Ліза Москаленко

журналіст на війні

Безпекове питання: як працювати журналістам під час війни?

Війна та ті страждання, що вона приносять людям, є особливим викликом для журналістів. Інформування людей про те, що відбувається, стає ще важливішою та небезпечнішою справою, бо від цього залежить життя людей. Тиск і переслідування журналістів під час війни значно посилюється у порівнянні з мирним, при чому відбувається це із двох сторін одночасно – утиски зазнаються і від «своїх» і від «чужих». Такі дії перешкоджають потраплянню у маси суспільно важливої інформації і схиляють журналістів до співпраці із ворожими силами.

У час російсько-української війни українські журналісти стали надто ласим шматком для росіян. Усе тому, що за російськими статутами «журналіст» рівнозначно «пропагандист», а тому мати «ручних» людей у медіа дуже вигідно Кремлю для розгойдування країни зсередини і «швидшого темпу встановлення свого режиму». Як журналістам дбати про власну безпеку – цифрову, ментальну і фізичну читайте у новому матеріалі.

Цензура і стандарти: як бути?

В Україні від 24 лютого 2022 року владою установлена воєнна цензура. Вона автоматично не може співіснувати з деякими етичними та професійними стандартами журналістики. Цензура означає, що вище керівництво держави фільтрує інформаційне поле і дбає про безпеку журналістів. Як це проявляється? 

Деякі зі стандартів журналістики під час війни є небезпечними для життя та здоров’я як самих журналістів, так і інших людей, а деякі можуть завдати шкоди державній безпеці. Наприклад, стандарт «балансу думок» чи «іншої точки зору» практично неможливий під час бойових дій. Крім неможливості їх утілення вони ще й можуть нести пряму загрозу державній цілісності. Ризикувати життям чи здоров’ям задля сюжету, який буде «правильним» – не нормально. 

Варто пам’ятати, що левову частину розвідувальної інформації ворог бере з відкритих джерел: публікацій ЗМІ, у коментарях та постах, а тому відповідальність за наслідки стає ще більшою. Тепер джерел для перевірки має бути не 2-3, а значно більше. Єдина інформація, яка взагалі не потребує перевірки – офіційні дані Генштабу, Міноборони та інших урядових установ. У всіх інших випадках варто добре усвідомлювати, чи не несе ваш матеріал якихось негативних наслідків і чи не нашкодить вона певним групам осіб. Якщо раніше це б назвали упередженістю, то зараз це необхідність.

Усе це випливає у самоцензуру, яка має бути впроваджена у кожному редакторському колективі.

Під прицілом

Теперішні експерти з безпеки говорять про те, що всі протоколи про журналістську діяльність під час війни, прийняті раніше, не актуальні хоча б тому, що до сьогодні світ не знав протистояння рівня двох найбільших країн Європи з використанням усіх видів озброєння. Розроблені до цього театри військових дій в Іраку, Лівії чи навіть Сирії не є релевантним для того, щоб розробити цілком безпечний протокол того, як діяти на лінії фронту в найбільшій європейській країні. Міністерство оборони України 3 березня 2022 року видало наказ, який регламентує роботу журналістів під час воєнного стану. Його додають до дозволів на акредитацію від Збройних Сил та пояснюють, що можна робити, а чого – ні, як працювати з військовими, а військовим – з журналістами, що категорично не можна знімати і говорити. У разі порушення обіцяють дискредитувати прескарту. Проте цей документ не має безпекових гарантій та пояснень, тому спробуємо визначити їх самостійно.

Передусім дбайте про свою цифрову безпеку

Полювання на журналістів задля отримання секретних даних і подальшого використання їх у негативних цілях – завдання номер 1 для спецслужб і агентури ворога. Зберігайте інформацію на декількох надійних носіях і перевірених сховищах, дбайте про їх правильне розміщення, засекречуйте дані складними паролями і обов’язково вмикайте двофакторну аутентифікацію. Користуйтеся псевдонімами і відмінними від особистого акаунту сторінками, якщо знаходитеся в безпосередній близькості до фронту або відчуваєте себе у небезпеці.

Обов’язково носіть захисну екіпіровку

Вона потрібна навіть на відносно мирній території, а у зоні проведення бойових дій – поготів. Це не тільки збереже ваше життя і здоров’я, але і допоможе уникнути непорозумінь із місцевими цивільними. Наліпки «Press», акредитаційні картки і посвідчення відрізняють вас від «деергешника». Зазначимо, що бронежилет і каска мають бути синього кольору – особливого, який притаманний виключно для журналістів.

Завжди носіть із собою повний пакет документів

Щоби ніхто не сплутав вас із розвідником чи диверсантом або ворожим журналістом необхідно мати з собою повний пакет документів, а також усі можливі акредитації. Якщо ви вважаєте, що дозволу від ЗСУ вистачить – це не завжди так. Деякі військові не знають, як вони виглядають і не сприймають їх, тому дозволи на зйомку і роботу мають бути ще або від голів ОВА, або від інших урядових установ. Перш за все військові мають бути впевнені, що ви і результат вашої роботи не принесе їм клопоту і проблем.

Турбуйтесь про своє емоційне здоров’я

Бути емоційно стабільним під час роботи занадто важко. Постійно доводиться бачити смерті людей, інколи – сповіщати рідних про загибель когось із членів родини. Тут дуже важливо віднайти межу, коли суспільно значущий матеріал зіштовхується з особистими переживаннями. Украй необхідно обговорювати з редакцією те, що журналіст побачив і відчув. Це допоможе йому розвантажитись та, у деяких випадках, структуризувати майбутній матеріал.

Співпрацюйте із військовими

Надання Збройними Силами дозволу на роботу у зоні проведення бойових дій не означає автоматично, що ті нестимуть пряму відповідальність за вас. Тому просто необхідно слухатися і виконувати всі їхні вказівки, не нервувати під час спілкування з ними, не бути емоційними та агресивними. Фронт сьогодні спільний і усі ми на ньому маємо бути об’єднаними. 

Розвивайте свою фізичну та медичну підготовку

Робота на лінії фронту 8 років тому і зараз – зовсім різна, ті правила, що діяли раніше, зараз не актуальні. Постійно удосконалюйте свої не тільки професійні, але і інші, соціально значущі, навички. Пам’ятайте, що від кожного із нас залежить життя і подальша доля суспільства.

Авторка: Ліза Москаленко

Читайте інші матеріали цієї авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/gola-pisnya-shho

https://pressassociation.org.ua/ua/alina-fartushna-ta-netipovij-fakultet-zhurnalistiki…

By Ліза Москаленко, назад

Марта Останкова – концертний та промо-продюсер Wellboy про закулісся музичного бізнесу та створення хіта

Від моменту написання тексту і мелодії до кінцевого релізу пісні, яку ми чуємо на стрімінгових сервісах, зазвичай має пройти достатньо часу та етапів роботи всієї команди артиста. Хто ж керує всіма організаційними та творчими процесами, щоб дійти до бажаного результату та популярності? Як з’являється трек, та що потрібно робити, щоб він став хітом? Про закулісся успіху артиста розповість Марта Останкова.

Знайомтеся – це Марта Останкова, концертний продюсер артистів, засновниця та організатор благодійного проєкту «SUN», який спільно з Європейським Фондом Допомоги #StandWithUkraine (ЕАF) допомагає українцям, а також концертний та промо-продюсер молодої сенсації в українському шоу-бізнесі – Wellboy. Минулого року цей співак із Сумщини буквально взірвав медіа простір хітом «Гуси».

Варто розуміти, що за таким успіхом стоїть величезна робота не тільки самого артиста, а й його команди, яка забезпечує продюсерську, юридичну, технічну, логістичну, комунікаційну та інші частини роботи музичного проєкту.

Марто, розкажіть, будь ласка, що відбувається у період від появи тексту і мелодії до релізу треку?

Це дуже об’ємна і водночас цікава діяльність, яка охоплює різні процеси. Це плідна робота як артиста, так і усієї його команди: від початку написання перших рядків пісні до релізу та впізнаваності. Найперший творчий імпульс команді надає сам артист, який горить своєю справою, переважно пише пісні та бажає через музику спілкуватися зі світом. Також до музичного проєкту підключаються аранжувальники, звукорежисери, створюються демки, вносяться правки. Всі ці процеси тривають до фінального зведеного матеріалу. Відбувається період стандартної студійної роботи. У цей час команда неодноразово збирається, постійно щось оновлює, додає, удосконалює, доводить до ідеалу.

У середньому потужна команда артиста нараховує від 7 до 15 людей. Туди входять: саунд-продюсер (людина, яка оформляє треки та займається пошуком людей для творчої роботи: аранжувальника, звукорежисера тощо), діджитал-маркетолог, піарник (або цілий промо відділ), SMM-менеджер (він же контент-мейкер), концертний продюсер, постійний юрист, бухгалтер та фінансовий директор. Додатково до цього переліку існує ще виїздна команда для концертів. 

У такому випадку концертний продюсер або директор – людина, яка не просто відповідає на дзвінки і влаштовує концерти. Це сучасний операційний менеджер, який займається абсолютно всіма необхідними комунікаційними процесами та розподіляє обов’язки між членами команди, дипломатично та ввічливо веде переговори, опрацьовуючи усі запити та інформацію.

Як визначається хітовість майбутньої пісні, як можна спрогнозувати її успіх?

Перша фокус-група, яка прослуховує пісню – власне команда артиста, але вона може бути не зовсім об’єктивною, бо має «замилене око» та одразу на боці свого артиста. Тому потрібно обов’язково тестувати трек серед інших перевірених слухачів. Мені здається, що хітовість треку можна зрозуміти інтуїтивно: чи зайде він аудиторії, чи буде масововживаним. Часто ти нібито шукаєш те, чого не вистачає природі шоу-бізнесу, і знаходиш щось унікальне. Артист випускає свій трек, який моментально розлітається повсюди, бо слова, музика та мотиви стають близькими для слухачів.

Що важливіше – працювати всередині команди над піснею чи назовні на аудиторію?

Особисто мені цікаво бути всередині процесу, створювати свою команду, підбирати підходящих для роботи спеціалістів своєї справи. Наразі напрямки, які я веду, вимагають створення «мікро-команд у команді». Це і маркетологи, і комунікаційники, і копірайтери. Обов’язково мають бути люди, які відповідають за діджитал-просування та зовнішні комунікації.

Діджитал-маркетинг – це дуже важлива складова музичного менеджменту: просування артиста, зв’язки з музичними платформами, з цифровими дистриб’юторами тощо. Для цього використовується певний механізм, який і формує діджитал-маркетолог. Все залежить від якості творчого контенту та грамотного просування продукту. Для ротації музичного матеріалу чудово підходять радіо і телебачення, навіть якщо молодим спеціалістам це здається застарілим.

Коли мені говорять, що телебачення уже не працює – то це зовсім неправда. У нас дуже велика країна, і у кожному домі чи квартирі є телевізор.

А якщо його немає, або ним не користуються, то телевізійний контент переходить в цифру, де також можна отримати якісний контент з класною режисурою, світлом, дизайнерським рішенням і повною постановкою номеру, що дозволяє глядачам оцінити артиста в новій реалізації. 

Менеджер і продюсер – яка між ними різниця?

Я вважаю, що продюсер – це людина, яка від початку і до самого кінця відповідає за весь цикл виробництва проєкту. Людина, яка сама є виробником і пише музику в тому числі. Якщо ти не виробляєш власний контент, то ти є менеджером. Це чудове слово, яке прийнято використовувати у всьому світі, і всі ми, власне кажучи, – менеджери, просто різних напрямків і з різними обов’язками. 

На якому етапі варто починати піаритися?

Починати піаритися варто тоді, коли релізиться трек. Зазвичай це п’ятниця, артисти люблять цей день, тому і випускають пісні перед вихідними. Команда досить довго готується до цієї події, посилено працюючи над кожним елементом промоції. Трек, релізи, обкладинка відправляються на радіостанції. Дата релізу має бути чітко зафіксована, щоб&nbsp

Яку роль менеджер відіграє у створенні пісні?

Ми маємо розуміти, що менеджери є різні, і усі вони дотичні до майбутньої хітової пісні, успішного концерту або шоу. Очевидно, чим потужніша команда у артиста, тим крутішим буде результат. У будь-якому випадку менеджеру потрібно мати власні канали комунікації, через які цей продукт буде просуватися. Звучить, ніби не про творчість, але це тільки на перший погляд. Креативний маркетинг – це дуже важлива складова роботи з артистом, простими словами – інструмент, за допомогою якого ти можеш правильно донести продукт публіці і зробити свого артиста впізнаваним. 

Чи є в Україні компетентні юристи, які займаються юридичною складовою чи це доводиться робити вам?

Юристи у будь-якому проєкті – це дуже важливо, і вони беззаперечно мають бути. Не можна нехтувати навіть маленьким договором з цифровим правовласником, аби той не заблокував ваш контент. Таке трапляється, коли артист виступає для телешоу, а трансляція є і на ютубі, і на телеканалі, що зараз дуже актуальною. На усе потрібні документи та юридичні домовленості. Тому окрема посада юриста у команді артиста передбачає зручність, надійність та законочинність.

Яка ситуація в Україні з музичною освітою і чи погодили б Ви змінити її?

Мені декілька разів пропонували викладати студентам основи моєї професії, але мені шкода часу, який я можу приділити роботі: новому чи існуючому проєкту. Наразі у мене з’явилося дуже багато зайнятості, яка домінує над викладацькою діяльністю. Волонтерство, фондова діяльність, фандрайзинг, допомога ЗСУ, дітям, переселенцям – для мене це дуже і дуже важливо. Зараз непрості часи, коли допомагати мають усі.

Наразі мені важливіше продуктивно вкладати свій час у благодійність, ніж на викладання професії. Чому? Бо я не впевнена, що студенти, які прийшли навчатися, мають усвідомлення того, що їм це потрібно. Далеко не всі підходять для цієї професії, і це варто також враховувати.

Професія передбачає постійно бути на зв’язку, мотивувати команду, розробляти та запускати нові проєкти. Це ж саме стосується і викладання. Воно має йти від душі, якщо ти справді цього хочеш і готовий приділяти цьому час.

Як має виглядати ідеальний кандидат для роботи з артистом?

Ідеальний кандидат – це людина, яка повинна мати сильні комунікаційні здібності. Уміння домовлятися і вирішувати питання – це просто необхідно. Ти маєш робити все, щоб дійти до позитивного результату. Якщо не виходить з першого, другого, третього разу – не варто опускати руки, шукаючи нові шляхи досягнення цілі. Це постійна комунікація з людьми з різних сфер, аби знайти спільне рішення та компроміси. 

Які плани на майбутнє у цей непростий час?

Моє улюблене питання. Наразі я поєдную свою професійну діяльність з благодійністю. Займаюся організацією низки проєктів під назвою «SUN» (Sustainable Ukraine Now) Європейського Фонду Допомоги #StandWithUkraine (EAF). Разом з командою ми створюємо заходи в підтримку українських дітей та родин, що постраждали від війни. Планів для розвитку достатньо, адже благодійність не має кордонів. Ми на всіх рівнях підтримуємо фонд #StandWithUkraine (EAF), щоб спільно відновлювати життя наших людей та країни в цілому. 

Також у найближчі плани моєї команди входить створення та відкриття сервісної агенції по супроводженню артистів. Плідно працюємо над нашими проєктами, щоб пришвидшити перемогу та вийти на новий розвиток України. 

Інтерв’ю брала Ліза Москаленко

Читайте інші матеріали цієї авторки:

https://pressassociation.org

https://pressassociation.org.ua/ua/radio-bajraktar-abo-yak-zaraz-di%d1%94-frejming…

By Ліза Москаленко, назад

Нетиповий факультет журналістики: еволюція дистанційної освіти в Україні

Як завжди, 1 вересня у більшості дітей та підлітків розпочинається з навчання. Проте, якби банально це не прозвучало, – учитися ніколи не пізно. Особливо, коли з початком повномасштабної війни багато сервісів надали безкоштовні доступи, а українські таланти створили власні проєкти, аби навчати інших. Сьогодні про один із таких: нетиповий факультет журналістики.

Аліна Фартушна – власниця та головна редакторка глянцю Gossip Magazine, який зараз перейшов винятково у digital – формат. Аби не втрачати справу життя, шеф-редакторка заснувала власну школу для тих, хто хоче навчатися журналістики й розвиватися в цій галузі. Першочергово був створений лише один курс із одним потоком учнів. Проте після шаленого успіху та фідбеку студентів, Аліна вирішила заснувати власний нетиповий факультет журналістики.

Що, як і навіщо – читайте у новому матеріалі від PRessA. 

Як створювався нетиповий факультет журналістики?

📌Коли мені було 16 років таких можливостей як зараз, звичайно, не було. Це було 12 років тому, і вже тоді я мріяла стати журналісткою: бачила по телебаченню ведучих чи журналістів, які беруть якісь інтерв’ю. Не дуже був популярний ютуб, тож я тоді намагалася своїми силами віднайти, де навчатися в цій сфері, щоб вступати в університет у 18 років. Я знайшла дівчинку, яка колись займалась журналістикою, працювала по професії, а згодом пішла в декрет і почала її викладати. 

Я пішла до неї на практичні заняття, займалась із нею місяців 4, а після вона допомогла мені влаштуватися в газету. Зараз зрозуміла, що мій досвід вже є дійсно достатньо великим: із 16-17 років я працюю як журналіст в абсолютно різних сферах. У 23 роки відкрила власний друкований журнал, вела його до карантину, протягом карантину ми пережили кризу і далі працювали.

Коли почалася війна, звичайно, друковане видання ми зупинили, перейшовши на онлайн-формат. Я розумію, що дуже багато етапів я уже пройшла і найсильніша моя сторона це жанр інтерв’ю, тому з початком війни прийшло усвідомлення, що відкладати нема куди. Ця мрія-ідея у мене була дуже давно, але я знаходила постійно якісь відмовки, типу «не на часі», «у мене немає часу», «і так повно роботи», тому, мабуть, коли почалася війна якесь прийшло переосмислення, я подумала, що готова поділитися своїми ідеями, досвідом з іншими.

Я виклала це в інстаграм, то побачила просто величезний фідбек. Друзі, знайомі, просто підписники почали писати: «ой як це цікаво, я б хотіла» і я зрозуміла, що настав той час, коли я свій досвід хочу передавати.

Яка програма навчання та стажування?

📌 Навчання розділене на декілька блоків. Це є жанри інтерв’ю, рекламні статті. Плюс, ми працюємо над особистим брендом, репутацією та над етикетом журналіста. Це те, за що я боюсь і сварюсь з усіма, тому що це дуже дуже важливо – у першу чергу бути людиною, а вже потім спеціалістом. Ось тому навчання поділено на декілька блоків, воно проходить 10 днів, із них 5 днів учні вивчають матеріали, виконують домашні завдання, а після навчання іде стажування у моєму журналі.

Нетиповий факультет журналістики також надає стажування, яке проходить із реальними людьми. Тобто за 10 днів вони вже поглиблюються в ту інформацію, виконують домашні завдання, і на основі цього я вже впевнена, що вони можуть провести інтерв’ю. На стажування кожен обирає героя, з яким буде проводити інтерв’ю, домовляється з ними, звичайно, із моєю допомогою, але в більшості виходить так, що кожен працює самостійно. І мене це дуже тішить.

Тому нетиповий факультет журналістики – це 10 днів теорії з домашніми завданнями, після яких 2 тижні стажування, тобто практики. За цей період учні&nbsp

Чи є майбутнє в дистанційної освіти?

📌 Якщо ми беремо до уваги курси, практикуми, якісь позашкільні і позауніверситетські заняття – це є ок дистанційно. Якщо брати до уваги середню шкільну освіту, університети і тд, то щодо цього звичайно така дуже складна ситуація, тому що ми в університетах не тільки навчаємось, ми ще і соціалізуємося, вчимося виходити з тої чи іншої ситуації, викручуватися, розмовляти, не боятися публічно виступати. Це все те, що пригодиться далі в кар’єрі, роботі, в житті в цілому.

 Мені здається дистанційна освіта не для всіх, і вона у будь-якому випадку грає погану роль у житті майбутніх спеціалістів, фахівців, тому що є ,наприклад, спеціальності, яким абсолютно не можна навчати дистанційно. Тобто якщо ми ще філологів, вчителів, журналістів можемо навчати онлайн, то інженери, медики і купа ще інших професій – це ті професії, яких обов’язково мають навчати очно, із відповідними практичними заняттями, умовами. Я думаю що в умовах війни дистанційна освіта все ж буде, але дуже сподіваюся на те, що Міністерство освіти таки дозволить навчатися офлайн, щоб діти ходили в школу, студенти до університетів і все ж таки соціалізувалися люди, тому що це дуже-дуже важливо.

Є деякі дуже талановиті, цікаві, прекрасні просто люди, але через те, що вони елементарно не вміють себе презентувати, не вміють говорити, не вміють вклинюватися в розмову, налагоджувати контакти, їм може просто нещастити. Тому тема дистанційної освіти дуже делікатна на мою думку.

Який має бути ідеальний випускник нетипового факультету?

📌 Ідеальний випускник нетипового факультету – це людина, яка прослухала всі лекції, виконала всі домашні завдання, врахувала всі зауваження, які я роблю, тому що кожному учню індивідуально я даю фідбек. Це також людина, яка проявила самостійність, дисциплінованість, яка вміє читати завдання чітко і вдумливо, тому що деякі читають через слово, нічого не розуміють і відповідно роблять що-небудь.

Які перспективи дає нетиповий факультет журналістики?

📌Перспективи є абсолютно у кожної людини, незалежно від того, чи проходить вона якісь курси-практикуми чи ні. Важливим є тільки те, яку ціль перед собою вона ставить. Якщо дійсно людина навчається досконально, якщо вона перечитує матеріали, ставить запитання, вдумливо навчається, цікавиться, пізнає щось і сама по собі є розвиненою, допитливою, освіченою людиною, то вона обов’язково знайде собі місце під сонцем. Якщо людина дійсно поглинає цю інформацію, а не пропускає крізь вуха, то вона знайде те,що хотіла від початку. 

Через те, що я постійно транслюю у свої соцмережах, що йде новий набір, публікую відгуки і тд, багато моїх колег, редакторів пишуть мені, що їм потрібні журналісти у штат. Я показую це своїм учням у чаті, там є випускники всіх потоків. Вони можуть відправляти свої резюме на такі запити і влаштовуватися на роботу. Так-от одна моя випускниця вже отримала свою посаду у європейському виданні. Тому я допомагаю їм чим можу, але 90% залежить від кожного особисто.

Чи плануєте створювати нетиповий інститут?

📌Це дуже давня моя мрія. Колись я мріяла вступити на журналіста, на безкоштовне не вступила, тому пішла на педагога в Драгоманова, магістратуру там само закінчила. І коли я тільки створила Нетиповий факультет я одного дня перед сном подумала: «а що, якщо це переросте у щось більше? Якщо це вийде за межі соцмереж, сайтів, загалом мережі? Якщо дійсно створити свій нетиповий інститут?». 

Така мрія в моїй душі є, чи збудеться вона – питання часу і, мабуть, моєї відваги. Однак мрія точно є. Такий інститут я б зробила з різними дисциплінами, вони були би пов’язані з філологічними. Створювала б його, звичайно, в Україні, в Києві – місті, в якому я прожила 10 років. Тому все покаже час і життя.

Чи не було страху, що таке навчання після 24 лютого «не на часі»

📌 Якраз таки на часі. Тому що коли почалася війна до мене прийшло розуміння, що в один момент можна втратити кар’єру, роботу, і все, що з тобою залишається – це твій досвід і твої знання, якими ти можеш апелювати приїхавши в будь-яку країну. 24 лютого я перебувала в незрозумілому стані, як і багато інших людей. І вже потім мені спала на думку ця ідея, і, як я уже говорила, я мріяла про це. Я подумала: «Якщо не зараз, то коли? Через рік? Три? П’ять? Чому чекати, якщо можна зробити вже?». Уже в ту ніч я писала план що я маю робити, як я це маю робити, що буде, яка поетапність і тд..

Війна зараз навпаки є мотиватором працювати, ставати кращими, не ставити своє життя на паузу, розвивати його, адже ми не знаємо, що буде завтра. Мене рятує робота. І коли у війну друковане видання перестало працювати через те, що наша типографія знаходиться у Харкові і вона переїхала, техніку розпродала, я розуміла, що саме друкувати зараз буде не на часі, не до того. Але своє життя ставити на паузу я не хотіла, а хотіла розвиватися, відволікатися за допомогою роботи і саме в практикумі, в нетиповому факультеті, я знайшла свій порятунок. Віддавала себе своїм учням, а вони віддячували мені за це.

Чи відрізняється довоєнна журналістика із журналістикою зараз?

📌 Я взагалі просто аплодую стоячи  всім журналістам, які почали працювати після 24 лютого і працюють досі, у прямих ефірах, на гарячих точках і тд.. Це захоплює. 

По-перше, це екстремальні умови. По-друге, необхідно максимально швидко обробляти велику купу інформації. Я дійсно пишаюсь, що є такі люди, які віддані своїй роботі. Чи відрізняється журналістика довоєнна і зараз? Це можна було порівняти ще у лютому-березні. Зараз вона уже повертається на круги своя. Знову з’являються ті ж програми, ті ж слова, усі переходять на українську. Особисто я великих змін не помітила. Крута штука цей Всеукраїнський марафон новин, абсолютно новий цікавий формат, де всі ведучі об’єднані з єдиною метою. Думаю, що значних змін не відбулося. Найближчим часом мабуть буде дуже популярною воєнна журналістика. В авіаційному університеті є кафедра з екстремальної журналістики в бойових точках, можливо, це стане популярним, або і ні. 

Багато журналістів стали виходити у прямі етери з власних блогів. Тобто колеги стали відкриватися, виходити за рамки, працювати уже як особистий бренд. А так я слідкую за багатьма інтернет-виданнями, онлайн-медіа і бачу що багато хто хайпує на темі війни, роблять клікбейти і пости, які збирають тисячі репостів. Це все гарно звичайно виглядає, але коли я бачу цей хайп на болючих усьому суспільстві темах мені стає насправді неприємно. І таких видань багато – популярних і не дуже. Кожен працює по своїй совісті. Головне, щоб на благо країни.

Інтерв’ю брала Ліза Москаленко

Читайте також інші матеріали авторки:

https://pressassociation

https://pressassociation.org.ua/ua/%d1%94vrobachennya-%d1%94vropejske-bachennya-dlya-ukra%d1%97nskogo-mediaprostoru…

By Ліза Москаленко, назад

Радіо «Байрактар» або як зараз діє фреймінг

Нещодавно у пості в інстаграмі ми з вами говорили про фреймінг і його прямий вплив на аудиторію під час війни. Найяскравішим прикладом використання цього прийому є радіостанція «Байрактар», що виникла у березні цього року, під час повномасштабного російського вторгнення, замінивши колишнє «Русское радио Украина». Цікава паралель, чи не так?

Трішки історії

Якщо заглиблюватися у історію, то можна навіть без допоміжних матеріалів зрозуміти, що таке «Русское радио» і звідки воно. Його українська філія з’явилася у 2001 році, через досить довгий час після розпаду СРСР і здобуття Україною незалежності. Для чого – риторичне питання. Проте після початку російської агресії 2014 року радіокомпанія перейшла під егіду ТАВР Медіа. Це група радіостанцій, створених громадянами України на території України. Також радіокомпанія заявила, що «не має жодних господарських та юридичних стосунків з російською компанією Руская Медіа-група». Але в етері до останнього продовжували звучати російські пісні, програми велись російською, а перша україномовна пісня з’явилася лише у 2016, коли законодавством України була встановлена квота на україномовний контент. Від 19 травня 2022 офіційним позивним «Русское радио Україна» – є радіо «Байрактар». Як живе перше повноцінне українське радіо, створене під час війни, та і ще й з таким бекграундом?

Фреймінговий Байрактар

Радіо Байрактар у воєнний час покриває 79 міст України і планує розширювати свою мережу на всю Україну. Спіймати онлайн-станцію можна і на тимчасово окупованих територіях півдня та сходу, а також у Криму. Свідомо можемо зрозуміти, яку колективну думку доносить радіостанція у маси та власне який контент транслюється, адже і сама назва, і ідеї, що  пропагуються ні що інше, як результат фреймінгу. Чому?

Від самого початку війни в Україні у широкий вжиток увійшло досить багато слів, які раніше використовувалися не у тому значенні, що й зараз. Наприклад, розтяжки-закладки, прильоти-гради і багато інших. Можливо ми навіть не надаємо цьому значення, але використання таких слів у мас-медійному просторі, у буденному житті, чи зміна значень інших слів зі звичних на більш воєнний підтекст, так би мовити їх «воєнізація», ні що інше як фреймінг або по-іншому пропаганда.

Як пропаганда діє на людей? Все доволі просто, якщо не дивитися на складність визначення. Підсвідомо асоціюючи те, що напряму пов’язане з війною, і, як не дивно, з чимось хорошим (а у нашому випадку літальні безпілотники Bayraktar TB2, які активно і успішно допомагають Збройним Силам знищувати ворога на полі бою), будь-що, що отримає таку ж назву автоматично матиме такий же успіх. Так діє на споживачів прийом з маркетингової сторони. Якщо ж дивитися зі сторони масового впливу, то люди будуть сприймати те, що їм припідносять виключно у такому світлі, у якому це потрібно (спєцоперація так спєцоперація). Це означає, що, якби радіо Байрактар з’явилося в Україні, наприклад, у 2010, навряд чи воно взагалі мало успіх і не піддалося би масовому хейту, зважаючи на те, що це назва ударного військового об’єкта. А сьогодні це фактично доходить до рівня возвеличування. 

Ти хотів контенту? Тримай українське!

Колись в ефірі телеканалу М2 існував Військовий хіт-парад, який вів Карім Гуламов, що нещодавно загинув у боях на Донбасі. Суттю музичного наповнення програми були пісні, котрі випускають українські митці-захисники, або патріотичні пісні, котрі підтримують силу духу наших військових. Такі ж ідеї контенту можемо почути на радіостанції. Тут в основному – нові українські пісні, народжені війною, старі добрі українські балади та драйвова попса, а також безсмертна українська класика від 60-х і аж до 00-х. Чи це той самий фреймінг? Так, адже вашу культурну свідомість направляють у бік якісної автентичної української музики, змушуючи врешті-решт забути про руснявих співаків ротом. 

Це доволі правильна позиція. Адже, по-перше, це дає можливість охопити широкі маси і у правильний час змінити русло потоку їх думок. По-друге, протягом багатьох років рф знищувала українських музикантів і співаків, зокрема, крала чи привласнювала їх роботи і ми просто не розуміли, де своє, а де – чуже. Цей  віковічний ланцюг стер кордони і оригінальність української музики, її автентичні ноти звучання і унікальний  контекст. А зараз як ніколи підходящий час, аби першочергово зрозуміти для себе хто ми.

Внутрішня орієнтація наповнення радіо Байрактар якнайкраще виправдовує мішанину, що грає в ефірі. «Музика української Перемоги» – таке гасло радіостанції, і, мусимо зізнатися, воно повністю працює, адже багато військових у вільні хвилини ловлять хвилі і слухають Назарія Яремчука і «Без Обмежень». Усе тому, що через музику можна багато чого сказати, передати багато емоцій і змусити відчувати те, що хочеться сказати без слів. Правильний підбір такої музики допомагає створювати особливі плейлісти, що керуються необхідними емоціями, що має відчути слухач. Фреймінг?

Що далі…?

Та усе ж таки відкритим залишається питання: що ж буде з радіостанцією після української перемоги, якщо місія буде виконана? Знову переформатування чи попри усе «Байрактар» залишиться національним героєм і культурним надбанням? Відповіді на ці питання дасть час… 

Авторка: Ліза Москаленко

Попередні матеріали авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/%d1%94vrobachennya-%d1

https://pressassociation.org.ua/ua/tabletki-vid-bezsonnya-abo-chomu-tak-vazhlivi-nichni-radioeteri…

By Ліза Москаленко, назад

Євробачення: європейське бачення для українського медіапростору

Щорічний пісенний конкурс – не лише яскрава подія в музичній індустрії, що провокує шалений азарт і конкуренцію. Євробачення для телебачення – чудесний інфопривід і можливість збільшити свою аудиторію і підняти огляди у 100, а то і більше відсотків. Як трансляції впливають на статистику та чому вітчизняні телепростори так жорстоко борються за пряму трансляцію європейського музичного конкурсу?

Організатором пісенного конкурсу Євробачення є Європейська мовна спілка (Європейська спілка радіомовлення та телебачення), країни-члени якої реєструють до списку свої теле- та радіокомпанії, які у майбутньому мають право трансляції конкурсу. Україна у списку представлена Національною радіокомпанією України та Національною телекомпанією України, тобто суспільними мовниками.

Що таке Європейська мовна спілка та до чого тут Україна?

Європейська мовна спілка – асоціація телерадіомовників. Вона організовує чисельні конкурси сімейства «Євробачення», а також є розпорядником ліцензій на найбільші світові спортивні події. До складу Європейської мовної спілки (EBU) нині входять 73 теле- та радіокомпаній з 56 країн Європи, Північної Африки та Західної Азії. Серед іншого – асоціація організовує міжнародний пісенний конкурс «Євробачення».

Україна заявила себе як асоційований член організації. Вона хоче невідємно розвиватися на рівні зі світовими тенденціями та ексклюзивно транслювати усі Олімпійські ігри, Чемпіонати з усіх видів спорту та інші визначні світові події, які так чи інакше допомагають презентувати нашу державу виключно в позитивному іміджі.

Хто транслює Євробачення для України?

В Україні право трансляції мають телеканали Перший Національний (UA:Перший) та СТБ, який замінив Інтер у 2013 році. Національний мовник отримав права на пряму трансляцію та став ексклюзивним та єдиним офіційним партнером Європейської мовної спілки ще від початку участі України у конкурсі, тобто від 2003 року, будучи членом EBU з 1993 року. З того часу традиції не змінюються – щороку Нацвідбір і основну частину шоу транслюють лише два канали. Чому так?

Щороку телеканал Перший Національний запускає унікальний проєкт. Він єдиний в Україні наживо транслює головний пісенний конкурс світу з будь-якого його куточка. Справді резонансна подія, яка збирає у телеекранів мільйони глядачів з усієї Землі, а в нашому випадку – усю Україну. Проте головний феномен у тому, що подивитися його можна тільки тут. З одного боку – чудова можливість кожному глядачеві отримати неймовірні емоції та на власні очі неймовірне дійство. Навіть тим, кому не доступне аналогове чи IT телебачення, яке стало фактично єдиною можливість мати у себе вдома частинку телепростору, але з комерційного боку – максимально невигідна подія для інших членів медіапростору, які у цей період втрачають левову частину авдиторії й перспективного бюджету. Як уже було зазначено вище, усе тому, що транслювати будь-який із конкурсів Євробачення (і дитячий, і танцювальний) може лише та теле- радіокомпанія, яка є представником країни в Європейській спілці радіомовлення та телебачення. 

Відповіді на питання, які 100% у вас виникли

Яка ж тоді ситуація із СТБ? Річ у тім, що приватний телеканал у свою чергу придбав права у суспільного мовника і уже який рік також офіційно може транслювати і етапи Нацвідбору, і власне сам конкурс. Ось і увесь секрет. Чи може ще хтось стати офіційним партнером асоціації? Ні, адже від кожної країни може бути представлена тільки одна некомерційна державна телерадіокомпанія. Тому і можемо ми переглядати Євробачення лише на UA:Першому. Що це дає телеканалу? Неймовірну активність і різкий зліт статистики, тобто пік активності авдиторії припадає на січень- лютий під час Нацвідбору та на травень, коли відбувається офіційне дійство – півфінали та фінал.

Авторка: Ліза Москаленко

Попередні матеріали цієї авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/tabletki-vid-bezsonnya

https://pressassociation.org.ua/ua/kudi-znikli-novorichni-myuzikli…

By Ліза Москаленко, назад

Таблетки від безсоння або чому так важливі нічні радіоетери?

Чули цей вислів з вуст сучасного покоління , що радіо – прожитий етап і нікому не цікава і не потрібна штука? Так, багато свідомих людей знають, що це не так і багато науковців довели, що радіожурналістика володіє найбільшою аудиторією. Для значної частини авдиторії ранкові чи вечірні шоу – своєрідний ритуал чи традиція, згідно з яким радіо стає для них невід’ємною частиною життя. Що ще дає нам радіо у свої так звані «другі зміни” і чому ці нічні радіоетери таке не часте, але таке важливе явище в радіопросторі?

Нічні радіоетери: вікно в таємне

Таке визначення другозмінним програмам дала міжнародна організація ЮНЕСКО. Недарма говорять про те, що вночі все відбувається інакше.  І абсолютно правдиво хоча б тому, що на психологічному рівні вночі людина стає більш розкутою, вільною та сміливою, а тому їй простіше сприймати важливі та глибокі філософські речі. Поширюють це твердження і засоби масової інформації.

Пам’ятаєте, ще за часів нашого дитинства на телебаченні фільми «цікавого» змісту показували лише у певний час доби? Така ж сама ситуація була із нічними радіоетерами, враховуючи особливості нічного мовлення та авдиторію, яка є споживачем у цей момент. У минулі десятиліття у темний час доби часто по радіо можна було почути «дорослі» теми у програмах, трансляції вечірок з барів та пабів, радіотрансляції фільмів, п’єс, читання книг під грифом 18+. Але це все в минулому, бо… Дорого. Мабуть чи не єдиний випадок, коли відсутність грошей зіграла позитивну роль і радіо перестало перетворюватися на прірву (у випадку розпущеності нічних програм). Сьогодні мало де існує розподіл денний/нічний формат, а радіомовлення стало цілодобовим. Деякі радіостанції в нічний етер ставлять повтори або записи готових програм та запланований плейлист, а інші – мовлять у реальному часі, таким чином укріплюючи зв’язок з користувачами. Так, це затратно, але ж наскільки важливо.

Як стверджував французький поет та драматург Жан Тардьє: «Радіо – це свого роду голос всього людства, яке вдень і вночі говорить саме з собою» і хоча вночі цей голос почав говорити не одночасно із днем, та уже варто відмітити велику кількість прихильників, для яких нічні радіоефіри стали панацеєю і  рятівним засобом, коли безсоння. Хто ж вони, ці відчайдушні слухачі?

Хто слухає нічні радіоетери?

«Ніч, навколо всі сплять, і створюється враження, ніби голос, що звучить з динаміка, звертається тільки до вас, рятуючи від самотності, пробуджуючи уяву і схиляючи до спілкування по душах…». Як ніколи більше влучна цитата в контексті сьогоднішньої теми, а все тому, що головні герої сьогоднішньої розповіді – водії.

Так, саме вони складають левову частку авдиторії радіо і саме вони є головною цільовою авдиторією програм «другої зміни». Для них важлива жива комунікація. Саме голос ведучого дозволяє слухачам відчути себе менш самотніми у нічній тиші, саме він створює відчуття присутності поряд живої душі – відчуття, яке інтернет та соціальні мережі дати не можуть.

Як зауважують багато хто із них, ведучі на радіо стають для них «нічним другом», що не дає заснути і піти у свої думки. Самі ж ведучі прекрасно це розуміють, тому у своїх етерах намагаються якомога більше ненав’язливо говорити про «життєве, земне», давати можливість «дзвінка в етер». Це рятує багатьох від нічного безсоння та депресій, даючи можливість побути «наодинці з собою» з кимось, хто не буде дратувати і навязуватися.

Насправді не варто обезцінювати усе те, що відбувається під час «другої зміни», адже такий, здавалося б, неконтрольований процес не поступається значимістю ранковим шоу, наприклад. Радіо дає місце для уяви, чого не може забезпечити телебачення чи інтернет. Ось цей міцний зв’язок слухача із голосом з динаміка, що не розривається з часом доби – мабуть, найбільший плюс, який не дасть радіо зникнути з наший радарів. 

Авторка: Ліза Москаленко

Попередні матеріали цієї авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/kudi-znikli-novorichni-myuzikli/

https://pressassociation.org.ua/ua/uspishnij-televeduchij…

By Ліза Москаленко, назад

Куди зникли новорічні мюзикли?

Чи пам’ятаєте ви ті часи, коли вся родина збиралася біля телевізора і чекала певного часу, щоб подивитися неймовірний музичний перформанс? Згадають лише одиниці, але новорічні (та й не тільки) мюзикли – унікальна сторінка, ціла епоха музичного і телепростору. Для когось це просто атмосферний фон для настрою, а для когось цілий ритуал, без якого Новий рік не Новий рік. У будь-якому випадку новорічні шоу додають святу веселощів та повертають у минуле, навіючи дух ностальгії.

У чому ж феномен шаленої, але і такої ж швидкоплинної популярності?

Що таке  телемюзикли і з чим їх їдять?

Назва «музичні фільми» ( а саме так ще називають телемюзикли) очевидно говорить сама за себе. Тут присутнє усе від естрадної класичної музики до драматичного мистецтва, це своєрідна інтерпретація музики у візуал, який кіномитці намагаються передати усіма можливими виражальними методами і засобами. 

Ефект від перегляду стрічки покликаний допомогти фантазії якомога детальніше відчути і пропустити крізь себе усю глибину емоцій та почуттів, закладених у картину. Тут найважливіше – настрій, створений і переданий глядачу: легкий, ненав’язливий і виключно позитивний. А у період новорічних свят саме тематичні мюзикли створювали неймовірну атмосферу, котру неможливо було передати нічим іншим.

Особливою ознакою вітчизняних і близько закордонних картин була участь виключно зіркових акторів-співаків, відповідно саме вони спричиняли високі рейтинги переглядів. Авжеж, незвично було побачити улюблених знаменитостей в образах добре знайомих персонажів казок, легенд та історій. Шалену популярність у свій час отримали мюзикли з улюбленою усіма провідницею  Вєркою Сердючкою, спектаклі з Аллою Пугачовою, Богданом Ступкою, Миколою Яковченком та іншими.

Але ж куди це все поділося?

Що сталося з мюзиклами і куди вони зникли? 

Зараз на екранах украй рідко можна побачити новорічні музичні фільми нового виробництва, у крайньому випадку вони виходять у прокат раз на пару років і уже не такі значні за розмахом. Чому? У першу чергу це сталося через великі витрати на продакшн та дуже низьку окупність. Забезпечити фінансово і матеріально таку вагому картину не під силу самостійно державним або приватним телекінокомпаніям. Вони переходять у новий формат, частіше не телевізійний, наприклад, у театральні спектаклі чи вистави. 

Чи можна сказати, що новорічні мюзикли – прожитий етап? 

Звичайно, що ні. Вони все ще продовжують радувати око поціновувачів атмосферних веселощів і старих добрих святкувань. Не в такому форматі як раніше, проте медійники з усіх сил намагаються створити глядачам прекрасний новорічний настрій. Наприклад, цього сезону в прокат вийшло шоу «Нова Снігова Королева», сучасна адаптація відомого літературного твору у виконанні циркових артистів, відомих зірок, співаків та купи спецефектів. 

Тому можемо запевнити – новорічні мюзикли нікуди не зникли, вони адаптувалися під нові реалії і вимоги глядачів і надалі продовжують творити для нас неймовірну святкову атмосферу.

Авторка: Ліза Москаленко

Попередні матеріали цієї авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/uspishnij-televeduchij-yakij-vin-mikola-s%d1%94rga

https://pressassociation.org.ua/ua/bloging-kino-ta-media-velike-intervyu-nadin-medvedchuk…

By Ліза Москаленко, назад

Успішний телеведучий. Який він? Микола Сєрга та експерти про секрети успіху

Чи мріяли ви у дитинстві потрапити в телевізор? Стовідсотково можемо запевнити, що кожна п’ята дитина хоч раз уявляв себе у кадрі, але не знала, що треба робити для того, щоб опинитися там. І зараз для маленьких мрійників та уже дорослих фантазерів ми розкриємо всі тонкощі та секрети цієї нелегкої, але надзвичайно цікавої професії. А допоможуть нам у цьому професіонали своєї справи.

Професія телеведучого є затребуваною у наші часи, українському медіа не вистачає реальних професіоналів, які б якісно виконували свою роботу. В Україні існує багато телешкіл, профільних кафедр та інститутів, які працюють над підготовкою фахівців у сфері візуальних медіа. Серед найвідоміших – Київський національний університет культури і мистецтв, який пропонує бакалаврську програму «Ведучий телепрограм», Навчально-науковий інститут журналістики КНУ, який готує бакалаврів освітньої спеціальності «Ведучий програм телебачення», курси телеведучих телешколи Showmax та інші. Але чи вистачає диплому для створення успішної кар’єри телеведучого?

Які вимоги висувають експерти до майбутніх тележурналістів? 

По-перше, приваблива зовнішність і приємний тембр голосу (чітка дикція, яку можна напрацювати, також відіграє важливу роль). Цей критерій є, мабуть, найголовнішим при відборі кандидата на посаду ведучого. Телеканали не допускають в ефір людей з татуюваннями на видимих місцях, людей з обмеженими можливостями, дефектами зовнішності чи мови. Гарний не лише у професійному плані телеведучий – запорука успіху і високих рейтингів телеканалу та впізнаваності бренду.

Чи відіграє роль диплом при працевлаштуванні? Безумовно, що так. Адже базові знання і вміння ніхто не відміняв, тому у будь-якому разі слід задуматися про профільну освіту. Something more? Куди ж без досконалих знань хоча б однієї іноземної, бо це маст хев сучасної особистості. Експерти визначають ще купу як особистих, так і професійних якостей, які мають бути притаманними загалом кожному медійному працівнику, тому слід подбати про те, щоб ваші навички були хоча б на мінімальному рівні. 

А як це усе працює на ділі? 

Про це нам розповіли головні герої сьогоднішньої теми.

Микола Сєрга – відомий український телеведучий, співак та поет, чия поезія заполонила інтернет та миттєво розлетілася на широку аудиторію. Різностороння діяльність Миколи принесла йому популярність ще у далекому 2009, коли хлопця помітив Констянтин Меладзе і дав йому можливість розпочати сольну кар’єру. Опісля відбувся різкий стрибок і миттєвий зліт після «Орел і Решка». Про те, як не боятися і стати успішним телеведучим Микола Сєрга розповів ексклюзивно для PRessA перед своїм поетичним вечором в UNIVERSUM HALL:

📌 Якщо ми говоримо про телебачення у такому вигляді, як воно існує зараз, то тут не існує універсальної формули, за якою можна вивести і створити образ ідеального телеведучого. Треба щиро любити те, що ти робиш, закохатися і обожнювати свою роботу, тоді ти будеш відчувати себе на своєму місці, бути собою і, відповідно, будеш чіпляти. Харизма? Так, вона теж важлива. Але знову ж, все відкривається тоді, коли ти гориш своє роботою. Манеру, подачу, позиціонування себе, голос – усе це можна тренувати, штучно зробити. Найголовніше те, щоб було про що говорити. Говорити, коли є що сказати. 

 А що думають майбутні телеведучі?

Назар Войтенков, студент 4 курсу спеціальності «Ведучий програм телебачення» Навчально-наукового інституту журналістики КНУ вважає, що найкращий спосіб створити круту кар’єру телеведучого – почати роботу в медіа як журналіст. Це дасть можливість просувати себе та творити своє портфоліо безпосередньо у цій сфері, щоб в майбутньому бути поміченим. 

📌 Я все ще щиро сподіваюсь, що цінність людського потенціалу нікуди не зникла і залишається такою ж важливою, як і раніше, а значить досягати бажаних висот можна без впливових зв’язків чи великих грошей. Для цього слід безперервно працювати над удосконаленням своїх умінь, постійно підживлювати свою «батарейку», оновлювати своє портфоліо та багато працювати. Адже професія телеведучого подібна до ліхтаря – чим більше ти працюєш, тим яскравіше світишся. Телебаченн я– це не тільки про медіа та журналістику, це ще й шоу бізнес, тому тут треба вміти крутитися. Як я вже зрозумів, не існує усталеної формули, усе залежить від того, наскільки сильно ти цього хочеш і як багато для цього ти хочеш зробити.

Тож, аби з головою зануритися у вир телебачення та стати успішним ведучим варто усвідомлювати чи дійсно ви цього бажаєте. Хочете? Тоді уперед!

Авторка: Ліза Москаленко

Попередні матеріали цієї авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/bloging-kino-ta-media-velike…

By Ліза Москаленко, назад

Блогінг, кіно та медіа. Інтерв’ю з Надін Медведчук

Надін Медведчук — відома українська блогерка з авдиторією майже 1.5 млн. Вона актриса-початківець та медійна особа. Надін розказала про те, чому змінила спеціальність, як почала вести блог, що хоче досягти та яким бачить своє майбутнє. Про усе це і не тільки читайте далі.

Кардинальні зміни в житті

📌 Надін, Ви часто з’являєтесь на екрані, багато знімаєтеся, втілюєте у життя творчі задуми, чи не виникало у Вас бажання стати частиною креативної команди, наприклад, побути телеведучою, чи кореспонденткою, чи, можливо, режисером тієї ж «Кріпосної”?

Насправді це все дуже цікаво, але я більше люблю бути у кадрі, мені подобається працювати і бачити себе на екрані. Це ближче мені та, на мою думку, привабливіше. Звичайно, я контролюю роботу костюмерів, гримерів, режисерів чи операторів так, як роботу моєї команди блогу, але працювати поза кадром — не моє..

📌 Зараз Ви навчаєтеся на телеведучу в КНУКіМ і, як ми знаємо, маєте досить хороші стосунки з редакцією СТБ. Чи пропонували Вам уже місце після закінчення навчання, чи є робота на телебаченні перспективою для Вас?

Зараз я здобуваю другу вищу освіту, навчаюся на телеведучу в Київському національному університеті культури і мистецтв. Дистанційне навчання для мене новинка, я закінчила університет ще 10 років тому і звикла до звичайних пар в університеті. Якщо на першій вищій я була відмінницею, то тут часто пропускаю пари і вже маю декілька перездач. Дуже переживаю через це, навчання мені справді подобається, воно цікаве, а от часу бракує. Але я мрію бути ведучою ранкового шоу або авторського телепроєкту, тому роблю все для досягнення мрії.

📌 За першою освітою Ви економіст, доволі серйозна і точна спеціалізація, але у ранні молоді роки Ви і фотографували, і вели церемонії, потім закінчили медіа школу 1+1. Як так вийшло, що Ви кардинально змінили свій рід зайнятості, адже цифри і творчість не зовсім сумісні поняття?

У студентські роки я була частиною культурного департаменту, мені подобалось проводити заходи. Я фотографувала дівчат для модельного агентства, була активісткою. На 5 курсі почула, що в Палац урочистих подій міста Чернівців шукають жінку на декретне місце на посаду ведуча церемоній. Кастинг був довгим і великим, але я пройшла. Так я стала церемоніймейстром, почала активно вести свою сторінку.

Кіно та плани на майбутнє

📌 Нещодавно у Вас знову були зйомки драми «Кава з кардамоном». Які емоції залишилися після цієї роботи?

«Кава з кардамоном» — це щось неймовірне, подібне до «Кріпосної», тому відповідно мені уже було легше вжитись в роль, передати атмосферу тієї епохи. Це цікаво, хоча жити у ті часи без телефону я б не змогла (сміється). Насправді це важче, ніж бути блогером: багато сцен, довгі зйомки, міміка й ідеально відточений текст, а ще великі і важкі сукні. Проте я все ще мрію зіграти головну роль в стрічці українського виробництва.

📌 Вас почав впізнавати старший сегмент авдиторії після програми «Одруження наосліп». Хоч уже пройшло багато часу, після того у Вас було багато доволі успішних проєктів, для багатьох Ви все ж та Надін з «Одруження наосліп». Чи завдячуєте проєкту своєю славою?

Після проєкту у мене справді зросла авдиторія, я не йшла на проєкт саме для цього і не очікувала такого зворотнього зв’язку. Головна моя ціль — зустріти достойного чоловіка, з яким я зможу побудувати здорові стосунки. На жаль чи на щастя, з Славою у нас нічого не вийшло.

📌 До речі, про cлаву. Побутує думка, що багато реаліті на кшталт «Богиня шопінгу», «Одруження наосліп», «Супер-мама», «Холостяк» врешті-решт, беруть в учасниці блогерів/блогерок початківців для взаємопіару. Адже у багатьох суттєво росте статистика й авдиторія. Чи вірите Ви в це?

Такі колаборації вигідні для двох сторін — це обмін авдиторією інстаграму та телебачення. У блогерів різко підвищується статистика, збільшується авдиторія так само, як і збільшується статистика перегляду шоу.

📌 Надін, у Вас дуже приємний голос, Ви озвучуєте мотиваційні тексти під дуже привабливі і гарні відео. Виникала ідея піти в озвучку? Якщо так, то щоб хотіли озвучити? Яким фільмом та ким зі знаменитостей захоплюєтеся?

Як ви вдало підмітили! Так, моя мрія — озвучити якийсь фільм чи мультик. Банально, але Анджеліна Джолі та Бред Пітт — мої улюблені актори, а якби випала нагода робити дубляж на них, я була б неймовірно щаслива.

 Блогерство

📌 Як Ви зараз оцінюєте перспективи блогерської справи, наскільки це актуально, чи потрібно зараз починати?

Актуально. Варто. Але слід мати великий стартовий капітал і готовність вкладатися кожного місяця в рекламу і таргет. Це дуже важливо. Самостійно без вкладень сьогодні активно розвивати блог в інстаграм неможливо. Наприклад, я кожного місяця витрачаю орієнтовано 4-5 тис. доларів лише на рекламу і просування, а крім цього ж фотосесії і ще багато всього для створення якісного контенту.

📌 Чи можна сьогодні створити й заробляти на магазині (не дропшипінгу) без власного бренду? Тому що, на жаль, в топи не залітають вартісні бренди, продукція, малі виробники, якщо їхні власники не мають активної особистої сторінки.

Так, це жорстока правда. Немає хорошого особистого бренду — важче продавати товари та послуги в онлайн форматі. У будь-якому випадку починати інста-бізнес потрібно з фінансових вкладень та особистого бренду.

📌 В соцмережах зараз спокійно можна створити серіал, вести якесь шоу, прямі ефіри, комунікації з різними людьми, але без жодних купюр, штампів, заборон. Як Ви думаєте, блогерство може повністю замінити ЗМІ? Чи відчуваєте Ви таку ж відповідальність перед аудиторією щодо того, що Ви показуєте і говорите?

Ну, по-перше, ні. У кожного своя авдиторія. Телебачення — для одних, інстаграм — для інших. У кожного свої смаки й уподобання, грає велику роль віковий сегмент. Частина людей від 50 років загалом не підписуються і не слідкують за блогерами, для них пріоритетом є телевізор, тому у будь-якому випадку інстаграм не зможе повноцінно замінити ЗМІ. Щодо відповідальності, то так. Я ретельно слідкую за тим, що показую, розказую і рекламую. У мене є певні принципи: у своєму блозі я не піднімаю теми політики, релігії та вакцинації, рекламую тільки те, що обираю для себе.

📌 Зараз у Вас уже достатньо велика авдиторія (1.3 млн), є така тенденція у шоу бізнесі- групи розпадаються, співаки закінчують кар’єру на піку популярності, Ви ведете блог доволі довго, з 2014 року (7 років), у Вас не виникала думка про завершення блогерської справи?

Цілі не закінчуються ніколи. Я прагну розвиватися, працювати у цій сфері, мені це подобається, і навіть якщо у мене буде чоловік і діти, це не впливає на те, що я перестану вести блог. У будь-якому випадку мій майбутній обранець буде розуміти і поважати те, чим я займаюся і що мені подобається.

Щодо цілей, то наступного року хочу стати блогером країни, що має найбільший попит, зайняти першу сходинку в усіх аналізаторах статистики інстаграму і забрати статуетку «Кращий блогер року». Для цього багато працюю над контентом та розвитком блогу.

📌 Ще є одна цікава тема — блогерські премії. Нещодавно стали відомими цікаві подробиці щодо тік-токера року Олега Машуковського. Рекламне агентство, в якому він є креативним директором, організувало цю блогерську премію й обрало Машуковського переможцем. І крім цієї ситуації навколо блогерських премій крутиться багато суперечок, говорять про куплені звання і тд.. Як ставитеся до них, Надін?

Особисто я вважаю, що ця премія була чесною. Олег дуже талановитий, він дуже багато працює, а тому заслуговує на це. Так, мені було прикро, що в номінації «Блогерка року» перемогла не я, але, знаєте, це чудовий поштовх розвиватись і працювати це більше. Щодо упередженості та панібратства, то блогерська сфера невелика, тут всі один одного знають і дружать чи просто спілкуються. Моя позиція — говорити погано про колег можуть лише не професіонали, а не визнавати свого програшу і придумувати якісь причини можуть лише слабкі люди. Тому пропоную всім ставити фокус уваги на собі, поважати колег, поважати організаторів дуже шикарного заходу і працювати, працювати, працювати! Дуже хочу, щоб саме українських блогерів ставили в приклад в усьому світі!

Автор: Ліза Москаленко

Читайте попередні інтерв’ю:

https

https://pressassociation.org.ua/ua/vse-vstigati-i-dosyagati-uspihu-dosvid-televeducho%d1%97-tanya-li…

By Ліза Москаленко, назад