Перо теж зброя, перо теж ранить, перо теж допомагає виграти у війні, яку росія розв’язала проти України у 2014 році. Після початку повномасштабного вторгнення, працівники та працівниці різних професій покинули свій фах та взяли до рук справжню зброю. Журналісти не виняток. В День захисників та захисниць України читайте про журналістів, які заховали перо та взяли до рук зброю, як УПА в їх історичну епоху.
Леся Ганжа
Робота: З 1977 року вона працювала в багатьох українських ЗМІ:
- культурною оглядачкою;
- речницею львівського “Форуму видавців”;
- головною редакторкою платформи про жіноче лідерство “Жінки – це 50% успіху”;
- очолювала сайт “Доступ до правди”.
Громадська участь: 2004 року приймала активну участь під час Помаранчевої революції, та у 2014 – під час Революції гідності.
Хобі: займалась вітрильним спортом у київському яхт-клубі, а 2019-го в складі жіночої команди пройшла на яхті через Атлантичний океан з Південної Америки до Європи.
Після 24 лютого: пішла в територіальну оборону Києва. Ірпінь став містом, куди Леся потрапила на свою першу ротацію.
Але зараз я працюю солдатом, і це було принципове рішення. Коли ти солдат — тобі не треба писати, це важлива перевага. Писати під час війни — це каторга. Ти не можеш використати оці п’ять W — хто, що, де, коли, чому. Навіть якщо ти зовсім трохи щось знімав, то здав позиції, і всі проколи на фронті — твої. Це абсолютно невдячна робота, і я співчуваю всім медійникам на війні.
Максим Скубенко
Робота:
- професійно розвінчує брехню політиків;
- очолює фактчекінговий проєкт VoxCheck;
- є одним з експертів у студії політичного токшоу Суспільного «Зворотний відлік»;
- лектор в Centre for Journalism at Kyiv School of Economics.
Після 24 лютого: Максим пішов на фронт. Зараз він головний сержант штурмового взводу в 5-му окремому штурмовому полку.
Війна все змінила. Я практично нічого не пишу, а запити на інтерв’ю, виступи відкидаю, бо не маю часу.
Денис Бігус
Робота:
- автор ідеї, редактор та ведучий телепередачі «Наші гроші з Денисом Бігусом»;
- кореспондент міжнародної мережі журналістів-розслідувачів OCCRP;
- викладач Української медіа-школи та школи журналістики «Української правди».
Після 24 лютого: пішов на фронт захищати незалежність, соборність та цілісність України.
Ніхто з нас не повернеться в точку до 24 лютого. Я не про посаду, а про щось більш комплексне. Війна — дуже проста, вона все спрощує, і ти звикаєш. А все інше починає дратувати.
Тетяна Таран
Робота:
- працювала журналісткою на радіо, телебаченні телеканал С4 (Чернівці)
- закінчила медичний коледж і здобула фах медсестри;
- працювала також диспетчеркою на “швидкій” і часто у вільний час їздила з бригадою на виклики.
2014 рік: Тетяна з журналістської цікавості потрапила до батальйону поліції “Луганськ-1” і поступово втягнулася у вир військового життя.
Після 24 лютого: пішла на фронт медиком. Була нагороджена почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ генерала Валерія Залужного – “За взірцевість у військовій службі” 3 ступеня.
У вересні 2021 року звільнилася через сімейні обставини, відтак відновила роботу журналістки. Та вже в лютому повномасштабний наступ рашистів не залишив вибору, тож я повернулася до своїх побратимів. Тут я бойовий медик.
Дякуємо, дорогі журналісти-захисники, за мирне небо над головою та якісну робота на інформаційному, збройному фронті.
Цитати з конференції, на якій були вищезгадані журналісти, National Media Talk-2022.
Авторка: Завірюха Анна
Читайте також інші матеріали цієї авторки: