Лілія Брезгунова

Блогер не дорівнює журналіст. Чому інфлюенсер не надійне джерело інформації?

Для початку, варто зрозуміти різницю між поняттями “блогер” та “журналіст”, а також ким саме є людина, яку називають популярним останніми роками словом “інфлюенсер”?

Блогер — людина, що є автором блогу, у якому вона може ділитися з підписниками як своїм життям, думками щодо певних ситуацій, так і актуальними новинами чи важливою для цільової авдиторії інформацією. 

Журналіст — той, хто збирає, створює, редагує, підготовляє та оформлює інформацію для редакції зареєстрованого засобу масової інформації, що пов’язаний з нею трудовими чи іншими договірними відносинами, — або робить це за власною ініціативою. 

Отож, дивлячись на поняття можемо дійти до першого висновку: журналістика та блогінг мають схожі аспекти у своїй діяльності, адже мета обох професій — донесення до своєї авдиторії новин та фактів. Кожен з них не лише поширює інформацію, а й шукає її, редагує та підготовлює у тій формі, що буде зрозуміла читачам, слухачам чи глядачам. 

Чим відрізняються ці, на перший погляд, суміжні сфери?

Перш за все дивлячись на терміни, журналіст частіше офіційно працевлаштована людина, коли блогер у більшій кількості випадків працює сам на себе. Крім того, мета журналіста познайомити свою аудиторію з важливими для громадськості проблемами, у той час, коли блогер має право поділитися фото чи відео нового манікюру чи своєю фізичною активністю.

В той час, коли працівник засобів масової інформації подає читачам новини, факти, коментарі впливових у певних сферах людей й дуже рідко публікує свою думку, адже читач сам повинен сформувати своє ставлення до ситуації. Особистий блог дає право на не лише висвітлення подій, а й одразу подавати інформацію з власним оцінювальним судженням, тоді читачі, які вперше почули новину не у ЗМІ, а від блогера, скоріше всього, будуть схильні до формування такої ж думки.

Щодо найважливішої відмінності, свою думку висловив журналіст Андрій Сайчук. На його погляд, основою журналістики є професійні стандарти. Яких повинен дотримуватись кожен журналіст, незалежно від того в якій країні працює. Їх можна вважати певним підґрунтям професії, яке змінювати ніяк не можна. Чого ми не можемо сказати про блогінг. Так, через те, що професія порівняно нова, то правил й обмежень там значно менше. Андрій Анатолійович поділився важливим твердженням, що звучить як висновок: “Так, блогер може бути журналістом, але за умови дотримання журналістських стандартів”. 

На запитання “чому?” відповідь ми можемо дати самостійно. Саме за допомогою певних правил, обмежень, законів, тобто стандартів, будь-яка людина, хто поширює певну інформацію, починає краще її відсортувати й ділиться лише реальними, незаангажованими фактами. 

Хто такі інфлюенсери?

Інфлюенсер — людина, думка якої має значення для певної аудиторії. Ним може стати той, хто здебільшого користується соціальними мережами. До лідерів думок дослухаються, їх оцінювальне твердження може вплинути на думку всієї авдиторії.

Як щодо журналістів? 

Тут варто розглянути ситуацію з двох сторін. Думаю, кожен, від представників старшого покоління чув про те, що вони довіряють певним фактам чи коментарям, бо їх по телевізору сказав конкретний журналіст. Це медійне обличчя має свою авдиторію, яка до нього дослухається. Отже, він лідер думок. 

Або ж інший випадок. Все частіше журналісти починають вести блоги в соцмережах. У когось це просто особиста сторінка, а хтось створює ще одне джерело інформації для читачів. Важко не погодитись, що коли користувач соцмереж, який не орієнтується в певній темі натрапить на сторінку журналіста, де буде все розкладено по поличках, він почне йому довіряти. Й наступного разу, коли знов виникне питання, ця людина повернеться до сторінки цього журналіста-блогера. 

Правильно зауважив Андрій Сайчук: «Журналіст навіть в Instagram залишиться журналістом, для нього надто важливо не підвести свою авдиторію».

Чому інфлюенсер не надійне джерело інформації?

Не можна судити за кожного. Є ті, чия думка варта уваги, а є ті, чий блог радше розвага, ніж джерело інформації. Можу лише порадити ретельно обирати тих, до чиєї думки прислухатись. 

Автор: Лілія Брезгунова

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/forbes-amerikanskij-zhurnal-z-shotlandskim

https://pressassociation.org.ua/ua/istoriya-legendarnih-vidan-harpers-bazaar…

By Лілія Брезгунова, назад

«Forbes» — американський журнал з шотландським корінням (історія видань ч2)

Кожен точно чув про цей журнал або хоча б знає, що саме «Forbes» щороку публікує список найбагатших людей світу. Чому вислів: «Знаряддя капіталіста» (англ. The Capitalist Tool), — є гаслом медіабредну та як до історії «Forbes», на перший погляд, чоловічого видання причетна жінка?

«Forbes» — американський журнал, що вважається одним із найвідомішим економічних видань у світі. Своє ім’я отримав завдяки гучним розслідуванням у сфері бізнесу, а також рейтингами, серед яких найвідоміші: «Forbes Global 2000» (список 2 000 найбільших публічних компаній світу), «Forbes 30 under 30» (список успішних молодих підприємців, яким ще нема 30 років. У кожній з 10 галузей представлено 30 бізнесменів), «Forbes 400

Яка тема та цільова авдиторія видання?

«Forbes» — не для всіх. Крім вищезгаданих рейтингів, журнал містить історії успішних кейсів та провалів у бізнесі, життя відомих бізнесменів, причини та наслідки найрезонансніших подій у світі бізнесу з об’єктивними оцінками експертів. Звідси й слідує, що видання не для всіх (переважно старша вікова категорія, середній річний дохід якої — $280 074), а історично ще й склалось, що журнал для чоловіків. Чи так це зараз? Безмовно, ні, за статистикою, 48% читачів журналу — жінки.

Як розлучення з дівчиною вплинуло на долю майбутнього засновника «Forbes»?

Засновником журналу є Берті Чарльз Форбс. Виріс в Шотландії, де і почав працювати репортером в газеті. Після розлучення з дівчиною, Форбс впав в депресію й переїхав спочатку до ПАР, а згодом в США. Берті Чарльз за океаном почав працювати як економічний журналіст. Потім йому запропонували роботу в «New York American», де Форбс і став найвідомішим фінансовим журналістом Америки.

У 27 років йому рекомендують відкрити свій журнал. Гострота висловлювань й підбору тем зробила Форбса впізнаваним, а власний журнал, в такому разі, логічне продовження кар’єри. Першою ідеєю для назви було «Doers and Doings» («Справи та їх вершителі»), але друзі наполягали скористатись прізвищем, яке вже було відомим у журналістському світі, цією порадою і скористався Форбс. Так у 1917 році Америка побачила перший випуск журналу «Forbes», який коштував всього 15 центів. Уже в перші роки існування він увійшов в число видань з найбільшим попитом серед ділових журналів Америки.

У 1918 році журнал вперше робить те, за що його впізнають і до сьогодні: публікує рейтинг 30 найбагатших американців, який очолив Джон Рокфеллер.

Але й у цій історії успіху є падіння: за життя засновника, тираж журналу не перевищував 100

Журнал після засновника

У 1947 році, коли помирає Берті Форбс, до влади приходить його син — Малькольм. Спершу він вкладав більшість ресурсів у свою політичну кар’єру, але не досягнувши там бажаного успіху, серйозно зайнявся журналом. В 60-х роках «Forbes» стає найвпливовішим виданням. На думку багатьох експертів, політика цього журналу 60-70-х років стала базою для формування правил сучасної ділової журналістики. 

Після того як президентом США став Рейган, у 1981 році, в країні почався новий економічний підйом. Важливу роль в суспільному житті цього періоду також зіграв «Forbes». Він на своїх сторінках проповідував популярну версію національного народного капіталізму, який повинен був забезпечити процвітання Америці.

Наступним генеральним директором стає син Малькольма — Стів Форбс. Отримавши в спадок 1,4 млрд доларів, 51% акцій і 35% капіталу «Forbes Incorporated», він продовжив розвивати родинну справу. Як і батько, він намагався побудувати політичну кар’єру, для цього навіть продав частину акцій «Forbes Incorporated», але безрезультатно. 

У 1990-ті роки «Forbes» пропагував ідеї уніфікації прибуткового податку. У нинішній час дана ідея застосовується в більшості країн.

«Forbes

На сьогодні журнал і далі залишається одним із найвпливовіших видань. Його цитують, аналізують й вивчають, а впливові люди борються за місце у їх рейтингу.

Структура видання

Складається на основі постійних рубрик:

Inside Scoop — роздуми без інформаційного приводуFact & Comment — роздуми, в основі яких лежить інформаційний привідLeaderBoard — про впливових людей та компаніїVerticals — про технології, гроші та підприємстваForbes Life — про стиль життяThoughts — цитати відомих діячів у сферах бізнесу, політики, літератури…

Структура сайту

Головна особливість сайту forbes.com — наявність трьох географічних «режимів» (Америка, Азія, Європа). Вибір регіону впливає на статті, відео та рейтинги, рекомендовані на головній сторінці.

Щодо рубрик, то журнал однозначно займає перші позиції за наповненням сайту: анонси новин, подкасти, посилання на найпопулярніші матеріали з рубрик, платформа для інформаційного рекламного контенту, окрема сторінка для заходів, організованих «Forbes Inc».

«Forbes» в Україні

Видається з березня 2011 року. З серпня 2016 року по травень 2020 року не видавався (за виключенням одного номера у січні 2017

Автор: Брезгунова Лілія

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/soczialni-problemi-fokus-suchasnih-reklam/

https://pressassociation.org.ua/ua/vidpovidalnist-za-vchinennya-zlochiniv-proti…

By Лілія Брезгунова, назад

Соціальні проблеми: фокус сучасних реклам

Говард Госедж: “Реклама (соціальна реклама) виправдовує своє існування, коли її використовують у громадських інтересах” (джерело: українська правда)

Кожен із нас, дивлячись телевізор чи слухаючи радіо, коли починається реклама, шукає інший канал і навіть не звертає уваги. Чи в інтернеті, ми скаржимось на спам, коли в стрічці новин бачимо рекламу. Але чи завжди це сповіщення чи вставка настільки негативна чи не варта нашої уваги?

Мабуть, ми звикли до того, що реклама це здебільшого про політиків під час виборів чи щось про ліки, засоби догляду чи нової фарби для волосся. Але чи часто ми помічаємо невеликий надпис на екрані “соціальна реклама”?

Яка мета “соціальної реклами”?

Соціальна реклама – інформація, що розповсюджується в будь-якій формі (відео/текст/аудіо/зображення), мета якої – досягти суспільно корисних цілей та популяризувати загальнолюдські чи цінності окремої країни. Цей вид реклами не несе прибуток тим, хто її знімає чи поширює.

Таким чином, цей тип реклами фокусує увагу суспільства на глобальних проблемах: ВІЛ, СНІД, наркоманія, алкоголізм, водіння в нетверезому стані, расизм чи нетолерантне ставлення до інших. 

Які соціальні аспекти порушує реклама в Україні?

На жаль, у нашому суспільстві питання соціальних норм стоїть не так гостро, скажімо, як в європейських країнах-сусідів. Тому ми можемо спостерігати тенденцію, що соціальний інститут в Україні не в повній мірі несе відповідальність за становлення особистості. Це стало однією з причин стрімкого поширення серед молоді проблем наркоманії, алкоголізму, інфекцій чи ранньої вагітності.

Нашому суспільству необхідне соціальне оздоровлення. Чому це так важливо? Бо соціальний інститут – це осередок становлення індивідуальностей, які й складають суспільство.

Через те, що молодь перебуває під постійним впливом інтернет-ресурсів та ЗМІ, то перегляд соціальної реклами може допомогти привернути їх увагу до проблем у суспільстві чи у світі. Відповідно до однієї з теорій змін поведінки людей, першим етапом до свідомого ставлення до інформації є поінформованість. Вона викликає стурбованість ситуацією, вона, своєю чергою, породжує інтерес, далі набуття нових знань, навичок. Згодом ці знання стають звичною частиною життя, яку люди пропагують іншим. 

Таким чином, соціальна реклама стає рушійною силою механізму, який впливає не лише на свідомість однієї людини, а й на її оточення, яке теж буде змінюватись під позитивним впливом.

Які види соціальної реклами є найбільш доцільними?

Якщо досліджувати питання з точки зору націленості на молодь, то найдоцільнішою буде реклама в інтернеті (формат короткого відео чи гасло з емоційним зображенням, яке буде представлене не у форматі спам-реклами). 

З меншим відсотком для молодого покоління, але актуальним для старшого – реклама на телебаченні, мета якої не так описати проблему, як вплинути на емоції тих, хто переглядатиме, та білборди з гаслами, які легко запам’ятовуються.

Соціальна реклама про захист природи

Мабуть, кожен останнім часом чув про проблеми, пов’язані з екологічною ситуацією у світі. Ми з цим стикаємось щодня: на вулицях біля не посортованого сміття, в магазинах з поліетиленовими пакетами чи в кав’ярнях, коли беремо каву з собою.

Якщо колись на цьому увагу не так яскраво акцентували, то зараз з’явились цілі фонди. Вони запускають й поширюють соціальну рекламу про захист довкілля. Її можемо помітити насправді будь-де: телебачення, радіо, інтернет чи білборди на вулицях. Так, можливо, це не завжди дієво, особливо якщо вона створена аматорами чи без знань маркетолога. Але факт залишається фактом: якщо хоча б на одну людину подіє фраза: “Наші океани тонуть в пластиці” чи фото того, як горить ліс, то ця реклама не буде даремною. Адже, як згадували вище, все починається з поінформованості. А, мабуть, кожен погодиться, що інформація тоді зберігається в пам’яті, коли викликає певні емоції.

Отож, якщо підсумувати, то можемо зазначити, що український ринок соціальної реклами не до кінця готовий виконувати свою місію. Те згадане соціальне оздоровлення – це важливий етап для першого кроку до засвоєння й поширення ідеї соціальної реклами.

Автор: Лілія Брезгунова

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/istoriya-legendarnih-vidan-harpers-bazaar/

https://pressassociation.org.ua/ua/vidpovidalnist-za…

By Лілія Брезгунова, назад

«Harper’s Bazaar»: історія легендарних видань (ч.1)

Це перший журнал, який вийшов з поміткою: «Репозитарії моди, насолоди та навчання».

Видання, що з моменту свого створення позиціонує себе як гід по стилю для жінок. Мета яких — не лише віднайти свій стиль, а й слідкувати за останніми модними трендами.

Історія створення журналу

Історія «Harper’s Bazaar» розпочалась в США у 1867 році. Його заснувала компанія «Harper & Brothers» (яка керувалась трьома братами Джеймсом, Джоном та Джозефом Уеслі, а також Флетчером Харпером), яка на той час була власником ще одного успішного медіа: «Harper’s Magazine». Це був щомісячний журнал, який охоплював всі важливі теми тогочасного життя: література, політика, економіка, культура та мистецтво.

Якою була ідея створення журналу?

У 1867 році Флетчер Харпер на одному з прилавків магазину побачив журнал «Der Bazar», який був копією публікації видання братів. Однак німецький журнал висвітлював більшу кількість рубрик, ніж «Harper’s Magazine». Головною відмінністю була публікація новин зі світу моди. 

В той час промислова ситуація в США створила новий клас населення, який був звернений на все європейське. Саме тоді, на думку Флетчера, пора було створювати ЗМІ для нового класу суспільства — заможних жінок.

Так «Harper’s Bazaar

Звісно, крім моди, читачів потрібно було зацікавити ще чимось. Саме тут містер Харпер поставив на те, що згодом принесло приголомшливий успіх. Здавалось, що в той час було важко здивувати поезією, літературою чи роздумами про сенс життя, але їм це вдалося. Еммелін Раймонд (засновниця впливового французького видання «La Mode Illustrée») стала паризьким кореспондентом журналу. Письменник Джордж Вільям Кертіс розповідав про культуру та сімейний побут в колонці під назвою «Манери на дорозі», а Мері Елізабет Вілсон Шервуд досліджувала сфери етикету і соціальних благ. Крім того, багато відомих письменників вели, свого часу, колонку в журналі, серед яких Чарльз Діккенс, Генрі Джеймс і Елеанор Хойт Брейнерд.

Епоха розквіту журналу

Ця епоха розпочинається для «Harper’s Bazaar» з приходом нового головного редактора – Кармель Сноу. Саме за її ініціативою зробили те, чого не дозволялось раніше: фотокореспондент Мартін Мункачі робив світлини моделей в купальниках прямо на пляжі, а не в студії, як це робили до того. 

Так запалена ідеями Сноу вдихнула нове життя в журнал. Вона сама підбирала кожного, хто працюватиме з нею. Один із тих, кого знайшла Сноу був виходець з Росії Олексій Бродович (саме він розробив канонічний дизайн обкладинки). Фотограф, чиї схвальні коментарі цінувались дуже високо. «Для фотографічного дизайну та макетування Бродович значить приблизно те ж саме, що Dom Pérignon для шампанського».

Кармель Сноу створила фантастичну команду: Бродович, Аведон і Вріланд, які і досі вважаються одним із найяскравіших явищ в історії моди. Разом вони працювали до 1957 року, коли Сноу подав у відставку і тоді, в 1958 році, звільнився й Бродович, переїхавши до Франції. 

Діана Вріланд, наступниця Кармеля Сноу, теж ввійшла в історію моди. Але її пам’ятатимуть як канонічний образ модного редактора. Адже саме їй належать фрази: «Рожевий — це індійський синій» та «Елегантність — вроджене почуття».

Сьогодні головний редактором “Harper’s Bazaar” є Гленда Бейлі. Згідно з рейтингом американського журналу «Forbes», у 2009 році вона була шостою найвпливовішою редакторкою у світі моди.&nbsp

“Harper’s Bazaar” сьогодні

Ще з 20-х років минулого століття журнал виходить щотижня. Й не змінилась його цільова авдиторія: досі це жінки вище середнього класу. 

З моменту заснування й до сьогодні з журналом співпрацюють кращі фотографи, художники, дизайнери. На обкладинках фото найвідоміших зірок та моделей. 

Головні розділи — мода, краса, мистецтво, крім того, новини зі світу зірок та цікаві інтерв’ю. Також у журналу є свій онлайн-магазин, цікаво, що у ньому є окремий відділ для наречених.

Зараз “Harper’s Bazaar” видається у 32 країнах (державною мовою, рідше — англійською). Крім того, вони мають онлайн-версію, яка зараз вважається основою журналу, адже саме вона продовжує традиції Флетчера Харпера.

Автор: Брезгунова Лілія

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/vidpovidalnist-za-vchinennya-zlochiniv-proti

https://pressassociation.org.ua/ua/dzhejms-nahtvej-istoriya-dokumentalno%d1%97-fotozhurnalistiki…

By Лілія Брезгунова, назад

«Медіа без вибору» або найбільший протест ЗМІ в історії

“Цей закон вирішує долю вільних ЗМІ, тобто залишає їх без жодного вибору”, – повідомляє щоденник “Rzeczpospolita”. 10 лютого у Польщі спалахнув масштабний протест засобів масової інформації – «Медіа без вибору». Яким чином їх позбавили вибору та чи вдалось владнати ситуацію?

В середині лютого у Польщі піднялась хвиля протестів: уряд країни працює над запровадженням нового закону. Йдеться про оподаткування звичайної та Інтернет-реклами з 2022 року. Передбачають, що введення законопроєкту в дію зможе принести в держбюджет близько 800 мільйонів польських злотих. Однак більшість ЗМІ проти того, щоб цей закон набував чинності, – повідомляє PolskieRadio24.pl.

У відповідь медіа вдалися до найбільшої в історії акції: понад 80% польських ЗМК взяли участь у протесті. Цього дня частково чи повністю припинили телемовлення найбільші незалежні телеканали груп «TVN» і «Polsat». По відомих радіо звучала лише музика (вони відмовились від інформаційних ефірів). Також популярні інтернет-джерела, такі як «Wirtualna Polska», «Interia», «Onet». Цілий день не порушували протестний «режим тиші» й не публікували новини. Загалом близько 40 медіакорпорацій підтримали один одного в цій акції. 

У чому суть нового закону?

На початку лютого польська влада проінформувала населення, що ведуть роботу над новим законом «Про додаткові доходи для Національного фонду здоров’я, Національного фонду охорони історичних пам’яток і створення фонду підтримки культури й національної спадщини у сфері ЗМІ». Цей законопроєкт передбачає оподаткування реклами у всіх видах ЗМІ та соцмереж: в газетах, на радіо, на телебаченні,  в інтернет-ресурсах, у «Фейсбук», «Твіттер», «Інстаграм», «ТікТок», «Гугл», «Ютуб». Головною метою введення цього податку була допомога ЗМІ у боротьбі з наслідками COVID-19 у сферах культури та охорони здоров’я.

На думку журналістів, цим законом влада намагається втримати незалежні медіа в жорстких рамках, аби на перший план виступили державні ЗМІ, що підтримують діяльність уряду. 

«Розмова про те, що це обмеження свободи слова і закривання рота медіа, є звичайною брехнею і маніпуляцією», – наголосив наступного дня після протесту по радіо «Plus

«Ми це називаємо даниною, а не податком, оскільки, як компанії, легально працюючи в Польщі, ми платимо великі податки, ідеться про сотні мільйонів злотих. Тим часом влада хоче накласти максимальну данину, аби ще більше послабити незалежні ЗМІ, закрити їм рота», – заступник головного редактора «Gazeta Wyborcza» Роман Імєльський.

Що таке «Медіа без вибору» (пол. «Media bez wyboru»)?

Крім того, що засоби інформації ввели одноденний «режим тиші», вони повідомляли всіма способами, що відбувається з ними. На екранах телевізорів та на сторінках інтернет-ресурсів з’явився великий рухомий надпис на чорному фоні «Медіа без вибору». А телеканали також перепросили, що тут повинна була бути ваша улюблена програма, але сьогодні протестна акція.

Також на всіх ресурсах був опублікований однойменний лист, також написаний на чорному тлі:

 “Оскільки ЗМІ працюють у Польщі вже багато років, ми не відмовляємось від своїх зобов’язань та соціальної відповідальності. Щороку ми сплачуємо все більшу кількість податків, зборів та зборів до державного бюджету … Ми підтримуємо поляків та уряд у боротьбі з епідемією… Тому ми рішуче виступаємо проти використання епідемії як приводу для введення чергового, нового, винятково сильного навантаження на ЗМІ” (уривок з відкритого листа)

Звісно, потрібно додати, що не всі ЗМІ були прихильниками протесту й не підтримували колег. Державні, католицькі медіа та ресурси, які симпатизують провладній Об’єднаній правиці Качинського, продовжували публікувати всю заплановану ними інформацію і не висвітлювали дії протестувальників. 

Своєю чергою, центр моніторингу свободи ЗМІ при Асоціації польських журналістів (АПЖ) у заяві підкреслив, що «Медіа без вибору» – це акція приватних ЗМІ щодо захисту інтересів своїх медіавласників від накладення на них нового податку.

Як змінилась ситуація зараз?

Варто зазначити, що єдиний закон, який ухвалював сейм, що стосується польських ЗМІ належить до використання іноземного капіталу. Владна партія «Право і справедливість» запропонувала ввести поправки до закону, згідно з якими можна відмовляти в ліцензії медіа, чиї штаб-квартири розташовані за межами Європейської економічної зони. 

Держсекретар США Ентоні Блінкен заявив, що запропоновані зміни суттєво послаблюють свободу ЗМІ в Польщі, «над створенням якої поляки так довго працювали…закон прямо націлений на інвестиції США, які забезпечують спільний розвиток і безпеку».

Як наслідок неочікуваного для влади протесту, представники уряду переконують, що це тільки проєкт закону. А також, що вони не хочуть «забирати в медіа вибір». Хоч найімовірніше, що президент ухвалить цей законопроєкт. Державні ЗМІ підтримують дії влади, адже їм і далі виділятимуть кошти з бюджету. А незалежні розуміють, що провладні журналісти можуть працювати за їх рахунок.

Що ж, ми підтримуємо польських колег і віримо, що ситуація владнається й незалежна польська журналістика процвітатиме й надалі.

Автор: Брезгунова Лілія

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/vidpovidalnist-za-vchinennya-zlochiniv-proti-zhurnalistiv/

https…

By Лілія Брезгунова, назад

Відповідальність за вчинення злочинів проти журналістів

За даними багатьох соціологічних опитувань, а також відповідно до створених спеціалістами рейтингів, журналістика входить в десятку найнебезпечніших професій у світі. Крім того, якщо розглядати подібний рейтинг в Україні, то зазначимо, що рівень загрози для журналістів значно вищий. Але якщо безпека журналістів – питання, що стоїть так гостро, то як їх захищають у нашій країні? 

Безпека журналістів постійно було однією з найголовніших проблем цієї професії. Мабуть, більшість з тих, хто здобув чи продовжує здобувати цей фах, неодноразово чули від близьких, що ті наражають себе на небезпеку. На жаль, у цих словах існує частка правди. Адже, за даними Міжнародної Федерації Журналістів (далі МФЖ), з 1995 року на території України загинули 16 журналістів. Сім з них були іноземцями (один італієць та шість росіян) (станом на 2019 рік). Та жодна зі смертей не була розслідувана в повному обсязі. 

Можемо зробити неприємний висновок, що якщо не розслідують гучні вбивства, то інші справи як, наприклад, побиття, розкриють ще з меншою імовірністю. 

Відомо, що у 2020 році до відділків Національної поліції надійшло понад 173 заяви про порушення щодо працівників ЗМІ. 

За словами наступника начальника головного слідчого управління Національної поліції Степана Довгуня, станом на жовтень 2020 року, зі 173 відкритих справ 132 – це перешкоджання професійній діяльності. Решта 41 заява повідомляє про погрози чи насильства щодо журналістів.

Крім того, цього ж року Національна поліція і національна спілка журналістів України створили новий канал для повідомлень про правопорушення стосовно медійників. Його назвали електронна адреса Департаменту захисту інтересів суспільства і держави Національної поліції України. “Для оперативної комунікації із журналістами створено електронну адресу. Туди всі представники ЗМІ можуть надавати інформацію про вчинення відносно них будь-яких протиправних дій: dzisd_media@police.gov.ua”. Про це повідомила пресслужба Нацполіції з посиланням на слова голови департаменту Євгена Макарова.

Мета створення «гарячої лінії» – привернути увагу до небезпеки навколо журналістської діяльності, чого не може зробити поліція на місцях.

Що змінилось у 2021?

Прочитавши лише кількість заяв журналістів, можемо зробити висновок, що закон не належною мірою забезпечував захист професійної роботи медійника. А також особиста безпека журналістів не була захищена: новини про погрози й побиття журналістів часто займають нашу інформаційну стрічку.

Як відповідь на кількість правопорушень у 2020 році, Верховна Рада України, 2

Основна мета закону – встановлення ще жорсткіших санкцій на основі 171 статті Кримінального Кодексу України (Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів).

Які зміни внесені до статті?

– незаконне вилучення фото-/відео-/аудіоматеріалів журналістів карається від 500 до 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, арештом до 6-и місяців чи позбавленням волі до 3-ьох років;

– вплив на журналіста для подальшого перешкоджання його професійній діяльності «карається штрафом від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років»;

– перешкоджання роботі журналістів службовими особами «карається штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого».

Якою є думка юристів щодо змін у Законі?

Дмитро Воронцов

Юрист «ADER HABER». «Щодо звернення журналістів за правовою допомогою, то такі випадки непоодинокі. А 2021 рік, на моє переконання лише підтверджує тенденцію до зростання запитів на кваліфікований юридичний захист. Це пов’язано з активним розвитком напрямку журналістських розслідувань, а також загальносоціальними процесами у нашій державі: масовими заходами чи мітингами, які висвітлюються журналістами (приміром, випадок із побиттям журналіста видання «Букви» Олександра Кужельного). 

У практиці нашої компанії такі звернення переважно стосуються захисту у кримінальному провадженні, у якості потерпіли. Адже як я вказав вище, журналістська діяльність часто супроводжується ризиком для життя та здоров’я, а також представництва інтересів у так званих дифамаційних справах.»

Артем Бондаренко

Адвокат Адвокатського Бюро «Ципін і партнери». «Звичайно, все більше громадян звертаються за правовою допомогою до фахівців, зокрема, це стосується й журналістів…

Вчасна та доречна реакція з боку адвоката може стати запорукою ефективного правового захисту. Зокрема, сьогодні органи Національної поліції України частіше за все уникають обов’язку відкривати кримінальні провадження за статтями, потерпілими в яких є журналісти. Вони просто надають часто вживану загальноправову кваліфікацію. Оскільки, злочини з належною кваліфікацією часто перебувають на контролі у керівництва. Як наслідок, ефективність та швидкість таких розслідувань мало хто може гарантувати через те, що такі справи попросту губляться серед інших»

Після змін від 2-о лютого 2021 року актуальним залишається питання: «Чи посилення відповідальності за злочини проти журналістів змінить кількість заяв та чи справді можна допомогти в такій ситуації?»

Помічниця адвоката Тищенко Кристина

На думку помічниці адвоката, Тищенко Кристини, Адвокатського Бюро «Ципін і партнери»: «Варто наголосити на тенденцію, що відбувається останнім часом  в Україні в частині посилення кримінальної відповідальності за той чи інший злочин. Зміни до Кримінального Кодексу України частіше за все вносяться тільки після «гучної справи». Як наслідок, кількість не завжди переходить у якість. За загальним правилом ефективність покарання визначається не його суворістю. А невідворотністю, тобто розумінням людини, що за його вчинки необхідно відповідати незалежно від того, яке б покарання воно тягло за собою.»

Дмитро Воронцов

«…зважаючи на зміст тексту автори закону вважають, що збільшення розміру штрафу за перешкоджання журналістській діяльності з 850 до 8 500 гривень та виокремлення погрози або насильства, щодо журналіста, вчиненого повторно або за попередньою змовою осіб в окрему кваліфікуючу ознаку такого злочину достатньо для забезпечення ефективного захисту прав журналістів.

Втім, злочини проти журналістів мають комплексний характер і зокрема пов’язані із запитом суспільства на висвітлення дій влади. Саме тому лише посилення кримінальної відповідальності не призведе до зменшення кількості протиправних посягань на життя та здоров’я журналістів. Наразі, увага громадськості, журналістської спільноти до випадків насильства, щодо журналістів може бути дієвим інструментом у покаранні винуватців, особливо, коли такі протиправні дії вчиняються чиновником»

Можемо зробити висновок, що з кожним роком безпека журналістів захищається краще. Національна спілка журналістів України діє активніше, створюють «гарячі лінії» та вносять зміни до Законів. Основним лише залишається питання: “Чи ці нововведення справді допомагають? Чи сім’ї загиблих працівників ЗМІ дізнаються, хто це зробив? Чи й далі залишиться понад 100 порушень, а єдиною допомогою буде прийнятий «гарячою лінією» лист?”.

Автор: Брезгунова Лілія

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua

https://pressassociation.org.ua/ua/brifing-i-prezentacziya-yak-obgovoryuyutsya-najaktualnishi-pitannya-chastina-2…

By Лілія Брезгунова, назад

Джеймс Нахтвей: історія документальної фотожурналістики

«Я усвідомив, що документальна фотографія може висвітлювати події зі своєї точки зору. Вона дає голос тим, хто не може висловитися по-іншому. Як наслідок, вона стимулює громадську думку і дає поштовх публічним обговоренням, перешкоджаючи зацікавленим сторонам контролювати їх так, як вони хотіли б» — Джеймс Нахтвей (TED talk з Джеймсом Нахтвеєм)

Хто такий Джеймс Нахтвей?

Американський фотожурналіст, що спеціалізується на зніманні репортажів у місцях, де розгортаються міжнаціональні, релігійні чи воєнні конфлікти. Він вже понад 30 років демонструє людям, що сутички породжують жорстокість, вона — смерті тисячі невинних. 

Його робота у пресі розпочалась у ролі фотографа в газеті Albuquerque Journal (Нью-Мексико). Та через три роки (у 1980 р.) він переїжджає до Нью-Йорку, де стає вільнонайманим фотографом. З того часу й розпочинається історія документальної журналістики, яку створив Нахтвей.

Справді важко назвати країни, куди він не їздив у відрядження. Але як зародилась ця ідея? У 1981 році молодий фотограф їде створювати репортаж на місце воєнних дій в Північній Ірландії. Там він і зрозумів свою місію: робити не просто фото, а показувати війну своїми очима, не на чиїсь стороні, а такою, як вона є для тих, кому не дають слово.

Північна Ірландія, ПАР, Румунія, Радянський Союз…

В інтерв’ю Хілларі Робертс Джеймс Нахтвей поділився, що крім фотографування в зонах конфліктів працює в галузі соціальної документалістики: «…Я їздив по всьому світу, змінюючи одну війну за іншою… Мені стало цікаво, що відбувається в Румунії, оскільки вона була найбільш важкодоступною країною в Східній Європі… Я поїхав туди без завдання. Чув про дитячі будинки, які є в багатьох містах країни, але ніхто не міг мені точно сказати, де вони. Я знайшов перекладача, взяв напрокат автомобіль, поїздив по окрузі і знайшов «гулаг для дітей». Це відрізнялося від тієї жорстокості, яку мені довелося бачити на війні. Це була узаконена жорстокість стосовно невинних людей, яка проходила під контролем держави, і це привело мене в шок…»

Без освіти фотографа, але з бажанням донести правду, Джеймс Нахтвей фотографував там, де на те, щоб зробити кадр були лічені секунди. Тому його фото справжні, бо найчастіше зроблені з першого разу. Адже він розумів, що жоден кадр не вартий життя. «Продовжуйте ризикувати протягом всієї кар’єри … але ні в якому разі не доводьте ризик до нерозсудливості» (інтерв’ю з Хілларі Робертс).

«Я — очевидець і хочу, щоб мої свідчення були правдиві та без цензури» (TED talk)

За свою довгу кар’єру Джеймс Нахтвей не лише публікувався у найвпливовіших ЗМІ, а й видав книгу й відкрив виставку. Якою була її мета? «Коли ви бачите зображення поза новинної статті, воно робить зовсім інше враження» (інтерв’ю з Хілларі Робертс). Хоч «Інферно» (книга) та «Пам’ять» (фотопроєкт) свідчать про конфлікти різних світів, та разом це історія нашої планети. Він неодноразово доводив, що людство це не тільки передові технології, толерантність та мир. Це жорстока кампанія олігархів проти повстання місцевого населення у Гватемалі, війна в Сальвадорі, ізраїльсько-палестинський конфлікт, де цивільні намагалися зупинити військових коктейлем Молотова, громадянська війна між Боснією, Хорватією та Сербією, сутички кланів у Сомалі після розпаду центрального уряду, табір смерті Хуту…

Де можна познайомитись з фотожурналістом ближче?

Швейцарський режисер Крістіан Фрай у 2001 році зняв документальний фільм про Нахтвея. Де відомий журналіст був не лише головним героєм, а й оператором: мінікамера була прикріплена до його фотоапарату, що створює для глядачів ефект присутності на знімальному майданчику. 

До слова, фільм був номінований на Оскар у 2002 році як «Кращий документальний повнометражний фільм», а також судді Новинної та документальної премії «Еммі» у 2004

Про його роботи не треба читати, їх просто потрібно побачити. Побачити і зрозуміти. Побачити і пережити. «У моїй роботі є тільки сьогодення. Це моя особиста реакція на те, що я бачу. Немає ніяких шаблонів. Призначення моїх зображень не в тому, щоб підтвердити те, що я і так знаю», – Джеймс Нахтвей не фотографував, він зберігав в пам’яті людства всі рани: тих, хто вижили в таборах смерті, врятованих від війни й голоду дітей, міста після терактів чи країни під час війни. В нашого світу своя чорно-біла історія, яку він розповідав своїми роботами.

Автор: Лілія Брезгунова…

By Лілія Брезгунова, назад

Брифінг і презентація. Як обговорюються найактуальніші питання? Частина 2

Громадські діячі планують новий проєкт чи олімпійська збірна повернулась додому. Яким чином з ними взаємодіють журналісти та як медійникам перебувати в епіцентрі найважливіших подій? Розглянемо два наступних способи отримання інформації: брифінг і презентації. Та дійдемо до висновку, що важливіше: короткі публічні виступи (брифінги) чи вдало заплановані презентації?

Як зазначалось раніше, брифінг — це короткий публічний виступ, під час якого представники організацій (партій, колективів, команд) інформують про свою офіційну позицію щодо певного питання, повідомляють деталі чи позиції сторін. Іншими словами, це зустріч з представниками ЗМІ, найчастіше скликана в екстреному порядку.

Презентація — спосіб зв’язку з авдиторією, який містить не лише демонстрацію товару чи послуги, а й супроводжується відповідною програмою: відеоролики, концерти, розпродажі, аукціони чи вечері. Зрозуміло, що спосіб проведення медіазаходу залежить від організатора: події державної PR-служби будуть вирізнятись підходом від заходів комерційних компаній.

Брифінг — це пресконференція?

Важко не погодитись, що брифінг і пресконференція мають багато спільних правил проведення: чітко визначена тема, лаконічність у питаннях та відповідях, лояльне ставлення до журналістів. Але чи можна вважати ці заходи однаковими? Ні. Адже вони відрізняються в ідеї проведення. Якщо мету пресконференції визначили у попередній статті, тоді яка ціль брифінгу?

Основне завдання брифінгу — дати старт поширення певній темі чи проблемі в суспільстві. Найчастіше такі медіазаходи організовуються в дуже короткий термін, адже причиною стала термінова подія. Тому і проводити їх можуть не як пресконференції у просторих приміщеннях з десятками камер та професійно виставленим світлом, а в холі готелю чи при вході в державну установу. 

Наступним критерієм є те, що брифінги завжди короткі (до 40 хвилин) та на них присутня невелика кількість журналістів (переважно представники впливових ЗМІ чи медіа з великою авдиторією). 

Якщо порівняти з пресконференцією, то брифінг не уточнює інформацію настільки, як це роблять на конференції. Доповідач говорить короткими фразами й без детального пояснення ситуації. Варто пам’ятати, що брифінг проводиться для поштовху до поширення новини, а конференція для пояснення, можливо, навіть тієї ж інформації. 

Як організовують брифінги?

Якщо з’явилась тема для брифінгу, то за 1-3 дні розсилаються так звані «червоні» (швидкісні пресрелізи) та готується сама доповідь. До слова, доповідачів може бути декілька. Якщо необхідно висловити різні думки чи навпаки, підкреслити одностайність рішення команди. В такому випадку головною є перша доповідь і матеріали ЗМІ базуватимуться на ній. Якщо залишається час (найчастіше це близько 10 хвилин), тоді журналісти можуть ставити свої запитання, дотримуючись всіх правил. 

Як можемо зрозуміти, брифінг — окремий тип медіазаходу, хоч й має спільні ознаки з пресконференцією, та, найголовніше, його мета відрізняється, а, отже, вважати брифінг різновидом конференції буде помилкою.

В чому особливість презентації?

Головною відмінністю презентацій від інших медіазаходів можна вважати те, що на них запрошують не лише журналістів. Гостями стають партнери, дружні організації чи навіть представники цільової аудиторії. PR-служби таким чином знайомлять з презентованим «продуктом» без посередників, тобто без медіа.

Існує певна схожість у проведенні цього заходу з пресконференцією. Адже формальна частина у них практично однакова: журналістів за декілька днів запрошують, збирають і ознайомлюють з необхідними до початку відомостями. Але все ж не можна ототожнювати презентації та конференції. Інформаційний зміст перших полягає в наочній демонстрації «продукту», де його можна не лише побачити, а й спробувати, ввімкнути чи прочитати.

Яка ж схема проведення презентації?

Будь-яка презентація складається з трьох частин:

Інформаційна (аналог пресконференції)Презентаційна (коментарі від спеціалістів, демонстрація та пояснення «продукту»)Неформальне спілкування (найчастіше це вечері, але часто організовують аукціони чи концерти)

PR-служби часто використовують презентації як спосіб зв’язку не лише з медіа, а й з авдиторією. Це можливість заявити про себе й свій «продукт» на ринку. Саме презентації допомагають спершу сформувати, а потім підтримувати імідж та особистий бренд компанії. 

Хоч заходи зовсім не подібні між собою й існують з різною метою, але даючи поштовх інформації після брифінгу, чи знайомлячи майбутніх клієнтів з «продуктом» на презентації, компанії чи установи здаються читачам більш відкритими, тим самим розмивають межу між організаціями, журналістами та авдиторією.

Автор: Лілія Брезгунова

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/bezpeka-zhurnalista

https://pressassociation.org.ua/ua/zhinka-v-zhurnalisticzi-problemi-ta-vikliki…

By Лілія Брезгунова, назад

Пресконференція та «круглий стіл». Як обговорюються найактуальніші питання? Частина 1

Політики зробили гучну заяву чи група науковців оприлюднила приголомшливе відкриття. Яким чином з ними взаємодіють журналісти та як медійникам перебувати в епіцентрі найважливіших подій? Розглянемо два способи отримання інформації: круглий стіл та пресконференція. З чим ЗМІ працювати доцільніше: відвідувати пресконференції чи модерувати «круглі столи»?

Перш за все, потрібно чітко зрозуміти, що означають ці медіазаходи:

Пресконференція – захід, що проводиться у випадках поширення важливої суспільству новини чи привернення уваги до неї. Коли особа чи організація, що безпосередньо пов’язані з цією новиною, дають коментарі чи пояснюють певні факти з цього приводу. 

Також пресконференція – це зустріч державних, громадських чи наукових діячів з представниками ЗМІ для висвітлення актуальних для громадськості питань. Це спосіб не лише поширення інформації, а й донесення до суспільства своєї позиції чи коментарів у зв’язку з ситуацією.

«Круглий стіл» – форма публічного обговорення чи висвітлення важливих питань, у якій беруть участь посадові особи, експерти, громадські, політичні та наукові діячі, а також журналісти. 

Це різновид полілогу (форма мовлення, що характеризується зміною висловлювань декількох мовців), вході якого всі присутні висловлюють свою думку щодо наявної проблеми й шукають способи її вирішення. 

Які особливості пресконференцій?

Формат пресконференції відкриває можливість масштабно представити результати своєї діяльності чи анонсувати новий проєкт.

Зрозуміло, що для якісного проведення заходу потрібно заздалегідь подбати про світле й просторе приміщення, пресрелізи й запрошення.

Для чіткішого розуміння особливостей пресконференцій можна виділити декілька правил:

Потрібно чітко визначити тему й мету конференції. Підготувати аналітику чи статистику, необхідні графіки для короткої вступної промови перед запитаннями, щоб запрошені журналісти розуміли, яка ідея та мета заходу.Матеріал повинен бути викладений просто, без використання спеціалізованої термінології. Говорити варто коротко й не відходячи від теми. Демонструвати наявні напрацювання. Це допоможе журналістам підібрати запитання та заголовки для майбутніх матеріалів.Продумати чіткий план конференції: хто і коли бере слово, що наголошувати та хто і яку роль буде виконувати. Уникати розбіжностей, підготувати логічну й послідовну аргументацію.Чітко запланувати час конференції (до 1-1,5 години), щоб не втратити увагу журналістів.Щодо правил для ЗМІ, то можна виокремити власне про запитання: воно повинно бути одне, без довгої передісторії. Може бути уточнювальним, але за умови, що не викликатиме дискусії, що переростуть у конфлікт. У таких випадках модератор має право перервати журналіста чи взагалі попросити залишити приміщення.

Можемо розуміти, що журналісти й організатори пресконференції розглядають її з різних позицій. Для перших важливість заходу полягає у написанні в майбутньому цінного читачам матеріалу. Коли для других – важливим є чіткість подачі та викладу думок, адже без цього навіть приголомшлива новина не потрапить на шпальти ЗМІ. 

Отже, хоч і позиції, з яких розглядається захід відрізняються, та мета в них одна: якісне поширення новини чи матеріалу в медіа. Тому це однаково залежить як від журналістів, так і від організаторів.

«Круглий стіл». Як працює формат полілогу?

Назва заходу справді походить від того, що колись важливі члени суспільства збирались за круглим дерев’яним столом. Пам’ятаєте легенди про короля Артура та його лицарів? Так ось, саме від них і походить це поняття. Таке розташування підкреслює рівність прав кожного представника або кожної делегації, яка бере участь в цьому заході. 

Хоч час іде та традиції змінюються, та мета «круглого стола» залишається. Це досі зустріч рівноправних сторін для розв’язання проблем чи домовленості про співпрацю.

Як організувати ефективний «круглий стіл»?

Включити до числа організаторів одного або кілька представників ЗМІ. Подбати про включеність інших медійників у процес. Також буде вдалим рішенням у ролі модератора (ведучого) запросити журналіста. Він не лише вдало контролюватиме ситуацію, а й підготує якісний ексклюзивний матеріал.Заздалегідь повідомити про тему й мету зустрічі, щоб сторони могли підготувати чітку аргументацію та матеріали для демонстрації.Запрошувати від 5 до 15 осіб (більше не ефективно), модератору слід представити кожного, оголосити програму, а в кінці підбити підсумки й виділити найважливіші ідеї. 

Так, можливо, цей формат зустрічі не буде ефективний у всіх важливих громадськості сферах, але саме він забезпечить читачу чи глядачу повне розуміння ситуації, яку обговорюють, адже за столом будуть сидіти посли з кардинально різними поглядами. 

У підсумку можемо лише сказати, що як і пресконференція, так і «круглий стіл» є важливими джерелами інформації. Хоч не виключено, що вони будуть сплановані для якісного поширення фейків. Та у більшості ситуацій, на матеріали з цих медіазаходів покладаються більше, ніж з інших заяв чи документів. 

Хоч ці події не можна рівняти, бо вони проводяться у різний спосіб й сповідують різну мету, та варто розуміти, що в обох випадках важливою є цінність отриманих висновків та можливість політиків, науковців, громадських діячів стати ближчими до народу. 

Автор: Лілія Брезгунова

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/bezpeka-zhurnalista-pid

https://pressassociation.org.ua/ua/sudi-u-vidnosinah-z-zhurnalistami-ta-zmi…

By Лілія Брезгунова, назад

Безпека журналіста під час роботи в зоні конфлікту

В час збройних конфліктів роль засобів масової інформації важко переоцінити. Адже війна вносить свої корективи в організацію суспільства. Саме в таких умовах ЗМІ не просто стає єдиним джерелом правдивої й перевіреної інформації. А також веде власну, «інформаційну війну», проти поширення фейків й дезінформації.

Усе це стає причинами того, що більшість людей починає вважати військову журналістику однією із найнебезпечніших галузей цього фаху. Адже вони часто бачать смерть на власні очі й постійно перебувають в зоні небезпеки. А також повинні дотримуватися всіх правил для збереження свого життя та інших.

Ще у 2014 році, на початку воєнного конфлікту, на території України в час виконання своїх обов’язків загинуло 5 журналістів. Це стало поштовхом до виявлення серйозної проблеми наших медійників: чи володіють вони знаннями й навичками ведення роботи в зоні бойових дій?

Хто визначає права й обов’язки журналістів в зоні бойових дій?

Права і обов’язки журналістів у зоні збройного конфлікту визначає Міжнародне гуманітарне право (МГП) (або міжнародне право збройних конфліктів). Більшість норм цього права визнані всіма державами світу. Ключовими документами є Гаазькі конвенції і декларації 1899 і 1907 років (так зване Гаазьке право), Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 року. А також Додаткові протоколи до них 1977 року (Женевське право), резолюції Генеральної Асамблеї ООН.

Щодо деталей, то Гаазьке право застосовується до правил і звичаїв ведення війни та встановлює обмеження на застосування зброї. Право Женеви містить норми про захист тих, хто знаходиться в зоні конфлікту. Проте не бере в ньому участі — цивільне населення, поранені, військовополонені.

Права журналістів у зоні збройного конфлікту безпосередньо закріплені у Конвенції про закони і звичаї суходільної війни (1907 р.) (посилання). Конвенції про поводження з військовополоненими (1949 р.). І Додатковому протоколі до Женевських конвенцій щодо захисту жертв міжнародних збройних конфліктів. (посилання).

Варто також зазначити, що не всі журналісти в зоні конфлікту можуть знаходитись під захистом міжнародного гуманітарного права. До груп, що захищені цим правом належать: військові кореспонденти, журналісти у відрядженнях в зони бойових дій та доправлені до військових частин. Підтвердженням статусу журналіста, згідно з І Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, є посвідчення журналіста, видане державною владою. 

Відповідно до ст. 4 А (4) Конвенції про поводження з військовополоненими 1949 р. військовими кореспондентами є представники ЗМІ, які мають акредитацію в збройних силах, супроводжують на точках, але не є їх частиною.

Наявність документа про акредитацію зобов’язує військове командування співпрацювати з журналістом в межах його професії.

Якщо говорити про журналістів, що не працюють офіційно в медіа, тобто є фрілансерами й не мають посвідчення журналіста, а, отже, й акредитації, то міжнародне гуманітарне право не забезпечує захист цих осіб. Хоча їх діяльність не заборонена законом. Але у випадках, які загрожують життю, журналісти-фрілансери підпадають під загальний захист цивільного населення.

Щодо зони АТО/ООС, то варто отримати акредитацію, хоч вона і не обов’язкова, згідно з українським законодавством. Та безпека журналіста залежить від отримання цього документу. Акредитацію в зоні АТО здійснює Служба безпеки України.

Яким є головне правило військового журналіста?

Основним правилом є відповідь на питання: матеріал чи життя. Це саме той випадок, коли медійнику варто зрозуміти, що за одне життя він напише не один матеріал.

«З точки зору особистої безпеки, твердження, що «робота журналіста — це лізти на рожен» застосовне до будь-якого виду журналістської діяльності. Тому оцінка ризиків є ключовим поняттям у журналістиці, з урахуванням того, що ніякий репортаж не вартує життя журналіста», — Йошрі Фоуда (Yosri Fouda), «Аль-Джазіра»

Загальні положення для журналіста під час роботи у зоні конфлікту

Особливостями конфліктів у сучасному світі можна вважати так звану «гібридну війну»: воєнні дії, кібератаки та інформаційні війни. Таки чином робота журналіста — важлива складова для досягнення мирних цілей, адже, публікуючи факти насилля чи гуманітарні катастрофи, вони привертають увагу до регіональних чи навіть глобальних проблем. 

Ще одним важливим положенням є розуміння того, що правила, що стали звичними журналістам в мирний час, не будуть діяти на війні. Тому для журналіста дуже важливо не лише знати норми національного законодавства та міжнародного права, а й вміти діяти ситуативно. Адже безпека журналіста, його життя — понад усе.

Отже, безпека журналіста під час роботи у зоні конфлікту — важливе питання вже не одного покоління. Хоч і оприлюднено велику кількість законів, де ледь не за кожних воєнних дій вносяться правки, та не варто забувати, що сторони, які ворогують, часто не дотримуються законів. Тому покладаємось не лише на журналістський захист, що забезпечує акредитація, а особисті міри безпеки. І пам’ятаймо, що людське життя вартісніше за будь-який матеріал.

Автор: Лілія Брезгунова

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org

https://pressassociation.org.ua/ua/zhinka-v-zhurnalisticzi-problemi-ta-vikliki…

By Лілія Брезгунова, назад