Хочеш знати стратегію – знай свого позивача!

Чим більш публічною є особа, тим більше вона має бути готовою до того, що на тему її життя та діяльності будуть хайпувати. Це означає, що меру Вашого міста важче довести, що Ви порушили його право на приватне життя, ніж Вашому сусіду – логісту. Наприклад, у Швеції гаряче обговорювали з ноткою осуду, що крон-принцеса Вікторія завела собаку популярної породи мальтіпу та наголошували, що недопустимо створювати та розводити «модні» породи, коли є так багато бездомних песиків. Зрозуміло, що сім’я Вікторії – не єдина сім’я в Швеції, яка має такого песика. Втім для інших людей – це приватна справа, який песик стане членом сім’ї.

З юридичної точки зору, якщо позивач є публічною особою, то останній повинен бути готовий до підвищеного рівня критики та/або оцінки його професійної діяльності, у порівнянні з приватною собою. Публічні особи є об’єктом прискіпливої, інколи доскіпливої уваги суспільства, на яку вони погодилися добровільно, обираючи політичну кар’єру, шоу-бізнес тощо.  

Урок 1: публічних діячів критикувати можна більше, ніж сусідів.

Чи всі публічні діячі однакові?

Ні, слід розрізняти публічних діячів за посадою та стилем життя:

  1. за посадою (наприклад, політики): національні публічні діячі в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»;
  2. за стилем життя (представники шоу-бізнесу, бізнесу, спортсмени, топові блогери і т.д.): публічних діячів, які у зв’язку з виконуваною роботою є публічними.

В більшості випадків позови таких осіб залишаються без задоволення, але раз в рік і палиця стріляє «адміністративний ресурс» творить чудеса з суддями та судовою практикою.

Чи є приклади судових справ з участю публічних діячів за посадою?

Так, є: і в Україні, і на міжнародній арені.

Згадаємо справу Демчина П.В. проти Шабуніна В.В. (справа № 757/22307/17), де судами всіх інстанцій, в тому числі Верховним Судом, встановлено, що посадовців можна критикувати більше і жорсткіше, ніж інших громадян.

Демчина П. В., який обіймав посаду першого заступника Голови СБУ (керівника управління «К»), подав позов до Шабуніна В. В. про захист честі, гідності та ділової репутації, третя особа ГО «Громадське телебачення». Предметом спору було розміщення відео на каналі ГО «Громадське телебачення» на сайті «YouTube», яке відповідач – Шабунін В. В. поширив на своїй сторінці у соціальній мережі Facebook з коментарем щодо відео сюжету ГО «Громадське телебачення», в якому йшла мова про незаконні та великі статки Демчини П. В. у вигляді нерухомості та коштовних автомобілів.

Суди всіх інстанцій стали на сторону блогерів та відмовили в задоволенні позову повністю. Важливими є кілька уроків від суду:

  1. на особу, яка займає посаду в органах державної влади, покладено окрім захисту її прав, певні правові обтяження та особливий порядок розгляду справ (Рішення Конституційного Суду України № 2-рп/2012 від 20 січня 2012 року та рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя),
  2. у відео була висловлена особиста думка відповідача, тому вона не може бути достовірною або ні («оціночні судження не можуть бути предметом доведення їх недостовірності та підлягати спростуванню»),
  3. наявність суспільного інтересу до Демчини П. В. як до публічної особи виправдовує підвищений інтерес: «суспільство має право на отримання суспільно важливої інформації для контролю за діяльністю та приватним життям осіб, що здійснюють функції держави, задля формування власної думки, що формується на підставі різноманітних фактів та думок»,
  4. межі критики та оцінки щодо поведінки державних службовців, публічних осіб є ширші, ніж межі оцінки та критики поведінки пересічного громадянина,
  5. суд навіть дозволив трошки грубіянити посадовцям (жартуємо) та зазначив, що «обираючи такий кар’єрний шлях, повинен бути готовий та погодився до прискіпливої уваги з боку суспільства, в тому числі в грубій формі».

      Урок 2: не можна поширювати неправдиву інформацію про будь-яку особу та краще утриматись від обговорення приватного життя громадян. Втім якщо кортить обговорити гарячу тему з життя зірок, сформулюйте думку як «власну» та висловіть її максимально тактовно.

      Чи є випадки, коли публічні особи таки можуть подати в суд на журналіста, якщо він перейшов межу?

      Так, подібні справи є в практиці Європейського Суду з прав людини та називаються страшним словом – «вимогою диффамації» (the law of defamation). У справі «Дюльдін і Кіслов проти Росії» вказано, що публічні особи можуть звернутися до суду, якщо журналіст перейшов межу в своїй критиці, але 1) має бути пряме посилання на особу публічної особи, 2) межа критики має бути надзвичайно висока.

      Натяк – не є прямим посиланням, але межа є дуже тонкою. Втім, якби усім державним посадовцям було б дозволено звертатися до суду з позовами про дифамацію через будь-яку заяву критичного характеру стосовно ведення державних справ, журналісти були б завалені позовами.Це б стримувало пресу від виконання ролі рупора інформації та громадського охоронця порядку (watchdog), що є неправильним.

       Урок 3: Рідко, не означає неможливо: критикуйте обережно та поспішайте повільно!

      Хто відповідач?

      Визначення належного відповідача залежить від того, де саме та в якій формі було розповсюджено недостовірну інформацію.

      Якщо говорити про класичні ЗМІ, то відповідачем може бути:

      1. автор,
      2. редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції,
      3. особа – джерело інформації, якщо на неї було вказано посилання в матеріалі,
      4. сам орган, що здійснив випуск засобу масової інформації (якщо автор не вказаний).

          Якщо мова йде про підписану характеристику або випуск будь-якого документа про особу, то відповідачем може бути установа або компанія, яка оформила такий документ.

          Якщо інформація поширена в мережі Інтернет, то відповідачами є особи, яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві:

          1. автор,
          2. власник веб-сайта.

          Цікаво, що дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет відповідно до положень цивільного процесуального кодексу.

          Урок 4: Захистіть себе: вкажіть якомога більше джерел, звідки Ви дізнались інформацію, а краще перевірте її самі.

          Автори:

          Анна Іванченко,адвокат, член Асоціації правників України,керівник корпоративної, сімейної практики та практики в сфері нерухомості АО «ФІДЕЯ»

          Ольга Кучмієнко,адвокат, к.ю.н.,Заступник Голови Комітету з міжнародного права Асоціації правників України

          Читати попередні матеріали авторів:

          Похайпуємо? Як не стати жертвою хайпу. Юридичні стратегії для блогерів та жертв. Частина 1

          Як прописати договір з блогером, або чи можна врегулювати натхнення? Поради для рекламодавця