Суди у відносинах з журналістами та ЗМІ

Ефективна комунікація засобів масової інформації та судових установ — одна з найважливіших складових демократичного суспільства. Адже не може існувати чесна та прозора судова система, якщо вона закрита для громадськості. Тому суди та ЗМІ мають не лише розуміти важливість такої співпраці, а й виконувати все для демократизації судочинства в Україні.

Ще із заголовка матеріалу можна зрозуміти, що суди та ЗМІ мають дуже непрості відносини. Адже тему суду журналістам завжди було важко висвітлювати. Та попри те, у світі існують сталі демократичні закони про комунікацію між судом та медіа. Вони мають певні відмінності від відносин ЗМІ з іншими структурами, адже для судів, в першу чергу, важлива прозорість та чесність з суспільством. 

Щодо України, то передусім існує ще дві важливі проблеми. Перша — досі збереглися радянські “традиції” про те, що суд — закрита від зайвих очей установа. Й друга — як згадувалось раніше, судові засідання — чи не найскладніша справа у роботі журналіста. Через це існують проблеми саме в прийнятті всіх обмежень, які його очікують в залі засідання та в подальшому висвітленні інформації. 

Якими є демократичні стандарти відносин між судом та ЗМІ?

Позицію ООН щодо взаємодії судів та ЗМІ узагальнено в Мадридських принципах взаємодії засобів масової  інформації та суддівської незалежності. Основним твердженням цього документу можна вважати те, що «функцією та правом ЗМІ є&nbsp

Щодо позиції Ради Європи, висвітленої в Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також у резолюціях та рекомендаціях органів Ради Європи, то можемо виокремити п. 2 ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Свобода виявлення  поглядів може підлягати обмеженням у випадках: захисту репутації чи прав людей; підтримання авторитету суду; забезпечення неупередженості суду.

Доступ журналіста на судові засідання

Доступ журналістів на судові засідання є нормою у будь-якому демократичному суспільстві. Однак, варто розуміти, що для судових процесів різних типів встановлено особливі умови допуску на засідання.

Адміністративний, Цивільний та Господарський процес

Правила про інформування цих трьох процесів, можемо об’єднати твердженням, що «розгляд справ у всіх судах проводиться усно і відкрито». В кожному із цих типів судове засідання може бути закритим, але лише за певних умов. Наприклад, «…якщо відкритий розгляд може привести до розголошення державної або іншої [комерційної чи банківської] таємниці, яка охороняється законом. А також за клопотаннями осіб, які беруть участь у справі, з метою забезпечення таємниці усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або відомостей, що принижують їх честь і гідність…»

Кримінальний процес

Відповідно до ст. 20 Кримінально-процесуального кодексу України, «розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної або іншої захищеної законом інформації. Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду. Наприклад, в справах про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, в справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою розголошення відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, та у разі, коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист».

Фото- та відеознімання у залі судових засідань

Посилаючись на ч.4 ст.11 ЗУ “Про судоустрій і статус суддів”, представники ЗМІ мають право на судових засіданнях на фото- та відеознімання,  аудіозапис із використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду. Щодо використання стаціонарної апаратури зі штативами, потрібно узгоджувати із суддею. Й нерідко журналістам відмовляють. В інших випадках суддя чітко вказує місце, звідки повинно проводитись знімання.

Адміністративний, Цивільний та Господарський процес

Згідно з законами, які регулюють проведення судових засідань цих типів, будь-який запис дозволено. Тому, якщо під час розгляду адміністративних правопорушень, господарського чи цивільного спору, суддя забороняє в залі знімання на мобільний телефон — такі дії судді є протизаконними та можуть бути оскаржені. 

Кримінальний процес

Кримінальний злочин у судовій справі значно ускладнює роботу журналіста, адже закони, які регулюють ці процеси відрізняються. 

Ч. 6 ст. 27 Кримінального процесуального кодексу України визначає, що кожен, хто присутній в залі судового засідання, може вести стенограму, робити нотатки, використовувати портативні аудіозаписувальні пристрої. Щодо проведення в залі судового засідання фото-, відеозапису, а також проведення звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури — це допускається на підставі ухвали суду. Тобто стаття 27 дозволяє використовувати без будь-яких інших додаткових процедур лише диктофон. 

Але все ж, якщо журналістові була заборонено фільмувати, то, відповідно до інших судових законів в Україні, він може подати скаргу про дисциплінарне порушення судді чи порушення засад гласності. Але якщо і вдаватися до таких радикальних дій, то перед тим варто порадитись зі спеціалістом. 

Умови доступу до судових рішень і матеріалів судового процесу

Не новина, що журналістам для підготовки якісного матеріалу необхідні документи про конкретні судові справи. Специфіка таких&nbsp

Адміністративний, Цивільний та Господарський процес

Судове рішення, ухвалене на відкритому судовому засіданні, проголошують прилюдно. Переважно одразу після закінчення судового процесу. Якщо ж судовий розгляд мав закритий характер, прилюдно проголошують лише  резолютивну частину рішення. Існує можливість проголошення лише вступної та резолютивної частини  рішення, що має складний характер. 

Кримінальний процес

Вирок у кримінальній справі, навіть за розгляду справи в режимі закритого судового засідання, проголошує публічно суддя, що головує, або один зі суддів.

Крім того, журналісти можуть мати доступ до матеріалів справ. Як і незакінчених, які досі розглядаються в суді, так і тих, що зберігаються в архівах. Варто лише зауважити, що не всі справи є відкритими для медіа та специфіка отримання документів залежить від типу процесу та стадії, на якій знаходиться справа. Та, хоч і на законодавчому рівні питання доступу журналістів до інформації є достатньо чітким, та на місцях можемо бути свідком того, що суди та ЗМІ мають недовіру.

Отже, питання відносин між судовими установами та засобами масової інформації буде актуальним ще не один рік. З одного боку, гостро постає питання довіри між структурами, а з іншого — кількість законотворчих актів, які, хоч і пояснюють певні умови, та при тому суперечать одні одним. Тому намагаємося детально вивчити специфіку інформування того типу судового процесу, який будемо висвітлювати.

Автор: Брезгунова Лілія

Читати попередні матеріали цього автора: 

https://pressassociation.org

https://pressassociation.org.ua/ua/avtorske-pravo-yak-zahistiti-svoyu-intelektualnu-vlasnist…

Жінка в журналістиці. Проблеми та виклики

Рубіж XX-XXI століть приніс в суспільство безліч змін. Стала іншою політична карта світу, з’явилися нові культури й традиції. Людство почало боротись за права тих, за кого навіть й не думали раніше. А як щодо жінок? Чи вдалось їм за стільки років нарешті отримати рівні права в кар’єрі з чоловіками? Та, врешті-решт, чи може представниця колись «слабкої статі» бути рівноправною частиною журналістського світу?

Перші жінки в журналістиці

Безумовно, за стільки років боротьби з несправедливістю, питання місця жінки у світі не стоїть так гостро. Вже більше і більше спеціальностей розвінчують міф про «суто чоловічу професію». Залишається лише питання: чи справді все так налагоджено, як виглядає на перший погляд, і чи досі журналіст має більше можливостей за журналістку?

У міру того, як журналістика ставала професією, жінки обмежувались у доступі до можливості набути цього фаху і стикалися з дискримінацією. Однак, жінки працювали редакторками, репортерками, спортивними аналітикинями та журналістками ще до 1890-х років.

На щастя, збереглось багато фактів про першість жінок у журналістиці за кордоном. Наприклад, “Перша леді чорної преси” (Етел Л. Пейн), перша жінка-репортерка в ефірі CBS (Марія Маклафлін), журналістка та продюсерка телевізійної війни з В’єтнаму (Енн Морріссі Мерік), перша жінка, яка отримала премію Рувима (Лінн Джонстон), перша військова кореспондентка, яка повідомила про початок Другої світової війни (Клер Голлінгворт).

Історій про те, як жінки досягали журналістського успіху багато. Та ще більше їх про дискримінацію, якої зазнавали авторки через стать: писали виключно під псевдонімами (чоловічими), матеріали жінок вважалися непрофесійними й підходили лише для «жіночих видань». Особливо гостро ця проблема відчувалась під час воєнних дій, бо, знову ж таки, «війна — не місце для жінок».  Добре, що були ті, хто були готовими йти проти «канонів» й отримували світове визнання за висвітлення воєнних дій. Вони доводили світу, особливо жінкам, що вони можуть бути будь-ким.

Яка ситуація в журналістиці зараз?

За останніми статистиками, європейські ЗМІ залишаються здебільшого чоловічими. Хоч жінки частіше обирають фах журналіста, але згідно з дослідженням ЗМІ 11 європейських країн, проведеним “Європейською обсерваторією журналістики” (EJO) й опублікованого на сайті Інституту масової інформації (https://imi.org.ua/articles/zhinky-zhurnalistky-jevropejskyh-media-de-vony-i89), частіше пишуть чоловіки й про чоловіків.&nbsp

Гендерний дисбаланс помітний практично у всіх аналізованих країнах. У деяких він стосується команди ЗМІ, та здебільшого дисбаланс помітний в авторстві текстів чи того, хто зображений на ілюстраціях (найбільша проблема з цим показником в України, де 49% фотографій зображували лише чоловіків, і тільки 10% — жінок).

Зрозуміло, що така ситуація розчаровує журналісток, та це можна пояснити певною «звичкою», ще з часів, коли журналістом міг бути лише чоловік. Та часи змінюються, як і самі ЗМІ, адже, переглянувши колективи та стрічки онлайн-медіа, зустрічаємо все більше і більше жіночих імен.

Керівниця Факультету журналістики Лондонського міського університету та авторка численних досліджень про жінок в журналістиці Сьюзен Франкс (Suzanne Franks) реагує на отримані результати: «Це чудово, що ми маємо настільки широке дослідження з порівняння гендерних нерівностей у такій великій кількості країн. Погано, що залишаються ті самі нерівності у тому, кого публікують та кого показують на фотографіях, якими ілюструють новини. Сподіваюся, що через підкреслення гендерних упереджень у журналістиці ми побачимо кроки до змін».

Сучасна дискримінація

Варто звернути увагу на ще одне дослідження. На цей раз міжнародна організація «Репортери без кордонів» оприлюднила звіт (https://rsf.org/sites/default/files/sexisms_toll_on_journalism.pdf), згідно з яким більшість зі 112 опитаних журналісток підтвердили, що стикалися на роботі з дискримінацією, небажаними дотиками (обіймами, поцілунками), погрозами, домаганнями чи агресією. 

Після проведення опитування, автори дійшли до висновків, що найчастіше потерпають від насильства спортивні та політичні журналістки. Крім того, ще одним важливим висновком є те, що журналістика для жінки — це «подвійний виклик». З одного боку, сама собою небезпечна робота журналіста, а з іншого — насильство на ґрунті гендерної дискримінації.

Отже, історично склалось так, що “я жінка в журналістиці” — це виклик. Проблеми були колись, інші є й зараз. Але журналістки щоразу їх додали й доводили, що «четверта влада» — однозначно, те місце, де жінка буде боротись не лише за свої права, а й попри дискримінацію та гендерну нерівність, працювати як і на спортивних змаганнях чи на засіданнях Верховної Ради, так і в зоні бойових дій. 

Автор: Брезгунова Лілія

Читати попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua

https://pressassociation.org.ua/ua/marketolog-profesiya-shho-vchit-prodavati…

Чим займається політтехнолог?

Всім відомо, що медійні особистості, в тому числі бізнесмени, політики, часто користуються допомогою особистих помічників: піарників, консультантів, бренд-менеджерів, секретарів… І про них ми чуємо достатньо часто та й завдання, що вони виконують, зрозумілі. Але тоді чим займається політтехнолог? Чому про них ми так мало знаємо, хоч політики до них постійно звертаються?

Політичний технолог (політтехнолог) — професія, діяльність якої у двох умовних частинах світу відрізняється. На теренах колишнього СРСР, особливо в Росії, це, в першу чергу «спеціаліст в галузі практичного застосування політичних технологій». А на Заході та в європейських країнах політичний технолог — маніпулятор суспільною свідомістю з метою підготовки населення, той хто дає інструкцію громаді для подальшого отримання інформації шляхом підміни понять.

Тепер варто зрозуміти, чим саме є галузь «політичних технологій» і наскільки поняття в пострадянських країнах та на Заході відрізняються.

Політичні технології — це сукупність способів, методів і процедур впливу на маси людей з метою надання їхньої політичної поведінки характеру, сприятливого для досягнення певних політичних або управлінських цілей.

Отже, хоч і пояснення самої роботи достатньо різні, власне політтехнологи мають схожі обов’язки.

Обов’язки політтехнолога

Дивлячись на визначення, хто такий політичний технолог, можете виділити його основні обов’язки. Його мета — забезпечити перемогу його замовника на виборах, при чому створивши йому позитивний політичний імідж.

Не виключенням буде й так званий «чорний піар». Та його використовують рідко, адже треба не тільки вміти правильно подати, а й тримати під контролем, бо опоненти можуть скористатись ситуацією на свою користь.

Що потрібно для підтримки іміджу клієнта:

зрозуміти суть проблеми й обговорити стратегію з замовником;вивчити психологічні особливості цільової групи, якщо якась виявиться проблемною, запропонувати способи роботи з нею;

сформувати команду, де кожен буде спеціалізуватися лише на своєму вузькому профілі й розробити стратегічний план;керувати виконанням плану й, за потреби, корегувати його та вносити зміни. 

Насправді, перечитавши лише ці пункти, здається, що роботу політтехнолога виконувати вже й не так важко. Але за цим невеликим списком ховається робота людини, яка має розумітись в політиці, соціології, піарі, психології… Адже саме політичний технолог може порадити замовнику вступити в коаліцію з іншими політиками, організувати PR-кампанію, сформувати нові цінності в суспільній свідомості, використовуючи різні методики.

Слід також зазначити, що сам політтехнолог може подати ідею, але реалізовувати її повинні будуть сотні людей під його керівництвом. Його завдання донести до всіх цих людей спільну мету і методи її досягнення, а також контролювати процес і коригувати його залежно від зміни обставин.

Якими є особисті якості політтехнолога?

Кажуть, що саме ці люди творять політиків: мерів, міністрів, президентів. Вони часто працюють з фейками, нерідко самі ж їх створюють. Ведуть пасивну війну зі штабами-суперниками. Тому не кожна людина, хто закінчить відповідний фах може стати політичним технологом. Для цього треба певні якості:

вміння виходити зі стресових ситуацій;розуміння психології людей та вміння маніпулювати;креативність та ініціативність;бути політично зацікавленим та стресостійким;розуміння того, що не завжди вдасться «вийти сухим із води».

Як стати політичним технологом?

У більшості країнах світу фах політтехнолога не вважається академічним, його не можна здобути в ВНЗ. На відміну від дотичних: політології, соціології, дослідження масової думки або медіазнавства. Щодо легальної заміни професії «політтехнолога», то варто розглянути варіанти політичного консультанта чи радника. 

Політтехнолог в Україні

Перша хвиля поширення політичних технологій на території закінчилась Помаранчевою революцією. Використання їх вдруге, за президентства Віктора Януковича, призвело збройного конфлікту між владою та народом, відомим як Революція Гідності. 

Українці неодноразово показали, що явне маніпулювання політичною свідомістю не призведе в нашій країні до позитивних змін. Не виключення, що й з сучасними політиками працювали політтехнологи, але тут важливе питання міри.

Підсумувавши всі матеріали, можемо узагальнити, що політтехнолог — темна конячка у світовій політиці. Хоч офіційно професія не існує, влада різних рівнів неодноразово користувалась послугами цього експерта з політичних технологій та маніпулювання суспільною свідомістю.

Автор: Брезгунова Лілія

Читати попередні матеріали цього автора: 

https://pressassociation.org.ua/ua/avtorske-pravo-yak-zahistiti-svoyu-intelektualnu-vlasnist/

https://pressassociation.org…

Маркетолог. Професія, що вчить продавати 

З кожним роком список актуальних професій змінюється: одні зникають через певні обставини (дистанційна робота, заміна технікою, непопулярність послуг), інші ж, нові і не звичні людям, стають все ціннішими. Копірайтери і таргетологи, ілюстратори і веб-дизайнери, smm-спеціалісти та маркетологи. Та якщо, за період карантину, про частину ми чули так часто, то хто такі маркетологи: ті, кого готують в університетах чи новий погляд на ненову професію?

«Bloomberg Businessweek» – історія ділового журналу

«Bloomberg Businessweek» – американський діловий журнал, який виходить близько 50 разів на рік. Загальна читацька авдиторія – 5,6 млн людей у світі. У чому особливість журналу та як «Bloomberg Businessweek» залишається на плаву, втрачавши 20-30 млн доларів на рік?

Журнал, першою назвою якого була «BusinessWeek», був заснований в 1929 році під керівництвом Малькольма Мура. 7 вересня світ побачив перший номер, тобто всього за 7 тижнів до початку Великої депресії. Однак це не стало причиною перебоїв регулярності виходу медіа: з самого початку журнал виходить раз в тиждень (невелика перерва була лише під час II Світової війни).

У чому ідея журналу?

«BusinessWeek» надавав інформацію та думки впливових людей про те, що відбувалося у діловому світі на той час. Перші розділи журналу включали маркетинг, фінанси, менеджмент та Washington Outlook, що зробило «BusinessWeek» одним із перших видань, що висвітлюють національні політичні питання, які безпосередньо вплинули на діловий світ.

Зараз журнал відомий своїми оглядами ідей та тенденцій, які впливають на промисловість, економіку, бізнес-процеси та політику. 

Історія видання

У 1961

Якщо спочатку «BusinessWeek» був опублікований як ресурс для бізнес-менеджерів, то у 1970-і роки журнал змінив свою стратегію та додав матеріали для споживачів за межами ділового світу. Станом на 1975 рік у журналі було більше рекламних сторінок на рік, ніж у будь-якому іншому журналі у Сполучених Штатах. 

З 1988 року «BusinessWeek» публікує щорічний рейтинг американських бізнес-шкіл МВА, а з 2006 року й звичайних бізнес-програм, чим з кожним роком все більше привертає до себе особливу увагу ділових кіл з США й таким чином намагається створити більш впливовий імідж.

Крім того, з цього ж 1988 року журнал запускає свої версії по всій Європі та Азії. Цей напрям діяв лише до 2005 року. Видавництво повідомило в пресрелізі від 7 грудня 2005 року, що видання буде єдиним і глобальним у зв’язку з нерентабельністю. Це рішення негативним чином вплинуло на «The Business Week», адже вони поступово почали втрачати рейтинги.

Цю проблему вони намагались вирішити оновленим дизайном та змінами в структурі (дизайн лаконічніший, розділи конкретизовані), однак через два роки, у 2009, журнал було продано корпорації «Bloomberg». Це стало одним із кращих рішень в історії видання: у них почався другий «золотий період».

Період ознаменувався зміною назви журналу. Тепер – «Bloomberg Businessweek»

Як повідомляють близькі до редакції особи, журнал втрачає близько $20-30

Президент «Bloomberg» Майкл Блумерг каже: «Ми збираємося повернути журналу колишню славу і перетворити його в кращий на планеті бізнес-тижневик».

Розділи «Bloomberg Businessweek»

Як і друкована, так і онлайн-версія містять 4 основних розділи: News (Новини),  Markets (Ринок)  Insights (Погляд), Video (Відео), а в друкованому виданні останній розділ складається з фото.

Лише на головній онлайн-сторінці містяться рубрики: Overview (Огляди), Futures (Ринкові Фьючерси), Americas (Новини Америки), Europe (Новини Європи), Asia (Новини Азії), Commodities (Сировинні ринки).

В друкованому варіанті немає цих розділів. Ця інформація надається на перших сторінках, однак вона поступається онлайн-версії, адже там повідомлення оновлюються декілька разів на добу.

Авторка: Брезгунова Лілія

Попередні матеріали цієї авторки:

https://pressassociation.org.ua

https://pressassociation.org.ua/ua/fortune-istoriya-dilovogo-zhurnalu…

Авторське право: як захистити свою інтелектуальну власність

За останні декілька років митці (журналісти, художники, музиканти, фотографи, маркетологи …) все частіше зустрічаються з ситуаціями, коли їх роботи публікують чи використовують без необхідного дозволу. Тоді хтось відпускає ситуацію, а інші шукають справедливості в суді. Та цього можна уникнути, якщо знати як захистити свою інтелектуальну власність.