Як Земля без Сонця, так і журналістика без інтерв’ювання. Все-таки це один із головних засобів збору інформації. Та чи належить інтерв’ю лише журналісту? Чи може сказати респондент: «Now look at this, видаляй це речення»? Тож зараз отримаємо відповіді на важливі запитання.
Згідно із Законом «Про авторське право і суміжні права», інтерв’ю – це об’єкт співавторства. Тобто право на цей матеріал мають як особа, яка давала коментарі, так і особа, що була інтерв’юером.
Що іще нам варто зарубати на носі?
Щоб не створити собі проблем, потрібно гарно попрацювати. Крім безпосередньої підготовки, тобто вивчення респондента, його попередніх інтерв’ю, складання запитань, ми повинні знати наступне:
- перед початком запитайте про можливість проведення інтерв’ю на запис. Пам’ятайте, що опублікування запису допускається лише за згодою особи, яка дала інтерв’ю;
- коли говоримо про те, що нам потрібно зробити фото для супроводу інтерв’ю, то не забуваймо про 307 статтю Цивільного кодексу щодо захисту інтересів фізичної особи фізичної особи при проведені фотозйомок;
- ознайомтесь із 21 статтею Закону «Про авторське право і суміжні права» щодо вільного використання твору із зазначенням імені автора, якщо щось будемо цитувати чи використовувати.
Як працюють досвідчені журналісти: коментар Соні Кошкіної
На фото: Соня Кошкіна
Про особливості відносин журналіста та респондента і публікацію текстового варіанту інтерв’ю розповіла Соня Кошкіна – журналістка, шеф-редактор «LB.ua», автор книги «Майдан. Нерозказана історія».
📌 Журналісти попереджують, що проводять запис на диктофон. Але що робити, якщо респондент просить вимкнути диктофон, писати ручкою?
Соня Кошкіна відповідає: «Від початку домовляємося, чи розмова буде під запис. Якщо так, то людина не може вже просити вимкнути вас мікрофон, бо це ненормально. І обов’язково цей запис зберігаємо, тому що на випадок судового позову у вас має бути підтвердження прямої мови.
Коли ви в процесі щось стилістично змінили чи скоротили, тому вам здається, що все нормально, а вашому респондентові навпаки, то у вас є запис, до якого ви маєте апелювати. Ні в якому разі у процесі вичитки не можна міняти суть, лише стилістику».
📌 Наш герой просить надіслати матеріал перед публікацією. З боку Закону він має на це повне право. Але іноді респондент після вичитки може змінити якісь «соковиті фрази» на загальні, текст стає сухий. Що робити у таких випадках?
Журналістка це пояснює так: «Багато моїх колег стверджують, що вичитка – це зло, тому що респондент в процесі вам виправить все, що можна виправити. Це брехня. Готовий для публікації текст потрібно надсилати людині на вичитку. Для чого це робити? Якщо ви якісно попрацювали над текстом, якісно передали пряму мову людини, не спотворювали її, не викривили факти та не викинули щось із змісту, то респондент не стане щось виправляти.
Лише крім деталей, які є важливі і для вас, і для співбесідника. Часто буває таке, коли є якась складна тема: економіка, енергетика, юриспруденція. Тому можуть бути терміни, цифри, прізвища, назви компаній іноземною мовою, які просто некоректно передали через помилку людини або свою. Це потрібно виправити.
Або у процесі вичитки респондент захоче додати кілька речень, і це лише доповнить текст, не протирічитиме тому, що було сказано раніше, то погоджуйтеся. Людина залишиться вдячною, що ті, наприклад, три речення будуть додані. Припустимо, ви якісно виконали роботу, але допустили кілька помилок. Проте дали співбесіднику подивитися і він їх виправив, то всі залишаться задоволені».
Крім того, Соня уточнила: «Особисто я наполягаю, щоб людина вичитала. Якщо буде доповнення, яке не суперечить загальній логіці інтерв’ю, то додавайте. Це буде круто».
За її словами, респондент може переглянути лише свою пряму мову. Заголовок, підзаголовок та інше – це вже не його питання.
📌 Чи варто перед інтерв’ю надсилати запитання, якщо людина це просить?
Як розповіла Соня Кошкіна, запитання ми не присилаємо, лише теми розмови. Їх ми пишемо максимально нейтрально. Проте вказати те, до чого людині потрібно буде готуватися: цифри, технічні деталі і т.д. Наприклад, плануєте говорити з Міністром фінансів, то кажете, що вас цікавить конкретно якась стаття щодо бюджету.
Ще дещо про вичитку
На фото: Отар Довженко
Отар Довженко в одному зі своїх матеріалів для MediaLab зауважив, коли не варто надсилати текст на узгодження. Він каже, що бувають випадки, коли ми НЕ впевнені, що ще маємо достатньо часу, а респондент не спотворить текст і взагалі не заблокує публікацію. До того ж, шануватиме наш дедлайн та читатиме текст сам, а не доручить комусь, то краще на вичитку не надсилати.
Крім того, якщо наш співрозмовник «не згадував про узгодження під час розмови, вважайте це мовчазною згодою на те, що ви розпоряджатиметесь інтерв’ю на власний розсуд».
Однак, Отар вказав, що головний аргумент на користь вичитки – це «дати можливість респонденту виправити помилки у фактах, іменах, датах та формулюванні своїх думок».
Детальніше про узгодження читайте тут.
Достовірність фактів та компроміс, або як не стати «медіа-помийкою»
Пам’ятайте про важливість репутації як своєї, так і вашого респондента. Достовірність. Одна з головних стандартів журналістики. Фактчекінг – це наша відповідальність. Саме тому все потрібно перевіряти.
Компроміс. Бувають різні випадки із співрозмовниками, але завжди треба вміти його шукати. Адже вам як журналісту ще не раз доведеться звертатися до експертів. Псувати стосунки – це погана ідея.
Автор: Денис Булавін
Читати попередній матеріал цього автора: