працюють над підготовкою фахівців у сфері візуальних медіа. Серед найвідоміших – Київський національний університет культури і мистецтв, який пропонує бакалаврську програму «Ведучий телепрограм», Навчально-науковий інститут журналістики КНУ, який готує бакалаврів освітньої спеціальності «Ведучий програм телебачення», курси телеведучих телешколи Showmax та інші. Але чи вистачає диплому для створення успішної кар’єри телеведучого?

Які вимоги висувають експерти до майбутніх тележурналістів? 

По-перше, приваблива зовнішність і приємний тембр голосу (чітка дикція, яку можна напрацювати, також відіграє важливу роль). Цей критерій є, мабуть, найголовнішим при відборі кандидата на посаду ведучого. Телеканали не допускають в ефір людей з татуюваннями на видимих місцях, людей з обмеженими можливостями, дефектами зовнішності чи мови. Гарний не лише у професійному плані телеведучий – запорука успіху і високих рейтингів телеканалу та впізнаваності бренду.

Чи відіграє роль диплом при працевлаштуванні? Безумовно, що так. Адже базові знання і вміння ніхто не відміняв, тому у будь-якому разі слід задуматися про профільну освіту. Something more? Куди ж без досконалих знань хоча б однієї іноземної, бо це маст хев сучасної особистості. Експерти визначають ще купу як особистих, так і професійних якостей, які мають бути притаманними загалом кожному медійному працівнику, тому слід подбати про те, щоб ваші навички були хоча б на мінімальному рівні. 

А як це усе працює на ділі? 

Про це нам розповіли головні герої сьогоднішньої теми.

Микола Сєрга – відомий український телеведучий, співак та поет, чия поезія заполонила інтернет та миттєво розлетілася на широку аудиторію. Різностороння діяльність Миколи принесла йому популярність ще у далекому 2009, коли хлопця помітив Констянтин Меладзе і дав йому можливість розпочати сольну кар’єру. Опісля відбувся різкий стрибок і миттєвий зліт після «Орел і Решка». Про те, як не боятися і стати успішним телеведучим Микола Сєрга розповів ексклюзивно для PRessA перед своїм поетичним вечором в UNIVERSUM HALL:

📌 Якщо ми говоримо про телебачення у такому вигляді, як воно існує зараз, то тут не існує універсальної формули, за якою можна вивести і створити образ ідеального телеведучого. Треба щиро любити те, що ти робиш, закохатися і обожнювати свою роботу, тоді ти будеш відчувати себе на своєму місці, бути собою і, відповідно, будеш чіпляти. Харизма? Так, вона теж важлива. Але знову ж, все відкривається тоді, коли ти гориш своє роботою. Манеру, подачу, позиціонування себе, голос – усе це можна тренувати, штучно зробити. Найголовніше те, щоб було про що говорити. Говорити, коли є що сказати. 

 А що думають майбутні телеведучі?

Назар Войтенков, студент 4 курсу спеціальності «Ведучий програм телебачення» Навчально-наукового інституту журналістики КНУ вважає, що найкращий спосіб створити круту кар’єру телеведучого – почати роботу в медіа як журналіст. Це дасть можливість просувати себе та творити своє портфоліо безпосередньо у цій сфері, щоб в майбутньому бути поміченим. 

📌 Я все ще щиро сподіваюсь, що цінність людського потенціалу нікуди не зникла і залишається такою ж важливою, як і раніше, а значить досягати бажаних висот можна без впливових зв’язків чи великих грошей. Для цього слід безперервно працювати над удосконаленням своїх умінь, постійно підживлювати свою «батарейку», оновлювати своє портфоліо та багато працювати. Адже професія телеведучого подібна до ліхтаря – чим більше ти працюєш, тим яскравіше світишся. Телебаченн я– це не тільки про медіа та журналістику, це ще й шоу бізнес, тому тут треба вміти крутитися. Як я вже зрозумів, не існує усталеної формули, усе залежить від того, наскільки сильно ти цього хочеш і як багато для цього ти хочеш зробити.

Тож, аби з головою зануритися у вир телебачення та стати успішним ведучим варто усвідомлювати чи дійсно ви цього бажаєте. Хочете? Тоді уперед!

Авторка: Ліза Москаленко

Попередні матеріали цієї авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/bloging-kino-ta-media-velike…

By Ліза Москаленко, назад

Від шкільної бунтівниці до головної редакторки «Vogue»: історія Анни Вінтур

Вона могла легко вкоротити шкільну спідницю, бо їй була не до вподоби однотипна форма, ніколи не слухала нарікань інших та постійно сварилася з редакторами модних журналів. Але саме вона стала тією людиною, якій судилося назавжди змінити світ фешн-журналістики. Сьогодні розповідаємо про головну редакторку американського «Vogue» Анну Вінтур.

Творче оточення

Анна народилася в такій сім’ї, що зовсім не дивно, що вона пов’язала своє життя з журналістикою. Її батько був редактором британської газети «The Evening Standart», мати – громадською діячкою, дочкою професора в Гарвардському університеті. Мачуха, Одрі Слейтер, також була журналісткою та заснувала два молодіжні видання у Великобританії: «Petticoat» та «Honey».

У шкільні роки вона навмисно вкорочувала свою спідницю, тому що їй не подобалася стандартне вбрання для школярів, яке не дозволяло проявляти свою індивідуальність. Тоді ж вона зробила свою фірмову зачіску «боб», з якою не розлучається досі.

Інтерес до журналістики в Анни прокинувся, коли вона була ще дитиною. Одного разу батько жартівливо порадив їй написати в шкільній анкеті, що вона хоче стати головною редакторкою американського «Vogue». Дівчинка так і зробила. З того часу пройшло дуже багато років, але звичайний жарт став реальністю.

Початок кар’єри

Після того, як Анну відрахували зі школи через погану поведінку, вона деякий час працювала звичайною продавчинею. На цій посаді вона не просто продавала, а й проявляла свої маркетингові навички, точно розуміючи, чого хоче конкретний клієнт. Відсутність закінченої освіти не хвилювала Анну, адже тепер їй не докучали незрозумілі для неї правила, і вона могла експериментувати зі своїм стилем.

Анні виповнився 21 рік, коли вона отримала свою першу посаду в модному журналі. Вона стала асистенткою редактора в британському виданні «Harpers&Queen». Анна одразу зарекомендувала себе як здібна працівниця: вона стала інноваторкою, залучала до створення журналу нових моделей та багато талановитих фотографів, серед яких був один з найвідоміших митців ХХ століття Хельмут Ньютон.

Зусилля Анни не пройшли дарма, і через три роки вона стала заступницею головної редакторки, але пропрацювала так недовго. Дівчина ніколи не приховувала своїх амбіцій стати головною редакторкою. Це не подобалося Мін Хогг, яка займала цю посаду. Анна часто приймала рішення щодо журналу, не порадившись з керівництвом. Останньою краплею стало те, що вона вирішила залучити до зйомки нової колекції одягу дівчат з дредами. Анну звільнили, але вона ніколи не сумнівалася в правильності своїх рішень і вирушила підкорювати Нью-Йорк.

На новому місці вона не витрачала марно часу та влаштувалася молодшою редакторкою моди в «Harper’s Bazaar», однак через 9 місяців її звільнили знову через непорозуміння з головним редактором. Після цього Анна все ж таки обійняла посаду головної редакторки журналу для дорослих жінок «Viva». Там вона зарекомендувала себе як прискіплива та вимоглива начальниця.

На жаль, видання не було прибутковим, тому його закрили. Анна вирішила трохи відпочити від роботи і з новими силами повернутися у світ модної журналістики. У 1980 році вона стала редакторкою моди в журналі «Savvy», потім перейшла до редакції журналу «New York

Анна перша зрозуміла, що на обкладинках журналів потрібно розміщувати не однотипних моделей, а знаменитостей. Вона почала залучати співачок та акторок, і тираж видання значно збільшився.

Шлях до «Vogue»

Одного разу Анна брала інтерв’ю у головної редакторки «Vogue» Грейс Мірабелли, на якому вона відкрито заявила, що змістить її з посади. Як ви розумієте, на цьому зустріч з пані Мірабеллою закінчилася.

У 1983 році Анні запропонували стати креативною директоркою «Vogue». Вона погодилась, але якщо отримуватиме подвійну зарплатню та робитиме все, що вважає за потрібне щодо журналу. Анна почала реформувати видання, оскільки вважала, що воно надто застаріле для сучасної жінки. Це, звісно ж, не подобалося Грейс Мірабеллі, яка до того ж ще й пам’ятала про висловлювання Анни на інтерв’ю. Між жінками постійно виникали непорозуміння.

Керівництво видання цінувало і Анну, і Грейс, тому голова видавництва «Condé Nast Publications», до якого належав «Vogue», Олександр Ліберман вирішив відправити Анну реформувати британську версію журналу. Так вона повернулася в Лондон.

Ставши головною редакторкою, Анна почала впроваджувати жорстку політику: вона значно скоротила штат працівників, контролювала абсолютно всі процеси. Анна вважала, що цільова аудиторія журналу «новий тип жінок», який цікавиться не лише модою, а також кар’єрою та фінансами.

Згодом Анні пропонують стати головною редакторкою «House & Garden». Це було не надто популярне та досить застаріле видання. Анна впроваджує на той час нечувану річ: наполягає на тому, щоб на сторінки журналу поміщали не тільки інтер’єри, а й зірок в дизайнерському вбранні. Це було неоднозначне, але цікаве рішення.

У 1988 році сталося те, чого Анна прагнула так довго: її призначили головною редакторкою американського «Vogue». Тут вона залишається вірною собі та впроваджує радикальні зміни, змінюючи формат та наповнення журналу. Під її керівництвом на обкладинці глянцю вперше з’явилася перша темношкіра модель. Анна відстоювала переконання, що в моді немає меж, і потрібно експериментувати зі своїм стилем. Така політика також не всім подобалася.

Попри це, сьогодні саме американський «Vogue» найпопулярніше модне видання, яке обійшло за популярністю французьку та італійську версію журналу. Його наклад більше мільйона примірників, а для його обкладинок охоче знімаються найпопулярніші зірки та найперспективніші моделі. Анна Вінтур відчуває, що саме потрібно її аудиторії, легко впроваджує найсміливіші рішення та відкриває світу моди талановитих дизайнерів і фотографів.

Авторка: Марія Смальоха

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/top

https://pressassociation.org.ua/ua/elektronna-komercziya-osoblivosti-ta-aktualnist…

By Марія Смальоха, назад

Середньовічна хвороба в сучасності, або чому сексизм досі шириться світом

Сьогодні на вас чекає експедиція диким світом сексизму та гендерної нерівності, то ж тримайтеся міцно! А під кінець ви повернетесь до цивілізації: отримаєте поради про те, як уникати гендерної нерівності у своїх текстах та як правильно писати про фемінізм. Рушаємо?

Влада створена, щоб розв’язувати проблеми народу. Вона на них реагує, обирає найбільш нагальні та починає діяти (у теорії так мало би бути). А оскільки медіа це четверта влада, то тут система подібна: ЗМІ відображають реальний стан суспільства, його погляди та переконання. На запитання чому так багато сексизму в медіа відповідь проста. В Україні сексизм поширений у всіх сферах життя, починаючи від побуту і до працевлаштування. Відомо, що медіа (особливо ТБ) з усіх сил намагаються задовольнити смаки авдиторії, тому програма телеканалів вирує сексистськими шоу по типу «Хто зверху», «Вар’яти», «Дизель шоу», «Вечірній квартал», а також більшістю ток-шоу, де 80% гостей та експертів становлять чоловіки. У таких програмах побачити гендерний дисбаланс просто, однак чи помічали ви, що сексизм пробрався навіть у чистий інформаційний жанр – новину. Депутаток згадують у новинах, коли ті пофарбували волосся або ж надягли «відверту» сукню. Чи можна уявити цей сюжет, знятий стосовно чоловіків? Звичайно, що ні. 

Сексизм та гендерна нерівність у медіа мають деструктивні наслідки для формування суспільної свідомості та допомагають ще більше укоренити стереотипи. 

КИМ або ЧИМ виступають жінки в ЗМІ

Дбайлива господиня, зваблива красуня, довірлива блондинка, поліціянт у спідниці, дружина відомого, дочка скандального і так до нескінченності. Щодня недобросовісні журналісти продукують тонни інформаційного сміття на кшталт новин про те, чим же «насправді» займаються жінки на високих посадах. Їх цікавить особисте життя впливових жінок, їхні фірмові страви, нова блузка, але ніяк не професійна діяльність. Ситуацію, коли директора успішної компанії запитують «Яку частину двигуна ви любите ремонтувати найбільше?», виглядає абсурдно, бо це ж стереотипно. Проте запитання про фірмову страву очільниці громадської організації нікого не збентежить. 

До прикладу, на найпопулярнішому сайті новин ТСН (за результатами дослідження «Ставлення населення до медіа та споживання різних типів медіа у 2021 році», що було виконано соціологічною компанією InMind на замовлення міжнародної неприбуткової організації Internews) є рубрика з милою назвою «Леді». Вгадайте, про що там йдеться? Про феміністичний рух? Про кар’єрні можливості? Підрубрики там наступні: мода, здоров’я, краса, секс, дім, діти, кухня, подорожі, психологія, астрологія. Завіса. Ось вам і список тем, які дійсно «цікавлять» жінок.

Що думають типові споживачі про рівень висвітлення жінок у медіа

Щоб детально вивчити тему «сексизм», я звернулась до нового дослідження «Ставлення населення до медіа та споживання різних типів медіа у 2021 році». На запитання «Чи мають жінки бути на рівні з чоловіками  представлені в медіа?» 84% респондентів дали ствердну відповідь. До того ж у фокус-груповій дискусії респонденти заявили, що в Україні немає утиску прав жінок: жінки є і в політиці, займають високі посади, мають можливості кар’єрного зростання. Проте саме респондентки вважають доцільним ширше представлення жінок у медіа, адже це слугуватиме прикладом та руйнуватиме стереотипи.

Позиція молодих медійників

Опитування провела самостійно. Запитання: “Як ви ставитесь до сексизму в ЗМІ?”.

«Краще спитати не про сексизм в ЗМІ, а взагалі про існування такого явища. Його я не сприймаю у будь-якому вираженні – чи то колючі зауваження, чи то «просто приколи». Дійсно, що тут такого? А я відповім. Це не є нормою здорового суспільства. Головою розумію, звідки це бере початок, що це обумовлений обставинами процес, що це має логічне пояснення. Чому ми маємо терпіти цей вірус сексизму? А коли це знаходить виявлення ще й в ЗМІ, то стає значно гірше – що ще може більш масштабно вплинути на свідомість суспільства???»

Дар`я Бурлака, «ICTV» 

«У наш час проблема з сексизмом чи нав’язуванням стереотипів у ЗМІ вже, на щастя, пішла на спад. І зараз я майже не зустрічаю подібних прикладів на тих ресурсах, які часто відвідую. Ще декілька десятиліть чи навіть років назад це була дійсно серйозна проблема, яка постійно заганяла в рамки, як жінок, так і чоловіків, надягаючи їм на очі штори. У різних людей різні інтереси, уподобання й погляди на життя, а тому читати, у ЗМІ що твоя робота, хобі чи захоплення тобі не підходить — щонайменше дивно та неприємно. Зараз, щоправда, це отримало поштовх в іншу сторону, і деякі напівбожевільні «бійці за рівність» знаходять прояви сексизму скрізь, навіть там, де немає нічого образливого і все виглядає адекватно, проте це вже зовсім інша історія».

Євгеній Гладун, «ЛБ»

«До сексизму в ЗМІ ставлюся різко негативно. Я вважаю, він має бути заборонений. Заголовки на кшталт «така-то показала свої булочки» формують сприйняття зневажливого та об’єктивізованого ставлення до жінок у суспільстві як те, що відповідає нормі. ЗМІ, які впливають на суспільну думку, не можуть дискримінувати жодну із верств населення, враховуючи і жінок».

Олеся Бойко, «Читомо»

«Загалом, більшість випадків сексизму у ЗМІ, що мені доводилося бачити, це новинні заголовки, у яких йде акцент не на якусь подію, а саме на зовнішній вигляд людини. Можливо для якихось модних журналів це буде підходити, але, вибачте, яким чином чиясь фігура відноситься до ЗМІ, а особливо до журналістики. Зрозуміло, що такі заголовки використовуються не просто так, на них є попит, якщо вони досі існують та збирають досить велику кількість переглядів. Використання подібних тактик для підняття свого рейтингу базується на фізіологічних потребах людини. Для таких ситуацій є інші ресурси, де можна спожити такого роду контент, якому не місце у ЗМІ. Моє ставлення до сексизму у ЗМІ негативне. Треба відходити від нав’язаних суспільством стереотипів, де «жінка має мити посуд вдень та вночі, а чоловік має бути справжнім мужиком». Винищення сексизму є одним зі шляхів до ментально здорового суспільства, де люди співіснують один з одним у злагоді та повазі».

Вадим Дубенцов, «Укрінформ»

Як знайти гендерну нейтральність та писати про фемінізм?

Писати правильно про «дражливі» теми має кожен контент-мейкер. І ні, не для того, щоб його не закидали яйцями. Хоча й таке буває: в Україні щорічно вручають антипремію «Це Яйце!» за сексизм у медіа. Отримати її можуть окремі особи або ціла редакція за сексистські матеріали або ж висловлювання. Якщо хочете уникнути цієї номінації, читайте далі.

Писати про фемінізм – не дорівнює закликати людство до винищення чоловічої статі. Достатньо, наприклад, брати коментарі щодо якоїсь події і у фахівців, і у фахівчинь. Уникайте мови ворожнечі та вживайте фемінітиви. Якщо пишете про недобросовісне виконання обов’язків лікарки, то не чіпайте її особисте життя: «У неї вдома троє дітей, коли ж їй належно думати про роботу».Заповідь медійника «Бережи баланс». Вона стосується і гендерного балансу. Пишете про судову реформу – залучіть коментар експертки. Хочете розповісти про дітей-зумерів – попросіть чоловіка розказати про його методики виховання.Використовуйте «дзеркало». Саме так називається журналістський метод, який убереже вас від антипремії «Це Яйце!». Якщо ви маєте сумнів щодо гендерної нейтральності тексту, поставте на місце жінки чоловіка. Чи будете ви в матеріалі про чоловіка згадувати його стиль одягу чи зачіску?Хочете писати на феміністичні теми, але страшно отримати купу критики? Спершу дослідіть обрану тему. Навчіться розрізняти феміністок/феміністів та профеміністок/профеміністів. А ще слідкуйте за нішевими медіа («Повага», «Гендер в деталях», «Зміна», розділ «Небайдужа» в «Рубриці»).  Не бійтеся просити експертних коментарів! Скористайтесь HelpSMI. Цей ресурс допоможе знайти фахівців майже на будь-який смак, то ж додайте його в закладки.

Пам’ятайте, що медіа – це форматор поглядів суспільства, тож пишіть так, як хочете жити самі. Пишіть для того, аби жити у прогресивній країні!

Авторка: Ліза Бровко

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/korotka

https://pressassociation.org.ua/ua/tvoya-czifrova-bezpeka…

By Ліза Бровко, назад