В час збройних конфліктів роль засобів масової інформації важко переоцінити. Адже війна вносить свої корективи в організацію суспільства. Саме в таких умовах ЗМІ не просто стає єдиним джерелом правдивої й перевіреної інформації. А також веде власну, «інформаційну війну», проти поширення фейків й дезінформації.
Усе це стає причинами того, що більшість людей починає вважати військову журналістику однією із найнебезпечніших галузей цього фаху. Адже вони часто бачать смерть на власні очі й постійно перебувають в зоні небезпеки. А також повинні дотримуватися всіх правил для збереження свого життя та інших.
Ще у 2014 році, на початку воєнного конфлікту, на території України в час виконання своїх обов’язків загинуло 5 журналістів. Це стало поштовхом до виявлення серйозної проблеми наших медійників: чи володіють вони знаннями й навичками ведення роботи в зоні бойових дій?
Хто визначає права й обов’язки журналістів в зоні бойових дій?
Права і обов’язки журналістів у зоні збройного конфлікту визначає Міжнародне гуманітарне право (МГП) (або міжнародне право збройних конфліктів). Більшість норм цього права визнані всіма державами світу. Ключовими документами є Гаазькі конвенції і декларації 1899 і 1907 років (так зване Гаазьке право), Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 року. А також Додаткові протоколи до них 1977 року (Женевське право), резолюції Генеральної Асамблеї ООН.
Щодо деталей, то Гаазьке право застосовується до правил і звичаїв ведення війни та встановлює обмеження на застосування зброї. Право Женеви містить норми про захист тих, хто знаходиться в зоні конфлікту. Проте не бере в ньому участі — цивільне населення, поранені, військовополонені.
Права журналістів у зоні збройного конфлікту безпосередньо закріплені у Конвенції про закони і звичаї суходільної війни (1907 р.) (посилання). Конвенції про поводження з військовополоненими (1949 р.). І Додатковому протоколі до Женевських конвенцій щодо захисту жертв міжнародних збройних конфліктів. (посилання).
Варто також зазначити, що не всі журналісти в зоні конфлікту можуть знаходитись під захистом міжнародного гуманітарного права. До груп, що захищені цим правом належать: військові кореспонденти, журналісти у відрядженнях в зони бойових дій та доправлені до військових частин. Підтвердженням статусу журналіста, згідно з І Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, є посвідчення журналіста, видане державною владою.
Відповідно до ст. 4 А (4) Конвенції про поводження з військовополоненими 1949 р. військовими кореспондентами є представники ЗМІ, які мають акредитацію в збройних силах, супроводжують на точках, але не є їх частиною.
Наявність документа про акредитацію зобов’язує військове командування співпрацювати з журналістом в межах його професії.
Якщо говорити про журналістів, що не працюють офіційно в медіа, тобто є фрілансерами й не мають посвідчення журналіста, а, отже, й акредитації, то міжнародне гуманітарне право не забезпечує захист цих осіб. Хоча їх діяльність не заборонена законом. Але у випадках, які загрожують життю, журналісти-фрілансери підпадають під загальний захист цивільного населення.
Щодо зони АТО/ООС, то варто отримати акредитацію, хоч вона і не обов’язкова, згідно з українським законодавством. Та безпека журналіста залежить від отримання цього документу. Акредитацію в зоні АТО здійснює Служба безпеки України.
Яким є головне правило військового журналіста?
Основним правилом є відповідь на питання: матеріал чи життя. Це саме той випадок, коли медійнику варто зрозуміти, що за одне життя він напише не один матеріал.
«З точки зору особистої безпеки, твердження, що «робота журналіста — це лізти на рожен» застосовне до будь-якого виду журналістської діяльності. Тому оцінка ризиків є ключовим поняттям у журналістиці, з урахуванням того, що ніякий репортаж не вартує життя журналіста», — Йошрі Фоуда (Yosri Fouda), «Аль-Джазіра»
Загальні положення для журналіста під час роботи у зоні конфлікту
Особливостями конфліктів у сучасному світі можна вважати так звану «гібридну війну»: воєнні дії, кібератаки та інформаційні війни. Таки чином робота журналіста — важлива складова для досягнення мирних цілей, адже, публікуючи факти насилля чи гуманітарні катастрофи, вони привертають увагу до регіональних чи навіть глобальних проблем.
Ще одним важливим положенням є розуміння того, що правила, що стали звичними журналістам в мирний час, не будуть діяти на війні. Тому для журналіста дуже важливо не лише знати норми національного законодавства та міжнародного права, а й вміти діяти ситуативно. Адже безпека журналіста, його життя — понад усе.
Отже, безпека журналіста під час роботи у зоні конфлікту — важливе питання вже не одного покоління. Хоч і оприлюднено велику кількість законів, де ледь не за кожних воєнних дій вносяться правки, та не варто забувати, що сторони, які ворогують, часто не дотримуються законів. Тому покладаємось не лише на журналістський захист, що забезпечує акредитація, а особисті міри безпеки. І пам’ятаймо, що людське життя вартісніше за будь-який матеріал.
Автор: Лілія Брезгунова
Попередні матеріали цього автора: