Жертва формулювання: яку етику порушують журналісти?

В наш час ЗМІ постають четвертою гілкою влади на суспільство. Медіа стали рушійними силами, які здатні формувати думку мас, руйнувати або створювати стереотипи. Тому саме вони являються середовищем для поширення терміну «мова ворожнечі». Як саме? Читайте далі у матеріалі.

Мова ворожнечі

Як ідентифікує Вікіпедія, мова ворожнечі (англ. hate speech — букв. «мова ненависті», хейтспіч) — практикування агресивних висловлювань, які принижують чи дискредитують людину або групу осіб за ознакою раси (расизм), національності, політичних поглядів, релігії, статі (сексизм), сексуальної орієнтації (гомо-, біфобія), або гендерної ідентичності (трансфобія). До них відносять і встановлений в українській мові, дещо пом’якшений переклад з англ. hate — ненависть, огида, нелюбов; speech — мова, промова, висловлювання.

Ми часто зустрічаємо в новинах формулювання, які ображають певну групу людей, створюючи булінг. Наприклад, фраза «люди з обмеженими можливостями» не доречне, адже всі люди мають обмежені можливості та не вміють, наприклад, літати. Журналісти використовують «страждає», «жертва (чогось)» задля емоційності, що суперечить професійним стандартам.

Тому, для перевірки статті на предмет толерантності, читайте шпаргалку:

Які правові норми забезпечують нам толерантне суспільство?

На законодавчому рівні права людини та дотримання етичних та моральних норм забезпечують такі пункти Конституції України:

— Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

— Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності.

— Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

— Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки й слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

— Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання.

Медіа можуть транслювати мову ворожнечі: цитувати вислови політиків, активістів і діячів без будь-яких пояснень чи контексту. Або можуть її розповсюджувати та створювати, навіть не усвідомлюючи цього. Важливо помічати такі порушення та відмовлятися від даних медіа. Засоби масової інформації несуть відповідальність за дотримання усіх професійних стандартів журналістики, одне з яких – правило етичних та правових норм.

Будьте толерантними та перевіряйте медіа на дотримання професійних стандартів!

Автор: Ольга Бондар

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/pravda-chi-brehnya-prosti-poradi-yaki

https://pressassociation.org.ua/ua/bezkoshtovne-navchannya-u-ssha…

Моральні норми журналіста: професійна етика

Журналіст і кожен фахівець будь-якої сфери діяльності повинен знати свої права та обов’язки, закони, стандарти, а професійна етика має бути основою професійної діяльності. Перші два пункти для журналіста встановлюється редакцією на основі їх політики. Закон для медіа працівників вказаний у декількох джерелах: Конституція України, Кримінальний кодекс України, Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», Закон України «Про телебачення і радіомовлення», Закон України «Про інформацію» і Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». Стандарти журналістики базуються на засадах редакційних політик таких світових ЗМІ, як Бі-Бі-Сі, Ройтерс, Франс-Прес, Дойче Велле. Всього маємо шість таких стандартів: баланс думок і точок зору, точність, оперативність, достовірність, відокремлення фактів від коментарів, повнота. 

Загальні поняття журналістської етики

Етика це про мораль, а мораль про поведінку. Ці поняття формують в кожному людяність і необхідні якості для щасливого існування в сучасному суспільстві. Журналіст – фахівець, який постійно знаходиться серед людей, взаємодіє з ними, вивчає та висвітлює їхні соціальні проблеми.

Журналістська етика – набір правил і норм поведінки, яких мають дотримуватися всі, хто збирає, опрацьовує та поширює масову інформацію. Кодекс ухвалений 24 квітня 2004 року на з’їзді журналістів-підписантів документу, а в останній редакції зі змінами – 4 жовтня 2013 року на з’їзді підписантів Кодексу. Документ затверджено 12 грудня 2013 року на пленумі Національної спілки журналістів України. При його розробці було враховано деякі аналоги з західних країн, за цим уважно стежить спеціальна Комісія з журналістської етики, обрана на щорічному З’їзді підписантів цього Кодексу, яка складається з авторитетних українських журналістів. У процесі створення цього документа працювала робоча група, куди входили представники КЖЕ, Національної спілки журналістів України та Незалежної медіа-профспілки України. Основою усіх 19 статей Кодексу є права та свободи людини, що задокументовані у міжнародних документах.

Аналіз пунктів етичного Кодексу

1. Свобода слова.

Це є невід’ємна складова діяльності журналіста й демократичного суспільства взагалі. Зрозуміло, що це не має виражатись у негативних словах до людей, навіть якщо ставлення є саме таким. Перше, чим має керуватись медіафахівець, – гуманізм і людяність. Цей пункт включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержання і поширення інформації без втручання органів державної влади.

2. Служіння людям, а не владі.

Медійник представник інтересів суспільства і тому має діяти на його користь, привертати увагу влади до людських проблем і сприяти їх вирішенню. Таке служіння є долею журналіста та його покликанням. Журналіст має серйозну соціальну відповідальність у тому, щоб люди могли покластись на нього.

3. Повага до приватного життя людини.

Збирання інформації є дуже значущою частиною роботи журналіста. Він має право отримувати її без перешкод і заборон, але повага до приватного життя людини є не менш значущою. Журналіст має право поширювати інформацію про людину, якщо це є суспільно важлива інформація.

4. Висвітлення судових процесів має бути неупередженим щодо звинувачених.

Журналіст не має право виносити вирок замість судді, тобто називати людину винною до рішення самого суду. Якщо журналіст зробив це, то автоматично порушив не тільки етичні професійні норми, а й стандарт журналістики, що передбачає поширення точної інформації.

5. Журналіст не розкриває своїх джерел інформації окрім випадків, передбачених законодавством України.

У разі недотримання конфіденційності джерел інформації, люди можуть відмовлятися повідомляти журналісту суспільно значущу інформацію, а це може лише розпалити соціальні проблеми, такі як корупція та кримінал.

6. Повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події є найпершим обов’язком журналіста.

Цей пункт каже про те, що в матеріалі журналіста не має бути вирваних із контексту висловлювань чи слів, а новина має подаватись так, як воно є, без перебільшень і власної оцінки журналіста.

7. Інформаційні та аналітичні матеріали мають бути чітко відокремлені від реклами відповідною рубрикацією.

«Джинса», прихована реклама не є допустимою в діяльності журналіста. Якщо в будь-якому медіа використовується реклама, це має позначатись спеціальним символ, що покаже наявність рекламних відносин медіа із замовником. 

8. Редакційна обробка матеріалів, включаючи знімки, текстівки, заголовки, відповідність відеоряду та текстового супроводу, тощо не повинні фальсифікувати зміст.

Інформація має залишатись точною і повною, зберігати первинний сенс і зміст навіть після обробки редактора. Редактор має уважно й обережно робити правки, аби не змінити сутність матеріалу. 

9

Факт – подія, що справді сталася. Судження, припущення – суб’єктивна думка героя. Аби не ввести читачів/слухачів/глядачів в оману, заплутавши де є факт, а де припущення експерта, необхідно відокремлювати їх. 

10. Точки зору опонентів, в тому числі тих, хто став об’єктом журналістської критики, мають бути представлені збалансовано.

Журналіст має приділяти однакову увагу всім героям, що беруть участь у створенні матеріалу, писати їх висловлювання в однаковому обсязі, щоб не образити людину, не викликати конфлікт і не представити героїв нерівними перед читачами. Думка кожного є важливою, але в ЗМІ має подаватись збалансовано.

11. Не допускається таке вибіркове цитування соціологічних досліджень, яке призводить до викривлення змісту.

Виривання цитат, висловлювань та іншого є недопустимим для журналістського матеріалу, адже може передати людям невірний зміст інформації, тобто порушить закон і стандарти журналістики.

12. Журналіст зобов’язаний зробити все можливе для виправлення будь-якої поширеної інформації, якщо виявилося, що вона не відповідає дійсності.

Усі люди помиляються, і журналісти – не виключення. Навіть, коли матеріал проходить багато інстанцій перевірки, все одно є ризик не помітити помилку, або неточність. У такому випадку журналіст має терміново повідомити людям про це й виправити результат неуважності.

13. Журналіст не повинен використовувати незаконні методи отримання інформації.

Порушення закону для журналіста є найнижчим вчинком, адже це добродії для свого народу та країни, тому повага до своєї професії та Батьківщини мають стримувати медійника від отримання інформації незаконним шляхом.

14. Плагіат несумісний зі званням журналіста.

Плагіатом називають присвоєння чужого результату діяльності без посилання на автора та першоджерела. Журналіст має створювати контент, а не красти його.

15. Ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу, релігію, національне, регіональне чи соціальне походження або політичні уподобання.

Толерантність – обов’язкова риса професійного журналіста, адже він не має права принижувати людину в будь-який спосіб, публічно виставляти своє ставлення лише через її соціальні ознаки.

16. Журналіста не можна службовим порядком зобов’язати писати чи виконувати будь-що, якщо це суперечить його власним переконанням чи принципам.

Журналіст має право відмовитись від написання матеріалу, якщо зміст чи необхідні дії для його створення не відповідають його моральними принципами, релігійними переконаннями чи життєвою позицією.

17. Незаконне отримання журналістом матеріальної винагороди чи будь-яких пільг за виконаний чи невиконаний журналістський матеріал є несумісним із званням журналіста.

Журналіст, якого можна купити – не є справжнім журналістом!

18. Журналіст має бути особливо обережним при висвітленні питань, пов’язаних із дітьми.

Фото- та відео- зйомка дітей може здійснюватись журналістом лише зі згодою батьків чи офіційних представників. Питання, що ставляться дітям також мають бути узгоджені, щоб не виникало проблем у майбутньому. 

19. Свідоме порушення норм журналістської етики є абсолютно несумісним з професійною журналістикою.

За порушення професійної етики журналіст вже не може називатись справжнім професіоналом, його може чекати осуд зі сторони колег, а в крайньому випадку – звільнення з посади.

Йдучи в інформаційну сферу діяльності, навчаючись на журналіста, потрібно розуміти, з чим можна стикнутись під час роботи, які є вимоги до професії, чого слід очікувати і до чого готуватись. Знаючи етичні норми журналістської діяльності, можете уявити й зрозуміти свою готовність до цієї різноманітної та цікавої професії.

Автора: Анастасія Заволока

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/yake-vono-studentske

https://pressassociation.org.ua/ua/top-5-kanban-doshok-dlya-roboti-z-komandoyu…

Блогер не дорівнює журналіст. Чому інфлюенсер не надійне джерело інформації?

Для початку, варто зрозуміти різницю між поняттями “блогер” та “журналіст”, а також ким саме є людина, яку називають популярним останніми роками словом “інфлюенсер”?

Блогер — людина, що є автором блогу, у якому вона може ділитися з підписниками як своїм життям, думками щодо певних ситуацій, так і актуальними новинами чи важливою для цільової авдиторії інформацією. 

Журналіст — той, хто збирає, створює, редагує, підготовляє та оформлює інформацію для редакції зареєстрованого засобу масової інформації, що пов’язаний з нею трудовими чи іншими договірними відносинами, — або робить це за власною ініціативою. 

Отож, дивлячись на поняття можемо дійти до першого висновку: журналістика та блогінг мають схожі аспекти у своїй діяльності, адже мета обох професій — донесення до своєї авдиторії новин та фактів. Кожен з них не лише поширює інформацію, а й шукає її, редагує та підготовлює у тій формі, що буде зрозуміла читачам, слухачам чи глядачам. 

Чим відрізняються ці, на перший погляд, суміжні сфери?

Перш за все дивлячись на терміни, журналіст частіше офіційно працевлаштована людина, коли блогер у більшій кількості випадків працює сам на себе. Крім того, мета журналіста познайомити свою аудиторію з важливими для громадськості проблемами, у той час, коли блогер має право поділитися фото чи відео нового манікюру чи своєю фізичною активністю.

В той час, коли працівник засобів масової інформації подає читачам новини, факти, коментарі впливових у певних сферах людей й дуже рідко публікує свою думку, адже читач сам повинен сформувати своє ставлення до ситуації. Особистий блог дає право на не лише висвітлення подій, а й одразу подавати інформацію з власним оцінювальним судженням, тоді читачі, які вперше почули новину не у ЗМІ, а від блогера, скоріше всього, будуть схильні до формування такої ж думки.

Щодо найважливішої відмінності, свою думку висловив журналіст Андрій Сайчук. На його погляд, основою журналістики є професійні стандарти. Яких повинен дотримуватись кожен журналіст, незалежно від того в якій країні працює. Їх можна вважати певним підґрунтям професії, яке змінювати ніяк не можна. Чого ми не можемо сказати про блогінг. Так, через те, що професія порівняно нова, то правил й обмежень там значно менше. Андрій Анатолійович поділився важливим твердженням, що звучить як висновок: “Так, блогер може бути журналістом, але за умови дотримання журналістських стандартів”. 

На запитання “чому?” відповідь ми можемо дати самостійно. Саме за допомогою певних правил, обмежень, законів, тобто стандартів, будь-яка людина, хто поширює певну інформацію, починає краще її відсортувати й ділиться лише реальними, незаангажованими фактами. 

Хто такі інфлюенсери?

Інфлюенсер — людина, думка якої має значення для певної аудиторії. Ним може стати той, хто здебільшого користується соціальними мережами. До лідерів думок дослухаються, їх оцінювальне твердження може вплинути на думку всієї авдиторії.

Як щодо журналістів? 

Тут варто розглянути ситуацію з двох сторін. Думаю, кожен, від представників старшого покоління чув про те, що вони довіряють певним фактам чи коментарям, бо їх по телевізору сказав конкретний журналіст. Це медійне обличчя має свою авдиторію, яка до нього дослухається. Отже, він лідер думок. 

Або ж інший випадок. Все частіше журналісти починають вести блоги в соцмережах. У когось це просто особиста сторінка, а хтось створює ще одне джерело інформації для читачів. Важко не погодитись, що коли користувач соцмереж, який не орієнтується в певній темі натрапить на сторінку журналіста, де буде все розкладено по поличках, він почне йому довіряти. Й наступного разу, коли знов виникне питання, ця людина повернеться до сторінки цього журналіста-блогера. 

Правильно зауважив Андрій Сайчук: «Журналіст навіть в Instagram залишиться журналістом, для нього надто важливо не підвести свою авдиторію».

Чому інфлюенсер не надійне джерело інформації?

Не можна судити за кожного. Є ті, чия думка варта уваги, а є ті, чий блог радше розвага, ніж джерело інформації. Можу лише порадити ретельно обирати тих, до чиєї думки прислухатись. 

Автор: Лілія Брезгунова

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/forbes-amerikanskij-zhurnal-z-shotlandskim

https://pressassociation.org.ua/ua/istoriya-legendarnih-vidan-harpers-bazaar…

Яке воно, студентське медіа?

Мрія про майбутню професію може переслідувати людину з дитинства, може з’явитись в шкільні роки, можливо в студентські. Коли ця мрія залишається надовго в серці, хочеться отримати якомога більше знань і практики з цієї сфери діяльності. Професія журналіста точно дає можливість проявити свої здібності та отримати знання в будь-якому віці. Прикладом цього є шкільні та студентські медіа. Звісно, вони відрізняються від професійних ЗМІ, мають свої особливості, але це і формує початковий рівень майбутніх медіа працівників.

Студентське ЗМІ — свого роду лабораторія для формування професійної кваліфікації, трансформація освітніх форматів, нова форма засвоєння знань. Це платформа розвитку, навчання, практики й творчості, що проявляється у різних форматах і жанрах журналістики.

Основа студентських медіа

Університети, що мають спеціальність «Журналістика», розуміють, що практика безпосередньо в редакціях, в телекомпаніях не завжди доступна, тому студентські ЗМІ — чудова можливість отримувати її, не виходячи з закладу освіти. Тим більше щоб опановувати основи журналістики та спеціалізації в ній, треба виробляти конкретний продукт.

Кожного року змінюються студенти, тому й методи, підходи до навчання модернізуються. Рух до студентських ЗМІ не тільки зробить з них окремий формат, який визначає майбутні професійні перспективи, а й допоможе студентам пізнавати дійсність навколо себе та занурюватись у професію.

Найчастіше на лекціях втрачається увага, на семінарах презентуються копії рефератів з Інтернету, і тільки студентське медіа — це самостійна форма творчості і показник того, як засвоєні знання програми. Медіа-лабораторії залучають студентів до активного громадського життя, допомагають розвивати професійні та індивідуальні здібності, реалізовувати власні ініціативи та ідеї, створювати студентські медіа-проєкти, де висвітлюються актуальні проблеми студентства й найважливіші події життя університету.

Види студентських медіа

Сьогодні існує багато варіантів та способів подачі інформації. Деякі з них ледь тримаються на хвилі сучасного життя, а деякі стрімко розвиваються та модернізуються. Звичайно молодь, велику частину якої складають студенти, більше тяжіють до прогресивних медіа. Серед них: 

Телевізійні програмиВеб-сайтиСоціальні мережі

Зазвичай саме такі засоби масової інформації створюють та наповнюють студенти. Окрім офіційних сторінок університету в соціальних мережах, молодь часто створює інформаційні платформи їх факультету, студентського парламенту або студентського медіа. Про що ж писати звичайним студентам?

Класифікація контенту студентських медіа

Подієві (заходи, свята, події в університеті, офіційні зустрічі з гостями та т.д)Знайомство (міні-біографії викладачів та представників адміністрації закладу вищої освіти, голови студентського парламенту, інтерв’ю з ними) Підрозділи університету (важлива інформація про освітні й наукові центри закладу)Досягнення (участь та/або перемоги у міжнародних проєктах, різних заходах, конференціях і т.д)Історична довідка (історія університету, цікаві факти, життя й досягнення випускників)Розваги (поле творчості й фантазії. Тут можуть буди дуже різні рубрики, програми, теми, медіа-проекти, дозвілля студентів, творчі ідеї).

Крім інформування всього університету і глядачів, студенти навчаються працювати в команді, обробляти отриману інформацією, грамотно подавати її, правильно користуватись технікою та апаратурою тощо. Серед жанрів, які найчастіше зустрічаються в студентських ЗМІ, автору вдалось виділити інтерв’ю (з викладачами, представниками адміністрації, між студентами), замітки (зазвичай це пости в соціальних мережах), рецензія (оцінка та обговорення фільму, книги), репортаж (важливі події в університеті). Цікаво, що соціальні мережі студенти ведуть та оформлюють найбільш активно й оригінально. Різні розважальні рубрики можна помістити в сторіс в Instagram у вигляді відео або ілюстрації, цикл випусків окремої рубрики можна зібрати в YouTube. 

Підсумовуючи цю тему, варто наголосити, що студентські медіа це не про нудну освітню інформацію, яка необхідна лише людям, що навчаються та працюють у конкретному закладі вищої освіти. Це про натхнення та свободу самовираження, про актив та юність, про яскраве життя та море можливостей. 

Автор: Анастасія Заволока

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/top-5-kanban-doshok-dlya-roboti-z-komandoyu

https://pressassociation.org.ua/ua/profesiya-kopirajter-plyusi-ta-minusi…

Як уникнути правопорушення журналісту-початківцю?

У яку халепу з правопорушенням найчастіше може потрапити звичайний журналіст і як цього запобігти? Випадків, коли журналісту інкримінують якесь правопорушення – безліч. Федір Молодцов, автор блогу PRessA, розповів з власного досвіду, як це буває і як цього уникнути.  

Фактчекінг: корисні поради та інструменти

Достовірність – один з найважливіших стандартів журналістики, що передбачає перевіреність та відповідність дійсності кожного факту, який висвітлюється в матеріалі. Тобто вся інформація, яку ми подаємо публіці, має пройти фактчекінг. Як правильно перевіряти дані та які інструменти використовувати – читайте далі в матеріалі.

Самоплагіат — це порушення?

Плагіат — це повне або часткове копіювання чужих думок. І якщо з плагіатом все зрозуміло, то про самоплагіат і досі точаться суперечки: чи справді це порушення?

Відповідно до пункту 4 статті 42 Закону України «Про освіту», самоплагіат вважається порушенням академічної доброчесності в тому випадку, коли автор видає власний текст, написаний раніше, за новий. А як щодо інших ситуацій? Сьогодні досліджуватимемо цю проблему.
Які є види самоплагіату?
Американський вчений Мігель Роіг зазначає, що існує три види самоплагіату. 

Академічний 

Коли учень або студент повністю копіює свою попередню роботу, представлену раніше іншому викладачу на інших заняттях. 

Прихований або «прихована дія»

У випадку, коли певний матеріал ділять на частини й інформацію публікують у різних статтях — це прихований плагіат. Оскільки читач сприйматиме різні тексти не як один цілісний, а як ті, що походять від попередніх. Тобто відбувається підміна понять і фрагментація даних.

«Споріднена протизаконна дія»

Це такий вид плагіату, коли автор, друкуючи свою попередню працю на іншому ресурсі, додає нову інформацію, цим самим змушуючи реципієнтів думати, що це зовсім новий матеріал. 

Самоплагіат у навчання 
Студенти та учні копіюють свої попередні роботи, аби зекономити час чи підтвердити власні слова особистими судженнями. До самоплагіату в навчання відносять:

Використання в нових роботах абзаців і речень із попередніх матеріалів
Повне копіювання праці
Використання в магістерських роботах частини бакалаврської 

Однак, важливо пам’ятати, що кожен освітній заклад має свої правила й самостійно визначає норми, яких мусять дотримуватися учні та студенти. Тому потрібно зрозуміти, чи дозволені вищезазначені дії в навчальному закладі. Якщо ні, то варто вдаватися або до перефразування роботи, або посилатися на попередні матеріали. 
Коли самоплагіат — це не порушення 
Часто самоплагіат приписують навіть до тих ситуацій, у яких про нього взагалі не йшлося. Наприклад, передрукування текстів чи переклад їх іншою мовою — це не порушення академічної доброчесності. 

По-перше, видавництва укладають угоду з автором, аби опублікувати його твори. Із часом договори можуть бути укладеними з декількома видавництвами, але це не означає, що вони вчиняють плагіат щодо одне одного. По-друге, це не вважається самоплагіатом у контексті авторства, оскільки певний матеріал можна читати у декількох виданнях й автор не видає його за новий. 

Так само із перекладом. Текст, написаний англійською, інтерпретують українською, німецькою, іспанською та іншими мовами для того, щоб охопити більшу аудиторію й ефективніше донести інформацію, не приховуючи того факту, що це один і той самий матеріал. 
Як не допуститися самоплагіату?
Характер самоплагіату залежить від сфери його використання. Якщо, наприклад, певна редакція забороняє використовувати власні тексти повторно, тоді варто втриматися від таких дій або посилатися на попередній матеріал, тобто виокремлювати його від потоку інформації й дотримуватися правил цитування.

Варто пам‘ятати, що автор може використовувати власні тексти повторно, однак треба зважати на правила тієї установи, у якій він працює й для якої створює нові матеріали. 
Авторка: Анастасія Кузьменко
Авторка ілюстрацій: Діана Тапіліна

Читати попередні матеріали авторки:
https://pressassociation.org.ua/ua/shho-take-kolaboracziya/

https://pressassociation.org.ua/ua/korisni-zmi-dlya-zhurnalistiv-de…

Авторське право: як захистити свою інтелектуальну власність

За останні декілька років митці (журналісти, художники, музиканти, фотографи, маркетологи …) все частіше зустрічаються з ситуаціями, коли їх роботи публікують чи використовують без необхідного дозволу. Тоді хтось відпускає ситуацію, а інші шукають справедливості в суді. Та цього можна уникнути, якщо знати як захистити свою інтелектуальну власність.

Міжнародні програми стажування для журналістів

Стажування – чудова можливість для отримання професійного досвіду або підвищення кваліфікації. Також це може бути повноцінною роботою за спеціальністю протягом певного часу. Зазвичай стажування оплачується заробітною платнею, а після випробувального терміну стажер отримує офіційне підтвердження  про підвищення кваліфікації. 

ТОП-5 фільмів для журналістів

Нудно сидіти самотніми вечорами на локдауні? Хочеться чогось і цікавого, і корисного, і захопливого водночас? Саме для вас редакція Press Association підготувала підбірку фільмів про журналістів та для журналістів, що стануть корисними для тих, хто опановує цю професію. Насолоджуйтеся та надихайтеся!