«Четверта влада» в Україні: міф чи реальність?

«Четверта влада» – саме так журналістику колись назвав Томас Карлайл (шотландський письменник, есеїст та історик). Однак якими є насправді умови такого терміну й чи можливо назвати ЗМІ ще однією гілкою влади в Україні? 

Як відомо, існує три гілки влади: законодавча, виконавча та судова. Відповідно до ст. 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. «Гілками влади» називаємо тих, хто подає, розглядає і створює закони, а також контролює їх виконання.

Чи є тут місце для журналістики?

Ще з часів Томаса Карлайла чи можливого іншого автора цього вислову – Жан-Жаку Руссо, журналісти виконували важливу роль у суспільстві. Вони поширювали інформацію, вислови впливових людей чи матеріали, які в майбутньому могли змінити щось в одній із трьох гілок влади.

«За допомогою масової інформації можна впливати на громадську думку як стан масової свідомості. Масові комунікації сприяють тим самим найкращій реалізації цілей суб’єктів соціальних інтересів. Цей факт став підставою виникнення терміну «четверта влада», яка наділяє масові комунікації якимись особливими владними повноваженнями» (з роботи «Четверта влада як соціологічна категорія»).

Зараз журналісти – це ті, хто безпосередньо стоїть між суспільством і гілками влади. Оскільки ми живемо в епоху, коли володіння інформацією ототожнюється з можливістю певного керування людьми, то засоби масової комунікації можна вважати ще однією гілкою влади. В історії було багато прикладів, коли висвітлення конфліктів, судових процесів, протестів, арештів, або революцій впливали на зміни в судовій системі, внесення змін до Конституції чи навіть до референдумів й зміни влади. 

Однак є умови, за яких можна припустити формулювання «четверта влада» стосовно журналістики: дотримання всіх стандартів й публікування важливих матеріалів політичного, громадського чи судового характеру.

В контексті глобалізації владу преси заведено вважати першою, а не четвертою. Власне використання виразу «влада преси» й характеризує цю епоху. Поява нових засобів зв’язку та інтернету гарантувала нові можливості для поширення інформації: оперативніше, чіткіше, актуальніше. Журналістика отримала змогу використовувати глобальні всесвітні перетворення на свою користь. Вона стала ще ближчою до суспільства й, безумовно, той вплив який створюють ЗМІ зараз не можна порівняти, скажімо, з ситуацією в кінці ХХ століття.

Проте іншої думки український політичний журналіст Вадим Карп’як: «Існує вислів, що журналістика – четверта влада, з чим я не до кінця погоджуюсь. В Україні є три гілки влади: законодавча, виконавча та судова. Кожна з яких є законом. Журналісти висвітлюють закони, впливають на певні рішення, але не створюють й не приймають їх».

Подібна позиція описана у праці «Четверта влада» як соціологічна категорія» (Науменко Т.В.): «Четвертою владою ЗМІ бувають лише у двох випадках: перший – коли вони транслюють обов’язкові для виконання рішення законодавчої, виконавчої та судової влади; другий – коли власні виступи ЗМІ щодо законодавчих актів розглядаються як обов’язкові для обліку під час прийняття рішень владою».   

Узагальнивши, можна сказати, що вираз «четверта влада» однозначно прийнятий суспільством. Хоч і за часів СРСР це прийнято було використовувати виключно до західної журналістики, проте зараз, у незалежній Україні й умовах всесвітньої глобалізації, роль засобів масової комунікації у громадянському житті переоцінити важко. Актуальним лише залишається питання «прозорості» медіа й журналістики в цілому.

«Четверта влада» в Україні

Кому довіряти серед українських ЗМІ залишається обрати кожному. Однак не можна пройти повз всі ті спільні кроки, які пройшли журналісти за понад 30 років існування незалежної журналістики.

Поява недержавних телеканалів, інформагенцій та преси, створення потужного сегмента інтернет-ЗМІ стали першим кроком для незалежної журналістики. Від телеканалу «Тоніс», який у 1992 році переїхав до Києва до створення «Української правди» у 2000 році Георгієм Гонгадзе та Альоною Притулою. Саме УП до сьогодні вважають українці найнадійнішим джерелом інформації. Саме Гонгадзе довів, що та журналістика, яка є «незручною» владі може і повинна змінювати країну, це однозначно приклад четвертої влади.

Іншим важливим кроком для журналістики як незалежної гілки влади стало роздержавлення преси, тобто вихід кількасот друкованих видань з-під контролю органів влади та місцевого самоврядування. Проте з’явилась проблема у фінансуванні: багато ЗМІ почали фінансувати олігархи, що впливає на матеріали медіа.

Доступ до публічної інформації. Навіть попри всі вади виконання цього закону, перемога нашого медіасуспільства у можливості за допомогою доступу до публічної інформації контролювати державну владу й місцеве самоврядування. Водночас державні органи стають прозорішими, а дедалі більше даних — відкритими та доступними для медіа.

Прозорість медіавласності. Хоч і недосконалий, закон про прозорість медіавласності змусив багатьох політиків та бізнесменів розкрити свої зв’язки з медіа. А декого навіть втратити сумнівні медіаактиви. Проте навіть без юридичних наслідків ініціатива все одно дає суспільству розуміння, хто «замовляє музику» в медіапросторі.

Журналістика в Україні – це механізм, що постійно переживає певні зміни. Вбивства медійників, цензура, скандали й володіння ЗМІ політиками чи олігархами не до кінця дають зрозуміти суспільству, що функції, які повинні виконувати журналісти в Україні, їх виконують. Їм залишається лише зрозуміти, що на меті четвертої влади завжди будуть інтереси українців. Це, власне, й відрізняє звичайних журналістів від четвертої влади.

Авторка: Лілія Брезгунова

Попередні матеріали цієї авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/fortune-istoriya-dilovogo-zhurnalu/

https://pressassociation.org.ua/ua…

Журналістика в обличчях. Анастасія Норіцина про власний шлях

Велика серія інтерв’ю з молодими представниками журналістських професій починається з цього матеріалу. Чому саме журналістика, чому саме молоді спеціалісти, а не люди з багажем досвіду? Мені цікаво дослідити свіжий погляд на медійний світ. Вам теж хочеться почути ровесників, котрі досягли успіху, незважаючи на юний вік? Як це у 18 років почати влиття у медіасвіт? ЦІ та інші питань, які «болять» кожного новачка. Ласкаво прошу до прочитання!

Вона поставила на терези юриспруденцію та журналістику, при вступі її зустрічала сама директорка інституту, а зараз щодня поринає у курйозний світ української політики. Про історію свого журналістського шляху, першу зйомку «калюжі крові» та роботу редакторки ранкового шоу на 2 курсі розкаже Анастасія Норіцина – журналістка та кореспондентка у Верховній Раді від телеканалу «Апостроф». Свій шлях у медіа вона почала ще зовсім юною, тому вже має чим здивувати. 

📌Розкажи щось про свій бекграунд: де навчалась, працювала?

Закінчила я Інститут журналістики Грінченка з дипломом бакалавра. На магістратуру поки що не вступаю, але, думаю, все в майбутньому. Практику на 2 курсі почала проходити в найбільшому, на той час, інформаційному телеканалі «112 Україна». Це стало моїм першим місцем роботи і до того ж дуже вдалим. До того ж я дописувала статті у виданні від університету – «Грінченко-інформ».

«Хотіла вступати в Одесу, мала білети на Київ»

📌 Чому спочатку обрала журналістику? А далі саме тележурналістику? 

Історія із журналістикою в мене склалася не одразу. Коли я закінчила школу, обрала два напрями: юриспруденції та журналістика. Хоч я жила в селі, але все одно я подала документи в усі великі міста України і вже майже була готова їхати саме в Одеський університет навчатися, в Одеську юридичну Академію. Готуючи вдома копії всіх своїх документів для вступу в Одесу, я отримала дзвінок із Києва, де сказали: «Ми вас чекаємо, ви пройшли на журналістику. Завтра останній день подачі документів».  Це подзвонили із Грінченка. Це був вихідний день, але мене навіть вийшла директорка Інституту журналістики зустріти. Було надзвичайно приємно, бо я дійсно ледь не остання, хто прийшов у фінальний день подавати документи. Ми з нею познайомилися, я їй сподобалася, і вона мені дуже сподобалось. 

Щодо тележурналістики, то роль у цьому зіграв поділ в інституті. Дали вибір: фотокореспондент або ж тележурналіст. Фотографії у мене не завжди вдаються, а от ТБ дійсно манило. 

📌 Чим, на твою думку, відрізняється тележурналіст від журналіста з онлайн-медіа, наприклад? 

Є велика різниця у способах донесення інформації. Тележурналіст має не тільки донести суху інформацію, а ще й продемонструвати це наочно. Картинка – ось що дуже важливо на телебаченні. І ще плюс ТБ в тому, що воно різнопланове. Ти можеш експериментувати з форматами, кадрами, навіть пропонувати й втілювати власні проєкти. У прямому ефірі можна вести жваву дискусію без того, що потім редактор щось виправить, щось скаже переписати. На щастя, зараз тележурналістика осучаснилась. Це не нудна класика.

📌 Ти швидко звикла до роботи на камеру чи докладала для цього зусиль?

Мені було страшно. Я вся трусилася. Моє перше включення було з місця вбивства в 17 років. Ось таке веселе завдання дали. До того я не працювала на камеру. Більше робила сюжети, могла брати інтерв’ю, де зробити кілька дублів не проблема. Отже, я приїхала до двору, де вбили людину. А це зима, тому кров на снігу було дуже видно. Я ще не знала як правильно починати, про що розповідати. Тому й ляпнула на включенні: «Ось тут велика калюжа крові», а оператор ще й показав її зблизька. Виявилось, що такі кадри і слова взагалі табу… Надалі я все частіше робила фейкові включення, показувала їх редакторам, щоб знати свої помилки. Тепер камера – мій друг.

📌 Ти працюєш кореспонденткою у ВР. Як тебе сприймають колеги та самі депутати? 

Перше хочу сказати про колег. Я обожнюю свою редакцію. За життя змінила 3 колективи і маю з чим порівняти. Зараз у нас дійсно команда. Щодо колег у Верховній Раді, то конкуренція є, це сильно відчувається. Проявляється найбільше в моменти брифінгів. Ти хочеш взяти інтерв’ю, а тебе відштовхують, просто не підпускають до депутата, аби твій телеканал залишився без коментаря. Навіть не хотіли потримати мікрофон, коли була крайня потреба. Ставились скептично: «Ти хто? Що ти знаєш?». Мала враження, що всі такі розумні, а я недостатньо… Однак позитиву не менше. У стінах парламенту я зустріла багато крутих журналістів, які не один рік працювали там. Вони допомогли мені адаптуватись, навчитись. 

«Я ніколи не залишаюсь осторонь»

📌 Чи стикалась у професійній діяльності з ейджизмом чи сексизмом? Якщо так, то поділись досвідом.

Про ейджизм точно сказати не можу. Сексизм, звичайно, мав місце в моїй кар’єрі. Найчастіше це ситуації, коли тебе не сприймають серйозно. Ти просто для інших приваблива, розумна дівчинка. Можуть дозволити некоректну поведінку, якісь натяки, жарти. Чоловіки (наприклад, ті ж депутати) можуть схопити за талію. З колегами таке було. І це зневага, дуже прикро… Хоча зараз субординацію цінують більше.

📌 Що найскладніше в роботі кореспондента? Які якості для цього потрібні? 

Мабуть, доносити людям правду, хоч це наша основна робота. А ще складно іноді з редакторськими правками. Ти хочеш одне, редактор інше. Не складно здогадатись, що буде у фіналі. 

Щоб бути кореспондентом, треба мати терпіння та берегти нервові клітини, бути не просто професійно підготовленою людиною, а ще й морально витривалою.

📌 Чи легко залишатись осторонь і лише слухати те, що говорять тобі, без можливості заперечити? 

Я ніколи не залишаюсь осторонь, якщо тема мене стосується чи цікавить. Завжди заперечую те, з чим не згодна. Я така людина – доводжу свою думку до кінця. Звичайно, якщо помиляюся, то не боюсь це визнати та вибачитись, коли доречно. Але мовчати не моя тема. Утримуюсь лиш тоді, коли тема чи ситуація мене ніяк не стосується.

📌 Як ти вважаєш, робота журналіста в Україні недооцінена? Чому? 

Однозначно. Люди звикли думати, що от журналісти такі погані, хочуть «нарити» на тебе бруд, ним облити та ще й зверху чимось присипати. Або інша категорія людей, які не сприймають твою роботу серйозно. Але це важка робота, хоч і цікава. Мене «болить», що українці зневажливо думають про наш фах.

«Мене надихають люди»

📌 Як твої близькі люди ставляться до професії? Чи підтримують?

«Обирай свій шлях сама» – так сказали мені батьки, коли я вирішувала зі вступом. На днях я спробувала себе в ролі ведучої підсумкового випуску новин, то мама з татом розіслали це відео усім родичам і друзям.

📌 Кажуть, що тележурналісти мають дуже сильні руки, адже постійно тримають мікрофон. Правда чи міф?

Думаю, що це правда. Бо мікрофон справді важкий, особливо під час затяжних брифінгів чи інтерв’ю. Одну руку доводиться підтримувати іншою. Я займаюсь спортом, то може не так це відчуваю, як інші. Тому моя порада тележурналістам – робіть тіло сильним.

📌 Де віднаходиш натхнення? Хто слугує прикладом для тебе?

Мене надихають люди. Натхнення приходить, коли родичі, знайомі, друзі, керівництво чи просто незнайомці дають зворотний зв’язок та слова подяки за донесену інформацію. Це окриляє. Багато новин, про які розповідаю в етері, я дублюю в Інстаграм. Там зручніше отримати фідбек. Часто читаю коментарі в Ютуб під нашими відео або в інших соцмережах. Критику я теж люблю, сприймаю її з посмішкою, бо це рухає мене вперед. 

Приклад мені подають інші професіонали з колосальним досвідом. Звичайно, я завжди дивлюсь безліч інтерв’ю, політичні ток-шоу. Обожнюю читати статті, написані гарною цікавою мовою з елементами розслідувань.

📌 Які поради можеш дати людям, що планують пов‘язати життя з журналістикою? 

Будьте допитливими та комунікабельними, а також готуйтесь до купи недоспаних ночей, відкладених планів, віддачі на всі 100%. А ще важливо усвідомлювати: обирай тільки ті теми, які тебе самого цікавлять. Чому? Бо інакше твій матеріал не матиме успіху, буде нудним. Так, ти можеш зробити його без кайфу, зробити вчасно і ніби нормально. Однак він точно не назбирає мільйони переглядів, коментарів. 

Хочеться побажати всім людям, незалежно від професії, безперестанного навчання. Особливо зверніть увагу на мови. Це відкриє вам ще більше шляхів до інформації та кар’єрного зростання.

Авторка: Ліза Бровко

Попередні матеріали цієї авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/serednovichna-hvoroba-v-suchasnosti-abo-chomu-seksizm

https://pressassociation.org.ua/ua/korotka-shpargalka-pro-soczopituvanya…

Моральні норми журналіста: професійна етика

Журналіст і кожен фахівець будь-якої сфери діяльності повинен знати свої права та обов’язки, закони, стандарти, а професійна етика має бути основою професійної діяльності. Перші два пункти для журналіста встановлюється редакцією на основі їх політики. Закон для медіа працівників вказаний у декількох джерелах: Конституція України, Кримінальний кодекс України, Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», Закон України «Про телебачення і радіомовлення», Закон України «Про інформацію» і Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». Стандарти журналістики базуються на засадах редакційних політик таких світових ЗМІ, як Бі-Бі-Сі, Ройтерс, Франс-Прес, Дойче Велле. Всього маємо шість таких стандартів: баланс думок і точок зору, точність, оперативність, достовірність, відокремлення фактів від коментарів, повнота. 

Загальні поняття журналістської етики

Етика це про мораль, а мораль про поведінку. Ці поняття формують в кожному людяність і необхідні якості для щасливого існування в сучасному суспільстві. Журналіст – фахівець, який постійно знаходиться серед людей, взаємодіє з ними, вивчає та висвітлює їхні соціальні проблеми.

Журналістська етика – набір правил і норм поведінки, яких мають дотримуватися всі, хто збирає, опрацьовує та поширює масову інформацію. Кодекс ухвалений 24 квітня 2004 року на з’їзді журналістів-підписантів документу, а в останній редакції зі змінами – 4 жовтня 2013 року на з’їзді підписантів Кодексу. Документ затверджено 12 грудня 2013 року на пленумі Національної спілки журналістів України. При його розробці було враховано деякі аналоги з західних країн, за цим уважно стежить спеціальна Комісія з журналістської етики, обрана на щорічному З’їзді підписантів цього Кодексу, яка складається з авторитетних українських журналістів. У процесі створення цього документа працювала робоча група, куди входили представники КЖЕ, Національної спілки журналістів України та Незалежної медіа-профспілки України. Основою усіх 19 статей Кодексу є права та свободи людини, що задокументовані у міжнародних документах.

Аналіз пунктів етичного Кодексу

1. Свобода слова.

Це є невід’ємна складова діяльності журналіста й демократичного суспільства взагалі. Зрозуміло, що це не має виражатись у негативних словах до людей, навіть якщо ставлення є саме таким. Перше, чим має керуватись медіафахівець, – гуманізм і людяність. Цей пункт включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержання і поширення інформації без втручання органів державної влади.

2. Служіння людям, а не владі.

Медійник представник інтересів суспільства і тому має діяти на його користь, привертати увагу влади до людських проблем і сприяти їх вирішенню. Таке служіння є долею журналіста та його покликанням. Журналіст має серйозну соціальну відповідальність у тому, щоб люди могли покластись на нього.

3. Повага до приватного життя людини.

Збирання інформації є дуже значущою частиною роботи журналіста. Він має право отримувати її без перешкод і заборон, але повага до приватного життя людини є не менш значущою. Журналіст має право поширювати інформацію про людину, якщо це є суспільно важлива інформація.

4. Висвітлення судових процесів має бути неупередженим щодо звинувачених.

Журналіст не має право виносити вирок замість судді, тобто називати людину винною до рішення самого суду. Якщо журналіст зробив це, то автоматично порушив не тільки етичні професійні норми, а й стандарт журналістики, що передбачає поширення точної інформації.

5. Журналіст не розкриває своїх джерел інформації окрім випадків, передбачених законодавством України.

У разі недотримання конфіденційності джерел інформації, люди можуть відмовлятися повідомляти журналісту суспільно значущу інформацію, а це може лише розпалити соціальні проблеми, такі як корупція та кримінал.

6. Повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події є найпершим обов’язком журналіста.

Цей пункт каже про те, що в матеріалі журналіста не має бути вирваних із контексту висловлювань чи слів, а новина має подаватись так, як воно є, без перебільшень і власної оцінки журналіста.

7. Інформаційні та аналітичні матеріали мають бути чітко відокремлені від реклами відповідною рубрикацією.

«Джинса», прихована реклама не є допустимою в діяльності журналіста. Якщо в будь-якому медіа використовується реклама, це має позначатись спеціальним символ, що покаже наявність рекламних відносин медіа із замовником. 

8. Редакційна обробка матеріалів, включаючи знімки, текстівки, заголовки, відповідність відеоряду та текстового супроводу, тощо не повинні фальсифікувати зміст.

Інформація має залишатись точною і повною, зберігати первинний сенс і зміст навіть після обробки редактора. Редактор має уважно й обережно робити правки, аби не змінити сутність матеріалу. 

9

Факт – подія, що справді сталася. Судження, припущення – суб’єктивна думка героя. Аби не ввести читачів/слухачів/глядачів в оману, заплутавши де є факт, а де припущення експерта, необхідно відокремлювати їх. 

10. Точки зору опонентів, в тому числі тих, хто став об’єктом журналістської критики, мають бути представлені збалансовано.

Журналіст має приділяти однакову увагу всім героям, що беруть участь у створенні матеріалу, писати їх висловлювання в однаковому обсязі, щоб не образити людину, не викликати конфлікт і не представити героїв нерівними перед читачами. Думка кожного є важливою, але в ЗМІ має подаватись збалансовано.

11. Не допускається таке вибіркове цитування соціологічних досліджень, яке призводить до викривлення змісту.

Виривання цитат, висловлювань та іншого є недопустимим для журналістського матеріалу, адже може передати людям невірний зміст інформації, тобто порушить закон і стандарти журналістики.

12. Журналіст зобов’язаний зробити все можливе для виправлення будь-якої поширеної інформації, якщо виявилося, що вона не відповідає дійсності.

Усі люди помиляються, і журналісти – не виключення. Навіть, коли матеріал проходить багато інстанцій перевірки, все одно є ризик не помітити помилку, або неточність. У такому випадку журналіст має терміново повідомити людям про це й виправити результат неуважності.

13. Журналіст не повинен використовувати незаконні методи отримання інформації.

Порушення закону для журналіста є найнижчим вчинком, адже це добродії для свого народу та країни, тому повага до своєї професії та Батьківщини мають стримувати медійника від отримання інформації незаконним шляхом.

14. Плагіат несумісний зі званням журналіста.

Плагіатом називають присвоєння чужого результату діяльності без посилання на автора та першоджерела. Журналіст має створювати контент, а не красти його.

15. Ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу, релігію, національне, регіональне чи соціальне походження або політичні уподобання.

Толерантність – обов’язкова риса професійного журналіста, адже він не має права принижувати людину в будь-який спосіб, публічно виставляти своє ставлення лише через її соціальні ознаки.

16. Журналіста не можна службовим порядком зобов’язати писати чи виконувати будь-що, якщо це суперечить його власним переконанням чи принципам.

Журналіст має право відмовитись від написання матеріалу, якщо зміст чи необхідні дії для його створення не відповідають його моральними принципами, релігійними переконаннями чи життєвою позицією.

17. Незаконне отримання журналістом матеріальної винагороди чи будь-яких пільг за виконаний чи невиконаний журналістський матеріал є несумісним із званням журналіста.

Журналіст, якого можна купити – не є справжнім журналістом!

18. Журналіст має бути особливо обережним при висвітленні питань, пов’язаних із дітьми.

Фото- та відео- зйомка дітей може здійснюватись журналістом лише зі згодою батьків чи офіційних представників. Питання, що ставляться дітям також мають бути узгоджені, щоб не виникало проблем у майбутньому. 

19. Свідоме порушення норм журналістської етики є абсолютно несумісним з професійною журналістикою.

За порушення професійної етики журналіст вже не може називатись справжнім професіоналом, його може чекати осуд зі сторони колег, а в крайньому випадку – звільнення з посади.

Йдучи в інформаційну сферу діяльності, навчаючись на журналіста, потрібно розуміти, з чим можна стикнутись під час роботи, які є вимоги до професії, чого слід очікувати і до чого готуватись. Знаючи етичні норми журналістської діяльності, можете уявити й зрозуміти свою готовність до цієї різноманітної та цікавої професії.

Автора: Анастасія Заволока

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/yake-vono-studentske

https://pressassociation.org.ua/ua/top-5-kanban-doshok-dlya-roboti-z-komandoyu…

ТОП-впливових журналістів України

Професія журналіста вимагає чесності, професіоналізму та відповідальності, адже створена ними інформація впливає на суспільство. Тому кожному журналісту важливо постійно розвиватись та мати авторитет. У цьому матеріалі розкажемо про впливових журналістів України, які володіють вище зазначенними якостями, щодня розвивають свою професійність та заслужили на повагу й довіру аудиторії.