Слово

Яке воно, студентське медіа?

Мрія про майбутню професію може переслідувати людину з дитинства, може з’явитись в шкільні роки, можливо в студентські. Коли ця мрія залишається надовго в серці, хочеться отримати якомога більше знань і практики з цієї сфери діяльності. Професія журналіста точно дає можливість проявити свої здібності та отримати знання в будь-якому віці. Прикладом цього є шкільні та студентські медіа. Звісно, вони відрізняються від професійних ЗМІ, мають свої особливості, але це і формує початковий рівень майбутніх медіа працівників.

Студентське ЗМІ — свого роду лабораторія для формування професійної кваліфікації, трансформація освітніх форматів, нова форма засвоєння знань. Це платформа розвитку, навчання, практики й творчості, що проявляється у різних форматах і жанрах журналістики.

Основа студентських медіа

Університети, що мають спеціальність «Журналістика», розуміють, що практика безпосередньо в редакціях, в телекомпаніях не завжди доступна, тому студентські ЗМІ — чудова можливість отримувати її, не виходячи з закладу освіти. Тим більше щоб опановувати основи журналістики та спеціалізації в ній, треба виробляти конкретний продукт.

Кожного року змінюються студенти, тому й методи, підходи до навчання модернізуються. Рух до студентських ЗМІ не тільки зробить з них окремий формат, який визначає майбутні професійні перспективи, а й допоможе студентам пізнавати дійсність навколо себе та занурюватись у професію.

Найчастіше на лекціях втрачається увага, на семінарах презентуються копії рефератів з Інтернету, і тільки студентське медіа — це самостійна форма творчості і показник того, як засвоєні знання програми. Медіа-лабораторії залучають студентів до активного громадського життя, допомагають розвивати професійні та індивідуальні здібності, реалізовувати власні ініціативи та ідеї, створювати студентські медіа-проєкти, де висвітлюються актуальні проблеми студентства й найважливіші події життя університету.

Види студентських медіа

Сьогодні існує багато варіантів та способів подачі інформації. Деякі з них ледь тримаються на хвилі сучасного життя, а деякі стрімко розвиваються та модернізуються. Звичайно молодь, велику частину якої складають студенти, більше тяжіють до прогресивних медіа. Серед них: 

Телевізійні програмиВеб-сайтиСоціальні мережі

Зазвичай саме такі засоби масової інформації створюють та наповнюють студенти. Окрім офіційних сторінок університету в соціальних мережах, молодь часто створює інформаційні платформи їх факультету, студентського парламенту або студентського медіа. Про що ж писати звичайним студентам?

Класифікація контенту студентських медіа

Подієві (заходи, свята, події в університеті, офіційні зустрічі з гостями та т.д)Знайомство (міні-біографії викладачів та представників адміністрації закладу вищої освіти, голови студентського парламенту, інтерв’ю з ними) Підрозділи університету (важлива інформація про освітні й наукові центри закладу)Досягнення (участь та/або перемоги у міжнародних проєктах, різних заходах, конференціях і т.д)Історична довідка (історія університету, цікаві факти, життя й досягнення випускників)Розваги (поле творчості й фантазії. Тут можуть буди дуже різні рубрики, програми, теми, медіа-проекти, дозвілля студентів, творчі ідеї).

Крім інформування всього університету і глядачів, студенти навчаються працювати в команді, обробляти отриману інформацією, грамотно подавати її, правильно користуватись технікою та апаратурою тощо. Серед жанрів, які найчастіше зустрічаються в студентських ЗМІ, автору вдалось виділити інтерв’ю (з викладачами, представниками адміністрації, між студентами), замітки (зазвичай це пости в соціальних мережах), рецензія (оцінка та обговорення фільму, книги), репортаж (важливі події в університеті). Цікаво, що соціальні мережі студенти ведуть та оформлюють найбільш активно й оригінально. Різні розважальні рубрики можна помістити в сторіс в Instagram у вигляді відео або ілюстрації, цикл випусків окремої рубрики можна зібрати в YouTube. 

Підсумовуючи цю тему, варто наголосити, що студентські медіа це не про нудну освітню інформацію, яка необхідна лише людям, що навчаються та працюють у конкретному закладі вищої освіти. Це про натхнення та свободу самовираження, про актив та юність, про яскраве життя та море можливостей. 

Автор: Анастасія Заволока

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/top-5-kanban-doshok-dlya-roboti-z-komandoyu

https://pressassociation.org.ua/ua/profesiya-kopirajter-plyusi-ta-minusi…

By Анастасія Заволока, назад

«Forbes» — американський журнал з шотландським корінням (історія видань ч2)

Кожен точно чув про цей журнал або хоча б знає, що саме «Forbes» щороку публікує список найбагатших людей світу. Чому вислів: «Знаряддя капіталіста» (англ. The Capitalist Tool), — є гаслом медіабредну та як до історії «Forbes», на перший погляд, чоловічого видання причетна жінка?

«Forbes» — американський журнал, що вважається одним із найвідомішим економічних видань у світі. Своє ім’я отримав завдяки гучним розслідуванням у сфері бізнесу, а також рейтингами, серед яких найвідоміші: «Forbes Global 2000» (список 2 000 найбільших публічних компаній світу), «Forbes 30 under 30» (список успішних молодих підприємців, яким ще нема 30 років. У кожній з 10 галузей представлено 30 бізнесменів), «Forbes 400

Яка тема та цільова авдиторія видання?

«Forbes» — не для всіх. Крім вищезгаданих рейтингів, журнал містить історії успішних кейсів та провалів у бізнесі, життя відомих бізнесменів, причини та наслідки найрезонансніших подій у світі бізнесу з об’єктивними оцінками експертів. Звідси й слідує, що видання не для всіх (переважно старша вікова категорія, середній річний дохід якої — $280 074), а історично ще й склалось, що журнал для чоловіків. Чи так це зараз? Безмовно, ні, за статистикою, 48% читачів журналу — жінки.

Як розлучення з дівчиною вплинуло на долю майбутнього засновника «Forbes»?

Засновником журналу є Берті Чарльз Форбс. Виріс в Шотландії, де і почав працювати репортером в газеті. Після розлучення з дівчиною, Форбс впав в депресію й переїхав спочатку до ПАР, а згодом в США. Берті Чарльз за океаном почав працювати як економічний журналіст. Потім йому запропонували роботу в «New York American», де Форбс і став найвідомішим фінансовим журналістом Америки.

У 27 років йому рекомендують відкрити свій журнал. Гострота висловлювань й підбору тем зробила Форбса впізнаваним, а власний журнал, в такому разі, логічне продовження кар’єри. Першою ідеєю для назви було «Doers and Doings» («Справи та їх вершителі»), але друзі наполягали скористатись прізвищем, яке вже було відомим у журналістському світі, цією порадою і скористався Форбс. Так у 1917 році Америка побачила перший випуск журналу «Forbes», який коштував всього 15 центів. Уже в перші роки існування він увійшов в число видань з найбільшим попитом серед ділових журналів Америки.

У 1918 році журнал вперше робить те, за що його впізнають і до сьогодні: публікує рейтинг 30 найбагатших американців, який очолив Джон Рокфеллер.

Але й у цій історії успіху є падіння: за життя засновника, тираж журналу не перевищував 100

Журнал після засновника

У 1947 році, коли помирає Берті Форбс, до влади приходить його син — Малькольм. Спершу він вкладав більшість ресурсів у свою політичну кар’єру, але не досягнувши там бажаного успіху, серйозно зайнявся журналом. В 60-х роках «Forbes» стає найвпливовішим виданням. На думку багатьох експертів, політика цього журналу 60-70-х років стала базою для формування правил сучасної ділової журналістики. 

Після того як президентом США став Рейган, у 1981 році, в країні почався новий економічний підйом. Важливу роль в суспільному житті цього періоду також зіграв «Forbes». Він на своїх сторінках проповідував популярну версію національного народного капіталізму, який повинен був забезпечити процвітання Америці.

Наступним генеральним директором стає син Малькольма — Стів Форбс. Отримавши в спадок 1,4 млрд доларів, 51% акцій і 35% капіталу «Forbes Incorporated», він продовжив розвивати родинну справу. Як і батько, він намагався побудувати політичну кар’єру, для цього навіть продав частину акцій «Forbes Incorporated», але безрезультатно. 

У 1990-ті роки «Forbes» пропагував ідеї уніфікації прибуткового податку. У нинішній час дана ідея застосовується в більшості країн.

«Forbes

На сьогодні журнал і далі залишається одним із найвпливовіших видань. Його цитують, аналізують й вивчають, а впливові люди борються за місце у їх рейтингу.

Структура видання

Складається на основі постійних рубрик:

Inside Scoop — роздуми без інформаційного приводуFact & Comment — роздуми, в основі яких лежить інформаційний привідLeaderBoard — про впливових людей та компаніїVerticals — про технології, гроші та підприємстваForbes Life — про стиль життяThoughts — цитати відомих діячів у сферах бізнесу, політики, літератури…

Структура сайту

Головна особливість сайту forbes.com — наявність трьох географічних «режимів» (Америка, Азія, Європа). Вибір регіону впливає на статті, відео та рейтинги, рекомендовані на головній сторінці.

Щодо рубрик, то журнал однозначно займає перші позиції за наповненням сайту: анонси новин, подкасти, посилання на найпопулярніші матеріали з рубрик, платформа для інформаційного рекламного контенту, окрема сторінка для заходів, організованих «Forbes Inc».

«Forbes» в Україні

Видається з березня 2011 року. З серпня 2016 року по травень 2020 року не видавався (за виключенням одного номера у січні 2017

Автор: Брезгунова Лілія

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/soczialni-problemi-fokus-suchasnih-reklam/

https://pressassociation.org.ua/ua/vidpovidalnist-za-vchinennya-zlochiniv-proti…

By Лілія Брезгунова, назад

Соціальні проблеми: фокус сучасних реклам

Говард Госедж: “Реклама (соціальна реклама) виправдовує своє існування, коли її використовують у громадських інтересах” (джерело: українська правда)

Кожен із нас, дивлячись телевізор чи слухаючи радіо, коли починається реклама, шукає інший канал і навіть не звертає уваги. Чи в інтернеті, ми скаржимось на спам, коли в стрічці новин бачимо рекламу. Але чи завжди це сповіщення чи вставка настільки негативна чи не варта нашої уваги?

Мабуть, ми звикли до того, що реклама це здебільшого про політиків під час виборів чи щось про ліки, засоби догляду чи нової фарби для волосся. Але чи часто ми помічаємо невеликий надпис на екрані “соціальна реклама”?

Яка мета “соціальної реклами”?

Соціальна реклама – інформація, що розповсюджується в будь-якій формі (відео/текст/аудіо/зображення), мета якої – досягти суспільно корисних цілей та популяризувати загальнолюдські чи цінності окремої країни. Цей вид реклами не несе прибуток тим, хто її знімає чи поширює.

Таким чином, цей тип реклами фокусує увагу суспільства на глобальних проблемах: ВІЛ, СНІД, наркоманія, алкоголізм, водіння в нетверезому стані, расизм чи нетолерантне ставлення до інших. 

Які соціальні аспекти порушує реклама в Україні?

На жаль, у нашому суспільстві питання соціальних норм стоїть не так гостро, скажімо, як в європейських країнах-сусідів. Тому ми можемо спостерігати тенденцію, що соціальний інститут в Україні не в повній мірі несе відповідальність за становлення особистості. Це стало однією з причин стрімкого поширення серед молоді проблем наркоманії, алкоголізму, інфекцій чи ранньої вагітності.

Нашому суспільству необхідне соціальне оздоровлення. Чому це так важливо? Бо соціальний інститут – це осередок становлення індивідуальностей, які й складають суспільство.

Через те, що молодь перебуває під постійним впливом інтернет-ресурсів та ЗМІ, то перегляд соціальної реклами може допомогти привернути їх увагу до проблем у суспільстві чи у світі. Відповідно до однієї з теорій змін поведінки людей, першим етапом до свідомого ставлення до інформації є поінформованість. Вона викликає стурбованість ситуацією, вона, своєю чергою, породжує інтерес, далі набуття нових знань, навичок. Згодом ці знання стають звичною частиною життя, яку люди пропагують іншим. 

Таким чином, соціальна реклама стає рушійною силою механізму, який впливає не лише на свідомість однієї людини, а й на її оточення, яке теж буде змінюватись під позитивним впливом.

Які види соціальної реклами є найбільш доцільними?

Якщо досліджувати питання з точки зору націленості на молодь, то найдоцільнішою буде реклама в інтернеті (формат короткого відео чи гасло з емоційним зображенням, яке буде представлене не у форматі спам-реклами). 

З меншим відсотком для молодого покоління, але актуальним для старшого – реклама на телебаченні, мета якої не так описати проблему, як вплинути на емоції тих, хто переглядатиме, та білборди з гаслами, які легко запам’ятовуються.

Соціальна реклама про захист природи

Мабуть, кожен останнім часом чув про проблеми, пов’язані з екологічною ситуацією у світі. Ми з цим стикаємось щодня: на вулицях біля не посортованого сміття, в магазинах з поліетиленовими пакетами чи в кав’ярнях, коли беремо каву з собою.

Якщо колись на цьому увагу не так яскраво акцентували, то зараз з’явились цілі фонди. Вони запускають й поширюють соціальну рекламу про захист довкілля. Її можемо помітити насправді будь-де: телебачення, радіо, інтернет чи білборди на вулицях. Так, можливо, це не завжди дієво, особливо якщо вона створена аматорами чи без знань маркетолога. Але факт залишається фактом: якщо хоча б на одну людину подіє фраза: “Наші океани тонуть в пластиці” чи фото того, як горить ліс, то ця реклама не буде даремною. Адже, як згадували вище, все починається з поінформованості. А, мабуть, кожен погодиться, що інформація тоді зберігається в пам’яті, коли викликає певні емоції.

Отож, якщо підсумувати, то можемо зазначити, що український ринок соціальної реклами не до кінця готовий виконувати свою місію. Те згадане соціальне оздоровлення – це важливий етап для першого кроку до засвоєння й поширення ідеї соціальної реклами.

Автор: Лілія Брезгунова

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/istoriya-legendarnih-vidan-harpers-bazaar/

https://pressassociation.org.ua/ua/vidpovidalnist-za…

By Лілія Брезгунова, назад

Дайджест OMG реклам за вересень 2021 року

Дайджест — коротко про найнеймовірніші новини у світі маркетингу, блогінгу, бізнесу, журналістики та соціальних мереж. Це швидко та корисно про найголовніше та найцікавіше. Дайджест – це твоя обізнаність і водночас економія часу.

Перший випуск дайджесту (за червень) був про новинки у сфері технологій. У липні були новини про бізнес. Третій був про неймовірні рекламні кампанії серпня.

А сьогодні ви побачите насправді ШОК-контент рекламних кампаній за вересень 2021 року.

Як оживити борд або крісло невідомого

«Епіцентр» запустив нову унікальну рекламну кампанію, що складається з двох втілених ідей:

1. Крісло, що з’являється випадково та неочікувано в будь-яких місцях Києва. Воно говорило з прохожими, запрошувало на відкриття реформаторів Центру Меблів та галереї Деко 11 і 12 вересня в Єпіцентрі на вул. Берковецькій 6-В.

2. Живий борд з кріслом, на якому сидить справжня дівчина. Героїня реклами, яка ще й гімнастка, вражала та зацікавлювала потенційних покупців завітати в меблевий центр.

Компанія запропонувала своїм покупцям зовсім новий спосіб придбання товарів: з відомими шоу-румами, масштабною зоною проектування та digital-сервісами.

Небесна реклама

Еміратська авіакомпанія “Emirates” зняла рекламу на Бурдж-Халіва в Дубаї. Це найвища будівля у світі, 828 метрів над землею.

На диво, героїнею ролику стала дівчина, яка добровільно погодилась стояти на такій висоті. Вона є стюардесою авіаперевізника.

Сюжет відеоролику складається з детального плану, як провідниця тримає таблички, в знак поваги до знаменитої сцени в культовому фільмі 2003 року “Love Actually”. У рекламі не використовувались ніякі спецефекти, зелені екрани. Все знімалось вживу. Тож сміливість героїні і детальне планування дали свій результат.

Нагадаймо, раніше на цій будівлі були Том Круз і наслідний принц Дубаї шейха Хамдана бін Мохаммеда бін Рашида Аль Мактума.

Джеймс Бонд в Adidas

Компанія Adidas випустила кросівки, які присвячені відомим смокінгам Джеймса Бонда.

Ідея виникла через випуск 25-фільму про героя «Не час вмирати». Тож всі фанати фільму та любителі зручного і стильного взуття зможуть придбати ці кросівки вже наступного місяця.

Старт продаж запланований на 24 вересня. Ціна взуття буде 200 доларів. Проте як бонус, окрім кросівок, можна придбати спортивні костюми та футболки агента 007.

Doja Cat

Pepsi запускають рекламну кампанію, як повертає покупців в епоху 50-х, 60-х, коли всі пили магазинну содову. Це нововведення присвячене 50-річчю мюзкла «Grease», за участі відомої реперші Doja Cat.

Цей відеоролик та новий смак має поєнати старі та нові види музики, забезпечити стан ностальгії, коли люди забувають про теперішні проблеми і потрапляють в епоху минулого століття.

У самому відео є багато відомих локацій, наприкрад, Rydell High і магазин содових напоїв, що дуже схожий на ресторан Frosty Palace, де пепсі з’явилась в екранізації 1978 року з Джоном Траволтой та Олівією Ньютон-Джон в головних ролях.

До речі, Doja Cat в рекламі бігає не за чоловіком, як в оригіналі мюзиклу, а за Pepsi.

Євробачення+Gucci=Maneskin

Gucci вразили всіх новими обличчями осінньо-зимової колекції. Кампанію очолила група Mаneskin

Концепція зйомки в готельних номерах нагадує початок творчого шляху Гуччіо Гуччі. Адже спершу він працював ліфтером в лондонському The Savoy.

Популярні знімки цієї рекламної кампанії створював дует фешн-фотографів: Mert and Marcus.

Автор: Анна Завірюха

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/dajdzhest-wow-reklam/

https://pressassociation.org.ua/ua/dajdzhest-novin…

By Анна Завірюха, назад

«Harper’s Bazaar»: історія легендарних видань (ч.1)

Це перший журнал, який вийшов з поміткою: «Репозитарії моди, насолоди та навчання».

Видання, що з моменту свого створення позиціонує себе як гід по стилю для жінок. Мета яких — не лише віднайти свій стиль, а й слідкувати за останніми модними трендами.

Історія створення журналу

Історія «Harper’s Bazaar» розпочалась в США у 1867 році. Його заснувала компанія «Harper & Brothers» (яка керувалась трьома братами Джеймсом, Джоном та Джозефом Уеслі, а також Флетчером Харпером), яка на той час була власником ще одного успішного медіа: «Harper’s Magazine». Це був щомісячний журнал, який охоплював всі важливі теми тогочасного життя: література, політика, економіка, культура та мистецтво.

Якою була ідея створення журналу?

У 1867 році Флетчер Харпер на одному з прилавків магазину побачив журнал «Der Bazar», який був копією публікації видання братів. Однак німецький журнал висвітлював більшу кількість рубрик, ніж «Harper’s Magazine». Головною відмінністю була публікація новин зі світу моди. 

В той час промислова ситуація в США створила новий клас населення, який був звернений на все європейське. Саме тоді, на думку Флетчера, пора було створювати ЗМІ для нового класу суспільства — заможних жінок.

Так «Harper’s Bazaar

Звісно, крім моди, читачів потрібно було зацікавити ще чимось. Саме тут містер Харпер поставив на те, що згодом принесло приголомшливий успіх. Здавалось, що в той час було важко здивувати поезією, літературою чи роздумами про сенс життя, але їм це вдалося. Еммелін Раймонд (засновниця впливового французького видання «La Mode Illustrée») стала паризьким кореспондентом журналу. Письменник Джордж Вільям Кертіс розповідав про культуру та сімейний побут в колонці під назвою «Манери на дорозі», а Мері Елізабет Вілсон Шервуд досліджувала сфери етикету і соціальних благ. Крім того, багато відомих письменників вели, свого часу, колонку в журналі, серед яких Чарльз Діккенс, Генрі Джеймс і Елеанор Хойт Брейнерд.

Епоха розквіту журналу

Ця епоха розпочинається для «Harper’s Bazaar» з приходом нового головного редактора – Кармель Сноу. Саме за її ініціативою зробили те, чого не дозволялось раніше: фотокореспондент Мартін Мункачі робив світлини моделей в купальниках прямо на пляжі, а не в студії, як це робили до того. 

Так запалена ідеями Сноу вдихнула нове життя в журнал. Вона сама підбирала кожного, хто працюватиме з нею. Один із тих, кого знайшла Сноу був виходець з Росії Олексій Бродович (саме він розробив канонічний дизайн обкладинки). Фотограф, чиї схвальні коментарі цінувались дуже високо. «Для фотографічного дизайну та макетування Бродович значить приблизно те ж саме, що Dom Pérignon для шампанського».

Кармель Сноу створила фантастичну команду: Бродович, Аведон і Вріланд, які і досі вважаються одним із найяскравіших явищ в історії моди. Разом вони працювали до 1957 року, коли Сноу подав у відставку і тоді, в 1958 році, звільнився й Бродович, переїхавши до Франції. 

Діана Вріланд, наступниця Кармеля Сноу, теж ввійшла в історію моди. Але її пам’ятатимуть як канонічний образ модного редактора. Адже саме їй належать фрази: «Рожевий — це індійський синій» та «Елегантність — вроджене почуття».

Сьогодні головний редактором “Harper’s Bazaar” є Гленда Бейлі. Згідно з рейтингом американського журналу «Forbes», у 2009 році вона була шостою найвпливовішою редакторкою у світі моди.&nbsp

“Harper’s Bazaar” сьогодні

Ще з 20-х років минулого століття журнал виходить щотижня. Й не змінилась його цільова авдиторія: досі це жінки вище середнього класу. 

З моменту заснування й до сьогодні з журналом співпрацюють кращі фотографи, художники, дизайнери. На обкладинках фото найвідоміших зірок та моделей. 

Головні розділи — мода, краса, мистецтво, крім того, новини зі світу зірок та цікаві інтерв’ю. Також у журналу є свій онлайн-магазин, цікаво, що у ньому є окремий відділ для наречених.

Зараз “Harper’s Bazaar” видається у 32 країнах (державною мовою, рідше — англійською). Крім того, вони мають онлайн-версію, яка зараз вважається основою журналу, адже саме вона продовжує традиції Флетчера Харпера.

Автор: Брезгунова Лілія

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/vidpovidalnist-za-vchinennya-zlochiniv-proti

https://pressassociation.org.ua/ua/dzhejms-nahtvej-istoriya-dokumentalno%d1%97-fotozhurnalistiki…

By Лілія Брезгунова, назад

Інститут репутації

Регіна Тодоренко, яка сказала, що жінки самі винні, що їх б’ють, і втратила можливіть співпраці з Рampers і напоєм J7 компанії PepsiCo. Едвард Біл, який їздить на машині без правил, потім платить хабарі суду, але втрачає співпрацю та повагу у компаній і брендів. Це лише найгучніші скандали про те, що нарешті у світі блогінгу починає формуватись інститут репутації.

Поки немає чіткого визначення, що таке інститут репутації, тому можна лише узагальнити повсякденне поняття: Інститут репутації – норми, які формують репутацію, для взаємодії з об’єктом, а також це офіційні та неофіційні закони, які можуть цю репутацію відновити у разі виникнення проблемної ситуації.

Коли ми розуміємо значення терміну, то маємо також знати чи можна довіряти інституту репутації, бо схема “Я спросил мошенники они или нет. Они сказали нет і я им поверил” не є дієвою у сучасному світі блогінгу. Почнемо з переваг:

Надійність = прибуток

В умовах капіталізму, особливо це прослідковується на Заході, але починає формуватись і в європейських країнах, великі компанії звертають увагу на репутацію інфлюенсера, адже це напряму впливає на їхній прибуток. Вони як ніхто розуміють, яких збитків можуть зазнати, якщо їх інфлюенсер потрапить під шквал негативу через свої дії та висловлювання.

Менше бруду

Інститут репутації при правильному розвитку допоможе сформувати дуже чистий контент у різних соцмережах. Фільтрування рекомендацій та реклами буде набагато якісніше. А блогери з небезпечним контентом не зможуть продовжувати свою діяльність через маленьку кількість аудиторії.

Проте є і недоліки у явища “інститут репутаці”:

Різні погляди

Інститут репутації може працювати у зворотній бік (негативний), якщо це стосується поглядів громадськості. Яскравим прикладом є американська практика «відміни» публічних персон за їх висловлювання. Наприклад, Джина Карано, позбавилась ролі в «Зоряних війнах» через репости та лайки дуже неоднозначних статтей та постів про війну, про коронавірус, про конфлікти між республіканцями та демократами, євреїв та інше. Якщо брати у глобальному плані, то вона висловлювала свою думку, але деякі з її стверджень були фейками або непідтвердженою інформацією. Вона позбавилась багатьох ролей.

Щодо інституту репутації, то цей приклад є крайністю, але можна взяти корисний висновок. Що деколи висловлювання людини про її життєву позицію, не глобальну, наприклад, що вона християнка і не підтримує ЛГБТ спільноти, можуть зашкодити її роботі, навіть якщо вона професіонал своєї справи.

Різкість

Практика «відміни» або інститут репутації має ще один недолік, що полягає у швидкості винесення вироку. Громадскість може не розібратись детально у проблемі, або почути лише позицію однієї сторони, і зруйнувати відомій особі життя. Особливо ця різкість вигідна людям, якщо ця позиція їм кардинально не близька, вони навіть і розбиратись не хотітимуть.

Яскравим прикладом є історія пов’язана з Джоні Депом. Його дружина звинуватила у насиллі, після чого на нього полились хейтери, доброзичливі люди, які знущались та раділи, що його звільнили з усіх можливих фільмів. Проте як виявилось згодом, він довів, що це дружина у нього ще та штучка. Майже палець йому відрізала.

Як ми можемо вплинути на формування інституту репутації:

1. Не лайкати осіб, що хочуть продукувати небезпечний контент та не підписуватись на них.

Завжди діє правило немає попиту – немає пропозиції. Якби люди масово не підписувались на соцмережі осіб з небезпечним провокаційним контентом, то ми б не чули про жінку, яка потрапила в кому, через спеціальне порушення правил дорожнього руху Едвардом Білом, про персонал, що обслуговує і є 100% жебраками, за словами інстасамки і тд..

2. Поширювати правдиву інформацію про небезпечних блогерів та сповіщати знайомих про їх контент.

Сарафанне радіо і бабасі під під’їздом – це звичайно методи далеких років, але в сучасній інтерпретації діють і зараз. Якщо ви знаєте друзів, що люблять такий контент, поясніть їм, які наслідки це може мати, а вони розкажуть своїм знайомим і так далі.

Пам’ятайте, що в сучасному світі ми є творцями контенту, адже блогери роблять те, що користується попитом і привертає увагу.

Автор: Анна Завірюха

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/kreativnist-shho-zminyu%d1%94-svit-yak-narodzhuyutsya-ta

https://pressassociation.org.ua/ua/dajdzhest-novin-za-lipen…

By Анна Завірюха, назад

Автопостинг в Інстаграмі: що це та як налаштувати

Автопостинг — це справжня знахідка для кожного SMMника. Завдяки цій функції пости та сторіс публікуються на сторінці без вашої участі: ви просто встановлюєте потрібну дату та час, і все, що потрібно, з’являється в блозі.

Чому автопостинг потрібен?

·        Економія часу: тепер не потрібно постійно відволікатися на те, щоб завантажити чергову фотографію о дванадцятій ночі, бо в цей час ваші публікації чомусь заробляють більше вподобайок. Система сама все опублікує, а ви будете спокійно займатися своїми справами.

·        Управління декількома блогами: часто менеджери з соціальних мереж займаються декількома акаунтами, й тут дуже легко заплутатися, що, куди та коли викладати. Автопостинг значно полегшує цю справу.

·        Ефективне планування: якщо ви викладаєте в соцмережі тільки те, що вам хочеться прямо зараз, у вас навряд чи вийде якісний блог. Іноді не вистачає часу щось написати, іноді не має натхнення. Якщо SMMник заздалегідь розробив план, то підписники ніколи не залишаться без контенту, навіть якщо в країні одночасно сталися економічна криза, землетрус та потоп.

Програми для автоматичного постингу

Зазвичай, щоб налагодити автопостинг в Інстаграмі, як і в будь-якій іншій соціальній мережі, користуються спеціальними програмами. Потрібно прив’язати до неї потрібний акаунт і завантажити необхідний матеріал, попередньо вказавши бажану дату публікації. Серед найпопулярніших програм виокремлюють такі:

·        Kuku.io

·        RePublic.

·        SMMR.

·        SMMbox.

·        SMMPlanner

Ці програми зручні, в них зрозумілий інтерфейс, тому впорається навіть новачок. Але вам завжди слід бути обережними: Інстаграм завжди підозріло відноситься до неофіційних сторонніх програм. Якщо соцмережа зафіксує підозрілу діяльність з іншої айпі-адреси, то може обмежити вам доступ до певних функій у вашому акаунті або навіть заблокувати сторінку. Як же тоді бути? Щоб мінімізувати будь-які ризики користуйтеся офіційною програмою Facebook Creator Studio.

Інструкція з налагодження автопостингу

1.     Відкриваєте Facebook Creator Studio, щоб зробити автопостинг зручніше на комп’ютері.

2.     Прив’язуєте потрібну Інстаграм-сторінку.

3.     Зверху посередині знаходиться іконка Інстаграму, натискаєте на неї.

4.     Ви з лівого боку побачите панель з різними функціями, зверху є «створити публікацію». Далі вибираєте, куди завантажити матеріал, це може бути стрічка або сторіс.

5. &nbsp

6.     Після того, як ви створили публікацію, вибираєте час та дату, коли ви хочете викласти свій матеріал.

Автопостинг зараз відіграє дуже важливу роль. Він допомагає організувати роботу в соціальних мережах. Досвідчений SMM-спеціаліст має вміти автоматизовувати більшість процесів, за це його цінуватимуть роботодавці, оскільки можуть доручити йому більше обов’язків. Робітник своєю чергою отримує вищу зарплатню, концентрується не на технічних моментах, а на, наприклад, розробці контент-стратегії.

Автор: Марія Смальоха

Читайте попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/top-5-grup-pro-smm-u-soczialnih-merezhah/

https://pressassociation.org…

By Марія Смальоха, назад

Джеймс Нахтвей: історія документальної фотожурналістики

«Я усвідомив, що документальна фотографія може висвітлювати події зі своєї точки зору. Вона дає голос тим, хто не може висловитися по-іншому. Як наслідок, вона стимулює громадську думку і дає поштовх публічним обговоренням, перешкоджаючи зацікавленим сторонам контролювати їх так, як вони хотіли б» — Джеймс Нахтвей (TED talk з Джеймсом Нахтвеєм)

Хто такий Джеймс Нахтвей?

Американський фотожурналіст, що спеціалізується на зніманні репортажів у місцях, де розгортаються міжнаціональні, релігійні чи воєнні конфлікти. Він вже понад 30 років демонструє людям, що сутички породжують жорстокість, вона — смерті тисячі невинних. 

Його робота у пресі розпочалась у ролі фотографа в газеті Albuquerque Journal (Нью-Мексико). Та через три роки (у 1980 р.) він переїжджає до Нью-Йорку, де стає вільнонайманим фотографом. З того часу й розпочинається історія документальної журналістики, яку створив Нахтвей.

Справді важко назвати країни, куди він не їздив у відрядження. Але як зародилась ця ідея? У 1981 році молодий фотограф їде створювати репортаж на місце воєнних дій в Північній Ірландії. Там він і зрозумів свою місію: робити не просто фото, а показувати війну своїми очима, не на чиїсь стороні, а такою, як вона є для тих, кому не дають слово.

Північна Ірландія, ПАР, Румунія, Радянський Союз…

В інтерв’ю Хілларі Робертс Джеймс Нахтвей поділився, що крім фотографування в зонах конфліктів працює в галузі соціальної документалістики: «…Я їздив по всьому світу, змінюючи одну війну за іншою… Мені стало цікаво, що відбувається в Румунії, оскільки вона була найбільш важкодоступною країною в Східній Європі… Я поїхав туди без завдання. Чув про дитячі будинки, які є в багатьох містах країни, але ніхто не міг мені точно сказати, де вони. Я знайшов перекладача, взяв напрокат автомобіль, поїздив по окрузі і знайшов «гулаг для дітей». Це відрізнялося від тієї жорстокості, яку мені довелося бачити на війні. Це була узаконена жорстокість стосовно невинних людей, яка проходила під контролем держави, і це привело мене в шок…»

Без освіти фотографа, але з бажанням донести правду, Джеймс Нахтвей фотографував там, де на те, щоб зробити кадр були лічені секунди. Тому його фото справжні, бо найчастіше зроблені з першого разу. Адже він розумів, що жоден кадр не вартий життя. «Продовжуйте ризикувати протягом всієї кар’єри … але ні в якому разі не доводьте ризик до нерозсудливості» (інтерв’ю з Хілларі Робертс).

«Я — очевидець і хочу, щоб мої свідчення були правдиві та без цензури» (TED talk)

За свою довгу кар’єру Джеймс Нахтвей не лише публікувався у найвпливовіших ЗМІ, а й видав книгу й відкрив виставку. Якою була її мета? «Коли ви бачите зображення поза новинної статті, воно робить зовсім інше враження» (інтерв’ю з Хілларі Робертс). Хоч «Інферно» (книга) та «Пам’ять» (фотопроєкт) свідчать про конфлікти різних світів, та разом це історія нашої планети. Він неодноразово доводив, що людство це не тільки передові технології, толерантність та мир. Це жорстока кампанія олігархів проти повстання місцевого населення у Гватемалі, війна в Сальвадорі, ізраїльсько-палестинський конфлікт, де цивільні намагалися зупинити військових коктейлем Молотова, громадянська війна між Боснією, Хорватією та Сербією, сутички кланів у Сомалі після розпаду центрального уряду, табір смерті Хуту…

Де можна познайомитись з фотожурналістом ближче?

Швейцарський режисер Крістіан Фрай у 2001 році зняв документальний фільм про Нахтвея. Де відомий журналіст був не лише головним героєм, а й оператором: мінікамера була прикріплена до його фотоапарату, що створює для глядачів ефект присутності на знімальному майданчику. 

До слова, фільм був номінований на Оскар у 2002 році як «Кращий документальний повнометражний фільм», а також судді Новинної та документальної премії «Еммі» у 2004

Про його роботи не треба читати, їх просто потрібно побачити. Побачити і зрозуміти. Побачити і пережити. «У моїй роботі є тільки сьогодення. Це моя особиста реакція на те, що я бачу. Немає ніяких шаблонів. Призначення моїх зображень не в тому, щоб підтвердити те, що я і так знаю», – Джеймс Нахтвей не фотографував, він зберігав в пам’яті людства всі рани: тих, хто вижили в таборах смерті, врятованих від війни й голоду дітей, міста після терактів чи країни під час війни. В нашого світу своя чорно-біла історія, яку він розповідав своїми роботами.

Автор: Лілія Брезгунова…

By Лілія Брезгунова, назад

Брифінг і презентація. Як обговорюються найактуальніші питання? Частина 2

Громадські діячі планують новий проєкт чи олімпійська збірна повернулась додому. Яким чином з ними взаємодіють журналісти та як медійникам перебувати в епіцентрі найважливіших подій? Розглянемо два наступних способи отримання інформації: брифінг і презентації. Та дійдемо до висновку, що важливіше: короткі публічні виступи (брифінги) чи вдало заплановані презентації?

Як зазначалось раніше, брифінг — це короткий публічний виступ, під час якого представники організацій (партій, колективів, команд) інформують про свою офіційну позицію щодо певного питання, повідомляють деталі чи позиції сторін. Іншими словами, це зустріч з представниками ЗМІ, найчастіше скликана в екстреному порядку.

Презентація — спосіб зв’язку з авдиторією, який містить не лише демонстрацію товару чи послуги, а й супроводжується відповідною програмою: відеоролики, концерти, розпродажі, аукціони чи вечері. Зрозуміло, що спосіб проведення медіазаходу залежить від організатора: події державної PR-служби будуть вирізнятись підходом від заходів комерційних компаній.

Брифінг — це пресконференція?

Важко не погодитись, що брифінг і пресконференція мають багато спільних правил проведення: чітко визначена тема, лаконічність у питаннях та відповідях, лояльне ставлення до журналістів. Але чи можна вважати ці заходи однаковими? Ні. Адже вони відрізняються в ідеї проведення. Якщо мету пресконференції визначили у попередній статті, тоді яка ціль брифінгу?

Основне завдання брифінгу — дати старт поширення певній темі чи проблемі в суспільстві. Найчастіше такі медіазаходи організовуються в дуже короткий термін, адже причиною стала термінова подія. Тому і проводити їх можуть не як пресконференції у просторих приміщеннях з десятками камер та професійно виставленим світлом, а в холі готелю чи при вході в державну установу. 

Наступним критерієм є те, що брифінги завжди короткі (до 40 хвилин) та на них присутня невелика кількість журналістів (переважно представники впливових ЗМІ чи медіа з великою авдиторією). 

Якщо порівняти з пресконференцією, то брифінг не уточнює інформацію настільки, як це роблять на конференції. Доповідач говорить короткими фразами й без детального пояснення ситуації. Варто пам’ятати, що брифінг проводиться для поштовху до поширення новини, а конференція для пояснення, можливо, навіть тієї ж інформації. 

Як організовують брифінги?

Якщо з’явилась тема для брифінгу, то за 1-3 дні розсилаються так звані «червоні» (швидкісні пресрелізи) та готується сама доповідь. До слова, доповідачів може бути декілька. Якщо необхідно висловити різні думки чи навпаки, підкреслити одностайність рішення команди. В такому випадку головною є перша доповідь і матеріали ЗМІ базуватимуться на ній. Якщо залишається час (найчастіше це близько 10 хвилин), тоді журналісти можуть ставити свої запитання, дотримуючись всіх правил. 

Як можемо зрозуміти, брифінг — окремий тип медіазаходу, хоч й має спільні ознаки з пресконференцією, та, найголовніше, його мета відрізняється, а, отже, вважати брифінг різновидом конференції буде помилкою.

В чому особливість презентації?

Головною відмінністю презентацій від інших медіазаходів можна вважати те, що на них запрошують не лише журналістів. Гостями стають партнери, дружні організації чи навіть представники цільової аудиторії. PR-служби таким чином знайомлять з презентованим «продуктом» без посередників, тобто без медіа.

Існує певна схожість у проведенні цього заходу з пресконференцією. Адже формальна частина у них практично однакова: журналістів за декілька днів запрошують, збирають і ознайомлюють з необхідними до початку відомостями. Але все ж не можна ототожнювати презентації та конференції. Інформаційний зміст перших полягає в наочній демонстрації «продукту», де його можна не лише побачити, а й спробувати, ввімкнути чи прочитати.

Яка ж схема проведення презентації?

Будь-яка презентація складається з трьох частин:

Інформаційна (аналог пресконференції)Презентаційна (коментарі від спеціалістів, демонстрація та пояснення «продукту»)Неформальне спілкування (найчастіше це вечері, але часто організовують аукціони чи концерти)

PR-служби часто використовують презентації як спосіб зв’язку не лише з медіа, а й з авдиторією. Це можливість заявити про себе й свій «продукт» на ринку. Саме презентації допомагають спершу сформувати, а потім підтримувати імідж та особистий бренд компанії. 

Хоч заходи зовсім не подібні між собою й існують з різною метою, але даючи поштовх інформації після брифінгу, чи знайомлячи майбутніх клієнтів з «продуктом» на презентації, компанії чи установи здаються читачам більш відкритими, тим самим розмивають межу між організаціями, журналістами та авдиторією.

Автор: Лілія Брезгунова

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/bezpeka-zhurnalista

https://pressassociation.org.ua/ua/zhinka-v-zhurnalisticzi-problemi-ta-vikliki…

By Лілія Брезгунова, назад

Пресконференція та «круглий стіл». Як обговорюються найактуальніші питання? Частина 1

Політики зробили гучну заяву чи група науковців оприлюднила приголомшливе відкриття. Яким чином з ними взаємодіють журналісти та як медійникам перебувати в епіцентрі найважливіших подій? Розглянемо два способи отримання інформації: круглий стіл та пресконференція. З чим ЗМІ працювати доцільніше: відвідувати пресконференції чи модерувати «круглі столи»?

Перш за все, потрібно чітко зрозуміти, що означають ці медіазаходи:

Пресконференція – захід, що проводиться у випадках поширення важливої суспільству новини чи привернення уваги до неї. Коли особа чи організація, що безпосередньо пов’язані з цією новиною, дають коментарі чи пояснюють певні факти з цього приводу. 

Також пресконференція – це зустріч державних, громадських чи наукових діячів з представниками ЗМІ для висвітлення актуальних для громадськості питань. Це спосіб не лише поширення інформації, а й донесення до суспільства своєї позиції чи коментарів у зв’язку з ситуацією.

«Круглий стіл» – форма публічного обговорення чи висвітлення важливих питань, у якій беруть участь посадові особи, експерти, громадські, політичні та наукові діячі, а також журналісти. 

Це різновид полілогу (форма мовлення, що характеризується зміною висловлювань декількох мовців), вході якого всі присутні висловлюють свою думку щодо наявної проблеми й шукають способи її вирішення. 

Які особливості пресконференцій?

Формат пресконференції відкриває можливість масштабно представити результати своєї діяльності чи анонсувати новий проєкт.

Зрозуміло, що для якісного проведення заходу потрібно заздалегідь подбати про світле й просторе приміщення, пресрелізи й запрошення.

Для чіткішого розуміння особливостей пресконференцій можна виділити декілька правил:

Потрібно чітко визначити тему й мету конференції. Підготувати аналітику чи статистику, необхідні графіки для короткої вступної промови перед запитаннями, щоб запрошені журналісти розуміли, яка ідея та мета заходу.Матеріал повинен бути викладений просто, без використання спеціалізованої термінології. Говорити варто коротко й не відходячи від теми. Демонструвати наявні напрацювання. Це допоможе журналістам підібрати запитання та заголовки для майбутніх матеріалів.Продумати чіткий план конференції: хто і коли бере слово, що наголошувати та хто і яку роль буде виконувати. Уникати розбіжностей, підготувати логічну й послідовну аргументацію.Чітко запланувати час конференції (до 1-1,5 години), щоб не втратити увагу журналістів.Щодо правил для ЗМІ, то можна виокремити власне про запитання: воно повинно бути одне, без довгої передісторії. Може бути уточнювальним, але за умови, що не викликатиме дискусії, що переростуть у конфлікт. У таких випадках модератор має право перервати журналіста чи взагалі попросити залишити приміщення.

Можемо розуміти, що журналісти й організатори пресконференції розглядають її з різних позицій. Для перших важливість заходу полягає у написанні в майбутньому цінного читачам матеріалу. Коли для других – важливим є чіткість подачі та викладу думок, адже без цього навіть приголомшлива новина не потрапить на шпальти ЗМІ. 

Отже, хоч і позиції, з яких розглядається захід відрізняються, та мета в них одна: якісне поширення новини чи матеріалу в медіа. Тому це однаково залежить як від журналістів, так і від організаторів.

«Круглий стіл». Як працює формат полілогу?

Назва заходу справді походить від того, що колись важливі члени суспільства збирались за круглим дерев’яним столом. Пам’ятаєте легенди про короля Артура та його лицарів? Так ось, саме від них і походить це поняття. Таке розташування підкреслює рівність прав кожного представника або кожної делегації, яка бере участь в цьому заході. 

Хоч час іде та традиції змінюються, та мета «круглого стола» залишається. Це досі зустріч рівноправних сторін для розв’язання проблем чи домовленості про співпрацю.

Як організувати ефективний «круглий стіл»?

Включити до числа організаторів одного або кілька представників ЗМІ. Подбати про включеність інших медійників у процес. Також буде вдалим рішенням у ролі модератора (ведучого) запросити журналіста. Він не лише вдало контролюватиме ситуацію, а й підготує якісний ексклюзивний матеріал.Заздалегідь повідомити про тему й мету зустрічі, щоб сторони могли підготувати чітку аргументацію та матеріали для демонстрації.Запрошувати від 5 до 15 осіб (більше не ефективно), модератору слід представити кожного, оголосити програму, а в кінці підбити підсумки й виділити найважливіші ідеї. 

Так, можливо, цей формат зустрічі не буде ефективний у всіх важливих громадськості сферах, але саме він забезпечить читачу чи глядачу повне розуміння ситуації, яку обговорюють, адже за столом будуть сидіти посли з кардинально різними поглядами. 

У підсумку можемо лише сказати, що як і пресконференція, так і «круглий стіл» є важливими джерелами інформації. Хоч не виключено, що вони будуть сплановані для якісного поширення фейків. Та у більшості ситуацій, на матеріали з цих медіазаходів покладаються більше, ніж з інших заяв чи документів. 

Хоч ці події не можна рівняти, бо вони проводяться у різний спосіб й сповідують різну мету, та варто розуміти, що в обох випадках важливою є цінність отриманих висновків та можливість політиків, науковців, громадських діячів стати ближчими до народу. 

Автор: Лілія Брезгунова

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/bezpeka-zhurnalista-pid

https://pressassociation.org.ua/ua/sudi-u-vidnosinah-z-zhurnalistami-ta-zmi…

By Лілія Брезгунова, назад