Для ЗМІ

Успішний телеведучий. Який він? Микола Сєрга та експерти про секрети успіху

Чи мріяли ви у дитинстві потрапити в телевізор? Стовідсотково можемо запевнити, що кожна п’ята дитина хоч раз уявляв себе у кадрі, але не знала, що треба робити для того, щоб опинитися там. І зараз для маленьких мрійників та уже дорослих фантазерів ми розкриємо всі тонкощі та секрети цієї нелегкої, але надзвичайно цікавої професії. А допоможуть нам у цьому професіонали своєї справи.

Професія телеведучого є затребуваною у наші часи, українському медіа не вистачає реальних професіоналів, які б якісно виконували свою роботу. В Україні існує багато телешкіл, профільних кафедр та інститутів, які працюють над підготовкою фахівців у сфері візуальних медіа. Серед найвідоміших – Київський національний університет культури і мистецтв, який пропонує бакалаврську програму «Ведучий телепрограм», Навчально-науковий інститут журналістики КНУ, який готує бакалаврів освітньої спеціальності «Ведучий програм телебачення», курси телеведучих телешколи Showmax та інші. Але чи вистачає диплому для створення успішної кар’єри телеведучого?

Які вимоги висувають експерти до майбутніх тележурналістів? 

По-перше, приваблива зовнішність і приємний тембр голосу (чітка дикція, яку можна напрацювати, також відіграє важливу роль). Цей критерій є, мабуть, найголовнішим при відборі кандидата на посаду ведучого. Телеканали не допускають в ефір людей з татуюваннями на видимих місцях, людей з обмеженими можливостями, дефектами зовнішності чи мови. Гарний не лише у професійному плані телеведучий – запорука успіху і високих рейтингів телеканалу та впізнаваності бренду.

Чи відіграє роль диплом при працевлаштуванні? Безумовно, що так. Адже базові знання і вміння ніхто не відміняв, тому у будь-якому разі слід задуматися про профільну освіту. Something more? Куди ж без досконалих знань хоча б однієї іноземної, бо це маст хев сучасної особистості. Експерти визначають ще купу як особистих, так і професійних якостей, які мають бути притаманними загалом кожному медійному працівнику, тому слід подбати про те, щоб ваші навички були хоча б на мінімальному рівні. 

А як це усе працює на ділі? 

Про це нам розповіли головні герої сьогоднішньої теми.

Микола Сєрга – відомий український телеведучий, співак та поет, чия поезія заполонила інтернет та миттєво розлетілася на широку аудиторію. Різностороння діяльність Миколи принесла йому популярність ще у далекому 2009, коли хлопця помітив Констянтин Меладзе і дав йому можливість розпочати сольну кар’єру. Опісля відбувся різкий стрибок і миттєвий зліт після «Орел і Решка». Про те, як не боятися і стати успішним телеведучим Микола Сєрга розповів ексклюзивно для PRessA перед своїм поетичним вечором в UNIVERSUM HALL:

📌 Якщо ми говоримо про телебачення у такому вигляді, як воно існує зараз, то тут не існує універсальної формули, за якою можна вивести і створити образ ідеального телеведучого. Треба щиро любити те, що ти робиш, закохатися і обожнювати свою роботу, тоді ти будеш відчувати себе на своєму місці, бути собою і, відповідно, будеш чіпляти. Харизма? Так, вона теж важлива. Але знову ж, все відкривається тоді, коли ти гориш своє роботою. Манеру, подачу, позиціонування себе, голос – усе це можна тренувати, штучно зробити. Найголовніше те, щоб було про що говорити. Говорити, коли є що сказати. 

 А що думають майбутні телеведучі?

Назар Войтенков, студент 4 курсу спеціальності «Ведучий програм телебачення» Навчально-наукового інституту журналістики КНУ вважає, що найкращий спосіб створити круту кар’єру телеведучого – почати роботу в медіа як журналіст. Це дасть можливість просувати себе та творити своє портфоліо безпосередньо у цій сфері, щоб в майбутньому бути поміченим. 

📌 Я все ще щиро сподіваюсь, що цінність людського потенціалу нікуди не зникла і залишається такою ж важливою, як і раніше, а значить досягати бажаних висот можна без впливових зв’язків чи великих грошей. Для цього слід безперервно працювати над удосконаленням своїх умінь, постійно підживлювати свою «батарейку», оновлювати своє портфоліо та багато працювати. Адже професія телеведучого подібна до ліхтаря – чим більше ти працюєш, тим яскравіше світишся. Телебаченн я– це не тільки про медіа та журналістику, це ще й шоу бізнес, тому тут треба вміти крутитися. Як я вже зрозумів, не існує усталеної формули, усе залежить від того, наскільки сильно ти цього хочеш і як багато для цього ти хочеш зробити.

Тож, аби з головою зануритися у вир телебачення та стати успішним ведучим варто усвідомлювати чи дійсно ви цього бажаєте. Хочете? Тоді уперед!

Авторка: Ліза Москаленко

Попередні матеріали цієї авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/bloging-kino-ta-media-velike…

By Ліза Москаленко, назад

Дайджест ШОК реклам. Листопад 2021

Дайджест – це про динозавра, який став членом ООН. Дайджест – це про рофл та тролінг сотого рівня від Samsung. Це про те, як з’їсти шоколад та потрапити на іншу планету і не забути стати котом.

Звучить дивно, але це лише невеликий перелік ідей нових рекламних кампаній за листопад. Тож читайте та поповнюйте свої запаси натхнення та креативу. Якщо не вистачить, то переглядайте дайджест за вересень та жовтень.

Тролінг вищого рівня від Samsung

Компанія Apple довго думала і вирішила вразити всіх користувачів, тому випустила серветку для чистки екрану, яка коштує 19 доларів. Але це не проста серветка «Selpak», яку ви можете придбати за 10 грн. в підземному переході. Це унікальна і дуже якісна серветка для пристроїв, як пояснюють виробники.

Компанія Samsung не змогла просто порофлити з цього, тож направила всі сили і зробила тролінг вищого рівня. Вона почала безкоштовно роздавати схожі серветки для перших 1000 учасників, які підпишуться на додаток.

Безкоштовні серветки більші за розміром (у Apple вони 16 x 16 см, а в Samsung – 20 x 20 см), але на дотик вони всі однаково м’які.

Стоп-стоп, а Санта – антивакцинатор?

«Ура свята! Стоп, а я тепер можу роздвати подарунки з паспортом про вакцинацію?» – думки Санти у різдвяному відео британської мережі Tesco. Проте антивакцинатори і борці за відсутність соціальних проблем в святковій атмосфері не змогли промовчати про це, на їхню думку, неподобство, тому висловили критику.

Тому зараз ролик має 36 тис. дизлайків і лише 4,5

Цікаво, а Санта Pfizer чи Moderna вакцинувався? Треба буде в інтерв’ю з ним спитати.

https://www.youtube.com/watch?v=0P7QSCLtRwI

Ковідна мрія

Мережа супермаркетів Penny випустила нову рекламну різдвяну кампанію від Serviceplan.

Концепція ролику: хлопець питає маму, що вона хоче на Різдво. Після двох років ізоляції та карантинних обмежень, вона просто просить його робити все те, що мають робити звичайні підлітки: порушувати правила, таємно втікати вночі, робити шалені вечірки вдома та прокидатись з розбитим серцем після невдалих відносин.

Загалом Penny запустила ролик разом з онлайн-конкурсом, де молодь може виграти 5000 пригод – щось, що вони пропустили під час карантину, або шість місць для стажерів з безкоштовною квартирою.

В YouTube вже 5 млн переглядів, а в Instagram – 2 млн.

https://www.youtube

Відчуйте міжпланетарне задоволення

Перед початком зйомки відбувались магічні досліди, які наука точно не зможе пояснити. Які? Секретна внутрішньоагентська фокус-група дегустувала шоколад, горіхи та різноманітні начинки і зробила висновок, що продукти «АВК» переносять в інші світи та галактики.

Рекламним роликом займалась компанія Publicis Ukraine. Для створення космічної атмосфери використовували музичні треки групи Go_A.

Основний слоган рекламної кампанії – «Нові горизонти вражень».

Людина-кіт

Fedoriv Agency створили ролик-промо знижок для Rozetka, де дружина, кіт та чоловік – одна й та сама людина. Людина-кіт – це, напевно, мутація людини-павука.

«Помічали колись, що в щасливих родинах всі стають трішки схожими одне на одного? От і ми помітили, коли знімали ситком для rozetkaua. На головну роль запросили Назара Задніпровського, аж дивимось – і дружина якось підозріло на нього схожа, і кіт… То, мабуть, щаслива родина, – вирішили ми, та подумали: ну, звісно, якою ж ще може бути родина, коли всі в курсі, що можна не чекати Чорної п’ятниці та купувати все на сейлах на Rozetka ще в листопаді!», – написано в пості у Фейсбук.

Роли має закликати людей не чекати і хутчіш вигідно купувати в період знижок.

Динозавр – член ООН

Програма розвитку ООН представила новий фільм-рекламу, що закликає світових лідерів активніше боротись зі змінами клімату. Він створений в рамках кампанії: «Не вибирайте вимирання», якою займалось креативне агентство Activista з Лос-Анджелесу.

https://www.youtube.com/watch?v=VaTgTiUhEJg&t=132s

Випуск відео пов’язаний з початком конференції Cop26

Сюжет: Динозавр забігає в зал Генеральної Асамблеї ООН і говорить людям, що варто не оправдовуватись, а змінювати світ.

Щоб глядачі почали діяти, рекламна кампанія супроводжується діджитал досвідом «Світ виправдовувань». Він був створений Wunderman Thompson Australia.

Авторка: Анна Завірюха

Попередні матеріали цієї авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/molodi-ale-vplivovi-blogeri-alina-bojko-pro-hejt-ta-uspih/

https://pressassociation…

By Анна Завірюха, назад

Від шкільної бунтівниці до головної редакторки «Vogue»: історія Анни Вінтур

Вона могла легко вкоротити шкільну спідницю, бо їй була не до вподоби однотипна форма, ніколи не слухала нарікань інших та постійно сварилася з редакторами модних журналів. Але саме вона стала тією людиною, якій судилося назавжди змінити світ фешн-журналістики. Сьогодні розповідаємо про головну редакторку американського «Vogue» Анну Вінтур.

Творче оточення

Анна народилася в такій сім’ї, що зовсім не дивно, що вона пов’язала своє життя з журналістикою. Її батько був редактором британської газети «The Evening Standart», мати – громадською діячкою, дочкою професора в Гарвардському університеті. Мачуха, Одрі Слейтер, також була журналісткою та заснувала два молодіжні видання у Великобританії: «Petticoat» та «Honey».

У шкільні роки вона навмисно вкорочувала свою спідницю, тому що їй не подобалася стандартне вбрання для школярів, яке не дозволяло проявляти свою індивідуальність. Тоді ж вона зробила свою фірмову зачіску «боб», з якою не розлучається досі.

Інтерес до журналістики в Анни прокинувся, коли вона була ще дитиною. Одного разу батько жартівливо порадив їй написати в шкільній анкеті, що вона хоче стати головною редакторкою американського «Vogue». Дівчинка так і зробила. З того часу пройшло дуже багато років, але звичайний жарт став реальністю.

Початок кар’єри

Після того, як Анну відрахували зі школи через погану поведінку, вона деякий час працювала звичайною продавчинею. На цій посаді вона не просто продавала, а й проявляла свої маркетингові навички, точно розуміючи, чого хоче конкретний клієнт. Відсутність закінченої освіти не хвилювала Анну, адже тепер їй не докучали незрозумілі для неї правила, і вона могла експериментувати зі своїм стилем.

Анні виповнився 21 рік, коли вона отримала свою першу посаду в модному журналі. Вона стала асистенткою редактора в британському виданні «Harpers&Queen». Анна одразу зарекомендувала себе як здібна працівниця: вона стала інноваторкою, залучала до створення журналу нових моделей та багато талановитих фотографів, серед яких був один з найвідоміших митців ХХ століття Хельмут Ньютон.

Зусилля Анни не пройшли дарма, і через три роки вона стала заступницею головної редакторки, але пропрацювала так недовго. Дівчина ніколи не приховувала своїх амбіцій стати головною редакторкою. Це не подобалося Мін Хогг, яка займала цю посаду. Анна часто приймала рішення щодо журналу, не порадившись з керівництвом. Останньою краплею стало те, що вона вирішила залучити до зйомки нової колекції одягу дівчат з дредами. Анну звільнили, але вона ніколи не сумнівалася в правильності своїх рішень і вирушила підкорювати Нью-Йорк.

На новому місці вона не витрачала марно часу та влаштувалася молодшою редакторкою моди в «Harper’s Bazaar», однак через 9 місяців її звільнили знову через непорозуміння з головним редактором. Після цього Анна все ж таки обійняла посаду головної редакторки журналу для дорослих жінок «Viva». Там вона зарекомендувала себе як прискіплива та вимоглива начальниця.

На жаль, видання не було прибутковим, тому його закрили. Анна вирішила трохи відпочити від роботи і з новими силами повернутися у світ модної журналістики. У 1980 році вона стала редакторкою моди в журналі «Savvy», потім перейшла до редакції журналу «New York

Анна перша зрозуміла, що на обкладинках журналів потрібно розміщувати не однотипних моделей, а знаменитостей. Вона почала залучати співачок та акторок, і тираж видання значно збільшився.

Шлях до «Vogue»

Одного разу Анна брала інтерв’ю у головної редакторки «Vogue» Грейс Мірабелли, на якому вона відкрито заявила, що змістить її з посади. Як ви розумієте, на цьому зустріч з пані Мірабеллою закінчилася.

У 1983 році Анні запропонували стати креативною директоркою «Vogue». Вона погодилась, але якщо отримуватиме подвійну зарплатню та робитиме все, що вважає за потрібне щодо журналу. Анна почала реформувати видання, оскільки вважала, що воно надто застаріле для сучасної жінки. Це, звісно ж, не подобалося Грейс Мірабеллі, яка до того ж ще й пам’ятала про висловлювання Анни на інтерв’ю. Між жінками постійно виникали непорозуміння.

Керівництво видання цінувало і Анну, і Грейс, тому голова видавництва «Condé Nast Publications», до якого належав «Vogue», Олександр Ліберман вирішив відправити Анну реформувати британську версію журналу. Так вона повернулася в Лондон.

Ставши головною редакторкою, Анна почала впроваджувати жорстку політику: вона значно скоротила штат працівників, контролювала абсолютно всі процеси. Анна вважала, що цільова аудиторія журналу «новий тип жінок», який цікавиться не лише модою, а також кар’єрою та фінансами.

Згодом Анні пропонують стати головною редакторкою «House & Garden». Це було не надто популярне та досить застаріле видання. Анна впроваджує на той час нечувану річ: наполягає на тому, щоб на сторінки журналу поміщали не тільки інтер’єри, а й зірок в дизайнерському вбранні. Це було неоднозначне, але цікаве рішення.

У 1988 році сталося те, чого Анна прагнула так довго: її призначили головною редакторкою американського «Vogue». Тут вона залишається вірною собі та впроваджує радикальні зміни, змінюючи формат та наповнення журналу. Під її керівництвом на обкладинці глянцю вперше з’явилася перша темношкіра модель. Анна відстоювала переконання, що в моді немає меж, і потрібно експериментувати зі своїм стилем. Така політика також не всім подобалася.

Попри це, сьогодні саме американський «Vogue» найпопулярніше модне видання, яке обійшло за популярністю французьку та італійську версію журналу. Його наклад більше мільйона примірників, а для його обкладинок охоче знімаються найпопулярніші зірки та найперспективніші моделі. Анна Вінтур відчуває, що саме потрібно її аудиторії, легко впроваджує найсміливіші рішення та відкриває світу моди талановитих дизайнерів і фотографів.

Авторка: Марія Смальоха

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/top

https://pressassociation.org.ua/ua/elektronna-komercziya-osoblivosti-ta-aktualnist…

By Марія Смальоха, назад

Середньовічна хвороба в сучасності, або чому сексизм досі шириться світом

Сьогодні на вас чекає експедиція диким світом сексизму та гендерної нерівності, то ж тримайтеся міцно! А під кінець ви повернетесь до цивілізації: отримаєте поради про те, як уникати гендерної нерівності у своїх текстах та як правильно писати про фемінізм. Рушаємо?

Влада створена, щоб розв’язувати проблеми народу. Вона на них реагує, обирає найбільш нагальні та починає діяти (у теорії так мало би бути). А оскільки медіа це четверта влада, то тут система подібна: ЗМІ відображають реальний стан суспільства, його погляди та переконання. На запитання чому так багато сексизму в медіа відповідь проста. В Україні сексизм поширений у всіх сферах життя, починаючи від побуту і до працевлаштування. Відомо, що медіа (особливо ТБ) з усіх сил намагаються задовольнити смаки авдиторії, тому програма телеканалів вирує сексистськими шоу по типу «Хто зверху», «Вар’яти», «Дизель шоу», «Вечірній квартал», а також більшістю ток-шоу, де 80% гостей та експертів становлять чоловіки. У таких програмах побачити гендерний дисбаланс просто, однак чи помічали ви, що сексизм пробрався навіть у чистий інформаційний жанр – новину. Депутаток згадують у новинах, коли ті пофарбували волосся або ж надягли «відверту» сукню. Чи можна уявити цей сюжет, знятий стосовно чоловіків? Звичайно, що ні. 

Сексизм та гендерна нерівність у медіа мають деструктивні наслідки для формування суспільної свідомості та допомагають ще більше укоренити стереотипи. 

КИМ або ЧИМ виступають жінки в ЗМІ

Дбайлива господиня, зваблива красуня, довірлива блондинка, поліціянт у спідниці, дружина відомого, дочка скандального і так до нескінченності. Щодня недобросовісні журналісти продукують тонни інформаційного сміття на кшталт новин про те, чим же «насправді» займаються жінки на високих посадах. Їх цікавить особисте життя впливових жінок, їхні фірмові страви, нова блузка, але ніяк не професійна діяльність. Ситуацію, коли директора успішної компанії запитують «Яку частину двигуна ви любите ремонтувати найбільше?», виглядає абсурдно, бо це ж стереотипно. Проте запитання про фірмову страву очільниці громадської організації нікого не збентежить. 

До прикладу, на найпопулярнішому сайті новин ТСН (за результатами дослідження «Ставлення населення до медіа та споживання різних типів медіа у 2021 році», що було виконано соціологічною компанією InMind на замовлення міжнародної неприбуткової організації Internews) є рубрика з милою назвою «Леді». Вгадайте, про що там йдеться? Про феміністичний рух? Про кар’єрні можливості? Підрубрики там наступні: мода, здоров’я, краса, секс, дім, діти, кухня, подорожі, психологія, астрологія. Завіса. Ось вам і список тем, які дійсно «цікавлять» жінок.

Що думають типові споживачі про рівень висвітлення жінок у медіа

Щоб детально вивчити тему «сексизм», я звернулась до нового дослідження «Ставлення населення до медіа та споживання різних типів медіа у 2021 році». На запитання «Чи мають жінки бути на рівні з чоловіками  представлені в медіа?» 84% респондентів дали ствердну відповідь. До того ж у фокус-груповій дискусії респонденти заявили, що в Україні немає утиску прав жінок: жінки є і в політиці, займають високі посади, мають можливості кар’єрного зростання. Проте саме респондентки вважають доцільним ширше представлення жінок у медіа, адже це слугуватиме прикладом та руйнуватиме стереотипи.

Позиція молодих медійників

Опитування провела самостійно. Запитання: “Як ви ставитесь до сексизму в ЗМІ?”.

«Краще спитати не про сексизм в ЗМІ, а взагалі про існування такого явища. Його я не сприймаю у будь-якому вираженні – чи то колючі зауваження, чи то «просто приколи». Дійсно, що тут такого? А я відповім. Це не є нормою здорового суспільства. Головою розумію, звідки це бере початок, що це обумовлений обставинами процес, що це має логічне пояснення. Чому ми маємо терпіти цей вірус сексизму? А коли це знаходить виявлення ще й в ЗМІ, то стає значно гірше – що ще може більш масштабно вплинути на свідомість суспільства???»

Дар`я Бурлака, «ICTV» 

«У наш час проблема з сексизмом чи нав’язуванням стереотипів у ЗМІ вже, на щастя, пішла на спад. І зараз я майже не зустрічаю подібних прикладів на тих ресурсах, які часто відвідую. Ще декілька десятиліть чи навіть років назад це була дійсно серйозна проблема, яка постійно заганяла в рамки, як жінок, так і чоловіків, надягаючи їм на очі штори. У різних людей різні інтереси, уподобання й погляди на життя, а тому читати, у ЗМІ що твоя робота, хобі чи захоплення тобі не підходить — щонайменше дивно та неприємно. Зараз, щоправда, це отримало поштовх в іншу сторону, і деякі напівбожевільні «бійці за рівність» знаходять прояви сексизму скрізь, навіть там, де немає нічого образливого і все виглядає адекватно, проте це вже зовсім інша історія».

Євгеній Гладун, «ЛБ»

«До сексизму в ЗМІ ставлюся різко негативно. Я вважаю, він має бути заборонений. Заголовки на кшталт «така-то показала свої булочки» формують сприйняття зневажливого та об’єктивізованого ставлення до жінок у суспільстві як те, що відповідає нормі. ЗМІ, які впливають на суспільну думку, не можуть дискримінувати жодну із верств населення, враховуючи і жінок».

Олеся Бойко, «Читомо»

«Загалом, більшість випадків сексизму у ЗМІ, що мені доводилося бачити, це новинні заголовки, у яких йде акцент не на якусь подію, а саме на зовнішній вигляд людини. Можливо для якихось модних журналів це буде підходити, але, вибачте, яким чином чиясь фігура відноситься до ЗМІ, а особливо до журналістики. Зрозуміло, що такі заголовки використовуються не просто так, на них є попит, якщо вони досі існують та збирають досить велику кількість переглядів. Використання подібних тактик для підняття свого рейтингу базується на фізіологічних потребах людини. Для таких ситуацій є інші ресурси, де можна спожити такого роду контент, якому не місце у ЗМІ. Моє ставлення до сексизму у ЗМІ негативне. Треба відходити від нав’язаних суспільством стереотипів, де «жінка має мити посуд вдень та вночі, а чоловік має бути справжнім мужиком». Винищення сексизму є одним зі шляхів до ментально здорового суспільства, де люди співіснують один з одним у злагоді та повазі».

Вадим Дубенцов, «Укрінформ»

Як знайти гендерну нейтральність та писати про фемінізм?

Писати правильно про «дражливі» теми має кожен контент-мейкер. І ні, не для того, щоб його не закидали яйцями. Хоча й таке буває: в Україні щорічно вручають антипремію «Це Яйце!» за сексизм у медіа. Отримати її можуть окремі особи або ціла редакція за сексистські матеріали або ж висловлювання. Якщо хочете уникнути цієї номінації, читайте далі.

Писати про фемінізм – не дорівнює закликати людство до винищення чоловічої статі. Достатньо, наприклад, брати коментарі щодо якоїсь події і у фахівців, і у фахівчинь. Уникайте мови ворожнечі та вживайте фемінітиви. Якщо пишете про недобросовісне виконання обов’язків лікарки, то не чіпайте її особисте життя: «У неї вдома троє дітей, коли ж їй належно думати про роботу».Заповідь медійника «Бережи баланс». Вона стосується і гендерного балансу. Пишете про судову реформу – залучіть коментар експертки. Хочете розповісти про дітей-зумерів – попросіть чоловіка розказати про його методики виховання.Використовуйте «дзеркало». Саме так називається журналістський метод, який убереже вас від антипремії «Це Яйце!». Якщо ви маєте сумнів щодо гендерної нейтральності тексту, поставте на місце жінки чоловіка. Чи будете ви в матеріалі про чоловіка згадувати його стиль одягу чи зачіску?Хочете писати на феміністичні теми, але страшно отримати купу критики? Спершу дослідіть обрану тему. Навчіться розрізняти феміністок/феміністів та профеміністок/профеміністів. А ще слідкуйте за нішевими медіа («Повага», «Гендер в деталях», «Зміна», розділ «Небайдужа» в «Рубриці»).  Не бійтеся просити експертних коментарів! Скористайтесь HelpSMI. Цей ресурс допоможе знайти фахівців майже на будь-який смак, то ж додайте його в закладки.

Пам’ятайте, що медіа – це форматор поглядів суспільства, тож пишіть так, як хочете жити самі. Пишіть для того, аби жити у прогресивній країні!

Авторка: Ліза Бровко

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/korotka

https://pressassociation.org.ua/ua/tvoya-czifrova-bezpeka…

By Ліза Бровко, назад

Соціальна реклама про захист дітей в інтернеті

За даними міжнародного дослідницького проєкту ESPAD у 2019 році лише 6,7% опитаних підлітків в Україні не користувались соціальними мережами. Майже 45% підлітків проводять у соціальних мережах до 3-х годин в день, а ще приблизно 50% – від 4-х та більше годин.

Тому варто підняти питання: чи безпечно діти користуються всесвітньою павутиною?

Ролик про безпеку дітей в інтернеті

У березні 2020 року Міністерство Цифрової трансформації України опублікувало ролик, який звертає увагу на безпеку дітей в інтернеті.

Вихід цього соціального відео зумовлений подіями кінця 2019 та початку 2020 року, коли велика кількість дітей та молоді потрапила під вплив «онлайн-ігор», які закінчувались летальними випадками.

Ролик показує, що інтернет – не лише джерело інформації, місце для спілкування чи, можливо, навіть працевлаштування. У всесвітній мережі є багато ризиків, які дитина спочатку й не помічає. 

https://www.youtube.com/watch?v=OoZmLcQMa9s

Концепція ролику: у двері будинку дзвонять різноманітні персонажі (від скінхедів до героїв комп’ютерних ігор), питають у батьків де дитина й одразу прямують до неї. Про це йдеться на сайті Міністерства.

Хоча, варто сказати, що ролик спрямований більше на свідомість батьків, чиї діти молодші підліткового віку, адже саме це покоління найчастіше натрапляє на небезпеку онлайн. Яскрава реклама чи порада друзів для них вагомий аргумент, щоб зареєструватись на якомусь сайті чи приєднатись до нової онлайн-гри. Тому саме батьки повинні прослідкувати за безпекою дитини: що вона дивиться, з ким спілкується, в які ігри грає. 

Ролик закінчується титрами: «В реальному житті ви б захистили своїх дітей. То чому не захистити їх в інтернеті?».

Вихід соціальної реклами на сайті міністерства прокоментував уповноважений Президента України з прав дитини Микола Кулеба: «Коли дитина спілкується з незнайомцями в інтернеті, вона почуває себе безпечно. Адже фізично вона дійсно в безпеці – вдома, в школі тощо. Таку собі «ілюзію безпеки» створює екран. Діти вірять «приємним незнайомцям», які говорять компліменти, пропонують романтичні стосунки, дають дитині почуття «особливості».   

Не можна не згадати, що ця соціальна реклама стала дуже актуальною в переддень локдауну. Інтернет став платформою не лише для дистанційного навчання, а й місцем спілкування, як коментував Микола Кулеба, «з приємними незнайомцями». І дійсно, відсутність можливості для спілкування наживо стало поштовхом до нових онлайн-знайомств. Але чи завжди ті знайомства корисні?

Чи вдалось соціальному ролику уберегти дітей?

Хоч розуміємо, що соціальна реклама – інформація, метою якої є досягнення суспільно корисних цілей та популяризація загальнолюдських цінностей, але чи допомогло поширення фактів про безпеку дітей онлайн уберегти дітей під час локдауну?

На думку експертів, повна ізоляція населення вдома стала своєрідною перевіркою, особливо для дітей, які, як відомо, частіше виявляють жорстокість онлайн й піддаються їй від однолітків. 

Соціальний ролик, однозначно, зміг привернути увагу до кібербулінгу чи надмірної уваги з боку сторонніх осіб до дитини. Але потім, крім привернення уваги, з’явилась реальна потреба допомогти батькам пояснити дитині, що таке всесвітня павутина.

Міністерство цифрової трансформації оприлюднили посібник «COVID

Актуальним залишається лише питання поширення соціальної реклами в Україні й залучення суспільства до пошуку шляхів розв’язання цієїі проблеми. Хоч соціальних роликів в країні не багато, та в них привертають увагу до тем, які варті значно ширшої уваги. 

Автор: Брезгунова Лілія

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/zhurnal-time-istoriya-vidan-ch-3/

https://pressassociation.org.ua/ua/forbes-amerikanskij-zhurnal-z…

By Лілія Брезгунова, назад

Молоді, але впливові блогери. Аліна Бойко про хейт та успіх

«Мене звати Аліна. Навчаюсь у Національному університеті Києво-Могилянська академія на спеціальності «українська філологія», паралельно веду блог, просуваю свій магазин, готую до ЗНО з української мови та літератури. – Аліна Бойко.

Експрес-опитування

1. Який блогер твій мотиватор та натхненник?

Когось одного з блогерів виділити важко.

2. Спонтаність чи контент-план?

Спонтанність.

3. Яка справа приносить найбільше задоволення?

Репетиторство.

4. Хейт більше мотивує чи ранить?

Ранить.

5. Чи було таке, що знімала, коли не хотілись, а треба було?

Так, бувало.

Хайп, giveaways і реклама «приблизно по 15 000 грн. і так далі»

📌З чого почалась твоя блогерська кар’єра?

Почалась з постів про подорожі та книги. Мене дуже надихав український bookстаграм, коли молоді люди писали про книги. Тоді я фоткала книги, писала про них дописи, і ці дописи постила Красноградська районна бібліотека. Потім я брала участь у марафоні української письменниці, писала певні розповіді і теж їх публікувала. Потім блог більше переріс в лайфстайл. Якраз тоді багато навчалась, тому це була частина мого життя, яку я транслювала. Пам’ятаю у мене була рубрика «Поради від відмінниці». Тобто я почала знімати практично з 8 класу і ось вже перший курс.

📌Хайп використовувала на свої сторінці?

Я чула раніше на курсах, що треба якийсь хайп. В мене не дуже це виходить, бо моє життя не насичене такими трешовими моментами і, загалом, він прикольний лише для тих, хто хоче активно тримати авдиторію в напружені, щоб в них купували рекламу. А це точно не про мою авдиторію, адже я навіть до реклами ставлюсь дуже обережно.

📌Як ти набирала авдиторію?

Загалом були giveaway – тоді це було неймовірно популярно. Пам’ятаю попросила в батьків 150 грн. на свій перший гів. Потім були зовсім не такі суми: приблизно по 15 000 грн була реклама і так далі. А ще дуже круто доля звела з іншими українськими блогерами, які починали. Ми з ними об’єднувались, робили спільні проєкти, наприклад, була інсташкола, були якісь там кругові гіви – що ми тільки не робили.

📌У тебе зараз є магазин, репетиторство, блог. Це три основні діяльності чи в тебе ще є якісь?

Я ще веду Тік-Ток. У мене там 60+ тис. підписників. Там, в основному, теми ЗНО. Я в минулому році сама складала, готувалась, тому багато викладала про це в Тік-Ток. І там деякі набирали і по 600 тис. переглядів, і для мене це було: «ОГО». На жаль, зараз не так часто виходить постити.

📌Які три основні аспекти відрізняють тебе від багатьох інших блогерів?

По-перше, моя основна тематика – навчання, підготовка до ЗНО. Я розповідаю свій досвід та навчаю по-новітньому. Адже, на жаль, деякі вчителі не можуть пристосуватись до всіх нових змін і не можуть донести інформацію до нового покоління, щоб вони зрозуміли.

По-друге, я планую глобальну ціль – популяризацію української мови. Я свідомо пішла на українську філологію і навіть в шапці профілю написала «амбасадор української», щоб це було не для ЗНО, а для життя.

По-третє, зацікавлюю розповідями про моє самостійне проживання в Києві та про студентське життя.

Хейт ранить

📌Чи пам’ятаєш ти період, коли вперше зустрілась з хейтом? Які були відчуття і в якому саме віці ти була?

Зараз вже не пам’ятаю, яким був мій перший хейтерський комент. Я лише дуже добре пам’ятаю, коли був хейт з боку моїх однокласників, бо це було дійсно жахливо. Мене дуже травили десь в середині 9 класу, коли я почала активно просуватись. Тоді в мене було 2-3 тис. підписників. Мені писали повідомлення про бажання смерті, про мої «незаслужені» грамоти і що блог накручений. Вони створювали мої антисторінки, фотошопили мої фотки. Тоді я дуже сильно плакала, не ходила в школу, зверталась навіть до директора школи. І він порадив припинити блогерську діяльність, щоб не травили. Я була в шоці від цього. Єдине, що перейшла в інший клас, де було вже набагато менше хейту.

📌Як боротись з хейтом? Що діє, а що ні?

Радять не звертати увагу, але якщо бути об’єктивним, то неможливо не звертати увагу. Особливо, коли ти тільки починаєш, коли ще сам в собі невпененений , а тут ще й люди на тебе давлять. Тому це погана порада, бо вона просто не діє.

Потрібно пам’ятати, що це треба пройти, бо це – досвід, який зробить вас сильнішими. На жаль, він буде. Просто треба дивитись на результат і пам’ятати для чого ви це робите, тоді у вас вистачить сил продовжити. І ви досягнете якихось результатів у цьому ділі.

📌Зараз є хейт, як в минулі роки?

Хейт був, є і завжди буде. Зараз в мене не дуже багато хейту. Якщо в Tik

📌Що тобі дав хейт?

Це мене зробило набагато сильнішою, а також я стала стресостійкою. Хоча насправді я не дуже стресостійка (сміється).

Магазин в 11 класі та репетиторство

📌Як в тебе зародилась ідея створити магазин?

Я пам’ятаю це була весна 2020 року і в батьків у кімнаті стояли мої алмазні вишивки, чотири картини по номерах. Я дивлюсь і думаю: «може б то магазин відкрити, адже це – те, що мені подобається». Замовила перший товар щось на 2000 грн, доставка вийшла дорожчою за товар (сміється), і зробила грандіозне відкриття магазину. У мене був невеличкий ящик товару, який розкупили за один день.

📌Які є труднощі в такому бізнесі?

На жаль, потрібно постійно купувати рекламу, профіль вести, тіктоки знімати, тобто приділяти багато часу. А я не могла цього робити, особливо коли почався 11 клас, підготовка до ЗНО. Тому магазин перейшов на другий план.

📌Чи є в тебе команда в магазині?

Зараз саме мама з татом допомагають відправляти, пакувати, але хотілось б мати свою команду, щоб активно його розвивати.

📌Коли ти розпочала займатись репетиторством?

Коли сама готувалась. Спочатку моя концепція була – «готуйся разом зі мною», і багато хто почали записуватись до мене, хоча я ще ЗНО не склала. В цьому році я сфокусувалась в репетиторстві лише на українській мові та літературі, адже це вже має бути професійний рівень. І викладати мені дуже подобається, я навіть втому не відчуваю коли готуюсь та навчаю учнів.

📌Плануєш робити школу чи все-таки індивідуальні заняття?

В цьому році орієнтуюсь не на кількість, а на якість. Тому я беру міні-групи або індивідуальні уроки. Навіть на групових заняттях у мене максимум 6 учнів, і всіх я питаю, залучаю в процес. Не хочу робити щось таке супер масове, якесь дешеве і не якісне, бо хочу дітей довести до результату. Тому я відкрила саме наставництво, щоб ти не купив і про тебе забули, а щоб саме перевіряти і мати спілкування. Поки я працюю на перспективу.

Порада читачам від Аліни

Перш за все пробуйте, якщо щось не вийде – окей, бо завжди можна кинути. Можливо, це дійсно ваше. Тому не бійтесь і йдіть попри будь-який хейт, пробуйте різні концепції і несіть людям користь.

Автор: Завірюха Анна

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/dajdzhest-shock-reklam-za-zhovten-2021-roku/

https://pressassociation.org…

By Анна Завірюха, назад

Жертва формулювання: яку етику порушують журналісти?

В наш час ЗМІ постають четвертою гілкою влади на суспільство. Медіа стали рушійними силами, які здатні формувати думку мас, руйнувати або створювати стереотипи. Тому саме вони являються середовищем для поширення терміну «мова ворожнечі». Як саме? Читайте далі у матеріалі.

Мова ворожнечі

Як ідентифікує Вікіпедія, мова ворожнечі (англ. hate speech — букв. «мова ненависті», хейтспіч) — практикування агресивних висловлювань, які принижують чи дискредитують людину або групу осіб за ознакою раси (расизм), національності, політичних поглядів, релігії, статі (сексизм), сексуальної орієнтації (гомо-, біфобія), або гендерної ідентичності (трансфобія). До них відносять і встановлений в українській мові, дещо пом’якшений переклад з англ. hate — ненависть, огида, нелюбов; speech — мова, промова, висловлювання.

Ми часто зустрічаємо в новинах формулювання, які ображають певну групу людей, створюючи булінг. Наприклад, фраза «люди з обмеженими можливостями» не доречне, адже всі люди мають обмежені можливості та не вміють, наприклад, літати. Журналісти використовують «страждає», «жертва (чогось)» задля емоційності, що суперечить професійним стандартам.

Тому, для перевірки статті на предмет толерантності, читайте шпаргалку:

Які правові норми забезпечують нам толерантне суспільство?

На законодавчому рівні права людини та дотримання етичних та моральних норм забезпечують такі пункти Конституції України:

— Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

— Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності.

— Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

— Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки й слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

— Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання.

Медіа можуть транслювати мову ворожнечі: цитувати вислови політиків, активістів і діячів без будь-яких пояснень чи контексту. Або можуть її розповсюджувати та створювати, навіть не усвідомлюючи цього. Важливо помічати такі порушення та відмовлятися від даних медіа. Засоби масової інформації несуть відповідальність за дотримання усіх професійних стандартів журналістики, одне з яких – правило етичних та правових норм.

Будьте толерантними та перевіряйте медіа на дотримання професійних стандартів!

Автор: Ольга Бондар

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/pravda-chi-brehnya-prosti-poradi-yaki

https://pressassociation.org.ua/ua/bezkoshtovne-navchannya-u-ssha…

By Ольга Бондар, назад

Блогінг, кіно та медіа. Інтерв’ю з Надін Медведчук

Надін Медведчук — відома українська блогерка з авдиторією майже 1.5 млн. Вона актриса-початківець та медійна особа. Надін розказала про те, чому змінила спеціальність, як почала вести блог, що хоче досягти та яким бачить своє майбутнє. Про усе це і не тільки читайте далі.

Кардинальні зміни в житті

📌 Надін, Ви часто з’являєтесь на екрані, багато знімаєтеся, втілюєте у життя творчі задуми, чи не виникало у Вас бажання стати частиною креативної команди, наприклад, побути телеведучою, чи кореспонденткою, чи, можливо, режисером тієї ж «Кріпосної”?

Насправді це все дуже цікаво, але я більше люблю бути у кадрі, мені подобається працювати і бачити себе на екрані. Це ближче мені та, на мою думку, привабливіше. Звичайно, я контролюю роботу костюмерів, гримерів, режисерів чи операторів так, як роботу моєї команди блогу, але працювати поза кадром — не моє..

📌 Зараз Ви навчаєтеся на телеведучу в КНУКіМ і, як ми знаємо, маєте досить хороші стосунки з редакцією СТБ. Чи пропонували Вам уже місце після закінчення навчання, чи є робота на телебаченні перспективою для Вас?

Зараз я здобуваю другу вищу освіту, навчаюся на телеведучу в Київському національному університеті культури і мистецтв. Дистанційне навчання для мене новинка, я закінчила університет ще 10 років тому і звикла до звичайних пар в університеті. Якщо на першій вищій я була відмінницею, то тут часто пропускаю пари і вже маю декілька перездач. Дуже переживаю через це, навчання мені справді подобається, воно цікаве, а от часу бракує. Але я мрію бути ведучою ранкового шоу або авторського телепроєкту, тому роблю все для досягнення мрії.

📌 За першою освітою Ви економіст, доволі серйозна і точна спеціалізація, але у ранні молоді роки Ви і фотографували, і вели церемонії, потім закінчили медіа школу 1+1. Як так вийшло, що Ви кардинально змінили свій рід зайнятості, адже цифри і творчість не зовсім сумісні поняття?

У студентські роки я була частиною культурного департаменту, мені подобалось проводити заходи. Я фотографувала дівчат для модельного агентства, була активісткою. На 5 курсі почула, що в Палац урочистих подій міста Чернівців шукають жінку на декретне місце на посаду ведуча церемоній. Кастинг був довгим і великим, але я пройшла. Так я стала церемоніймейстром, почала активно вести свою сторінку.

Кіно та плани на майбутнє

📌 Нещодавно у Вас знову були зйомки драми «Кава з кардамоном». Які емоції залишилися після цієї роботи?

«Кава з кардамоном» — це щось неймовірне, подібне до «Кріпосної», тому відповідно мені уже було легше вжитись в роль, передати атмосферу тієї епохи. Це цікаво, хоча жити у ті часи без телефону я б не змогла (сміється). Насправді це важче, ніж бути блогером: багато сцен, довгі зйомки, міміка й ідеально відточений текст, а ще великі і важкі сукні. Проте я все ще мрію зіграти головну роль в стрічці українського виробництва.

📌 Вас почав впізнавати старший сегмент авдиторії після програми «Одруження наосліп». Хоч уже пройшло багато часу, після того у Вас було багато доволі успішних проєктів, для багатьох Ви все ж та Надін з «Одруження наосліп». Чи завдячуєте проєкту своєю славою?

Після проєкту у мене справді зросла авдиторія, я не йшла на проєкт саме для цього і не очікувала такого зворотнього зв’язку. Головна моя ціль — зустріти достойного чоловіка, з яким я зможу побудувати здорові стосунки. На жаль чи на щастя, з Славою у нас нічого не вийшло.

📌 До речі, про cлаву. Побутує думка, що багато реаліті на кшталт «Богиня шопінгу», «Одруження наосліп», «Супер-мама», «Холостяк» врешті-решт, беруть в учасниці блогерів/блогерок початківців для взаємопіару. Адже у багатьох суттєво росте статистика й авдиторія. Чи вірите Ви в це?

Такі колаборації вигідні для двох сторін — це обмін авдиторією інстаграму та телебачення. У блогерів різко підвищується статистика, збільшується авдиторія так само, як і збільшується статистика перегляду шоу.

📌 Надін, у Вас дуже приємний голос, Ви озвучуєте мотиваційні тексти під дуже привабливі і гарні відео. Виникала ідея піти в озвучку? Якщо так, то щоб хотіли озвучити? Яким фільмом та ким зі знаменитостей захоплюєтеся?

Як ви вдало підмітили! Так, моя мрія — озвучити якийсь фільм чи мультик. Банально, але Анджеліна Джолі та Бред Пітт — мої улюблені актори, а якби випала нагода робити дубляж на них, я була б неймовірно щаслива.

 Блогерство

📌 Як Ви зараз оцінюєте перспективи блогерської справи, наскільки це актуально, чи потрібно зараз починати?

Актуально. Варто. Але слід мати великий стартовий капітал і готовність вкладатися кожного місяця в рекламу і таргет. Це дуже важливо. Самостійно без вкладень сьогодні активно розвивати блог в інстаграм неможливо. Наприклад, я кожного місяця витрачаю орієнтовано 4-5 тис. доларів лише на рекламу і просування, а крім цього ж фотосесії і ще багато всього для створення якісного контенту.

📌 Чи можна сьогодні створити й заробляти на магазині (не дропшипінгу) без власного бренду? Тому що, на жаль, в топи не залітають вартісні бренди, продукція, малі виробники, якщо їхні власники не мають активної особистої сторінки.

Так, це жорстока правда. Немає хорошого особистого бренду — важче продавати товари та послуги в онлайн форматі. У будь-якому випадку починати інста-бізнес потрібно з фінансових вкладень та особистого бренду.

📌 В соцмережах зараз спокійно можна створити серіал, вести якесь шоу, прямі ефіри, комунікації з різними людьми, але без жодних купюр, штампів, заборон. Як Ви думаєте, блогерство може повністю замінити ЗМІ? Чи відчуваєте Ви таку ж відповідальність перед аудиторією щодо того, що Ви показуєте і говорите?

Ну, по-перше, ні. У кожного своя авдиторія. Телебачення — для одних, інстаграм — для інших. У кожного свої смаки й уподобання, грає велику роль віковий сегмент. Частина людей від 50 років загалом не підписуються і не слідкують за блогерами, для них пріоритетом є телевізор, тому у будь-якому випадку інстаграм не зможе повноцінно замінити ЗМІ. Щодо відповідальності, то так. Я ретельно слідкую за тим, що показую, розказую і рекламую. У мене є певні принципи: у своєму блозі я не піднімаю теми політики, релігії та вакцинації, рекламую тільки те, що обираю для себе.

📌 Зараз у Вас уже достатньо велика авдиторія (1.3 млн), є така тенденція у шоу бізнесі- групи розпадаються, співаки закінчують кар’єру на піку популярності, Ви ведете блог доволі довго, з 2014 року (7 років), у Вас не виникала думка про завершення блогерської справи?

Цілі не закінчуються ніколи. Я прагну розвиватися, працювати у цій сфері, мені це подобається, і навіть якщо у мене буде чоловік і діти, це не впливає на те, що я перестану вести блог. У будь-якому випадку мій майбутній обранець буде розуміти і поважати те, чим я займаюся і що мені подобається.

Щодо цілей, то наступного року хочу стати блогером країни, що має найбільший попит, зайняти першу сходинку в усіх аналізаторах статистики інстаграму і забрати статуетку «Кращий блогер року». Для цього багато працюю над контентом та розвитком блогу.

📌 Ще є одна цікава тема — блогерські премії. Нещодавно стали відомими цікаві подробиці щодо тік-токера року Олега Машуковського. Рекламне агентство, в якому він є креативним директором, організувало цю блогерську премію й обрало Машуковського переможцем. І крім цієї ситуації навколо блогерських премій крутиться багато суперечок, говорять про куплені звання і тд.. Як ставитеся до них, Надін?

Особисто я вважаю, що ця премія була чесною. Олег дуже талановитий, він дуже багато працює, а тому заслуговує на це. Так, мені було прикро, що в номінації «Блогерка року» перемогла не я, але, знаєте, це чудовий поштовх розвиватись і працювати це більше. Щодо упередженості та панібратства, то блогерська сфера невелика, тут всі один одного знають і дружать чи просто спілкуються. Моя позиція — говорити погано про колег можуть лише не професіонали, а не визнавати свого програшу і придумувати якісь причини можуть лише слабкі люди. Тому пропоную всім ставити фокус уваги на собі, поважати колег, поважати організаторів дуже шикарного заходу і працювати, працювати, працювати! Дуже хочу, щоб саме українських блогерів ставили в приклад в усьому світі!

Автор: Ліза Москаленко

Читайте попередні інтерв’ю:

https

https://pressassociation.org.ua/ua/vse-vstigati-i-dosyagati-uspihu-dosvid-televeducho%d1%97-tanya-li…

By Ліза Москаленко, назад

Моральні норми журналіста: професійна етика

Журналіст і кожен фахівець будь-якої сфери діяльності повинен знати свої права та обов’язки, закони, стандарти, а професійна етика має бути основою професійної діяльності. Перші два пункти для журналіста встановлюється редакцією на основі їх політики. Закон для медіа працівників вказаний у декількох джерелах: Конституція України, Кримінальний кодекс України, Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», Закон України «Про телебачення і радіомовлення», Закон України «Про інформацію» і Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». Стандарти журналістики базуються на засадах редакційних політик таких світових ЗМІ, як Бі-Бі-Сі, Ройтерс, Франс-Прес, Дойче Велле. Всього маємо шість таких стандартів: баланс думок і точок зору, точність, оперативність, достовірність, відокремлення фактів від коментарів, повнота. 

Загальні поняття журналістської етики

Етика це про мораль, а мораль про поведінку. Ці поняття формують в кожному людяність і необхідні якості для щасливого існування в сучасному суспільстві. Журналіст – фахівець, який постійно знаходиться серед людей, взаємодіє з ними, вивчає та висвітлює їхні соціальні проблеми.

Журналістська етика – набір правил і норм поведінки, яких мають дотримуватися всі, хто збирає, опрацьовує та поширює масову інформацію. Кодекс ухвалений 24 квітня 2004 року на з’їзді журналістів-підписантів документу, а в останній редакції зі змінами – 4 жовтня 2013 року на з’їзді підписантів Кодексу. Документ затверджено 12 грудня 2013 року на пленумі Національної спілки журналістів України. При його розробці було враховано деякі аналоги з західних країн, за цим уважно стежить спеціальна Комісія з журналістської етики, обрана на щорічному З’їзді підписантів цього Кодексу, яка складається з авторитетних українських журналістів. У процесі створення цього документа працювала робоча група, куди входили представники КЖЕ, Національної спілки журналістів України та Незалежної медіа-профспілки України. Основою усіх 19 статей Кодексу є права та свободи людини, що задокументовані у міжнародних документах.

Аналіз пунктів етичного Кодексу

1. Свобода слова.

Це є невід’ємна складова діяльності журналіста й демократичного суспільства взагалі. Зрозуміло, що це не має виражатись у негативних словах до людей, навіть якщо ставлення є саме таким. Перше, чим має керуватись медіафахівець, – гуманізм і людяність. Цей пункт включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержання і поширення інформації без втручання органів державної влади.

2. Служіння людям, а не владі.

Медійник представник інтересів суспільства і тому має діяти на його користь, привертати увагу влади до людських проблем і сприяти їх вирішенню. Таке служіння є долею журналіста та його покликанням. Журналіст має серйозну соціальну відповідальність у тому, щоб люди могли покластись на нього.

3. Повага до приватного життя людини.

Збирання інформації є дуже значущою частиною роботи журналіста. Він має право отримувати її без перешкод і заборон, але повага до приватного життя людини є не менш значущою. Журналіст має право поширювати інформацію про людину, якщо це є суспільно важлива інформація.

4. Висвітлення судових процесів має бути неупередженим щодо звинувачених.

Журналіст не має право виносити вирок замість судді, тобто називати людину винною до рішення самого суду. Якщо журналіст зробив це, то автоматично порушив не тільки етичні професійні норми, а й стандарт журналістики, що передбачає поширення точної інформації.

5. Журналіст не розкриває своїх джерел інформації окрім випадків, передбачених законодавством України.

У разі недотримання конфіденційності джерел інформації, люди можуть відмовлятися повідомляти журналісту суспільно значущу інформацію, а це може лише розпалити соціальні проблеми, такі як корупція та кримінал.

6. Повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події є найпершим обов’язком журналіста.

Цей пункт каже про те, що в матеріалі журналіста не має бути вирваних із контексту висловлювань чи слів, а новина має подаватись так, як воно є, без перебільшень і власної оцінки журналіста.

7. Інформаційні та аналітичні матеріали мають бути чітко відокремлені від реклами відповідною рубрикацією.

«Джинса», прихована реклама не є допустимою в діяльності журналіста. Якщо в будь-якому медіа використовується реклама, це має позначатись спеціальним символ, що покаже наявність рекламних відносин медіа із замовником. 

8. Редакційна обробка матеріалів, включаючи знімки, текстівки, заголовки, відповідність відеоряду та текстового супроводу, тощо не повинні фальсифікувати зміст.

Інформація має залишатись точною і повною, зберігати первинний сенс і зміст навіть після обробки редактора. Редактор має уважно й обережно робити правки, аби не змінити сутність матеріалу. 

9

Факт – подія, що справді сталася. Судження, припущення – суб’єктивна думка героя. Аби не ввести читачів/слухачів/глядачів в оману, заплутавши де є факт, а де припущення експерта, необхідно відокремлювати їх. 

10. Точки зору опонентів, в тому числі тих, хто став об’єктом журналістської критики, мають бути представлені збалансовано.

Журналіст має приділяти однакову увагу всім героям, що беруть участь у створенні матеріалу, писати їх висловлювання в однаковому обсязі, щоб не образити людину, не викликати конфлікт і не представити героїв нерівними перед читачами. Думка кожного є важливою, але в ЗМІ має подаватись збалансовано.

11. Не допускається таке вибіркове цитування соціологічних досліджень, яке призводить до викривлення змісту.

Виривання цитат, висловлювань та іншого є недопустимим для журналістського матеріалу, адже може передати людям невірний зміст інформації, тобто порушить закон і стандарти журналістики.

12. Журналіст зобов’язаний зробити все можливе для виправлення будь-якої поширеної інформації, якщо виявилося, що вона не відповідає дійсності.

Усі люди помиляються, і журналісти – не виключення. Навіть, коли матеріал проходить багато інстанцій перевірки, все одно є ризик не помітити помилку, або неточність. У такому випадку журналіст має терміново повідомити людям про це й виправити результат неуважності.

13. Журналіст не повинен використовувати незаконні методи отримання інформації.

Порушення закону для журналіста є найнижчим вчинком, адже це добродії для свого народу та країни, тому повага до своєї професії та Батьківщини мають стримувати медійника від отримання інформації незаконним шляхом.

14. Плагіат несумісний зі званням журналіста.

Плагіатом називають присвоєння чужого результату діяльності без посилання на автора та першоджерела. Журналіст має створювати контент, а не красти його.

15. Ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу, релігію, національне, регіональне чи соціальне походження або політичні уподобання.

Толерантність – обов’язкова риса професійного журналіста, адже він не має права принижувати людину в будь-який спосіб, публічно виставляти своє ставлення лише через її соціальні ознаки.

16. Журналіста не можна службовим порядком зобов’язати писати чи виконувати будь-що, якщо це суперечить його власним переконанням чи принципам.

Журналіст має право відмовитись від написання матеріалу, якщо зміст чи необхідні дії для його створення не відповідають його моральними принципами, релігійними переконаннями чи життєвою позицією.

17. Незаконне отримання журналістом матеріальної винагороди чи будь-яких пільг за виконаний чи невиконаний журналістський матеріал є несумісним із званням журналіста.

Журналіст, якого можна купити – не є справжнім журналістом!

18. Журналіст має бути особливо обережним при висвітленні питань, пов’язаних із дітьми.

Фото- та відео- зйомка дітей може здійснюватись журналістом лише зі згодою батьків чи офіційних представників. Питання, що ставляться дітям також мають бути узгоджені, щоб не виникало проблем у майбутньому. 

19. Свідоме порушення норм журналістської етики є абсолютно несумісним з професійною журналістикою.

За порушення професійної етики журналіст вже не може називатись справжнім професіоналом, його може чекати осуд зі сторони колег, а в крайньому випадку – звільнення з посади.

Йдучи в інформаційну сферу діяльності, навчаючись на журналіста, потрібно розуміти, з чим можна стикнутись під час роботи, які є вимоги до професії, чого слід очікувати і до чого готуватись. Знаючи етичні норми журналістської діяльності, можете уявити й зрозуміти свою готовність до цієї різноманітної та цікавої професії.

Автора: Анастасія Заволока

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/yake-vono-studentske

https://pressassociation.org.ua/ua/top-5-kanban-doshok-dlya-roboti-z-komandoyu…

By Анастасія Заволока, назад

Блогер не дорівнює журналіст. Чому інфлюенсер не надійне джерело інформації?

Для початку, варто зрозуміти різницю між поняттями “блогер” та “журналіст”, а також ким саме є людина, яку називають популярним останніми роками словом “інфлюенсер”?

Блогер — людина, що є автором блогу, у якому вона може ділитися з підписниками як своїм життям, думками щодо певних ситуацій, так і актуальними новинами чи важливою для цільової авдиторії інформацією. 

Журналіст — той, хто збирає, створює, редагує, підготовляє та оформлює інформацію для редакції зареєстрованого засобу масової інформації, що пов’язаний з нею трудовими чи іншими договірними відносинами, — або робить це за власною ініціативою. 

Отож, дивлячись на поняття можемо дійти до першого висновку: журналістика та блогінг мають схожі аспекти у своїй діяльності, адже мета обох професій — донесення до своєї авдиторії новин та фактів. Кожен з них не лише поширює інформацію, а й шукає її, редагує та підготовлює у тій формі, що буде зрозуміла читачам, слухачам чи глядачам. 

Чим відрізняються ці, на перший погляд, суміжні сфери?

Перш за все дивлячись на терміни, журналіст частіше офіційно працевлаштована людина, коли блогер у більшій кількості випадків працює сам на себе. Крім того, мета журналіста познайомити свою аудиторію з важливими для громадськості проблемами, у той час, коли блогер має право поділитися фото чи відео нового манікюру чи своєю фізичною активністю.

В той час, коли працівник засобів масової інформації подає читачам новини, факти, коментарі впливових у певних сферах людей й дуже рідко публікує свою думку, адже читач сам повинен сформувати своє ставлення до ситуації. Особистий блог дає право на не лише висвітлення подій, а й одразу подавати інформацію з власним оцінювальним судженням, тоді читачі, які вперше почули новину не у ЗМІ, а від блогера, скоріше всього, будуть схильні до формування такої ж думки.

Щодо найважливішої відмінності, свою думку висловив журналіст Андрій Сайчук. На його погляд, основою журналістики є професійні стандарти. Яких повинен дотримуватись кожен журналіст, незалежно від того в якій країні працює. Їх можна вважати певним підґрунтям професії, яке змінювати ніяк не можна. Чого ми не можемо сказати про блогінг. Так, через те, що професія порівняно нова, то правил й обмежень там значно менше. Андрій Анатолійович поділився важливим твердженням, що звучить як висновок: “Так, блогер може бути журналістом, але за умови дотримання журналістських стандартів”. 

На запитання “чому?” відповідь ми можемо дати самостійно. Саме за допомогою певних правил, обмежень, законів, тобто стандартів, будь-яка людина, хто поширює певну інформацію, починає краще її відсортувати й ділиться лише реальними, незаангажованими фактами. 

Хто такі інфлюенсери?

Інфлюенсер — людина, думка якої має значення для певної аудиторії. Ним може стати той, хто здебільшого користується соціальними мережами. До лідерів думок дослухаються, їх оцінювальне твердження може вплинути на думку всієї авдиторії.

Як щодо журналістів? 

Тут варто розглянути ситуацію з двох сторін. Думаю, кожен, від представників старшого покоління чув про те, що вони довіряють певним фактам чи коментарям, бо їх по телевізору сказав конкретний журналіст. Це медійне обличчя має свою авдиторію, яка до нього дослухається. Отже, він лідер думок. 

Або ж інший випадок. Все частіше журналісти починають вести блоги в соцмережах. У когось це просто особиста сторінка, а хтось створює ще одне джерело інформації для читачів. Важко не погодитись, що коли користувач соцмереж, який не орієнтується в певній темі натрапить на сторінку журналіста, де буде все розкладено по поличках, він почне йому довіряти. Й наступного разу, коли знов виникне питання, ця людина повернеться до сторінки цього журналіста-блогера. 

Правильно зауважив Андрій Сайчук: «Журналіст навіть в Instagram залишиться журналістом, для нього надто важливо не підвести свою авдиторію».

Чому інфлюенсер не надійне джерело інформації?

Не можна судити за кожного. Є ті, чия думка варта уваги, а є ті, чий блог радше розвага, ніж джерело інформації. Можу лише порадити ретельно обирати тих, до чиєї думки прислухатись. 

Автор: Лілія Брезгунова

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/forbes-amerikanskij-zhurnal-z-shotlandskim

https://pressassociation.org.ua/ua/istoriya-legendarnih-vidan-harpers-bazaar…

By Лілія Брезгунова, назад