Як завжди, 1 вересня у більшості дітей та підлітків розпочинається з навчання. Проте, якби банально це не прозвучало, – учитися ніколи не пізно. Особливо, коли з початком повномасштабної війни багато сервісів надали безкоштовні доступи, а українські таланти створили власні проєкти, аби навчати інших. Сьогодні про один із таких: нетиповий факультет журналістики.
Аліна Фартушна – власниця та головна редакторка глянцю Gossip Magazine, який зараз перейшов винятково у digital – формат. Аби не втрачати справу життя, шеф-редакторка заснувала власну школу для тих, хто хоче навчатися журналістики й розвиватися в цій галузі. Першочергово був створений лише один курс із одним потоком учнів. Проте після шаленого успіху та фідбеку студентів, Аліна вирішила заснувати власний нетиповий факультет журналістики.
Що, як і навіщо – читайте у новому матеріалі від PRessA.
Як створювався нетиповий факультет журналістики?
📌Коли мені було 16 років таких можливостей як зараз, звичайно, не було. Це було 12 років тому, і вже тоді я мріяла стати журналісткою: бачила по телебаченню ведучих чи журналістів, які беруть якісь інтерв’ю. Не дуже був популярний ютуб, тож я тоді намагалася своїми силами віднайти, де навчатися в цій сфері, щоб вступати в університет у 18 років. Я знайшла дівчинку, яка колись займалась журналістикою, працювала по професії, а згодом пішла в декрет і почала її викладати.
Я пішла до неї на практичні заняття, займалась із нею місяців 4, а після вона допомогла мені влаштуватися в газету. Зараз зрозуміла, що мій досвід вже є дійсно достатньо великим: із 16-17 років я працюю як журналіст в абсолютно різних сферах. У 23 роки відкрила власний друкований журнал, вела його до карантину, протягом карантину ми пережили кризу і далі працювали.
Коли почалася війна, звичайно, друковане видання ми зупинили, перейшовши на онлайн-формат. Я розумію, що дуже багато етапів я уже пройшла і найсильніша моя сторона це жанр інтерв’ю, тому з початком війни прийшло усвідомлення, що відкладати нема куди. Ця мрія-ідея у мене була дуже давно, але я знаходила постійно якісь відмовки, типу «не на часі», «у мене немає часу», «і так повно роботи», тому, мабуть, коли почалася війна якесь прийшло переосмислення, я подумала, що готова поділитися своїми ідеями, досвідом з іншими.
Я виклала це в інстаграм, то побачила просто величезний фідбек. Друзі, знайомі, просто підписники почали писати: «ой як це цікаво, я б хотіла» і я зрозуміла, що настав той час, коли я свій досвід хочу передавати.
Яка програма навчання та стажування?
📌 Навчання розділене на декілька блоків. Це є жанри інтерв’ю, рекламні статті. Плюс, ми працюємо над особистим брендом, репутацією та над етикетом журналіста. Це те, за що я боюсь і сварюсь з усіма, тому що це дуже дуже важливо – у першу чергу бути людиною, а вже потім спеціалістом. Ось тому навчання поділено на декілька блоків, воно проходить 10 днів, із них 5 днів учні вивчають матеріали, виконують домашні завдання, а після навчання іде стажування у моєму журналі.
Нетиповий факультет журналістики також надає стажування, яке проходить із реальними людьми. Тобто за 10 днів вони вже поглиблюються в ту інформацію, виконують домашні завдання, і на основі цього я вже впевнена, що вони можуть провести інтерв’ю. На стажування кожен обирає героя, з яким буде проводити інтерв’ю, домовляється з ними, звичайно, із моєю допомогою, але в більшості виходить так, що кожен працює самостійно. І мене це дуже тішить.
Тому нетиповий факультет журналістики – це 10 днів теорії з домашніми завданнями, після яких 2 тижні стажування, тобто практики. За цей період учні 
Чи є майбутнє в дистанційної освіти?
📌 Якщо ми беремо до уваги курси, практикуми, якісь позашкільні і позауніверситетські заняття – це є ок дистанційно. Якщо брати до уваги середню шкільну освіту, університети і тд, то щодо цього звичайно така дуже складна ситуація, тому що ми в університетах не тільки навчаємось, ми ще і соціалізуємося, вчимося виходити з тої чи іншої ситуації, викручуватися, розмовляти, не боятися публічно виступати. Це все те, що пригодиться далі в кар’єрі, роботі, в житті в цілому.
Мені здається дистанційна освіта не для всіх, і вона у будь-якому випадку грає погану роль у житті майбутніх спеціалістів, фахівців, тому що є ,наприклад, спеціальності, яким абсолютно не можна навчати дистанційно. Тобто якщо ми ще філологів, вчителів, журналістів можемо навчати онлайн, то інженери, медики і купа ще інших професій – це ті професії, яких обов’язково мають навчати очно, із відповідними практичними заняттями, умовами. Я думаю що в умовах війни дистанційна освіта все ж буде, але дуже сподіваюся на те, що Міністерство освіти таки дозволить навчатися офлайн, щоб діти ходили в школу, студенти до університетів і все ж таки соціалізувалися люди, тому що це дуже-дуже важливо.
Є деякі дуже талановиті, цікаві, прекрасні просто люди, але через те, що вони елементарно не вміють себе презентувати, не вміють говорити, не вміють вклинюватися в розмову, налагоджувати контакти, їм може просто нещастити. Тому тема дистанційної освіти дуже делікатна на мою думку.
Який має бути ідеальний випускник нетипового факультету?
📌 Ідеальний випускник нетипового факультету – це людина, яка прослухала всі лекції, виконала всі домашні завдання, врахувала всі зауваження, які я роблю, тому що кожному учню індивідуально я даю фідбек. Це також людина, яка проявила самостійність, дисциплінованість, яка вміє читати завдання чітко і вдумливо, тому що деякі читають через слово, нічого не розуміють і відповідно роблять що-небудь.
Які перспективи дає нетиповий факультет журналістики?
📌Перспективи є абсолютно у кожної людини, незалежно від того, чи проходить вона якісь курси-практикуми чи ні. Важливим є тільки те, яку ціль перед собою вона ставить. Якщо дійсно людина навчається досконально, якщо вона перечитує матеріали, ставить запитання, вдумливо навчається, цікавиться, пізнає щось і сама по собі є розвиненою, допитливою, освіченою людиною, то вона обов’язково знайде собі місце під сонцем. Якщо людина дійсно поглинає цю інформацію, а не пропускає крізь вуха, то вона знайде те,що хотіла від початку.
Через те, що я постійно транслюю у свої соцмережах, що йде новий набір, публікую відгуки і тд, багато моїх колег, редакторів пишуть мені, що їм потрібні журналісти у штат. Я показую це своїм учням у чаті, там є випускники всіх потоків. Вони можуть відправляти свої резюме на такі запити і влаштовуватися на роботу. Так-от одна моя випускниця вже отримала свою посаду у європейському виданні. Тому я допомагаю їм чим можу, але 90% залежить від кожного особисто.
Чи плануєте створювати нетиповий інститут?
📌Це дуже давня моя мрія. Колись я мріяла вступити на журналіста, на безкоштовне не вступила, тому пішла на педагога в Драгоманова, магістратуру там само закінчила. І коли я тільки створила Нетиповий факультет я одного дня перед сном подумала: «а що, якщо це переросте у щось більше? Якщо це вийде за межі соцмереж, сайтів, загалом мережі? Якщо дійсно створити свій нетиповий інститут?».
Така мрія в моїй душі є, чи збудеться вона – питання часу і, мабуть, моєї відваги. Однак мрія точно є. Такий інститут я б зробила з різними дисциплінами, вони були би пов’язані з філологічними. Створювала б його, звичайно, в Україні, в Києві – місті, в якому я прожила 10 років. Тому все покаже час і життя.
Чи не було страху, що таке навчання після 24 лютого «не на часі»
📌 Якраз таки на часі. Тому що коли почалася війна до мене прийшло розуміння, що в один момент можна втратити кар’єру, роботу, і все, що з тобою залишається – це твій досвід і твої знання, якими ти можеш апелювати приїхавши в будь-яку країну. 24 лютого я перебувала в незрозумілому стані, як і багато інших людей. І вже потім мені спала на думку ця ідея, і, як я уже говорила, я мріяла про це. Я подумала: «Якщо не зараз, то коли? Через рік? Три? П’ять? Чому чекати, якщо можна зробити вже?». Уже в ту ніч я писала план що я маю робити, як я це маю робити, що буде, яка поетапність і тд..
Війна зараз навпаки є мотиватором працювати, ставати кращими, не ставити своє життя на паузу, розвивати його, адже ми не знаємо, що буде завтра. Мене рятує робота. І коли у війну друковане видання перестало працювати через те, що наша типографія знаходиться у Харкові і вона переїхала, техніку розпродала, я розуміла, що саме друкувати зараз буде не на часі, не до того. Але своє життя ставити на паузу я не хотіла, а хотіла розвиватися, відволікатися за допомогою роботи і саме в практикумі, в нетиповому факультеті, я знайшла свій порятунок. Віддавала себе своїм учням, а вони віддячували мені за це.
Чи відрізняється довоєнна журналістика із журналістикою зараз?
📌 Я взагалі просто аплодую стоячи всім журналістам, які почали працювати після 24 лютого і працюють досі, у прямих ефірах, на гарячих точках і тд.. Це захоплює.
По-перше, це екстремальні умови. По-друге, необхідно максимально швидко обробляти велику купу інформації. Я дійсно пишаюсь, що є такі люди, які віддані своїй роботі. Чи відрізняється журналістика довоєнна і зараз? Це можна було порівняти ще у лютому-березні. Зараз вона уже повертається на круги своя. Знову з’являються ті ж програми, ті ж слова, усі переходять на українську. Особисто я великих змін не помітила. Крута штука цей Всеукраїнський марафон новин, абсолютно новий цікавий формат, де всі ведучі об’єднані з єдиною метою. Думаю, що значних змін не відбулося. Найближчим часом мабуть буде дуже популярною воєнна журналістика. В авіаційному університеті є кафедра з екстремальної журналістики в бойових точках, можливо, це стане популярним, або і ні.
Багато журналістів стали виходити у прямі етери з власних блогів. Тобто колеги стали відкриватися, виходити за рамки, працювати уже як особистий бренд. А так я слідкую за багатьма інтернет-виданнями, онлайн-медіа і бачу що багато хто хайпує на темі війни, роблять клікбейти і пости, які збирають тисячі репостів. Це все гарно звичайно виглядає, але коли я бачу цей хайп на болючих усьому суспільстві темах мені стає насправді неприємно. І таких видань багато – популярних і не дуже. Кожен працює по своїй совісті. Головне, щоб на благо країни.
Інтерв’ю брала Ліза Москаленко
Читайте також інші матеріали авторки:
https://pressassociation
https://pressassociation.org.ua/ua/%d1%94vrobachennya-%d1%94vropejske-bachennya-dlya-ukra%d1%97nskogo-mediaprostoru…
