Гібридна війна: історичні приклади

Війна росії проти України – це не лише приклад наймасштабніших бойових дій у ХХІ столітті, це й показовий приклад гібридної війни. Що таке «гібридна війна» та чи стикалась історія з цим терміном раніше – далі у матеріалі.

Що таке гібридна війна?

Гібридна війна – термін, що виходить далі за типове поняття війни: літаки проти літаків, танки проти танків, артилерія проти артилерії… Це поєднання зброї, партизанського руху, тероризму, а також проведення інформаційно-психологічної операції (більш відомої як ІПСО), кібератаки, порушення прав людини, вплив на громадську думку, запровадження цензури, торгово-економічна війна, переселення та узурпації. Тобто країна-агресор з метою досягнення своїх цілей намагається створити внутрішні розбіжності у державі, обраній для агресії, з метою подальшого вступу у звичайну війну.

У такого типу воєн є дві особливі ознаки:

Межа між війною і миром стає розмитою. Це означає, що важко ідентифікувати або виділити поріг війни. Те, що бойові дії йдуть, умовно, лише в одній частині країни, не означає, що в іншій у той час не роздмухується нова «зрада», не працює ІПСО чи диверсійна група.
Неоднозначність ідентифікації. Гібридні атаки в основному позначаються великим рівнем невизначеності. Тобто, країна, яка стала мішенню, або нездатна розпізнати гібридну атаку, або не може ідентифікувати державу, яка її здійснює або спонсорує. Експлуатуючи пороги виявлення і ідентифікації, гібридний учасник ускладнює для держави, що стала мішенню, розроблення відповідної політики і стратегічної відповіді.

Важливим також є розуміння, що гібридну війну вести в рази дешевше і певною мірою простіше. Країна-агресор не витрачає зброю та техніку, не втручається в наземний чи повітряний простір, а користується лише доступними цифровими платформами, соцмережами, своїми торговими шляхами чи владою в міжнародних організаціях. І лише після розсіювання ворожнечі та недовіри між народом розпочинаються збройні атаки.

Гібридні війни в історії

Насправді прикладів гібридних воєн більш ніж достатньо починаючи ще з часів античності та завоювання Німеччини римлянами. Та розглянемо декілька новітніших прикладів.

Американська революція (1775-1783 рр.)

Війна між Великобританією і «лоялістами» (прибічниками британської корони) і революціонерами 13 англійських колоній в Північній Америці (патріотами), які проголосили свою незалежність від Великобританії, як самостійна союзна держава, в 1776 році.

Ознаки гібридної війни в Американській революції:

політичні інтриги («гібридна політика» метрополії щодо своїх колоній);
непримиренна боротьба за політико-економічне домінування на території молодої країни за її ресурси і фінансові потоки;
антибританські акції протесту патріотів англійських колоній в Північній Америці, які переросли в жорстоке громадянське протистояння і завершилися зовнішньою інтервенцією Великобританії;
масштабний характер ведення партизанської війни на усій території Північної Америки;
іррегулярні збройні формування лоялістів-ополченців і революціонерів (патріотів);
загони іноземних найманців (німців/«Гессенські солдати»/ — з боку метрополії, а французів і іспанців — з боку революціонерів-патріотів);
воєнізовані загони представників неєвропейського етносу /негрів і індійців/;
кримінальні угруповання і терористи.

Війна в Нагірному Карабаху (1988-1994, 1994-2020, 2020, 2022)

Етнічний конфлікт між вірменами та азербайджанцями, котрий переріс у війну переважно за контроль над Нагірним Карабахом. Військові сутички не припинялися і після підписання перемир’я до 2022 року.

Сам конфлікт не розпочинала жодна зі сторін самостійно, спочатку його роздмухував, а потім підтримував радянський союз, а згодом і росія. Після початку повномасштабного вторгнення в Україну, рф перестала підтримувати Вірменію у конфлікті. Зараз війна в Карабаху вважається завершеною і його територія знову контролюється Азербайджаном.

Лівансько-ізраїльська війна 2006 року

Військовий конфлікт в Лівані і північному Ізраїлі, перш за все між Хізбалою (ліванська шиїтська парамілітарна ісламістська організація і політична партія) і Ізраїлем.

Хізбалла боролася із військово сильнішим противником Ізраїлем із використанням класичних військових дій, нерегулярних збройних формувань та інформаційних методів ведення війни, завдавши Ізраїлю, на думку деяких експертів, стратегічної поразки.

Російсько-грузинська війна 2008 року

Російсько-грузинська війна між вважається першою європейською війною у ХХІ столітті.

Росія, одночасно із застосуванням офіційної армії, вела інформаційну, кібер- та економічну війну. Наприклад, британський журналіст Вільям Данбар звільнився на знак протесту з англомовного каналу «Russia Today», де, за його словами, є цензура. За словами журналіста, йому не дозволили виходити в ефір після репортажу про бомбардування російської авіації в Грузії. Щодо кібервійни, то росіяни організовували масовані хакерські атаки на грузинські сайти МЗС (де розмістили фото Гітлера), парламенту, уряду та міністерства оборони. Хакери Росії поширювали заклик: «Хакери й блогери всіх країн об’єднуйтеся», «Сайти буде заблоковано повністю! Ніхто не зможе читати марення про те, що Росія напала на Грузію».

Російсько-українська війна починаючи з 2014 року

На початку війни у 2014 році невеликі групи російських військовослужбовців організовували та координували озброєні загони терористів із місцевого населення на сході України, уникаючи прямого введення своїх військ через український кордон, що дозволяло Росії частково обходити міжнародне право у галузі ведення війни.

Свій план щодо гібридної війни в Україні росія почала втілювати ще до анексії Криму, коли почала дискредитувати експорт українських товарів до рф, тим самим намагаючись підірвати підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Якщо подивитись на все крізь історичну призму, то гібридна війна ведеться з моменту становлення незалежності України, оскільки вдавалось через ЗМІ та соцмережі поширювати велику кількість російської пропаганди.

Навіть не вдаючись до глибокого аналізу помічаємо, що серед чотирьох прикладів із другої половини ХХ століття бачимо пряму участь чи побічний вплив держави-терориста росії у цих війнах.

Існує думка, що саме гібридні війни стануть найпоширенішою формою конфліктів у ХХІ столітті. Оскільки часто вони закінчуватимуться лише на рівні інформаційної чи економічної війни, не входячи у фазу збройного протистояння.

Історія показала декілька прикладів гібридних воєн, які ламають економіки чи геополітику цілого регіону, в одному із цих наймасштабніших прикладів світ живе й зараз. Хочеться лише вірити, що до цивілізованих країн швидко прийде розуміння того, що треба робити усе, аби держави-терористи не готували свої атаки. Гібридні війни – це значно більше за війну озброєнням, це стратегії, маніпуляції, тероризм, цензура. Те, що готується та будується роками і що дуже важко завершити, оскільки стріляти колись перестануть, а пропаганда в головах людей затримається на дуже довго.

Авторка: Лілія Брезгунова