війна в Україні

Меметика у війні: як меми стають зброєю

Повномасштабна, інформаційна й смислова війни. У чому їхня різниця та до чого тут меми? Зброя у повномасштабній фізичній війні — це реактивні снаряди, ракети, автомати, в інформаційній — фейки, маніпуляції, відверта брехня, тоді як у смислових — воюють, зокрема, меми. В основі інформаційних операцій лежить факт, який потім перетворюється у те, що зручно протиборчій стороні, але смислові диверсії ґрунтуються на образах, метафорах, словах-кліше, під які потім уже підбираються факти, малопомітні й суперечливі, і так створюються меми.

Мем — це не просто для посміятися. він відтворює роль одиниці культурної інформації, інформаційного вірусу, що впливає на сприйняття людиною реальності, її світогляд і поведінку.

Характерні ознаки мему:

здатність до самовідтворення й розповсюдження;утворення шляхом стереотипізації і спрощення складних явищ/понять;швидке набуття популярності;багатозначність;перевага емоційності над значенням.

«Бандерівець» — це мем (і зброя), «глибоко стурбовані» — це мем (і зброя), «Кримнаш» — це мем (і зброя), «Слава Україні» — це мем теж, і зброя теж. 

Якщо ви досі вважаєте мемами лише якісь смішні слова на кумедній картинці, то настав час розширити горизонти й дізнатися про цілу науку — меметику (вважається, що мем — це культурний ген). Не дарма я ще на шкільних уроках історії постійно повторювала: «Наші діти будуть бачити в підручниках меми, які ми зараз гортаємо в телеграмі». Однак зупинимося не на науковому підході до вивчення феномену мемів як таких, а до їхнього застосування у повномасштабній російсько-українській війні. Варто зауважити, що мемами, якими ми їх зараз знаємо, воюють українці й росіяни (і проросійські особини) близько з 2004 року. І загалом наша війна мемів триває стільки ж, скільки і протистояння України VS росії. 

Як меми стали зброєю у війні

Меми слугують ефективною зброєю у смисловій війні, де сторони воюють за системи світоглядних переконань і цінностей людей, хочуть нав’язати потрібну картину світу, створити нові смисли. За допомогою мемів можна легко маніпулювати свідомістю людей, схиляючи її на свою сторону. Звучить якось негативно, але меметична зброя націлена не тільки на руйнування, а ще й на піднесення. Наприклад, для покращення морального стану, настрою: «Мем смішний — ситуація страшна, але з хоч гумором».

У часи повномасштабної війни українці використовують меми для таких основних функцій: 

висміювання й деморалізація ворога;підтримка морального духу «своїх»;ідеалізація особистості.

Кожна із цих функцій «б’є» по ворогу, підриває його, дратує, ослаблює і… спонукає красти. Так, росіяни навіть українські меми крадуть (просто ремарка). Загалом меми повноцінно воюють на полі смислової битви і для протидії агресії терористичної федерації, і для посилення єдності «смислів» українців.

Висміювання й деморалізація ворога

Найпопулярніший і найпотужніший мем повномасштабної війни, який став сакральним всеукраїнським гаслом і розповсюдився у світі, це, звичайно ж, легендарна фраза українського прикордонника «Русский военный корабль, иди нах..й» у відповідь на пропозицію російських окупантів скласти зброю. Вийшло так, що українці не просто не склали зброю, а й використали за цих обставин смислову. А коли ЗСУ потопили флагман російського Чорноморського флоту «Москву»… то був епічний момент приниження і деморалізації Росії. Ось так зародився мем, який продовжить жити й бити. 

Якщо взяти до уваги менш масштабні, то цю функцію виконують усеможливі варіації мемів з «паляницею», «Путін — х..йло», «ватниками», «рашистами», московськими карликами», «свинособаками», «путлером», «кримнашистами», «Чорнобаївкою», «соняшниками» і так майже до нескінченності.

Підтримка морального духу українців

Коли меми — зброя, гумор — то броня. Ця функція перетворює меми на зброю позитивної дії, яка допомагає розвантажитися від щоденних стресів, утримати психіку в стабільному стані, посміятися над ворогом і вкотре переконатися в нездоланності України. Росіяни залякують нас ядерною зброєю — гайда робити меми про Щекавицю. У РФ оголошують мобілізацію — через лічені секунди з’являються меми про «Де нам взяти стільки чорних пакетів!?». Українці регочуть, а громадяни країни-терористки дратуються: вони геть не розуміють, чому ми з гумором реагуємо на російську мобілізації чи ще щось «страшне». 

Один із культових мемів у цій категорії виник ще до початку повномасштабної війни зі слів однойменної пісні «Доброго вечора, ми з України» виконавців PROBASS ∆ HARDI. Після цього під ці слова й музику було знято десятки тисяч відео про відважних українців, які борються проти російських окупантів. Цивільні зупиняють танк тілом, переносять міни з цигаркою в зубах, проклинають росіян прямо в обличчя, а військові танцюють у полях з автоматом чи ПЗРК за плечима, ніби промовляючи своїм образом, що все буде Україна. До речі, «все буде Україна» — теж мем, оскільки Україна перетворилася на такий узагальнений образ добра. Згадайте одразу війну смислів: добро — зло, світло — темрява.

Ідеалізація особистості

Зеленський, Залужний, Кім, Арестович (зараз уже до нього змінилося ставлення від ідеалізації до висміювання), Пташка, Тайра, Привид Києва та інші. Усі вони стали мемами. 

Наприклад, президента України Володимира Зеленського зображають супергероєм. Він рятує світ від країни-агресорки РФ, тоді як Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного янголом-охоронцем для українців. 

Чим більше особистість ідеалізується, тим більше ми їй довіряємо, переймаємо її світоглядну систему, озброюємось її меседжами. Народ іде за нею. 

Як меми працюють на російську пропаганду 

«Майдауни», «гейропа», «бандерлоги», «розіп’яті мальчики», «хунта», «салоїди», «ввічливі люди», «правосеки», «неонацисти», «укропи», «київський режим», «бойові голуби», «радіоактивний попіл» — це наративи російської пропаганди, які соціальні мережі перетворили в меми. І вони стали в ряди озброєння смислової війни: сприяють деградації громадської думки, викривляють сприйняття навколишнього світу, формують потрібні негативні образи. Наприклад, коли людина постійно чує слово «бандеравци» і бачить його в мемах, де ці «бандеравци» знущаються з «мальчіка у трусіках», то її світосприйняття сформується певним чином. Вона буде ненавидіти цих міфічних «бандеравцев». 

Країна-терористка РФ надзвичайно послідовна в пропаганді, використовуючи для неї всі наявні методи й інструменти. Меми — теж інструмент пропаганди у смисловій війні. Один із панівних російських пропагандистських дискурсів звучить приблизно так: «Росія — це легітимна спадкоємиця древньої держави Русі, яка повинна знищити нацистів, що стверджують зворотне, вважаючи себе цими спадкоємцями». (Так, схоже на криве дзеркало. Мені здається, що росіяни взагалі живуть у паралельній реальності того ж кривого дзеркала, створеного імперським тоталітарним режимом і пропагандою). Таким чином, ідея «Росія = Русь» обросла мільйонами мемів, які покликані закарбувати цю світоглядну систему як єдиноправильну. І на жаль, вони мають величезний вплив не тільки на росіян, а й на українців. Останні змінюють свої орієнтири, намагаючись довести самим собі приналежність до чогось кращого, вищого, давнішого. Наприклад, до Русі, хибно вважаючи Росію її спадкоємицею. Проте це лиш один приклад, адже аби оглянути весь масштаб знадобиться все життя. Таке завдання покладено на меметику й меметикознавців.

Меметика — молода наука. Їй ще доведеться дослідити функції мемів як зброї, нападу й захисту, агресії та самооборони, у смислових війнах, які супроводжуються й фізичними. Повномасштабна російсько-українська війна дає потужний ресурс для аналізу впливу мемів, їхньої життєдіяльності в таких умовах, і цим неодмінно скористаються фахівці. Це насправді унікально. На наших очах і на нашій землі твориться не тільки історія, а ще й постає нова наука. 

Авторка: Ліза Бровко

Читайте інші матеріали авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua

https://pressassociation.org.ua/ua/seo-optimizacziya-media-yak-prosunutisya-na-pershij-ryadok-google…

Кримський міст, Ілон Маск

Кримський міст палає — SMM-ник просуває: ситуативний маркетинг від українських брендів

Українські бренди за час повномасштабної війни пережили різні трансформації, одна з яких — вони взяли на роботу вдалих SMM-ників, які знають основи ситуативного маркетингу та вміють користуватися твіттером. Тепер вони змагаються в креативності й дотепності в поки що не вельми популярній, але перспективній соцмережі: Укрпошта бажає МакДональдзу таких же черг, як і за маркою «Русскій воєнний корабль, іді …!», тоді як АТБ вже розробляє план повернення в Крим після підриву на Кримському мосту. 

Що таке ситуативний маркетинг 

Ситуативний маркетинг — це реакція компанії на будь-який інфопривід у громадській, політичній, економічній сфері, який буде актуальний для їхньої цільової авдиторії і допоможе просунути товар/послугу/бренд. Простими словами: бренди намагаються обіграти «гарячий» інфопривід, аби нагадати про себе. 

Зараз в Україні відбувається чимало подій, які цікавлять широку авдиторію, значно ширшу, ніж має кожен бренд окрему. Тому скористатися методами ситуативного маркетингу — це чудова можливість масштабуватися й затьмарити конкурентів. 

Водночас ситуативний маркетинг має суттєвий недолік — до цього неможливо підготуватися, складаючи контент-плани й будуючи стратегію просування. Хоча, на мою думку, це перевага. Це завжди імпровізація, швидкість реакції й креативність SMM-ника. Наприклад, у мережі з’явилася одна з найгучніших новин жовтня — вибух на Кримському мосту. Найбільші українські бренди миттєво вигадали, як підвищити свою впізнаваність завдяки цій події. 

При цьому варто зазначити, що наразі найбільш вдало використовують ситуативний маркетинг українські бренди, які активно ведуть сторінки у твіттері. Так, у них не мільйони підписників, але їхня авдиторія надзвичайно лояльна. Адже вона постить їхні жарти, коментує публікації, ділиться ними в інших соцмережах тощо. Твіттер набирає обертів в Україні, мотайте на вус, друзі, а поки що розглянемо два потужні інфоприводи, які були вдало використані в площині маркетингу.

Як бренди зреагували на підрив Кримського мосту?

Контекст: 8 жовтня на Кримському мосту сталося те, на що так довго українці чекали, те, що всі ми безперестанно візуалізували й чим марили останні вісім років. На залізничній колії стався вибух.

Укрпошта давно пророкувала руйнацію незаконно збудованого мосту через Керченську протоку. А нам відомо, що пророцтва головної пошти країни справджуються (згадайте поштову марку з русскім воєнним корабльом).

Як і годиться, Укрзалізниця не змогла оминути таку бавовну на ворожій залізничній колії й принагідно нагадала: у поїздах палити заборонено. У такий спосіб національний перевізник висміяв одну з російських версій про причину знищення крейсера «Москва». А також наголосив на важливому правилі руху залізниці. 

Вдало скористався подією і Київстар, написавши, що компанія вже готується відновлювати українську телеком мережу в Криму. Крім того, SMM-ник Київстару додав нетлінний вислів знаменитого полтавського палія: «Мені нравиться як воно горить! Всі бігають, суєтяться». Чудові слова на всі випадки бавовни в житті окупантів. 

Влучний ситуативний маркетинг можемо спостерігати у твіттері книжкового видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га». Вибух на Кримському мосту збігся із випуском нового видання Гаррі Поттера. Тому вони репостнули коментар одного з читачів: «BREAKING: бавовна на Кримському мосту — це промо нового видання Гаррі Поттера». 

Не забуває використовувати ситуативний маркетинг для просування особистого бренду й кулінарний експерт Євген Клопотенко. Він вже хоче приготувати борщ для всієї країни на багатті, яке палало на мості.

Просто, але змістовно відреагували SMM-ники найбільшої української мережі супермаркетів АТБ: «Незабаром відкриття в Криму». Раніше в народі казали, що нема України без верби і калини, а зараз — без АТБ. 

Лідер ринку термінальних платежів в Україні iBox завжди в темі: він теж уже готовий встановлювати термінали в Криму зі швидкістю горіння Кримського мосту, адже порівняння з горінням сірника вже неактуальне. 

Долучилася до такого собі ситуативно-маркетологічного флешмобу й молочна компанія «Галичина», яка нещодавно почала підписувати свою продукцію назвами різних регіонів України: Полтавщина, Київщина, Волинь і, зокрема, Крим. 

Що вигадали маркетологи після скандальних твітів Ілона Маска?

Контекст: 3 жовтня генеральний директор Tesla і засновник компаній SpaceX, PayPal Ілон Маск опублікував скандальний твіт про так звану «формулу миру» між Україною й країною-терористом росією, яка порушує чинну українську Конституцію, а саме: провести вибори на окупованих російськими військами територіях, визнати Крим частиною РФ й забезпечити туди водопостачання, а також відмовитися від вступу в НАТО. 

P.S

Таке нахабство Ілона Маска обурило не тільки громадян і владу України, а ще й українські бренди. 

Особливо цікаво скористався інфоприводом LOVESPACE — магазин, що продає еротичні товари. На думку їхніх SMM-ників, Маск забув купити в них кляп, аби не верзти різну дурницю про «примирення». 

Тоді як Сільпо на тлі скандального твіту Маска вирішив запустити нову акцію: введіть промокод «Ілон Маск» і отримайте всі товари на 20% дорожче! 

Крім того, вдало обіграла ситуацію Rozetka із використанням фірмового слогану. Твіт розпочинається як чергове переформулювання відомого анекдоту, а закінчується зміненим девізом маркетплейсу. Таким чином, бренд показав вищість навіть над Ілоном Маском. 

Наступним зреагувало видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га»: раніше у їхньому твіттері з’явилося фото, де Ілон Маск читає книгу українською, за що ті йому респектували, але вже зараз вимагають повернути книгу!

Встиг на «гаряче» й наший шеф-кухар Євген Клопотенко, який вважає, що Tesla перетворилася на щі (ця традиційна російська страва вже давно стала приводом для насмішок). 

Отже, креативні й ефективні SMM-ники українських брендів уміло осідлали хвилю популярності твіттеру, а тепер продовжують користуватися ситуативним маркетингом, граючи на одній з основних рис характеру українців — гумористичності. Якщо компанія хоче розвиватися тут і зараз, попри повномасштабну війну, вона повинна, вона мусить бути «у темі», створювати меми, тішити карикатурами інфоприводів, яких незліченна кількість. Складні часи — нові можливості. 

Авторка: Ліза Бровко

Читайте також інші матеріали цієї авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/seo-optimizacziya-media-yak

https://pressassociation.org.ua/ua/tehnologi%d1%97-osint-yak-vidkriti-dzherela-dopomagayut-medijnikam…

SEO-оптимізація медіа: як просунутися на перший рядок Google

Ми знаємо, SEO-оптимізація як ніколи важлива технологія для маркетологів, рекламістів, фахівців у вузьких сферах, але чи задумувалися над тим, що це потрібно журналісту? Ось такому творчому й вільному від нудних технічних моментів майстру слова. Звичайно! Адже сам журналіст зацікавлений у тому, аби його матеріал був одним із перших у пошуковику, отримував вищі рейтинги й залучав широку авдиторію. Крім того, на сучасному ринку праці медійники з базовими знаннями SEO-оптимізації цінуються більше. 

Невеличкий експлейнер: SEO (search engine optimization) — це покращення впізнаваності сайту для пошукових систем (Google, Yahoo, Bing тощо) і користувачів за допомогою внутрішньої (все, що стосується сторінок на сайті) та зовнішньої («авторитетність» сайту для пошуковиків) оптимізації, щоб збільшити трафік на ресурс, а згодом його монетизувати. Внутрішня SEO-оптимізація включає роботу з контентом на сайті, про що саме далі йтиме мова. 

Як журналісти працюють із SEO?

Насправді варіантів роботи журналіста із залученням SEO чимало, і вони різняться залежно від рівня просунутості в темі. Розглянемо базові моменти.

Так звані SEO-журналісти пишуть грамотні й унікальні матеріали з невеликою кількістю ключових слів (окремі слова або фрази, які відображають зміст матеріалу і за якими читачі шукатимуть його). Також вони роблять у них підзаголовки, вставляють за можливості зображення з легальних ресурсів і ретельно продумують title та description. Зауважу, що title — це SEO-заголовок, який відрізняється від основного (основний бачать читачі, а SEO-заголовок бачить пошуковик). Description

Наприклад, ви написали новину із доволі клікабельним заголовком «Чи вистачить взимку газу на всіх: «Нафтогаз» пролив світло на ситуацію». Але люди шукатимуть відповідну інформацію за іншими формулюваннями, тому SEO-заголовок має бути приблизно таким: «Опалювальний сезон 2022/23 — чи вистачить Україні газу на зиму — пояснення Нафтогазу». Тоді в Description слід коротко описати зміст новини, використовуючи ключові слова, такі як опалювальний сезон, газ, зима, Нафтогаз. 

Порадник

Як написати якісний текст з використанням SEO: 

стежити за грамотністю написаного й підбирати правильні форми тексту в залежності від його мети (зокрема, звичайну новину не варто перетворювати в коротку замітку чи навпаки розширювати її зайвою інформацією); робити текст унікальним (Google «поважає» тексти, які мають понад 80% унікальності);підібрати ключові слова (вистачає 4-7 слів або фраз), за якими ваша цільова авдиторія шукатиме текст; робити підзаголовки, якщо кількість символів без пробілів більша за 1500. Це знімає напругу з читачів, структурує інформацію й покращує процес ранжування; ретельно продумувати title і description, про які йшлося вище; посилатися на інші свої матеріали чи матеріали колег із сайту, які вже стали популярними, щоб не тільки зацікавити читача якоюсь темою, а й передбачити відповіді на його наступні запитання, провокуючи ознайомитися з додатковими матеріалами; додавайте теги — вони можуть бути аналогічними до ключових слів. За ними читачі можуть шукати на ресурсі додаткову інформацію з теми; додавайте зображення з легальних джерел. Це знову ж таки дасть читачу перепочити, отримати візуальну інформацію, а текст посилить свою привабливість. 

Для чого журналістам SEO

Для початку просте пояснення: коли журналіст у своїй роботі використовує хоча б базові функції SEO-оптимізації, шанси на те, що саме його матеріал побачить цільова авдиторія, зростають завдяки першим місцям у пошуковику. Також це дозволить виданню, у якому працює журналіст з навичками редакційної SEO-оптимізації, вийти на новий рівень за рейтингами, трафіком, відомістю медіабренду й залучити нових читачів. 

До того ж журналіст із навичками SEO-оптимізації має більшу ціну на ринку праці в Україні та закордоном. У вакансіях все частіше з’являється наступна вимога, цитую: «Написання SEO-статей згідно із поставленим технічним завданням» (технічне завдання (ТЗ) — це те завдання, яке перед вами ставить замовник матеріалу, що містить вимоги щодо кількості символів у тексті, формату, використання ключових слів, відсотку унікальності/заспамленості/води тощо).

Якщо ж ви обрали шлях журналіста-фрілансера, то базові знання SEO

Крім того, SEO допомагає журналісту в самореалізації. Що відчуває людина, коли її текст прочитали 500 осіб, а коли 5000? У другому випадку мотивацію рухатися далі й впевненість у тому, що його робота недаремна. 

Важливість SEO для стрічки новин: коментар фахівця

«SЕО просування для сайту новин —  це 99% успіху ресурсу, оскільки правильно прописані ключові запити пов’язують ваш матеріал не тільки безпосередньо з читачем, але і з агрегаторами новин, найбільший з яких Google News.

Щоб зрозуміти, які ключі правильно підібрати, потрібно думати як споживач новини чи матеріалу. Уявіть, який ви вводили запит для того, щоб отримати відповідь на те чи інше питання.

При цьому правильно підібрані «ключі» не завжди будуть запорукою успіху в пошукових системах, оскільки агрегатори випускають постійні апдейти, в яких прописані сотні, якщо не тисячі вимог. Якщо не стежити за тим, що вимагає від вас агрегатор, ви ризикуєте втратити читача, та й зовсім можете бути викинуті з нього (агрегатора, — ред.)», — пояснив старший випусковий редактор стрічки новин інтернет-видання «Апостроф» Максим Яценко.

Що пишуть про SEO у вакансіях?

На популярних сайтах із пошуку роботи в Україні слово «SEO» зустрічається у таких вакансіях (обрано найпопулярніші): SEO-спеціаліст, контент-менеджер, копірайтер, маркетолог, вебаналітик, журналіст-редактор, редактор стрічки новин, універсальний журналіст. 

Що на тему SEO прописується у вимогах до кандидата на посаду, підбірка цитат із вакансій, зауважу, що часто це виглядає доволі туманно й завуальовано: 

«Здатність зрозуміти, які теми цікаві, важливі, актуальні, наберуть трафік»;«Бажання від ранку до ночі шукати контент, який міг би сподобатися цільовій аудиторії»;«Мінімальні знання у SEO (базові орієнтири)»;«Виконання базових регулярних SEO задач: робота з Google Search Console

З цього можна зробити висновок, що не потрібно бути гуру SEO-оптимізації, аби писати якісні, читабельні тексти з великим охопленням. Базові знання допоможуть потрапити на бажану роботу, адже зроблять вас більш конкурентоспроможним на ринку праці. 

Де журналісту навчитися SEO-оптимізації

Якщо вам не потрібні сертифікати та безпосередній зв’язок із менторами, а натомість є бажання отримати базові знання з SEO, щоб застосовувати їх у своїх текстах, варто почати з безплатних курсів чи відеоуроків. 

Ось вам підбірка посилань з окремими відеоуроками чи серією (на жаль, українськомовного контенту в цій ніші мало, але впевнена, що незабаром це зміниться): 

Що таке SEO-текст і чим відрізняється від іншого тексту;

SEO, просування сайту, оптимізація сайту, розкрутка сайту.. що ж це таке у цьому відео;

Хто такий SEO спеціаліст? Навички, обов’язки сеошника;

Серія лайфхаків та тренди SMM у 2022 році (зокрема, є випуск про написання заголовків і текстів для соцмереж);

Що робить сеошник? Навички SEO спеціаліста та основи SEO просування;

Оптимізація сайтів SEO простими словами за 1 годину;

Після перегляду цих відео ви зможете більше розібратися в темі, а також вирішити, чи будете продовжувати її вивчення. Якщо відповідь виявиться ствердною, тоді вже існуватиме сенс придбати якісний і вузькоспрямований курс з редакційної SEO-оптимізації. Водночас вам дійсно може вистачити знань із безплатних ресурсів і джерел. 

Який можна зробити висновок з усього написаного? Навіть якщо ви публікуєте дивовижно цікаві матеріали, вкладаючи в них усю душу, але не вкладаєте туди базові навички SEO-оптимізації, то цей контент залишиться десь на задвірках Google. Зважайте, що близько у 85

Порада дня: розвивайте й цінуйте себе, тоді зросте ваша цінність для інших, зокрема для Google 🤪. 

Авторка: Ліза Бровко

Читайте попередні матеріали цієї авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/tehnologi%d1%97-osint-yak-vidkriti-dzherela-dopomagayut-medijnikam/

https://pressassociation.org.ua…

Технології OSINT: як відкриті джерела допомагають медійникам

Легально, результативно й постінформаційно — це можна сказати про використання OSINT у журналістиці. Що таке OSINT? Доступна для всіх розвідка на основі відкритих джерелах без порушення закону. 90% усієї інформації знаходиться у відкритому доступі, що дає можливість дізнатися про будь-що й будь-кого. 

Вам не треба прориватися в державну розвідку чи штурмувати Bellingcat з InformNapalm, аби спробувати залучити технології OSINT (Open source intelligence) у свою роботу чи навчання, адже головна перевага розвідки на основі відкритих джерел — доступність. У вас є доступ до пошуковиків, соціальних мереж, офіційних сайтів і мап? Додайте до цього ще терпіння й уважність, і ви готові впроваджувати OSINT у свої матеріали. 

Для України термін OSINT не новий — циркулює в професійних колах років 15, однак на «великій сцені» він з’явився з початком повномасштабної російсько-української війни, коли завдяки технологіям розвідки на основі відкритих джерел журналісти-розслідувачі відкрито допомагають ЗСУ виявити ворожі позиції, знаходять докази російських воєнних злочинів, розвінчують тези ворожої пропаганди й ще роблять чимало справді дивовижних речей. 

Наприклад, російський окупант опублікував у соцмережах себе огидного на тлі військової техніки. Здавалося б, абсолютно нецікава інформація, однак єдине фото може призвести до знищення цілого ворожого дивізіону. Як? Журналісти/медійники/розслідувачі аналізують фото, звертаючи увагу на військову форму окупанта, її особливості, на техніку, місцевість на тлі, погоду, людей, які вподобали чи прокоментували допис, і ще на безліч таких нюансів, що можуть «здати» розташування ворога. Цю інформацію передають військовим, ті її перевіряють і  завдають високоточний удар. Похизувався участю у війні проти України в соцмережах — отримав смерть. І це лише крапля в морі технологій OSINT. 

Де застосовують OSINT

Насправді технології OSINT можна застосувати в будь-яких сферах життя від приватних розслідувань, хто кому та коли зрадив, до збору доказів воєнних злочинів російських військових для Гааги. Раніше в Україні журналісти часто використовували OSINT

В українських реаліях більшість OSINT-розслідувачів сконцентрувалися на трьох напрямках: документування російських воєнних злочинів, дослідження результативності й посилення санкційного впливу на РФ та все, що стосується національної безпеки й оборони. Якщо детальніше, то ось пояснення: 

Документування воєнних злочинів російського окупаційного війська в Україні — журналісти за допомогою відкритих джерел, зокрема фото, відео, постів у соцмережах, супутникових знімків, мап, досліджують і документують те, що роблять російські окупанти в Україні, аби це могло стати доказом у судах. Так було доведено безпосередню відповідальність російських військових до воєнних злочинів у Бучі й інших містах. Також журналісти Bellingcat з 24 лютого 2022 регулярно збирають підтверджені дані про загибель мирного населення, руйнування/пошкодження цивільної території та інфраструктури.

Дослідження результативності санкцій та посилення їхнього впливу — аналіз того, наскільки руйнівними є санкції для Росії та її окремих громадян. Крім того, до цього напрямку належить пошук російських активів. Так, засновник Інституту постінформаційного суспільства Дмитро Золотухін з використанням технологій OSINT виявив, що відомий публічними закликами стратити героїв «Азовсталі» віцеспікер російського парламенту Олександр Бабаков досі контролює 4 обленерго в Україні руками запроданців з громадянством ЄС. 

OSINT у сфері нацбезпеки й оборони — вивчення складу, ресурсів, локації російського і білоруського військ. Існує безліч сервісів та інструментів, за допомогою чого можна знайти інформацію, яка знадобиться ЗСУ в знищенні/випередженні ворога. 

Для чого журналістам OSINT?

Ми живемо в постінформаційну епоху, коли вже доступ до інформації не тільки обмежується винятково нашим прагненням знайти бажане. Колись інтернет у всіх своїх іпостасях приносив інформацію нам на блюдці, а зараз доводиться докладати зусиль, аби знайти саме те, що треба. Загалом люди діляться на два типи: творці інформації та її споживачі. Останні завжди будуть більш вразливі й незахищені, але це можна виправити, зокрема навчитися фактчекати контент, розрізняти корисні дані від інформаційного шуму, стати учасником інформаційного простору, а не бути пасивним спостерігачем. Чим більше ви розумієтеся в інфопросторі, його екосистемі, тим складніше вами маніпулювати — вічна істина. 

Використання OSINT журналістами дозволяє «закрити гештальти», які не помічають традиційні медіа (на мою думку, зараз до традиційних зараз варто віднести більшість онлайн-медіа зі стрічками новин й аналітичними матеріалами без елементів розслідування). Це не означає, що такі медіа відстали від життя, адже їхня робота потрібна сотням тисяч людей. Водночас робота з використанням OSINT зараз необхідна насамперед для обороноздатності України. 

Ще на початку повномасштабної війни американський сенатор Марк Рубіо — найстаріший Республіканець у Комітеті розвідки — написав: «…респект учасникам міжнародної спільноти #OSINT, багато з яких навіть не уявляють, наскільки тісно в роботу розвідки інтегровані  їхні геолокації, відео і супутникові знімки».

Крім того, важливою сферою OSINT-розвідки є протидія дезінформації, оскільки пропаганда вбиває, легалізовує вбивства, насилля, воєнні злочини, робить із жертви агресора й навпаки. За час повномасштабної російсько-української війни журналісти розвінчали сотні міфів російської пропаганди, яку навіть час від часу цитували європейські видання. Вперше з Дня відновлення Незалежності України Кремль програв на інформаційному полі зусиллями політичної й журналістської спільноти. 

Велика війна в 2022 році унікальна — вона вирізняється небаченим обсягом відкритих даних та величезною кількістю тих, хто вдало користується цим. Завдяки знанням того, де і що шукати, OSINT

Корисні інструменти OSINT 

Для базового використання розвідки на основі відкритих джерелах існує величезна кількість серверів, сайтів та інструментів, які до того ж найчастіше безплатні. Неможливо дати вичерпний список усього корисного, але навіть його частина дозволить почати, а після цього розвиватися в напрямку OSINT.

До вашої уваги зібрані мною найактуальніші інструменти. Для зручності вони розділені на категорії.

Робота з пошуковиками

CrowdTangle — безплатний додаток до браузера Google Chrome, який видає інформацію про те, як відбувалося поширення будь-якої сторінки в інтернеті.

Wolfram Alpha — ресурс, відповідає на питання за допомогою структурованих і опрацьованих даних з його бази знань. 

Maltego — інструмент Kali Linux, що дозволяє побудувати та проаналізувати зв’язки між різними суб’єктами та об’єктами (окремих людей, так і групи (соціальної мережі), компаній, організацій, вебсайтів та Інтернет інфраструктур (доменів, DNS імен, мережевих блоків, IP адрес).

Google Dorks дозволяє зібрати досить великі обсяги інформації: пошук людей (імена та прізвища, нікнейми), пошук інформації у соцмережах, метадані й log-файли, електронні адреси, файли й документи (pdf, doc, txt

На допомогу прийдуть типові оператори Google (детальніше за посиланням):

inurl — пошук по заданому URL;intext — пошук по заданому тексту;filetype — пошук заданих файлів;cache — пошук кешованої версії сторінки;site — пошук по домену;intitle — пошук по заголовку.

Робота з соцмережами

Facebook Graph Search — можливість прискореного визначення місцеперебування людини для перевірки інформації. Можна не знати ім’я людини, яку шукаєте; замість цього можна шукати за іншими критеріями, наприклад, місце знаходження, посада та вік.

Identify — цей плагін Firefox створює профіль людини з будь-якої сторінки соціальних медіа.

Ban.jo — з’єднує усі соціальні медіа в одну платформу, дозволяючи виконувати перехресну перевірку зображень та подій.

PeopleBrowsr — платформа та інструмент, на якому люди можуть моніторити й синтезувати інформацію з соціальних медіа та стрічок новин відповідно до місця подій та часу, коли вони відбувались.

Секція Page Transparency у фейсбуці — показує, коли була створена сторінка, локації людей, які її адмініструють, як та коли були перейменовані сторінки.

Робота з мапами

Google Reverse

Wikimapia – це краудсорсингова версія Google Maps, в якій зазначені й описані будівлі, передмістя, військові об’єкти та інші цікаві місця. 

Google Earth – інструмент зберігає історію супутникових знімків. Це корисно за потреби дослідити більш давні відео, коли ландшафт з тої пори, можливо, змінився

Geofeedia — можуть допомогти встановити, звідки було завантажено зображення. 

BBBike Map Compare — інструмент, що дозволяє працювати одразу з трьома картографічними сервісами одночасно.

​​NASA Worldview – сервіс NASA, завдяки якому можна дивитися на планету в режимі реального часу.

Додаток SunCalc — він визначає положення тіней і сонця у заданій локації, у будь-який зазначений час і дату. Корисно для визначення точної геолокації за розташуванням сонця.

Робота із зображеннями та відео

Fotoforensics.com чи Findexif.com — інструмент для отримання звіту про EXIF

TinEye — система пошуку зображень у зворотному за часом напрямку, яка зв’язує зображення з їх авторами, дозволяючи користувачам дізнатися, звідки походить зображення, як воно використовується, чи існують його модифіковані версії, чи є копії з вищою роздільною здатністю.

InVID (In Video Veritas) — плагін полегшує боротьбу із фейковими й маніпулятивними відео. Розширення доступне для браузерів Firefox та Chrome. Плагін розбиває відео на кадри та проводить зворотний пошук (reverse image search) у пошуковій системі (Google, Yandex і Baidu), що дозволяє знайти першоджерело зображення.

Робота з порталами відкритих даних 

Єдиний державний вебпортал відкритих даних.

Prozorro — дані про публічні закупівлі й використання публічних коштів.

Діяльність компаній та перевірка контрагентів:

YouControl — повне досьє на кожну компанію України. Система дозволяє за хвилину отримати інформацію про компанію або ФОП із понад 50 джерел. Безплатний доступ для журналістів.Opendatabot — один із найпопулярніших українських сервісів моніторингу реєстраційних даних, який збирає, об’єднує та аналізує дані основних публічних реєстрів. Якщо надати запит, сервіс миттєво надсилає відповідь в обраний месенджер та надає основну інформацію про контрагента.Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДР).

Судові рішення та правопорушення:

Єдиний державний реєстр судових рішень.Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення​ (НАЗК).Суд на долоні — безплатний професійний доступ для журналістів.

Політика, фінансування партій тощо:

Посіпаки — інформація про помічників народних депутатів.Посіпаки-2 — база даних помічників депутатів обласних та міських рад на основі даних офіційних відповідей та сайтів.Золото партій — інструмент для аналізу фінансування партій.politHub

OSINT-ком’юніті

Sector 035 «Week in OSINT» робить розсилку, у якій розповідається про попередні сім днів у світі дослідження відкритих джерел: від нових інструментів, знайдених чи розроблених спільнотою, до нових статей та інших ресурсів, які нещодавно були опубліковані. Week in OSINT допоможе освоїтися у цій сфері.

Розділ «Настанови та ресурси» та «Матеріали» на сайті Bellingcat публікуються статті, присвячені методології досліджень, що показують читачеві нові інструменти чи методики й навіть приклади того, як вони можуть використовуватися для дослідження відкритих джерел.

«Протокол Берклі для цифрових досліджень відкритих джерел» — документ, який є єдиним ресурсом з усіх питань, пов’язаних з організацією роботи, від етичних та юридичних аспектів до питань безпеки та збору та аналізу даних.

The OSINT Curious Project — спільнота сайту OSINT Curious, де публікуються новини та освітні матеріали щодо дослідження відкритих джерел.

З кожним днем кількість відкритих даних та інструментів для їхнього пошуку зростає, а разом з цим збільшується потреба у фахівцях, які вміють робити базові OSINT-дослідження. Спробуйте інтегрувати у свою звичну роботу найпростіші елементи розвідки на основі відкритих джерел і вже незабаром побачите, наскільки якіснішими й повнішими стануть ваші матеріали. 

Авторка: Ліза Бровко

Читайте попередні матеріали цієї авторки:

https://pressassociation

https://pressassociation.org.ua/ua/demonizacziya-voroga-yak-rosiyani-demonizuyut-sami-sebe-ta-ukra%d1%97ncziv…

Це не на часі: як писати про ЛГБТ+ медійникам

Коли в Україні заходила мова про дискусійні теми, зокрема, ЛГБТ, часто можна було почути «це не на часі». Водночас у період повномасштабної російсько-української війни, здавалося б найбільш неслушний момент, навіть у президента Зеленського з’явився час для розгляду петиції про легалізацію одностатевих шлюбів. Отож, Україна активно рухається в напрямку євроінтеграції, тому й медійникам відставати не слід.

Перед тим, як заглибитися у «складні матерії», потрібно чітко окреслити два визначення, які плутати зась: гендерна ідентичність і сексуальна орієнтація. 

Гендерна ідентичність — внутрішнє відчуття приналежності людини до того чи іншого гендеру (гендер не дорівнює стать). 

Сексуальна орієнтація — компонент людської сексуальності, який визначається як певною мірою постійний романтичний, сексуальний чи чуттєвий потяг індивіда до інших індивідів певної статі. Сучасній сексології відомо про чотири типи сексуальної орієнтації: гетеросексуальність, гомосексуальність, бісексуальність, асексуальність.

Якщо ти журналіст/-ка і пишеш про ЛГБТ, то зважай, що передусім іде людина з її гендерною ідентичністю, а потім сексуальна орієнтація. Це два невіддільні елементи ідентичності особистості.

Що таке і як розшифровується ЛГБТ?

Як і в українській, так і в англійській мовах ЛГБТ — це абревіатура, яка позначає лесбійок, геїв, бісексуалів і трансгендерних людей. Також можна зустріти такі варіанти: ЛГБТІ («І» пишуть на позначення інтерсекс-людей), ЛГБТК («К» позначає квір-людей),  ЛГБТ+ (плюс замінює усі інші позначення сексуальних орієнтацій та гендерних ідентичностей). Загалом ЛГБТ+ — універсальний варіант для письма, а в розмовному мовленні найчастіше говорять просто ЛГБТ. 

Про кого ще потрібно знати в контексті ЛГБТ+, окрім геїв, лесбійок, бісексуалів і трансгендерних людей: 

Квір — представники усіх сексуальних і гендерних культур, які не приймають бінарні поділи і не прив’язують себе до жодної з сексуальних орієнтацій або гендерних ідентичностей, при цьому маючи виражену гомосексуальну або гетеросексуальну орієнтацію.

Бігендери — люди, які можуть змінювати свою гендерну ідентифікацію під впливом зовнішніх факторів. 

Цисгендери — люди, чия гендерна ідентичність відповідає статі/гендеру, які вони мають від народження. 

Пансексуали — люди, які не обирають собі партнера за сексуальною орієнтацією чи гендерною ідентичністю, тобто їхнім партнером чи партнеркою може стати будь-хто. 

Інтерсекс — люди зі змішаними жіночими і чоловічими хромосомами, біологічну стать яких неможливо визначити однозначно.

Асексуали — люди, які не мають статевого потягу до інших людей. Разом з цим вони можуть відчувати любовний зв’язок і перебувати в романтичних стосунках. Асексуальність — це не статева дисфункція і не соціальна поведінка, коли людина свідомо утримується від сексуальної активності.

Названі терміни зараз загальноприйняті для більшості світових медіа — вони нейтральні, тому можуть використовуватися і медійниками, і науковцями, і пересічними людьми.

Як писати етично про представників ЛГБТ+

Сьогодні це скаже медійник, а завтра за ним повторить суспільство. Писати для людей і про людей — це велика відповідальність, а слова, як відомо, це справжня зброя. Завдання медійника зробити так, щоб люди навіть на побутовому рівні використовували нормативну лексику щодо представників ЛГБТ. 

Головне правило для тих, хто пише про людей: на перше місце ставимо людину, називаємо її так, як вона себе називає, пишемо крізь призму її особистого досвіду, а не свого. 

Завдання журналіста полягає в тому, щоб показати людину не лише «об’єктом» цікавості самих медійників чи авдиторії, а повноцінним учасником мас-медійних процесів, щоб не допускати «невидимість» різних груп населення з інших процесів, наприклад, політичних чи соціальних. Завдяки діяльності ЗМІ, яка спрямована на підвищення обізнаності людей у сфері своїх прав, у сферах рівності, недискримінації, посилення чутливості до проблематики вразливих груп населення, зокрема ЛГБТ+, за принципом «person the first», усуваються бар’єри та відбувається включення різних груп населення на всіх етапах формування новітнього громадянського суспільства. 

Медійник, як і будь-яка інша людина, має свободу слова, якою варто користуватися етично, щоб не нашкодити цим. Свобода слова для ЗМІ не передбачає розпалювання ненависті, ворожнечі щодо різних вразливих та дискримінованих груп населення. Водночас вона дає можливість уникнути негативних проявів вседозволеності в суспільстві, створюючи надійне підґрунтя для протидії та недопущення дискримінації. Тобто висвітлення журналістами соціальних питань потребує чутливості, фаховості та обережності у випадках, коли йдеться про ЛГБТ+.

Як розпізнати медійника, який намагається лише «похайпити» на темі ЛГБТ+?

Доволі просто: він наголошує на відмінності «їх» і «нас». Також пише про ЛГБТ винятково в сексуальному або скандальному контексті, у його матеріалах представники ЛГБТ фігурують лише як чиїсь партнери/партнерки. З цього можна винести урок, як писати точно не варто.

Практичні поради, як писати, а чого уникати: 

Писати: гомосексуальність — уникати: гомосексуалізм (-ізм у закінченні слова вказує на хворобу, течію чи вчення, тому ця помилка може стати катастрофічною для репутації); Писати: гомосексуал — уникати: гомосексуаліст;Пишіть: гомосексуальна орієнтація — нетрадиційна сексуальна орієнтація; Писати: гетеросексуал(-ка) — уникати: натурал(-ка);Писати: геї, лесбійки, бісексуальні люди — уникати: секс-меншини;Пишіть: інтерсексуальність, квір — уникати: гермафродитизм; 

Чому важливо висвітлювати тему ЛГБТ+

Перш за все, потрібно зрозуміти, що ЛГБТ-спільнота бореться за юридичне сприйняття таких людей і їхніх стосунків. Якщо в українських медіа розкручуватиметься «спіраль мовчання», то в Україні ще довго ЛГБТ-пари не зможуть оформити шлюб, спільне майно, брати «сімейний» кредит. Вони навіть не матимуть змоги відвідати партнера в лікарні, адже в деяких випадках до пацієнта пускають або родичів, або чоловіка/дружину. 

Таким чином, повноправні громадяни України не можуть користуватися гарантованими їм правами і свободами. Це дискримінація і правові обмеження, що перетворює питання ЛГБТ на політичне. 

Медіа зобов’язані використовувати свій значний потенціал для зміни суспільної думки щодо ЛГБТ-спільноти, створюючи умови для позитивного сприйняття усіх і кожного. Однак не робити це точково, поверхово й відірвано від реальності по типу: «Дискримінація представників ЛГБТ-спільноти суперечить Конвенції ООН про захист прав людини». 

В Україні існують конкретні проблеми, які турбують представників ЛГБТ, і вони про них заявляють, зокрема, створенням петицій, що за кілька днів набирають необхідну кількість підписів. Водночас медійники не поспішають робити матеріали на теми юридичного і політичного визнання ЛГБТ, через що суспільство не має звідки черпати інформацію про реальні цілі вимог ЛГБТ-спільноти, агресивно реагуючи навіть на саму згадку про права ЛГБТ.

Крім того, унаслідок нерозуміння потреб і вимог ЛГБТ-спільноти в Україні трапляється чимало злочинів на ґрунті ненависті, які майже не розслідуються і не фіксуються. Чим довше медіа мовчать, а суспільство не тисне на владу, тим довше українське законодавство не захищатиме ЛГБТ-спільноту, кваліфікуючи злочини проти неї в кращому випадку як хуліганство. Як наслідок, злочинці відчувають безкарність і продовжують свої діяння.&nbsp

Україна впевнено йде шляхом євроінтеграції, однак на деяких дистанціях вона вже майже на фініші, а на інших — досі на старті. Медіа і медійники мають усі можливості, щоб прискорити цей процес, зокрема, правильним висвітленням теми ЛГБТ-спільноти в нашій країні. 

Авторка: Ліза Бровко

Читайте інші матеріали авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/demonizacziya-voroga-yak-rosiyani-demonizuyut-sami-sebe-ta-ukra%d1%97ncziv/

https://pressassociation.org…

демонізація ворога pressa

Демонізація ворога: як росіяни демонізують самі себе та українців

Як люди можуть робити таке з іншими людьми? У якому столітті вони живуть, що наважилися йти великою війною на нас? Чи можу я бажати смерті тим, хто вбиває, катує, ґвалтує мій народ? Напевно, у кожного після 24 лютого виникали такі запитання в голові. Ці відчуття називають дегуманізацією ворога: якщо ми не вважаємо якусь істоту рівною собі, то її простіше знищувати. Тоді як для українців це природна реакція на дії окупантів, то самих росіян до цього готувала жорстока кремлівська пропаганда.

Психологічна техніка — демонізація/дегуманізація ворога

Демонізація ворога — психологічний процес та частина пропаганди, завдяки чому група людей чи цілий народ перетворюється на «нелюдів», яких потрібно ненавидіти й знищувати. Зазвичай, пропагандисти просувають ідею, що якась група осіб (неважлива кількість) — це злий агресор, «чужий», який загрожує «своїм» і підлягає ліквідації. Використання такого методу психологічного тиску допомагає мобілізувати людей у боротьбі проти спільного ворога. Тоді вони не відчувають ні найменшого жалю до противника.

War 2022 in Ukraine

До чого це призводить? Почитайте новини: воєнні злочини, масові вбивства, катування, ґвалтування, тероризм. Росія демонізувала українців в очах росіян та підживлювала російський шовінізм протягом багатьох років. Особливо інтенсивно це відбувається з 2014 року. І зараз російські окупанти, просякнуті пропагандою, йдуть убивати «бендеравцев», «неонацистов», «западенцев», «фашистов», «укропов», «хохлов». Вони відмовляються назвати українців українцями, адже вбити «нелюда-нациста» — це просто. А от вбити представника іншої нації для когось могло б виявитися складнішим завданням.

Як зробити із жертви агресора?

Відповідь на це запитання потрібно пошукати в російській машині пропаганди. Ось коротка інструкція, як зробити з України агресора, аби виправдати своє повномасштабне вторгнення (примітка: просування нижченаведених наративів необхідне через усі можливі канали зв’язку від блогерів в інстаграмі до політичних ток-шоу):

США воюють проти Росії на території України, а «київський неонацистський режим» допомагає американцям і зраджує росіян; Україна хоче в НАТО, а НАТО планує війну проти Росії та російськомовного населення, отже, потрібен превентивний удар;в Україні квітне русофобія і поклоніння «антиросійським богам»;української нації не існує — є лише «бендеравци» (варто зауважити, що образ Бандери для росіян це, певно, образ самого диявола), «укропи», «неонацисти», «екстремісти» і подібна маячня, які живуть на кордоні з Росією;«західна пропаганда» разом з «київським режимом» готують українців до масових вбивств російськомовного населення.

І це лише верхівка айсбергу з найочевиднішими маніпуляціями, брехнею і пропагандою РФ для демонізації України. Унаслідок споживання однакової інформації, емоційної і єдино правильної, з різних ресурсів у росіян складається враження, що українці — це навіть не люди, а лише «нацисти» чи «посібники нацистів». І, звичайно, з такими переконаннями дуже легко прийти на українську землю й чинити воєнні злочини.

Крім того, демонізація ворога у вигляді українців підкріплюється російським шовінізмом, який існував ще за імперських часів, потім у СРСР і масштабувався в сучасності. Міф про вищість росіян, їхню культурну розвиненість призвів до того, що Росія постійно намагається знищити Україну, наші культуру, історію, мову, звичаї й націю, оскільки саме існування чогось українського загрожує виживанню російського.

Під час повномасштабної війни росіяни щиро дивуються, що українці на окупованих територіях не радіють приходу «руского міра», адже були переконані у своїй так званій «цивілізаційній місії». Так само вони дивуються й асфальтованим дорогам у селах).

Навіщо Росії демонізація ворога-України?

Якщо коротко, то відповідь проста: щоб поширити ненависть і легалізувати масові вбивства, катування українців. Водночас у Росії активно просувається наратив про «братні народи». Одразу виникає запитання, як демонізація і братання вживаються між собою. І тут відповіді теж доволі прості: у росіян не виникає дисонансу, адже для цього потрібні когнітивні здібності, або ж вони думають, що українці — це блудні вівці, яких терміново потрібно навернути на «правильну» путь у будь-який спосіб і навіть шляхом повномасштабної війни.

Російські окупанти масово вчиняють воєнні злочини проти мирного населення і українських військовополонених, бо бачать українців крізь призму демонізації. Дружини російських окупантів закликають чоловіків ґвалтувати українок, бо не співвідносять їх із людьми. Батьки російських окупантів схвалюють убивства українців, бо вірять у російську пропаганду про «страх і ужас на Украінє».

Суспільство країни-терориста Росії настільки переконане в демонічному єстві України, що рівень підтримки повномасштабної війни сягнув 71%. А частина з цих людей відчуває гордість за дії російського окупаційного війська. У результаті демонізації України країна-агресор Росія змогла вести брутальну й жорстоку війну, отримуючи цілковите схвалення зі сторони свого населення.

Чому українцям не доводиться демонізувати ворога?

А навіщо? Росіяни чудово вміють самі дегуманізувати себе і вчинками, і словами.

В умовах повномасштабної російсько-української війни демонізація агресора, себто Росії та росіян, відбувається автоматично без допомоги пропаганди. Доказів того, що вчиняють росіяни на українській землі цілком достатньо, щоб за ними закріпилися назви «нелюди», «орки» «свинособаки» і відповідне ставлення.

Основним та найдієвішим методом дегуманізації образу ворога є показ реальних чи вигаданих його звірств, воєнних злочинів, особливо за участі жінок, дітей, літніх людей та представників церкви. І тому Україні взагалі не потрібно цілеспрямовано демонізувати образ ворога РФ, оскільки путінські вояки з цим справляються й самостійно, а нам, медійникам, достатньо поширити факти цих звірств.

Українці використовують демонізацію ворога як захисний механізм. Адже пересічна людина не може усвідомити, як інша людиноподібна істота, схожа на неї, здатна на масові вбивства мирних, катування, репресії, зґвалтування, мародерство.

Водночас ніхто не заперечуватиме, що медіа й держава допомагають українцям згуртуватися у боротьбі проти ворога завдяки його демонізації, діючи в певних рамках. Ці рамки діляться на добро-зло, світло-темрява (їх часто використовує Володимир Зеленський: «Добро переможе зло, а світло — темряву»). Тобто ворог (Росія) — це темні сили зла, які необхідно перемогти світлим силам добра (Україні) для збереження власного життя і миру в усьому світі.

На практиці видно, що демонізаційна пропаганда зі сторони агресора працює інтенсивно, нав’язливо й жорстоко, а зі сторони того, на кого напали, дегуманізація носить природний і раціональний характер.

Авторка: Ліза Бровко

Попередні матеріали авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/dip-fejki-abo-yak-zhive-svit-postpravdi/

https…

До чого дійшли технології або як живе світ постправди: deep fake

Коли класичні методи маніпуляцій чи розваг втратили актуальність, на арену вийшов плід нейромереж – deep fake. Звичайні фейки, які «лежали на поверхні» довели свою неефективність, адже наявність критичного мислення і знань факт-чекінгу спростовували їх на раз-два. А щодо розваг… Дивитись порно з незнайомцями – нудно, а от глянути на секс Бреда Піта з Джолі… Прийшов час заглибитись у mad world збочених технологій.

Дисклеймер: технології deep fake використовуються не лише для дискредитації та маніпуляцій, з їх допомогою можна створювати щось дійсно унікальне. Згадайте цьогорічне святкування Дня незалежності на НСК «Олімпійський», де Скрябін заспівав свою пісню, наче живий. Організатори «оживили» Кузьму за допомогою технологій нейромереж: тут ви можете побачити виступ голограми Скрябіна.

Що таке deep fake: коротко і ясно

Діп фейк – технологія на основі нейронних мереж, яка уможливлює перенесення характеристик (обличчя, голосу) одного об’єкта іншому: фотографії оживають, на відео з людиною «1» говорить чи рухається обличчя людини «2», синтезується голос (голосом людини можна сказати будь-що, що вона ніколи не говорила). Також це можна пояснити, як технологія синтезу зображення, заснована на штучному інтелекті та використовувана для заміни елементів зображення на бажані образи. Оригінальна людина чи її промова заміняється на фейкову з непомітністю такої підміни.

Де можна побачити deep fake

Що першим спадає на думку при слові фейк? У яких сферах його можна зустріти найчастіше? Звичайно ж, політика, медіа, розваги. Якщо ви знаєте більш несподівані сфери, де їх застосовують, пишіть в коментарях.

Перший глобальний «вихід у люди» діп фейк зробив у 2017. Тоді опублікували порнофільм, у якому обличчя героїні замінили на обличчя ізраїльської акторки Галь Гадот, що зіграла головну роль у фільмі «Wonder woman». З того часу ця технологія набирає обертів та активно використовується у сферах:

Політика – маніпуляції під час виборчого процесу звична справа. Наразі ж можна робити це витонченіше. Медіа підхоплюють ці відео, розповсюджують їх, рідко перевіряючи справжність. Більшість людей вірять у те, що тільки здається правдою. Чому так відбувається? Бо ми не звикли до фейкових відео, наш мозок ще не готовий повірити в такі надсучасні технології. Однак, майбутнє вже тут. Перегляньте найпопулярніші приклади:

Кіноіндустрія – deep fake дозволяє «воскресити» померлих акторів. До прикладу, в «Зоряних війнах» оживили Пітера Кушінга з оригінальної саги. Актор, котрий грає губернатора Таркіна, помер у1994 році. Його обличчя наклали на акторську гру британця Гая Хенрі.Розваги – будь-яка людина здатна створити свій діп фейк за допомогою спеціального ПЗ. Уявіть, що історичні постаті оживають, вони дихають, озираються і навіть говорять до нас. Тепер це може бути реальністю! Генеалогічний сайт MyHeritage представив новий сервіс під назвою DeepNostalgia

Як працює технологія deep fake

Deep fake створили на основі генеративно-змагальної нейромережі (GAN). Одна частина алгоритму «вчиться» на реальних фотографіях певного об’єкта і створює зображення, «змагаючись» з  іншою частиною алгоритму, поки та не почне плутати копію з оригіналом. Тобто одна створює, інше виявляє і так до нескінченності, до ідеальної підробки. Існує три найпопулярніших різновидів діп фейків:

Заміна обличчя – у відео обличчя актора підміняється обличчям іншої людини. Його застосовують для вставки голів відомих акторів у фільми, в яких вони ніколи не з’являлися.Синхронізація губ – вихідне відео модифікують так, що область рота узгоджується з неоригінальним, іншим аудіозаписом. На фейковому відео людина може говорити зовсім не те, що в оригіналі, виглядаючи при цьому відносно природно.«Ляльковик» – зображення людини (рухи головою та очима, жести, міміка) анімує виконавець, котрий сидить перед камерою і виконує дії, які він хоче бачити на відео від «ляльки».

Принцип роботи відносно простий: нейромережі дається великий масив даних ➡️ вона обробляє масив та вивчає особливості особи та її міміки ➡️ нейромережа вчиться відтворювати обличчя людини ➡️ а вже далі йде синтез фейкового контенту.

Чи існує антидот

Ситуація з діп фейками – складна. До Конгресу США подали відповідний законопроєкт Malicious Deep Fake Prohibition Act, у якому deep fake визначається як аудіовізуальний запис, створений або змінений таким чином, що спостерігач його може вважати автентичним. Важливим моментом є те, що у законопроєкті криміналізується використання глибинних підробок з метою шахрайства чи в порно. Якщо діп фейк створено для розваг, то згідно з Першою поправкою до Конституції США (право на свободу вираження) творець не притягується до відповідальності.

Також активно створюються програми, що можуть відрізнити підробку від оригіналу. Зокрема, цим займається один з лідерів ринку у сфері ПЗ «Adobe Systems».

Та, як відомо, вірус шириться швидше, аніж вигадують ліки чи вакцину від нього. Проведіть аналогію з пандемією коронавірусу. Чим досконалішими стають системи з виявлення фейків, тим скоріше мутують самі deep fake. Але… має ж бути рішення хоча б тимчасове? І воно є, ми можемо самостійно розпізнати глибинну підробку, маючи базові знання з теми, наприклад, ті, що ви тільки-но прочитали.

Підібрала для вас найдієвіші та найпростіші поради:

стежте за мерехтінням облич;звертайте увагу на колір обличчя та тіла;шукайте першоджерело;зважайте на тривалість відео;фіксуйте увагу ще й на звук;сповільнюйте відео, щоб краще розглянути деталі;дивіться в рот😲 – нечітка внутрішня частина рота (зуби та язик) видають діп фейки;стежте за морганням.

Людству не втекти від штучного інтелекту. Триває активна дискусія про те, яким буде світ за 5, 10 років: прогнозів немає. Як запобігати можливим загрозам? Як правильно використовувати ці технології на благо людству? Чи реально «вживатися» з діп фейками? Поки чітких відповідей на ці питання не існує. Однак, відомо одне: люди мають знати про вплив штучного інтелекту на їхні права, на демократію, на медіа, про всі реальні та потенційні ризики використання діп фейків.

Авторка: Ліза Бровко

Попередні матеріали цієї авторки:

https

https://pressassociation.org.ua/ua/serednovichna-hvoroba-v-suchasnosti-abo-chomu-seksizm-dosi-shiritsya-svitom…

Журналістика в обличчях. Анастасія Норіцина про власний шлях

Велика серія інтерв’ю з молодими представниками журналістських професій починається з цього матеріалу. Чому саме журналістика, чому саме молоді спеціалісти, а не люди з багажем досвіду? Мені цікаво дослідити свіжий погляд на медійний світ. Вам теж хочеться почути ровесників, котрі досягли успіху, незважаючи на юний вік? Як це у 18 років почати влиття у медіасвіт? ЦІ та інші питань, які «болять» кожного новачка. Ласкаво прошу до прочитання!

Вона поставила на терези юриспруденцію та журналістику, при вступі її зустрічала сама директорка інституту, а зараз щодня поринає у курйозний світ української політики. Про історію свого журналістського шляху, першу зйомку «калюжі крові» та роботу редакторки ранкового шоу на 2 курсі розкаже Анастасія Норіцина – журналістка та кореспондентка у Верховній Раді від телеканалу «Апостроф». Свій шлях у медіа вона почала ще зовсім юною, тому вже має чим здивувати. 

📌Розкажи щось про свій бекграунд: де навчалась, працювала?

Закінчила я Інститут журналістики Грінченка. Практику на 2 курсі почала проходити в найбільшому, на той час, інформаційному телеканалі «112 Україна». Був 2017 рік, і це стало моїм першим місцем роботи. До того ж це був хороший старт і досвід. Щоправда у листопаді 2018, коли канал змінив власників (мається на увазі купівля телеканалу Тарасом Козаком і Віктором Медведчуком, – ред.), а разом з цим почалися і зміни в інформаційній політиці холдингу – тоді я звільнилася.

«Хотіла вступати в Одесу, мала білети на Київ»

📌 Чому спочатку обрала журналістику? А далі саме тележурналістику? 

Історія із журналістикою в мене склалася не одразу. Коли я закінчила школу, обрала два напрями: юриспруденції та журналістика. Хоч я жила в селі, але все одно я подала документи в усі великі міста України і вже майже була готова їхати саме в Одеський університет навчатися, в Одеську юридичну Академію. Готуючи вдома копії всіх своїх документів для вступу в Одесу, я отримала дзвінок із Києва, де сказали: «Ми вас чекаємо, ви пройшли на журналістику. Завтра останній день подачі документів».  Це подзвонили із Грінченка. Це був вихідний день, але мене навіть вийшла директорка Інституту журналістики зустріти. Було надзвичайно приємно, бо я дійсно ледь не остання, хто прийшов у фінальний день подавати документи. Ми з нею познайомилися, я їй сподобалася, і вона мені дуже сподобалось. 

Щодо тележурналістики, то роль у цьому зіграв поділ в інституті. Дали вибір: фотокореспондент або ж тележурналіст. Фотографії у мене не завжди вдаються, а от ТБ дійсно манило. 

📌 Чим, на твою думку, відрізняється тележурналіст від журналіста з онлайн-медіа, наприклад? 

Є велика різниця у способах донесення інформації. Тележурналіст має не тільки донести суху інформацію, а ще й продемонструвати це наочно. Картинка – ось що дуже важливо на телебаченні. І ще плюс ТБ в тому, що воно різнопланове. Ти можеш експериментувати з форматами, кадрами, навіть пропонувати й втілювати власні проєкти. У прямому ефірі можна вести жваву дискусію без того, що потім редактор щось виправить, щось скаже переписати. На щастя, зараз тележурналістика осучаснилась. Це не нудна класика.

📌 Ти швидко звикла до роботи на камеру чи докладала для цього зусиль?

Мені було страшно. Я вся трусилася. Моє перше включення було з місця вбивства в 17 років. Ось таке веселе завдання дали. До того я не працювала на камеру. Більше робила сюжети, могла брати інтерв’ю, де зробити кілька дублів не проблема. Отже, я приїхала до двору, де вбили людину. А це зима, тому кров на снігу було дуже видно. Я ще не знала як правильно починати, про що розповідати. Тому й ляпнула на включенні: «Ось тут велика калюжа крові», а оператор ще й показав її зблизька. Виявилось, що такі кадри і слова взагалі табу… Надалі я все частіше робила фейкові включення, показувала їх редакторам, щоб знати свої помилки. Тепер камера – мій друг.

📌 Ти працюєш кореспонденткою у ВР. Як тебе сприймають колеги та самі депутати? 

Перше хочу сказати про колег. Я обожнюю свою редакцію. За життя змінила 3 колективи і маю з чим порівняти. Зараз у нас дійсно команда. Щодо колег у Верховній Раді, то конкуренція є, це сильно відчувається. Проявляється найбільше в моменти брифінгів. Ти хочеш взяти інтерв’ю, а тебе відштовхують, просто не підпускають до депутата, аби твій телеканал залишився без коментаря. Навіть не хотіли потримати мікрофон, коли була крайня потреба. Ставились скептично: «Ти хто? Що ти знаєш?». Мала враження, що всі такі розумні, а я недостатньо… Однак позитиву не менше. У стінах парламенту я зустріла багато крутих журналістів, які не один рік працювали там. Вони допомогли мені адаптуватись, навчитись. 

«Я ніколи не залишаюсь осторонь»

📌 Чи стикалась у професійній діяльності з ейджизмом чи сексизмом? Якщо так, то поділись досвідом.

Про ейджизм точно сказати не можу. Сексизм, звичайно, мав місце в моїй кар’єрі. Найчастіше це ситуації, коли тебе не сприймають серйозно. Ти просто для інших приваблива, розумна дівчинка. Можуть дозволити некоректну поведінку, якісь натяки, жарти. Чоловіки (наприклад, ті ж депутати) можуть схопити за талію. З колегами таке було. І це зневага, дуже прикро… Хоча зараз субординацію цінують більше.

📌 Що найскладніше в роботі кореспондента? Які якості для цього потрібні? 

Мабуть, доносити людям правду, хоч це наша основна робота. А ще складно іноді з редакторськими правками. Ти хочеш одне, редактор інше. Не складно здогадатись, що буде у фіналі. 

Щоб бути кореспондентом, треба мати терпіння та берегти нервові клітини, бути не просто професійно підготовленою людиною, а ще й морально витривалою.

📌 Чи легко залишатись осторонь і лише слухати те, що говорять тобі, без можливості заперечити? 

Я ніколи не залишаюсь осторонь, якщо тема мене стосується чи цікавить. Завжди заперечую те, з чим не згодна. Я така людина – доводжу свою думку до кінця. Звичайно, якщо помиляюся, то не боюсь це визнати та вибачитись, коли доречно. Але мовчати не моя тема. Утримуюсь лиш тоді, коли тема чи ситуація мене ніяк не стосується.

📌 Як ти вважаєш, робота журналіста в Україні недооцінена? Чому?&nbsp

Однозначно. Люди звикли думати, що от журналісти такі погані, хочуть «нарити» на тебе бруд, ним облити та ще й зверху чимось присипати. Або інша категорія людей, які не сприймають твою роботу серйозно. Але це важка робота, хоч і цікава. Мене «болить», що українці зневажливо думають про наш фах.

«Мене надихають люди»

📌 Як твої близькі люди ставляться до професії? Чи підтримують?

«Обирай свій шлях сама» – так сказали мені батьки, коли я вирішувала зі вступом. На днях я спробувала себе в ролі ведучої підсумкового випуску новин, то мама з татом розіслали це відео усім родичам і друзям.

📌 Кажуть, що тележурналісти мають дуже сильні руки, адже постійно тримають мікрофон. Правда чи міф?

Думаю, що це правда. Бо мікрофон справді важкий, особливо під час затяжних брифінгів чи інтерв’ю. Одну руку доводиться підтримувати іншою. Я займаюсь спортом, то може не так це відчуваю, як інші. Тому моя порада тележурналістам – робіть тіло сильним.

📌 Де віднаходиш натхнення? Хто слугує прикладом для тебе?

Мене надихають люди. Натхнення приходить, коли родичі, знайомі, друзі, керівництво чи просто незнайомці дають зворотний зв’язок та слова подяки за донесену інформацію. Це окриляє. Багато новин, про які розповідаю в етері, я дублюю в Інстаграм. Там зручніше отримати фідбек. Часто читаю коментарі в Ютуб під нашими відео або в інших соцмережах. Критику я теж люблю, сприймаю її з посмішкою, бо це рухає мене вперед. 

Приклад мені подають інші професіонали з колосальним досвідом. Звичайно, я завжди дивлюсь безліч інтерв’ю, політичні ток-шоу. Обожнюю читати статті, написані гарною цікавою мовою з елементами розслідувань.

📌 Які поради можеш дати людям, що планують пов‘язати життя з журналістикою? 

Будьте допитливими та комунікабельними, а також готуйтесь до купи недоспаних ночей, відкладених планів, віддачі на всі 100%. А ще важливо усвідомлювати: обирай тільки ті теми, які тебе самого цікавлять. Чому? Бо інакше твій матеріал не матиме успіху, буде нудним. Так, ти можеш зробити його без кайфу, зробити вчасно і ніби нормально. Однак він точно не назбирає мільйони переглядів, коментарів. 

Хочеться побажати всім людям, незалежно від професії, безперестанного навчання. Особливо зверніть увагу на мови. Це відкриє вам ще більше шляхів до інформації та кар’єрного зростання.

Авторка: Ліза Бровко

Попередні матеріали цієї авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/serednovichna-hvoroba-v-suchasnosti-abo-chomu-seksizm-dosi-shiritsya-svitom/

https…

Середньовічна хвороба в сучасності, або чому сексизм досі шириться світом

Сьогодні на вас чекає експедиція диким світом сексизму та гендерної нерівності, то ж тримайтеся міцно! А під кінець ви повернетесь до цивілізації: отримаєте поради про те, як уникати гендерної нерівності у своїх текстах та як правильно писати про фемінізм. Рушаємо?

Влада створена, щоб розв’язувати проблеми народу. Вона на них реагує, обирає найбільш нагальні та починає діяти (у теорії так мало би бути). А оскільки медіа це четверта влада, то тут система подібна: ЗМІ відображають реальний стан суспільства, його погляди та переконання. На запитання чому так багато сексизму в медіа відповідь проста. В Україні сексизм поширений у всіх сферах життя, починаючи від побуту і до працевлаштування. Відомо, що медіа (особливо ТБ) з усіх сил намагаються задовольнити смаки авдиторії, тому програма телеканалів вирує сексистськими шоу по типу «Хто зверху», «Вар’яти», «Дизель шоу», «Вечірній квартал», а також більшістю ток-шоу, де 80% гостей та експертів становлять чоловіки. У таких програмах побачити гендерний дисбаланс просто, однак чи помічали ви, що сексизм пробрався навіть у чистий інформаційний жанр – новину. Депутаток згадують у новинах, коли ті пофарбували волосся або ж надягли «відверту» сукню. Чи можна уявити цей сюжет, знятий стосовно чоловіків? Звичайно, що ні. 

Сексизм та гендерна нерівність у медіа мають деструктивні наслідки для формування суспільної свідомості та допомагають ще більше укоренити стереотипи. 

КИМ або ЧИМ виступають жінки в ЗМІ

Дбайлива господиня, зваблива красуня, довірлива блондинка, поліціянт у спідниці, дружина відомого, дочка скандального і так до нескінченності. Щодня недобросовісні журналісти продукують тонни інформаційного сміття на кшталт новин про те, чим же «насправді» займаються жінки на високих посадах. Їх цікавить особисте життя впливових жінок, їхні фірмові страви, нова блузка, але ніяк не професійна діяльність. Ситуацію, коли директора успішної компанії запитують «Яку частину двигуна ви любите ремонтувати найбільше?», виглядає абсурдно, бо це ж стереотипно. Проте запитання про фірмову страву очільниці громадської організації нікого не збентежить. 

До прикладу, на найпопулярнішому сайті новин ТСН (за результатами дослідження «Ставлення населення до медіа та споживання різних типів медіа у 2021 році», що було виконано соціологічною компанією InMind на замовлення міжнародної неприбуткової організації Internews) є рубрика з милою назвою «Леді». Вгадайте, про що там йдеться? Про феміністичний рух? Про кар’єрні можливості? Підрубрики там наступні: мода, здоров’я, краса, секс, дім, діти, кухня, подорожі, психологія, астрологія. Завіса. Ось вам і список тем, які дійсно «цікавлять» жінок.

Що думають типові споживачі про рівень висвітлення жінок у медіа

Щоб детально вивчити тему «сексизм», я звернулась до нового дослідження «Ставлення населення до медіа та споживання різних типів медіа у 2021 році». На запитання «Чи мають жінки бути на рівні з чоловіками  представлені в медіа?» 84% респондентів дали ствердну відповідь. До того ж у фокус-груповій дискусії респонденти заявили, що в Україні немає утиску прав жінок: жінки є і в політиці, займають високі посади, мають можливості кар’єрного зростання. Проте саме респондентки вважають доцільним ширше представлення жінок у медіа, адже це слугуватиме прикладом та руйнуватиме стереотипи.

Позиція молодих медійників

Опитування провела самостійно. Запитання: “Як ви ставитесь до сексизму в ЗМІ?”.

«Краще спитати не про сексизм в ЗМІ, а взагалі про існування такого явища. Його я не сприймаю у будь-якому вираженні – чи то колючі зауваження, чи то «просто приколи». Дійсно, що тут такого? А я відповім. Це не є нормою здорового суспільства. Головою розумію, звідки це бере початок, що це обумовлений обставинами процес, що це має логічне пояснення. Чому ми маємо терпіти цей вірус сексизму? А коли це знаходить виявлення ще й в ЗМІ, то стає значно гірше – що ще може більш масштабно вплинути на свідомість суспільства???»

Дар`я Бурлака, «ICTV» 

«У наш час проблема з сексизмом чи нав’язуванням стереотипів у ЗМІ вже, на щастя, пішла на спад. І зараз я майже не зустрічаю подібних прикладів на тих ресурсах, які часто відвідую. Ще декілька десятиліть чи навіть років назад це була дійсно серйозна проблема, яка постійно заганяла в рамки, як жінок, так і чоловіків, надягаючи їм на очі штори. У різних людей різні інтереси, уподобання й погляди на життя, а тому читати, у ЗМІ що твоя робота, хобі чи захоплення тобі не підходить — щонайменше дивно та неприємно. Зараз, щоправда, це отримало поштовх в іншу сторону, і деякі напівбожевільні «бійці за рівність» знаходять прояви сексизму скрізь, навіть там, де немає нічого образливого і все виглядає адекватно, проте це вже зовсім інша історія».

Євгеній Гладун, «ЛБ»

«До сексизму в ЗМІ ставлюся різко негативно. Я вважаю, він має бути заборонений. Заголовки на кшталт «така-то показала свої булочки» формують сприйняття зневажливого та об’єктивізованого ставлення до жінок у суспільстві як те, що відповідає нормі. ЗМІ, які впливають на суспільну думку, не можуть дискримінувати жодну із верств населення, враховуючи і жінок».

Олеся Бойко, «Читомо»

«Загалом, більшість випадків сексизму у ЗМІ, що мені доводилося бачити, це новинні заголовки, у яких йде акцент не на якусь подію, а саме на зовнішній вигляд людини. Можливо для якихось модних журналів це буде підходити, але, вибачте, яким чином чиясь фігура відноситься до ЗМІ, а особливо до журналістики. Зрозуміло, що такі заголовки використовуються не просто так, на них є попит, якщо вони досі існують та збирають досить велику кількість переглядів. Використання подібних тактик для підняття свого рейтингу базується на фізіологічних потребах людини. Для таких ситуацій є інші ресурси, де можна спожити такого роду контент, якому не місце у ЗМІ. Моє ставлення до сексизму у ЗМІ негативне. Треба відходити від нав’язаних суспільством стереотипів, де «жінка має мити посуд вдень та вночі, а чоловік має бути справжнім мужиком». Винищення сексизму є одним зі шляхів до ментально здорового суспільства, де люди співіснують один з одним у злагоді та повазі».

Вадим Дубенцов, «Укрінформ»

Як знайти гендерну нейтральність та писати про фемінізм?

Писати правильно про «дражливі» теми має кожен контент-мейкер. І ні, не для того, щоб його не закидали яйцями. Хоча й таке буває: в Україні щорічно вручають антипремію «Це Яйце!» за сексизм у медіа. Отримати її можуть окремі особи або ціла редакція за сексистські матеріали або ж висловлювання. Якщо хочете уникнути цієї номінації, читайте далі.

Писати про фемінізм – не дорівнює закликати людство до винищення чоловічої статі. Достатньо, наприклад, брати коментарі щодо якоїсь події і у фахівців, і у фахівчинь. Уникайте мови ворожнечі та вживайте фемінітиви. Якщо пишете про недобросовісне виконання обов’язків лікарки, то не чіпайте її особисте життя: «У неї вдома троє дітей, коли ж їй належно думати про роботу».Заповідь медійника «Бережи баланс». Вона стосується і гендерного балансу. Пишете про судову реформу – залучіть коментар експертки. Хочете розповісти про дітей-зумерів – попросіть чоловіка розказати про його методики виховання.Використовуйте «дзеркало». Саме так називається журналістський метод, який убереже вас від антипремії «Це Яйце!». Якщо ви маєте сумнів щодо гендерної нейтральності тексту, поставте на місце жінки чоловіка. Чи будете ви в матеріалі про чоловіка згадувати його стиль одягу чи зачіску?Хочете писати на феміністичні теми, але страшно отримати купу критики? Спершу дослідіть обрану тему. Навчіться розрізняти феміністок/феміністів та профеміністок/профеміністів. А ще слідкуйте за нішевими медіа («Повага», «Гендер в деталях», «Зміна», розділ «Небайдужа» в «Рубриці»).  Не бійтеся просити експертних коментарів! Скористайтесь HelpSMI. Цей ресурс допоможе знайти фахівців майже на будь-який смак, то ж додайте його в закладки.

Пам’ятайте, що медіа – це форматор поглядів суспільства, тож пишіть так, як хочете жити самі. Пишіть для того, аби жити у прогресивній країні!

Авторка: Ліза Бровко

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/korotka

https://pressassociation.org.ua/ua/tvoya-czifrova-bezpeka…

Коротка шпаргалка про соцопитуваня

Ставлення до соцопитування в Україні неоднозначне, та це й не дивно, адже існує безліч фейкових досліджень, замовних опитувань, маніпуляцій даними й купа іншої брехні чи напівправди. Однак зараз ви маєте можливість за кілька хвилин самостійно з’ясовувати кому ж вірити і як розрізнити фейк від істини в соціології.

Соцопитування надзвичайно потрібне явище у демократичній державі, бо воно має змогу продемонструвати настрої серед населення стосовно різних питань. Звичайно, найбільший попит мають опитування щодо політичних уподобань електорату. Результати подібних досліджень справді мають велике значення для розуміння загальної ситуації у країні чи регіоні. Проте ЗМІ по-різному розшифровують результати досліджень, проведених соціологічними організаціями. Від цього залежить релевантність поданої інформації, її заангажованість/незаангажованість.

Хто такі псевдосоціологи та як вони маніпулюють?

Перед виборами чи іншими важливими подіями, що стосуються широкої громадськості, кількість соціологічних організацій росте в геометричній прогресії. Такі організації псевдосоціологів зазвичай фінансуються політсилами, а цикл їхнього життя триває рівно до тривалості політичної кампанії. Вони оприлюднюють вигідні замовникам підтасовані дані, викривляють відповіді респондентів. Як же зрозуміти, яка з організацій, фейкова? Texty.org.ua створили базу псевдосоціологів, де кожен може перевірити джерело, використане у тому чи іншому медіа. 

На що звертати увагу при аналізі соцопитування?

Яка організація опублікувала соціальне дослідження? 

Першою справою перейти на сайт організації, ознайомитись з іншими дослідженнями, вияснити у який період проводяться нею дослідження. Довіряти можна Київському міжнародному інституту соціології (КМІС), Інституту соціології НАН України, Соціологічній групі “Рейтинг”, Центру Разумкова, Центру “Соціальний моніторинг”, Українському інституту соціальних досліджень імені Олександра Яременка та іншим (з ними можете ознайомитись на сайті Texty.org.ua). Корисно також поцікавитись чи входить організація до міжнародної асоціації ESOMAR (ESOMAR — Європейська асоціація дослідників громадської думки й маркетингу — одна з найвідоміших і шанованих дослідних асоціацій у світі, утворена в 1948 році. На сьогодні ESOMAR налічує більш ніж 5000 членів з понад 120 країн світу). 

Яким чином проводили дослідження?

Тут важливо подивитись чи вказаний метод збору інформації ( телефонне опитування, опитування на вулиці, поквартирне опитування, гугл-форми і тд.). Обов’язковою є інформація скільки людей брало участь, який період проведення дослідження (чіткі дати), чи є вибірка репрезентативна щодо теми опитування. &nbsp

Чи свіже це соціальне опитування?

Люди — істоти мінливі. Особливо це стосується їхніх поглядів на важливі суспільно-політичні явища. З цієї причини опитування, проведене 2-3 місяці тому не можна вважати дійсним та керуватись ним у висвітленні теми.

Яке медіа інтерпретує результати дослідження? 

Як кажуть, і біле називають чорним. Ненадійні медіа можуть перекрутити дослідження авторитетної організації до невпізнаваності. Отож, поради дві: користуйтесь перевіреними медіа та ходіть за першоджерелом.

А ось і приклад для наочності. Politeka — чудовий зразок неякісних, маніпуляційних та відверто пропагандистських матеріалів. Автор матеріалу нібито використав опитування з авторитетного джерела (КМІС), однак:

Не надав посилання на першоджерело;Маніпулятивно трактував вирвані з контексту результати дослідження;Не надав пояснення методу дослідження, вибірки, похибки та іншої важливої інформації.

Висновки зробіть самі щодо надійності цього ресурсу.

Автор: Ліза Бровко

Попередні матеріали цього автора

https://pressassociation.org.ua/ua/tvoya-czifrova-bezpeka/

https://pressassociation.org.ua/ua/slovo-zbroya-hejt…