Від шкільної бунтівниці до головної редакторки «Vogue»: історія Анни Вінтур

Вона могла легко вкоротити шкільну спідницю, бо їй була не до вподоби однотипна форма, ніколи не слухала нарікань інших та постійно сварилася з редакторами модних журналів. Але саме вона стала тією людиною, якій судилося назавжди змінити світ фешн-журналістики. Сьогодні розповідаємо про головну редакторку американського «Vogue» Анну Вінтур.

Творче оточення

Анна народилася в такій сім’ї, що зовсім не дивно, що вона пов’язала своє життя з журналістикою. Її батько був редактором британської газети «The Evening Standart», мати – громадською діячкою, дочкою професора в Гарвардському університеті. Мачуха, Одрі Слейтер, також була журналісткою та заснувала два молодіжні видання у Великобританії: «Petticoat» та «Honey».

У шкільні роки вона навмисно вкорочувала свою спідницю, тому що їй не подобалася стандартне вбрання для школярів, яке не дозволяло проявляти свою індивідуальність. Тоді ж вона зробила свою фірмову зачіску «боб», з якою не розлучається досі.

Інтерес до журналістики в Анни прокинувся, коли вона була ще дитиною. Одного разу батько жартівливо порадив їй написати в шкільній анкеті, що вона хоче стати головною редакторкою американського «Vogue». Дівчинка так і зробила. З того часу пройшло дуже багато років, але звичайний жарт став реальністю.

Початок кар’єри

Після того, як Анну відрахували зі школи через погану поведінку, вона деякий час працювала звичайною продавчинею. На цій посаді вона не просто продавала, а й проявляла свої маркетингові навички, точно розуміючи, чого хоче конкретний клієнт. Відсутність закінченої освіти не хвилювала Анну, адже тепер їй не докучали незрозумілі для неї правила, і вона могла експериментувати зі своїм стилем.

Анні виповнився 21 рік, коли вона отримала свою першу посаду в модному журналі. Вона стала асистенткою редактора в британському виданні «Harpers&Queen». Анна одразу зарекомендувала себе як здібна працівниця: вона стала інноваторкою, залучала до створення журналу нових моделей та багато талановитих фотографів, серед яких був один з найвідоміших митців ХХ століття Хельмут Ньютон.

Зусилля Анни не пройшли дарма, і через три роки вона стала заступницею головної редакторки, але пропрацювала так недовго. Дівчина ніколи не приховувала своїх амбіцій стати головною редакторкою. Це не подобалося Мін Хогг, яка займала цю посаду. Анна часто приймала рішення щодо журналу, не порадившись з керівництвом. Останньою краплею стало те, що вона вирішила залучити до зйомки нової колекції одягу дівчат з дредами. Анну звільнили, але вона ніколи не сумнівалася в правильності своїх рішень і вирушила підкорювати Нью-Йорк.

На новому місці вона не витрачала марно часу та влаштувалася молодшою редакторкою моди в «Harper’s Bazaar», однак через 9 місяців її звільнили знову через непорозуміння з головним редактором. Після цього Анна все ж таки обійняла посаду головної редакторки журналу для дорослих жінок «Viva». Там вона зарекомендувала себе як прискіплива та вимоглива начальниця.

На жаль, видання не було прибутковим, тому його закрили. Анна вирішила трохи відпочити від роботи і з новими силами повернутися у світ модної журналістики. У 1980 році вона стала редакторкою моди в журналі «Savvy», потім перейшла до редакції журналу «New York

Анна перша зрозуміла, що на обкладинках журналів потрібно розміщувати не однотипних моделей, а знаменитостей. Вона почала залучати співачок та акторок, і тираж видання значно збільшився.

Шлях до «Vogue»

Одного разу Анна брала інтерв’ю у головної редакторки «Vogue» Грейс Мірабелли, на якому вона відкрито заявила, що змістить її з посади. Як ви розумієте, на цьому зустріч з пані Мірабеллою закінчилася.

У 1983 році Анні запропонували стати креативною директоркою «Vogue». Вона погодилась, але якщо отримуватиме подвійну зарплатню та робитиме все, що вважає за потрібне щодо журналу. Анна почала реформувати видання, оскільки вважала, що воно надто застаріле для сучасної жінки. Це, звісно ж, не подобалося Грейс Мірабеллі, яка до того ж ще й пам’ятала про висловлювання Анни на інтерв’ю. Між жінками постійно виникали непорозуміння.

Керівництво видання цінувало і Анну, і Грейс, тому голова видавництва «Condé Nast Publications», до якого належав «Vogue», Олександр Ліберман вирішив відправити Анну реформувати британську версію журналу. Так вона повернулася в Лондон.

Ставши головною редакторкою, Анна почала впроваджувати жорстку політику: вона значно скоротила штат працівників, контролювала абсолютно всі процеси. Анна вважала, що цільова аудиторія журналу «новий тип жінок», який цікавиться не лише модою, а також кар’єрою та фінансами.

Згодом Анні пропонують стати головною редакторкою «House & Garden». Це було не надто популярне та досить застаріле видання. Анна впроваджує на той час нечувану річ: наполягає на тому, щоб на сторінки журналу поміщали не тільки інтер’єри, а й зірок в дизайнерському вбранні. Це було неоднозначне, але цікаве рішення.

У 1988 році сталося те, чого Анна прагнула так довго: її призначили головною редакторкою американського «Vogue». Тут вона залишається вірною собі та впроваджує радикальні зміни, змінюючи формат та наповнення журналу. Під її керівництвом на обкладинці глянцю вперше з’явилася перша темношкіра модель. Анна відстоювала переконання, що в моді немає меж, і потрібно експериментувати зі своїм стилем. Така політика також не всім подобалася.

Попри це, сьогодні саме американський «Vogue» найпопулярніше модне видання, яке обійшло за популярністю французьку та італійську версію журналу. Його наклад більше мільйона примірників, а для його обкладинок охоче знімаються найпопулярніші зірки та найперспективніші моделі. Анна Вінтур відчуває, що саме потрібно її аудиторії, легко впроваджує найсміливіші рішення та відкриває світу моди талановитих дизайнерів і фотографів.

Авторка: Марія Смальоха

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/top

https://pressassociation.org.ua/ua/elektronna-komercziya-osoblivosti-ta-aktualnist…

Соціальна реклама про захист дітей в інтернеті

За даними міжнародного дослідницького проєкту ESPAD у 2019 році лише 6,7% опитаних підлітків в Україні не користувались соціальними мережами. Майже 45% підлітків проводять у соціальних мережах до 3-х годин в день, а ще приблизно 50% – від 4-х та більше годин.

Тому варто підняти питання: чи безпечно діти користуються всесвітньою павутиною?

Ролик про безпеку дітей в інтернеті

У березні 2020 року Міністерство Цифрової трансформації України опублікувало ролик, який звертає увагу на безпеку дітей в інтернеті.

Вихід цього соціального відео зумовлений подіями кінця 2019 та початку 2020 року, коли велика кількість дітей та молоді потрапила під вплив «онлайн-ігор», які закінчувались летальними випадками.

Ролик показує, що інтернет – не лише джерело інформації, місце для спілкування чи, можливо, навіть працевлаштування. У всесвітній мережі є багато ризиків, які дитина спочатку й не помічає. 

https://www.youtube.com/watch?v=OoZmLcQMa9s

Концепція ролику: у двері будинку дзвонять різноманітні персонажі (від скінхедів до героїв комп’ютерних ігор), питають у батьків де дитина й одразу прямують до неї. Про це йдеться на сайті Міністерства.

Хоча, варто сказати, що ролик спрямований більше на свідомість батьків, чиї діти молодші підліткового віку, адже саме це покоління найчастіше натрапляє на небезпеку онлайн. Яскрава реклама чи порада друзів для них вагомий аргумент, щоб зареєструватись на якомусь сайті чи приєднатись до нової онлайн-гри. Тому саме батьки повинні прослідкувати за безпекою дитини: що вона дивиться, з ким спілкується, в які ігри грає. 

Ролик закінчується титрами: «В реальному житті ви б захистили своїх дітей. То чому не захистити їх в інтернеті?».

Вихід соціальної реклами на сайті міністерства прокоментував уповноважений Президента України з прав дитини Микола Кулеба: «Коли дитина спілкується з незнайомцями в інтернеті, вона почуває себе безпечно. Адже фізично вона дійсно в безпеці – вдома, в школі тощо. Таку собі «ілюзію безпеки» створює екран. Діти вірять «приємним незнайомцям», які говорять компліменти, пропонують романтичні стосунки, дають дитині почуття «особливості».   

Не можна не згадати, що ця соціальна реклама стала дуже актуальною в переддень локдауну. Інтернет став платформою не лише для дистанційного навчання, а й місцем спілкування, як коментував Микола Кулеба, «з приємними незнайомцями». І дійсно, відсутність можливості для спілкування наживо стало поштовхом до нових онлайн-знайомств. Але чи завжди ті знайомства корисні?

Чи вдалось соціальному ролику уберегти дітей?

Хоч розуміємо, що соціальна реклама – інформація, метою якої є досягнення суспільно корисних цілей та популяризація загальнолюдських цінностей, але чи допомогло поширення фактів про безпеку дітей онлайн уберегти дітей під час локдауну?

На думку експертів, повна ізоляція населення вдома стала своєрідною перевіркою, особливо для дітей, які, як відомо, частіше виявляють жорстокість онлайн й піддаються їй від однолітків. 

Соціальний ролик, однозначно, зміг привернути увагу до кібербулінгу чи надмірної уваги з боку сторонніх осіб до дитини. Але потім, крім привернення уваги, з’явилась реальна потреба допомогти батькам пояснити дитині, що таке всесвітня павутина.

Міністерство цифрової трансформації оприлюднили посібник «COVID

Актуальним залишається лише питання поширення соціальної реклами в Україні й залучення суспільства до пошуку шляхів розв’язання цієїі проблеми. Хоч соціальних роликів в країні не багато, та в них привертають увагу до тем, які варті значно ширшої уваги. 

Автор: Брезгунова Лілія

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/zhurnal-time-istoriya-vidan-ch-3/

https://pressassociation.org.ua/ua/forbes-amerikanskij-zhurnal-z…

Молоді, але впливові блогери. Аліна Бойко про хейт та успіх

«Мене звати Аліна. Навчаюсь у Національному університеті Києво-Могилянська академія на спеціальності «українська філологія», паралельно веду блог, просуваю свій магазин, готую до ЗНО з української мови та літератури. – Аліна Бойко.

Експрес-опитування

1. Який блогер твій мотиватор та натхненник?

Когось одного з блогерів виділити важко.

2. Спонтаність чи контент-план?

Спонтанність.

3. Яка справа приносить найбільше задоволення?

Репетиторство.

4. Хейт більше мотивує чи ранить?

Ранить.

5. Чи було таке, що знімала, коли не хотілись, а треба було?

Так, бувало.

Хайп, giveaways і реклама «приблизно по 15 000 грн. і так далі»

📌З чого почалась твоя блогерська кар’єра?

Почалась з постів про подорожі та книги. Мене дуже надихав український bookстаграм, коли молоді люди писали про книги. Тоді я фоткала книги, писала про них дописи, і ці дописи постила Красноградська районна бібліотека. Потім я брала участь у марафоні української письменниці, писала певні розповіді і теж їх публікувала. Потім блог більше переріс в лайфстайл. Якраз тоді багато навчалась, тому це була частина мого життя, яку я транслювала. Пам’ятаю у мене була рубрика «Поради від відмінниці». Тобто я почала знімати практично з 8 класу і ось вже перший курс.

📌Хайп використовувала на свої сторінці?

Я чула раніше на курсах, що треба якийсь хайп. В мене не дуже це виходить, бо моє життя не насичене такими трешовими моментами і, загалом, він прикольний лише для тих, хто хоче активно тримати авдиторію в напружені, щоб в них купували рекламу. А це точно не про мою авдиторію, адже я навіть до реклами ставлюсь дуже обережно.

📌Як ти набирала авдиторію?

Загалом були giveaway – тоді це було неймовірно популярно. Пам’ятаю попросила в батьків 150 грн. на свій перший гів. Потім були зовсім не такі суми: приблизно по 15 000 грн була реклама і так далі. А ще дуже круто доля звела з іншими українськими блогерами, які починали. Ми з ними об’єднувались, робили спільні проєкти, наприклад, була інсташкола, були якісь там кругові гіви – що ми тільки не робили.

📌У тебе зараз є магазин, репетиторство, блог. Це три основні діяльності чи в тебе ще є якісь?

Я ще веду Тік-Ток. У мене там 60+ тис. підписників. Там, в основному, теми ЗНО. Я в минулому році сама складала, готувалась, тому багато викладала про це в Тік-Ток. І там деякі набирали і по 600 тис. переглядів, і для мене це було: «ОГО». На жаль, зараз не так часто виходить постити.

📌Які три основні аспекти відрізняють тебе від багатьох інших блогерів?

По-перше, моя основна тематика – навчання, підготовка до ЗНО. Я розповідаю свій досвід та навчаю по-новітньому. Адже, на жаль, деякі вчителі не можуть пристосуватись до всіх нових змін і не можуть донести інформацію до нового покоління, щоб вони зрозуміли.

По-друге, я планую глобальну ціль – популяризацію української мови. Я свідомо пішла на українську філологію і навіть в шапці профілю написала «амбасадор української», щоб це було не для ЗНО, а для життя.

По-третє, зацікавлюю розповідями про моє самостійне проживання в Києві та про студентське життя.

Хейт ранить

📌Чи пам’ятаєш ти період, коли вперше зустрілась з хейтом? Які були відчуття і в якому саме віці ти була?

Зараз вже не пам’ятаю, яким був мій перший хейтерський комент. Я лише дуже добре пам’ятаю, коли був хейт з боку моїх однокласників, бо це було дійсно жахливо. Мене дуже травили десь в середині 9 класу, коли я почала активно просуватись. Тоді в мене було 2-3 тис. підписників. Мені писали повідомлення про бажання смерті, про мої «незаслужені» грамоти і що блог накручений. Вони створювали мої антисторінки, фотошопили мої фотки. Тоді я дуже сильно плакала, не ходила в школу, зверталась навіть до директора школи. І він порадив припинити блогерську діяльність, щоб не травили. Я була в шоці від цього. Єдине, що перейшла в інший клас, де було вже набагато менше хейту.

📌Як боротись з хейтом? Що діє, а що ні?

Радять не звертати увагу, але якщо бути об’єктивним, то неможливо не звертати увагу. Особливо, коли ти тільки починаєш, коли ще сам в собі невпененений , а тут ще й люди на тебе давлять. Тому це погана порада, бо вона просто не діє.

Потрібно пам’ятати, що це треба пройти, бо це – досвід, який зробить вас сильнішими. На жаль, він буде. Просто треба дивитись на результат і пам’ятати для чого ви це робите, тоді у вас вистачить сил продовжити. І ви досягнете якихось результатів у цьому ділі.

📌Зараз є хейт, як в минулі роки?

Хейт був, є і завжди буде. Зараз в мене не дуже багато хейту. Якщо в Tik

📌Що тобі дав хейт?

Це мене зробило набагато сильнішою, а також я стала стресостійкою. Хоча насправді я не дуже стресостійка (сміється).

Магазин в 11 класі та репетиторство

📌Як в тебе зародилась ідея створити магазин?

Я пам’ятаю це була весна 2020 року і в батьків у кімнаті стояли мої алмазні вишивки, чотири картини по номерах. Я дивлюсь і думаю: «може б то магазин відкрити, адже це – те, що мені подобається». Замовила перший товар щось на 2000 грн, доставка вийшла дорожчою за товар (сміється), і зробила грандіозне відкриття магазину. У мене був невеличкий ящик товару, який розкупили за один день.

📌Які є труднощі в такому бізнесі?

На жаль, потрібно постійно купувати рекламу, профіль вести, тіктоки знімати, тобто приділяти багато часу. А я не могла цього робити, особливо коли почався 11 клас, підготовка до ЗНО. Тому магазин перейшов на другий план.

📌Чи є в тебе команда в магазині?

Зараз саме мама з татом допомагають відправляти, пакувати, але хотілось б мати свою команду, щоб активно його розвивати.

📌Коли ти розпочала займатись репетиторством?

Коли сама готувалась. Спочатку моя концепція була – «готуйся разом зі мною», і багато хто почали записуватись до мене, хоча я ще ЗНО не склала. В цьому році я сфокусувалась в репетиторстві лише на українській мові та літературі, адже це вже має бути професійний рівень. І викладати мені дуже подобається, я навіть втому не відчуваю коли готуюсь та навчаю учнів.

📌Плануєш робити школу чи все-таки індивідуальні заняття?

В цьому році орієнтуюсь не на кількість, а на якість. Тому я беру міні-групи або індивідуальні уроки. Навіть на групових заняттях у мене максимум 6 учнів, і всіх я питаю, залучаю в процес. Не хочу робити щось таке супер масове, якесь дешеве і не якісне, бо хочу дітей довести до результату. Тому я відкрила саме наставництво, щоб ти не купив і про тебе забули, а щоб саме перевіряти і мати спілкування. Поки я працюю на перспективу.

Порада читачам від Аліни

Перш за все пробуйте, якщо щось не вийде – окей, бо завжди можна кинути. Можливо, це дійсно ваше. Тому не бійтесь і йдіть попри будь-який хейт, пробуйте різні концепції і несіть людям користь.

Автор: Завірюха Анна

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/dajdzhest-shock-reklam-za-zhovten-2021-roku/

https://pressassociation.org…

Жертва формулювання: яку етику порушують журналісти?

В наш час ЗМІ постають четвертою гілкою влади на суспільство. Медіа стали рушійними силами, які здатні формувати думку мас, руйнувати або створювати стереотипи. Тому саме вони являються середовищем для поширення терміну «мова ворожнечі». Як саме? Читайте далі у матеріалі.

Мова ворожнечі

Як ідентифікує Вікіпедія, мова ворожнечі (англ. hate speech — букв. «мова ненависті», хейтспіч) — практикування агресивних висловлювань, які принижують чи дискредитують людину або групу осіб за ознакою раси (расизм), національності, політичних поглядів, релігії, статі (сексизм), сексуальної орієнтації (гомо-, біфобія), або гендерної ідентичності (трансфобія). До них відносять і встановлений в українській мові, дещо пом’якшений переклад з англ. hate — ненависть, огида, нелюбов; speech — мова, промова, висловлювання.

Ми часто зустрічаємо в новинах формулювання, які ображають певну групу людей, створюючи булінг. Наприклад, фраза «люди з обмеженими можливостями» не доречне, адже всі люди мають обмежені можливості та не вміють, наприклад, літати. Журналісти використовують «страждає», «жертва (чогось)» задля емоційності, що суперечить професійним стандартам.

Тому, для перевірки статті на предмет толерантності, читайте шпаргалку:

Які правові норми забезпечують нам толерантне суспільство?

На законодавчому рівні права людини та дотримання етичних та моральних норм забезпечують такі пункти Конституції України:

— Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

— Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності.

— Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

— Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки й слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

— Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання.

Медіа можуть транслювати мову ворожнечі: цитувати вислови політиків, активістів і діячів без будь-яких пояснень чи контексту. Або можуть її розповсюджувати та створювати, навіть не усвідомлюючи цього. Важливо помічати такі порушення та відмовлятися від даних медіа. Засоби масової інформації несуть відповідальність за дотримання усіх професійних стандартів журналістики, одне з яких – правило етичних та правових норм.

Будьте толерантними та перевіряйте медіа на дотримання професійних стандартів!

Автор: Ольга Бондар

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/pravda-chi-brehnya-prosti-poradi-yaki

https://pressassociation.org.ua/ua/bezkoshtovne-navchannya-u-ssha…

Блогінг, кіно та медіа. Інтерв’ю з Надін Медведчук

Надін Медведчук — відома українська блогерка з авдиторією майже 1.5 млн. Вона актриса-початківець та медійна особа. Надін розказала про те, чому змінила спеціальність, як почала вести блог, що хоче досягти та яким бачить своє майбутнє. Про усе це і не тільки читайте далі.

Кардинальні зміни в житті

📌 Надін, Ви часто з’являєтесь на екрані, багато знімаєтеся, втілюєте у життя творчі задуми, чи не виникало у Вас бажання стати частиною креативної команди, наприклад, побути телеведучою, чи кореспонденткою, чи, можливо, режисером тієї ж «Кріпосної”?

Насправді це все дуже цікаво, але я більше люблю бути у кадрі, мені подобається працювати і бачити себе на екрані. Це ближче мені та, на мою думку, привабливіше. Звичайно, я контролюю роботу костюмерів, гримерів, режисерів чи операторів так, як роботу моєї команди блогу, але працювати поза кадром — не моє..

📌 Зараз Ви навчаєтеся на телеведучу в КНУКіМ і, як ми знаємо, маєте досить хороші стосунки з редакцією СТБ. Чи пропонували Вам уже місце після закінчення навчання, чи є робота на телебаченні перспективою для Вас?

Зараз я здобуваю другу вищу освіту, навчаюся на телеведучу в Київському національному університеті культури і мистецтв. Дистанційне навчання для мене новинка, я закінчила університет ще 10 років тому і звикла до звичайних пар в університеті. Якщо на першій вищій я була відмінницею, то тут часто пропускаю пари і вже маю декілька перездач. Дуже переживаю через це, навчання мені справді подобається, воно цікаве, а от часу бракує. Але я мрію бути ведучою ранкового шоу або авторського телепроєкту, тому роблю все для досягнення мрії.

📌 За першою освітою Ви економіст, доволі серйозна і точна спеціалізація, але у ранні молоді роки Ви і фотографували, і вели церемонії, потім закінчили медіа школу 1+1. Як так вийшло, що Ви кардинально змінили свій рід зайнятості, адже цифри і творчість не зовсім сумісні поняття?

У студентські роки я була частиною культурного департаменту, мені подобалось проводити заходи. Я фотографувала дівчат для модельного агентства, була активісткою. На 5 курсі почула, що в Палац урочистих подій міста Чернівців шукають жінку на декретне місце на посаду ведуча церемоній. Кастинг був довгим і великим, але я пройшла. Так я стала церемоніймейстром, почала активно вести свою сторінку.

Кіно та плани на майбутнє

📌 Нещодавно у Вас знову були зйомки драми «Кава з кардамоном». Які емоції залишилися після цієї роботи?

«Кава з кардамоном» — це щось неймовірне, подібне до «Кріпосної», тому відповідно мені уже було легше вжитись в роль, передати атмосферу тієї епохи. Це цікаво, хоча жити у ті часи без телефону я б не змогла (сміється). Насправді це важче, ніж бути блогером: багато сцен, довгі зйомки, міміка й ідеально відточений текст, а ще великі і важкі сукні. Проте я все ще мрію зіграти головну роль в стрічці українського виробництва.

📌 Вас почав впізнавати старший сегмент авдиторії після програми «Одруження наосліп». Хоч уже пройшло багато часу, після того у Вас було багато доволі успішних проєктів, для багатьох Ви все ж та Надін з «Одруження наосліп». Чи завдячуєте проєкту своєю славою?

Після проєкту у мене справді зросла авдиторія, я не йшла на проєкт саме для цього і не очікувала такого зворотнього зв’язку. Головна моя ціль — зустріти достойного чоловіка, з яким я зможу побудувати здорові стосунки. На жаль чи на щастя, з Славою у нас нічого не вийшло.

📌 До речі, про cлаву. Побутує думка, що багато реаліті на кшталт «Богиня шопінгу», «Одруження наосліп», «Супер-мама», «Холостяк» врешті-решт, беруть в учасниці блогерів/блогерок початківців для взаємопіару. Адже у багатьох суттєво росте статистика й авдиторія. Чи вірите Ви в це?

Такі колаборації вигідні для двох сторін — це обмін авдиторією інстаграму та телебачення. У блогерів різко підвищується статистика, збільшується авдиторія так само, як і збільшується статистика перегляду шоу.

📌 Надін, у Вас дуже приємний голос, Ви озвучуєте мотиваційні тексти під дуже привабливі і гарні відео. Виникала ідея піти в озвучку? Якщо так, то щоб хотіли озвучити? Яким фільмом та ким зі знаменитостей захоплюєтеся?

Як ви вдало підмітили! Так, моя мрія — озвучити якийсь фільм чи мультик. Банально, але Анджеліна Джолі та Бред Пітт — мої улюблені актори, а якби випала нагода робити дубляж на них, я була б неймовірно щаслива.

 Блогерство

📌 Як Ви зараз оцінюєте перспективи блогерської справи, наскільки це актуально, чи потрібно зараз починати?

Актуально. Варто. Але слід мати великий стартовий капітал і готовність вкладатися кожного місяця в рекламу і таргет. Це дуже важливо. Самостійно без вкладень сьогодні активно розвивати блог в інстаграм неможливо. Наприклад, я кожного місяця витрачаю орієнтовано 4-5 тис. доларів лише на рекламу і просування, а крім цього ж фотосесії і ще багато всього для створення якісного контенту.

📌 Чи можна сьогодні створити й заробляти на магазині (не дропшипінгу) без власного бренду? Тому що, на жаль, в топи не залітають вартісні бренди, продукція, малі виробники, якщо їхні власники не мають активної особистої сторінки.

Так, це жорстока правда. Немає хорошого особистого бренду — важче продавати товари та послуги в онлайн форматі. У будь-якому випадку починати інста-бізнес потрібно з фінансових вкладень та особистого бренду.

📌 В соцмережах зараз спокійно можна створити серіал, вести якесь шоу, прямі ефіри, комунікації з різними людьми, але без жодних купюр, штампів, заборон. Як Ви думаєте, блогерство може повністю замінити ЗМІ? Чи відчуваєте Ви таку ж відповідальність перед аудиторією щодо того, що Ви показуєте і говорите?

Ну, по-перше, ні. У кожного своя авдиторія. Телебачення — для одних, інстаграм — для інших. У кожного свої смаки й уподобання, грає велику роль віковий сегмент. Частина людей від 50 років загалом не підписуються і не слідкують за блогерами, для них пріоритетом є телевізор, тому у будь-якому випадку інстаграм не зможе повноцінно замінити ЗМІ. Щодо відповідальності, то так. Я ретельно слідкую за тим, що показую, розказую і рекламую. У мене є певні принципи: у своєму блозі я не піднімаю теми політики, релігії та вакцинації, рекламую тільки те, що обираю для себе.

📌 Зараз у Вас уже достатньо велика авдиторія (1.3 млн), є така тенденція у шоу бізнесі- групи розпадаються, співаки закінчують кар’єру на піку популярності, Ви ведете блог доволі довго, з 2014 року (7 років), у Вас не виникала думка про завершення блогерської справи?

Цілі не закінчуються ніколи. Я прагну розвиватися, працювати у цій сфері, мені це подобається, і навіть якщо у мене буде чоловік і діти, це не впливає на те, що я перестану вести блог. У будь-якому випадку мій майбутній обранець буде розуміти і поважати те, чим я займаюся і що мені подобається.

Щодо цілей, то наступного року хочу стати блогером країни, що має найбільший попит, зайняти першу сходинку в усіх аналізаторах статистики інстаграму і забрати статуетку «Кращий блогер року». Для цього багато працюю над контентом та розвитком блогу.

📌 Ще є одна цікава тема — блогерські премії. Нещодавно стали відомими цікаві подробиці щодо тік-токера року Олега Машуковського. Рекламне агентство, в якому він є креативним директором, організувало цю блогерську премію й обрало Машуковського переможцем. І крім цієї ситуації навколо блогерських премій крутиться багато суперечок, говорять про куплені звання і тд.. Як ставитеся до них, Надін?

Особисто я вважаю, що ця премія була чесною. Олег дуже талановитий, він дуже багато працює, а тому заслуговує на це. Так, мені було прикро, що в номінації «Блогерка року» перемогла не я, але, знаєте, це чудовий поштовх розвиватись і працювати це більше. Щодо упередженості та панібратства, то блогерська сфера невелика, тут всі один одного знають і дружать чи просто спілкуються. Моя позиція — говорити погано про колег можуть лише не професіонали, а не визнавати свого програшу і придумувати якісь причини можуть лише слабкі люди. Тому пропоную всім ставити фокус уваги на собі, поважати колег, поважати організаторів дуже шикарного заходу і працювати, працювати, працювати! Дуже хочу, щоб саме українських блогерів ставили в приклад в усьому світі!

Автор: Ліза Москаленко

Читайте попередні інтерв’ю:

https

https://pressassociation.org.ua/ua/vse-vstigati-i-dosyagati-uspihu-dosvid-televeducho%d1%97-tanya-li…

Моральні норми журналіста: професійна етика

Журналіст і кожен фахівець будь-якої сфери діяльності повинен знати свої права та обов’язки, закони, стандарти, а професійна етика має бути основою професійної діяльності. Перші два пункти для журналіста встановлюється редакцією на основі їх політики. Закон для медіа працівників вказаний у декількох джерелах: Конституція України, Кримінальний кодекс України, Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», Закон України «Про телебачення і радіомовлення», Закон України «Про інформацію» і Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». Стандарти журналістики базуються на засадах редакційних політик таких світових ЗМІ, як Бі-Бі-Сі, Ройтерс, Франс-Прес, Дойче Велле. Всього маємо шість таких стандартів: баланс думок і точок зору, точність, оперативність, достовірність, відокремлення фактів від коментарів, повнота. 

Загальні поняття журналістської етики

Етика це про мораль, а мораль про поведінку. Ці поняття формують в кожному людяність і необхідні якості для щасливого існування в сучасному суспільстві. Журналіст – фахівець, який постійно знаходиться серед людей, взаємодіє з ними, вивчає та висвітлює їхні соціальні проблеми.

Журналістська етика – набір правил і норм поведінки, яких мають дотримуватися всі, хто збирає, опрацьовує та поширює масову інформацію. Кодекс ухвалений 24 квітня 2004 року на з’їзді журналістів-підписантів документу, а в останній редакції зі змінами – 4 жовтня 2013 року на з’їзді підписантів Кодексу. Документ затверджено 12 грудня 2013 року на пленумі Національної спілки журналістів України. При його розробці було враховано деякі аналоги з західних країн, за цим уважно стежить спеціальна Комісія з журналістської етики, обрана на щорічному З’їзді підписантів цього Кодексу, яка складається з авторитетних українських журналістів. У процесі створення цього документа працювала робоча група, куди входили представники КЖЕ, Національної спілки журналістів України та Незалежної медіа-профспілки України. Основою усіх 19 статей Кодексу є права та свободи людини, що задокументовані у міжнародних документах.

Аналіз пунктів етичного Кодексу

1. Свобода слова.

Це є невід’ємна складова діяльності журналіста й демократичного суспільства взагалі. Зрозуміло, що це не має виражатись у негативних словах до людей, навіть якщо ставлення є саме таким. Перше, чим має керуватись медіафахівець, – гуманізм і людяність. Цей пункт включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержання і поширення інформації без втручання органів державної влади.

2. Служіння людям, а не владі.

Медійник представник інтересів суспільства і тому має діяти на його користь, привертати увагу влади до людських проблем і сприяти їх вирішенню. Таке служіння є долею журналіста та його покликанням. Журналіст має серйозну соціальну відповідальність у тому, щоб люди могли покластись на нього.

3. Повага до приватного життя людини.

Збирання інформації є дуже значущою частиною роботи журналіста. Він має право отримувати її без перешкод і заборон, але повага до приватного життя людини є не менш значущою. Журналіст має право поширювати інформацію про людину, якщо це є суспільно важлива інформація.

4. Висвітлення судових процесів має бути неупередженим щодо звинувачених.

Журналіст не має право виносити вирок замість судді, тобто називати людину винною до рішення самого суду. Якщо журналіст зробив це, то автоматично порушив не тільки етичні професійні норми, а й стандарт журналістики, що передбачає поширення точної інформації.

5. Журналіст не розкриває своїх джерел інформації окрім випадків, передбачених законодавством України.

У разі недотримання конфіденційності джерел інформації, люди можуть відмовлятися повідомляти журналісту суспільно значущу інформацію, а це може лише розпалити соціальні проблеми, такі як корупція та кримінал.

6. Повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події є найпершим обов’язком журналіста.

Цей пункт каже про те, що в матеріалі журналіста не має бути вирваних із контексту висловлювань чи слів, а новина має подаватись так, як воно є, без перебільшень і власної оцінки журналіста.

7. Інформаційні та аналітичні матеріали мають бути чітко відокремлені від реклами відповідною рубрикацією.

«Джинса», прихована реклама не є допустимою в діяльності журналіста. Якщо в будь-якому медіа використовується реклама, це має позначатись спеціальним символ, що покаже наявність рекламних відносин медіа із замовником. 

8. Редакційна обробка матеріалів, включаючи знімки, текстівки, заголовки, відповідність відеоряду та текстового супроводу, тощо не повинні фальсифікувати зміст.

Інформація має залишатись точною і повною, зберігати первинний сенс і зміст навіть після обробки редактора. Редактор має уважно й обережно робити правки, аби не змінити сутність матеріалу. 

9

Факт – подія, що справді сталася. Судження, припущення – суб’єктивна думка героя. Аби не ввести читачів/слухачів/глядачів в оману, заплутавши де є факт, а де припущення експерта, необхідно відокремлювати їх. 

10. Точки зору опонентів, в тому числі тих, хто став об’єктом журналістської критики, мають бути представлені збалансовано.

Журналіст має приділяти однакову увагу всім героям, що беруть участь у створенні матеріалу, писати їх висловлювання в однаковому обсязі, щоб не образити людину, не викликати конфлікт і не представити героїв нерівними перед читачами. Думка кожного є важливою, але в ЗМІ має подаватись збалансовано.

11. Не допускається таке вибіркове цитування соціологічних досліджень, яке призводить до викривлення змісту.

Виривання цитат, висловлювань та іншого є недопустимим для журналістського матеріалу, адже може передати людям невірний зміст інформації, тобто порушить закон і стандарти журналістики.

12. Журналіст зобов’язаний зробити все можливе для виправлення будь-якої поширеної інформації, якщо виявилося, що вона не відповідає дійсності.

Усі люди помиляються, і журналісти – не виключення. Навіть, коли матеріал проходить багато інстанцій перевірки, все одно є ризик не помітити помилку, або неточність. У такому випадку журналіст має терміново повідомити людям про це й виправити результат неуважності.

13. Журналіст не повинен використовувати незаконні методи отримання інформації.

Порушення закону для журналіста є найнижчим вчинком, адже це добродії для свого народу та країни, тому повага до своєї професії та Батьківщини мають стримувати медійника від отримання інформації незаконним шляхом.

14. Плагіат несумісний зі званням журналіста.

Плагіатом називають присвоєння чужого результату діяльності без посилання на автора та першоджерела. Журналіст має створювати контент, а не красти його.

15. Ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу, релігію, національне, регіональне чи соціальне походження або політичні уподобання.

Толерантність – обов’язкова риса професійного журналіста, адже він не має права принижувати людину в будь-який спосіб, публічно виставляти своє ставлення лише через її соціальні ознаки.

16. Журналіста не можна службовим порядком зобов’язати писати чи виконувати будь-що, якщо це суперечить його власним переконанням чи принципам.

Журналіст має право відмовитись від написання матеріалу, якщо зміст чи необхідні дії для його створення не відповідають його моральними принципами, релігійними переконаннями чи життєвою позицією.

17. Незаконне отримання журналістом матеріальної винагороди чи будь-яких пільг за виконаний чи невиконаний журналістський матеріал є несумісним із званням журналіста.

Журналіст, якого можна купити – не є справжнім журналістом!

18. Журналіст має бути особливо обережним при висвітленні питань, пов’язаних із дітьми.

Фото- та відео- зйомка дітей може здійснюватись журналістом лише зі згодою батьків чи офіційних представників. Питання, що ставляться дітям також мають бути узгоджені, щоб не виникало проблем у майбутньому. 

19. Свідоме порушення норм журналістської етики є абсолютно несумісним з професійною журналістикою.

За порушення професійної етики журналіст вже не може називатись справжнім професіоналом, його може чекати осуд зі сторони колег, а в крайньому випадку – звільнення з посади.

Йдучи в інформаційну сферу діяльності, навчаючись на журналіста, потрібно розуміти, з чим можна стикнутись під час роботи, які є вимоги до професії, чого слід очікувати і до чого готуватись. Знаючи етичні норми журналістської діяльності, можете уявити й зрозуміти свою готовність до цієї різноманітної та цікавої професії.

Автора: Анастасія Заволока

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/yake-vono-studentske

https://pressassociation.org.ua/ua/top-5-kanban-doshok-dlya-roboti-z-komandoyu…

Топ-5 найдорожчих рекламних роликів

Ви напевно хоча б один раз натрапляли в мережі на рекламний ролик компанії «Blendtec» під назвою «Will It Blend?». У них засновник Том Діксон демонструє силу своїх блендерів, намагаючись змішати різні предмети, від планшетів до останньої моделі айфона. Маркетингова кампанія мала великий успіх, продажі блендерів різко зросли. Як ви бачите, бренди йдуть на все, щоб привернути увагу до свого продукту за допомогою реклами. Вони вкладають в їхнє створення не тільки креативність, але й великі кошти. Ми підготували для вас 5 рекламних роликів з найбільшими бюджетами. 

5 місце: Pepsi (5,4 мільйона доларів)

В 2002 році Pepsi вирішив запросити до свого рекламного ролику співачку Брітні Спірс, яка як раз була на піку своєї популярності. У відео ви можете побачити людей з різних поколінь, які споживають напій. За участь у рекламі співачка попросила досить великий гонорар, тому ролик на той час став найдорожчим. 

https://www.youtube.com/watch?v=TG4giyL-4Sk

4

Компанія з виробництва автомобілей Honda зробила 606 дублів, щоб відзняти 2-хвилинний рекламний ролик. В ньому все починається з маленької детальки, яка запускає ефект доміно серед інших елементів. Кожна частина автомобіля змішує працювати наступну. Таким чином бренд хотів закцентувати на високій якості автотранспорту, який він виробляє. Рекламу було визнано найдорожчим комерційним роликом 2007 року. 

https://www.youtube.com/watch?v=zr2uw79W_0c

3 місце: Монстри проти прибульців (10 мільйонів доларів)

Це реклама мультфільму «Монстри проти прибульців» від компанії Pixar. Ролик був спрямований на те, щоб привернути увагу до нової технології з використанням 3D-окуляр. Реклама була показана в кінці другої чверті Супербоулу у 2009 році на телеканалі NBC. Щоб переглянути ролик, потрібні були як раз 3D-окуляри. Студія Pixar

https://www.youtube.com/watch?v=DoBNdwuccmg

2 місце: Aviva (13,2 мільйона доларів)

У 2008 році британська страхова компанія Aviva, яка раніше мала ім’я Norwich Union, вирішила залучити до своєї реклами дійсно зоряний каст: актора Брюса Вілліса, музикантів Ринго Стара й Еліса Купера, а також акторку та супермодель Ель Макферсон. У ролику показані знаменитості та їхні «молоді» копії, наприклад, Брюс Вілліс стоїть біля свого героя з «Міцного горішка», а Ель Макферсон спостерігає за своєю першою фотосесією в купальнику. На жаль, у мережі знайти рекламу наразі неможливо.

1 місце: Chanel № 5 (20 мільйонів доларів)

Найдорожчий рекламний ролик сьогодення зняв всесвітньо відомий бренд Chanel

https://www.youtube.com/watch?v=yTO4FHf8MBs

Реклама великою мірою впливає на споживачів, тому творцям доводиться шукати шляхи, щоб здивувати, і зазвичай це вимагає великих бюджетів, але результат вартий усіх зусиль.

Автор: Марія Смальоха

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/elektronna-komercziya-osoblivosti-ta-aktualnist/

https://pressassociation.org…

Журнал «TIME» (історія видань ч.3)

«TIME» – другий за популярністю журнал в США (після «Forbes»). На відміну від першого місця, видання має свою особливість: воно перетворилось на майданчик для найобговорюваніших подій (від політики до мистецтва). Все-таки, як «TIME» досяг такого успіху?

Це щотижневий американський журнал, тираж якого налічує близько 4 млн примірників. Штаб-квартира знаходиться у Нью-Йорку.

Видання здобуло всесвітню славу завдяки авторському стилю текстів, рейтингом «Людина року», а також впізнаваним стилем обкладинки: червоною облямівкою.

Як світ втратив «Факти», але отримав «Час»?

Історія успішного видання розпочалась в Єльському університеті. Студенти-журналісти Брітон Гедден та Генрі Люс вирішують створити власне ЗМІ. Здається, це звучить логічно, дивлячись, що вони працювали в «Yale Daily News» (Гедден – голова, Люс – головний редактор). Але ця ідея прийшла їм не під час роботи: вони проходили курси підготовки офіцерів резерву. Весь вільний час студенти присвятили створенню журналу. Їх метою було створити ЗМІ, де всі новини будуть подані максимально чітко й коротко.

Брітон Гедден та Генрі Люс

Але історія «TIME» почалась значно пізніше. Три роки Гедден і Люс будували свої кар’єри окремо, але потім, у 1921 році Гедден запросив Люса до Балтімора, де вони продовжили працювати над ідеєю спільного журналу. Першою назвою була «ФАКТИ», але вона здалась надто серйозною, адже публікувати вони хотіли не лише факти, а й розважальні матеріали. Так і з’явився «ТІМЕ» і разом з назвою й нове гасло: «Take Time – It’s Brief». (Сучасні маркетологи компанії розшифровують назву як «The International Magazine of Events»).

Як створили рейтинг «Людина року»?

Томас Крайтель (чиї ідеї імпонували Геддену) у своїх працях стверджував: «історія світу – це ніщо інше, як біографія великих людей». Ця цитата і надихнула творців журналу на створення рейтингу «Людина року». Першою Людиною Року став американський льотчик, який самотужки на літаку подолав Атлантичний океан. Таким чином, фото Чарльза Ліндберга (льотчик) прикрасило обкладинку журналу. Від 1927

Цікаво, що не завжди обирали саме людину. У 1983 році на обкладинці був комп’ютер – «Пристрій року».

Варто також сказати, що у 2006 році кожен з нас став Людиною Року. На обкладинці журналу був зображений ввімкнений монітор і фраза, що саме ми контролюємо вік інформації. «Ласкаво просимо у ваш світ».

Закреслена обкладинка

Протягом своєї історії журнал чотири рази виходив з обкладинкою, на якій лице людини року було закреслене червоним хрестиком. Це було у 1945 році, де зображений Адольф Гітлер, у 2003 – Саддам Хусейн, у 2006 людиною року став Абу Мусаб аз-Заркаві. Востаннє червоний хрестик був на обкладинці у травні 2011 року, після смерті Осами Бен Ладена.

Створення нової рубрики, вміння подати матеріал (ідея журналу – його можна прочитати за годину) допомогли журналу досягти успіху. Але вже без Геддена: він помер на 31 році життя. Щодо Люса, то в майбутньому він керував багатьма відомими виданнями: «Life», «Fortune», «Sports Illustrated».

Стиль журналу

Вперше впізнавану червону облямівку використали у 1927 році, після чого це й стало візитною карткою журналу.

Але за його історію це поле змінювали чотири рази: двічі на честь терактів 11 вересня (чорним кольором у 2001 році та металево-срібним у 2011), у 2008 році до Дня Землі рамка була зеленою та у 2012 році рамка знову стала срібною, відмітивши вибір Обами як Людини Року.

Регіональні філії

У журналу є декілька регіональних філій: європейське, тихоокеанське та азійське видання.

Сайт «TIME»

Автор: Брезгунова Лілія

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation

https://pressassociation.org.ua/ua/istoriya-legendarnih-vidan-harpers-bazaar…

Блогер не дорівнює журналіст. Чому інфлюенсер не надійне джерело інформації?

Для початку, варто зрозуміти різницю між поняттями “блогер” та “журналіст”, а також ким саме є людина, яку називають популярним останніми роками словом “інфлюенсер”?

Блогер — людина, що є автором блогу, у якому вона може ділитися з підписниками як своїм життям, думками щодо певних ситуацій, так і актуальними новинами чи важливою для цільової авдиторії інформацією. 

Журналіст — той, хто збирає, створює, редагує, підготовляє та оформлює інформацію для редакції зареєстрованого засобу масової інформації, що пов’язаний з нею трудовими чи іншими договірними відносинами, — або робить це за власною ініціативою. 

Отож, дивлячись на поняття можемо дійти до першого висновку: журналістика та блогінг мають схожі аспекти у своїй діяльності, адже мета обох професій — донесення до своєї авдиторії новин та фактів. Кожен з них не лише поширює інформацію, а й шукає її, редагує та підготовлює у тій формі, що буде зрозуміла читачам, слухачам чи глядачам. 

Чим відрізняються ці, на перший погляд, суміжні сфери?

Перш за все дивлячись на терміни, журналіст частіше офіційно працевлаштована людина, коли блогер у більшій кількості випадків працює сам на себе. Крім того, мета журналіста познайомити свою аудиторію з важливими для громадськості проблемами, у той час, коли блогер має право поділитися фото чи відео нового манікюру чи своєю фізичною активністю.

В той час, коли працівник засобів масової інформації подає читачам новини, факти, коментарі впливових у певних сферах людей й дуже рідко публікує свою думку, адже читач сам повинен сформувати своє ставлення до ситуації. Особистий блог дає право на не лише висвітлення подій, а й одразу подавати інформацію з власним оцінювальним судженням, тоді читачі, які вперше почули новину не у ЗМІ, а від блогера, скоріше всього, будуть схильні до формування такої ж думки.

Щодо найважливішої відмінності, свою думку висловив журналіст Андрій Сайчук. На його погляд, основою журналістики є професійні стандарти. Яких повинен дотримуватись кожен журналіст, незалежно від того в якій країні працює. Їх можна вважати певним підґрунтям професії, яке змінювати ніяк не можна. Чого ми не можемо сказати про блогінг. Так, через те, що професія порівняно нова, то правил й обмежень там значно менше. Андрій Анатолійович поділився важливим твердженням, що звучить як висновок: “Так, блогер може бути журналістом, але за умови дотримання журналістських стандартів”. 

На запитання “чому?” відповідь ми можемо дати самостійно. Саме за допомогою певних правил, обмежень, законів, тобто стандартів, будь-яка людина, хто поширює певну інформацію, починає краще її відсортувати й ділиться лише реальними, незаангажованими фактами. 

Хто такі інфлюенсери?

Інфлюенсер — людина, думка якої має значення для певної аудиторії. Ним може стати той, хто здебільшого користується соціальними мережами. До лідерів думок дослухаються, їх оцінювальне твердження може вплинути на думку всієї авдиторії.

Як щодо журналістів? 

Тут варто розглянути ситуацію з двох сторін. Думаю, кожен, від представників старшого покоління чув про те, що вони довіряють певним фактам чи коментарям, бо їх по телевізору сказав конкретний журналіст. Це медійне обличчя має свою авдиторію, яка до нього дослухається. Отже, він лідер думок. 

Або ж інший випадок. Все частіше журналісти починають вести блоги в соцмережах. У когось це просто особиста сторінка, а хтось створює ще одне джерело інформації для читачів. Важко не погодитись, що коли користувач соцмереж, який не орієнтується в певній темі натрапить на сторінку журналіста, де буде все розкладено по поличках, він почне йому довіряти. Й наступного разу, коли знов виникне питання, ця людина повернеться до сторінки цього журналіста-блогера. 

Правильно зауважив Андрій Сайчук: «Журналіст навіть в Instagram залишиться журналістом, для нього надто важливо не підвести свою авдиторію».

Чому інфлюенсер не надійне джерело інформації?

Не можна судити за кожного. Є ті, чия думка варта уваги, а є ті, чий блог радше розвага, ніж джерело інформації. Можу лише порадити ретельно обирати тих, до чиєї думки прислухатись. 

Автор: Лілія Брезгунова

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/forbes-amerikanskij-zhurnal-z-shotlandskim

https://pressassociation.org.ua/ua/istoriya-legendarnih-vidan-harpers-bazaar…

Коротка шпаргалка про соцопитуваня

Ставлення до соцопитування в Україні неоднозначне, та це й не дивно, адже існує безліч фейкових досліджень, замовних опитувань, маніпуляцій даними й купа іншої брехні чи напівправди. Однак зараз ви маєте можливість за кілька хвилин самостійно з’ясовувати кому ж вірити і як розрізнити фейк від істини в соціології.

Соцопитування надзвичайно потрібне явище у демократичній державі, бо воно має змогу продемонструвати настрої серед населення стосовно різних питань. Звичайно, найбільший попит мають опитування щодо політичних уподобань електорату. Результати подібних досліджень справді мають велике значення для розуміння загальної ситуації у країні чи регіоні. Проте ЗМІ по-різному розшифровують результати досліджень, проведених соціологічними організаціями. Від цього залежить релевантність поданої інформації, її заангажованість/незаангажованість.

Хто такі псевдосоціологи та як вони маніпулюють?

Перед виборами чи іншими важливими подіями, що стосуються широкої громадськості, кількість соціологічних організацій росте в геометричній прогресії. Такі організації псевдосоціологів зазвичай фінансуються політсилами, а цикл їхнього життя триває рівно до тривалості політичної кампанії. Вони оприлюднюють вигідні замовникам підтасовані дані, викривляють відповіді респондентів. Як же зрозуміти, яка з організацій, фейкова? Texty.org.ua створили базу псевдосоціологів, де кожен може перевірити джерело, використане у тому чи іншому медіа. 

На що звертати увагу при аналізі соцопитування?

Яка організація опублікувала соціальне дослідження? 

Першою справою перейти на сайт організації, ознайомитись з іншими дослідженнями, вияснити у який період проводяться нею дослідження. Довіряти можна Київському міжнародному інституту соціології (КМІС), Інституту соціології НАН України, Соціологічній групі “Рейтинг”, Центру Разумкова, Центру “Соціальний моніторинг”, Українському інституту соціальних досліджень імені Олександра Яременка та іншим (з ними можете ознайомитись на сайті Texty.org.ua). Корисно також поцікавитись чи входить організація до міжнародної асоціації ESOMAR (ESOMAR — Європейська асоціація дослідників громадської думки й маркетингу — одна з найвідоміших і шанованих дослідних асоціацій у світі, утворена в 1948 році. На сьогодні ESOMAR налічує більш ніж 5000 членів з понад 120 країн світу). 

Яким чином проводили дослідження?

Тут важливо подивитись чи вказаний метод збору інформації ( телефонне опитування, опитування на вулиці, поквартирне опитування, гугл-форми і тд.). Обов’язковою є інформація скільки людей брало участь, який період проведення дослідження (чіткі дати), чи є вибірка репрезентативна щодо теми опитування. &nbsp

Чи свіже це соціальне опитування?

Люди — істоти мінливі. Особливо це стосується їхніх поглядів на важливі суспільно-політичні явища. З цієї причини опитування, проведене 2-3 місяці тому не можна вважати дійсним та керуватись ним у висвітленні теми.

Яке медіа інтерпретує результати дослідження? 

Як кажуть, і біле називають чорним. Ненадійні медіа можуть перекрутити дослідження авторитетної організації до невпізнаваності. Отож, поради дві: користуйтесь перевіреними медіа та ходіть за першоджерелом.

А ось і приклад для наочності. Politeka — чудовий зразок неякісних, маніпуляційних та відверто пропагандистських матеріалів. Автор матеріалу нібито використав опитування з авторитетного джерела (КМІС), однак:

Не надав посилання на першоджерело;Маніпулятивно трактував вирвані з контексту результати дослідження;Не надав пояснення методу дослідження, вибірки, похибки та іншої важливої інформації.

Висновки зробіть самі щодо надійності цього ресурсу.

Автор: Ліза Бровко

Попередні матеріали цього автора

https://pressassociation.org.ua/ua/tvoya-czifrova-bezpeka/

https://pressassociation.org.ua/ua/slovo-zbroya-hejt…