Для ЗМІ

демонізація ворога pressa

Демонізація ворога: як росіяни демонізують самі себе та українців

Як люди можуть робити таке з іншими людьми? У якому столітті вони живуть, що наважилися йти великою війною на нас? Чи можу я бажати смерті тим, хто вбиває, катує, ґвалтує мій народ? Напевно, у кожного після 24 лютого виникали такі запитання в голові. Ці відчуття називають дегуманізацією ворога: якщо ми не вважаємо якусь істоту рівною собі, то її простіше знищувати. Тоді як для українців це природна реакція на дії окупантів, то самих росіян до цього готувала жорстока кремлівська пропаганда.

Психологічна техніка — демонізація/дегуманізація ворога

Демонізація ворога — психологічний процес та частина пропаганди, завдяки чому група людей чи цілий народ перетворюється на «нелюдів», яких потрібно ненавидіти й знищувати. Зазвичай, пропагандисти просувають ідею, що якась група осіб (неважлива кількість) — це злий агресор, «чужий», який загрожує «своїм» і підлягає ліквідації. Використання такого методу психологічного тиску допомагає мобілізувати людей у боротьбі проти спільного ворога. Тоді вони не відчувають ні найменшого жалю до противника.

War 2022 in Ukraine

До чого це призводить? Почитайте новини: воєнні злочини, масові вбивства, катування, ґвалтування, тероризм. Росія демонізувала українців в очах росіян та підживлювала російський шовінізм протягом багатьох років. Особливо інтенсивно це відбувається з 2014 року. І зараз російські окупанти, просякнуті пропагандою, йдуть убивати «бендеравцев», «неонацистов», «западенцев», «фашистов», «укропов», «хохлов». Вони відмовляються назвати українців українцями, адже вбити «нелюда-нациста» — це просто. А от вбити представника іншої нації для когось могло б виявитися складнішим завданням.

Як зробити із жертви агресора?

Відповідь на це запитання потрібно пошукати в російській машині пропаганди. Ось коротка інструкція, як зробити з України агресора, аби виправдати своє повномасштабне вторгнення (примітка: просування нижченаведених наративів необхідне через усі можливі канали зв’язку від блогерів в інстаграмі до політичних ток-шоу):

США воюють проти Росії на території України, а «київський неонацистський режим» допомагає американцям і зраджує росіян; Україна хоче в НАТО, а НАТО планує війну проти Росії та російськомовного населення, отже, потрібен превентивний удар;в Україні квітне русофобія і поклоніння «антиросійським богам»;української нації не існує — є лише «бендеравци» (варто зауважити, що образ Бандери для росіян це, певно, образ самого диявола), «укропи», «неонацисти», «екстремісти» і подібна маячня, які живуть на кордоні з Росією;«західна пропаганда» разом з «київським режимом» готують українців до масових вбивств російськомовного населення.

І це лише верхівка айсбергу з найочевиднішими маніпуляціями, брехнею і пропагандою РФ для демонізації України. Унаслідок споживання однакової інформації, емоційної і єдино правильної, з різних ресурсів у росіян складається враження, що українці — це навіть не люди, а лише «нацисти» чи «посібники нацистів». І, звичайно, з такими переконаннями дуже легко прийти на українську землю й чинити воєнні злочини.

Крім того, демонізація ворога у вигляді українців підкріплюється російським шовінізмом, який існував ще за імперських часів, потім у СРСР і масштабувався в сучасності. Міф про вищість росіян, їхню культурну розвиненість призвів до того, що Росія постійно намагається знищити Україну, наші культуру, історію, мову, звичаї й націю, оскільки саме існування чогось українського загрожує виживанню російського.

Під час повномасштабної війни росіяни щиро дивуються, що українці на окупованих територіях не радіють приходу «руского міра», адже були переконані у своїй так званій «цивілізаційній місії». Так само вони дивуються й асфальтованим дорогам у селах).

Навіщо Росії демонізація ворога-України?

Якщо коротко, то відповідь проста: щоб поширити ненависть і легалізувати масові вбивства, катування українців. Водночас у Росії активно просувається наратив про «братні народи». Одразу виникає запитання, як демонізація і братання вживаються між собою. І тут відповіді теж доволі прості: у росіян не виникає дисонансу, адже для цього потрібні когнітивні здібності, або ж вони думають, що українці — це блудні вівці, яких терміново потрібно навернути на «правильну» путь у будь-який спосіб і навіть шляхом повномасштабної війни.

Російські окупанти масово вчиняють воєнні злочини проти мирного населення і українських військовополонених, бо бачать українців крізь призму демонізації. Дружини російських окупантів закликають чоловіків ґвалтувати українок, бо не співвідносять їх із людьми. Батьки російських окупантів схвалюють убивства українців, бо вірять у російську пропаганду про «страх і ужас на Украінє».

Суспільство країни-терориста Росії настільки переконане в демонічному єстві України, що рівень підтримки повномасштабної війни сягнув 71%. А частина з цих людей відчуває гордість за дії російського окупаційного війська. У результаті демонізації України країна-агресор Росія змогла вести брутальну й жорстоку війну, отримуючи цілковите схвалення зі сторони свого населення.

Чому українцям не доводиться демонізувати ворога?

А навіщо? Росіяни чудово вміють самі дегуманізувати себе і вчинками, і словами.

В умовах повномасштабної російсько-української війни демонізація агресора, себто Росії та росіян, відбувається автоматично без допомоги пропаганди. Доказів того, що вчиняють росіяни на українській землі цілком достатньо, щоб за ними закріпилися назви «нелюди», «орки» «свинособаки» і відповідне ставлення.

Основним та найдієвішим методом дегуманізації образу ворога є показ реальних чи вигаданих його звірств, воєнних злочинів, особливо за участі жінок, дітей, літніх людей та представників церкви. І тому Україні взагалі не потрібно цілеспрямовано демонізувати образ ворога РФ, оскільки путінські вояки з цим справляються й самостійно, а нам, медійникам, достатньо поширити факти цих звірств.

Українці використовують демонізацію ворога як захисний механізм. Адже пересічна людина не може усвідомити, як інша людиноподібна істота, схожа на неї, здатна на масові вбивства мирних, катування, репресії, зґвалтування, мародерство.

Водночас ніхто не заперечуватиме, що медіа й держава допомагають українцям згуртуватися у боротьбі проти ворога завдяки його демонізації, діючи в певних рамках. Ці рамки діляться на добро-зло, світло-темрява (їх часто використовує Володимир Зеленський: «Добро переможе зло, а світло — темряву»). Тобто ворог (Росія) — це темні сили зла, які необхідно перемогти світлим силам добра (Україні) для збереження власного життя і миру в усьому світі.

На практиці видно, що демонізаційна пропаганда зі сторони агресора працює інтенсивно, нав’язливо й жорстоко, а зі сторони того, на кого напали, дегуманізація носить природний і раціональний характер.

Авторка: Ліза Бровко

Попередні матеріали авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/dip-fejki-abo-yak-zhive-svit-postpravdi/

https…

By Ліза Бровко, назад

Радіо «Байрактар» або як зараз діє фреймінг

Нещодавно у пості в інстаграмі ми з вами говорили про фреймінг і його прямий вплив на аудиторію під час війни. Найяскравішим прикладом використання цього прийому є радіостанція «Байрактар», що виникла у березні цього року, під час повномасштабного російського вторгнення, замінивши колишнє «Русское радио Украина». Цікава паралель, чи не так?

Трішки історії

Якщо заглиблюватися у історію, то можна навіть без допоміжних матеріалів зрозуміти, що таке «Русское радио» і звідки воно. Його українська філія з’явилася у 2001 році, через досить довгий час після розпаду СРСР і здобуття Україною незалежності. Для чого – риторичне питання. Проте після початку російської агресії 2014 року радіокомпанія перейшла під егіду ТАВР Медіа. Це група радіостанцій, створених громадянами України на території України. Також радіокомпанія заявила, що «не має жодних господарських та юридичних стосунків з російською компанією Руская Медіа-група». Але в етері до останнього продовжували звучати російські пісні, програми велись російською, а перша україномовна пісня з’явилася лише у 2016, коли законодавством України була встановлена квота на україномовний контент. Від 19 травня 2022 офіційним позивним «Русское радио Україна» – є радіо «Байрактар». Як живе перше повноцінне українське радіо, створене під час війни, та і ще й з таким бекграундом?

Фреймінговий Байрактар

Радіо Байрактар у воєнний час покриває 79 міст України і планує розширювати свою мережу на всю Україну. Спіймати онлайн-станцію можна і на тимчасово окупованих територіях півдня та сходу, а також у Криму. Свідомо можемо зрозуміти, яку колективну думку доносить радіостанція у маси та власне який контент транслюється, адже і сама назва, і ідеї, що  пропагуються ні що інше, як результат фреймінгу. Чому?

Від самого початку війни в Україні у широкий вжиток увійшло досить багато слів, які раніше використовувалися не у тому значенні, що й зараз. Наприклад, розтяжки-закладки, прильоти-гради і багато інших. Можливо ми навіть не надаємо цьому значення, але використання таких слів у мас-медійному просторі, у буденному житті, чи зміна значень інших слів зі звичних на більш воєнний підтекст, так би мовити їх «воєнізація», ні що інше як фреймінг або по-іншому пропаганда.

Як пропаганда діє на людей? Все доволі просто, якщо не дивитися на складність визначення. Підсвідомо асоціюючи те, що напряму пов’язане з війною, і, як не дивно, з чимось хорошим (а у нашому випадку літальні безпілотники Bayraktar TB2, які активно і успішно допомагають Збройним Силам знищувати ворога на полі бою), будь-що, що отримає таку ж назву автоматично матиме такий же успіх. Так діє на споживачів прийом з маркетингової сторони. Якщо ж дивитися зі сторони масового впливу, то люди будуть сприймати те, що їм припідносять виключно у такому світлі, у якому це потрібно (спєцоперація так спєцоперація). Це означає, що, якби радіо Байрактар з’явилося в Україні, наприклад, у 2010, навряд чи воно взагалі мало успіх і не піддалося би масовому хейту, зважаючи на те, що це назва ударного військового об’єкта. А сьогодні це фактично доходить до рівня возвеличування. 

Ти хотів контенту? Тримай українське!

Колись в ефірі телеканалу М2 існував Військовий хіт-парад, який вів Карім Гуламов, що нещодавно загинув у боях на Донбасі. Суттю музичного наповнення програми були пісні, котрі випускають українські митці-захисники, або патріотичні пісні, котрі підтримують силу духу наших військових. Такі ж ідеї контенту можемо почути на радіостанції. Тут в основному – нові українські пісні, народжені війною, старі добрі українські балади та драйвова попса, а також безсмертна українська класика від 60-х і аж до 00-х. Чи це той самий фреймінг? Так, адже вашу культурну свідомість направляють у бік якісної автентичної української музики, змушуючи врешті-решт забути про руснявих співаків ротом. 

Це доволі правильна позиція. Адже, по-перше, це дає можливість охопити широкі маси і у правильний час змінити русло потоку їх думок. По-друге, протягом багатьох років рф знищувала українських музикантів і співаків, зокрема, крала чи привласнювала їх роботи і ми просто не розуміли, де своє, а де – чуже. Цей  віковічний ланцюг стер кордони і оригінальність української музики, її автентичні ноти звучання і унікальний  контекст. А зараз як ніколи підходящий час, аби першочергово зрозуміти для себе хто ми.

Внутрішня орієнтація наповнення радіо Байрактар якнайкраще виправдовує мішанину, що грає в ефірі. «Музика української Перемоги» – таке гасло радіостанції, і, мусимо зізнатися, воно повністю працює, адже багато військових у вільні хвилини ловлять хвилі і слухають Назарія Яремчука і «Без Обмежень». Усе тому, що через музику можна багато чого сказати, передати багато емоцій і змусити відчувати те, що хочеться сказати без слів. Правильний підбір такої музики допомагає створювати особливі плейлісти, що керуються необхідними емоціями, що має відчути слухач. Фреймінг?

Що далі…?

Та усе ж таки відкритим залишається питання: що ж буде з радіостанцією після української перемоги, якщо місія буде виконана? Знову переформатування чи попри усе «Байрактар» залишиться національним героєм і культурним надбанням? Відповіді на ці питання дасть час… 

Авторка: Ліза Москаленко

Попередні матеріали авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/%d1%94vrobachennya-%d1

https://pressassociation.org.ua/ua/tabletki-vid-bezsonnya-abo-chomu-tak-vazhlivi-nichni-radioeteri…

By Ліза Москаленко, назад

«Вікно Овертона» рф або чому путінська пропаганда діє

Швидкість, з якою антиукраїнські, пропутінські настрої поширились і заволоділи більшістю російського суспільства, є феноменом для світу, загадкою для українців і нормою для росіян. Насправді ж явище популяризації будь-якої ідеї, прихованої пропаганди можна пояснити раціонально, за допомогою явища, яке називається «вікно Овертона».

Вікно Овертона, що це і я воно відчиняється?

«Вікно» на початку сконцентроване довкола ідеї, яка абсолютно неприйнятна для суспільства на даному етапі його еволюції. Далі «вікно» буде поступово привідчинятись.

Перший крок — немислима для суспільства проблема має стати «ідеєю фікс» для якоїсь групи людей, які будуть радикальними. На першому кроці «вікна» все інше поки неважливе, адже ідея для соціуму поки радикальна.

Під час другого етапу треба знайти для суспільства евфемізм (пом’якшувальне або маскувальне слово, яке використовують замість слів, які сприймаються як небажані, неприйнятні) до групи «радикалів».

На третьому кроці нормальний для суспільства евфемізм переводиться в розряд «розумних» ідей. Адже, якщо суспільство бачить, що ідея безпечна, тоді її наслідувати навіть розумно.

Четвертий крок — просування «розумної» ідеї в маси через відомих особистостей, лідерів думок. Якщо до цих людей не відчувається ненависть, то не варто засуджувати їхні дії. 

На п’ятому кроці проводяться опитування, що мають підтвердити популярність просунутої ідеї, яка на цей нормальна для більшості людей. Результати поширюють масово у ЗМІ.

Результати соцопитувань демонструються політикам, які тепер зобов’язані законодавчо закріпити думку народного. Відтепер колись немислима ідея стає суспільною нормою, законом.

Проросійське “вікно Овертона”

Антиукраїнське вікно Овертона явище дуже цікаве, особливо після початку повномасштабного вторгнення рф, коли всі його ознаки ще яскравіше почали використовуватись засобами масової пропаганди. 

На початку “вікно” почало працювати навколо немислимої для суспільсва ідеї “хохлів”, “вони не наші менші брати” “вони вороги Росії, якими керує Америка”.

На другому кроці засоби масової пропаганди ретельно пішукували радикальніший ефізм до слова “хохли” і віднайшли його. Ним стало популярні зараз слова “бандеровци”, “правосєки”.

На третьому етапі евфемізм «бандеровци» був віднесений до розряду «божевільних» ідей і відповідно прирівняний до поняття “фашизму”, “націоналізму”. Саме тоді почали формувати гасла, що росія “когда то спасла мір от фашизма і тєпєрь ето здєлаєт”.

Далі поняття «бандеровци» почали швидко поширювати в маси. Хто в цей момент не погоджувався з визначенням українців, як фашистів, ставився до цього нейтрально чи насміхався – автоматично ставав фашистом. 

На п’ятому етапі проводились опитування громадської думки, які підтвердили, що росіяни вже вірять про існування “фашистов на Українє” та можливість розширення НАТО до кордонів Росії через запроданство українців. 

Всі ці результати були продемонстровані російському політикуму. Через це:

Рада Федерації надала президентові РФ Володимиру Путіну право ввести війська на територію України;було посилене «антифашистське» законодавство РФ.

Інновації путінського «вікна Овертона»

Раніше “вікно Овертона” використовувалось для зміни раніше прийнятих суспільством цінностей, як-от: толерантність до гомосексуальних шлюбів, евтаназій тощо. У рф його інструмент “вікно Овертона” викоистали по-новому, бо:

суспільству нав’язувалося не сприйняття, а навпаки НЕсприйняття українців через його фактичну демонізацію;несприйняття міфічних «бандеравцев» нав’язувалося і частині українців, щоб розколоти суспільство на два ворогуючі табори (Схід і Захід).

Авторка: Анна Завірюха

Попередні матеріали авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/ogida-sudi-ta-skandali-dajdzhest-novin-za-lyutij-2022/

https://pressassociation.org.ua/ua…

By Анна Завірюха, назад

У чому полягає інформаційна війна з росією та в чому її особливість?

З 24 лютого життя кожного українця змінилося – більшість з нас покинули звичні нам місця, домівки, роботу. Найвідважніші вступили до лав ЗСУ та захищають нашу країну від ворога. Українці волонтерять, допомагають з житлом, підтримують один одного та знаходять сили жити далі. Команда PRess Association UA хоче говорити про важливе та актуальне. Сьогодні ми б хотіли розглянути тему “інформаційна війна росії проти України”, зрозумівши її головну особливість. 

Росія – матір фейків

З початком війни слово “фейк” повністю почало асоціюватись з росією. Варто пам’ятати, що росія давно намагалась знищити та послабити нашу країну інформаційно. Ця війна почалася задовго до повномасштабного вторгнення – десять, двадцять років тому. Російські ЗМІ використовують усі можливі методи для розпалювання конфліктів, прямої підтримки вигідних для себе політиків та планів. Навіть під час Революції Гідності в Україні в кінці 2013 року Володимир Путін оголосив про плани більш ефективної організації роботи російських державних ЗМІ. Проєкт мав назву «Sputnik International» на чолі з російським пропагандистом Дмитром Кисельовим. Проєкт був задуманий росією як інформаційна противага «арабській весні» і «кольоровим революціям». Росія мріє претендувати на виняткову сферу впливу на пострадянському просторі і намагається перешкодити зближенню України та інших держав з ЄС, де її основним інструментом є інформаційна війна.

Останні десятиліття присутність росії в українському інформаційному середовищі була достатньо відчутною: Кремлівська дезінформація постійно підтримується і тиражується. Як результат, в Україні були достатньо відомі російські та проросійські канали, інтернет-видання. Навіть популярні в минулому газети «Комсомольська правда», «Московський комсомолець» теж були проросійсько налаштовані та активно просували свою «великодержавну ідею».

Наразі українська журналістика воює з бюджетами таких інформаційних ресурсів, як RT,  інформаційне агентство «Росія сьогодні». Країна-агресор вкладає великі гроші в свою міжнародну журналістику. Наприклад, в 2020 році їх загальний бюджет склав 430 млн. євро. Важливо пам’ятати, що всі міжнародні російські канали фінансуються росією, тому вони є рупором Кремля.

Зараз інформаційна війна перейшла в нову фазу: з українського інформаційного простору повністю зникли всі можливі проросійські медіа. На офіційному медіаполі зараз складно знайти медіа, які б було стовідсотково видно – у нас немає проросійських телеграм-каналів та видань – усе це пішло з нашого ринку. Зараз можно з впевнісностю сказати, що з нашого простору повністю зникли проросійські медіа, звичайно не говорячи про прифронтові зони, де напруга трохи інша. 

“Основний фронт зараз – побороти вплив російської пропаганди за кордоном і показати, як усе насправді”

«Інформаційно, ворог на своєму фронті, російську аудиторію перемагає пропагандою. Навіть на тимчасово окупованих територіях окупанти якнайшвидше намагаються включити російське телебачення із матеріалами власних кишенькових ЗМІ. При чому показником війни за інформпростір є те, що на початку повномасштабного вторгнення окупанти завдавали ударів по телевежах, брали у полон колективи ЗМІ і розсилали журналістам листи з погрозами – так вони хотіли посіяти паніку. Адже 24 лютого телевізор, мабуть, включили майже всі – було важливо знати, що відбувається, щоб робити якісь власні прогнози. 

Роль онлайн-медіа була ще відповідальніша. Адже вони можуть публікувати інформацію майже миттєво, і викликом в цей час було повідомити так, щоб не видати позицій ЗСУ і не коригувати вогонь, брати інформацію лише з офіційних джерел, коли особливо на чутливі теми з’являлось дуже багато чуток. Якщо писати дуже багато «попередньої інформації» потім, ймовірно, доведеться чимало спростовувати. 

Ще спочатку деякі офіційні канали установ чи політиків через неврегульовану роботу в екстримальних умовах публікували неправдиву інформацію. Важливо для ЗМІ було відстежувати це і теж не вестися на дуже емоційні «зради» і «перемоги». Це зрозуміло, що коли людина (журналісти теж люди) бачить інформацію, яка викликає в неї яскраву емоцію, їй хочеться про це одразу написати й усім розповісти – для журналістів важливо зберігати холодну голову. А якщо написати про щось, що не підтвердилося – треба бути чесними з читачами і давати спростування. Як на мене, дуже неправильно просто видаляти інформацію.

Українські журналісти міцно тримають інформаційний фронт під час протистояння такій жорстокій і безцеремонний пропаганді. Наші медійники показують події на увесь світ ледве не у форматі наживо. Це, мабуть, зараз основний наш інформаційний фронт – побороти вплив російської пропаганди за кордоном і показати, як усе насправді. Адже більшість українців, здається, розуміє, що відбувається, а росіян не вилікувати уже.» – прокоментувала Яна Проць, редакторка hromadske.

Висновок

І справді, зараз українське медіа працює на всі сто відсотків: у нас є змога дізнаватися усю інформацію вчасно. Українські журналісти – справжні герої, які точно роблять все для нашої перемоги.

І на останок хочеться сказати, що єдине, що об’єднує нас з росіянами, – парадигма віри. Вони сліпо вірять в свого нескінченного вождя, сильну росію, яку всі хочуть образити та зламати. А ми, українці, віримо в сильну та незламну Україну і на нашій стороні завжди правда. Важливо пам’ятати, що коли існує віра, журналістика та факти безсиллі. 

Ми віримо та знаємо, що перемога близько. 

Авторка: Юлія Фокша

Попередні матеріали авторки:

https://pressassociation.org

https://pressassociation.org.ua/ua/potribno-praczyuvati-za-princzipom-360-gradusiv…

By Юлія Фокша, назад

Професійна медіаспільнота України – уявлення ідеальне, але можливе

Медіаспільнота України – тема, яку обговорювали давно. Проте з появою перших каналів за часів незалежності постало питання: яка ж вона – існуюча спільнота? Тоді професійною її точно не можна було назвати. Зараз же зміни відбуваються, вони помітні, але, на жаль, не на належному рівні. Поміркуємо, чому так, та чи зміниться щось?

Хто винен?

Щорічно тисячі молодих і перспективних журналістів «народжуються» у ЗВО України. Вони прагнуть працювати й роблять це так, як їх навчали: добросовісно, професійно, віддано. Але так чинять не всі. Найголовніша проблема медіаспільноти нашої країни, яка не дає їй набути статусу «професійної», – працівники медіасфери. Ці люди настільки важливі для кожного споживача, що уявити своє життя без улюбленої ТБ-програми та її журналістів, газети, репортерів, станції радіо, ведучих – практично неможливо. Саме через цю залежність звичайних людей від працівників ЗМІ ми не маємо на 100% якісного контенту й професіоналів, які б цей контент створювали. ЗМІ звикли, що майже будь-який матеріал, поданий у маси, обов’язково буде переглянутий чи прочитаний без розбору на чорне та біле, на правду та брехню, на адекватність чи неадекватність.

Що робити для створення професійної спільноти?

Перш за все, почати з себе. Владі – дати «зелений коридор» тим, хто прагне працювати й створювати щось дійсно гідне: збільшити фінансування медіапроєктів, розробляти нові гранти. Журналістам – бути відданими професії: незаангажованими, непродажними, чесними. Глядачам, читачам, слухачам – розумно сприймати інформацію, бути медіаграмотними й споживати якісний контент: наприклад, відмовитися від безглуздих шоу, статей, навчитися розрізняти де фейк, а де правда.

Журналістика – не поле бою

Зробивши такі прості кроки на шляху до професійної медіаспільноти в нашій державі – зможемо впевнитися, що це уявлення можливе й потрібне для нас. Нам не треба брати приклад із західних, східних, південних чи якихось інших ЗМІ – ми самі маємо стати прикладом для них. Адже ЗМІ – це перш за все незалежні оглядачі подій, які не змушують, наприклад, при перегляді передачі чи читанні журналу замислюватися над тим, чи ми чуємо/читаємо правду, чи ту інформацію, яка вигідна комусь (власнику каналу, олігарху чи іншій країні). Підтвердженням цього є слова президента Академії української преси Валерія Іванова, який сказав, що журналістика – це не поле бою, а інформування авдиторії.

Попри всі негаразди, поступово, крок за кроком ми рухаємося до мети й лише ми здатні її досягти. Не Америка та їхні гранти, не Європа та їхні ЗМІ нам за приклад, а ми, тільки ми! Тож давайте разом: працівники медіасфери, люди, влада – зробимо це, бо ж хто, окрім нас може зробити термін “медіаспільнота України” реальністю.

Авторка: Алла Пунько

Попередні матеріали авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/najkrashhi-druzi-diktora-poradi-shhob-dikcziya-bula-idealnoyu/

https://pressassociation.org.ua/ua/yak…

By Алла Пунько, назад

Євробачення: європейське бачення для українського медіапростору

Щорічний пісенний конкурс – не лише яскрава подія в музичній індустрії, що провокує шалений азарт і конкуренцію. Євробачення для телебачення – чудесний інфопривід і можливість збільшити свою аудиторію і підняти огляди у 100, а то і більше відсотків. Як трансляції впливають на статистику та чому вітчизняні телепростори так жорстоко борються за пряму трансляцію європейського музичного конкурсу?

Організатором пісенного конкурсу Євробачення є Європейська мовна спілка (Європейська спілка радіомовлення та телебачення), країни-члени якої реєструють до списку свої теле- та радіокомпанії, які у майбутньому мають право трансляції конкурсу. Україна у списку представлена Національною радіокомпанією України та Національною телекомпанією України, тобто суспільними мовниками.

Що таке Європейська мовна спілка та до чого тут Україна?

Європейська мовна спілка – асоціація телерадіомовників. Вона організовує чисельні конкурси сімейства «Євробачення», а також є розпорядником ліцензій на найбільші світові спортивні події. До складу Європейської мовної спілки (EBU) нині входять 73 теле- та радіокомпаній з 56 країн Європи, Північної Африки та Західної Азії. Серед іншого – асоціація організовує міжнародний пісенний конкурс «Євробачення».

Україна заявила себе як асоційований член організації. Вона хоче невідємно розвиватися на рівні зі світовими тенденціями та ексклюзивно транслювати усі Олімпійські ігри, Чемпіонати з усіх видів спорту та інші визначні світові події, які так чи інакше допомагають презентувати нашу державу виключно в позитивному іміджі.

Хто транслює Євробачення для України?

В Україні право трансляції мають телеканали Перший Національний (UA:Перший) та СТБ, який замінив Інтер у 2013 році. Національний мовник отримав права на пряму трансляцію та став ексклюзивним та єдиним офіційним партнером Європейської мовної спілки ще від початку участі України у конкурсі, тобто від 2003 року, будучи членом EBU з 1993 року. З того часу традиції не змінюються – щороку Нацвідбір і основну частину шоу транслюють лише два канали. Чому так?

Щороку телеканал Перший Національний запускає унікальний проєкт. Він єдиний в Україні наживо транслює головний пісенний конкурс світу з будь-якого його куточка. Справді резонансна подія, яка збирає у телеекранів мільйони глядачів з усієї Землі, а в нашому випадку – усю Україну. Проте головний феномен у тому, що подивитися його можна тільки тут. З одного боку – чудова можливість кожному глядачеві отримати неймовірні емоції та на власні очі неймовірне дійство. Навіть тим, кому не доступне аналогове чи IT телебачення, яке стало фактично єдиною можливість мати у себе вдома частинку телепростору, але з комерційного боку – максимально невигідна подія для інших членів медіапростору, які у цей період втрачають левову частину авдиторії й перспективного бюджету. Як уже було зазначено вище, усе тому, що транслювати будь-який із конкурсів Євробачення (і дитячий, і танцювальний) може лише та теле- радіокомпанія, яка є представником країни в Європейській спілці радіомовлення та телебачення. 

Відповіді на питання, які 100% у вас виникли

Яка ж тоді ситуація із СТБ? Річ у тім, що приватний телеканал у свою чергу придбав права у суспільного мовника і уже який рік також офіційно може транслювати і етапи Нацвідбору, і власне сам конкурс. Ось і увесь секрет. Чи може ще хтось стати офіційним партнером асоціації? Ні, адже від кожної країни може бути представлена тільки одна некомерційна державна телерадіокомпанія. Тому і можемо ми переглядати Євробачення лише на UA:Першому. Що це дає телеканалу? Неймовірну активність і різкий зліт статистики, тобто пік активності авдиторії припадає на січень- лютий під час Нацвідбору та на травень, коли відбувається офіційне дійство – півфінали та фінал.

Авторка: Ліза Москаленко

Попередні матеріали цієї авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/tabletki-vid-bezsonnya

https://pressassociation.org.ua/ua/kudi-znikli-novorichni-myuzikli…

By Ліза Москаленко, назад

До чого дійшли технології або як живе світ постправди: deep fake

Коли класичні методи маніпуляцій чи розваг втратили актуальність, на арену вийшов плід нейромереж – deep fake. Звичайні фейки, які «лежали на поверхні» довели свою неефективність, адже наявність критичного мислення і знань факт-чекінгу спростовували їх на раз-два. А щодо розваг… Дивитись порно з незнайомцями – нудно, а от глянути на секс Бреда Піта з Джолі… Прийшов час заглибитись у mad world збочених технологій.

Дисклеймер: технології deep fake використовуються не лише для дискредитації та маніпуляцій, з їх допомогою можна створювати щось дійсно унікальне. Згадайте цьогорічне святкування Дня незалежності на НСК «Олімпійський», де Скрябін заспівав свою пісню, наче живий. Організатори «оживили» Кузьму за допомогою технологій нейромереж: тут ви можете побачити виступ голограми Скрябіна.

Що таке deep fake: коротко і ясно

Діп фейк – технологія на основі нейронних мереж, яка уможливлює перенесення характеристик (обличчя, голосу) одного об’єкта іншому: фотографії оживають, на відео з людиною «1» говорить чи рухається обличчя людини «2», синтезується голос (голосом людини можна сказати будь-що, що вона ніколи не говорила). Також це можна пояснити, як технологія синтезу зображення, заснована на штучному інтелекті та використовувана для заміни елементів зображення на бажані образи. Оригінальна людина чи її промова заміняється на фейкову з непомітністю такої підміни.

Де можна побачити deep fake

Що першим спадає на думку при слові фейк? У яких сферах його можна зустріти найчастіше? Звичайно ж, політика, медіа, розваги. Якщо ви знаєте більш несподівані сфери, де їх застосовують, пишіть в коментарях.

Перший глобальний «вихід у люди» діп фейк зробив у 2017. Тоді опублікували порнофільм, у якому обличчя героїні замінили на обличчя ізраїльської акторки Галь Гадот, що зіграла головну роль у фільмі «Wonder woman». З того часу ця технологія набирає обертів та активно використовується у сферах:

Політика – маніпуляції під час виборчого процесу звична справа. Наразі ж можна робити це витонченіше. Медіа підхоплюють ці відео, розповсюджують їх, рідко перевіряючи справжність. Більшість людей вірять у те, що тільки здається правдою. Чому так відбувається? Бо ми не звикли до фейкових відео, наш мозок ще не готовий повірити в такі надсучасні технології. Однак, майбутнє вже тут. Перегляньте найпопулярніші приклади:

Кіноіндустрія – deep fake дозволяє «воскресити» померлих акторів. До прикладу, в «Зоряних війнах» оживили Пітера Кушінга з оригінальної саги. Актор, котрий грає губернатора Таркіна, помер у1994 році. Його обличчя наклали на акторську гру британця Гая Хенрі.Розваги – будь-яка людина здатна створити свій діп фейк за допомогою спеціального ПЗ. Уявіть, що історичні постаті оживають, вони дихають, озираються і навіть говорять до нас. Тепер це може бути реальністю! Генеалогічний сайт MyHeritage представив новий сервіс під назвою DeepNostalgia

Як працює технологія deep fake

Deep fake створили на основі генеративно-змагальної нейромережі (GAN). Одна частина алгоритму «вчиться» на реальних фотографіях певного об’єкта і створює зображення, «змагаючись» з  іншою частиною алгоритму, поки та не почне плутати копію з оригіналом. Тобто одна створює, інше виявляє і так до нескінченності, до ідеальної підробки. Існує три найпопулярніших різновидів діп фейків:

Заміна обличчя – у відео обличчя актора підміняється обличчям іншої людини. Його застосовують для вставки голів відомих акторів у фільми, в яких вони ніколи не з’являлися.Синхронізація губ – вихідне відео модифікують так, що область рота узгоджується з неоригінальним, іншим аудіозаписом. На фейковому відео людина може говорити зовсім не те, що в оригіналі, виглядаючи при цьому відносно природно.«Ляльковик» – зображення людини (рухи головою та очима, жести, міміка) анімує виконавець, котрий сидить перед камерою і виконує дії, які він хоче бачити на відео від «ляльки».

Принцип роботи відносно простий: нейромережі дається великий масив даних ➡️ вона обробляє масив та вивчає особливості особи та її міміки ➡️ нейромережа вчиться відтворювати обличчя людини ➡️ а вже далі йде синтез фейкового контенту.

Чи існує антидот

Ситуація з діп фейками – складна. До Конгресу США подали відповідний законопроєкт Malicious Deep Fake Prohibition Act, у якому deep fake визначається як аудіовізуальний запис, створений або змінений таким чином, що спостерігач його може вважати автентичним. Важливим моментом є те, що у законопроєкті криміналізується використання глибинних підробок з метою шахрайства чи в порно. Якщо діп фейк створено для розваг, то згідно з Першою поправкою до Конституції США (право на свободу вираження) творець не притягується до відповідальності.

Також активно створюються програми, що можуть відрізнити підробку від оригіналу. Зокрема, цим займається один з лідерів ринку у сфері ПЗ «Adobe Systems».

Та, як відомо, вірус шириться швидше, аніж вигадують ліки чи вакцину від нього. Проведіть аналогію з пандемією коронавірусу. Чим досконалішими стають системи з виявлення фейків, тим скоріше мутують самі deep fake. Але… має ж бути рішення хоча б тимчасове? І воно є, ми можемо самостійно розпізнати глибинну підробку, маючи базові знання з теми, наприклад, ті, що ви тільки-но прочитали.

Підібрала для вас найдієвіші та найпростіші поради:

стежте за мерехтінням облич;звертайте увагу на колір обличчя та тіла;шукайте першоджерело;зважайте на тривалість відео;фіксуйте увагу ще й на звук;сповільнюйте відео, щоб краще розглянути деталі;дивіться в рот😲 – нечітка внутрішня частина рота (зуби та язик) видають діп фейки;стежте за морганням.

Людству не втекти від штучного інтелекту. Триває активна дискусія про те, яким буде світ за 5, 10 років: прогнозів немає. Як запобігати можливим загрозам? Як правильно використовувати ці технології на благо людству? Чи реально «вживатися» з діп фейками? Поки чітких відповідей на ці питання не існує. Однак, відомо одне: люди мають знати про вплив штучного інтелекту на їхні права, на демократію, на медіа, про всі реальні та потенційні ризики використання діп фейків.

Авторка: Ліза Бровко

Попередні матеріали цієї авторки:

https

https://pressassociation.org.ua/ua/serednovichna-hvoroba-v-suchasnosti-abo-chomu-seksizm-dosi-shiritsya-svitom…

By Ліза Бровко, назад

Як журналісту керувати тривогою під час бойових дій

17 Лютого, о 12:00 розпочалась зустріч-дискусія «Як журналісту керувати тривогою в умовах бойових дій». Мета заходу – надати практичні поради й рекомендації, як журналістам керувати тривогою під час роботи в умовах бойових дій та налагодити коло взаємодопомоги.

Зустріч-обговорення розпочав модератор Андрій Сидоренко, який представив спікерів зустрічі:

Євгенія Подобна – журналістка, головна редакторка редакції документальних програм Суспільного, воєнна кореспондентка, медіатренерка;Роман Бочкала – журналіст, воєнний кореспондент, співзасновник ГО «Стоп корупції»;Олександр Махов – воєнний кореспондент телеканалу «ДОМ», учасник бойових дій на Донбасі;Анастасія Ніжнік – психотерапевтка, авторка програм психічного здоров’я для журналістів;Євгенія Китаїва – воєнна кореспонтентка, ведуча новин.

Розповідь розпочала Євгенія Подобна, яка зазначила, що головне для журналістів на сьогодні – прийняти рішення, що ви будете робити, якщо постане питання про роботу в умовах окупації/ескалації.

Підтримала тезу Євгенія Китаєва, яка уточнила, що коли журналісти кажуть самі для себе остаточне рішення – мають розуміти, в яких умова доведеться працювати:

«Воєнкорам потрібно продумувати план дій наперед, бути сконцентрованими, розуміти можливі ризики та мати шляхи відходу, зокрема контакти людей, які можуть допомогти за конкретних обставин», – відзначила Євгенія Китаїва.

Стійкість для журналістів

Опісля Анастасія Ніжнік ознайомлювала гостей з програмою «12 місяців стійкості» та всіма можливими «групами підтримки». Перша «група підтримки» журналістів – це оператор, з яким працюєте в парі (для телевізійників), і зв’язкові в тилу. Друга група підтримки важливі контактів – номери військових, представників тероборони, лікарів, волонтерів, водіїв, а також групою підтримки є колеги, з якими цінно формувати стосунки «рівний рівному».

Роман Бочкала продовжив розширювати тему стосунків між журналістами і уточнив, що:

«Коли ми говоримо про воєнкорів, йдеться швидше про братерство чи сестринство, дружні відносини та взаємодопомогу. Це один із чинників, які допомагають військовим журналістам підтримувати стійкий психологічний стан».

Серед порад, які воєнкорам допомагають зменшувати тривожність, Олександр Махов виокремив:

критичне оцінювання ризиків;фізична активність;рутинні справи;відокремлення періодів праці та відпочинку.

«До певного періоду я працював доволі виснажливо для себе: з 2014 року постійно їздив на передову як журналіст, потім – як військовий. Але в якийсь момент зрозумів, що такий ритм негативно впливає на мене та, зокрема, на мою працездатність. Тому визначив для себе «мої» дні або години, коли даю собі можливість відпочити: прийняти душ, поговорити з близькою людиною чи випити келих вина», – зазначив Олександр Махов.

Окрім цього, керувати тривогою журналісту може допомогти принцип «дихай – дивись – ворушись», про це опісля сказала Анастасія Ніжнік. Спершу треба врівноважити дихання, після – сфокусуватися на деталях, які оточують, та розім’ятись.

Підсумок зустрічі

Вкінці зустрічі Євгенія Подобна підсумувала:

«Всім журналістам не варто забувати, що з нами воюють і через інформацію. Інформаційно-психологічні операції – дуже впливова зброя, і ми – одна з важливих мішеней нашого ворога. Тому важливо розуміти, що на журналістах – велика відповідальність. Ми не повинні піддаватися на провокації чи поширювати паніку. Пам’ятаючи про це, ми можемо не лише себе регулювати, а й допомагати суспільству пережити цей складний період».

Авторка репортажу: Аня Завірюха

Попередні матеріали авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/kreativ-proti-abo-dajdzhest-reklam-za-sichen-2022-roku/

https…

By Анна Завірюха, назад

Профайлинг

«Я бачу, про що ви думаєте». Фраза, яку впевнено можна казати, якщо освоїти профайлинг – новий напрям психологічної науки про прикладні аспекти поведінки людини.

Вам потрібно зрозуміти хто з трьох людей у судовій залі є серійним вбивцею? Чи можливо вам було б цікаво за мімікою політика дізнатись чи бреше він на важливій конференції? Чи ви пишете скандальний матеріал і не можете зрозуміти чому людина нервує при згадці тієї чи іншої ситуації? Раніше більшість психологів сказали б, що варто підтягнути свої знання з психології особистості, але зараз все частіше чуємо нове слово – профайлинг. Що ж це і «з чим його їдять»?

Звідки походить термін і як з’явився?

Цей напрям психології з’явився у Британії. З англійської перекладається як профілювання або створення психологічного портрету. Найбільшого розвитку профайлинг набув у сфері криміналістики. Використовуючи цей метод, слідчі створюють портрети підозрюваних, коли знаходять докази, залишені на місці злочину.

Також метод профайлингу часто використовують для безпечних авіаперельотів. Опитування та спостереження за пасажирами перед польотом є яскравим прикладом цього напряму психології. Профілювання особистості дозволяє виявити небезпечних громадян і мінімізувати ризик створення терактів у літаку.

Зараз термін «профайлинг» розуміють у більш широкому аспекті. Це використання психологічних інструментів для перевірки достовірності інформації та її збігу з невербальною поведінкою людини у момент мовлення (мімікою,жестами).

Здається, що знання з цього напряму необхідні лише деяким спеціалістам. Але ні, я доведу, що ці знання необхідні в кожній професії.

 Як використовують профайлінг в мережі Інтернет? 

З появою мережі інтернет з‘явилося безліч нових видів шахрайств (фішинг, фармінг, клікфорд та інші). Звичайній людині важко відрізнити де кажуть правду, а де брехню в електронному листуванні. Тут легко можна назвати себе зовсім іншою особою і вести діалог від її ім’я. Часто інтернет-шахраї – це люди, які обізнані в психології. Вони знають як правильно маніпулювати, аби людина через повідомлення не зрозуміла, що спілкується з зовсім іншою особою. Для того, щоб не потрапити у тенета шахраїв, застосовують профайлинг. Мало кому відомо те, що якщо правильно поставити питання, то можна проаналізувати наміри людини навіть через електронне листування. 

Візьмемо до прикладу ситуацію. У вас є кращий друг, який проживає за кордоном, але поки що не має ніяких закордонних документів (громадянства, карти побуту та ін.). До вас телефонує невідомий абонент і повідомляє про те, що ваш друг зник, а закордонна поліція не може розпочати розшук громадянина, оскільки він не має належних документів і таким чином не зареєстреваний в базі цієї країни.

Невідомий абонент називає себе як представник української діаспори цієї країни і пропонує свою допомогу (оскільки українська діаспора має належну інформацію про громадянинів України, які перебувають за кордоном) за велику виплату. 

На телефонні дзвінки та повідомлення ваш друг не відповідає.

Ви повинні увімкнути своє критичне мислення, спокійно розмовляти і за допомогою методу профайлингу визначити говорять вам правду чи ні, задаючи конкретні питання, на які може дати відповідь реальний представник української діаспори, який має належну інформацію. Наприклад, легке питання, яке змусить розгубитися абонента для того, щоб вивести його на реальні емоції. До прикладу: «Звідки інформація про зникнення?», «Чому не телефонуєте з офіційного номера діаспори?».

Ці запитання допоможуть визначити чи справді абонент говорить правду чи&nbsp

Як бути якщо ти не маєш відношення до криміналістики, але хочеш «читати людей як відкриту книгу»?

Давайте уявимо, що я журналіст, якій терміново необхідно взяти інтерв’ю у відомого чиновника. Оскільки слово – це основна зброя журналіста, мені необхідно через текст розкрити усю його особистість. Погодьтесь це зробити значно важче, ніж за допомогою відео. У тексті ми не зможемо прослідкувати зміни настрою респондента, його погляд, міміку і жестикуляцію. Через публікацію в інтернеті провести профайлинг майже неможливо. За допомогою відео або особистої зустрічі легше прослідкувати посилену жестикуляцію або навпаки відсутність жестів, неконтрольовані фізіологічні ознаки – почервоніння або поблідніння шкіри, тремор рук або посилене потовиділення. Це означає, що людина відчуває дискомфорт, а отже варто дізнатись чому так відбувається. Можливо, «чесному чиновнику» все-таки є що приховувати? На всі ці питання зможе відповісти профайлинг. Його ще часто називають оперативною психодіагностикою. Хоча ця наука є досить молодою, її необхідність&nbsp

За словами Ніцше? людству приємніше бачити жести, ніж вислуховувати аргументи. Можливо тому і виник цей новий напрям психологічної науки. А можливо, тому що хтось знайшов серійного вбивцю за допомогою цього методу. Хтозна?

Автор: Олег Січкар

Попередні матеріали:

https://pressassociation.org.ua/ua/bloomberg-businessweek-istoriya-dilovogo-zhurnalu/

https://pressassociation.org.ua/ua/yak-pochati-svij-blog…

By Олег Січкар, назад