Вона могла легко вкоротити шкільну спідницю, бо їй була не до вподоби однотипна форма, ніколи не слухала нарікань інших та постійно сварилася з редакторами модних журналів. Але саме вона стала тією людиною, якій судилося назавжди змінити світ фешн-журналістики. Сьогодні розповідаємо про головну редакторку американського «Vogue» Анну Вінтур.
Творче оточення
Анна народилася в такій сім’ї, що зовсім не дивно, що вона пов’язала своє життя з журналістикою. Її батько був редактором британської газети «The Evening Standart», мати – громадською діячкою, дочкою професора в Гарвардському університеті. Мачуха, Одрі Слейтер, також була журналісткою та заснувала два молодіжні видання у Великобританії: «Petticoat» та «Honey».
У шкільні роки вона навмисно вкорочувала свою спідницю, тому що їй не подобалася стандартне вбрання для школярів, яке не дозволяло проявляти свою індивідуальність. Тоді ж вона зробила свою фірмову зачіску «боб», з якою не розлучається досі.
Інтерес до журналістики в Анни прокинувся, коли вона була ще дитиною. Одного разу батько жартівливо порадив їй написати в шкільній анкеті, що вона хоче стати головною редакторкою американського «Vogue». Дівчинка так і зробила. З того часу пройшло дуже багато років, але звичайний жарт став реальністю.
Початок кар’єри
Після того, як Анну відрахували зі школи через погану поведінку, вона деякий час працювала звичайною продавчинею. На цій посаді вона не просто продавала, а й проявляла свої маркетингові навички, точно розуміючи, чого хоче конкретний клієнт. Відсутність закінченої освіти не хвилювала Анну, адже тепер їй не докучали незрозумілі для неї правила, і вона могла експериментувати зі своїм стилем.
Анні виповнився 21 рік, коли вона отримала свою першу посаду в модному журналі. Вона стала асистенткою редактора в британському виданні «Harpers&Queen». Анна одразу зарекомендувала себе як здібна працівниця: вона стала інноваторкою, залучала до створення журналу нових моделей та багато талановитих фотографів, серед яких був один з найвідоміших митців ХХ століття Хельмут Ньютон.
Зусилля Анни не пройшли дарма, і через три роки вона стала заступницею головної редакторки, але пропрацювала так недовго. Дівчина ніколи не приховувала своїх амбіцій стати головною редакторкою. Це не подобалося Мін Хогг, яка займала цю посаду. Анна часто приймала рішення щодо журналу, не порадившись з керівництвом. Останньою краплею стало те, що вона вирішила залучити до зйомки нової колекції одягу дівчат з дредами. Анну звільнили, але вона ніколи не сумнівалася в правильності своїх рішень і вирушила підкорювати Нью-Йорк.
На новому місці вона не витрачала марно часу та влаштувалася молодшою редакторкою моди в «Harper’s Bazaar», однак через 9 місяців її звільнили знову через непорозуміння з головним редактором. Після цього Анна все ж таки обійняла посаду головної редакторки журналу для дорослих жінок «Viva». Там вона зарекомендувала себе як прискіплива та вимоглива начальниця.
На жаль, видання не було прибутковим, тому його закрили. Анна вирішила трохи відпочити від роботи і з новими силами повернутися у світ модної журналістики. У 1980 році вона стала редакторкою моди в журналі «Savvy», потім перейшла до редакції журналу «New York». Там до її новаторських ідей ставилися зі схваленням, тому Анна могла повною мірою реалізувати свій потенціал. Попри те, що вона була редакторкою моди, їй дозволили працювати і з іншими рубриками.
Анна перша зрозуміла, що на обкладинках журналів потрібно розміщувати не однотипних моделей, а знаменитостей. Вона почала залучати співачок та акторок, і тираж видання значно збільшився.
Шлях до «Vogue»
Одного разу Анна брала інтерв’ю у головної редакторки «Vogue» Грейс Мірабелли, на якому вона відкрито заявила, що змістить її з посади. Як ви розумієте, на цьому зустріч з пані Мірабеллою закінчилася.
У 1983 році Анні запропонували стати креативною директоркою «Vogue». Вона погодилась, але якщо отримуватиме подвійну зарплатню та робитиме все, що вважає за потрібне щодо журналу. Анна почала реформувати видання, оскільки вважала, що воно надто застаріле для сучасної жінки. Це, звісно ж, не подобалося Грейс Мірабеллі, яка до того ж ще й пам’ятала про висловлювання Анни на інтерв’ю. Між жінками постійно виникали непорозуміння.
Керівництво видання цінувало і Анну, і Грейс, тому голова видавництва «Condé Nast Publications», до якого належав «Vogue», Олександр Ліберман вирішив відправити Анну реформувати британську версію журналу. Так вона повернулася в Лондон.
Ставши головною редакторкою, Анна почала впроваджувати жорстку політику: вона значно скоротила штат працівників, контролювала абсолютно всі процеси. Анна вважала, що цільова аудиторія журналу «новий тип жінок», який цікавиться не лише модою, а також кар’єрою та фінансами.
Згодом Анні пропонують стати головною редакторкою «House & Garden». Це було не надто популярне та досить застаріле видання. Анна впроваджує на той час нечувану річ: наполягає на тому, щоб на сторінки журналу поміщали не тільки інтер’єри, а й зірок в дизайнерському вбранні. Це було неоднозначне, але цікаве рішення.
У 1988 році сталося те, чого Анна прагнула так довго: її призначили головною редакторкою американського «Vogue». Тут вона залишається вірною собі та впроваджує радикальні зміни, змінюючи формат та наповнення журналу. Під її керівництвом на обкладинці глянцю вперше з’явилася перша темношкіра модель. Анна відстоювала переконання, що в моді немає меж, і потрібно експериментувати зі своїм стилем. Така політика також не всім подобалася.
Попри це, сьогодні саме американський «Vogue» найпопулярніше модне видання, яке обійшло за популярністю французьку та італійську версію журналу. Його наклад більше мільйона примірників, а для його обкладинок охоче знімаються найпопулярніші зірки та найперспективніші моделі. Анна Вінтур відчуває, що саме потрібно її аудиторії, легко впроваджує найсміливіші рішення та відкриває світу моди талановитих дизайнерів і фотографів.
Авторка: Марія Смальоха
Попередні матеріали цього автора: