Історія видання

«Sports Illustrated» – історія найвідомішого спортивного видання

«Sports Illustrated» – щотижневий спортивний журнал, який видається в США. Єдине спортивне видання з авдиторією понад 23 мільйони. Як Генрі Люсу вдалось вчетверте («TIME», «Fortune», «Life») зробити свій журнал всесвітньовідомим? 

Основа журналу – висвітлення американських спортивних змагань: НФЛ (американський футбол), МЛБ (бейсбол), НБА (баскетбол), НХЛ (хокей), гонки NASCAR, гольф, бокс, теніс. Важливою відмінністю від інших спортивних видань Америки є те, що вони публікують новини й про футбол, який зовсім не користується популярністю в США.

Стюарт Шефтель чи Генрі Люс?

В 1936 році Стюарт Шефтель створив «Sports Illustrated». Це був щомісячний журнал, але існувати йому довелось лише два роки. Шефтель не зміг втримати журнал на рівні, якого очікував, тому продав його «Dell Publications». Писали переважно про бейсбол, баскетбол і бокс. Оскільки журнал продовжував виходити лише раз на місяць, то висвітлювати змагання чи турніри у них можливості не було. Та і потреби теж: ця інформація вже втрачала актуальність.

В час, коли всі журналісти та видавці в один голос говорили, що спортивне видання не зможе користуватись популярністю, якщо виходитиме щотижня, Генрі Люс, який вже на той час володів відомим журналом «TIME», вирішив інакше.

У 1954 році вийшов перший випуск оновленого Люсом «Sports Illustrated». Головна стаття випуску описувала нещодавно проведену гонку «Mile of the

Далі у журналі опублікували матеріал про розвиток спорту на початку 1950-х років, після якого популярність журналу почала зростати.

60-ті роки, новий редактор та перші мільйони

Після 1960 року, коли Андре Лагерр став головним редактором, журнал зосередився на основних спортивних подіях, це дало змогу читачам докладніше зрозуміти те, що вони бачили по телевізору. За короткий час вони стали прикладом якісної спортивної  та фотожурналістики. Таким чином «Sports Illustrated» завоював прихильність мільйонів читачів й мільярди доларів прибутку. 

В журналі працювали культові особистості того часу: фотографка Луїза Даль-Вульф (відома своїми роботами для «Vogue» та «Harper`s Bazaar»), спортивні оглядачі: Роберт Крімер, Текс Мол, Він Скаллі та Ден Дженкінс. Крім цього публікувалися статті літературних гігантів на зразок Вільяма Сарояна, Роберта Фроста та Вільяма Фолкнера.

У 1965 році було створено перші кольорові сторінки. За 18 років, у 1983 році, SI стала першою американською повноколірною газетою, що лише додало велику кількість читачів навіть поза поціновувачами спорту. 

Обкладинки журналу

На першій обкладинці журналу з’явився бейсболіст Едді Метью. Протягом наступних шести років багато зірок спорту пішли по його стопах: бейсболіст Уіллі Мейс, баскетболіст Боб Коузі, хокеїст Горді Хоу та гравець в американський футбол Джон Юнайтас.

Окремої уваги варті обкладинки 1960-69 років. Світ був шокований виступами Мохамеда Алі й SI не виключення: фото чемпіона в надважкій вазі прикрашало обкладинку журналу 11

Серед інших чемпіонів, які з’явилися на головній сторінці, був хокеїст Вейн Гретцкі з «Edmonton Oilers». Баскетболіст Майкл Джордан з’явився на великій сторінці цілих 20 разів. Тайгер Вудс (гольфіст) прикрашав 14 номерів у 2000-ті роки, а у 2010-му журнал прикрашали фото баскетболістів: Майї Мур, Леброна Джеймса та Стефена Каррі.

Sports Illustrated Swimsuit

З 1964 року видається спеціальний щорічний випуск «Sports Illustrated Swimsuit» з фотографіями супермоделей в купальних костюмах на тлі екзотичних пейзажів. У різний час знімалися такі відомі моделі: Кеті Айрленд, Ель Макферсон, Петра Нємцова, Хайді Клум, Тайра Бенкс, Маріса Міллер, Сінді Кроуфорд, Наомі Кемпбелл та Бар Рафаелі. З деякими даними, саме фото в SI стало поштовхом для створення образу супермоделі того часу, який знають й зараз.

Крім моделей для журналу в купальниках позували відомі спортсменки: тенісистки Штеффі Граф, Серена та Вінус Вільямс, Анна Курникова, Марія Шарапова, плавчиня Аманда Бірд, баскетболістка Лорен Джексон, фігуристка Катерина Гордєєва.

«Sports Illustrated» сьогодні

Із самого початку «Sports Illustrated» робив те, що зараз використовують всі спортивні видання: повноцінні спортивні репортажі, ілюстрації від художників та спортивні картки. У 2015 році журнал придбав групу компаній-розробників програмного забезпечення та об’єднав їх для створення «Sports

На сьогодні журнал користується більшою популярністю онлайн, адже друковану версію практично перестали видавати. У них є сайт та сторінка на YouTube. У 2017 році журнал викупили «Meredith Corporation» й за пів року повідомили, що на прилавках знову з’явиться найвідоміше спортивне видання, за 64 роки після успішного запуску оновленого «Sports Illustrated» Генрі Люсом.

Інші проєкти  «Sports Illustrated»

«Sports Illustrated Almanac»: найважливіші події у світі спорту, а також статистика (індивідуальна, командна). Виходить з 1991 року.

2. «Sports Illustrated Women» (з 1999 по 2002

3. «Sports Illustrated on Campus» (з 2003 по 2005). Також виявився неприбутковим.

4. «Sports Illustrated Australia» був створений 1992 року. Проте спроба виявилася невдалою після 6 випуску журналу.

 5. «Sports Illustrated Presents» був створений у 1989 році. Нині закритий.

Авторка: Лілія Брезгунова

Попередні матеріали цієї авторки:

https

https://pressassociation.org.ua/ua/zhurnal-time-istoriya-vidan-ch-3…

By Лілія Брезгунова, назад

Від шкільної бунтівниці до головної редакторки «Vogue»: історія Анни Вінтур

Вона могла легко вкоротити шкільну спідницю, бо їй була не до вподоби однотипна форма, ніколи не слухала нарікань інших та постійно сварилася з редакторами модних журналів. Але саме вона стала тією людиною, якій судилося назавжди змінити світ фешн-журналістики. Сьогодні розповідаємо про головну редакторку американського «Vogue» Анну Вінтур.

Творче оточення

Анна народилася в такій сім’ї, що зовсім не дивно, що вона пов’язала своє життя з журналістикою. Її батько був редактором британської газети «The Evening Standart», мати – громадською діячкою, дочкою професора в Гарвардському університеті. Мачуха, Одрі Слейтер, також була журналісткою та заснувала два молодіжні видання у Великобританії: «Petticoat» та «Honey».

У шкільні роки вона навмисно вкорочувала свою спідницю, тому що їй не подобалася стандартне вбрання для школярів, яке не дозволяло проявляти свою індивідуальність. Тоді ж вона зробила свою фірмову зачіску «боб», з якою не розлучається досі.

Інтерес до журналістики в Анни прокинувся, коли вона була ще дитиною. Одного разу батько жартівливо порадив їй написати в шкільній анкеті, що вона хоче стати головною редакторкою американського «Vogue». Дівчинка так і зробила. З того часу пройшло дуже багато років, але звичайний жарт став реальністю.

Початок кар’єри

Після того, як Анну відрахували зі школи через погану поведінку, вона деякий час працювала звичайною продавчинею. На цій посаді вона не просто продавала, а й проявляла свої маркетингові навички, точно розуміючи, чого хоче конкретний клієнт. Відсутність закінченої освіти не хвилювала Анну, адже тепер їй не докучали незрозумілі для неї правила, і вона могла експериментувати зі своїм стилем.

Анні виповнився 21 рік, коли вона отримала свою першу посаду в модному журналі. Вона стала асистенткою редактора в британському виданні «Harpers&Queen». Анна одразу зарекомендувала себе як здібна працівниця: вона стала інноваторкою, залучала до створення журналу нових моделей та багато талановитих фотографів, серед яких був один з найвідоміших митців ХХ століття Хельмут Ньютон.

Зусилля Анни не пройшли дарма, і через три роки вона стала заступницею головної редакторки, але пропрацювала так недовго. Дівчина ніколи не приховувала своїх амбіцій стати головною редакторкою. Це не подобалося Мін Хогг, яка займала цю посаду. Анна часто приймала рішення щодо журналу, не порадившись з керівництвом. Останньою краплею стало те, що вона вирішила залучити до зйомки нової колекції одягу дівчат з дредами. Анну звільнили, але вона ніколи не сумнівалася в правильності своїх рішень і вирушила підкорювати Нью-Йорк.

На новому місці вона не витрачала марно часу та влаштувалася молодшою редакторкою моди в «Harper’s Bazaar», однак через 9 місяців її звільнили знову через непорозуміння з головним редактором. Після цього Анна все ж таки обійняла посаду головної редакторки журналу для дорослих жінок «Viva». Там вона зарекомендувала себе як прискіплива та вимоглива начальниця.

На жаль, видання не було прибутковим, тому його закрили. Анна вирішила трохи відпочити від роботи і з новими силами повернутися у світ модної журналістики. У 1980 році вона стала редакторкою моди в журналі «Savvy», потім перейшла до редакції журналу «New York

Анна перша зрозуміла, що на обкладинках журналів потрібно розміщувати не однотипних моделей, а знаменитостей. Вона почала залучати співачок та акторок, і тираж видання значно збільшився.

Шлях до «Vogue»

Одного разу Анна брала інтерв’ю у головної редакторки «Vogue» Грейс Мірабелли, на якому вона відкрито заявила, що змістить її з посади. Як ви розумієте, на цьому зустріч з пані Мірабеллою закінчилася.

У 1983 році Анні запропонували стати креативною директоркою «Vogue». Вона погодилась, але якщо отримуватиме подвійну зарплатню та робитиме все, що вважає за потрібне щодо журналу. Анна почала реформувати видання, оскільки вважала, що воно надто застаріле для сучасної жінки. Це, звісно ж, не подобалося Грейс Мірабеллі, яка до того ж ще й пам’ятала про висловлювання Анни на інтерв’ю. Між жінками постійно виникали непорозуміння.

Керівництво видання цінувало і Анну, і Грейс, тому голова видавництва «Condé Nast Publications», до якого належав «Vogue», Олександр Ліберман вирішив відправити Анну реформувати британську версію журналу. Так вона повернулася в Лондон.

Ставши головною редакторкою, Анна почала впроваджувати жорстку політику: вона значно скоротила штат працівників, контролювала абсолютно всі процеси. Анна вважала, що цільова аудиторія журналу «новий тип жінок», який цікавиться не лише модою, а також кар’єрою та фінансами.

Згодом Анні пропонують стати головною редакторкою «House & Garden». Це було не надто популярне та досить застаріле видання. Анна впроваджує на той час нечувану річ: наполягає на тому, щоб на сторінки журналу поміщали не тільки інтер’єри, а й зірок в дизайнерському вбранні. Це було неоднозначне, але цікаве рішення.

У 1988 році сталося те, чого Анна прагнула так довго: її призначили головною редакторкою американського «Vogue». Тут вона залишається вірною собі та впроваджує радикальні зміни, змінюючи формат та наповнення журналу. Під її керівництвом на обкладинці глянцю вперше з’явилася перша темношкіра модель. Анна відстоювала переконання, що в моді немає меж, і потрібно експериментувати зі своїм стилем. Така політика також не всім подобалася.

Попри це, сьогодні саме американський «Vogue» найпопулярніше модне видання, яке обійшло за популярністю французьку та італійську версію журналу. Його наклад більше мільйона примірників, а для його обкладинок охоче знімаються найпопулярніші зірки та найперспективніші моделі. Анна Вінтур відчуває, що саме потрібно її аудиторії, легко впроваджує найсміливіші рішення та відкриває світу моди талановитих дизайнерів і фотографів.

Авторка: Марія Смальоха

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/top

https://pressassociation.org.ua/ua/elektronna-komercziya-osoblivosti-ta-aktualnist…

By Марія Смальоха, назад

Журнал «TIME» (історія видань ч.3)

«TIME» – другий за популярністю журнал в США (після «Forbes»). На відміну від першого місця, видання має свою особливість: воно перетворилось на майданчик для найобговорюваніших подій (від політики до мистецтва). Все-таки, як «TIME» досяг такого успіху?

Це щотижневий американський журнал, тираж якого налічує близько 4 млн примірників. Штаб-квартира знаходиться у Нью-Йорку.

Видання здобуло всесвітню славу завдяки авторському стилю текстів, рейтингом «Людина року», а також впізнаваним стилем обкладинки: червоною облямівкою.

Як світ втратив «Факти», але отримав «Час»?

Історія успішного видання розпочалась в Єльському університеті. Студенти-журналісти Брітон Гедден та Генрі Люс вирішують створити власне ЗМІ. Здається, це звучить логічно, дивлячись, що вони працювали в «Yale Daily News» (Гедден – голова, Люс – головний редактор). Але ця ідея прийшла їм не під час роботи: вони проходили курси підготовки офіцерів резерву. Весь вільний час студенти присвятили створенню журналу. Їх метою було створити ЗМІ, де всі новини будуть подані максимально чітко й коротко.

Брітон Гедден та Генрі Люс

Але історія «TIME» почалась значно пізніше. Три роки Гедден і Люс будували свої кар’єри окремо, але потім, у 1921 році Гедден запросив Люса до Балтімора, де вони продовжили працювати над ідеєю спільного журналу. Першою назвою була «ФАКТИ», але вона здалась надто серйозною, адже публікувати вони хотіли не лише факти, а й розважальні матеріали. Так і з’явився «ТІМЕ» і разом з назвою й нове гасло: «Take Time – It’s Brief». (Сучасні маркетологи компанії розшифровують назву як «The International Magazine of Events»).

Як створили рейтинг «Людина року»?

Томас Крайтель (чиї ідеї імпонували Геддену) у своїх працях стверджував: «історія світу – це ніщо інше, як біографія великих людей». Ця цитата і надихнула творців журналу на створення рейтингу «Людина року». Першою Людиною Року став американський льотчик, який самотужки на літаку подолав Атлантичний океан. Таким чином, фото Чарльза Ліндберга (льотчик) прикрасило обкладинку журналу. Від 1927

Цікаво, що не завжди обирали саме людину. У 1983 році на обкладинці був комп’ютер – «Пристрій року».

Варто також сказати, що у 2006 році кожен з нас став Людиною Року. На обкладинці журналу був зображений ввімкнений монітор і фраза, що саме ми контролюємо вік інформації. «Ласкаво просимо у ваш світ».

Закреслена обкладинка

Протягом своєї історії журнал чотири рази виходив з обкладинкою, на якій лице людини року було закреслене червоним хрестиком. Це було у 1945 році, де зображений Адольф Гітлер, у 2003 – Саддам Хусейн, у 2006 людиною року став Абу Мусаб аз-Заркаві. Востаннє червоний хрестик був на обкладинці у травні 2011 року, після смерті Осами Бен Ладена.

Створення нової рубрики, вміння подати матеріал (ідея журналу – його можна прочитати за годину) допомогли журналу досягти успіху. Але вже без Геддена: він помер на 31 році життя. Щодо Люса, то в майбутньому він керував багатьма відомими виданнями: «Life», «Fortune», «Sports Illustrated».

Стиль журналу

Вперше впізнавану червону облямівку використали у 1927 році, після чого це й стало візитною карткою журналу.

Але за його історію це поле змінювали чотири рази: двічі на честь терактів 11 вересня (чорним кольором у 2001 році та металево-срібним у 2011), у 2008 році до Дня Землі рамка була зеленою та у 2012 році рамка знову стала срібною, відмітивши вибір Обами як Людини Року.

Регіональні філії

У журналу є декілька регіональних філій: європейське, тихоокеанське та азійське видання.

Сайт «TIME»

Автор: Брезгунова Лілія

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation

https://pressassociation.org.ua/ua/istoriya-legendarnih-vidan-harpers-bazaar…

By Лілія Брезгунова, назад

«Forbes» — американський журнал з шотландським корінням (історія видань ч2)

Кожен точно чув про цей журнал або хоча б знає, що саме «Forbes» щороку публікує список найбагатших людей світу. Чому вислів: «Знаряддя капіталіста» (англ. The Capitalist Tool), — є гаслом медіабредну та як до історії «Forbes», на перший погляд, чоловічого видання причетна жінка?

«Forbes» — американський журнал, що вважається одним із найвідомішим економічних видань у світі. Своє ім’я отримав завдяки гучним розслідуванням у сфері бізнесу, а також рейтингами, серед яких найвідоміші: «Forbes Global 2000» (список 2 000 найбільших публічних компаній світу), «Forbes 30 under 30» (список успішних молодих підприємців, яким ще нема 30 років. У кожній з 10 галузей представлено 30 бізнесменів), «Forbes 400

Яка тема та цільова авдиторія видання?

«Forbes» — не для всіх. Крім вищезгаданих рейтингів, журнал містить історії успішних кейсів та провалів у бізнесі, життя відомих бізнесменів, причини та наслідки найрезонансніших подій у світі бізнесу з об’єктивними оцінками експертів. Звідси й слідує, що видання не для всіх (переважно старша вікова категорія, середній річний дохід якої — $280 074), а історично ще й склалось, що журнал для чоловіків. Чи так це зараз? Безмовно, ні, за статистикою, 48% читачів журналу — жінки.

Як розлучення з дівчиною вплинуло на долю майбутнього засновника «Forbes»?

Засновником журналу є Берті Чарльз Форбс. Виріс в Шотландії, де і почав працювати репортером в газеті. Після розлучення з дівчиною, Форбс впав в депресію й переїхав спочатку до ПАР, а згодом в США. Берті Чарльз за океаном почав працювати як економічний журналіст. Потім йому запропонували роботу в «New York American», де Форбс і став найвідомішим фінансовим журналістом Америки.

У 27 років йому рекомендують відкрити свій журнал. Гострота висловлювань й підбору тем зробила Форбса впізнаваним, а власний журнал, в такому разі, логічне продовження кар’єри. Першою ідеєю для назви було «Doers and Doings» («Справи та їх вершителі»), але друзі наполягали скористатись прізвищем, яке вже було відомим у журналістському світі, цією порадою і скористався Форбс. Так у 1917 році Америка побачила перший випуск журналу «Forbes», який коштував всього 15 центів. Уже в перші роки існування він увійшов в число видань з найбільшим попитом серед ділових журналів Америки.

У 1918 році журнал вперше робить те, за що його впізнають і до сьогодні: публікує рейтинг 30 найбагатших американців, який очолив Джон Рокфеллер.

Але й у цій історії успіху є падіння: за життя засновника, тираж журналу не перевищував 100

Журнал після засновника

У 1947 році, коли помирає Берті Форбс, до влади приходить його син — Малькольм. Спершу він вкладав більшість ресурсів у свою політичну кар’єру, але не досягнувши там бажаного успіху, серйозно зайнявся журналом. В 60-х роках «Forbes» стає найвпливовішим виданням. На думку багатьох експертів, політика цього журналу 60-70-х років стала базою для формування правил сучасної ділової журналістики. 

Після того як президентом США став Рейган, у 1981 році, в країні почався новий економічний підйом. Важливу роль в суспільному житті цього періоду також зіграв «Forbes». Він на своїх сторінках проповідував популярну версію національного народного капіталізму, який повинен був забезпечити процвітання Америці.

Наступним генеральним директором стає син Малькольма — Стів Форбс. Отримавши в спадок 1,4 млрд доларів, 51% акцій і 35% капіталу «Forbes Incorporated», він продовжив розвивати родинну справу. Як і батько, він намагався побудувати політичну кар’єру, для цього навіть продав частину акцій «Forbes Incorporated», але безрезультатно. 

У 1990-ті роки «Forbes» пропагував ідеї уніфікації прибуткового податку. У нинішній час дана ідея застосовується в більшості країн.

«Forbes

На сьогодні журнал і далі залишається одним із найвпливовіших видань. Його цитують, аналізують й вивчають, а впливові люди борються за місце у їх рейтингу.

Структура видання

Складається на основі постійних рубрик:

Inside Scoop — роздуми без інформаційного приводуFact & Comment — роздуми, в основі яких лежить інформаційний привідLeaderBoard — про впливових людей та компаніїVerticals — про технології, гроші та підприємстваForbes Life — про стиль життяThoughts — цитати відомих діячів у сферах бізнесу, політики, літератури…

Структура сайту

Головна особливість сайту forbes.com — наявність трьох географічних «режимів» (Америка, Азія, Європа). Вибір регіону впливає на статті, відео та рейтинги, рекомендовані на головній сторінці.

Щодо рубрик, то журнал однозначно займає перші позиції за наповненням сайту: анонси новин, подкасти, посилання на найпопулярніші матеріали з рубрик, платформа для інформаційного рекламного контенту, окрема сторінка для заходів, організованих «Forbes Inc».

«Forbes» в Україні

Видається з березня 2011 року. З серпня 2016 року по травень 2020 року не видавався (за виключенням одного номера у січні 2017

Автор: Брезгунова Лілія

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/soczialni-problemi-fokus-suchasnih-reklam/

https://pressassociation.org.ua/ua/vidpovidalnist-za-vchinennya-zlochiniv-proti…

By Лілія Брезгунова, назад

«Harper’s Bazaar»: історія легендарних видань (ч.1)

Це перший журнал, який вийшов з поміткою: «Репозитарії моди, насолоди та навчання».

Видання, що з моменту свого створення позиціонує себе як гід по стилю для жінок. Мета яких — не лише віднайти свій стиль, а й слідкувати за останніми модними трендами.

Історія створення журналу

Історія «Harper’s Bazaar» розпочалась в США у 1867 році. Його заснувала компанія «Harper & Brothers» (яка керувалась трьома братами Джеймсом, Джоном та Джозефом Уеслі, а також Флетчером Харпером), яка на той час була власником ще одного успішного медіа: «Harper’s Magazine». Це був щомісячний журнал, який охоплював всі важливі теми тогочасного життя: література, політика, економіка, культура та мистецтво.

Якою була ідея створення журналу?

У 1867 році Флетчер Харпер на одному з прилавків магазину побачив журнал «Der Bazar», який був копією публікації видання братів. Однак німецький журнал висвітлював більшу кількість рубрик, ніж «Harper’s Magazine». Головною відмінністю була публікація новин зі світу моди. 

В той час промислова ситуація в США створила новий клас населення, який був звернений на все європейське. Саме тоді, на думку Флетчера, пора було створювати ЗМІ для нового класу суспільства — заможних жінок.

Так «Harper’s Bazaar

Звісно, крім моди, читачів потрібно було зацікавити ще чимось. Саме тут містер Харпер поставив на те, що згодом принесло приголомшливий успіх. Здавалось, що в той час було важко здивувати поезією, літературою чи роздумами про сенс життя, але їм це вдалося. Еммелін Раймонд (засновниця впливового французького видання «La Mode Illustrée») стала паризьким кореспондентом журналу. Письменник Джордж Вільям Кертіс розповідав про культуру та сімейний побут в колонці під назвою «Манери на дорозі», а Мері Елізабет Вілсон Шервуд досліджувала сфери етикету і соціальних благ. Крім того, багато відомих письменників вели, свого часу, колонку в журналі, серед яких Чарльз Діккенс, Генрі Джеймс і Елеанор Хойт Брейнерд.

Епоха розквіту журналу

Ця епоха розпочинається для «Harper’s Bazaar» з приходом нового головного редактора – Кармель Сноу. Саме за її ініціативою зробили те, чого не дозволялось раніше: фотокореспондент Мартін Мункачі робив світлини моделей в купальниках прямо на пляжі, а не в студії, як це робили до того. 

Так запалена ідеями Сноу вдихнула нове життя в журнал. Вона сама підбирала кожного, хто працюватиме з нею. Один із тих, кого знайшла Сноу був виходець з Росії Олексій Бродович (саме він розробив канонічний дизайн обкладинки). Фотограф, чиї схвальні коментарі цінувались дуже високо. «Для фотографічного дизайну та макетування Бродович значить приблизно те ж саме, що Dom Pérignon для шампанського».

Кармель Сноу створила фантастичну команду: Бродович, Аведон і Вріланд, які і досі вважаються одним із найяскравіших явищ в історії моди. Разом вони працювали до 1957 року, коли Сноу подав у відставку і тоді, в 1958 році, звільнився й Бродович, переїхавши до Франції. 

Діана Вріланд, наступниця Кармеля Сноу, теж ввійшла в історію моди. Але її пам’ятатимуть як канонічний образ модного редактора. Адже саме їй належать фрази: «Рожевий — це індійський синій» та «Елегантність — вроджене почуття».

Сьогодні головний редактором “Harper’s Bazaar” є Гленда Бейлі. Згідно з рейтингом американського журналу «Forbes», у 2009 році вона була шостою найвпливовішою редакторкою у світі моди.&nbsp

“Harper’s Bazaar” сьогодні

Ще з 20-х років минулого століття журнал виходить щотижня. Й не змінилась його цільова авдиторія: досі це жінки вище середнього класу. 

З моменту заснування й до сьогодні з журналом співпрацюють кращі фотографи, художники, дизайнери. На обкладинках фото найвідоміших зірок та моделей. 

Головні розділи — мода, краса, мистецтво, крім того, новини зі світу зірок та цікаві інтерв’ю. Також у журналу є свій онлайн-магазин, цікаво, що у ньому є окремий відділ для наречених.

Зараз “Harper’s Bazaar” видається у 32 країнах (державною мовою, рідше — англійською). Крім того, вони мають онлайн-версію, яка зараз вважається основою журналу, адже саме вона продовжує традиції Флетчера Харпера.

Автор: Брезгунова Лілія

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/vidpovidalnist-za-vchinennya-zlochiniv-proti

https://pressassociation.org.ua/ua/dzhejms-nahtvej-istoriya-dokumentalno%d1%97-fotozhurnalistiki…

By Лілія Брезгунова, назад

Журнал ELLE. Історія створення відомого глянцю

За підрахунками маркетологів аудиторія ELLE – це майже 5 мільйонів читачів. Аудиторія досить обширна, адже модним журналом цікавляться дівчата і жінки від 18 до 49 років з різних країн і континентів. Хтось із них вважає за краще підписку на електронне видання, комусь подобається тримати глянцевий журнал в руках. Однак, всі вони знають, що ELLE – це чудовий гід по жіночому світу.

By Крістіна Кобець, назад

L’Officiel: історія французького глянцю

L’Officiel – відоме французьке щомісячне видання про моду і стиль, орієнтоване на освічених жінок. У цьому матерілі ми розкажемо історію виникнення популярного глянцю та його шлях становлення на міжнародній арені fashion. 
Історія глянцю
Вперше журнал випустив в 1921 році Андре Кастаньо. Оригінальна назва: «L’Officiel de la couture et de la mode de Paris» (перекладається як «Офіційно — про Кутюр і моду Парижа»). L’officiel створений діячами світового масштабу – дизайнерами Полем Пуаре і Марселем Роша, письменницею Колетт, режисером, письменником, актором, художником Жаном Кокто.

Ось кілька цікавих фактів, які потрібно знати про видання:

Журнал відкрив громадськості таких дизайнерів як Крістіана Діора, П’єра Бальман, Ів Сен-Лорана і Жака Фата.
L’officiel першим опублікував кольорові фотографії про моду в 1938
L’officiel близько 80 років видавався тільки французькою мовою.
L’officiel продовжує диктувати і передбачати тренди в усьому світі.

L’Officiel сьогодні
Сьогодні журнал видається у Франції, Італії, Іспанії, Японії, ОАЕ, Бразилії, Греції, Китаї, Індії, Туреччини, Сінгапурі, Україні та інших країнах з економікою, що розвивається fashion-індустрією. L’officiel Ukraine – одне з найбільш авторитетних видань про моду в світі.

L’Officiel – ідеальний супутник для активної та сучасної жінки, путівник по світу розкоші і вишуканого смаку. Журнал, який знає про моду все, і навіть більше. Ось уже понад 90 років журнал продовжує відкривати таланти і задавати тенденції в світі моди і краси.

L’Officiel в Україні
L’Officiel Україна Авторитетне видання luxury-сегмента, яке формує позитивний імідж України на міжнародній арені. Надійне джерело корисної інформації, що дозволяє приймати ефективні рішення в своєму повсякденному житті і залишатися в курсі останніх подій в сфері культури, моди і краси.

Шанований журнал opinion

Визнаний видавничим домом Editions Jalou найбільш успішним серед іноземних. Видається ВД «Вавилон» в Україні з 2001 року. Тираж видання: 30 000 примірників.
Дитячий глянець
Додаток «L’OFFICIEL ДІТИ» – це матеріали, статті та зйомки про найактуальніші Kid’s fashion-тренди і лайфстайлом для дітей та батьків. Контрибуторів додатки завжди є провідні стилісти, фотографи і журналісти, які тримають руку на пульсі дитячої моди і технологій. Додаток видається двічі на рік, у весняному і осінньому сезоні, окремим додатком до журналу або внутрішнім блоком.

Ювелірно-годинний додаток «L’OFFICIEL JEWELLEERY» – незмінний супутник новорічного номера L’Officiel. Спеціальний додаток – ода високому ювелірному і часовому мистецтву, гід по ідеальним презентів до свят або презентів без приводу.

Видання включає огляди годинників і прикрас, інтерв’ю з ювелірами і представниками Будинків, fashion stories і головні тренди майбутнього року в світі прикрас. Додаток розраховане на жіночу і чоловічу аудиторії. Видається обмеженим тиражем на Київ і Київську область. Поширюється спільно з L’Officiel і L

OFFICIEL-ONLINE – прогресивний український сайт про моду, красу і мистецтві. Головний редактор сайту – Марія Міготіна.

Українська версія L’Officiel визнається видавничим домом Editions Jalou найбільш успішною серед іноземних. Digital-портал OFFICIEL-ONLINE гармонійно доповнює друкований журнал. Модний дизайн і оперативне висвітлення актуальних подій і новин дозволяють користувачеві легко і комфортно орієнтуватися в світі моди і культури.

Постійні рубрики: Орієнтири, Подіум, Акценти, Персонажі, Мистецтво, Краса, Мода, Константа

Видання L’Officiel Україна надає медіа-підтримку заходів у сфері моди, мистецтва, світського життя.
Читайте схожий матеріал:
https://pressassociation.org.ua/ua/zhurnal-vogue-istoriya-stvorennya

Проекти у сфері моди видання L’Officiel
Організація власних проектів (зокрема, премія в світі моди на території України — L’Officiel Fashion Awards).

Виступає ініціатором і організатором семінарів-практикумів провідних європейських шкіл моди — Istituto Marangoni, Domus Academy, NABA — на теми стилю, дизайну, моди, розвитку модного бізнесу.

Є єдиним виданням в Україні, яке організовує fashion-проекти світового рівня за участю всесвітньо визнаних дизайнерів, таких як Francesco Scognamiglio, Frankie Morello.

Проведення модельного конкурсу в Україні Ford Supermodels.

Отримання нагороди за найкращу фотосесію (Magazine star

За підтримки журналу L’Officiel-Україна було проведено fashion-семінар провідною школи моди і дизайну в світі Istituto Marangoni на тему: «Розвиток fashion-бізнесу в умовах світової економічної кризи».

Журнал L’Officiel-Україна провів яскраву подію у світі моди — L’Officiel AWARDS: fashion weekend.

Fashion-show дизайнерського дуету Frankie Morello з колекцією F / W 2010

Презентація першого в Україні чоловічого Luxury журналу L’Officiel Hommes.

25 березня 2012 року — на честь 10-річчя перебування журналу на українському ринку, відбувся показ італійського дизайнера Francesco Scognamiglio, який приїхав на запрошення видання.

Серія модних вечірок L’Officiel fashion night по містах України.

27 квітня — було проведено семінар FASHION COOL HUNTING від провідної італійської школи-дизайну і fashion-менеджменту DOMUS ACADEMY

19 липня — L’Officiel-Україна представляє свої «100 миттєвостей моди», випускаючи сотий випуск журналу в Україні. На обкладинці неординарна Мішель Харпер, зйомки якої проходили за участі знаменитого стиліста Ніколи Формічетті.

Липень 2013 року — журнал L’Officiel-Україна визнаний найкращим журналом про моду за версією російського телеканалу FASHION TV.

Проведення власного конкурсу стилістів спільно з італійською академією NABA і DOMUS в рамках Mercedes-Benz Kiev Fashion Days. Головний приз — грант на навчання.
Автор: Крістіна Кобець

Читайте більше матеріалів цього автора:
https://pressassociation.org.ua

https://pressassociation.org.ua/ua/istoriya-zhurnala-sosmopolitan/

&nbsp…

By Крістіна Кобець, назад

Журнал “Pink” – історія створення українського глянцю

Український глянець! Більшість здивується, коли прочитає це речення, адже фактично всі fashion-видання в Україні – франшиза відомих зарубіжних. А ось і ні! Журнал “Pink” – саме наш національний продукт зі своєю історією та прихильниками. 

Журнал “Pink” – жіночий журнал, заснований в березні 2004 року групою KP Media. «KP Media» (укр. КП-Медія) — один з найстаріших українських медіа-холдингів. Входить до п’ятірки найбільших інтернет-холдингів України з добовою аудиторію 500—600 тис. користувачів.
Які досягнення має журнал?
Загальний тираж становить 46 000 примірників. 27 квітня 2009 року журнал “Pink” став власністю видавничого дому «Вавілон». У вересні 2009 року вектор Pink змістився в напрямку збільшення тиражу і циркуляції видання по країні. Спочатку – до 50 000 примірників, в 2011

Журнал виходить у 24 регіонах країни (45% тиражу розповсюджується в Києві). Редакція фокусується на таких тематиках – мода, краса, шопінг, знаменитості і секс. Під егідою видання проходять різноманітні інтерактивні масштабні заходи.
Теми видання

Журнал “PINK” – перший журнал про шопінг.”Pink” – щомісячне глянцеве видання для жінок. Стилісти і фотографи видання створюють унікальні fashion-зйомки, які допомагають читачці застосувати останні модні тенденції на практиці, впроваджуючи їх в свій повсякденний гардероб.

Всіма улюблений і відомий журнал “Pink” пропонує велике розмаїття тем для самих модних і стильних прихильниць цього видання. Журнал “Pink” дозволить вам відслідковувати всі новини та поради: в світі моди і краси, здорового способу життя і взаємин, а також найцікавіші подробиці з життя зірок шоу-бізнесу. Pink дасть відповіді на всі ваші запитання, допоможе підібрати новий стильний образ дня, налагодити відносини з хлопцем або просто внести різноманітність у ваше особисте життя, дасть кілька порад кар’єристка і навчить раціонально витрачати гроші.

“Pink” відкриє всі секрети шопінгу, що, де, коли і як купити. Ви зможете читати журнал “Pink” і отримувати масу задоволення та корисної інформації, в незалежності від віку, роду діяльності та місця розташування, цей журнал підходить абсолютно для всіх жінок. “Pink” – це модний, щомісячний, жіночий журнал зі світовим ім’ям і мільйонам симпатій читачок. З огляду на побажання клієнтів, тепер є інтернет-портал журнал “Pink” онлайн, який розкриває перед вами масу можливостей і перспектив. Тепер, можна читати журнал в будь-якому зручному для вас форматі, з будь-якої точки світу і навіть сидячи за комп’ютером вдома або на роботі.
Головний редактор “Pink”
Валерія Квасневська – головний редактор журналу “Pink” та сайту pink.ua, автор статей. Писала для Pink, L’Officiel, bit
Журнал “Pink” доступний online

Pink.ua – перший український digital-глянець. Рiзні формати публікацій, в тому числі інтерв’ю, тематичні добірки, нативні тексти, відеоролики та креативні спецпроекти.

“Pink” показує читачам найактуальніше зі світу моди і краси, публікує цікаві новини з України і інших країн, пише про культуру, психології, стилі життя, здоров’я і популярних особистостях, дає поради і багато жартує. Pink націлений на гострий інтерес читачів і на ефективну співпрацю з рекламодавцями.

Модний і розважальний портал дозволить вам завантажити журнал “Pink” на ваш ПК або IPad
Автор: Крістіна Кобець…

By Крістіна Кобець, назад

Журнал Vogue: історія створення легендарного медіабренду

З чого починалася і які незвичайні факти таїть в собі історія найвідомішого в світі fashion-видання? Розповімо вам про культовий глянцевий журнал декількох поколінь естетів і модниць по всьому світу – про Vogue.  

Перший номер Vogue вийшов в Америці в 1892 році. А вже у 1909-му його придбав Конде Монтроз Наст – засновник провідного американського видавничого дому (Condé Nast Publications).  Кількість сторінок в журналі набагато збільшилася, акцент на моду для жінок – посилився, ціна журналу зросла. Попит на журнал збільшився і вже в 1920-му вийшов перший номер французького Vogue.

Конде Наст став власником цілого ряду журналів, включаючи House & Garden, британську, французьку та аргентинську версії Vogue, Jardins des Modes і Glamour. Тоді як інші видавці просто концентрувалися на збільшенні тиражу журналів, Конде Наст націлився на групи читачів по їх рівню доходів і загальних інтересів.
Яким був старт?
17 грудня 1892

1905 році успішний видавець Conde Montrose Nast купив журнал і повністю присвятив його моді. Conde Nast збільшив частоту випусків Vogue з одного до двох разів на тиждень.

На фото – Конде Монтроз Наст, відомий видавець

Міжнародний успіх
У 1916 році Vogue відкрив британську версію, і це стало першим в світі прикладом міжнародної версії медіабрендів. Її робочою назвою було “Brogue”, а французької версії, запущеної в 1920 році, – “Frogue”, але жодне з цих назв не прижилося. Відкрита незабаром італійська версія Vogue була визнана кращим виданням про моду в світі.

У липні 1932 року американський Vogue розмістив першу кольорову – і відрізняється яскравим художнім підходом – фотографію на обкладинці журналу. Вона була зроблена фотографом Едвардом Штайхеном. З того часу кращі світові фотографи – Ірвін Пенн і Гай Берден, Річард Аведон і Норман Паркінсон, Хельмут Ньютон і Пітер Ліндберг – стали робити зйомки для Vogue.

Підходи до створення обкладинок Vogue c роками сильно змінювалися, включаючи сюрреалістичні пейзажі Сальвадора Далі.   

Наст, перетворив медіабрендів в успішний бізнес і жіночий журнал, визнаний у всьому світі. Саме за його життя продажу копій журналу значно зросли, він став топовим світовим медіабрендом.
Доленосні зміни
У 1960-х, з Діаною Вріланд на посаді головного редактора, Vogue

Ще один важливий період в історії американського Vogue почався в 1988 році, коли головним редактором стала Анна Вінтур. Її талант, воля і відданість роботі, відображені у відомому фільмі “Диявол носить Прада”, зробили Vogue fashion-виданням номер один в світі. Тепер Vogue не тільки розповідає про модні тренди, але і створює їх.

На фото: зліва – Анна Вінтур, головний редактор Vogue. З права актриса Меріл Стріп, що грала прототип редакторки у х/ф “Диявол носить Прада”
Цікавий факт, на сучасний зовнішній вигляд журналу вплинув турецька арт-директор д-р Мехмед Фехмі Ага. Він зробив естетичну революцію серед глянцевих видань. Зробивши акцент на чистоті форм і конструктивізм, він прибрав з обкладинок рамки, застосував шрифти без зарубок і розробив верстку, при якій зображення стали ідеально взаємодіяти з текстом.
Vogue в Україні
Український Vogue був запущений в березні 2013, журнал випустив фотоальбом Ukraine in Vogue – це історія медіабрендів, зібрана в кращих кадрах і спогадах редакції. У ньому – зйомки за 2013-2018 роки в семи розділах: Обкладинки, “Нова хвиля” (імена, що з’явилися завдяки українському Vogue), Локації, Мистецтво, Колір, Романтика і Чоловіки.

Ukraine in Vogue – це чесний щоденник про життя українського Vogue, де самі редактори згадують успішні і складні переговори, цікаві планерки, зйомки на іншому кінці світу, важкі інтерв’ю – і діляться радістю, яку вони відчувають при виході нового номера.
Ольга Сушко, головний редактор журналу Vogue
І ця магія красивих друкованих видань продовжує закохувати в себе тисячі людей по всьому світу. На сьогоднішній день існує 23 міжнародні версії журналу Vogue, кількість його читачів в світі досягає 16-ти мільйонів чоловік щомісяця. Сила таких медіабрендів в тому, що вони не тільки виходять за рамки джерела інформації, а стають способом життя і натхненням цілих культурних епох. 
Автор: Крістіна Кобець…

By Крістіна Кобець, назад

Журнал VIVA!: історія українського глянцю

Сьогоднішній матеріал присвяченний відомому глянцю, в котрий мріє потрапити кожна українська зірка шоу-бізнесу. Мова йде про журнал «VIVA», видання міжнародного медіа-холдингу «Едіпресс Україна».

«VIVA» вже 5 років утримує лідируючі позиції на українському ринку серед видань про відомих людей. Журнал є незмінним новатором в сегменті people magazines, саме «VIVA! Україна» створила цілу нішу журналів про зірок в Україні, нішу celebrity.

За 5 років вийшли в світ 130 випусків Viva !, в яких були представлені ексклюзивні інтерв’ю та фотосесії, унікальні проекти та акції. Аудиторія одного випуску журналу становить 208 000 чоловік і ми пишаємося тим, що VIVA! зайняла другу позицію в ніші глянцевих видань в цілому, згідно з MMI 2009/1 + 2009/2.

У 2004 році журнал заснував номінацію «VIVA

Генеральний директор видавничого дому «Едіпрес Україна» Інна Рик: «Журнал« Viva! Україна »був і залишається першим! П’ять років тому «Viva! Україна »відкрила в Україні абсолютно новий сегмент видань – видань про відомих людей. Бути першим складно і відповідально, але бути першим захоплююче цікаво, адже саме Перший задає тренди ».
«Viva! Україна» – абсолютний лідер на ринку. «Viva! Україна» – це сильна команда професіоналів, велика частина яких стояла біля витоків журналу. «Viva! Україна» поважають і люблять зірки, і тому відчиняють журналу не тільки двері своїх гостинних будинків, а й розкривають душу. «Viva! Україна» – це значна читацька аудиторія. Без зайвої скромності ми можемо сказати, що створюємо один з найулюбленіших журналів сучасних українців», – головний редактор «Viva! Україна» Іванна Слабошпицька.
Видавнича компанія «Едіпрес Україна» провела редизайн журналу про фешн, б’юті і зірок «Viva! Україна».

[caption id="attachment_637" align="aligncenter" width="736"] На фото: переможці конкурсу «Viva! Найкрасивіші 2018» Оля Полякова і Олег Винник.[/caption]

В оновленому журналі «Viva! Україна – 16
«Не зважаючи на високі рейтинги і зростання продажів, ми прийняли рішення про релонч. Оновлена Viva! – це не просто «новий гардероб в новому сезоні». Це глибинні зміни журналу з урахуванням світових трендів в мас-медіа», – сказала головна редакторка видання Іванна Слабошпицька.

 

«Ми захотіли змінити Viva! Але не тільки дизайн, шрифти і макети сторінок. Зміни куди більш значущі: журнал змінився повністю! Єдине, що залишилося незмінним – це концепція видання: Viva! – це журнал про зірок…І так, журнал і раніше виходить два рази на місяць», – сказав креативний директор «Едіпрес Україна» Ярослав Зайчук.
Нагадаємо, 2 вересня 2015 року на позицію креативного директора видавничого дому (ВД) «Едіпрес Медіа Україна» був призначений колишній арт-директор журналу «Vogue
Автор: Крістіна Кобець…

By Крістіна Кобець, назад