журналісти

«Четверта влада» в Україні: міф чи реальність?

«Четверта влада» – саме так журналістику колись назвав Томас Карлайл (шотландський письменник, есеїст та історик). Однак якими є насправді умови такого терміну й чи можливо назвати ЗМІ ще однією гілкою влади в Україні? 

Як відомо, існує три гілки влади: законодавча, виконавча та судова. Відповідно до ст. 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. «Гілками влади» називаємо тих, хто подає, розглядає і створює закони, а також контролює їх виконання.

Чи є тут місце для журналістики?

Ще з часів Томаса Карлайла чи можливого іншого автора цього вислову – Жан-Жаку Руссо, журналісти виконували важливу роль у суспільстві. Вони поширювали інформацію, вислови впливових людей чи матеріали, які в майбутньому могли змінити щось в одній із трьох гілок влади.

«За допомогою масової інформації можна впливати на громадську думку як стан масової свідомості. Масові комунікації сприяють тим самим найкращій реалізації цілей суб’єктів соціальних інтересів. Цей факт став підставою виникнення терміну «четверта влада», яка наділяє масові комунікації якимись особливими владними повноваженнями» (з роботи «Четверта влада як соціологічна категорія»).

Зараз журналісти – це ті, хто безпосередньо стоїть між суспільством і гілками влади. Оскільки ми живемо в епоху, коли володіння інформацією ототожнюється з можливістю певного керування людьми, то засоби масової комунікації можна вважати ще однією гілкою влади. В історії було багато прикладів, коли висвітлення конфліктів, судових процесів, протестів, арештів, або революцій впливали на зміни в судовій системі, внесення змін до Конституції чи навіть до референдумів й зміни влади. 

Однак є умови, за яких можна припустити формулювання «четверта влада» стосовно журналістики: дотримання всіх стандартів й публікування важливих матеріалів політичного, громадського чи судового характеру.

В контексті глобалізації владу преси заведено вважати першою, а не четвертою. Власне використання виразу «влада преси» й характеризує цю епоху. Поява нових засобів зв’язку та інтернету гарантувала нові можливості для поширення інформації: оперативніше, чіткіше, актуальніше. Журналістика отримала змогу використовувати глобальні всесвітні перетворення на свою користь. Вона стала ще ближчою до суспільства й, безумовно, той вплив який створюють ЗМІ зараз не можна порівняти, скажімо, з ситуацією в кінці ХХ століття.

Проте іншої думки український політичний журналіст Вадим Карп’як: «Існує вислів, що журналістика – четверта влада, з чим я не до кінця погоджуюсь. В Україні є три гілки влади: законодавча, виконавча та судова. Кожна з яких є законом. Журналісти висвітлюють закони, впливають на певні рішення, але не створюють й не приймають їх».

Подібна позиція описана у праці «Четверта влада» як соціологічна категорія» (Науменко Т.В.): «Четвертою владою ЗМІ бувають лише у двох випадках: перший – коли вони транслюють обов’язкові для виконання рішення законодавчої, виконавчої та судової влади; другий – коли власні виступи ЗМІ щодо законодавчих актів розглядаються як обов’язкові для обліку під час прийняття рішень владою».   

Узагальнивши, можна сказати, що вираз «четверта влада» однозначно прийнятий суспільством. Хоч і за часів СРСР це прийнято було використовувати виключно до західної журналістики, проте зараз, у незалежній Україні й умовах всесвітньої глобалізації, роль засобів масової комунікації у громадянському житті переоцінити важко. Актуальним лише залишається питання «прозорості» медіа й журналістики в цілому.

«Четверта влада» в Україні

Кому довіряти серед українських ЗМІ залишається обрати кожному. Однак не можна пройти повз всі ті спільні кроки, які пройшли журналісти за понад 30 років існування незалежної журналістики.

Поява недержавних телеканалів, інформагенцій та преси, створення потужного сегмента інтернет-ЗМІ стали першим кроком для незалежної журналістики. Від телеканалу «Тоніс», який у 1992 році переїхав до Києва до створення «Української правди» у 2000 році Георгієм Гонгадзе та Альоною Притулою. Саме УП до сьогодні вважають українці найнадійнішим джерелом інформації. Саме Гонгадзе довів, що та журналістика, яка є «незручною» владі може і повинна змінювати країну, це однозначно приклад четвертої влади.

Іншим важливим кроком для журналістики як незалежної гілки влади стало роздержавлення преси, тобто вихід кількасот друкованих видань з-під контролю органів влади та місцевого самоврядування. Проте з’явилась проблема у фінансуванні: багато ЗМІ почали фінансувати олігархи, що впливає на матеріали медіа.

Доступ до публічної інформації. Навіть попри всі вади виконання цього закону, перемога нашого медіасуспільства у можливості за допомогою доступу до публічної інформації контролювати державну владу й місцеве самоврядування. Водночас державні органи стають прозорішими, а дедалі більше даних — відкритими та доступними для медіа.

Прозорість медіавласності. Хоч і недосконалий, закон про прозорість медіавласності змусив багатьох політиків та бізнесменів розкрити свої зв’язки з медіа. А декого навіть втратити сумнівні медіаактиви. Проте навіть без юридичних наслідків ініціатива все одно дає суспільству розуміння, хто «замовляє музику» в медіапросторі.

Журналістика в Україні – це механізм, що постійно переживає певні зміни. Вбивства медійників, цензура, скандали й володіння ЗМІ політиками чи олігархами не до кінця дають зрозуміти суспільству, що функції, які повинні виконувати журналісти в Україні, їх виконують. Їм залишається лише зрозуміти, що на меті четвертої влади завжди будуть інтереси українців. Це, власне, й відрізняє звичайних журналістів від четвертої влади.

Авторка: Лілія Брезгунова

Попередні матеріали цієї авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/fortune-istoriya-dilovogo-zhurnalu/

https://pressassociation.org.ua/ua…

By Лілія Брезгунова, назад

Журналістика в обличчях. Анастасія Норіцина про власний шлях

Велика серія інтерв’ю з молодими представниками журналістських професій починається з цього матеріалу. Чому саме журналістика, чому саме молоді спеціалісти, а не люди з багажем досвіду? Мені цікаво дослідити свіжий погляд на медійний світ. Вам теж хочеться почути ровесників, котрі досягли успіху, незважаючи на юний вік? Як це у 18 років почати влиття у медіасвіт? ЦІ та інші питань, які «болять» кожного новачка. Ласкаво прошу до прочитання!

Вона поставила на терези юриспруденцію та журналістику, при вступі її зустрічала сама директорка інституту, а зараз щодня поринає у курйозний світ української політики. Про історію свого журналістського шляху, першу зйомку «калюжі крові» та роботу редакторки ранкового шоу на 2 курсі розкаже Анастасія Норіцина – журналістка та кореспондентка у Верховній Раді від телеканалу «Апостроф». Свій шлях у медіа вона почала ще зовсім юною, тому вже має чим здивувати. 

📌Розкажи щось про свій бекграунд: де навчалась, працювала?

Закінчила я Інститут журналістики Грінченка. Практику на 2 курсі почала проходити в найбільшому, на той час, інформаційному телеканалі «112 Україна». Був 2017 рік, і це стало моїм першим місцем роботи. До того ж це був хороший старт і досвід. Щоправда у листопаді 2018, коли канал змінив власників (мається на увазі купівля телеканалу Тарасом Козаком і Віктором Медведчуком, – ред.), а разом з цим почалися і зміни в інформаційній політиці холдингу – тоді я звільнилася.

«Хотіла вступати в Одесу, мала білети на Київ»

📌 Чому спочатку обрала журналістику? А далі саме тележурналістику? 

Історія із журналістикою в мене склалася не одразу. Коли я закінчила школу, обрала два напрями: юриспруденції та журналістика. Хоч я жила в селі, але все одно я подала документи в усі великі міста України і вже майже була готова їхати саме в Одеський університет навчатися, в Одеську юридичну Академію. Готуючи вдома копії всіх своїх документів для вступу в Одесу, я отримала дзвінок із Києва, де сказали: «Ми вас чекаємо, ви пройшли на журналістику. Завтра останній день подачі документів».  Це подзвонили із Грінченка. Це був вихідний день, але мене навіть вийшла директорка Інституту журналістики зустріти. Було надзвичайно приємно, бо я дійсно ледь не остання, хто прийшов у фінальний день подавати документи. Ми з нею познайомилися, я їй сподобалася, і вона мені дуже сподобалось. 

Щодо тележурналістики, то роль у цьому зіграв поділ в інституті. Дали вибір: фотокореспондент або ж тележурналіст. Фотографії у мене не завжди вдаються, а от ТБ дійсно манило. 

📌 Чим, на твою думку, відрізняється тележурналіст від журналіста з онлайн-медіа, наприклад? 

Є велика різниця у способах донесення інформації. Тележурналіст має не тільки донести суху інформацію, а ще й продемонструвати це наочно. Картинка – ось що дуже важливо на телебаченні. І ще плюс ТБ в тому, що воно різнопланове. Ти можеш експериментувати з форматами, кадрами, навіть пропонувати й втілювати власні проєкти. У прямому ефірі можна вести жваву дискусію без того, що потім редактор щось виправить, щось скаже переписати. На щастя, зараз тележурналістика осучаснилась. Це не нудна класика.

📌 Ти швидко звикла до роботи на камеру чи докладала для цього зусиль?

Мені було страшно. Я вся трусилася. Моє перше включення було з місця вбивства в 17 років. Ось таке веселе завдання дали. До того я не працювала на камеру. Більше робила сюжети, могла брати інтерв’ю, де зробити кілька дублів не проблема. Отже, я приїхала до двору, де вбили людину. А це зима, тому кров на снігу було дуже видно. Я ще не знала як правильно починати, про що розповідати. Тому й ляпнула на включенні: «Ось тут велика калюжа крові», а оператор ще й показав її зблизька. Виявилось, що такі кадри і слова взагалі табу… Надалі я все частіше робила фейкові включення, показувала їх редакторам, щоб знати свої помилки. Тепер камера – мій друг.

📌 Ти працюєш кореспонденткою у ВР. Як тебе сприймають колеги та самі депутати? 

Перше хочу сказати про колег. Я обожнюю свою редакцію. За життя змінила 3 колективи і маю з чим порівняти. Зараз у нас дійсно команда. Щодо колег у Верховній Раді, то конкуренція є, це сильно відчувається. Проявляється найбільше в моменти брифінгів. Ти хочеш взяти інтерв’ю, а тебе відштовхують, просто не підпускають до депутата, аби твій телеканал залишився без коментаря. Навіть не хотіли потримати мікрофон, коли була крайня потреба. Ставились скептично: «Ти хто? Що ти знаєш?». Мала враження, що всі такі розумні, а я недостатньо… Однак позитиву не менше. У стінах парламенту я зустріла багато крутих журналістів, які не один рік працювали там. Вони допомогли мені адаптуватись, навчитись. 

«Я ніколи не залишаюсь осторонь»

📌 Чи стикалась у професійній діяльності з ейджизмом чи сексизмом? Якщо так, то поділись досвідом.

Про ейджизм точно сказати не можу. Сексизм, звичайно, мав місце в моїй кар’єрі. Найчастіше це ситуації, коли тебе не сприймають серйозно. Ти просто для інших приваблива, розумна дівчинка. Можуть дозволити некоректну поведінку, якісь натяки, жарти. Чоловіки (наприклад, ті ж депутати) можуть схопити за талію. З колегами таке було. І це зневага, дуже прикро… Хоча зараз субординацію цінують більше.

📌 Що найскладніше в роботі кореспондента? Які якості для цього потрібні? 

Мабуть, доносити людям правду, хоч це наша основна робота. А ще складно іноді з редакторськими правками. Ти хочеш одне, редактор інше. Не складно здогадатись, що буде у фіналі. 

Щоб бути кореспондентом, треба мати терпіння та берегти нервові клітини, бути не просто професійно підготовленою людиною, а ще й морально витривалою.

📌 Чи легко залишатись осторонь і лише слухати те, що говорять тобі, без можливості заперечити? 

Я ніколи не залишаюсь осторонь, якщо тема мене стосується чи цікавить. Завжди заперечую те, з чим не згодна. Я така людина – доводжу свою думку до кінця. Звичайно, якщо помиляюся, то не боюсь це визнати та вибачитись, коли доречно. Але мовчати не моя тема. Утримуюсь лиш тоді, коли тема чи ситуація мене ніяк не стосується.

📌 Як ти вважаєш, робота журналіста в Україні недооцінена? Чому?&nbsp

Однозначно. Люди звикли думати, що от журналісти такі погані, хочуть «нарити» на тебе бруд, ним облити та ще й зверху чимось присипати. Або інша категорія людей, які не сприймають твою роботу серйозно. Але це важка робота, хоч і цікава. Мене «болить», що українці зневажливо думають про наш фах.

«Мене надихають люди»

📌 Як твої близькі люди ставляться до професії? Чи підтримують?

«Обирай свій шлях сама» – так сказали мені батьки, коли я вирішувала зі вступом. На днях я спробувала себе в ролі ведучої підсумкового випуску новин, то мама з татом розіслали це відео усім родичам і друзям.

📌 Кажуть, що тележурналісти мають дуже сильні руки, адже постійно тримають мікрофон. Правда чи міф?

Думаю, що це правда. Бо мікрофон справді важкий, особливо під час затяжних брифінгів чи інтерв’ю. Одну руку доводиться підтримувати іншою. Я займаюсь спортом, то може не так це відчуваю, як інші. Тому моя порада тележурналістам – робіть тіло сильним.

📌 Де віднаходиш натхнення? Хто слугує прикладом для тебе?

Мене надихають люди. Натхнення приходить, коли родичі, знайомі, друзі, керівництво чи просто незнайомці дають зворотний зв’язок та слова подяки за донесену інформацію. Це окриляє. Багато новин, про які розповідаю в етері, я дублюю в Інстаграм. Там зручніше отримати фідбек. Часто читаю коментарі в Ютуб під нашими відео або в інших соцмережах. Критику я теж люблю, сприймаю її з посмішкою, бо це рухає мене вперед. 

Приклад мені подають інші професіонали з колосальним досвідом. Звичайно, я завжди дивлюсь безліч інтерв’ю, політичні ток-шоу. Обожнюю читати статті, написані гарною цікавою мовою з елементами розслідувань.

📌 Які поради можеш дати людям, що планують пов‘язати життя з журналістикою? 

Будьте допитливими та комунікабельними, а також готуйтесь до купи недоспаних ночей, відкладених планів, віддачі на всі 100%. А ще важливо усвідомлювати: обирай тільки ті теми, які тебе самого цікавлять. Чому? Бо інакше твій матеріал не матиме успіху, буде нудним. Так, ти можеш зробити його без кайфу, зробити вчасно і ніби нормально. Однак він точно не назбирає мільйони переглядів, коментарів. 

Хочеться побажати всім людям, незалежно від професії, безперестанного навчання. Особливо зверніть увагу на мови. Це відкриє вам ще більше шляхів до інформації та кар’єрного зростання.

Авторка: Ліза Бровко

Попередні матеріали цієї авторки:

https://pressassociation.org.ua/ua/serednovichna-hvoroba-v-suchasnosti-abo-chomu-seksizm-dosi-shiritsya-svitom/

https…

By Ліза Бровко, назад

Середньовічна хвороба в сучасності, або чому сексизм досі шириться світом

Сьогодні на вас чекає експедиція диким світом сексизму та гендерної нерівності, то ж тримайтеся міцно! А під кінець ви повернетесь до цивілізації: отримаєте поради про те, як уникати гендерної нерівності у своїх текстах та як правильно писати про фемінізм. Рушаємо?

Влада створена, щоб розв’язувати проблеми народу. Вона на них реагує, обирає найбільш нагальні та починає діяти (у теорії так мало би бути). А оскільки медіа це четверта влада, то тут система подібна: ЗМІ відображають реальний стан суспільства, його погляди та переконання. На запитання чому так багато сексизму в медіа відповідь проста. В Україні сексизм поширений у всіх сферах життя, починаючи від побуту і до працевлаштування. Відомо, що медіа (особливо ТБ) з усіх сил намагаються задовольнити смаки авдиторії, тому програма телеканалів вирує сексистськими шоу по типу «Хто зверху», «Вар’яти», «Дизель шоу», «Вечірній квартал», а також більшістю ток-шоу, де 80% гостей та експертів становлять чоловіки. У таких програмах побачити гендерний дисбаланс просто, однак чи помічали ви, що сексизм пробрався навіть у чистий інформаційний жанр – новину. Депутаток згадують у новинах, коли ті пофарбували волосся або ж надягли «відверту» сукню. Чи можна уявити цей сюжет, знятий стосовно чоловіків? Звичайно, що ні. 

Сексизм та гендерна нерівність у медіа мають деструктивні наслідки для формування суспільної свідомості та допомагають ще більше укоренити стереотипи. 

КИМ або ЧИМ виступають жінки в ЗМІ

Дбайлива господиня, зваблива красуня, довірлива блондинка, поліціянт у спідниці, дружина відомого, дочка скандального і так до нескінченності. Щодня недобросовісні журналісти продукують тонни інформаційного сміття на кшталт новин про те, чим же «насправді» займаються жінки на високих посадах. Їх цікавить особисте життя впливових жінок, їхні фірмові страви, нова блузка, але ніяк не професійна діяльність. Ситуацію, коли директора успішної компанії запитують «Яку частину двигуна ви любите ремонтувати найбільше?», виглядає абсурдно, бо це ж стереотипно. Проте запитання про фірмову страву очільниці громадської організації нікого не збентежить. 

До прикладу, на найпопулярнішому сайті новин ТСН (за результатами дослідження «Ставлення населення до медіа та споживання різних типів медіа у 2021 році», що було виконано соціологічною компанією InMind на замовлення міжнародної неприбуткової організації Internews) є рубрика з милою назвою «Леді». Вгадайте, про що там йдеться? Про феміністичний рух? Про кар’єрні можливості? Підрубрики там наступні: мода, здоров’я, краса, секс, дім, діти, кухня, подорожі, психологія, астрологія. Завіса. Ось вам і список тем, які дійсно «цікавлять» жінок.

Що думають типові споживачі про рівень висвітлення жінок у медіа

Щоб детально вивчити тему «сексизм», я звернулась до нового дослідження «Ставлення населення до медіа та споживання різних типів медіа у 2021 році». На запитання «Чи мають жінки бути на рівні з чоловіками  представлені в медіа?» 84% респондентів дали ствердну відповідь. До того ж у фокус-груповій дискусії респонденти заявили, що в Україні немає утиску прав жінок: жінки є і в політиці, займають високі посади, мають можливості кар’єрного зростання. Проте саме респондентки вважають доцільним ширше представлення жінок у медіа, адже це слугуватиме прикладом та руйнуватиме стереотипи.

Позиція молодих медійників

Опитування провела самостійно. Запитання: “Як ви ставитесь до сексизму в ЗМІ?”.

«Краще спитати не про сексизм в ЗМІ, а взагалі про існування такого явища. Його я не сприймаю у будь-якому вираженні – чи то колючі зауваження, чи то «просто приколи». Дійсно, що тут такого? А я відповім. Це не є нормою здорового суспільства. Головою розумію, звідки це бере початок, що це обумовлений обставинами процес, що це має логічне пояснення. Чому ми маємо терпіти цей вірус сексизму? А коли це знаходить виявлення ще й в ЗМІ, то стає значно гірше – що ще може більш масштабно вплинути на свідомість суспільства???»

Дар`я Бурлака, «ICTV» 

«У наш час проблема з сексизмом чи нав’язуванням стереотипів у ЗМІ вже, на щастя, пішла на спад. І зараз я майже не зустрічаю подібних прикладів на тих ресурсах, які часто відвідую. Ще декілька десятиліть чи навіть років назад це була дійсно серйозна проблема, яка постійно заганяла в рамки, як жінок, так і чоловіків, надягаючи їм на очі штори. У різних людей різні інтереси, уподобання й погляди на життя, а тому читати, у ЗМІ що твоя робота, хобі чи захоплення тобі не підходить — щонайменше дивно та неприємно. Зараз, щоправда, це отримало поштовх в іншу сторону, і деякі напівбожевільні «бійці за рівність» знаходять прояви сексизму скрізь, навіть там, де немає нічого образливого і все виглядає адекватно, проте це вже зовсім інша історія».

Євгеній Гладун, «ЛБ»

«До сексизму в ЗМІ ставлюся різко негативно. Я вважаю, він має бути заборонений. Заголовки на кшталт «така-то показала свої булочки» формують сприйняття зневажливого та об’єктивізованого ставлення до жінок у суспільстві як те, що відповідає нормі. ЗМІ, які впливають на суспільну думку, не можуть дискримінувати жодну із верств населення, враховуючи і жінок».

Олеся Бойко, «Читомо»

«Загалом, більшість випадків сексизму у ЗМІ, що мені доводилося бачити, це новинні заголовки, у яких йде акцент не на якусь подію, а саме на зовнішній вигляд людини. Можливо для якихось модних журналів це буде підходити, але, вибачте, яким чином чиясь фігура відноситься до ЗМІ, а особливо до журналістики. Зрозуміло, що такі заголовки використовуються не просто так, на них є попит, якщо вони досі існують та збирають досить велику кількість переглядів. Використання подібних тактик для підняття свого рейтингу базується на фізіологічних потребах людини. Для таких ситуацій є інші ресурси, де можна спожити такого роду контент, якому не місце у ЗМІ. Моє ставлення до сексизму у ЗМІ негативне. Треба відходити від нав’язаних суспільством стереотипів, де «жінка має мити посуд вдень та вночі, а чоловік має бути справжнім мужиком». Винищення сексизму є одним зі шляхів до ментально здорового суспільства, де люди співіснують один з одним у злагоді та повазі».

Вадим Дубенцов, «Укрінформ»

Як знайти гендерну нейтральність та писати про фемінізм?

Писати правильно про «дражливі» теми має кожен контент-мейкер. І ні, не для того, щоб його не закидали яйцями. Хоча й таке буває: в Україні щорічно вручають антипремію «Це Яйце!» за сексизм у медіа. Отримати її можуть окремі особи або ціла редакція за сексистські матеріали або ж висловлювання. Якщо хочете уникнути цієї номінації, читайте далі.

Писати про фемінізм – не дорівнює закликати людство до винищення чоловічої статі. Достатньо, наприклад, брати коментарі щодо якоїсь події і у фахівців, і у фахівчинь. Уникайте мови ворожнечі та вживайте фемінітиви. Якщо пишете про недобросовісне виконання обов’язків лікарки, то не чіпайте її особисте життя: «У неї вдома троє дітей, коли ж їй належно думати про роботу».Заповідь медійника «Бережи баланс». Вона стосується і гендерного балансу. Пишете про судову реформу – залучіть коментар експертки. Хочете розповісти про дітей-зумерів – попросіть чоловіка розказати про його методики виховання.Використовуйте «дзеркало». Саме так називається журналістський метод, який убереже вас від антипремії «Це Яйце!». Якщо ви маєте сумнів щодо гендерної нейтральності тексту, поставте на місце жінки чоловіка. Чи будете ви в матеріалі про чоловіка згадувати його стиль одягу чи зачіску?Хочете писати на феміністичні теми, але страшно отримати купу критики? Спершу дослідіть обрану тему. Навчіться розрізняти феміністок/феміністів та профеміністок/профеміністів. А ще слідкуйте за нішевими медіа («Повага», «Гендер в деталях», «Зміна», розділ «Небайдужа» в «Рубриці»).  Не бійтеся просити експертних коментарів! Скористайтесь HelpSMI. Цей ресурс допоможе знайти фахівців майже на будь-який смак, то ж додайте його в закладки.

Пам’ятайте, що медіа – це форматор поглядів суспільства, тож пишіть так, як хочете жити самі. Пишіть для того, аби жити у прогресивній країні!

Авторка: Ліза Бровко

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/korotka

https://pressassociation.org.ua/ua/tvoya-czifrova-bezpeka…

By Ліза Бровко, назад

Жертва формулювання: яку етику порушують журналісти?

В наш час ЗМІ постають четвертою гілкою влади на суспільство. Медіа стали рушійними силами, які здатні формувати думку мас, руйнувати або створювати стереотипи. Тому саме вони являються середовищем для поширення терміну «мова ворожнечі». Як саме? Читайте далі у матеріалі.

Мова ворожнечі

Як ідентифікує Вікіпедія, мова ворожнечі (англ. hate speech — букв. «мова ненависті», хейтспіч) — практикування агресивних висловлювань, які принижують чи дискредитують людину або групу осіб за ознакою раси (расизм), національності, політичних поглядів, релігії, статі (сексизм), сексуальної орієнтації (гомо-, біфобія), або гендерної ідентичності (трансфобія). До них відносять і встановлений в українській мові, дещо пом’якшений переклад з англ. hate — ненависть, огида, нелюбов; speech — мова, промова, висловлювання.

Ми часто зустрічаємо в новинах формулювання, які ображають певну групу людей, створюючи булінг. Наприклад, фраза «люди з обмеженими можливостями» не доречне, адже всі люди мають обмежені можливості та не вміють, наприклад, літати. Журналісти використовують «страждає», «жертва (чогось)» задля емоційності, що суперечить професійним стандартам.

Тому, для перевірки статті на предмет толерантності, читайте шпаргалку:

Які правові норми забезпечують нам толерантне суспільство?

На законодавчому рівні права людини та дотримання етичних та моральних норм забезпечують такі пункти Конституції України:

— Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

— Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності.

— Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

— Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки й слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

— Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання.

Медіа можуть транслювати мову ворожнечі: цитувати вислови політиків, активістів і діячів без будь-яких пояснень чи контексту. Або можуть її розповсюджувати та створювати, навіть не усвідомлюючи цього. Важливо помічати такі порушення та відмовлятися від даних медіа. Засоби масової інформації несуть відповідальність за дотримання усіх професійних стандартів журналістики, одне з яких – правило етичних та правових норм.

Будьте толерантними та перевіряйте медіа на дотримання професійних стандартів!

Автор: Ольга Бондар

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/pravda-chi-brehnya-prosti-poradi-yaki

https://pressassociation.org.ua/ua/bezkoshtovne-navchannya-u-ssha…

By Ольга Бондар, назад

Моральні норми журналіста: професійна етика

Журналіст і кожен фахівець будь-якої сфери діяльності повинен знати свої права та обов’язки, закони, стандарти, а професійна етика має бути основою професійної діяльності. Перші два пункти для журналіста встановлюється редакцією на основі їх політики. Закон для медіа працівників вказаний у декількох джерелах: Конституція України, Кримінальний кодекс України, Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», Закон України «Про телебачення і радіомовлення», Закон України «Про інформацію» і Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». Стандарти журналістики базуються на засадах редакційних політик таких світових ЗМІ, як Бі-Бі-Сі, Ройтерс, Франс-Прес, Дойче Велле. Всього маємо шість таких стандартів: баланс думок і точок зору, точність, оперативність, достовірність, відокремлення фактів від коментарів, повнота. 

Загальні поняття журналістської етики

Етика це про мораль, а мораль про поведінку. Ці поняття формують в кожному людяність і необхідні якості для щасливого існування в сучасному суспільстві. Журналіст – фахівець, який постійно знаходиться серед людей, взаємодіє з ними, вивчає та висвітлює їхні соціальні проблеми.

Журналістська етика – набір правил і норм поведінки, яких мають дотримуватися всі, хто збирає, опрацьовує та поширює масову інформацію. Кодекс ухвалений 24 квітня 2004 року на з’їзді журналістів-підписантів документу, а в останній редакції зі змінами – 4 жовтня 2013 року на з’їзді підписантів Кодексу. Документ затверджено 12 грудня 2013 року на пленумі Національної спілки журналістів України. При його розробці було враховано деякі аналоги з західних країн, за цим уважно стежить спеціальна Комісія з журналістської етики, обрана на щорічному З’їзді підписантів цього Кодексу, яка складається з авторитетних українських журналістів. У процесі створення цього документа працювала робоча група, куди входили представники КЖЕ, Національної спілки журналістів України та Незалежної медіа-профспілки України. Основою усіх 19 статей Кодексу є права та свободи людини, що задокументовані у міжнародних документах.

Аналіз пунктів етичного Кодексу

1. Свобода слова.

Це є невід’ємна складова діяльності журналіста й демократичного суспільства взагалі. Зрозуміло, що це не має виражатись у негативних словах до людей, навіть якщо ставлення є саме таким. Перше, чим має керуватись медіафахівець, – гуманізм і людяність. Цей пункт включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержання і поширення інформації без втручання органів державної влади.

2. Служіння людям, а не владі.

Медійник представник інтересів суспільства і тому має діяти на його користь, привертати увагу влади до людських проблем і сприяти їх вирішенню. Таке служіння є долею журналіста та його покликанням. Журналіст має серйозну соціальну відповідальність у тому, щоб люди могли покластись на нього.

3. Повага до приватного життя людини.

Збирання інформації є дуже значущою частиною роботи журналіста. Він має право отримувати її без перешкод і заборон, але повага до приватного життя людини є не менш значущою. Журналіст має право поширювати інформацію про людину, якщо це є суспільно важлива інформація.

4. Висвітлення судових процесів має бути неупередженим щодо звинувачених.

Журналіст не має право виносити вирок замість судді, тобто називати людину винною до рішення самого суду. Якщо журналіст зробив це, то автоматично порушив не тільки етичні професійні норми, а й стандарт журналістики, що передбачає поширення точної інформації.

5. Журналіст не розкриває своїх джерел інформації окрім випадків, передбачених законодавством України.

У разі недотримання конфіденційності джерел інформації, люди можуть відмовлятися повідомляти журналісту суспільно значущу інформацію, а це може лише розпалити соціальні проблеми, такі як корупція та кримінал.

6. Повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події є найпершим обов’язком журналіста.

Цей пункт каже про те, що в матеріалі журналіста не має бути вирваних із контексту висловлювань чи слів, а новина має подаватись так, як воно є, без перебільшень і власної оцінки журналіста.

7. Інформаційні та аналітичні матеріали мають бути чітко відокремлені від реклами відповідною рубрикацією.

«Джинса», прихована реклама не є допустимою в діяльності журналіста. Якщо в будь-якому медіа використовується реклама, це має позначатись спеціальним символ, що покаже наявність рекламних відносин медіа із замовником. 

8. Редакційна обробка матеріалів, включаючи знімки, текстівки, заголовки, відповідність відеоряду та текстового супроводу, тощо не повинні фальсифікувати зміст.

Інформація має залишатись точною і повною, зберігати первинний сенс і зміст навіть після обробки редактора. Редактор має уважно й обережно робити правки, аби не змінити сутність матеріалу. 

9

Факт – подія, що справді сталася. Судження, припущення – суб’єктивна думка героя. Аби не ввести читачів/слухачів/глядачів в оману, заплутавши де є факт, а де припущення експерта, необхідно відокремлювати їх. 

10. Точки зору опонентів, в тому числі тих, хто став об’єктом журналістської критики, мають бути представлені збалансовано.

Журналіст має приділяти однакову увагу всім героям, що беруть участь у створенні матеріалу, писати їх висловлювання в однаковому обсязі, щоб не образити людину, не викликати конфлікт і не представити героїв нерівними перед читачами. Думка кожного є важливою, але в ЗМІ має подаватись збалансовано.

11. Не допускається таке вибіркове цитування соціологічних досліджень, яке призводить до викривлення змісту.

Виривання цитат, висловлювань та іншого є недопустимим для журналістського матеріалу, адже може передати людям невірний зміст інформації, тобто порушить закон і стандарти журналістики.

12. Журналіст зобов’язаний зробити все можливе для виправлення будь-якої поширеної інформації, якщо виявилося, що вона не відповідає дійсності.

Усі люди помиляються, і журналісти – не виключення. Навіть, коли матеріал проходить багато інстанцій перевірки, все одно є ризик не помітити помилку, або неточність. У такому випадку журналіст має терміново повідомити людям про це й виправити результат неуважності.

13. Журналіст не повинен використовувати незаконні методи отримання інформації.

Порушення закону для журналіста є найнижчим вчинком, адже це добродії для свого народу та країни, тому повага до своєї професії та Батьківщини мають стримувати медійника від отримання інформації незаконним шляхом.

14. Плагіат несумісний зі званням журналіста.

Плагіатом називають присвоєння чужого результату діяльності без посилання на автора та першоджерела. Журналіст має створювати контент, а не красти його.

15. Ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу, релігію, національне, регіональне чи соціальне походження або політичні уподобання.

Толерантність – обов’язкова риса професійного журналіста, адже він не має права принижувати людину в будь-який спосіб, публічно виставляти своє ставлення лише через її соціальні ознаки.

16. Журналіста не можна службовим порядком зобов’язати писати чи виконувати будь-що, якщо це суперечить його власним переконанням чи принципам.

Журналіст має право відмовитись від написання матеріалу, якщо зміст чи необхідні дії для його створення не відповідають його моральними принципами, релігійними переконаннями чи життєвою позицією.

17. Незаконне отримання журналістом матеріальної винагороди чи будь-яких пільг за виконаний чи невиконаний журналістський матеріал є несумісним із званням журналіста.

Журналіст, якого можна купити – не є справжнім журналістом!

18. Журналіст має бути особливо обережним при висвітленні питань, пов’язаних із дітьми.

Фото- та відео- зйомка дітей може здійснюватись журналістом лише зі згодою батьків чи офіційних представників. Питання, що ставляться дітям також мають бути узгоджені, щоб не виникало проблем у майбутньому. 

19. Свідоме порушення норм журналістської етики є абсолютно несумісним з професійною журналістикою.

За порушення професійної етики журналіст вже не може називатись справжнім професіоналом, його може чекати осуд зі сторони колег, а в крайньому випадку – звільнення з посади.

Йдучи в інформаційну сферу діяльності, навчаючись на журналіста, потрібно розуміти, з чим можна стикнутись під час роботи, які є вимоги до професії, чого слід очікувати і до чого готуватись. Знаючи етичні норми журналістської діяльності, можете уявити й зрозуміти свою готовність до цієї різноманітної та цікавої професії.

Автора: Анастасія Заволока

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/yake-vono-studentske

https://pressassociation.org.ua/ua/top-5-kanban-doshok-dlya-roboti-z-komandoyu…

By Анастасія Заволока, назад

Блогер не дорівнює журналіст. Чому інфлюенсер не надійне джерело інформації?

Для початку, варто зрозуміти різницю між поняттями “блогер” та “журналіст”, а також ким саме є людина, яку називають популярним останніми роками словом “інфлюенсер”?

Блогер — людина, що є автором блогу, у якому вона може ділитися з підписниками як своїм життям, думками щодо певних ситуацій, так і актуальними новинами чи важливою для цільової авдиторії інформацією. 

Журналіст — той, хто збирає, створює, редагує, підготовляє та оформлює інформацію для редакції зареєстрованого засобу масової інформації, що пов’язаний з нею трудовими чи іншими договірними відносинами, — або робить це за власною ініціативою. 

Отож, дивлячись на поняття можемо дійти до першого висновку: журналістика та блогінг мають схожі аспекти у своїй діяльності, адже мета обох професій — донесення до своєї авдиторії новин та фактів. Кожен з них не лише поширює інформацію, а й шукає її, редагує та підготовлює у тій формі, що буде зрозуміла читачам, слухачам чи глядачам. 

Чим відрізняються ці, на перший погляд, суміжні сфери?

Перш за все дивлячись на терміни, журналіст частіше офіційно працевлаштована людина, коли блогер у більшій кількості випадків працює сам на себе. Крім того, мета журналіста познайомити свою аудиторію з важливими для громадськості проблемами, у той час, коли блогер має право поділитися фото чи відео нового манікюру чи своєю фізичною активністю.

В той час, коли працівник засобів масової інформації подає читачам новини, факти, коментарі впливових у певних сферах людей й дуже рідко публікує свою думку, адже читач сам повинен сформувати своє ставлення до ситуації. Особистий блог дає право на не лише висвітлення подій, а й одразу подавати інформацію з власним оцінювальним судженням, тоді читачі, які вперше почули новину не у ЗМІ, а від блогера, скоріше всього, будуть схильні до формування такої ж думки.

Щодо найважливішої відмінності, свою думку висловив журналіст Андрій Сайчук. На його погляд, основою журналістики є професійні стандарти. Яких повинен дотримуватись кожен журналіст, незалежно від того в якій країні працює. Їх можна вважати певним підґрунтям професії, яке змінювати ніяк не можна. Чого ми не можемо сказати про блогінг. Так, через те, що професія порівняно нова, то правил й обмежень там значно менше. Андрій Анатолійович поділився важливим твердженням, що звучить як висновок: “Так, блогер може бути журналістом, але за умови дотримання журналістських стандартів”. 

На запитання “чому?” відповідь ми можемо дати самостійно. Саме за допомогою певних правил, обмежень, законів, тобто стандартів, будь-яка людина, хто поширює певну інформацію, починає краще її відсортувати й ділиться лише реальними, незаангажованими фактами. 

Хто такі інфлюенсери?

Інфлюенсер — людина, думка якої має значення для певної аудиторії. Ним може стати той, хто здебільшого користується соціальними мережами. До лідерів думок дослухаються, їх оцінювальне твердження може вплинути на думку всієї авдиторії.

Як щодо журналістів? 

Тут варто розглянути ситуацію з двох сторін. Думаю, кожен, від представників старшого покоління чув про те, що вони довіряють певним фактам чи коментарям, бо їх по телевізору сказав конкретний журналіст. Це медійне обличчя має свою авдиторію, яка до нього дослухається. Отже, він лідер думок. 

Або ж інший випадок. Все частіше журналісти починають вести блоги в соцмережах. У когось це просто особиста сторінка, а хтось створює ще одне джерело інформації для читачів. Важко не погодитись, що коли користувач соцмереж, який не орієнтується в певній темі натрапить на сторінку журналіста, де буде все розкладено по поличках, він почне йому довіряти. Й наступного разу, коли знов виникне питання, ця людина повернеться до сторінки цього журналіста-блогера. 

Правильно зауважив Андрій Сайчук: «Журналіст навіть в Instagram залишиться журналістом, для нього надто важливо не підвести свою авдиторію».

Чому інфлюенсер не надійне джерело інформації?

Не можна судити за кожного. Є ті, чия думка варта уваги, а є ті, чий блог радше розвага, ніж джерело інформації. Можу лише порадити ретельно обирати тих, до чиєї думки прислухатись. 

Автор: Лілія Брезгунова

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/forbes-amerikanskij-zhurnal-z-shotlandskim

https://pressassociation.org.ua/ua/istoriya-legendarnih-vidan-harpers-bazaar…

By Лілія Брезгунова, назад

Яке воно, студентське медіа?

Мрія про майбутню професію може переслідувати людину з дитинства, може з’явитись в шкільні роки, можливо в студентські. Коли ця мрія залишається надовго в серці, хочеться отримати якомога більше знань і практики з цієї сфери діяльності. Професія журналіста точно дає можливість проявити свої здібності та отримати знання в будь-якому віці. Прикладом цього є шкільні та студентські медіа. Звісно, вони відрізняються від професійних ЗМІ, мають свої особливості, але це і формує початковий рівень майбутніх медіа працівників.

Студентське ЗМІ — свого роду лабораторія для формування професійної кваліфікації, трансформація освітніх форматів, нова форма засвоєння знань. Це платформа розвитку, навчання, практики й творчості, що проявляється у різних форматах і жанрах журналістики.

Основа студентських медіа

Університети, що мають спеціальність «Журналістика», розуміють, що практика безпосередньо в редакціях, в телекомпаніях не завжди доступна, тому студентські ЗМІ — чудова можливість отримувати її, не виходячи з закладу освіти. Тим більше щоб опановувати основи журналістики та спеціалізації в ній, треба виробляти конкретний продукт.

Кожного року змінюються студенти, тому й методи, підходи до навчання модернізуються. Рух до студентських ЗМІ не тільки зробить з них окремий формат, який визначає майбутні професійні перспективи, а й допоможе студентам пізнавати дійсність навколо себе та занурюватись у професію.

Найчастіше на лекціях втрачається увага, на семінарах презентуються копії рефератів з Інтернету, і тільки студентське медіа — це самостійна форма творчості і показник того, як засвоєні знання програми. Медіа-лабораторії залучають студентів до активного громадського життя, допомагають розвивати професійні та індивідуальні здібності, реалізовувати власні ініціативи та ідеї, створювати студентські медіа-проєкти, де висвітлюються актуальні проблеми студентства й найважливіші події життя університету.

Види студентських медіа

Сьогодні існує багато варіантів та способів подачі інформації. Деякі з них ледь тримаються на хвилі сучасного життя, а деякі стрімко розвиваються та модернізуються. Звичайно молодь, велику частину якої складають студенти, більше тяжіють до прогресивних медіа. Серед них: 

Телевізійні програмиВеб-сайтиСоціальні мережі

Зазвичай саме такі засоби масової інформації створюють та наповнюють студенти. Окрім офіційних сторінок університету в соціальних мережах, молодь часто створює інформаційні платформи їх факультету, студентського парламенту або студентського медіа. Про що ж писати звичайним студентам?

Класифікація контенту студентських медіа

Подієві (заходи, свята, події в університеті, офіційні зустрічі з гостями та т.д)Знайомство (міні-біографії викладачів та представників адміністрації закладу вищої освіти, голови студентського парламенту, інтерв’ю з ними) Підрозділи університету (важлива інформація про освітні й наукові центри закладу)Досягнення (участь та/або перемоги у міжнародних проєктах, різних заходах, конференціях і т.д)Історична довідка (історія університету, цікаві факти, життя й досягнення випускників)Розваги (поле творчості й фантазії. Тут можуть буди дуже різні рубрики, програми, теми, медіа-проекти, дозвілля студентів, творчі ідеї).

Крім інформування всього університету і глядачів, студенти навчаються працювати в команді, обробляти отриману інформацією, грамотно подавати її, правильно користуватись технікою та апаратурою тощо. Серед жанрів, які найчастіше зустрічаються в студентських ЗМІ, автору вдалось виділити інтерв’ю (з викладачами, представниками адміністрації, між студентами), замітки (зазвичай це пости в соціальних мережах), рецензія (оцінка та обговорення фільму, книги), репортаж (важливі події в університеті). Цікаво, що соціальні мережі студенти ведуть та оформлюють найбільш активно й оригінально. Різні розважальні рубрики можна помістити в сторіс в Instagram у вигляді відео або ілюстрації, цикл випусків окремої рубрики можна зібрати в YouTube. 

Підсумовуючи цю тему, варто наголосити, що студентські медіа це не про нудну освітню інформацію, яка необхідна лише людям, що навчаються та працюють у конкретному закладі вищої освіти. Це про натхнення та свободу самовираження, про актив та юність, про яскраве життя та море можливостей. 

Автор: Анастасія Заволока

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org.ua/ua/top-5-kanban-doshok-dlya-roboti-z-komandoyu

https://pressassociation.org.ua/ua/profesiya-kopirajter-plyusi-ta-minusi…

By Анастасія Заволока, назад

Безпека журналіста під час роботи в зоні конфлікту

В час збройних конфліктів роль засобів масової інформації важко переоцінити. Адже війна вносить свої корективи в організацію суспільства. Саме в таких умовах ЗМІ не просто стає єдиним джерелом правдивої й перевіреної інформації. А також веде власну, «інформаційну війну», проти поширення фейків й дезінформації.

Усе це стає причинами того, що більшість людей починає вважати військову журналістику однією із найнебезпечніших галузей цього фаху. Адже вони часто бачать смерть на власні очі й постійно перебувають в зоні небезпеки. А також повинні дотримуватися всіх правил для збереження свого життя та інших.

Ще у 2014 році, на початку воєнного конфлікту, на території України в час виконання своїх обов’язків загинуло 5 журналістів. Це стало поштовхом до виявлення серйозної проблеми наших медійників: чи володіють вони знаннями й навичками ведення роботи в зоні бойових дій?

Хто визначає права й обов’язки журналістів в зоні бойових дій?

Права і обов’язки журналістів у зоні збройного конфлікту визначає Міжнародне гуманітарне право (МГП) (або міжнародне право збройних конфліктів). Більшість норм цього права визнані всіма державами світу. Ключовими документами є Гаазькі конвенції і декларації 1899 і 1907 років (так зване Гаазьке право), Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 року. А також Додаткові протоколи до них 1977 року (Женевське право), резолюції Генеральної Асамблеї ООН.

Щодо деталей, то Гаазьке право застосовується до правил і звичаїв ведення війни та встановлює обмеження на застосування зброї. Право Женеви містить норми про захист тих, хто знаходиться в зоні конфлікту. Проте не бере в ньому участі — цивільне населення, поранені, військовополонені.

Права журналістів у зоні збройного конфлікту безпосередньо закріплені у Конвенції про закони і звичаї суходільної війни (1907 р.) (посилання). Конвенції про поводження з військовополоненими (1949 р.). І Додатковому протоколі до Женевських конвенцій щодо захисту жертв міжнародних збройних конфліктів. (посилання).

Варто також зазначити, що не всі журналісти в зоні конфлікту можуть знаходитись під захистом міжнародного гуманітарного права. До груп, що захищені цим правом належать: військові кореспонденти, журналісти у відрядженнях в зони бойових дій та доправлені до військових частин. Підтвердженням статусу журналіста, згідно з І Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, є посвідчення журналіста, видане державною владою. 

Відповідно до ст. 4 А (4) Конвенції про поводження з військовополоненими 1949 р. військовими кореспондентами є представники ЗМІ, які мають акредитацію в збройних силах, супроводжують на точках, але не є їх частиною.

Наявність документа про акредитацію зобов’язує військове командування співпрацювати з журналістом в межах його професії.

Якщо говорити про журналістів, що не працюють офіційно в медіа, тобто є фрілансерами й не мають посвідчення журналіста, а, отже, й акредитації, то міжнародне гуманітарне право не забезпечує захист цих осіб. Хоча їх діяльність не заборонена законом. Але у випадках, які загрожують життю, журналісти-фрілансери підпадають під загальний захист цивільного населення.

Щодо зони АТО/ООС, то варто отримати акредитацію, хоч вона і не обов’язкова, згідно з українським законодавством. Та безпека журналіста залежить від отримання цього документу. Акредитацію в зоні АТО здійснює Служба безпеки України.

Яким є головне правило військового журналіста?

Основним правилом є відповідь на питання: матеріал чи життя. Це саме той випадок, коли медійнику варто зрозуміти, що за одне життя він напише не один матеріал.

«З точки зору особистої безпеки, твердження, що «робота журналіста — це лізти на рожен» застосовне до будь-якого виду журналістської діяльності. Тому оцінка ризиків є ключовим поняттям у журналістиці, з урахуванням того, що ніякий репортаж не вартує життя журналіста», — Йошрі Фоуда (Yosri Fouda), «Аль-Джазіра»

Загальні положення для журналіста під час роботи у зоні конфлікту

Особливостями конфліктів у сучасному світі можна вважати так звану «гібридну війну»: воєнні дії, кібератаки та інформаційні війни. Таки чином робота журналіста — важлива складова для досягнення мирних цілей, адже, публікуючи факти насилля чи гуманітарні катастрофи, вони привертають увагу до регіональних чи навіть глобальних проблем. 

Ще одним важливим положенням є розуміння того, що правила, що стали звичними журналістам в мирний час, не будуть діяти на війні. Тому для журналіста дуже важливо не лише знати норми національного законодавства та міжнародного права, а й вміти діяти ситуативно. Адже безпека журналіста, його життя — понад усе.

Отже, безпека журналіста під час роботи у зоні конфлікту — важливе питання вже не одного покоління. Хоч і оприлюднено велику кількість законів, де ледь не за кожних воєнних дій вносяться правки, та не варто забувати, що сторони, які ворогують, часто не дотримуються законів. Тому покладаємось не лише на журналістський захист, що забезпечує акредитація, а особисті міри безпеки. І пам’ятаймо, що людське життя вартісніше за будь-який матеріал.

Автор: Лілія Брезгунова

Попередні матеріали цього автора:

https://pressassociation.org

https://pressassociation.org.ua/ua/zhinka-v-zhurnalisticzi-problemi-ta-vikliki…

By Лілія Брезгунова, назад

Інновації: цифрова революція в журналістиці

У журналістиці відбуваються метаморфози пов’язані з відмиранням традиційних медіа. Їхнє місце впевнено займають онлайн-альтернативи з оперативним контентом, доступним кожному будь-де та будь-коли. Більшість таких медіа на цей час є безкоштовними, що теж має суттєвий вплив на людей при виборі свого джерела інформації.

By Ліза Бровко, назад

ТОП-впливових журналістів України

Професія журналіста вимагає чесності, професіоналізму та відповідальності, адже створена ними інформація впливає на суспільство. Тому кожному журналісту важливо постійно розвиватись та мати авторитет. У цьому матеріалі розкажемо про впливових журналістів України, які володіють вище зазначенними якостями, щодня розвивають свою професійність та заслужили на повагу й довіру аудиторії.

By Анастасія Заволока, назад