Для ЗМІ

Україна та Росія

Війна чи спецоперація? Як на іноземні ЗМІ впливає російська пропаганда та як вона діє на росіян?

Російська пропагандистська система у світі працює не один рік та навіть не одне десятиліття. Українці називають свої міста російською, а іноземці розповідають про акторів у Бучі. Як це відбувається і чому ця пропаганда працює настільки якісно?

Як працює пропаганда?

Перше, що варто розуміти, не кожне переконання є пропагандою, але вся пропаганда є способом переконати. Чим вони відрізняються?

Історик Збинєк Земан виділяє три види пропаганди:

біла (прямо декларує мету та джерела інформації);сіра (джерела інформації та мета можуть бути прихованими чи неоднозначними);чорна (від імені опонента створюється фальшива інформація).

Можемо проаналізувати, який із цих типів використовує наш ворог, щоб війна тривала далі. Якщо за часів проголошення Незалежності України росіяни використовували здебільшого сіру, то від Революції Гідності почали поширюватись наративи, що однозначно є прикладом чорної пропаганди.

Тобто, робота пропаганди складається з аналізу авдиторії, продуманого плану, обрання «промовця» (тобто пропагандиста) і прихованого й системного поширення інформації спочатку в обрану цільову авдиторію, пізніше завдяки тим, хто пропаганді піддався, розширення до масштабу країни та вихід за її межі. 

Головне, виділити конкретну тему, яку буде розвивати велика кількість людей і якщо до масштабної маніпуляції пропаганда готуватиме суспільство не один рік, тоді ймовірність активної згоди населення значно вища. Стосовно України, то велика частина маніпуляцій діяла через телебачення й радіо на старше покоління, яке перебуває під впливом слів ведучих. Якщо лише згадати події 2014 року в Донецьку та Луганську, то більшість людей з прапорами та георгіївськими стрічками – похилого віку. 

Наймасштабніші приклади російського впливу

kyivnotkiev

Протягом останніх років рух #kyivnotkiev став активно поширюватись серед українців, аби іноземці запам‘ятали як пишеться назва нашої столиці. 

Основним аргументом є те, що «Kiev» вживали ще з часів радянського союзу і що це міжнародна назва міста, яку розуміють всі. Це один із прикладів російської пропаганди, що стосується української мови, оскільки за правилами кожної мови міста на іноземну транслітеруються, але лише не в країні під довгим російським впливом. 

Найгірше те, що впливові іноземні ЗМІ теж використовують саме цей варіант назви. Наприклад, італійська газета «La Repubblica» використовує цей варіант назви як у тексті, так і у заголовках: «Ucraina – Russia, le news dalla guerra oggi. Kiev, i russi

Російський Крим, автономія Донецька та Луганська

З 2014 року досить часто можемо зустріти в новинах інформацію, що в певній країні випустили підручники, де Крим – частина росії, а зараз вже зустрічаються такі, де й окуповані території – частина країни-агресора. Втім жодна з цих держав на офіційному рівні не визнає ні приєднання, ні автономії.

Естонія:

у 2018 році в шкільному підручнику англійської мови для 7 класу «I love English 7» знайшли карту, на якій Крим позначений як територія росії. Проте видавництво одразу попросило вибачення та замінило цю партію.

Італія:

минулого року в країні вийшли друком підручники, де розповідають, що у нас дві державні мови, що в Криму був референдум про приєднання до росії, а також те, що Донецьк та Луганськ, через етнічні суперечки українців та російської меншості, стали автономними (проте жодної згадки про російську агресію).

Угорщина:

не так давно спалахнув скандал про підручник з географії для 7 класу в Угорщині. Річ в тім, що на сторінках присвячених Україні була ілюстрація з підписом «Кому має належати Україна?» де росія, ЄС і США роздирають на шматки перевернутий прапор України. При цьому російський ведмідь виглядає впевненим у перемозі. Крім того, автори підручника ніби забули про кримські гори. При цьому зазначили, що «Карпати – єдині гори в Україні, біля підніжжя яких розташовані історичні угорські міста: Унгвар (Ужгород), Мункач (Мукачево), Хуст». Угорці пообіцяли змінити скандальні сторінки у підручнику.

Іспанія:

в одному з іспанських підручників географії на політичній мапі Європи Україна без тимчасово окупованих територій Криму, Донеччини, Луганщини, Херсонщини та Запоріжчини. Автори підручника зобразили ці українські регіони як частину рф.

Вторгнення, спецоперація та українська війна

Значна частина провідних країн світу висловлює зараз нас свою підтримку: навчанням, технікою, порятунком поранених та прихистком наших людей. Здається наче ця безмежна підтримка поширюється всюди, та не завжди у ЗМІ. Гортаючи іноземні ЗМІ, на жаль, можна прочитати і про українську війну, і про конфлікт, і про те, чим захищається російська опозиція – війна путіна. Але ні, єдина риторика щодо війни в Україні – російсько-українська війна. Все інше є частиною російської пропаганди, що сягає 2014 року.

Серед наймасштабніших прикладів використання «Ukraine war» та «Ukraine conflict» можна назвати службу BBC. Ось декілька з їхніх заголовків: «Ukraine war: Massive Russian strikes target

Інший приклад заголовків – «Russia-Ukraine conflict», але це теж недоречне слово, що обрали «CoinTelegraph», оскільки триває війна, а не конфлікт. Прикладами пропаганди також можемо назвати використання російськомовними ЗМІ «на Украине» та «the Ukraine» англомовними. 

Який основний інструмент російської пропаганди?

Явище популяризації будь-якої ідеї, прихованої пропаганди можна пояснити раціонально, за допомогою явища, яке називається «вікно Овертона». На початку воно сконцентроване довкола ідеї, яка абсолютно неприйнятна для суспільства на даному етапі його еволюції. Далі «вікно» буде поступово привідчинятись.

Результати соцопитувань демонструються політикам, які тепер зобов’язані законодавчо закріпити думку народного. Відтепер колись немислима ідея стає суспільною нормою, законом.

Проросійське «вікно Овертона»

Антиукраїнське вікно Овертона явище дуже цікаве, особливо після початку повномасштабного вторгнення рф, коли всі його ознаки ще яскравіше почали використовуватись засобами масової пропаганди. 

https://www.youtube.com/watch?v=yMjoq1TXnxs

На початку «вікно» почало працювати навколо немислимої для суспільсва ідеї «хохлів», «вони не наші менші брати» «вони вороги Росії, якими керує Америка».

На другому кроці засоби масової пропаганди ретельно пішукували радикальніший ефізм до слова «хохли» і віднайшли його. Ним стало популярні зараз слова «бандеровци», «правосєки».

На третьому етапі евфемізм «бандеровци» був віднесений до розряду «божевільних» ідей і відповідно прирівняний до поняття «фашизму», «націоналізму». Саме тоді почали формувати гасла, що росія «когда то спасла мір от фашизма і тєпєрь ето здєлаєт».

Далі поняття «бандеровци» почали швидко поширювати в маси. Хто в цей момент не погоджувався з визначенням українців, як фашистів, ставився до цього нейтрально чи насміхався – автоматично ставав фашистом.&nbsp

На п’ятому етапі проводились опитування громадської думки, які підтвердили, що росіяни вже вірять про існування «фашистов на Українє» та можливість розширення НАТО до кордонів Росії через запроданство українців. 

Всі ці результати були продемонстровані російському політикуму. Через це:

Рада Федерації надала президентові РФ Володимиру Путіну право ввести війська на територію України;було посилене «антифашистське» законодавство РФ.

Інновації путінського «вікна Овертона»

Раніше «вікно Овертона» використовувалось для зміни раніше прийнятих суспільством цінностей, як-от: толерантність до гомосексуальних шлюбів, евтаназій тощо. У рф його інструмент «вікно Овертона» викоистали по-новому, бо:

Висновки

Отож, можемо сказати, що російська пропаганда досить активно впливає як на іноземні медіа, так і на їхню систему освіти. Через українську владу, ЗМІ та кожного користувача соціальних мереж ми повинні якнайактивніше звертати увагу на усі подібні порушення, адже за такими висловлюваннями стоїть ставлення світу до України та роль нашої країни у міжнародній спільноті, оскільки пропаганда робить усе, аби знівелювати нас.

Також пропаганда діє і на самих росіян, щоб через засоби масової інформації створити необхідний образ українців, європейців, американців, і згодом легко мобілізовувати населення на розгорнення воєн. Засоби пропаганди рф незмінні лише з часом зазнають певних модифікацій, як-от технологія «вікна Овертона».

Знаючи засоби дії ворога можна складати і втілювати чіткий план боротьби з пропагандою, адже сучасна війна – «війна за сенси, увагу авдиторії» – тому діяти активно потрібно і на інформаційному фронті. Тоді у міжнародної спільноти буде правильне розуміння російсько-української війни, а пропаганда росії залишатиметься ефективною лише для їхнього внутрішнього споживача.

Авторка: Завірюха Анна

Читайте інші матеріали:

https://pressassociation.org.ua/ua/istorichni-prikladi-gibridno%d1%97-vijni/

https://pressassociation.org.ua/ua/u-fokusi…

By Лілія Брезгунова, назад

ІПСО в українському інфопросторі

За час повномасштабного вторгнення кожен із нас точно чув про ІПСО чи читав в соцмережах як користувачі ведуть суперечку: правда чи маніпуляція. Ворог активно використовує усі методи ведення психологічної війни для порушення цілісності та морального духу українців, та нам вдається цьому протистояти. То ж що таке ІПСО та чому варто розрізняти ці маніпуляції?

Що таке ІПСО?

Проста розшифровка – інформаційно-психологічна операція. Якщо коротко, то суть полягає в тому, що спочатку потрібно вплинути на настрої груп у суспільстві. На наступному етапі поширення таких настроїв прямо позначиться на діях представників цього ж суспільства. Починається паніка спричинена масовим поширенням «новини» особливо у месенджерах або ж так зване «сарафанне радіо». Психологічна війна використовує пропаганду та різні види інформації задля впливу на думки, емоції, погляди та поведінку опозиційної групи. Наприклад, в усіх своїх повідомленнях рф стверджує: Крим не окупували, він нібито «повернувся додому».

Часто можна почути, що росія програла війну ще в лютому. Politico наводить слова американського політолога Пітера Сінгера про те, що в плані інформаційних операцій росії боялися найбільше, адже рф йшла інформаційною війною на демократії, втручалась в хід більш ніж 30 національних виборів (від Угорщини, Польщі й до Брекзиту чи виборів президента США у 2016) та виправдовувала військові дії від Грузії до Сирії. Лише проаналізувавши інформаційні вкиди в Україну з часів відновлення незалежності, можемо зрозуміти наскільки добре закріпилась росія в українському інфопросторі. Однак нам вдалось впоратись з інформаційним натиском у найважчий період – на початку повномасштабного вторгнення.

2014 чи 2022?

Сьогодні цей термін з нами чи не щодня, та російське ІПСО з’явилось в Україні значно раніше. З 2014 року про психологічні операції писали лише спеціалізовані медіа, які читало вузьке коло осіб. Під час повномасштабного вторгнення вираз набув додаткового поширення завдяки фаховим офіційним сторінкам, наприклад, Департаменту кіберполіції України. І це створило як і позитивні, так і негативні моменти для українців. Серед позитивного – населення стало більш медіаграмотним. Воно вчиться шукати й спростовувати фейки, читати інформацію від джерел, а також відокремлювати факти від суджень. Негативним став рівень недовіри до певних джерел інформації чи навіть звичайних користувачів соцмереж. Оскільки був період, коли ледь не кожного вважали частиною ІПСО, а слова – фейками.

Чим може бути ІПСО?

Як часто у соцмережах чи в месенджерах можна побачити практично ідентичні коментарі, де розганяють зраду чи почути, що брат троюрідної тітки з СБУ… Якщо у першому випадку люди звертають увагу на акаунти, що це пишуть: коли були створені, чи є фото, активні лінки й не довіряють кожному коментарю, то у другому випадку, що було особливо помітно на початку повномасштабної війни, всі були схильні довіряти словам знайомих за принципом «я його (її) знаю, вони не обманюють». Та все ж кінець кінцем й та інформація була взята в одного із ботів з коментарів. Так і працює ІПСО: чим в ближче інформаційне оточення людини увійти вийде, тим робота виконана краще.  

Найгірше, що елементами ІПСО можуть бути і реальні події. По суті це підтверджують і дані української розвідки, оприлюднені виданням «Дзеркало тижня» вночі на 25 лютого про плани росіян:

«Водночас диверсійні групи, які вже перебувають на території України, мають вчинити диверсії на електромережах і підстанціях, щоб відключити значну частину міста (авт. – Києва) від електромережі та зв’язку, чим викликати паніку серед населення. За інформацією джерела, окремі групи провокаторів організують підпали та акти мародерства, щоб ще більше посіяти паніку і зосередити увагу правоохоронних органів саме на стабілізації ситуації з громадською безпекою, а не на пошуку диверсантів. У цей час відбуватиметься масована кібератака на органи влади та інші життєво важливі сайти в Україні».

Однак описані події – це завершальний етап деморалізації суспільства. Перед цим відбувається період «розгойдування психіки», яке здійснюють саме через інформаційні майданчики. Нас намагаються підвести до одного висновку – легше підкоритися ворогу, ніж будь-яким чином опиратися йому.

Що таке Delta і чому її «хакнули»?

Delta – захищена українська військова інформаційна система підтримки рішень та ситуаційної обізнаності. Уже декілька разів ширилась інформація, що росіяни намагаються зламати її. 1 листопада підконтрольні російським спецслужбам ЗМІ повідомили, що це вдалось, однак це не зовсім правда. Це пояснив журналіст Юрій Бутусов та своїй Фейсбук-сторінці. Ворог отримав паролі і зайшов до програми, у який протримався лише 13 хвилин і бачив лиш фрагмент інформації про розташування російської армії на півдні України, яка на той момент уже була застарілою. Проте росзмі запустили фейк, що вони знають абсолютно усі плани українського військового командування, що зберігались у Delta.

Отож, перше і найважливіше завдання для кожного – залишити лише офіційні сторінки та ті медіа, які ніколи не підривали довіри до себе. Інше, для тих, хто активно користується соцмережами, варто слідкувати за сторінками тих, хто залишає коментарі чи пише проросійські тексти, блокувати їх й просити робити це знайомих, аби ботів ставало менше.

ІПСО активно працює в Україні роками і якщо раніше ми велись на фейки частіше, оскільки медійний простір був зросійщеним, то зараз ми поступово вчимось відокремлювати справжні факти чи думки від тих, що корисні лише країні-агресору.

Авторка: Дерев’янко Еліна

Читайте інші матеріали авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/istorichni

https://pressassociation.org.ua/ua/u-fokusi-krim-genoczid-krimskih-tatar-na-okupovanomu-pivostrovi…

By Еліна Дерев'янко, назад
війна в Україні

Меметика у війні: як меми стають зброєю

Повномасштабна, інформаційна й смислова війни. У чому їхня різниця та до чого тут меми? Зброя у повномасштабній фізичній війні — це реактивні снаряди, ракети, автомати, в інформаційній — фейки, маніпуляції, відверта брехня, тоді як у смислових — воюють, зокрема, меми. В основі інформаційних операцій лежить факт, який потім перетворюється у те, що зручно протиборчій стороні, але смислові диверсії ґрунтуються на образах, метафорах, словах-кліше, під які потім уже підбираються факти, малопомітні й суперечливі, і так створюються меми.

Мем — це не просто для посміятися. він відтворює роль одиниці культурної інформації, інформаційного вірусу, що впливає на сприйняття людиною реальності, її світогляд і поведінку.

Характерні ознаки мему:

здатність до самовідтворення й розповсюдження;утворення шляхом стереотипізації і спрощення складних явищ/понять;швидке набуття популярності;багатозначність;перевага емоційності над значенням.

«Бандерівець» — це мем (і зброя), «глибоко стурбовані» — це мем (і зброя), «Кримнаш» — це мем (і зброя), «Слава Україні» — це мем теж, і зброя теж. 

Якщо ви досі вважаєте мемами лише якісь смішні слова на кумедній картинці, то настав час розширити горизонти й дізнатися про цілу науку — меметику (вважається, що мем — це культурний ген). Не дарма я ще на шкільних уроках історії постійно повторювала: «Наші діти будуть бачити в підручниках меми, які ми зараз гортаємо в телеграмі». Однак зупинимося не на науковому підході до вивчення феномену мемів як таких, а до їхнього застосування у повномасштабній російсько-українській війні. Варто зауважити, що мемами, якими ми їх зараз знаємо, воюють українці й росіяни (і проросійські особини) близько з 2004 року. І загалом наша війна мемів триває стільки ж, скільки і протистояння України VS росії. 

Як меми стали зброєю у війні

Меми слугують ефективною зброєю у смисловій війні, де сторони воюють за системи світоглядних переконань і цінностей людей, хочуть нав’язати потрібну картину світу, створити нові смисли. За допомогою мемів можна легко маніпулювати свідомістю людей, схиляючи її на свою сторону. Звучить якось негативно, але меметична зброя націлена не тільки на руйнування, а ще й на піднесення. Наприклад, для покращення морального стану, настрою: «Мем смішний — ситуація страшна, але з хоч гумором».

У часи повномасштабної війни українці використовують меми для таких основних функцій: 

висміювання й деморалізація ворога;підтримка морального духу «своїх»;ідеалізація особистості.

Кожна із цих функцій «б’є» по ворогу, підриває його, дратує, ослаблює і… спонукає красти. Так, росіяни навіть українські меми крадуть (просто ремарка). Загалом меми повноцінно воюють на полі смислової битви і для протидії агресії терористичної федерації, і для посилення єдності «смислів» українців.

Висміювання й деморалізація ворога

Найпопулярніший і найпотужніший мем повномасштабної війни, який став сакральним всеукраїнським гаслом і розповсюдився у світі, це, звичайно ж, легендарна фраза українського прикордонника «Русский военный корабль, иди нах..й» у відповідь на пропозицію російських окупантів скласти зброю. Вийшло так, що українці не просто не склали зброю, а й використали за цих обставин смислову. А коли ЗСУ потопили флагман російського Чорноморського флоту «Москву»… то був епічний момент приниження і деморалізації Росії. Ось так зародився мем, який продовжить жити й бити. 

Якщо взяти до уваги менш масштабні, то цю функцію виконують усеможливі варіації мемів з «паляницею», «Путін — х..йло», «ватниками», «рашистами», московськими карликами», «свинособаками», «путлером», «кримнашистами», «Чорнобаївкою», «соняшниками» і так майже до нескінченності.

Підтримка морального духу українців

Коли меми — зброя, гумор — то броня. Ця функція перетворює меми на зброю позитивної дії, яка допомагає розвантажитися від щоденних стресів, утримати психіку в стабільному стані, посміятися над ворогом і вкотре переконатися в нездоланності України. Росіяни залякують нас ядерною зброєю — гайда робити меми про Щекавицю. У РФ оголошують мобілізацію — через лічені секунди з’являються меми про «Де нам взяти стільки чорних пакетів!?». Українці регочуть, а громадяни країни-терористки дратуються: вони геть не розуміють, чому ми з гумором реагуємо на російську мобілізації чи ще щось «страшне». 

Один із культових мемів у цій категорії виник ще до початку повномасштабної війни зі слів однойменної пісні «Доброго вечора, ми з України» виконавців PROBASS ∆ HARDI. Після цього під ці слова й музику було знято десятки тисяч відео про відважних українців, які борються проти російських окупантів. Цивільні зупиняють танк тілом, переносять міни з цигаркою в зубах, проклинають росіян прямо в обличчя, а військові танцюють у полях з автоматом чи ПЗРК за плечима, ніби промовляючи своїм образом, що все буде Україна. До речі, «все буде Україна» — теж мем, оскільки Україна перетворилася на такий узагальнений образ добра. Згадайте одразу війну смислів: добро — зло, світло — темрява.

Ідеалізація особистості

Зеленський, Залужний, Кім, Арестович (зараз уже до нього змінилося ставлення від ідеалізації до висміювання), Пташка, Тайра, Привид Києва та інші. Усі вони стали мемами. 

Наприклад, президента України Володимира Зеленського зображають супергероєм. Він рятує світ від країни-агресорки РФ, тоді як Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного янголом-охоронцем для українців. 

Чим більше особистість ідеалізується, тим більше ми їй довіряємо, переймаємо її світоглядну систему, озброюємось її меседжами. Народ іде за нею. 

Як меми працюють на російську пропаганду 

«Майдауни», «гейропа», «бандерлоги», «розіп’яті мальчики», «хунта», «салоїди», «ввічливі люди», «правосеки», «неонацисти», «укропи», «київський режим», «бойові голуби», «радіоактивний попіл» — це наративи російської пропаганди, які соціальні мережі перетворили в меми. І вони стали в ряди озброєння смислової війни: сприяють деградації громадської думки, викривляють сприйняття навколишнього світу, формують потрібні негативні образи. Наприклад, коли людина постійно чує слово «бандеравци» і бачить його в мемах, де ці «бандеравци» знущаються з «мальчіка у трусіках», то її світосприйняття сформується певним чином. Вона буде ненавидіти цих міфічних «бандеравцев». 

Країна-терористка РФ надзвичайно послідовна в пропаганді, використовуючи для неї всі наявні методи й інструменти. Меми — теж інструмент пропаганди у смисловій війні. Один із панівних російських пропагандистських дискурсів звучить приблизно так: «Росія — це легітимна спадкоємиця древньої держави Русі, яка повинна знищити нацистів, що стверджують зворотне, вважаючи себе цими спадкоємцями». (Так, схоже на криве дзеркало. Мені здається, що росіяни взагалі живуть у паралельній реальності того ж кривого дзеркала, створеного імперським тоталітарним режимом і пропагандою). Таким чином, ідея «Росія = Русь» обросла мільйонами мемів, які покликані закарбувати цю світоглядну систему як єдиноправильну. І на жаль, вони мають величезний вплив не тільки на росіян, а й на українців. Останні змінюють свої орієнтири, намагаючись довести самим собі приналежність до чогось кращого, вищого, давнішого. Наприклад, до Русі, хибно вважаючи Росію її спадкоємицею. Проте це лиш один приклад, адже аби оглянути весь масштаб знадобиться все життя. Таке завдання покладено на меметику й меметикознавців.

Меметика — молода наука. Їй ще доведеться дослідити функції мемів як зброї, нападу й захисту, агресії та самооборони, у смислових війнах, які супроводжуються й фізичними. Повномасштабна російсько-українська війна дає потужний ресурс для аналізу впливу мемів, їхньої життєдіяльності в таких умовах, і цим неодмінно скористаються фахівці. Це насправді унікально. На наших очах і на нашій землі твориться не тільки історія, а ще й постає нова наука. 

Авторка: Ліза Бровко

Читайте інші матеріали авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua

https://pressassociation.org.ua/ua/seo-optimizacziya-media-yak-prosunutisya-na-pershij-ryadok-google…

By Ліза Бровко, назад
журналіст на війні

Безпекове питання: як працювати журналістам під час війни?

Війна та ті страждання, що вона приносять людям, є особливим викликом для журналістів. Інформування людей про те, що відбувається, стає ще важливішою та небезпечнішою справою, бо від цього залежить життя людей. Тиск і переслідування журналістів під час війни значно посилюється у порівнянні з мирним, при чому відбувається це із двох сторін одночасно – утиски зазнаються і від «своїх» і від «чужих». Такі дії перешкоджають потраплянню у маси суспільно важливої інформації і схиляють журналістів до співпраці із ворожими силами.

У час російсько-української війни українські журналісти стали надто ласим шматком для росіян. Усе тому, що за російськими статутами «журналіст» рівнозначно «пропагандист», а тому мати «ручних» людей у медіа дуже вигідно Кремлю для розгойдування країни зсередини і «швидшого темпу встановлення свого режиму». Як журналістам дбати про власну безпеку – цифрову, ментальну і фізичну читайте у новому матеріалі.

Цензура і стандарти: як бути?

В Україні від 24 лютого 2022 року владою установлена воєнна цензура. Вона автоматично не може співіснувати з деякими етичними та професійними стандартами журналістики. Цензура означає, що вище керівництво держави фільтрує інформаційне поле і дбає про безпеку журналістів. Як це проявляється? 

Деякі зі стандартів журналістики під час війни є небезпечними для життя та здоров’я як самих журналістів, так і інших людей, а деякі можуть завдати шкоди державній безпеці. Наприклад, стандарт «балансу думок» чи «іншої точки зору» практично неможливий під час бойових дій. Крім неможливості їх утілення вони ще й можуть нести пряму загрозу державній цілісності. Ризикувати життям чи здоров’ям задля сюжету, який буде «правильним» – не нормально. 

Варто пам’ятати, що левову частину розвідувальної інформації ворог бере з відкритих джерел: публікацій ЗМІ, у коментарях та постах, а тому відповідальність за наслідки стає ще більшою. Тепер джерел для перевірки має бути не 2-3, а значно більше. Єдина інформація, яка взагалі не потребує перевірки – офіційні дані Генштабу, Міноборони та інших урядових установ. У всіх інших випадках варто добре усвідомлювати, чи не несе ваш матеріал якихось негативних наслідків і чи не нашкодить вона певним групам осіб. Якщо раніше це б назвали упередженістю, то зараз це необхідність.

Усе це випливає у самоцензуру, яка має бути впроваджена у кожному редакторському колективі.

Під прицілом

Теперішні експерти з безпеки говорять про те, що всі протоколи про журналістську діяльність під час війни, прийняті раніше, не актуальні хоча б тому, що до сьогодні світ не знав протистояння рівня двох найбільших країн Європи з використанням усіх видів озброєння. Розроблені до цього театри військових дій в Іраку, Лівії чи навіть Сирії не є релевантним для того, щоб розробити цілком безпечний протокол того, як діяти на лінії фронту в найбільшій європейській країні. Міністерство оборони України 3 березня 2022 року видало наказ, який регламентує роботу журналістів під час воєнного стану. Його додають до дозволів на акредитацію від Збройних Сил та пояснюють, що можна робити, а чого – ні, як працювати з військовими, а військовим – з журналістами, що категорично не можна знімати і говорити. У разі порушення обіцяють дискредитувати прескарту. Проте цей документ не має безпекових гарантій та пояснень, тому спробуємо визначити їх самостійно.

Передусім дбайте про свою цифрову безпеку

Полювання на журналістів задля отримання секретних даних і подальшого використання їх у негативних цілях – завдання номер 1 для спецслужб і агентури ворога. Зберігайте інформацію на декількох надійних носіях і перевірених сховищах, дбайте про їх правильне розміщення, засекречуйте дані складними паролями і обов’язково вмикайте двофакторну аутентифікацію. Користуйтеся псевдонімами і відмінними від особистого акаунту сторінками, якщо знаходитеся в безпосередній близькості до фронту або відчуваєте себе у небезпеці.

Обов’язково носіть захисну екіпіровку

Вона потрібна навіть на відносно мирній території, а у зоні проведення бойових дій – поготів. Це не тільки збереже ваше життя і здоров’я, але і допоможе уникнути непорозумінь із місцевими цивільними. Наліпки «Press», акредитаційні картки і посвідчення відрізняють вас від «деергешника». Зазначимо, що бронежилет і каска мають бути синього кольору – особливого, який притаманний виключно для журналістів.

Завжди носіть із собою повний пакет документів

Щоби ніхто не сплутав вас із розвідником чи диверсантом або ворожим журналістом необхідно мати з собою повний пакет документів, а також усі можливі акредитації. Якщо ви вважаєте, що дозволу від ЗСУ вистачить – це не завжди так. Деякі військові не знають, як вони виглядають і не сприймають їх, тому дозволи на зйомку і роботу мають бути ще або від голів ОВА, або від інших урядових установ. Перш за все військові мають бути впевнені, що ви і результат вашої роботи не принесе їм клопоту і проблем.

Турбуйтесь про своє емоційне здоров’я

Бути емоційно стабільним під час роботи занадто важко. Постійно доводиться бачити смерті людей, інколи – сповіщати рідних про загибель когось із членів родини. Тут дуже важливо віднайти межу, коли суспільно значущий матеріал зіштовхується з особистими переживаннями. Украй необхідно обговорювати з редакцією те, що журналіст побачив і відчув. Це допоможе йому розвантажитись та, у деяких випадках, структуризувати майбутній матеріал.

Співпрацюйте із військовими

Надання Збройними Силами дозволу на роботу у зоні проведення бойових дій не означає автоматично, що ті нестимуть пряму відповідальність за вас. Тому просто необхідно слухатися і виконувати всі їхні вказівки, не нервувати під час спілкування з ними, не бути емоційними та агресивними. Фронт сьогодні спільний і усі ми на ньому маємо бути об’єднаними. 

Розвивайте свою фізичну та медичну підготовку

Робота на лінії фронту 8 років тому і зараз – зовсім різна, ті правила, що діяли раніше, зараз не актуальні. Постійно удосконалюйте свої не тільки професійні, але і інші, соціально значущі, навички. Пам’ятайте, що від кожного із нас залежить життя і подальша доля суспільства.

Авторка: Ліза Москаленко

Читайте інші матеріали цієї авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/gola-pisnya-shho

https://pressassociation.org.ua/ua/alina-fartushna-ta-netipovij-fakultet-zhurnalistiki…

By Ліза Москаленко, назад
Гібридна війна: приклади в історії

Гібридна війна: історичні приклади

Війна росії проти України – це не лише приклад наймасштабніших бойових дій у ХХІ столітті, це й показовий приклад гібридної війни. Що таке «гібридна війна» та чи стикалась історія з цим терміном раніше – далі у матеріалі.

Що таке гібридна війна?

Гібридна війна – термін, що виходить далі за типове поняття війни: літаки проти літаків, танки проти танків, артилерія проти артилерії… Це поєднання зброї, партизанського руху, тероризму, а також проведення інформаційно-психологічної операції (більш відомої як ІПСО), кібератаки, порушення прав людини, вплив на громадську думку, запровадження цензури, торгово-економічна війна, переселення та узурпації. Тобто країна-агресор з метою досягнення своїх цілей намагається створити внутрішні розбіжності у державі, обраній для агресії, з метою подальшого вступу у звичайну війну.

У такого типу воєн є дві особливі ознаки:

Межа між війною і миром стає розмитою. Це означає, що важко ідентифікувати або виділити поріг війни. Те, що бойові дії йдуть, умовно, лише в одній частині країни, не означає, що в іншій у той час не роздмухується нова «зрада», не працює ІПСО чи диверсійна група. Неоднозначність ідентифікації. Гібридні атаки в основному позначаються великим рівнем невизначеності. Тобто, країна, яка стала мішенню, або нездатна розпізнати гібридну атаку, або не може ідентифікувати державу, яка її здійснює або спонсорує. Експлуатуючи пороги виявлення і ідентифікації, гібридний учасник ускладнює для держави, що стала мішенню, розроблення відповідної політики і стратегічної відповіді.

Важливим також є розуміння, що гібридну війну вести в рази дешевше і певною мірою простіше. Країна-агресор не витрачає зброю та техніку, не втручається в наземний чи повітряний простір, а користується лише доступними цифровими платформами, соцмережами, своїми торговими шляхами чи владою в міжнародних організаціях. І лише після розсіювання ворожнечі та недовіри між народом розпочинаються збройні атаки. 

Гібридні війни в історії

Насправді прикладів гібридних воєн більш ніж достатньо починаючи ще з часів античності та завоювання Німеччини римлянами. Та розглянемо декілька новітніших прикладів.

Американська революція (1775-1783 рр.)

Війна між Великобританією і «лоялістами» (прибічниками британської корони) і революціонерами 13 англійських колоній в Північній Америці (патріотами), які проголосили свою незалежність від Великобританії, як самостійна союзна держава, в 1776 році.

Ознаки гібридної війни в Американській революції:

політичні інтриги («гібридна політика» метрополії щодо своїх колоній);непримиренна боротьба за політико-економічне домінування на території молодої країни за її ресурси і фінансові потоки; антибританські акції протесту патріотів англійських колоній в Північній Америці, які переросли в жорстоке громадянське протистояння і завершилися зовнішньою інтервенцією Великобританії; масштабний характер ведення партизанської війни на усій території Північної Америки; іррегулярні збройні формування лоялістів-ополченців і революціонерів (патріотів); загони іноземних найманців (німців/«Гессенські солдати»/ — з боку метрополії, а французів і іспанців — з боку революціонерів-патріотів); воєнізовані загони представників неєвропейського етносу /негрів і індійців/; кримінальні угруповання і терористи.

Війна в Нагірному Карабаху (1988-1994, 1994-2020, 2020, 2022)

Етнічний конфлікт між вірменами та азербайджанцями, котрий переріс у війну переважно за контроль над Нагірним Карабахом. Військові сутички не припинялися і після підписання перемир’я до 2022

Сам конфлікт не розпочинала жодна зі сторін самостійно, спочатку його роздмухував, а потім підтримував радянський союз, а згодом і росія. Після початку повномасштабного вторгнення в Україну, рф перестала підтримувати Вірменію у конфлікті. Зараз війна в Карабаху вважається завершеною і його територія знову контролюється Азербайджаном. 

Лівансько-ізраїльська війна 2006 року

Військовий конфлікт в Лівані і північному Ізраїлі, перш за все між Хізбалою (ліванська шиїтська парамілітарна ісламістська організація і політична партія) і Ізраїлем. 

Хізбалла боролася із військово сильнішим противником Ізраїлем із використанням класичних військових дій, нерегулярних збройних формувань та інформаційних методів ведення війни, завдавши Ізраїлю, на думку деяких експертів, стратегічної поразки.

Російсько-грузинська війна 2008 року

Російсько-грузинська війна між вважається першою європейською війною у ХХІ столітті.

Росія, одночасно із застосуванням офіційної армії, вела інформаційну, кібер- та економічну війну. Наприклад, британський журналіст Вільям Данбар звільнився на знак протесту з англомовного каналу «Russia Today», де, за його словами, є цензура. За словами журналіста, йому не дозволили виходити в ефір після репортажу про бомбардування російської авіації в Грузії. Щодо кібервійни, то росіяни організовували масовані хакерські атаки на грузинські сайти МЗС (де розмістили фото Гітлера), парламенту, уряду та міністерства оборони. Хакери Росії поширювали заклик: «Хакери й блогери всіх країн об’єднуйтеся», «Сайти буде заблоковано повністю! Ніхто не зможе читати марення про те, що Росія напала на Грузію».

Російсько-українська війна починаючи з 2014 року

На початку війни у 2014 році невеликі групи російських військовослужбовців організовували та координували озброєні загони терористів із місцевого населення на сході України, уникаючи прямого введення своїх військ через український кордон, що дозволяло Росії частково обходити міжнародне право у галузі ведення війни.

Свій план щодо гібридної війни в Україні росія почала втілювати ще до анексії Криму, коли почала дискредитувати експорт українських товарів до рф, тим самим намагаючись підірвати підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Якщо подивитись на все крізь історичну призму, то гібридна війна ведеться з моменту становлення незалежності України, оскільки вдавалось через ЗМІ та соцмережі поширювати велику кількість російської пропаганди.

Навіть не вдаючись до глибокого аналізу помічаємо, що серед чотирьох прикладів із другої половини ХХ століття бачимо пряму участь чи побічний вплив держави-терориста росії у цих війнах. 

Існує думка, що саме гібридні війни стануть найпоширенішою формою конфліктів у ХХІ столітті. Оскільки часто вони закінчуватимуться лише на рівні інформаційної чи економічної війни, не входячи у фазу збройного протистояння. 

Історія показала декілька прикладів гібридних воєн, які ламають економіки чи геополітику цілого регіону, в одному із цих наймасштабніших прикладів світ живе й зараз. Хочеться лише вірити, що до цивілізованих країн швидко прийде розуміння того, що треба робити усе, аби держави-терористи не готували свої атаки. Гібридні війни – це значно більше за війну озброєнням, це стратегії, маніпуляції, тероризм, цензура. Те, що готується та будується роками і що дуже важко завершити, оскільки стріляти колись перестануть, а пропаганда в головах людей затримається на дуже довго.

Авторка: Лілія Брезгунова

Читайте інші матеріали цієї авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/u-fokusi-krim-genoczid-krimskih

https://pressassociation.org.ua/ua/yak-zminilas-soczialna-reklama-pislya-pochatku-povnomasshtabnogo-vtorgnennya…

By Лілія Брезгунова, назад

SEO-оптимізація медіа: як просунутися на перший рядок Google

Ми знаємо, SEO-оптимізація як ніколи важлива технологія для маркетологів, рекламістів, фахівців у вузьких сферах, але чи задумувалися над тим, що це потрібно журналісту? Ось такому творчому й вільному від нудних технічних моментів майстру слова. Звичайно! Адже сам журналіст зацікавлений у тому, аби його матеріал був одним із перших у пошуковику, отримував вищі рейтинги й залучав широку авдиторію. Крім того, на сучасному ринку праці медійники з базовими знаннями SEO-оптимізації цінуються більше. 

Невеличкий експлейнер: SEO (search engine optimization) — це покращення впізнаваності сайту для пошукових систем (Google, Yahoo, Bing тощо) і користувачів за допомогою внутрішньої (все, що стосується сторінок на сайті) та зовнішньої («авторитетність» сайту для пошуковиків) оптимізації, щоб збільшити трафік на ресурс, а згодом його монетизувати. Внутрішня SEO-оптимізація включає роботу з контентом на сайті, про що саме далі йтиме мова. 

Як журналісти працюють із SEO?

Насправді варіантів роботи журналіста із залученням SEO чимало, і вони різняться залежно від рівня просунутості в темі. Розглянемо базові моменти.

Так звані SEO-журналісти пишуть грамотні й унікальні матеріали з невеликою кількістю ключових слів (окремі слова або фрази, які відображають зміст матеріалу і за якими читачі шукатимуть його). Також вони роблять у них підзаголовки, вставляють за можливості зображення з легальних ресурсів і ретельно продумують title та description. Зауважу, що title — це SEO-заголовок, який відрізняється від основного (основний бачать читачі, а SEO-заголовок бачить пошуковик). Description

Наприклад, ви написали новину із доволі клікабельним заголовком «Чи вистачить взимку газу на всіх: «Нафтогаз» пролив світло на ситуацію». Але люди шукатимуть відповідну інформацію за іншими формулюваннями, тому SEO-заголовок має бути приблизно таким: «Опалювальний сезон 2022/23 — чи вистачить Україні газу на зиму — пояснення Нафтогазу». Тоді в Description слід коротко описати зміст новини, використовуючи ключові слова, такі як опалювальний сезон, газ, зима, Нафтогаз. 

Порадник

Як написати якісний текст з використанням SEO: 

стежити за грамотністю написаного й підбирати правильні форми тексту в залежності від його мети (зокрема, звичайну новину не варто перетворювати в коротку замітку чи навпаки розширювати її зайвою інформацією); робити текст унікальним (Google «поважає» тексти, які мають понад 80% унікальності);підібрати ключові слова (вистачає 4-7 слів або фраз), за якими ваша цільова авдиторія шукатиме текст; робити підзаголовки, якщо кількість символів без пробілів більша за 1500. Це знімає напругу з читачів, структурує інформацію й покращує процес ранжування; ретельно продумувати title і description, про які йшлося вище; посилатися на інші свої матеріали чи матеріали колег із сайту, які вже стали популярними, щоб не тільки зацікавити читача якоюсь темою, а й передбачити відповіді на його наступні запитання, провокуючи ознайомитися з додатковими матеріалами; додавайте теги — вони можуть бути аналогічними до ключових слів. За ними читачі можуть шукати на ресурсі додаткову інформацію з теми; додавайте зображення з легальних джерел. Це знову ж таки дасть читачу перепочити, отримати візуальну інформацію, а текст посилить свою привабливість. 

Для чого журналістам SEO

Для початку просте пояснення: коли журналіст у своїй роботі використовує хоча б базові функції SEO-оптимізації, шанси на те, що саме його матеріал побачить цільова авдиторія, зростають завдяки першим місцям у пошуковику. Також це дозволить виданню, у якому працює журналіст з навичками редакційної SEO-оптимізації, вийти на новий рівень за рейтингами, трафіком, відомістю медіабренду й залучити нових читачів. 

До того ж журналіст із навичками SEO-оптимізації має більшу ціну на ринку праці в Україні та закордоном. У вакансіях все частіше з’являється наступна вимога, цитую: «Написання SEO-статей згідно із поставленим технічним завданням» (технічне завдання (ТЗ) — це те завдання, яке перед вами ставить замовник матеріалу, що містить вимоги щодо кількості символів у тексті, формату, використання ключових слів, відсотку унікальності/заспамленості/води тощо).

Якщо ж ви обрали шлях журналіста-фрілансера, то базові знання SEO

Крім того, SEO допомагає журналісту в самореалізації. Що відчуває людина, коли її текст прочитали 500 осіб, а коли 5000? У другому випадку мотивацію рухатися далі й впевненість у тому, що його робота недаремна. 

Важливість SEO для стрічки новин: коментар фахівця

«SЕО просування для сайту новин —  це 99% успіху ресурсу, оскільки правильно прописані ключові запити пов’язують ваш матеріал не тільки безпосередньо з читачем, але і з агрегаторами новин, найбільший з яких Google News.

Щоб зрозуміти, які ключі правильно підібрати, потрібно думати як споживач новини чи матеріалу. Уявіть, який ви вводили запит для того, щоб отримати відповідь на те чи інше питання.

При цьому правильно підібрані «ключі» не завжди будуть запорукою успіху в пошукових системах, оскільки агрегатори випускають постійні апдейти, в яких прописані сотні, якщо не тисячі вимог. Якщо не стежити за тим, що вимагає від вас агрегатор, ви ризикуєте втратити читача, та й зовсім можете бути викинуті з нього (агрегатора, — ред.)», — пояснив старший випусковий редактор стрічки новин інтернет-видання «Апостроф» Максим Яценко.

Що пишуть про SEO у вакансіях?

На популярних сайтах із пошуку роботи в Україні слово «SEO» зустрічається у таких вакансіях (обрано найпопулярніші): SEO-спеціаліст, контент-менеджер, копірайтер, маркетолог, вебаналітик, журналіст-редактор, редактор стрічки новин, універсальний журналіст. 

Що на тему SEO прописується у вимогах до кандидата на посаду, підбірка цитат із вакансій, зауважу, що часто це виглядає доволі туманно й завуальовано: 

«Здатність зрозуміти, які теми цікаві, важливі, актуальні, наберуть трафік»;«Бажання від ранку до ночі шукати контент, який міг би сподобатися цільовій аудиторії»;«Мінімальні знання у SEO (базові орієнтири)»;«Виконання базових регулярних SEO задач: робота з Google Search Console

З цього можна зробити висновок, що не потрібно бути гуру SEO-оптимізації, аби писати якісні, читабельні тексти з великим охопленням. Базові знання допоможуть потрапити на бажану роботу, адже зроблять вас більш конкурентоспроможним на ринку праці. 

Де журналісту навчитися SEO-оптимізації

Якщо вам не потрібні сертифікати та безпосередній зв’язок із менторами, а натомість є бажання отримати базові знання з SEO, щоб застосовувати їх у своїх текстах, варто почати з безплатних курсів чи відеоуроків. 

Ось вам підбірка посилань з окремими відеоуроками чи серією (на жаль, українськомовного контенту в цій ніші мало, але впевнена, що незабаром це зміниться): 

Що таке SEO-текст і чим відрізняється від іншого тексту;

SEO, просування сайту, оптимізація сайту, розкрутка сайту.. що ж це таке у цьому відео;

Хто такий SEO спеціаліст? Навички, обов’язки сеошника;

Серія лайфхаків та тренди SMM у 2022 році (зокрема, є випуск про написання заголовків і текстів для соцмереж);

Що робить сеошник? Навички SEO спеціаліста та основи SEO просування;

Оптимізація сайтів SEO простими словами за 1 годину;

Після перегляду цих відео ви зможете більше розібратися в темі, а також вирішити, чи будете продовжувати її вивчення. Якщо відповідь виявиться ствердною, тоді вже існуватиме сенс придбати якісний і вузькоспрямований курс з редакційної SEO-оптимізації. Водночас вам дійсно може вистачити знань із безплатних ресурсів і джерел. 

Який можна зробити висновок з усього написаного? Навіть якщо ви публікуєте дивовижно цікаві матеріали, вкладаючи в них усю душу, але не вкладаєте туди базові навички SEO-оптимізації, то цей контент залишиться десь на задвірках Google. Зважайте, що близько у 85

Порада дня: розвивайте й цінуйте себе, тоді зросте ваша цінність для інших, зокрема для Google 🤪. 

Авторка: Ліза Бровко

Читайте попередні матеріали цієї авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/tehnologi%d1%97-osint-yak-vidkriti-dzherela-dopomagayut-medijnikam/

https://pressassociation.org.ua…

By Ліза Бровко, назад

У фокусі Крим: геноцид кримських татар на окупованому півострові

З 2014 року життя у Криму розділилось на до та після. Прийшов «росский мір», а з ним пішов спокій, розвиток та процвітання туристичної АР Крим. Кримські татари піддаються масовим арештам: правозахисники, журналісти, ті, хто не ховає свій голос. Лише за 21 вересня російський окупаційний суд засудив трьох кримських татар сумарно на 45 років. 

«Станом на 18 травня з тимчасово окупованого Криму походять 123 жертви політично мотивованого кримінального переслідування. З них 98 – кримські татари», – повідомляє правоохоронна організація «Крим SOS». Серед в’язнів правозахисники, громадські активісти та журналісти, засуджені за «тероризм» робочі. У цьому списку – активіст і громадянський журналіст Сервер Мустафаєв, засуджений на 14 років. У січні 2022 року Національна спілка журналістів України опублікувала лист Мустафаєва до НСЖУ: 

«…Агресор дуже сподівається, що через роки окупації й потужні репресії кримського населення спротив небайдужих вщухне, а світ залишить питання Криму й репресій у Криму на другому плані. Тому кожен з нашої журналістської професії має робити щодня крок за кроком, писати сторінки за сторінками й не дати зійти з порядку денного всіх міжнародних, дієвих для вирішення цього питання майданчиках… Наша єдність більша за штрафи, сильніша за автомати тиранічного режиму РФ…»

Крим після початку повномасштабного вторгнення

Після 24 лютого тиск на кримських татар зріс. Більшу кількість людей заарештували за так званий «тероризм». Взяти до уваги лише згадану вище історію про сумарно 45 років за ґратами для трьох чоловіків. Серед них Наріман Джелялов – політолог, журналіст, перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу – 17 років позбавлення волі. Азіз Ахтемов – займався ремонтом автомобілів – 13 років. Асан Ахтемов працював журналістом кримськотатарської газети «Авдет» – 15 років позбавлення волі.

Однак справжньою катастрофою для киримлів стало оголошення часткової мобілізації на території рф, оскільки анексований Крим вони вважають своїм, то кримчани також будуть мобілізовані, хоч це й суперечить Женевській конвенції та правилам ведення війни.

«За попередніми оцінками, близько 90 % повісток у Криму отримали кримські татари. Водночас кримські татари становлять 13–15 % населення півострова. Такі масштаби мобілізації можуть призвести до прихованого геноциду кримськотатарського народу», – розповів Євгеній Ярошенко аналітик «КримSOS». 

Станом на 22 вересня у Криму роздали 5000

Життя після окупації Криму

Якщо зібрати всю інформацію, яка надходить від 2014 року про життя кримських татар, можна дійти до декількох висновків: культуру знищують, мову теж, за звичаї притягують до відповідальності, судять за «тероризм», арештовують журналістів та правозахисників, їх переслідують, обшукують домівки, тепер до цього додається ще й «мобілізація». Відповідно до норм міжнародного права, навмисне створення життєвих умов, які розраховані на повне або часткове знищення етнічної групи – це одна з форм геноциду. Отже, все, що робить російська окупаційна влада – геноцид проти кримськотатарського народу. Знову…

Відомий український режисер кримськотатарського походження Наріман Алієв у своєму подкасті «Мінкульт привіт» поділився однією дуже важливою думкою: «Один з кримчан сказав досить правдиву річ, яку з кожним роком росія тільки підтверджує: ті люди, які з російським прапором в Криму виходили, які плекали росію, перше, що вони зробили – поїхали з Криму в москву, в петербург. Я, який хотів жити в Криму, – продовжує пан Алієв, – розвивати його й робити свою роботу, мені довелось поїхати і поки в мене немає можливості туди повернутись».

Нехай у кожного кримчанина вийде повернутись додому. Живим, цілим та неушкодженим. Вже вкотре росія чинить геноцид проти корінного народу Криму, але вони сильніші, бо ми в Україні готові пережити багато чого: окупацію, полон, депортацію, та вибороти свою свободу. Кримчани повернуться до Криму, а Крим до України, всі повинні повернутися додому. 

Авторка: Брезгунова Лілія

Читайте попередні статті цієї авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/yak-zminilas-soczialna-reklama-pislya-pochatku-povnomasshtabnogo-vtorgnennya/

https://pressassociation.org.ua/ua/yaki…

By Лілія Брезгунова, назад

Технології OSINT: як відкриті джерела допомагають медійникам

Легально, результативно й постінформаційно — це можна сказати про використання OSINT у журналістиці. Що таке OSINT? Доступна для всіх розвідка на основі відкритих джерелах без порушення закону. 90% усієї інформації знаходиться у відкритому доступі, що дає можливість дізнатися про будь-що й будь-кого. 

Вам не треба прориватися в державну розвідку чи штурмувати Bellingcat з InformNapalm, аби спробувати залучити технології OSINT (Open source intelligence) у свою роботу чи навчання, адже головна перевага розвідки на основі відкритих джерел — доступність. У вас є доступ до пошуковиків, соціальних мереж, офіційних сайтів і мап? Додайте до цього ще терпіння й уважність, і ви готові впроваджувати OSINT у свої матеріали. 

Для України термін OSINT не новий — циркулює в професійних колах років 15, однак на «великій сцені» він з’явився з початком повномасштабної російсько-української війни, коли завдяки технологіям розвідки на основі відкритих джерел журналісти-розслідувачі відкрито допомагають ЗСУ виявити ворожі позиції, знаходять докази російських воєнних злочинів, розвінчують тези ворожої пропаганди й ще роблять чимало справді дивовижних речей. 

Наприклад, російський окупант опублікував у соцмережах себе огидного на тлі військової техніки. Здавалося б, абсолютно нецікава інформація, однак єдине фото може призвести до знищення цілого ворожого дивізіону. Як? Журналісти/медійники/розслідувачі аналізують фото, звертаючи увагу на військову форму окупанта, її особливості, на техніку, місцевість на тлі, погоду, людей, які вподобали чи прокоментували допис, і ще на безліч таких нюансів, що можуть «здати» розташування ворога. Цю інформацію передають військовим, ті її перевіряють і  завдають високоточний удар. Похизувався участю у війні проти України в соцмережах — отримав смерть. І це лише крапля в морі технологій OSINT. 

Де застосовують OSINT

Насправді технології OSINT можна застосувати в будь-яких сферах життя від приватних розслідувань, хто кому та коли зрадив, до збору доказів воєнних злочинів російських військових для Гааги. Раніше в Україні журналісти часто використовували OSINT

В українських реаліях більшість OSINT-розслідувачів сконцентрувалися на трьох напрямках: документування російських воєнних злочинів, дослідження результативності й посилення санкційного впливу на РФ та все, що стосується національної безпеки й оборони. Якщо детальніше, то ось пояснення: 

Документування воєнних злочинів російського окупаційного війська в Україні — журналісти за допомогою відкритих джерел, зокрема фото, відео, постів у соцмережах, супутникових знімків, мап, досліджують і документують те, що роблять російські окупанти в Україні, аби це могло стати доказом у судах. Так було доведено безпосередню відповідальність російських військових до воєнних злочинів у Бучі й інших містах. Також журналісти Bellingcat з 24 лютого 2022 регулярно збирають підтверджені дані про загибель мирного населення, руйнування/пошкодження цивільної території та інфраструктури.

Дослідження результативності санкцій та посилення їхнього впливу — аналіз того, наскільки руйнівними є санкції для Росії та її окремих громадян. Крім того, до цього напрямку належить пошук російських активів. Так, засновник Інституту постінформаційного суспільства Дмитро Золотухін з використанням технологій OSINT виявив, що відомий публічними закликами стратити героїв «Азовсталі» віцеспікер російського парламенту Олександр Бабаков досі контролює 4 обленерго в Україні руками запроданців з громадянством ЄС. 

OSINT у сфері нацбезпеки й оборони — вивчення складу, ресурсів, локації російського і білоруського військ. Існує безліч сервісів та інструментів, за допомогою чого можна знайти інформацію, яка знадобиться ЗСУ в знищенні/випередженні ворога. 

Для чого журналістам OSINT?

Ми живемо в постінформаційну епоху, коли вже доступ до інформації не тільки обмежується винятково нашим прагненням знайти бажане. Колись інтернет у всіх своїх іпостасях приносив інформацію нам на блюдці, а зараз доводиться докладати зусиль, аби знайти саме те, що треба. Загалом люди діляться на два типи: творці інформації та її споживачі. Останні завжди будуть більш вразливі й незахищені, але це можна виправити, зокрема навчитися фактчекати контент, розрізняти корисні дані від інформаційного шуму, стати учасником інформаційного простору, а не бути пасивним спостерігачем. Чим більше ви розумієтеся в інфопросторі, його екосистемі, тим складніше вами маніпулювати — вічна істина. 

Використання OSINT журналістами дозволяє «закрити гештальти», які не помічають традиційні медіа (на мою думку, зараз до традиційних зараз варто віднести більшість онлайн-медіа зі стрічками новин й аналітичними матеріалами без елементів розслідування). Це не означає, що такі медіа відстали від життя, адже їхня робота потрібна сотням тисяч людей. Водночас робота з використанням OSINT зараз необхідна насамперед для обороноздатності України. 

Ще на початку повномасштабної війни американський сенатор Марк Рубіо — найстаріший Республіканець у Комітеті розвідки — написав: «…респект учасникам міжнародної спільноти #OSINT, багато з яких навіть не уявляють, наскільки тісно в роботу розвідки інтегровані  їхні геолокації, відео і супутникові знімки».

Крім того, важливою сферою OSINT-розвідки є протидія дезінформації, оскільки пропаганда вбиває, легалізовує вбивства, насилля, воєнні злочини, робить із жертви агресора й навпаки. За час повномасштабної російсько-української війни журналісти розвінчали сотні міфів російської пропаганди, яку навіть час від часу цитували європейські видання. Вперше з Дня відновлення Незалежності України Кремль програв на інформаційному полі зусиллями політичної й журналістської спільноти. 

Велика війна в 2022 році унікальна — вона вирізняється небаченим обсягом відкритих даних та величезною кількістю тих, хто вдало користується цим. Завдяки знанням того, де і що шукати, OSINT

Корисні інструменти OSINT 

Для базового використання розвідки на основі відкритих джерелах існує величезна кількість серверів, сайтів та інструментів, які до того ж найчастіше безплатні. Неможливо дати вичерпний список усього корисного, але навіть його частина дозволить почати, а після цього розвиватися в напрямку OSINT.

До вашої уваги зібрані мною найактуальніші інструменти. Для зручності вони розділені на категорії.

Робота з пошуковиками

CrowdTangle — безплатний додаток до браузера Google Chrome, який видає інформацію про те, як відбувалося поширення будь-якої сторінки в інтернеті.

Wolfram Alpha — ресурс, відповідає на питання за допомогою структурованих і опрацьованих даних з його бази знань. 

Maltego — інструмент Kali Linux, що дозволяє побудувати та проаналізувати зв’язки між різними суб’єктами та об’єктами (окремих людей, так і групи (соціальної мережі), компаній, організацій, вебсайтів та Інтернет інфраструктур (доменів, DNS імен, мережевих блоків, IP адрес).

Google Dorks дозволяє зібрати досить великі обсяги інформації: пошук людей (імена та прізвища, нікнейми), пошук інформації у соцмережах, метадані й log-файли, електронні адреси, файли й документи (pdf, doc, txt

На допомогу прийдуть типові оператори Google (детальніше за посиланням):

inurl — пошук по заданому URL;intext — пошук по заданому тексту;filetype — пошук заданих файлів;cache — пошук кешованої версії сторінки;site — пошук по домену;intitle — пошук по заголовку.

Робота з соцмережами

Facebook Graph Search — можливість прискореного визначення місцеперебування людини для перевірки інформації. Можна не знати ім’я людини, яку шукаєте; замість цього можна шукати за іншими критеріями, наприклад, місце знаходження, посада та вік.

Identify — цей плагін Firefox створює профіль людини з будь-якої сторінки соціальних медіа.

Ban.jo — з’єднує усі соціальні медіа в одну платформу, дозволяючи виконувати перехресну перевірку зображень та подій.

PeopleBrowsr — платформа та інструмент, на якому люди можуть моніторити й синтезувати інформацію з соціальних медіа та стрічок новин відповідно до місця подій та часу, коли вони відбувались.

Секція Page Transparency у фейсбуці — показує, коли була створена сторінка, локації людей, які її адмініструють, як та коли були перейменовані сторінки.

Робота з мапами

Google Reverse

Wikimapia – це краудсорсингова версія Google Maps, в якій зазначені й описані будівлі, передмістя, військові об’єкти та інші цікаві місця. 

Google Earth – інструмент зберігає історію супутникових знімків. Це корисно за потреби дослідити більш давні відео, коли ландшафт з тої пори, можливо, змінився

Geofeedia — можуть допомогти встановити, звідки було завантажено зображення. 

BBBike Map Compare — інструмент, що дозволяє працювати одразу з трьома картографічними сервісами одночасно.

​​NASA Worldview – сервіс NASA, завдяки якому можна дивитися на планету в режимі реального часу.

Додаток SunCalc — він визначає положення тіней і сонця у заданій локації, у будь-який зазначений час і дату. Корисно для визначення точної геолокації за розташуванням сонця.

Робота із зображеннями та відео

Fotoforensics.com чи Findexif.com — інструмент для отримання звіту про EXIF

TinEye — система пошуку зображень у зворотному за часом напрямку, яка зв’язує зображення з їх авторами, дозволяючи користувачам дізнатися, звідки походить зображення, як воно використовується, чи існують його модифіковані версії, чи є копії з вищою роздільною здатністю.

InVID (In Video Veritas) — плагін полегшує боротьбу із фейковими й маніпулятивними відео. Розширення доступне для браузерів Firefox та Chrome. Плагін розбиває відео на кадри та проводить зворотний пошук (reverse image search) у пошуковій системі (Google, Yandex і Baidu), що дозволяє знайти першоджерело зображення.

Робота з порталами відкритих даних 

Єдиний державний вебпортал відкритих даних.

Prozorro — дані про публічні закупівлі й використання публічних коштів.

Діяльність компаній та перевірка контрагентів:

YouControl — повне досьє на кожну компанію України. Система дозволяє за хвилину отримати інформацію про компанію або ФОП із понад 50 джерел. Безплатний доступ для журналістів.Opendatabot — один із найпопулярніших українських сервісів моніторингу реєстраційних даних, який збирає, об’єднує та аналізує дані основних публічних реєстрів. Якщо надати запит, сервіс миттєво надсилає відповідь в обраний месенджер та надає основну інформацію про контрагента.Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДР).

Судові рішення та правопорушення:

Єдиний державний реєстр судових рішень.Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення​ (НАЗК).Суд на долоні — безплатний професійний доступ для журналістів.

Політика, фінансування партій тощо:

Посіпаки — інформація про помічників народних депутатів.Посіпаки-2 — база даних помічників депутатів обласних та міських рад на основі даних офіційних відповідей та сайтів.Золото партій — інструмент для аналізу фінансування партій.politHub

OSINT-ком’юніті

Sector 035 «Week in OSINT» робить розсилку, у якій розповідається про попередні сім днів у світі дослідження відкритих джерел: від нових інструментів, знайдених чи розроблених спільнотою, до нових статей та інших ресурсів, які нещодавно були опубліковані. Week in OSINT допоможе освоїтися у цій сфері.

Розділ «Настанови та ресурси» та «Матеріали» на сайті Bellingcat публікуються статті, присвячені методології досліджень, що показують читачеві нові інструменти чи методики й навіть приклади того, як вони можуть використовуватися для дослідження відкритих джерел.

«Протокол Берклі для цифрових досліджень відкритих джерел» — документ, який є єдиним ресурсом з усіх питань, пов’язаних з організацією роботи, від етичних та юридичних аспектів до питань безпеки та збору та аналізу даних.

The OSINT Curious Project — спільнота сайту OSINT Curious, де публікуються новини та освітні матеріали щодо дослідження відкритих джерел.

З кожним днем кількість відкритих даних та інструментів для їхнього пошуку зростає, а разом з цим збільшується потреба у фахівцях, які вміють робити базові OSINT-дослідження. Спробуйте інтегрувати у свою звичну роботу найпростіші елементи розвідки на основі відкритих джерел і вже незабаром побачите, наскільки якіснішими й повнішими стануть ваші матеріали. 

Авторка: Ліза Бровко

Читайте попередні матеріали цієї авторки:

https://pressassociation

https://pressassociation.org.ua/ua/demonizacziya-voroga-yak-rosiyani-demonizuyut-sami-sebe-ta-ukra%d1%97ncziv…

By Ліза Бровко, назад

Це не на часі: як писати про ЛГБТ+ медійникам

Коли в Україні заходила мова про дискусійні теми, зокрема, ЛГБТ, часто можна було почути «це не на часі». Водночас у період повномасштабної російсько-української війни, здавалося б найбільш неслушний момент, навіть у президента Зеленського з’явився час для розгляду петиції про легалізацію одностатевих шлюбів. Отож, Україна активно рухається в напрямку євроінтеграції, тому й медійникам відставати не слід.

Перед тим, як заглибитися у «складні матерії», потрібно чітко окреслити два визначення, які плутати зась: гендерна ідентичність і сексуальна орієнтація. 

Гендерна ідентичність — внутрішнє відчуття приналежності людини до того чи іншого гендеру (гендер не дорівнює стать). 

Сексуальна орієнтація — компонент людської сексуальності, який визначається як певною мірою постійний романтичний, сексуальний чи чуттєвий потяг індивіда до інших індивідів певної статі. Сучасній сексології відомо про чотири типи сексуальної орієнтації: гетеросексуальність, гомосексуальність, бісексуальність, асексуальність.

Якщо ти журналіст/-ка і пишеш про ЛГБТ, то зважай, що передусім іде людина з її гендерною ідентичністю, а потім сексуальна орієнтація. Це два невіддільні елементи ідентичності особистості.

Що таке і як розшифровується ЛГБТ?

Як і в українській, так і в англійській мовах ЛГБТ — це абревіатура, яка позначає лесбійок, геїв, бісексуалів і трансгендерних людей. Також можна зустріти такі варіанти: ЛГБТІ («І» пишуть на позначення інтерсекс-людей), ЛГБТК («К» позначає квір-людей),  ЛГБТ+ (плюс замінює усі інші позначення сексуальних орієнтацій та гендерних ідентичностей). Загалом ЛГБТ+ — універсальний варіант для письма, а в розмовному мовленні найчастіше говорять просто ЛГБТ. 

Про кого ще потрібно знати в контексті ЛГБТ+, окрім геїв, лесбійок, бісексуалів і трансгендерних людей: 

Квір — представники усіх сексуальних і гендерних культур, які не приймають бінарні поділи і не прив’язують себе до жодної з сексуальних орієнтацій або гендерних ідентичностей, при цьому маючи виражену гомосексуальну або гетеросексуальну орієнтацію.

Бігендери — люди, які можуть змінювати свою гендерну ідентифікацію під впливом зовнішніх факторів. 

Цисгендери — люди, чия гендерна ідентичність відповідає статі/гендеру, які вони мають від народження. 

Пансексуали — люди, які не обирають собі партнера за сексуальною орієнтацією чи гендерною ідентичністю, тобто їхнім партнером чи партнеркою може стати будь-хто. 

Інтерсекс — люди зі змішаними жіночими і чоловічими хромосомами, біологічну стать яких неможливо визначити однозначно.

Асексуали — люди, які не мають статевого потягу до інших людей. Разом з цим вони можуть відчувати любовний зв’язок і перебувати в романтичних стосунках. Асексуальність — це не статева дисфункція і не соціальна поведінка, коли людина свідомо утримується від сексуальної активності.

Названі терміни зараз загальноприйняті для більшості світових медіа — вони нейтральні, тому можуть використовуватися і медійниками, і науковцями, і пересічними людьми.

Як писати етично про представників ЛГБТ+

Сьогодні це скаже медійник, а завтра за ним повторить суспільство. Писати для людей і про людей — це велика відповідальність, а слова, як відомо, це справжня зброя. Завдання медійника зробити так, щоб люди навіть на побутовому рівні використовували нормативну лексику щодо представників ЛГБТ. 

Головне правило для тих, хто пише про людей: на перше місце ставимо людину, називаємо її так, як вона себе називає, пишемо крізь призму її особистого досвіду, а не свого. 

Завдання журналіста полягає в тому, щоб показати людину не лише «об’єктом» цікавості самих медійників чи авдиторії, а повноцінним учасником мас-медійних процесів, щоб не допускати «невидимість» різних груп населення з інших процесів, наприклад, політичних чи соціальних. Завдяки діяльності ЗМІ, яка спрямована на підвищення обізнаності людей у сфері своїх прав, у сферах рівності, недискримінації, посилення чутливості до проблематики вразливих груп населення, зокрема ЛГБТ+, за принципом «person the first», усуваються бар’єри та відбувається включення різних груп населення на всіх етапах формування новітнього громадянського суспільства. 

Медійник, як і будь-яка інша людина, має свободу слова, якою варто користуватися етично, щоб не нашкодити цим. Свобода слова для ЗМІ не передбачає розпалювання ненависті, ворожнечі щодо різних вразливих та дискримінованих груп населення. Водночас вона дає можливість уникнути негативних проявів вседозволеності в суспільстві, створюючи надійне підґрунтя для протидії та недопущення дискримінації. Тобто висвітлення журналістами соціальних питань потребує чутливості, фаховості та обережності у випадках, коли йдеться про ЛГБТ+.

Як розпізнати медійника, який намагається лише «похайпити» на темі ЛГБТ+?

Доволі просто: він наголошує на відмінності «їх» і «нас». Також пише про ЛГБТ винятково в сексуальному або скандальному контексті, у його матеріалах представники ЛГБТ фігурують лише як чиїсь партнери/партнерки. З цього можна винести урок, як писати точно не варто.

Практичні поради, як писати, а чого уникати: 

Писати: гомосексуальність — уникати: гомосексуалізм (-ізм у закінченні слова вказує на хворобу, течію чи вчення, тому ця помилка може стати катастрофічною для репутації); Писати: гомосексуал — уникати: гомосексуаліст;Пишіть: гомосексуальна орієнтація — нетрадиційна сексуальна орієнтація; Писати: гетеросексуал(-ка) — уникати: натурал(-ка);Писати: геї, лесбійки, бісексуальні люди — уникати: секс-меншини;Пишіть: інтерсексуальність, квір — уникати: гермафродитизм; 

Чому важливо висвітлювати тему ЛГБТ+

Перш за все, потрібно зрозуміти, що ЛГБТ-спільнота бореться за юридичне сприйняття таких людей і їхніх стосунків. Якщо в українських медіа розкручуватиметься «спіраль мовчання», то в Україні ще довго ЛГБТ-пари не зможуть оформити шлюб, спільне майно, брати «сімейний» кредит. Вони навіть не матимуть змоги відвідати партнера в лікарні, адже в деяких випадках до пацієнта пускають або родичів, або чоловіка/дружину. 

Таким чином, повноправні громадяни України не можуть користуватися гарантованими їм правами і свободами. Це дискримінація і правові обмеження, що перетворює питання ЛГБТ на політичне. 

Медіа зобов’язані використовувати свій значний потенціал для зміни суспільної думки щодо ЛГБТ-спільноти, створюючи умови для позитивного сприйняття усіх і кожного. Однак не робити це точково, поверхово й відірвано від реальності по типу: «Дискримінація представників ЛГБТ-спільноти суперечить Конвенції ООН про захист прав людини». 

В Україні існують конкретні проблеми, які турбують представників ЛГБТ, і вони про них заявляють, зокрема, створенням петицій, що за кілька днів набирають необхідну кількість підписів. Водночас медійники не поспішають робити матеріали на теми юридичного і політичного визнання ЛГБТ, через що суспільство не має звідки черпати інформацію про реальні цілі вимог ЛГБТ-спільноти, агресивно реагуючи навіть на саму згадку про права ЛГБТ.

Крім того, унаслідок нерозуміння потреб і вимог ЛГБТ-спільноти в Україні трапляється чимало злочинів на ґрунті ненависті, які майже не розслідуються і не фіксуються. Чим довше медіа мовчать, а суспільство не тисне на владу, тим довше українське законодавство не захищатиме ЛГБТ-спільноту, кваліфікуючи злочини проти неї в кращому випадку як хуліганство. Як наслідок, злочинці відчувають безкарність і продовжують свої діяння.&nbsp

Україна впевнено йде шляхом євроінтеграції, однак на деяких дистанціях вона вже майже на фініші, а на інших — досі на старті. Медіа і медійники мають усі можливості, щоб прискорити цей процес, зокрема, правильним висвітленням теми ЛГБТ-спільноти в нашій країні. 

Авторка: Ліза Бровко

Читайте інші матеріали авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/demonizacziya-voroga-yak-rosiyani-demonizuyut-sami-sebe-ta-ukra%d1%97ncziv/

https://pressassociation.org…

By Ліза Бровко, назад

Які міжнародні договори захищають журналістів на війні та як росія їх порушує?

Брент Рено

За даними Інституту масової інформації, станом на 24 червня 2022 року, від початку повномасштабного вторгнення росія в Україні вчинила 413 злочинів проти журналістів та медіа. За липень це число зросло. У зонах бойових дій медійників захищають міжнародні договори, проте для окупантів їх не існує. Вони користуються найгіршими методами ведення війни катуючи й вбиваючи тих, хто захищений міжнародним правом.

Важливо

Журналісти не мають особливого статусу в міжнародному гуманітарному праві (далі — МГП). Кожен, хто не бере участі безпосередньо у воєнних діях (він/вона не є військовими (не беруть участі у боях), а журналістами), прирівнюються до категорії цивільних осіб і користуються загальним захистом, який надається цивільним. Тобто будь-яка неправомірна дія проти журналістів є нічим іншим як порушенням етики та правил війни щодо мирного населення. 

Журналісти, які працюють у зонах воєнного конфлікту, відповідно до сучасної доктрини МГП поділяються на дві категорії: воєнні кореспонденти (які мають акредитацію від збройних сил) і незалежні журналісти. Всі вони вважаються цивільними особами і перебувають під захистом Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни. 

Зоною ведення бойових дій журналісти пересуваються у бронежилетах з помітним надписом «PRESS» для того, аби обидві сторони розуміли, що ці люди під міжнародним захистом. Проте на війні, розпочатій росією все працює кардинально навпаки: в одній із відеолекцій фотограф та кореспондент Associated Press Євген Малолєтка, який висвітлював життя та боротьбу у блокадному Маріуполі розповів, що місцеві лікарі (Євген разом з колегою Мстиславом Черновим рятувались у лікарні) попередили журналістів змінити їхню машину, на якій був надпис «PRESS» на щось непомітне, бо за машиною полюють. Їм доводилось навіть змінити жилети журналістів на халати лікарів, аби залишитись неушкодженими. 

Допоки увесь світ слідкує за подіями з українського фронту, журналісти, що їх фільмують, ризикують життям навіть вдягаючи бронежилет, надпис на якому мав би захищати. Але коли для всього світу це знак певної недоторканості, для наших ворогів як червоне полотно для бика на кориді. Адже вони розуміють яку силу мають медійники, що тримають інформаційний фронт.

Міжнародне гуманітарне право

Міжнародне гуманітарне право – галузь міжнародного права, головна мета якої полягає в гуманізації ведення воєнних дій та полегшення страждань жертв війни. МГП складається з Женевського права, що включає норми щодо захисту жертв конфліктів, та з Гаазького права, що включає правила, які належать до засобів і способів ведення бойових дій. 

Що гарантують Женевські конвенції цивільним?

Якщо посилатись на всі встановлені правила ведення війни, то Женевські конвенції, як частина МГП, повинні забезпечувати міжнародний захист цивільного населення, поранених та тих, хто припинив нести військову службу. На практиці це мало б виглядати так: зелені коридори, які працюють, наявність міжнародних спостерігачів, в полон беруть лише військових і надають їм необхідний догляд та допомогу. Називати тут можна багато всього, та лише з цього списку зрозуміло, що наш ворог не дотримується правил. Взяти лише до уваги кількість вбитих, викрадених та зниклих медійників.

Права журналістів у зоні збройного конфлікту безпосередньо закріплені в І Додатковому протоколі до Женевських конвенцій щодо захисту жертв міжнародних збройних конфліктів. Найважливішим, що варто знати з 79 статті є те, що «журналісти, що перебувають у небезпечних професійних відрядженнях у&nbsp

Інститут масової інформації

Які злочини проти медіа були зафіксовані?

В Україні ціла низка організацій займається фіксацією злочинів проти медіа, що скоїли росіяни, порушуючи міжнародні договори. Це Інститут масової інформації, Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, український осередок міжнародного ПЕН-клубу. Вони відзначають такі види злочинів:

вимкнення українського мовлення;блокування інтернет-доступу до медіа;хакерські атаки на сайти українських медіа;обстріли телевеж;погрози журналістам;переслідування;захоплення та напади на редакції ЗМІ;обстріли журналістів;захоплення та викрадення;нанесення ран;убивства.

Якщо звернутись до МГП, стає зрозумілим, що будь-яка з цих дій є порушенням правил ведення війни. Адже жодна сторона не має права наносити пошкодження, захоплювати чи вбивати цивільних і тим паче цілитись у мирні об’єкти, як-от телевежі.

За перші три місяці повномасштабного вторгнення росіяни вбили 8 журналістів:

Євген Сакун, оператор телеканалу LIVE (загинув 1 березня під час російського ракетного обстрілу телевежі в Києві);Брент Рено, колишній кореспондент The New York Times (розстріляний росіянами 13 березня в Ірпені на блокпосту);П’єр Закжевскі, оператор телеканалу Fox News, громадянин Ірландії. Він загинув 14 березня під час артилерійського обстрілу російських військ у селі Горенка Київської області;Олександра Кувшинова, українська фіксерка, журналістка. Загинула 14 березня разом з П’єром Закжевскі під час артилерійського обстрілу з боку російських військ у селі Горенка Київської області;Оксана Бауліна, журналістка російського The Insider, Фонду боротьби з корупцією Олексія Навального (загинула 23 березня під російським обстрілом у Києві під час виконання редакційного завдання);Максим Левін 1 квітня знайдений вбитим;Мантас Кведаравічюс, литовський режисер та документаліст, вбили у Маріуполі;Фредерік Леклерк-Імхофф, журналіст французького каналу BFMTV, загинув на Луганщині 30 травня внаслідок російського обстрілу евакуаційного авто. Робив матеріал про евакуацію населення.

Тобто вісім разів ворог найвищою мірою порушив міжнародні договори – забрав життя у цивільного. Окрім вбивств, російські терористи станом на 24 червня викрали чи взяли в полон щонайменше15

Якщо у матеріалі про безпеку журналіста під час роботи у зоні бойових дій ми згадували, що основним правилом є те, що життя вартісніше за будь-який матеріал. То зараз під час російсько-української війни варто пам’ятати: ми воюємо з терористами, які не зважають на жодні міжнародні правила та закони. І ціна одного сюжету може бути значно вищою як для одного медійника, так і для цілого ЗМІ.

Авторка: Брезгунова Лілія

Попередні матеріали авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/chetverta-vlada-v-ukra%d1%97ni-mif-chi-realnist/

https://pressassociation.org.ua/ua/fortune…

By Лілія Брезгунова, назад