фейки

До чого дійшли технології або як живе світ постправди: deep fake

Коли класичні методи маніпуляцій чи розваг втратили актуальність, на арену вийшов плід нейромереж – deep fake. Звичайні фейки, які «лежали на поверхні» довели свою неефективність, адже наявність критичного мислення і знань факт-чекінгу спростовували їх на раз-два. А щодо розваг… Дивитись порно з незнайомцями – нудно, а от глянути на секс Бреда Піта з Джолі… Прийшов час заглибитись у mad world збочених технологій.

Дисклеймер: технології deep fake використовуються не лише для дискредитації та маніпуляцій, з їх допомогою можна створювати щось дійсно унікальне. Згадайте цьогорічне святкування Дня незалежності на НСК «Олімпійський», де Скрябін заспівав свою пісню, наче живий. Організатори «оживили» Кузьму за допомогою технологій нейромереж: тут ви можете побачити виступ голограми Скрябіна.

Що таке deep fake: коротко і ясно

Діп фейк – технологія на основі нейронних мереж, яка уможливлює перенесення характеристик (обличчя, голосу) одного об’єкта іншому: фотографії оживають, на відео з людиною «1» говорить чи рухається обличчя людини «2», синтезується голос (голосом людини можна сказати будь-що, що вона ніколи не говорила). Також це можна пояснити, як технологія синтезу зображення, заснована на штучному інтелекті та використовувана для заміни елементів зображення на бажані образи. Оригінальна людина чи її промова заміняється на фейкову з непомітністю такої підміни.

Де можна побачити deep fake

Що першим спадає на думку при слові фейк? У яких сферах його можна зустріти найчастіше? Звичайно ж, політика, медіа, розваги. Якщо ви знаєте більш несподівані сфери, де їх застосовують, пишіть в коментарях.

Перший глобальний «вихід у люди» діп фейк зробив у 2017. Тоді опублікували порнофільм, у якому обличчя героїні замінили на обличчя ізраїльської акторки Галь Гадот, що зіграла головну роль у фільмі «Wonder woman». З того часу ця технологія набирає обертів та активно використовується у сферах:

Політика – маніпуляції під час виборчого процесу звична справа. Наразі ж можна робити це витонченіше. Медіа підхоплюють ці відео, розповсюджують їх, рідко перевіряючи справжність. Більшість людей вірять у те, що тільки здається правдою. Чому так відбувається? Бо ми не звикли до фейкових відео, наш мозок ще не готовий повірити в такі надсучасні технології. Однак, майбутнє вже тут. Перегляньте найпопулярніші приклади:

Кіноіндустрія – deep fake дозволяє «воскресити» померлих акторів. До прикладу, в «Зоряних війнах» оживили Пітера Кушінга з оригінальної саги. Актор, котрий грає губернатора Таркіна, помер у1994 році. Його обличчя наклали на акторську гру британця Гая Хенрі.Розваги – будь-яка людина здатна створити свій діп фейк за допомогою спеціального ПЗ. Уявіть, що історичні постаті оживають, вони дихають, озираються і навіть говорять до нас. Тепер це може бути реальністю! Генеалогічний сайт MyHeritage представив новий сервіс під назвою DeepNostalgia

Як працює технологія deep fake

Deep fake створили на основі генеративно-змагальної нейромережі (GAN). Одна частина алгоритму «вчиться» на реальних фотографіях певного об’єкта і створює зображення, «змагаючись» з  іншою частиною алгоритму, поки та не почне плутати копію з оригіналом. Тобто одна створює, інше виявляє і так до нескінченності, до ідеальної підробки. Існує три найпопулярніших різновидів діп фейків:

Заміна обличчя – у відео обличчя актора підміняється обличчям іншої людини. Його застосовують для вставки голів відомих акторів у фільми, в яких вони ніколи не з’являлися.Синхронізація губ – вихідне відео модифікують так, що область рота узгоджується з неоригінальним, іншим аудіозаписом. На фейковому відео людина може говорити зовсім не те, що в оригіналі, виглядаючи при цьому відносно природно.«Ляльковик» – зображення людини (рухи головою та очима, жести, міміка) анімує виконавець, котрий сидить перед камерою і виконує дії, які він хоче бачити на відео від «ляльки».

Принцип роботи відносно простий: нейромережі дається великий масив даних ➡️ вона обробляє масив та вивчає особливості особи та її міміки ➡️ нейромережа вчиться відтворювати обличчя людини ➡️ а вже далі йде синтез фейкового контенту.

Чи існує антидот

Ситуація з діп фейками – складна. До Конгресу США подали відповідний законопроєкт Malicious Deep Fake Prohibition Act, у якому deep fake визначається як аудіовізуальний запис, створений або змінений таким чином, що спостерігач його може вважати автентичним. Важливим моментом є те, що у законопроєкті криміналізується використання глибинних підробок з метою шахрайства чи в порно. Якщо діп фейк створено для розваг, то згідно з Першою поправкою до Конституції США (право на свободу вираження) творець не притягується до відповідальності.

Також активно створюються програми, що можуть відрізнити підробку від оригіналу. Зокрема, цим займається один з лідерів ринку у сфері ПЗ «Adobe Systems».

Та, як відомо, вірус шириться швидше, аніж вигадують ліки чи вакцину від нього. Проведіть аналогію з пандемією коронавірусу. Чим досконалішими стають системи з виявлення фейків, тим скоріше мутують самі deep fake. Але… має ж бути рішення хоча б тимчасове? І воно є, ми можемо самостійно розпізнати глибинну підробку, маючи базові знання з теми, наприклад, ті, що ви тільки-но прочитали.

Підібрала для вас найдієвіші та найпростіші поради:

стежте за мерехтінням облич;звертайте увагу на колір обличчя та тіла;шукайте першоджерело;зважайте на тривалість відео;фіксуйте увагу ще й на звук;сповільнюйте відео, щоб краще розглянути деталі;дивіться в рот😲 – нечітка внутрішня частина рота (зуби та язик) видають діп фейки;стежте за морганням.

Людству не втекти від штучного інтелекту. Триває активна дискусія про те, яким буде світ за 5, 10 років: прогнозів немає. Як запобігати можливим загрозам? Як правильно використовувати ці технології на благо людству? Чи реально «вживатися» з діп фейками? Поки чітких відповідей на ці питання не існує. Однак, відомо одне: люди мають знати про вплив штучного інтелекту на їхні права, на демократію, на медіа, про всі реальні та потенційні ризики використання діп фейків.

Авторка: Ліза Бровко

Попередні матеріали цієї авторки:

https

https://pressassociation.org.ua/ua/serednovichna-hvoroba-v-suchasnosti-abo-chomu-seksizm-dosi-shiritsya-svitom…

By Ліза Бровко, назад

Блогер не дорівнює журналіст. Чому інфлюенсер не надійне джерело інформації?

Для початку, варто зрозуміти різницю між поняттями “блогер” та “журналіст”, а також ким саме є людина, яку називають популярним останніми роками словом “інфлюенсер”?

Блогер — людина, що є автором блогу, у якому вона може ділитися з підписниками як своїм життям, думками щодо певних ситуацій, так і актуальними новинами чи важливою для цільової авдиторії інформацією. 

Журналіст — той, хто збирає, створює, редагує, підготовляє та оформлює інформацію для редакції зареєстрованого засобу масової інформації, що пов’язаний з нею трудовими чи іншими договірними відносинами, — або робить це за власною ініціативою. 

Отож, дивлячись на поняття можемо дійти до першого висновку: журналістика та блогінг мають схожі аспекти у своїй діяльності, адже мета обох професій — донесення до своєї авдиторії новин та фактів. Кожен з них не лише поширює інформацію, а й шукає її, редагує та підготовлює у тій формі, що буде зрозуміла читачам, слухачам чи глядачам. 

Чим відрізняються ці, на перший погляд, суміжні сфери?

Перш за все дивлячись на терміни, журналіст частіше офіційно працевлаштована людина, коли блогер у більшій кількості випадків працює сам на себе. Крім того, мета журналіста познайомити свою аудиторію з важливими для громадськості проблемами, у той час, коли блогер має право поділитися фото чи відео нового манікюру чи своєю фізичною активністю.

В той час, коли працівник засобів масової інформації подає читачам новини, факти, коментарі впливових у певних сферах людей й дуже рідко публікує свою думку, адже читач сам повинен сформувати своє ставлення до ситуації. Особистий блог дає право на не лише висвітлення подій, а й одразу подавати інформацію з власним оцінювальним судженням, тоді читачі, які вперше почули новину не у ЗМІ, а від блогера, скоріше всього, будуть схильні до формування такої ж думки.

Щодо найважливішої відмінності, свою думку висловив журналіст Андрій Сайчук. На його погляд, основою журналістики є професійні стандарти. Яких повинен дотримуватись кожен журналіст, незалежно від того в якій країні працює. Їх можна вважати певним підґрунтям професії, яке змінювати ніяк не можна. Чого ми не можемо сказати про блогінг. Так, через те, що професія порівняно нова, то правил й обмежень там значно менше. Андрій Анатолійович поділився важливим твердженням, що звучить як висновок: “Так, блогер може бути журналістом, але за умови дотримання журналістських стандартів”. 

На запитання “чому?” відповідь ми можемо дати самостійно. Саме за допомогою певних правил, обмежень, законів, тобто стандартів, будь-яка людина, хто поширює певну інформацію, починає краще її відсортувати й ділиться лише реальними, незаангажованими фактами. 

Хто такі інфлюенсери?

Інфлюенсер — людина, думка якої має значення для певної аудиторії. Ним може стати той, хто здебільшого користується соціальними мережами. До лідерів думок дослухаються, їх оцінювальне твердження може вплинути на думку всієї авдиторії.

Як щодо журналістів? 

Тут варто розглянути ситуацію з двох сторін. Думаю, кожен, від представників старшого покоління чув про те, що вони довіряють певним фактам чи коментарям, бо їх по телевізору сказав конкретний журналіст. Це медійне обличчя має свою авдиторію, яка до нього дослухається. Отже, він лідер думок. 

Або ж інший випадок. Все частіше журналісти починають вести блоги в соцмережах. У когось це просто особиста сторінка, а хтось створює ще одне джерело інформації для читачів. Важко не погодитись, що коли користувач соцмереж, який не орієнтується в певній темі натрапить на сторінку журналіста, де буде все розкладено по поличках, він почне йому довіряти. Й наступного разу, коли знов виникне питання, ця людина повернеться до сторінки цього журналіста-блогера. 

Правильно зауважив Андрій Сайчук: «Журналіст навіть в Instagram залишиться журналістом, для нього надто важливо не підвести свою авдиторію».

Чому інфлюенсер не надійне джерело інформації?

Не можна судити за кожного. Є ті, чия думка варта уваги, а є ті, чий блог радше розвага, ніж джерело інформації. Можу лише порадити ретельно обирати тих, до чиєї думки прислухатись. 

Автор: Лілія Брезгунова

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/forbes-amerikanskij-zhurnal-z-shotlandskim

https://pressassociation.org.ua/ua/istoriya-legendarnih-vidan-harpers-bazaar…

By Лілія Брезгунова, назад

Коротка шпаргалка про соцопитуваня

Ставлення до соцопитування в Україні неоднозначне, та це й не дивно, адже існує безліч фейкових досліджень, замовних опитувань, маніпуляцій даними й купа іншої брехні чи напівправди. Однак зараз ви маєте можливість за кілька хвилин самостійно з’ясовувати кому ж вірити і як розрізнити фейк від істини в соціології.

Соцопитування надзвичайно потрібне явище у демократичній державі, бо воно має змогу продемонструвати настрої серед населення стосовно різних питань. Звичайно, найбільший попит мають опитування щодо політичних уподобань електорату. Результати подібних досліджень справді мають велике значення для розуміння загальної ситуації у країні чи регіоні. Проте ЗМІ по-різному розшифровують результати досліджень, проведених соціологічними організаціями. Від цього залежить релевантність поданої інформації, її заангажованість/незаангажованість.

Хто такі псевдосоціологи та як вони маніпулюють?

Перед виборами чи іншими важливими подіями, що стосуються широкої громадськості, кількість соціологічних організацій росте в геометричній прогресії. Такі організації псевдосоціологів зазвичай фінансуються політсилами, а цикл їхнього життя триває рівно до тривалості політичної кампанії. Вони оприлюднюють вигідні замовникам підтасовані дані, викривляють відповіді респондентів. Як же зрозуміти, яка з організацій, фейкова? Texty.org.ua створили базу псевдосоціологів, де кожен може перевірити джерело, використане у тому чи іншому медіа. 

На що звертати увагу при аналізі соцопитування?

Яка організація опублікувала соціальне дослідження? 

Першою справою перейти на сайт організації, ознайомитись з іншими дослідженнями, вияснити у який період проводяться нею дослідження. Довіряти можна Київському міжнародному інституту соціології (КМІС), Інституту соціології НАН України, Соціологічній групі “Рейтинг”, Центру Разумкова, Центру “Соціальний моніторинг”, Українському інституту соціальних досліджень імені Олександра Яременка та іншим (з ними можете ознайомитись на сайті Texty.org.ua). Корисно також поцікавитись чи входить організація до міжнародної асоціації ESOMAR (ESOMAR — Європейська асоціація дослідників громадської думки й маркетингу — одна з найвідоміших і шанованих дослідних асоціацій у світі, утворена в 1948 році. На сьогодні ESOMAR налічує більш ніж 5000 членів з понад 120 країн світу). 

Яким чином проводили дослідження?

Тут важливо подивитись чи вказаний метод збору інформації ( телефонне опитування, опитування на вулиці, поквартирне опитування, гугл-форми і тд.). Обов’язковою є інформація скільки людей брало участь, який період проведення дослідження (чіткі дати), чи є вибірка репрезентативна щодо теми опитування. &nbsp

Чи свіже це соціальне опитування?

Люди — істоти мінливі. Особливо це стосується їхніх поглядів на важливі суспільно-політичні явища. З цієї причини опитування, проведене 2-3 місяці тому не можна вважати дійсним та керуватись ним у висвітленні теми.

Яке медіа інтерпретує результати дослідження? 

Як кажуть, і біле називають чорним. Ненадійні медіа можуть перекрутити дослідження авторитетної організації до невпізнаваності. Отож, поради дві: користуйтесь перевіреними медіа та ходіть за першоджерелом.

А ось і приклад для наочності. Politeka — чудовий зразок неякісних, маніпуляційних та відверто пропагандистських матеріалів. Автор матеріалу нібито використав опитування з авторитетного джерела (КМІС), однак:

Не надав посилання на першоджерело;Маніпулятивно трактував вирвані з контексту результати дослідження;Не надав пояснення методу дослідження, вибірки, похибки та іншої важливої інформації.

Висновки зробіть самі щодо надійності цього ресурсу.

Автор: Ліза Бровко

Попередні матеріали цього автора

https://pressassociation.org.ua/ua/tvoya-czifrova-bezpeka/

https://pressassociation.org.ua/ua/slovo-zbroya-hejt…

By Ліза Бровко, назад

Як уникнути правопорушення журналісту-початківцю?

У яку халепу з правопорушенням найчастіше може потрапити звичайний журналіст і як цього запобігти? Випадків, коли журналісту інкримінують якесь правопорушення – безліч. Федір Молодцов, автор блогу PRessA, розповів з власного досвіду, як це буває і як цього уникнути.  

By Федір Молодцов, назад