Закон і честь

Захист авторських прав на журналістські тексти – роз’яснення експерта LIGA ZAKON

Діяльність журналіста, як і загалом медіадіяльність у реаліях сьогодення – справа нелегка та потребує розуміння, зокрема, правового захисту. Адже до журналістів висунуто чимало вимог: і щодо дотримання стандартів, і щодо балансу між свободою слова та журналістською етикою, і щодо достовірності й повноти інформації.

Про вимоги до журналістів та правовий захист результатів їхньої діяльності: захист авторських прав на журналістські тексти – роз’яснили експерти LIGA ZAKON.

Почнімо з визначення професії “Журналіст”. Згідно із Законом України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” журналіст – це творчий працівник. Він професійно збирає, одержує, створює та займається підготовкою інформації для засобів масової інформації. Він виконує редакційно-посадові службові обов’язки в ЗМІ (у штаті або на позаштатних засадах) відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста. Вони зазначені у Державному класифікаторі професій України.

Відповідно до статті 34 Конституції України кожному гарантовано право на свободу думки і слова. А також на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.

Проте в цього права є й обмеження. Так, зазначені права може бути обмежено законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності. Також для збереження громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, охорони здоров’я населення. Або/і для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно. І ще для підтримання авторитету й неупередженості правосуддя. Це справедливо, адже інколи зібрана інформація насправді може нашкодити.

Про діяльність ЗМІ як засобів, призначених для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації, зазначено в Законі України “Про інформацію”. Ним визначено, що масова інформація – інформація, поширювана з метою її доведення до необмеженого кола осіб.

Особливості роботи ЗМІ та журналістів і гарантії їхньої роботи закріплено у статті 25 Закону України “Про інформацію”.

Основні гарантії:

– під час виконання професійних обов’язків журналіст має право здійснювати письмові, аудіо- та відеозаписи із застосуванням необхідних технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом;

– журналіст має право безперешкодно відвідувати приміщення суб’єктів владних повноважень, відкриті заходи, які вони проводять. А також може бути особисто прийнятим у розумні строки їх посадовими і службовими особами, крім випадків, визначених законодавством;

– журналіст має право не розкривати джерело інформації або інформацію, яка дає змогу встановити джерела інформації, крім випадків, коли його зобов’язано до цього рішенням суду на підставі закону;

– після надання документа, що засвідчує його професійну належність, працівник ЗМІ має право збирати інформацію в районах стихійного лиха, катастроф, у місцях аварій, масових безпорядків, воєнних дій, а також на територіях, де оголошено надзвичайний стан, надзвичайну ситуацію або вжито адміністративних і медико-санітарних заходів (карантин), крім випадків, передбачених законом;

– журналіст має право поширювати підготовлені ним матеріали за власним підписом (авторством) або під умовним ім’ям (псевдонімом);

– журналіст ЗМІ має право відмовитися від авторства (підпису) на матеріал, якщо його зміст після редакційної правки (редагування) суперечить його переконанням;

– права й обов’язки журналіста, працівника ЗМІ, визначені Законом “Про інформацію”, поширюються й на закордонних журналістів і працівників ЗМІ, які працюють в Україні.

Варто зазначити, що забороненою є цензура – будь-яка вимога, зокрема, до журналіста, ЗМІ, його засновника (співзасновника), видавця, керівника, розповсюджувача узгоджувати інформацію до її поширення або накладення заборони (чи перешкоджання в будь-якій іншій формі) на тиражування чи поширення інформації.

Заборонено також і втручання у професійну діяльність журналістів; контроль за змістом поширюваної інформації, зокрема, з метою поширення чи непоширення певної інформації, замовчування суспільно необхідної інформації; накладення заборони на висвітлення окремих тем, показ окремих осіб або поширення інформації про них; заборони критикувати суб’єкти владних повноважень, крім випадків, установлених законом, договором між засновником (власником) і трудовим колективом, редакційним статутом.

Отже, перейдімо безпосередньо до прав журналіста на свої тексти.

Авторське право журналіста

Відповідно до Закону України “Про авторське право і суміжні права” (далі – Закон) автор – це фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір.

Суб’єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону. А також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до правочину або закону.

Об’єктами авторського права є твори в галузі науки, літератури й мистецтва, а саме:

літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо) та інші твори.

Охороні за цим Законом підлягають всі твори, зазначені в частині першій статті 8 Закону, як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їхнього призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо).

Авторське право діє протягом усього життя автора та 70 років після його смерті, крім випадків, передбачених зазначеною статтею.

Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після оприлюднення твору. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно чи під псевдонімом, буде розкрито не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосуванню підлягає строк, передбачений частиною другою статті 28 Закону.

Цивільним кодексом України (далі – ЦКУ) передбачено, що майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено цим Кодексом або договором (стаття 429 ЦКУ).

Майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений на замовлення, належать творцеві цього об’єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 430 ЦКУ).

За трудовим договором журналіст виконує свої завдання відповідно до вимог, передбачених цим договором, посадовою інструкцією та завданням роботодавця. Зазвичай за договором майнові права журналіст передає (відчужує) роботодавцю (засобу масової інформації).

На відміну від штатного журналіста, предметом цивільно-правового договору позаштатного журналіста є конкретно виконана робота. Зазвичай договором визначають належність (передання) майнових прав суб’єкту господарювання – засобу масової інформації.

Захист авторських прав

Діяльність засобів масової інформації в контексті створення та використання об’єктів авторського права має дуалістичний характер. Відповідно до законодавства ЗМІ використовують твори авторів (інших осіб, які мають авторське право) і водночас самі мають безпосередній стосунок до створення творів.

Захист особистих немайнових і майнових прав суб’єктів авторського права та (або) суміжних прав здійснюють у порядку, установленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством. За захистом свого авторського права та (або) суміжних прав суб’єкти цих прав можуть звертатися в установленому порядку до суду та інших органів згідно з їхньою компетенцією.

Читайте інший матеріал про захист авторських прав:

https://pressassociation.org.ua/ua/avtorske-pravo-yak…

By PRess Association UA, назад

У фокусі Крим: геноцид кримських татар на окупованому півострові

З 2014 року життя у Криму розділилось на до та після. Прийшов «росский мір», а з ним пішов спокій, розвиток та процвітання туристичної АР Крим. Кримські татари піддаються масовим арештам: правозахисники, журналісти, ті, хто не ховає свій голос. Лише за 21 вересня російський окупаційний суд засудив трьох кримських татар сумарно на 45 років. 

«Станом на 18 травня з тимчасово окупованого Криму походять 123 жертви політично мотивованого кримінального переслідування. З них 98 – кримські татари», – повідомляє правоохоронна організація «Крим SOS». Серед в’язнів правозахисники, громадські активісти та журналісти, засуджені за «тероризм» робочі. У цьому списку – активіст і громадянський журналіст Сервер Мустафаєв, засуджений на 14 років. У січні 2022 року Національна спілка журналістів України опублікувала лист Мустафаєва до НСЖУ: 

«…Агресор дуже сподівається, що через роки окупації й потужні репресії кримського населення спротив небайдужих вщухне, а світ залишить питання Криму й репресій у Криму на другому плані. Тому кожен з нашої журналістської професії має робити щодня крок за кроком, писати сторінки за сторінками й не дати зійти з порядку денного всіх міжнародних, дієвих для вирішення цього питання майданчиках… Наша єдність більша за штрафи, сильніша за автомати тиранічного режиму РФ…»

Крим після початку повномасштабного вторгнення

Після 24 лютого тиск на кримських татар зріс. Більшу кількість людей заарештували за так званий «тероризм». Взяти до уваги лише згадану вище історію про сумарно 45 років за ґратами для трьох чоловіків. Серед них Наріман Джелялов – політолог, журналіст, перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу – 17 років позбавлення волі. Азіз Ахтемов – займався ремонтом автомобілів – 13 років. Асан Ахтемов працював журналістом кримськотатарської газети «Авдет» – 15 років позбавлення волі.

Однак справжньою катастрофою для киримлів стало оголошення часткової мобілізації на території рф, оскільки анексований Крим вони вважають своїм, то кримчани також будуть мобілізовані, хоч це й суперечить Женевській конвенції та правилам ведення війни.

«За попередніми оцінками, близько 90 % повісток у Криму отримали кримські татари. Водночас кримські татари становлять 13–15 % населення півострова. Такі масштаби мобілізації можуть призвести до прихованого геноциду кримськотатарського народу», – розповів Євгеній Ярошенко аналітик «КримSOS». 

Станом на 22 вересня у Криму роздали 5000

Життя після окупації Криму

Якщо зібрати всю інформацію, яка надходить від 2014 року про життя кримських татар, можна дійти до декількох висновків: культуру знищують, мову теж, за звичаї притягують до відповідальності, судять за «тероризм», арештовують журналістів та правозахисників, їх переслідують, обшукують домівки, тепер до цього додається ще й «мобілізація». Відповідно до норм міжнародного права, навмисне створення життєвих умов, які розраховані на повне або часткове знищення етнічної групи – це одна з форм геноциду. Отже, все, що робить російська окупаційна влада – геноцид проти кримськотатарського народу. Знову…

Відомий український режисер кримськотатарського походження Наріман Алієв у своєму подкасті «Мінкульт привіт» поділився однією дуже важливою думкою: «Один з кримчан сказав досить правдиву річ, яку з кожним роком росія тільки підтверджує: ті люди, які з російським прапором в Криму виходили, які плекали росію, перше, що вони зробили – поїхали з Криму в москву, в петербург. Я, який хотів жити в Криму, – продовжує пан Алієв, – розвивати його й робити свою роботу, мені довелось поїхати і поки в мене немає можливості туди повернутись».

Нехай у кожного кримчанина вийде повернутись додому. Живим, цілим та неушкодженим. Вже вкотре росія чинить геноцид проти корінного народу Криму, але вони сильніші, бо ми в Україні готові пережити багато чого: окупацію, полон, депортацію, та вибороти свою свободу. Кримчани повернуться до Криму, а Крим до України, всі повинні повернутися додому. 

Авторка: Брезгунова Лілія

Читайте попередні статті цієї авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/yak-zminilas-soczialna-reklama-pislya-pochatku-povnomasshtabnogo-vtorgnennya/

https://pressassociation.org.ua/ua/yaki…

By Лілія Брезгунова, назад

Які міжнародні договори захищають журналістів на війні та як росія їх порушує?

Брент Рено

За даними Інституту масової інформації, станом на 24 червня 2022 року, від початку повномасштабного вторгнення росія в Україні вчинила 413 злочинів проти журналістів та медіа. За липень це число зросло. У зонах бойових дій медійників захищають міжнародні договори, проте для окупантів їх не існує. Вони користуються найгіршими методами ведення війни катуючи й вбиваючи тих, хто захищений міжнародним правом.

Важливо

Журналісти не мають особливого статусу в міжнародному гуманітарному праві (далі — МГП). Кожен, хто не бере участі безпосередньо у воєнних діях (він/вона не є військовими (не беруть участі у боях), а журналістами), прирівнюються до категорії цивільних осіб і користуються загальним захистом, який надається цивільним. Тобто будь-яка неправомірна дія проти журналістів є нічим іншим як порушенням етики та правил війни щодо мирного населення. 

Журналісти, які працюють у зонах воєнного конфлікту, відповідно до сучасної доктрини МГП поділяються на дві категорії: воєнні кореспонденти (які мають акредитацію від збройних сил) і незалежні журналісти. Всі вони вважаються цивільними особами і перебувають під захистом Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни. 

Зоною ведення бойових дій журналісти пересуваються у бронежилетах з помітним надписом «PRESS» для того, аби обидві сторони розуміли, що ці люди під міжнародним захистом. Проте на війні, розпочатій росією все працює кардинально навпаки: в одній із відеолекцій фотограф та кореспондент Associated Press Євген Малолєтка, який висвітлював життя та боротьбу у блокадному Маріуполі розповів, що місцеві лікарі (Євген разом з колегою Мстиславом Черновим рятувались у лікарні) попередили журналістів змінити їхню машину, на якій був надпис «PRESS» на щось непомітне, бо за машиною полюють. Їм доводилось навіть змінити жилети журналістів на халати лікарів, аби залишитись неушкодженими. 

Допоки увесь світ слідкує за подіями з українського фронту, журналісти, що їх фільмують, ризикують життям навіть вдягаючи бронежилет, надпис на якому мав би захищати. Але коли для всього світу це знак певної недоторканості, для наших ворогів як червоне полотно для бика на кориді. Адже вони розуміють яку силу мають медійники, що тримають інформаційний фронт.

Міжнародне гуманітарне право

Міжнародне гуманітарне право – галузь міжнародного права, головна мета якої полягає в гуманізації ведення воєнних дій та полегшення страждань жертв війни. МГП складається з Женевського права, що включає норми щодо захисту жертв конфліктів, та з Гаазького права, що включає правила, які належать до засобів і способів ведення бойових дій. 

Що гарантують Женевські конвенції цивільним?

Якщо посилатись на всі встановлені правила ведення війни, то Женевські конвенції, як частина МГП, повинні забезпечувати міжнародний захист цивільного населення, поранених та тих, хто припинив нести військову службу. На практиці це мало б виглядати так: зелені коридори, які працюють, наявність міжнародних спостерігачів, в полон беруть лише військових і надають їм необхідний догляд та допомогу. Називати тут можна багато всього, та лише з цього списку зрозуміло, що наш ворог не дотримується правил. Взяти лише до уваги кількість вбитих, викрадених та зниклих медійників.

Права журналістів у зоні збройного конфлікту безпосередньо закріплені в І Додатковому протоколі до Женевських конвенцій щодо захисту жертв міжнародних збройних конфліктів. Найважливішим, що варто знати з 79 статті є те, що «журналісти, що перебувають у небезпечних професійних відрядженнях у&nbsp

Інститут масової інформації

Які злочини проти медіа були зафіксовані?

В Україні ціла низка організацій займається фіксацією злочинів проти медіа, що скоїли росіяни, порушуючи міжнародні договори. Це Інститут масової інформації, Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, український осередок міжнародного ПЕН-клубу. Вони відзначають такі види злочинів:

вимкнення українського мовлення;блокування інтернет-доступу до медіа;хакерські атаки на сайти українських медіа;обстріли телевеж;погрози журналістам;переслідування;захоплення та напади на редакції ЗМІ;обстріли журналістів;захоплення та викрадення;нанесення ран;убивства.

Якщо звернутись до МГП, стає зрозумілим, що будь-яка з цих дій є порушенням правил ведення війни. Адже жодна сторона не має права наносити пошкодження, захоплювати чи вбивати цивільних і тим паче цілитись у мирні об’єкти, як-от телевежі.

За перші три місяці повномасштабного вторгнення росіяни вбили 8 журналістів:

Євген Сакун, оператор телеканалу LIVE (загинув 1 березня під час російського ракетного обстрілу телевежі в Києві);Брент Рено, колишній кореспондент The New York Times (розстріляний росіянами 13 березня в Ірпені на блокпосту);П’єр Закжевскі, оператор телеканалу Fox News, громадянин Ірландії. Він загинув 14 березня під час артилерійського обстрілу російських військ у селі Горенка Київської області;Олександра Кувшинова, українська фіксерка, журналістка. Загинула 14 березня разом з П’єром Закжевскі під час артилерійського обстрілу з боку російських військ у селі Горенка Київської області;Оксана Бауліна, журналістка російського The Insider, Фонду боротьби з корупцією Олексія Навального (загинула 23 березня під російським обстрілом у Києві під час виконання редакційного завдання);Максим Левін 1 квітня знайдений вбитим;Мантас Кведаравічюс, литовський режисер та документаліст, вбили у Маріуполі;Фредерік Леклерк-Імхофф, журналіст французького каналу BFMTV, загинув на Луганщині 30 травня внаслідок російського обстрілу евакуаційного авто. Робив матеріал про евакуацію населення.

Тобто вісім разів ворог найвищою мірою порушив міжнародні договори – забрав життя у цивільного. Окрім вбивств, російські терористи станом на 24 червня викрали чи взяли в полон щонайменше15

Якщо у матеріалі про безпеку журналіста під час роботи у зоні бойових дій ми згадували, що основним правилом є те, що життя вартісніше за будь-який матеріал. То зараз під час російсько-української війни варто пам’ятати: ми воюємо з терористами, які не зважають на жодні міжнародні правила та закони. І ціна одного сюжету може бути значно вищою як для одного медійника, так і для цілого ЗМІ.

Авторка: Брезгунова Лілія

Попередні матеріали авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/chetverta-vlada-v-ukra%d1%97ni-mif-chi-realnist/

https://pressassociation.org.ua/ua/fortune…

By Лілія Брезгунова, назад

Відповідальність за вчинення злочинів проти журналістів

За даними багатьох соціологічних опитувань, а також відповідно до створених спеціалістами рейтингів, журналістика входить в десятку найнебезпечніших професій у світі. Крім того, якщо розглядати подібний рейтинг в Україні, то зазначимо, що рівень загрози для журналістів значно вищий. Але якщо безпека журналістів – питання, що стоїть так гостро, то як їх захищають у нашій країні? 

Безпека журналістів постійно було однією з найголовніших проблем цієї професії. Мабуть, більшість з тих, хто здобув чи продовжує здобувати цей фах, неодноразово чули від близьких, що ті наражають себе на небезпеку. На жаль, у цих словах існує частка правди. Адже, за даними Міжнародної Федерації Журналістів (далі МФЖ), з 1995 року на території України загинули 16 журналістів. Сім з них були іноземцями (один італієць та шість росіян) (станом на 2019 рік). Та жодна зі смертей не була розслідувана в повному обсязі. 

Можемо зробити неприємний висновок, що якщо не розслідують гучні вбивства, то інші справи як, наприклад, побиття, розкриють ще з меншою імовірністю. 

Відомо, що у 2020 році до відділків Національної поліції надійшло понад 173 заяви про порушення щодо працівників ЗМІ. 

За словами наступника начальника головного слідчого управління Національної поліції Степана Довгуня, станом на жовтень 2020 року, зі 173 відкритих справ 132 – це перешкоджання професійній діяльності. Решта 41 заява повідомляє про погрози чи насильства щодо журналістів.

Крім того, цього ж року Національна поліція і національна спілка журналістів України створили новий канал для повідомлень про правопорушення стосовно медійників. Його назвали електронна адреса Департаменту захисту інтересів суспільства і держави Національної поліції України. “Для оперативної комунікації із журналістами створено електронну адресу. Туди всі представники ЗМІ можуть надавати інформацію про вчинення відносно них будь-яких протиправних дій: dzisd_media@police.gov.ua”. Про це повідомила пресслужба Нацполіції з посиланням на слова голови департаменту Євгена Макарова.

Мета створення «гарячої лінії» – привернути увагу до небезпеки навколо журналістської діяльності, чого не може зробити поліція на місцях.

Що змінилось у 2021?

Прочитавши лише кількість заяв журналістів, можемо зробити висновок, що закон не належною мірою забезпечував захист професійної роботи медійника. А також особиста безпека журналістів не була захищена: новини про погрози й побиття журналістів часто займають нашу інформаційну стрічку.

Як відповідь на кількість правопорушень у 2020 році, Верховна Рада України, 2

Основна мета закону – встановлення ще жорсткіших санкцій на основі 171 статті Кримінального Кодексу України (Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів).

Які зміни внесені до статті?

– незаконне вилучення фото-/відео-/аудіоматеріалів журналістів карається від 500 до 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, арештом до 6-и місяців чи позбавленням волі до 3-ьох років;

– вплив на журналіста для подальшого перешкоджання його професійній діяльності «карається штрафом від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років»;

– перешкоджання роботі журналістів службовими особами «карається штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого».

Якою є думка юристів щодо змін у Законі?

Дмитро Воронцов

Юрист «ADER HABER». «Щодо звернення журналістів за правовою допомогою, то такі випадки непоодинокі. А 2021 рік, на моє переконання лише підтверджує тенденцію до зростання запитів на кваліфікований юридичний захист. Це пов’язано з активним розвитком напрямку журналістських розслідувань, а також загальносоціальними процесами у нашій державі: масовими заходами чи мітингами, які висвітлюються журналістами (приміром, випадок із побиттям журналіста видання «Букви» Олександра Кужельного). 

У практиці нашої компанії такі звернення переважно стосуються захисту у кримінальному провадженні, у якості потерпіли. Адже як я вказав вище, журналістська діяльність часто супроводжується ризиком для життя та здоров’я, а також представництва інтересів у так званих дифамаційних справах.»

Артем Бондаренко

Адвокат Адвокатського Бюро «Ципін і партнери». «Звичайно, все більше громадян звертаються за правовою допомогою до фахівців, зокрема, це стосується й журналістів…

Вчасна та доречна реакція з боку адвоката може стати запорукою ефективного правового захисту. Зокрема, сьогодні органи Національної поліції України частіше за все уникають обов’язку відкривати кримінальні провадження за статтями, потерпілими в яких є журналісти. Вони просто надають часто вживану загальноправову кваліфікацію. Оскільки, злочини з належною кваліфікацією часто перебувають на контролі у керівництва. Як наслідок, ефективність та швидкість таких розслідувань мало хто може гарантувати через те, що такі справи попросту губляться серед інших»

Після змін від 2-о лютого 2021 року актуальним залишається питання: «Чи посилення відповідальності за злочини проти журналістів змінить кількість заяв та чи справді можна допомогти в такій ситуації?»

Помічниця адвоката Тищенко Кристина

На думку помічниці адвоката, Тищенко Кристини, Адвокатського Бюро «Ципін і партнери»: «Варто наголосити на тенденцію, що відбувається останнім часом  в Україні в частині посилення кримінальної відповідальності за той чи інший злочин. Зміни до Кримінального Кодексу України частіше за все вносяться тільки після «гучної справи». Як наслідок, кількість не завжди переходить у якість. За загальним правилом ефективність покарання визначається не його суворістю. А невідворотністю, тобто розумінням людини, що за його вчинки необхідно відповідати незалежно від того, яке б покарання воно тягло за собою.»

Дмитро Воронцов

«…зважаючи на зміст тексту автори закону вважають, що збільшення розміру штрафу за перешкоджання журналістській діяльності з 850 до 8 500 гривень та виокремлення погрози або насильства, щодо журналіста, вчиненого повторно або за попередньою змовою осіб в окрему кваліфікуючу ознаку такого злочину достатньо для забезпечення ефективного захисту прав журналістів.

Втім, злочини проти журналістів мають комплексний характер і зокрема пов’язані із запитом суспільства на висвітлення дій влади. Саме тому лише посилення кримінальної відповідальності не призведе до зменшення кількості протиправних посягань на життя та здоров’я журналістів. Наразі, увага громадськості, журналістської спільноти до випадків насильства, щодо журналістів може бути дієвим інструментом у покаранні винуватців, особливо, коли такі протиправні дії вчиняються чиновником»

Можемо зробити висновок, що з кожним роком безпека журналістів захищається краще. Національна спілка журналістів України діє активніше, створюють «гарячі лінії» та вносять зміни до Законів. Основним лише залишається питання: “Чи ці нововведення справді допомагають? Чи сім’ї загиблих працівників ЗМІ дізнаються, хто це зробив? Чи й далі залишиться понад 100 порушень, а єдиною допомогою буде прийнятий «гарячою лінією» лист?”.

Автор: Брезгунова Лілія

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua

https://pressassociation.org.ua/ua/brifing-i-prezentacziya-yak-obgovoryuyutsya-najaktualnishi-pitannya-chastina-2…

By Лілія Брезгунова, назад

Безпека журналіста під час роботи в зоні конфлікту

В час збройних конфліктів роль засобів масової інформації важко переоцінити. Адже війна вносить свої корективи в організацію суспільства. Саме в таких умовах ЗМІ не просто стає єдиним джерелом правдивої й перевіреної інформації. А також веде власну, «інформаційну війну», проти поширення фейків й дезінформації.

Усе це стає причинами того, що більшість людей починає вважати військову журналістику однією із найнебезпечніших галузей цього фаху. Адже вони часто бачать смерть на власні очі й постійно перебувають в зоні небезпеки. А також повинні дотримуватися всіх правил для збереження свого життя та інших.

Ще у 2014 році, на початку воєнного конфлікту, на території України в час виконання своїх обов’язків загинуло 5 журналістів. Це стало поштовхом до виявлення серйозної проблеми наших медійників: чи володіють вони знаннями й навичками ведення роботи в зоні бойових дій?

Хто визначає права й обов’язки журналістів в зоні бойових дій?

Права і обов’язки журналістів у зоні збройного конфлікту визначає Міжнародне гуманітарне право (МГП) (або міжнародне право збройних конфліктів). Більшість норм цього права визнані всіма державами світу. Ключовими документами є Гаазькі конвенції і декларації 1899 і 1907 років (так зване Гаазьке право), Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 року. А також Додаткові протоколи до них 1977 року (Женевське право), резолюції Генеральної Асамблеї ООН.

Щодо деталей, то Гаазьке право застосовується до правил і звичаїв ведення війни та встановлює обмеження на застосування зброї. Право Женеви містить норми про захист тих, хто знаходиться в зоні конфлікту. Проте не бере в ньому участі — цивільне населення, поранені, військовополонені.

Права журналістів у зоні збройного конфлікту безпосередньо закріплені у Конвенції про закони і звичаї суходільної війни (1907 р.) (посилання). Конвенції про поводження з військовополоненими (1949 р.). І Додатковому протоколі до Женевських конвенцій щодо захисту жертв міжнародних збройних конфліктів. (посилання).

Варто також зазначити, що не всі журналісти в зоні конфлікту можуть знаходитись під захистом міжнародного гуманітарного права. До груп, що захищені цим правом належать: військові кореспонденти, журналісти у відрядженнях в зони бойових дій та доправлені до військових частин. Підтвердженням статусу журналіста, згідно з І Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, є посвідчення журналіста, видане державною владою. 

Відповідно до ст. 4 А (4) Конвенції про поводження з військовополоненими 1949 р. військовими кореспондентами є представники ЗМІ, які мають акредитацію в збройних силах, супроводжують на точках, але не є їх частиною.

Наявність документа про акредитацію зобов’язує військове командування співпрацювати з журналістом в межах його професії.

Якщо говорити про журналістів, що не працюють офіційно в медіа, тобто є фрілансерами й не мають посвідчення журналіста, а, отже, й акредитації, то міжнародне гуманітарне право не забезпечує захист цих осіб. Хоча їх діяльність не заборонена законом. Але у випадках, які загрожують життю, журналісти-фрілансери підпадають під загальний захист цивільного населення.

Щодо зони АТО/ООС, то варто отримати акредитацію, хоч вона і не обов’язкова, згідно з українським законодавством. Та безпека журналіста залежить від отримання цього документу. Акредитацію в зоні АТО здійснює Служба безпеки України.

Яким є головне правило військового журналіста?

Основним правилом є відповідь на питання: матеріал чи життя. Це саме той випадок, коли медійнику варто зрозуміти, що за одне життя він напише не один матеріал.

«З точки зору особистої безпеки, твердження, що «робота журналіста — це лізти на рожен» застосовне до будь-якого виду журналістської діяльності. Тому оцінка ризиків є ключовим поняттям у журналістиці, з урахуванням того, що ніякий репортаж не вартує життя журналіста», — Йошрі Фоуда (Yosri Fouda), «Аль-Джазіра»

Загальні положення для журналіста під час роботи у зоні конфлікту

Особливостями конфліктів у сучасному світі можна вважати так звану «гібридну війну»: воєнні дії, кібератаки та інформаційні війни. Таки чином робота журналіста — важлива складова для досягнення мирних цілей, адже, публікуючи факти насилля чи гуманітарні катастрофи, вони привертають увагу до регіональних чи навіть глобальних проблем. 

Ще одним важливим положенням є розуміння того, що правила, що стали звичними журналістам в мирний час, не будуть діяти на війні. Тому для журналіста дуже важливо не лише знати норми національного законодавства та міжнародного права, а й вміти діяти ситуативно. Адже безпека журналіста, його життя — понад усе.

Отже, безпека журналіста під час роботи у зоні конфлікту — важливе питання вже не одного покоління. Хоч і оприлюднено велику кількість законів, де ледь не за кожних воєнних дій вносяться правки, та не варто забувати, що сторони, які ворогують, часто не дотримуються законів. Тому покладаємось не лише на журналістський захист, що забезпечує акредитація, а особисті міри безпеки. І пам’ятаймо, що людське життя вартісніше за будь-який матеріал.

Автор: Лілія Брезгунова

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org

https://pressassociation.org.ua/ua/zhinka-v-zhurnalisticzi-problemi-ta-vikliki…

By Лілія Брезгунова, назад

Чим займається політтехнолог?

Всім відомо, що медійні особистості, в тому числі бізнесмени, політики, часто користуються допомогою особистих помічників: піарників, консультантів, бренд-менеджерів, секретарів… І про них ми чуємо достатньо часто та й завдання, що вони виконують, зрозумілі. Але тоді чим займається політтехнолог? Чому про них ми так мало знаємо, хоч політики до них постійно звертаються?

Політичний технолог (політтехнолог) — професія, діяльність якої у двох умовних частинах світу відрізняється. На теренах колишнього СРСР, особливо в Росії, це, в першу чергу «спеціаліст в галузі практичного застосування політичних технологій». А на Заході та в європейських країнах політичний технолог — маніпулятор суспільною свідомістю з метою підготовки населення, той хто дає інструкцію громаді для подальшого отримання інформації шляхом підміни понять.

Тепер варто зрозуміти, чим саме є галузь «політичних технологій» і наскільки поняття в пострадянських країнах та на Заході відрізняються.

Політичні технології — це сукупність способів, методів і процедур впливу на маси людей з метою надання їхньої політичної поведінки характеру, сприятливого для досягнення певних політичних або управлінських цілей.

Отже, хоч і пояснення самої роботи достатньо різні, власне політтехнологи мають схожі обов’язки.

Обов’язки політтехнолога

Дивлячись на визначення, хто такий політичний технолог, можете виділити його основні обов’язки. Його мета — забезпечити перемогу його замовника на виборах, при чому створивши йому позитивний політичний імідж.

Не виключенням буде й так званий «чорний піар». Та його використовують рідко, адже треба не тільки вміти правильно подати, а й тримати під контролем, бо опоненти можуть скористатись ситуацією на свою користь.

Що потрібно для підтримки іміджу клієнта:

зрозуміти суть проблеми й обговорити стратегію з замовником;вивчити психологічні особливості цільової групи, якщо якась виявиться проблемною, запропонувати способи роботи з нею;

сформувати команду, де кожен буде спеціалізуватися лише на своєму вузькому профілі й розробити стратегічний план;керувати виконанням плану й, за потреби, корегувати його та вносити зміни. 

Насправді, перечитавши лише ці пункти, здається, що роботу політтехнолога виконувати вже й не так важко. Але за цим невеликим списком ховається робота людини, яка має розумітись в політиці, соціології, піарі, психології… Адже саме політичний технолог може порадити замовнику вступити в коаліцію з іншими політиками, організувати PR-кампанію, сформувати нові цінності в суспільній свідомості, використовуючи різні методики.

Слід також зазначити, що сам політтехнолог може подати ідею, але реалізовувати її повинні будуть сотні людей під його керівництвом. Його завдання донести до всіх цих людей спільну мету і методи її досягнення, а також контролювати процес і коригувати його залежно від зміни обставин.

Якими є особисті якості політтехнолога?

Кажуть, що саме ці люди творять політиків: мерів, міністрів, президентів. Вони часто працюють з фейками, нерідко самі ж їх створюють. Ведуть пасивну війну зі штабами-суперниками. Тому не кожна людина, хто закінчить відповідний фах може стати політичним технологом. Для цього треба певні якості:

вміння виходити зі стресових ситуацій;розуміння психології людей та вміння маніпулювати;креативність та ініціативність;бути політично зацікавленим та стресостійким;розуміння того, що не завжди вдасться «вийти сухим із води».

Як стати політичним технологом?

У більшості країнах світу фах політтехнолога не вважається академічним, його не можна здобути в ВНЗ. На відміну від дотичних: політології, соціології, дослідження масової думки або медіазнавства. Щодо легальної заміни професії «політтехнолога», то варто розглянути варіанти політичного консультанта чи радника. 

Політтехнолог в Україні

Перша хвиля поширення політичних технологій на території закінчилась Помаранчевою революцією. Використання їх вдруге, за президентства Віктора Януковича, призвело збройного конфлікту між владою та народом, відомим як Революція Гідності. 

Українці неодноразово показали, що явне маніпулювання політичною свідомістю не призведе в нашій країні до позитивних змін. Не виключення, що й з сучасними політиками працювали політтехнологи, але тут важливе питання міри.

Підсумувавши всі матеріали, можемо узагальнити, що політтехнолог — темна конячка у світовій політиці. Хоч офіційно професія не існує, влада різних рівнів неодноразово користувалась послугами цього експерта з політичних технологій та маніпулювання суспільною свідомістю.

Автор: Брезгунова Лілія

Читати попередні матеріали цього автора: 

https://pressassociation.org.ua/ua/avtorske-pravo-yak-zahistiti-svoyu-intelektualnu-vlasnist/

https://pressassociation.org…

By Лілія Брезгунова, назад

Самоплагіат — це порушення?

Плагіат — це повне або часткове копіювання чужих думок. І якщо з плагіатом все зрозуміло, то про самоплагіат і досі точаться суперечки: чи справді це порушення?

Відповідно до пункту 4 статті 42 Закону України «Про освіту», самоплагіат вважається порушенням академічної доброчесності в тому випадку, коли автор видає власний текст, написаний раніше, за новий. А як щодо інших ситуацій? Сьогодні досліджуватимемо цю проблему.
Які є види самоплагіату?
Американський вчений Мігель Роіг зазначає, що існує три види самоплагіату. 

Академічний 

Коли учень або студент повністю копіює свою попередню роботу, представлену раніше іншому викладачу на інших заняттях. 

Прихований або «прихована дія»

У випадку, коли певний матеріал ділять на частини й інформацію публікують у різних статтях — це прихований плагіат. Оскільки читач сприйматиме різні тексти не як один цілісний, а як ті, що походять від попередніх. Тобто відбувається підміна понять і фрагментація даних.

«Споріднена протизаконна дія»

Це такий вид плагіату, коли автор, друкуючи свою попередню працю на іншому ресурсі, додає нову інформацію, цим самим змушуючи реципієнтів думати, що це зовсім новий матеріал. 

Самоплагіат у навчання 
Студенти та учні копіюють свої попередні роботи, аби зекономити час чи підтвердити власні слова особистими судженнями. До самоплагіату в навчання відносять:

Використання в нових роботах абзаців і речень із попередніх матеріалів
Повне копіювання праці
Використання в магістерських роботах частини бакалаврської 

Однак, важливо пам’ятати, що кожен освітній заклад має свої правила й самостійно визначає норми, яких мусять дотримуватися учні та студенти. Тому потрібно зрозуміти, чи дозволені вищезазначені дії в навчальному закладі. Якщо ні, то варто вдаватися або до перефразування роботи, або посилатися на попередні матеріали. 
Коли самоплагіат — це не порушення 
Часто самоплагіат приписують навіть до тих ситуацій, у яких про нього взагалі не йшлося. Наприклад, передрукування текстів чи переклад їх іншою мовою — це не порушення академічної доброчесності. 

По-перше, видавництва укладають угоду з автором, аби опублікувати його твори. Із часом договори можуть бути укладеними з декількома видавництвами, але це не означає, що вони вчиняють плагіат щодо одне одного. По-друге, це не вважається самоплагіатом у контексті авторства, оскільки певний матеріал можна читати у декількох виданнях й автор не видає його за новий. 

Так само із перекладом. Текст, написаний англійською, інтерпретують українською, німецькою, іспанською та іншими мовами для того, щоб охопити більшу аудиторію й ефективніше донести інформацію, не приховуючи того факту, що це один і той самий матеріал. 
Як не допуститися самоплагіату?
Характер самоплагіату залежить від сфери його використання. Якщо, наприклад, певна редакція забороняє використовувати власні тексти повторно, тоді варто втриматися від таких дій або посилатися на попередній матеріал, тобто виокремлювати його від потоку інформації й дотримуватися правил цитування.

Варто пам‘ятати, що автор може використовувати власні тексти повторно, однак треба зважати на правила тієї установи, у якій він працює й для якої створює нові матеріали. 
Авторка: Анастасія Кузьменко
Авторка ілюстрацій: Діана Тапіліна

Читати попередні матеріали авторки:
https://pressassociation.org.ua/ua/shho-take-kolaboracziya/

https://pressassociation.org.ua/ua/korisni-zmi-dlya-zhurnalistiv-de…

By Анастасія Кузьменко, назад

Похайпуємо? Як не стати жертвою хайпу. Юридичні стратегії для блогерів та жертв. Частина 1

Уявити ЗМІ та соцмережі без хайпу вже неможливо. Новини з життя зірок, історії про чужі розлучення, святкування днів народжень, навіть перекручення слів експертів та коментарі чужих скандалів  – про це і багато іншого можна почитати, тапнувши на іконку улюбленої соцмережі. Чого варта лише історія «Золотий Вік vs Guzema», за якою з професійним інтересом слідкують не лише модниці, а і блогери, ювеліри та юристи. Всі ці історії об’єднує одне коротке та влучне слово «хайп».

By PRess Association UA, назад

Авторське право: як захистити свою інтелектуальну власність

За останні декілька років митці (журналісти, художники, музиканти, фотографи, маркетологи …) все частіше зустрічаються з ситуаціями, коли їх роботи публікують чи використовують без необхідного дозволу. Тоді хтось відпускає ситуацію, а інші шукають справедливості в суді. Та цього можна уникнути, якщо знати як захистити свою інтелектуальну власність.

By Лілія Брезгунова, назад