«Я усвідомив, що документальна фотографія може висвітлювати події зі своєї точки зору. Вона дає голос тим, хто не може висловитися по-іншому. Як наслідок, вона стимулює громадську думку і дає поштовх публічним обговоренням, перешкоджаючи зацікавленим сторонам контролювати їх так, як вони хотіли б» — Джеймс Нахтвей (TED talk з Джеймсом Нахтвеєм)
Хто такий Джеймс Нахтвей?
Американський фотожурналіст, що спеціалізується на зніманні репортажів у місцях, де розгортаються міжнаціональні, релігійні чи воєнні конфлікти. Він вже понад 30 років демонструє людям, що сутички породжують жорстокість, вона — смерті тисячі невинних.
Його робота у пресі розпочалась у ролі фотографа в газеті Albuquerque Journal (Нью-Мексико). Та через три роки (у 1980 р.) він переїжджає до Нью-Йорку, де стає вільнонайманим фотографом. З того часу й розпочинається історія документальної журналістики, яку створив Нахтвей.
Справді важко назвати країни, куди він не їздив у відрядження. Але як зародилась ця ідея? У 1981 році молодий фотограф їде створювати репортаж на місце воєнних дій в Північній Ірландії. Там він і зрозумів свою місію: робити не просто фото, а показувати війну своїми очима, не на чиїсь стороні, а такою, як вона є для тих, кому не дають слово.
Північна Ірландія, ПАР, Румунія, Радянський Союз…
В інтерв’ю Хілларі Робертс Джеймс Нахтвей поділився, що крім фотографування в зонах конфліктів працює в галузі соціальної документалістики: «…Я їздив по всьому світу, змінюючи одну війну за іншою… Мені стало цікаво, що відбувається в Румунії, оскільки вона була найбільш важкодоступною країною в Східній Європі… Я поїхав туди без завдання. Чув про дитячі будинки, які є в багатьох містах країни, але ніхто не міг мені точно сказати, де вони. Я знайшов перекладача, взяв напрокат автомобіль, поїздив по окрузі і знайшов «гулаг для дітей». Це відрізнялося від тієї жорстокості, яку мені довелося бачити на війні. Це була узаконена жорстокість стосовно невинних людей, яка проходила під контролем держави, і це привело мене в шок…»
Без освіти фотографа, але з бажанням донести правду, Джеймс Нахтвей фотографував там, де на те, щоб зробити кадр були лічені секунди. Тому його фото справжні, бо найчастіше зроблені з першого разу. Адже він розумів, що жоден кадр не вартий життя. «Продовжуйте ризикувати протягом всієї кар’єри … але ні в якому разі не доводьте ризик до нерозсудливості» (інтерв’ю з Хілларі Робертс).
«Я — очевидець і хочу, щоб мої свідчення були правдиві та без цензури» (TED talk)
За свою довгу кар’єру Джеймс Нахтвей не лише публікувався у найвпливовіших ЗМІ, а й видав книгу й відкрив виставку. Якою була її мета? «Коли ви бачите зображення поза новинної статті, воно робить зовсім інше враження» (інтерв’ю з Хілларі Робертс). Хоч «Інферно» (книга) та «Пам’ять» (фотопроєкт) свідчать про конфлікти різних світів, та разом це історія нашої планети. Він неодноразово доводив, що людство це не тільки передові технології, толерантність та мир. Це жорстока кампанія олігархів проти повстання місцевого населення у Гватемалі, війна в Сальвадорі, ізраїльсько-палестинський конфлікт, де цивільні намагалися зупинити військових коктейлем Молотова, громадянська війна між Боснією, Хорватією та Сербією, сутички кланів у Сомалі після розпаду центрального уряду, табір смерті Хуту…
Де можна познайомитись з фотожурналістом ближче?
Швейцарський режисер Крістіан Фрай у 2001 році зняв документальний фільм про Нахтвея. Де відомий журналіст був не лише головним героєм, а й оператором: мінікамера була прикріплена до його фотоапарату, що створює для глядачів ефект присутності на знімальному майданчику.
До слова, фільм був номінований на Оскар у 2002 році як «Кращий документальний повнометражний фільм», а також судді Новинної та документальної премії «Еммі» у 2004 році номінували оператора у категорії: «Видатне індивідуальне досягнення: операторська робота».
Про його роботи не треба читати, їх просто потрібно побачити. Побачити і зрозуміти. Побачити і пережити. «У моїй роботі є тільки сьогодення. Це моя особиста реакція на те, що я бачу. Немає ніяких шаблонів. Призначення моїх зображень не в тому, щоб підтвердити те, що я і так знаю», – Джеймс Нахтвей не фотографував, він зберігав в пам’яті людства всі рани: тих, хто вижили в таборах смерті, врятованих від війни й голоду дітей, міста після терактів чи країни під час війни. В нашого світу своя чорно-біла історія, яку він розповідав своїми роботами.
Автор: Лілія Брезгунова