Війна та ті страждання, що вона приносять людям, є особливим викликом для журналістів. Інформування людей про те, що відбувається, стає ще важливішою та небезпечнішою справою, бо від цього залежить життя людей. Тиск і переслідування журналістів під час війни значно посилюється у порівнянні з мирним, при чому відбувається це із двох сторін одночасно – утиски зазнаються і від «своїх» і від «чужих». Такі дії перешкоджають потраплянню у маси суспільно важливої інформації і схиляють журналістів до співпраці із ворожими силами.
У час російсько-української війни українські журналісти стали надто ласим шматком для росіян. Усе тому, що за російськими статутами «журналіст» рівнозначно «пропагандист», а тому мати «ручних» людей у медіа дуже вигідно Кремлю для розгойдування країни зсередини і «швидшого темпу встановлення свого режиму». Як журналістам дбати про власну безпеку – цифрову, ментальну і фізичну читайте у новому матеріалі.
Цензура і стандарти: як бути?
В Україні від 24 лютого 2022 року владою установлена воєнна цензура. Вона автоматично не може співіснувати з деякими етичними та професійними стандартами журналістики. Цензура означає, що вище керівництво держави фільтрує інформаційне поле і дбає про безпеку журналістів. Як це проявляється?
Деякі зі стандартів журналістики під час війни є небезпечними для життя та здоров’я як самих журналістів, так і інших людей, а деякі можуть завдати шкоди державній безпеці. Наприклад, стандарт «балансу думок» чи «іншої точки зору» практично неможливий під час бойових дій. Крім неможливості їх утілення вони ще й можуть нести пряму загрозу державній цілісності. Ризикувати життям чи здоров’ям задля сюжету, який буде «правильним» – не нормально.
Варто пам’ятати, що левову частину розвідувальної інформації ворог бере з відкритих джерел: публікацій ЗМІ, у коментарях та постах, а тому відповідальність за наслідки стає ще більшою. Тепер джерел для перевірки має бути не 2-3, а значно більше. Єдина інформація, яка взагалі не потребує перевірки – офіційні дані Генштабу, Міноборони та інших урядових установ. У всіх інших випадках варто добре усвідомлювати, чи не несе ваш матеріал якихось негативних наслідків і чи не нашкодить вона певним групам осіб. Якщо раніше це б назвали упередженістю, то зараз це необхідність.
Усе це випливає у самоцензуру, яка має бути впроваджена у кожному редакторському колективі.
Під прицілом
Теперішні експерти з безпеки говорять про те, що всі протоколи про журналістську діяльність під час війни, прийняті раніше, не актуальні хоча б тому, що до сьогодні світ не знав протистояння рівня двох найбільших країн Європи з використанням усіх видів озброєння. Розроблені до цього театри військових дій в Іраку, Лівії чи навіть Сирії не є релевантним для того, щоб розробити цілком безпечний протокол того, як діяти на лінії фронту в найбільшій європейській країні. Міністерство оборони України 3 березня 2022 року видало наказ, який регламентує роботу журналістів під час воєнного стану. Його додають до дозволів на акредитацію від Збройних Сил та пояснюють, що можна робити, а чого – ні, як працювати з військовими, а військовим – з журналістами, що категорично не можна знімати і говорити. У разі порушення обіцяють дискредитувати прескарту. Проте цей документ не має безпекових гарантій та пояснень, тому спробуємо визначити їх самостійно.
Передусім дбайте про свою цифрову безпеку
Полювання на журналістів задля отримання секретних даних і подальшого використання їх у негативних цілях – завдання номер 1 для спецслужб і агентури ворога. Зберігайте інформацію на декількох надійних носіях і перевірених сховищах, дбайте про їх правильне розміщення, засекречуйте дані складними паролями і обов’язково вмикайте двофакторну аутентифікацію. Користуйтеся псевдонімами і відмінними від особистого акаунту сторінками, якщо знаходитеся в безпосередній близькості до фронту або відчуваєте себе у небезпеці.
Обов’язково носіть захисну екіпіровку
Вона потрібна навіть на відносно мирній території, а у зоні проведення бойових дій – поготів. Це не тільки збереже ваше життя і здоров’я, але і допоможе уникнути непорозумінь із місцевими цивільними. Наліпки «Press», акредитаційні картки і посвідчення відрізняють вас від «деергешника». Зазначимо, що бронежилет і каска мають бути синього кольору – особливого, який притаманний виключно для журналістів.
Завжди носіть із собою повний пакет документів
Щоби ніхто не сплутав вас із розвідником чи диверсантом або ворожим журналістом необхідно мати з собою повний пакет документів, а також усі можливі акредитації. Якщо ви вважаєте, що дозволу від ЗСУ вистачить – це не завжди так. Деякі військові не знають, як вони виглядають і не сприймають їх, тому дозволи на зйомку і роботу мають бути ще або від голів ОВА, або від інших урядових установ. Перш за все військові мають бути впевнені, що ви і результат вашої роботи не принесе їм клопоту і проблем.
Турбуйтесь про своє емоційне здоров’я
Бути емоційно стабільним під час роботи занадто важко. Постійно доводиться бачити смерті людей, інколи – сповіщати рідних про загибель когось із членів родини. Тут дуже важливо віднайти межу, коли суспільно значущий матеріал зіштовхується з особистими переживаннями. Украй необхідно обговорювати з редакцією те, що журналіст побачив і відчув. Це допоможе йому розвантажитись та, у деяких випадках, структуризувати майбутній матеріал.
Співпрацюйте із військовими
Надання Збройними Силами дозволу на роботу у зоні проведення бойових дій не означає автоматично, що ті нестимуть пряму відповідальність за вас. Тому просто необхідно слухатися і виконувати всі їхні вказівки, не нервувати під час спілкування з ними, не бути емоційними та агресивними. Фронт сьогодні спільний і усі ми на ньому маємо бути об’єднаними.
Розвивайте свою фізичну та медичну підготовку
Робота на лінії фронту 8 років тому і зараз – зовсім різна, ті правила, що діяли раніше, зараз не актуальні. Постійно удосконалюйте свої не тільки професійні, але і інші, соціально значущі, навички. Пам’ятайте, що від кожного із нас залежить життя і подальша доля суспільства.
Авторка: Ліза Москаленко
Читайте інші матеріали цієї авторки: