Рубіж XX-XXI століть приніс в суспільство безліч змін. Стала іншою політична карта світу, з’явилися нові культури й традиції. Людство почало боротись за права тих, за кого навіть й не думали раніше. А як щодо жінок? Чи вдалось їм за стільки років нарешті отримати рівні права в кар’єрі з чоловіками? Та, врешті-решт, чи може представниця колись «слабкої статі» бути рівноправною частиною журналістського світу?
Перші жінки в журналістиці
Безумовно, за стільки років боротьби з несправедливістю, питання місця жінки у світі не стоїть так гостро. Вже більше і більше спеціальностей розвінчують міф про «суто чоловічу професію». Залишається лише питання: чи справді все так налагоджено, як виглядає на перший погляд, і чи досі журналіст має більше можливостей за журналістку?
У міру того, як журналістика ставала професією, жінки обмежувались у доступі до можливості набути цього фаху і стикалися з дискримінацією. Однак, жінки працювали редакторками, репортерками, спортивними аналітикинями та журналістками ще до 1890-х років.
На щастя, збереглось багато фактів про першість жінок у журналістиці за кордоном. Наприклад, “Перша леді чорної преси” (Етел Л. Пейн), перша жінка-репортерка в ефірі CBS (Марія Маклафлін), журналістка та продюсерка телевізійної війни з В’єтнаму (Енн Морріссі Мерік), перша жінка, яка отримала премію Рувима (Лінн Джонстон), перша військова кореспондентка, яка повідомила про початок Другої світової війни (Клер Голлінгворт).
Історій про те, як жінки досягали журналістського успіху багато. Та ще більше їх про дискримінацію, якої зазнавали авторки через стать: писали виключно під псевдонімами (чоловічими), матеріали жінок вважалися непрофесійними й підходили лише для «жіночих видань». Особливо гостро ця проблема відчувалась під час воєнних дій, бо, знову ж таки, «війна — не місце для жінок». Добре, що були ті, хто були готовими йти проти «канонів» й отримували світове визнання за висвітлення воєнних дій. Вони доводили світу, особливо жінкам, що вони можуть бути будь-ким.
Яка ситуація в журналістиці зараз?
За останніми статистиками, європейські ЗМІ залишаються здебільшого чоловічими. Хоч жінки частіше обирають фах журналіста, але згідно з дослідженням ЗМІ 11 європейських країн, проведеним “Європейською обсерваторією журналістики” (EJO) й опублікованого на сайті Інституту масової інформації (https://imi.org.ua/articles/zhinky-zhurnalistky-jevropejskyh-media-de-vony-i89), частіше пишуть чоловіки й про чоловіків.
Гендерний дисбаланс помітний практично у всіх аналізованих країнах. У деяких він стосується команди ЗМІ, та здебільшого дисбаланс помітний в авторстві текстів чи того, хто зображений на ілюстраціях (найбільша проблема з цим показником в України, де 49% фотографій зображували лише чоловіків, і тільки 10% — жінок).
Зрозуміло, що така ситуація розчаровує журналісток, та це можна пояснити певною «звичкою», ще з часів, коли журналістом міг бути лише чоловік. Та часи змінюються, як і самі ЗМІ, адже, переглянувши колективи та стрічки онлайн-медіа, зустрічаємо все більше і більше жіночих імен.
Керівниця Факультету журналістики Лондонського міського університету та авторка численних досліджень про жінок в журналістиці Сьюзен Франкс (Suzanne Franks) реагує на отримані результати: «Це чудово, що ми маємо настільки широке дослідження з порівняння гендерних нерівностей у такій великій кількості країн. Погано, що залишаються ті самі нерівності у тому, кого публікують та кого показують на фотографіях, якими ілюструють новини. Сподіваюся, що через підкреслення гендерних упереджень у журналістиці ми побачимо кроки до змін».
Сучасна дискримінація
Варто звернути увагу на ще одне дослідження. На цей раз міжнародна організація «Репортери без кордонів» оприлюднила звіт (https://rsf.org/sites/default/files/sexisms_toll_on_journalism.pdf), згідно з яким більшість зі 112 опитаних журналісток підтвердили, що стикалися на роботі з дискримінацією, небажаними дотиками (обіймами, поцілунками), погрозами, домаганнями чи агресією.
Після проведення опитування, автори дійшли до висновків, що найчастіше потерпають від насильства спортивні та політичні журналістки. Крім того, ще одним важливим висновком є те, що журналістика для жінки — це «подвійний виклик». З одного боку, сама собою небезпечна робота журналіста, а з іншого — насильство на ґрунті гендерної дискримінації.
Отже, історично склалось так, що “я жінка в журналістиці” — це виклик. Проблеми були колись, інші є й зараз. Але журналістки щоразу їх додали й доводили, що «четверта влада» — однозначно, те місце, де жінка буде боротись не лише за свої права, а й попри дискримінацію та гендерну нерівність, працювати як і на спортивних змаганнях чи на засіданнях Верховної Ради, так і в зоні бойових дій.
Автор: Брезгунова Лілія
Читати попередні матеріали цього автора: