Це перший журнал, який вийшов з поміткою: «Репозитарії моди, насолоди та навчання».
Видання, що з моменту свого створення позиціонує себе як гід по стилю для жінок. Мета яких — не лише віднайти свій стиль, а й слідкувати за останніми модними трендами.
Історія створення журналу
Історія «Harper’s Bazaar» розпочалась в США у 1867 році. Його заснувала компанія «Harper & Brothers» (яка керувалась трьома братами Джеймсом, Джоном та Джозефом Уеслі, а також Флетчером Харпером), яка на той час була власником ще одного успішного медіа: «Harper’s Magazine». Це був щомісячний журнал, який охоплював всі важливі теми тогочасного життя: література, політика, економіка, культура та мистецтво.
Якою була ідея створення журналу?
У 1867 році Флетчер Харпер на одному з прилавків магазину побачив журнал «Der Bazar», який був копією публікації видання братів. Однак німецький журнал висвітлював більшу кількість рубрик, ніж «Harper’s Magazine». Головною відмінністю була публікація новин зі світу моди.
В той час промислова ситуація в США створила новий клас населення, який був звернений на все європейське. Саме тоді, на думку Флетчера, пора було створювати ЗМІ для нового класу суспільства — заможних жінок.
Так «Harper’s Bazaar» став «сховком для всіх рідкісних і дорогоцінних речей з шовку, оксамиту, кашеміру, спецій, парфумерії, виблискуючих коштовних каменів, всього, що може заспокоїти серце і помилувати око».
Звісно, крім моди, читачів потрібно було зацікавити ще чимось. Саме тут містер Харпер поставив на те, що згодом принесло приголомшливий успіх. Здавалось, що в той час було важко здивувати поезією, літературою чи роздумами про сенс життя, але їм це вдалося. Еммелін Раймонд (засновниця впливового французького видання «La Mode Illustrée») стала паризьким кореспондентом журналу. Письменник Джордж Вільям Кертіс розповідав про культуру та сімейний побут в колонці під назвою «Манери на дорозі», а Мері Елізабет Вілсон Шервуд досліджувала сфери етикету і соціальних благ. Крім того, багато відомих письменників вели, свого часу, колонку в журналі, серед яких Чарльз Діккенс, Генрі Джеймс і Елеанор Хойт Брейнерд.
Епоха розквіту журналу
Ця епоха розпочинається для «Harper’s Bazaar» з приходом нового головного редактора – Кармель Сноу. Саме за її ініціативою зробили те, чого не дозволялось раніше: фотокореспондент Мартін Мункачі робив світлини моделей в купальниках прямо на пляжі, а не в студії, як це робили до того.
Так запалена ідеями Сноу вдихнула нове життя в журнал. Вона сама підбирала кожного, хто працюватиме з нею. Один із тих, кого знайшла Сноу був виходець з Росії Олексій Бродович (саме він розробив канонічний дизайн обкладинки). Фотограф, чиї схвальні коментарі цінувались дуже високо. «Для фотографічного дизайну та макетування Бродович значить приблизно те ж саме, що Dom Pérignon для шампанського».
Кармель Сноу створила фантастичну команду: Бродович, Аведон і Вріланд, які і досі вважаються одним із найяскравіших явищ в історії моди. Разом вони працювали до 1957 року, коли Сноу подав у відставку і тоді, в 1958 році, звільнився й Бродович, переїхавши до Франції.
Діана Вріланд, наступниця Кармеля Сноу, теж ввійшла в історію моди. Але її пам’ятатимуть як канонічний образ модного редактора. Адже саме їй належать фрази: «Рожевий — це індійський синій» та «Елегантність — вроджене почуття».
Сьогодні головний редактором “Harper’s Bazaar” є Гленда Бейлі. Згідно з рейтингом американського журналу «Forbes», у 2009 році вона була шостою найвпливовішою редакторкою у світі моди.
“Harper’s Bazaar” сьогодні
Ще з 20-х років минулого століття журнал виходить щотижня. Й не змінилась його цільова авдиторія: досі це жінки вище середнього класу.
З моменту заснування й до сьогодні з журналом співпрацюють кращі фотографи, художники, дизайнери. На обкладинках фото найвідоміших зірок та моделей.
Головні розділи — мода, краса, мистецтво, крім того, новини зі світу зірок та цікаві інтерв’ю. Також у журналу є свій онлайн-магазин, цікаво, що у ньому є окремий відділ для наречених.
Зараз “Harper’s Bazaar” видається у 32 країнах (державною мовою, рідше — англійською). Крім того, вони мають онлайн-версію, яка зараз вважається основою журналу, адже саме вона продовжує традиції Флетчера Харпера.
Автор: Брезгунова Лілія
Попередні матеріали цього автора: